Попередня     Головна     Наступна




XIII. ПРОВІНЦІАЛЬНЕ ДРУКАРСТВО НА КИЇВЩИНІ



Києво-Печерська друкарня була такою могучою та продуктивною, що легко постачала потрібні книжки на цілу Україну, а тому друкарство позакиївське не розвивалося, бо було б не в силі конкурувати з багатою Лаврою. Замість цього по Київщині в деяких містах постають друкарні польські, що мали певний вплив і на сполонізоване українське населення, особливо така друкарня, як, скажемо, Бердичівська, 3 польських друкарень на Київщині працювали друкарні Фастівська, Бердичівська та Махнівська.











1. Фастівська друкарня


Київський бискуп Иосиф Верещинський, не маючи доброї садиби в Києві, звернув свою увагу на бискупський маєток — Фастів 28 на річці Унаві. Обіцянками різних вольностей він зібрав багато населення на свої маєтки і збудував в Фастові на березі р. Унави замок з костелом та бискупською палатою. Цей замок бискуп 29 Верещинський (він був родом з с. Верещина на Холмщині) назвав Новим Верещином.

Йосиф Верещинський був добре освіченим, любив писати і друкував свої твори в Кракові. Українець з походження Верещинський постійно носився з далекосяглими мріями про будучність України, головно — як боронити її від татар. Була це людина залізної волі.

Зносини з Краковом, де Верещинський друкував свої твори, в той час не були легкими, а тому цей бискуп заклав в Фастові, в своїм замку власну друкарню і 1597 р. випустив тут свій твір: Votum, польською мовою, готицким шрифтом; на книжці зазначено: Drukowano w Nowym Wereszczynie. Цеї ж книжки, здається, було ще видання 1598 р.

В 1598 р. десь 1/10 лютого бискуп Верещинський помер; про долю друкарні його більше нічого не знаємо. Про неї див.: Стороженко А. Фастовская типографія // Кіев. Стар. 1895. T. LI. Кн. XII. С. 83 — 88; тут і знімок з заголовного листа та з передмови Votum’a. Słownik Geograficzny. Варшава, 1880. T. I. C. 661 — 662.










2. Бердичівська друкарня


Серед провінціальних польських друкарень, що працювали на землях українських, найдовше існувала друкарня Бердичівська о. о. Кармелитів босих. Кармелити, на заклик Яна Тишкевича, прибули до Бердичева 30 ще 1626 р., заклали тут монастиря й костела на кошт Тишкевича, але 1646 р. змушені були втікати до Львова через повстання козацьке. Вернулися вони до Бердичева лише 1722 р. і зараз же завзято зайнялися своїми справами. В монастирі свойому мали вони військо та пушки для охорони від нападу ворогів.

Року 1760 ці Кармелити босі заклали в Бердичеві свою власну латино-польську друкарню, і з того часу почали: надзвичайно енергійно видавати книжки, заливаючи ними ціле Правобережжя. Вже 1760 р. тут видано книжку: Droga krzyża Pana Jezusowego. На початку друкарня ця мала назву: «Drukarnia Karmelu w Fortecy N. Maryi Panny», a пізніше, коли роздобула собі королівського привілея, стала писатися: «Drukarnia uprzywilejowana o. o. Karmelitów bosych». Один час, скоро по заснуванні, друкарня ця славилася своїми добрими гравюрами — звідси виходили різні образки Бердичівської (коронованої) Божої Матері, її чуда, сама коронація, вигляд костела, малюнки заслужених мужів і т. п. Працювали тут гравери: Пилипович, Троцькевич (ці два із Львова), особливо вславився Хведір Раковецький (батько знаного філолога Гната Раковецького), що на працях часом писався: T. Rakowiecky, Sc(ulptor) Berdiczoviae.

Бердичівська друкарня пережила всі інші — її закрито лише 1844 р. Мала ця друкарня також російський шрифт і випускала видання часом і російською мовою. За 84 роки свого життя Бердичівська друкарня випустила дуже багато [* В Słowniku Geogr. (T. 1. C. 137 — 138) цих видань нараховується більше 650; Dr. Rоlle, с. 26, налічує їх 119, але додає, що це не складає й половини їх. В бібліотеці Почаївської Лаври єсть небагата різних бердичівських видань 1777 — 1823 рр.] різних видань: це були книжки побожні, богословські, історичні, шкільні, господарські, оповідання, вірші, казання і т. п. Надзвичайно велике поширення в давнину мав бердичівський календар — «Kalendarz gospodarski», що виходив двома мовами, польською та російською. Календар цей виходив з 1760 р. (чи з 1780 р.?), виходив навіть по закритті друкарні — то в Києві, то в Житомирі, аж по 1864 р.; останні роки книжки цеї бито по 40.000 примірників [* Примірники його часті по архівах; в Почаївській Лаврі зберігається один — за 1823 р.].

Бердичівські календарі постільки були популярними на Вкраїні, що їх часом перекладали й друкували в інших містах; так, в Харкові в 1797, 1799, 1808 та 1809 рр. бердичівський календар чотири рази передруковувався в перекладі протоієрея А. Прокоповича [* Русскій Библіофил. 1911. Кн. VII. С. 42].

Бердичівські видання часом дуже гарні своїм зовнішнім виглядом. Взагалі, видання цеї друкарні мали великий вплив не тільки на польське населення Правобережжя, особливо на панські двори та дворики, але й на сполонізоване українське. По закритті друкарню цю перенесено 1840 р. до Житомира.

В Бердичеві працювали також дві давні жидівські друкарні, звідки виходило багато релігійних жидівських книжок, що мали свій вплив на ціле жидівське населення України; їх обидві 1850 р. російський уряд закрив.

Література: Dr. Józef Rolie. Drukarnia i sztycharnia w Berdyczowie // Rocznik dla archeologów, rok 1871. Краків, 1874. C. 14 — 26; Słownik Geograficzny. Варшава, 1880. T. I. C. 137 — 138; Кіевлянин. 1865. №43: справа бердичівського календаря; Ровинскій Д. Подробный словарь русских граверов. Спб., 1895. С. 555: про Хв. Раковецького; Вandtkie. T. I, C. 40 — 44; Estreicher. Bibliografia polska. T. IX. Зазначає календар бердичівський лише під 1780 р., раніше нема; Похилевич Л. Сказаніе о населенных местностях Кіевской губерній. К., 1864. С. 250 — 252.











3. Махнівська друкарня


Махнівка була повітовим (з 1796 по 1846 р.) містом на Київщині, а з 1846 р. вона — тільки містечко; знаходиться вона в двох милях від Бердичева. Це було родинне місто графа Прота Потоцького, котрий заснував тут ще 1793 р. латино-польську друкарню. Управителем цеї друкарні був Тадеуш Геринк [* Дослідники пишуть ще: Герин (Русск. Библ., 1911. Кн. VII. С. 18) або навіть Дерич (Кіев. Стар. 1900. Кн. XI. С. 93)].

Пізніше махнівський ключ був сконфіскований, а друкарню віддано по контракту купцеві третьої гильдії Семену Селезневу, що й почав тут з 1802 р. друкувати книжки, давши перше підписку, що не буде друкувати заборонених св. Синодом «соблазнительных книг». Але 21 грудня цього ж 1802 р. друкарня Махнівська пішла на продаж з аукціону, і купець Селезнів набув її собі вже у власність за 3520 злотих. Друкарня ця мала 4 станки, 30 пудів літер (старих) російських та польських (спочатку друкарня ця мала ще й шрифти: грецький, німецький, французький і єврейський). Селезнів випускав книжки польською, російською і німецькою мовою.

Про Махнівську друкарню див.: Вandtkie. T. II C. 3 — 4. В. Д. в «Кіев. Стар.» 1900. Кн. IX. C. 85 — 86; Kalendarzyk Wieński na r. 1807.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.