Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




ЧАСТИНА ШОСТА
ДРУКАРСТВО НА ПОДІЛЛІ


XV. ДРУКАРСТВО НА ПОДІЛЛІ



Великий простір української землі — Поділля — довгі часи не бачило друкарства і постійної друкарні не знало, власне, аж до XIX віку. «Мультанські креси», як звали поляки Поділля, увесь час було віддане на ласку «cywilizacyjnego posłannistwa Polski», того «poslannistwa», про яке навіть ліпший історик польський, Józef Rolle, відкрито пише таке: «Cywilizacyjne posłannictwo Polski na kresach, — каже він, — opierało się na krzyżu, mieczu i lemieszu: krzewić łaciński obrządek — znaczyło to krzewić oświatę; ostrzem szabli wstrzymywać napady barbarzyńskich sąsiadów było wszystko jedno — co ciemnocie najezdców stawić tamy, a tem samem bronić tej oświaty» [* Dr Rolle. Drukarnie na kresach multańskich // Rocznik dla archeologów. Краків, 1870. C. 15].

Поділля увесь час було багатою житницею для цілої Польщі, що обома руками брала з нього, але й обома руками нищила його.

Віддалене від більших культурних українських центрів — Києва, Острога і Львова — Поділля не створило помітного свого власного центру і лежало в темноті цілі віки, віддане на ласку ославленого «cywilizacyjnego posłannictwa». І ось тому в давнину на Поділлі зовсім не було українських друкарень *, було лише декілька короткотривалих друкарень польських. Друкарство ж російське появляється тут лише в кінці XVIII віку.

[* W. Maciejowski (Piśmiennictwo polskie. Варшава, 1853. T. II. C. 880) згадує, ніби у Вінниці 1635 p. друкувалися якісь українські книжки, але в Опису книг Царського, на який покликується п. Мацєйовський, нічого про це нема. Петро Могила у Вінниці заснував був школу.]



1. Друкарня Панівецька.


Першу друкарню на Поділлі закладено в селі Панівцях 1, в 7 верствах від міста Кам’янця-Подільського; заклали цю друкарню не католики, а протестанти, заклали для поширення своїх ідей в Польщі взагалі, на Поділлі зокрема. Панівці тоді належали Яну Потоцькому, воєводі брацлавському, генералу подільському; сам протестант, Потоцький заклав десь 1595 р.* в себе в Панівцях лютеранську Академію, а на директора її запросив кс. Яна Зигровича (чи Зигровського), магістра філософії Краківського університету. Для потреб цеї академії Зигрович трохи пізніше заснував в Панівцях латино-польську друкарню; управителем її запросили друкаря в Вільни Лавріна Малахіовича, на плату 4000 злотих річно.

[* Суслопарів M. Бібліологічні Вісти. 1923. Ч. IV. C. 109; Dr. Rolle роком заснування академії й друкарні називає 1600-й. Див.: Op. cit. C. 17.]

Панівецька друкарня працювала лише в 1608 — 1611 рр. і за цей час випустила 2 книжки латинською мовою і 5 польською, з них три твори самого директора панівецької Академії Зигровича [* Спис цих 7 видань див.: Бібліологічні Вісти. 1923. Ч. IV. С. 109 — 110; Rolle. C. 16].

Та не довго працювала ця друкарня — в квітні 1611 р. власник Панівець Ян Потоцький помер під Смоленськом (в час московського походу), помер бездітним і Панівці дісталися братові його Станіславу. Станіслав Потоцький, спочатку лютеранин, був вже завзятим католиком, а тому не міг знести лютеранського кубла в своїм родиннім селі. І вже в кінці 1611 р. він закрив Академію та друкарню — переробив їх на стайню. Помагали йому єзуїти, що ввесь час косим оком позирали на цю друкарню. «Вони розігнали учителів і учнів школи, захопили майно, зачинили друкарню і доручили своїм студентам спалити на площі Колегії всі «єретичні» книжки» [* Бібліологічні Вісти. 1923. Ч. 4. С. 110]. Тому видання панівецькі дуже рідкі.

Бандтке твердить, що ця друкарня до Панівець прийшла з Лащова, а з Панівець її взято до Баранова [* Historya drukarń w Król. Polsk. T. II. C. 29 — 30]. Директор панівецької академії перебрався на Литву і помер там в 1625 р., а друкар Малахіович перейшов до Львова.

Про Панівецьку друкарню:

Вandtkie. Historya drukarń w Król. Polsk. T. II.

C. 29 — 38; Przezdziecki. Podole, Wołyń, Ukraina. T. II. C. 16 — 17; Dr. Józef Rolle. Drukarnie na kresach multańskich // Rocznik dla archeologów. Краків, 1870. C. 15 — 18; Cycлoпapів M. Друкарні Поділля. Історична замітка//Бібліологічні Вісти. 1923. Ч. 4. С. 109 — 110; з помилками.



2. Яришівська друкарня.


Спинила свою діяльність Панівецька друкарня і вже потому надовго не бачило друкарні Поділля — починають вони появлятися лише наприкінці XVIII-го століття.

В містечку Яришові 2 над Ладавою, Могилівського повіту, заклав польську друкарню Валеріян Дідушицький в листопаді місяці 1790 р. Широко освічений, Дідушицький відкрив в Яришові школу, а пізніше й друкарню. З цеї друкарні виходили різні поквітовання (бланки), а 1791 р. в травні звідси вийшло «Prawo miejskie», яке В. Дідушицький підніс магістрату Кам’янецькому, просячи записати його самого до міських книг.

Але не довго існувала ця друкарня, лише коло 20 місяців. Кінець її був несподіваний: 4 липня 1792 р. ексгенерал артилерії Щенсний Потоцький наслав своїх козаків до Яришева, а вони забрали всю цю друкарню з друкарями і запровадили її до Тульчина. Дідушицький запротестував проти такого ґвалту і вкінці — 2 серпня 1792 р. Потоцький заплатив йому за друкарню 19640 зл., а Валеріян Дідушицький додав йому ще двох друкарів — Іванка Рогатинського та Хведора Вербового.

Про Яригаівську друкарню:

Kronika domowa Dzieduszyckich. Львів, 1865. C. 350 — 352; Вandtkie. T. II. C. 169; Архив Юго-Зап. Рос. Ч. V. T. I. C. 512 — 513; Dr. J. Rolle. Drukarnie na kresach multańskich. C. 18 — 21; Суслопарів M., Ibid. C. 111.



3. Тульчинська друкарня.


Ексгенерал артилерії Щенсний Потоцький стояв на чолі Тарговицької Конфедерації, а тому друкарня йому була дуже потрібна; наслав він своїх козаків на Яришів і вони забрали друкарню Дідушицького до Тульчина 3, маєтку Потоцького. Друкували тут головно відозви та бланки, вийшла тут також і брошура: «Forma prawdziwego wolnego Rządu przez — Konfederacya Targowcecka ułożona». Див.: Bandtkie. T. II. C. 169 — 170; Dr. J. Rolle. C. 20 — 21.



4. Міньковецька друкарня.


Друкарня в Міньківцях 4, Ушицького повіту на Поділлі постала 1792 р. Заклав її відомий чудак свого часу, граф Сцибор Мархоцький. Мархоцький володів великим маєтком, мав 19, сіл і цю свою маєтність рахував окремою державою — «Państwo Mińkoweckie», поставив навіть граничні стовпи з написом: Границя Держави Міньковецької та Російської. Столицею цеї держави були Міньківці. Для своїх підданих склав Мархоцький окремі закони, видавав для них всякі устави, постанови і т. п.; він мав у себе багато найрізніших закладів. Звичайно, для Міньковецької «держави» потрібна була також і друкарня. Тут друковано різні книжки рахункові, квітанції, друкували гербовий папір — з гербом Ostoja, бо на іншім папері граф не приймав ніяких подань; тут же видрукувано й деякі книжки, між ними: «Prawa miasta Mińkowiec». Року 1824 Мархоцький спровадив собі на директора своєї друкарні Юзефа Вагнера, складача з варшавської університетської друкарні. Але сам Мархоцький скоро помер, 1827 р., а сини його вже не цікавилися друкарнею, а тому вона перейшла на власність директора Вагнера, що 1829 р. вивіз її звідси до Дунаївців 5. По польськім повстанні 1831 р. міньковецький маєток був сконфіскований.

Про цю друкарню література:

Bandtkie. T. II. C. 5 — 6; Rolle Op. cit. 22 — 24; В. Д. // Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. C. 88; Суслопарів М. C. 111.



5. Дунаєвецька друкарня.


Управитель друкарні у Міньківцях п. Вагнер, набувши собі цю друкарню у власність, перевіз її десь 1829 р. в м. Дунаївці під Кам’янцем; друкарня пробула тут до 1834 р., випустила одну книжку і переїхала в Кам’янець 6. Це була друга друкарня в Дунаївцях, бо першу невеличку друкарню заклали тут Красинські ще в часі Барської Конфедерації; друкарня Красинських працювала в Дунаївцях лише декілька місяців і друкувала різні розпорядження та маніфести. — Див. Rolle Op. cit. C. 24.



6. Могилівська друкарня.


Року 1795 молдавський протоієрей Михайло Стрельбицький одержав дозвіл від цариці Катерини II перенести свою друкарню з Дубоссар 7 на Басарабщині до МогилеваПодільського 8. З цеї друкарні 1797 р. вийшов Часослов, «в пограничном городе Могилеве, в собственной своєй типографіи». Див.: Сопиков В. С. Опыт россійской библіографіи. Спб., 1813. № 1620; Ундольскій. № 3106; Суслопарів М. С. 111. — Див. ще нижче, розділ XVI, § 5.



7. Янівська друкарня.


В містечку Янові 9 на Поділлі була старообрядчеська й польська друкарня десь між 1812 — 1820 рр.; її описує П. Бартенев (Заметка о сельских типографіях в Россіи // Библіогр. Записки. 1858. Кн. IX); Słownik Geograficzny. Варшава. 1882. T. III. C. 423.



8. Кам’янецькі друкарні.


В Кам’янці-Подільському першою була друкарня Губерніального Правління; засновано її 1798 р., друкувала вона книжки російською та польською мовами.

Управитель польської Міньковецької друкарні Вагнер (див. вище с. 365), побувавши в Дунаївцях, перевіз свою друкарню в 1811 р. до Кам’янця. Тут Вагнер довго працював і випустив багато польських книжок, часом не зазначаючи ані місця, ані часу друку. Друкував книжки більше релігійного змісту, молитовники та букварі, і збував їх на відпустах. Врешті 1849 р. Вагнерівську друкарню закрито, а 1851 р. помер в повній бідності й господар її. 1858 р. цю друкарню спродано за борги і тоді набув її Давид Крайз, якого потомки володіють нею й тепер.

Література:

Rollе . С. 24 — 28; Cуcлопарів М. С. 111. — В. Д. // Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. С. 87 — 88.



9. Жидівське друкарство.


Старих жидівських друкарень на Поділлі не знаємо; потребу в релігійних книжках звичайно задовольняли галицькі жидівські друкарні, переважно Жовківська. Але під кінець XVIII ст. появляється декілька друкарень жидівських і на Поділлі. Так, в містечку Межиріччі 10 Літинського повіту 1787 р. засновується аж дві жидівських друкарні, з дозволу поміщика Орловського. Це були друкарні Михеля Дувидовича та Хаскеля Шейваховича.

Про ці друкарні див.: Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. С. 88.

На початку XIX віку жидівські друкарні працюють ще в Калюсі 11 з 1809 р. Збрижу 12 1812 р., Межибожу 13 1817 р. і др.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.