Попередня     Головна     Наступна




ЧАСТИНА СЬОМА
ДРУКАРСТВО НА ІНШИХ ЗЕМЛЯХ СХІДНОЇ УКРАЇНИ


XVI. ДРУКАРСТВО НА ІНШИХ ЗЕМЛЯХ СХІДНОЇ УКРАЇНИ



Було друкарство також і на інших землях України, але тут поставало воно вже дуже пізно — лише в другій половині XVIII віку. Провінціальне українське друкарство розвивалося дуже поволі і тепер поставало вже як наслідок розвитку культури російської — з новопосталих друкарень на початку українські книжки вже не виходили.

Після тих реформ, які зробила в управлінні Росією цариця Катерина, скрізь на місцях постали так звані Губерніальні Правління; різної писанини вже тоді ці Правління мали стільки, що звичайним писанням не могли вони дати собі ради. І отож 24 січня 1773 р. видано наказа про заснування друкарень при Губерніальних Правліннях; друкарні ці засновували, як казав наказ, для полегшення «излишняго приказнослужителям затрудненія, а паче к постепенному выполненію налагаемых по входящим документам резолюцій» [* Русскій Библіофил. 1911. Кн. 6. С. 17]. Але наказу цього провінція виконала не скоро, бо завести в той час гражданську друкарню було трудно — не було потрібних робітників, матеріали друкарські можна було роздобувати лише в Петрограді чи Москві, та й окремих коштів для цього уряд не дав. Ось тому пройшло багато часу, поки Губерніальні Правління змогли закладати свої друкарні, і тільки аж 5 серпня 1807 р. появився новий наказ: вже неодмінно закласти друкарні по губерніях там, де їх ще не було.

Російська культура через друковану світську книжку потроху заливала Вкраїну. Відомий московський видавець і письменник Новиков позакладав свої відділи й по Україні, напр. в Глухові 1, Полтаві, Києві і др. містах, куди й висилав свої видання; взагалі, в цей час попит на друковану книжку замітко зріс. Поруч з цим, 15 січня 1783 р. вийшов ліберальний закон цариці Катерини про волю друкарства — кожному дозволялося закладати друкарню і друкувати на якій завгодно мові без окремого попереднього дозволу, треба було про відкриття друкарні лише повідомити місцеву «Управу Благочинія». Указ цей наказував «типографіи для печатанія книг не различать от прочих фабрик и рукоделій». Книжки віддавалися на цензуру місцевій «Управі Благочинія», яка мала пильнувати, щоби в книжках не було нічого «противнаго законам Божіим и гражданским или же к явным соблазнам клонящагося» [* Русскій Библіофил. 1911. Кн. VI. С. 18].

Ось все це були причини, що потроху протоптували шлях для книжки й на провінцію, а разом з тим сприяли заснуванню й провінціальних світських друкарень. Правда, друкарні закладалися дуже поволі, бо й сам уряд не мав на це певного погляду. Так, 16 вересня 1796 р. появився новий наказ цариці Катерини, але вже про закриття всіх тих «вільних» друкарень, які заклали приватні люди, ніби «в разсужденіи злоупотребленій, от того происходящих», бо «для печатанія книг полезных и нужных имеєтся достаточное количество таковых типографіи, при разных училищах устроєнных» [* Там само. С. 23]. Цензура книжок тепер була лише в Петрограді та Москві, а це те ж — при тодішніх важких шляхах — так само вбивало розвій друкарства; в Одесі та Радзивилові засновано тоді особливі цензурні відділи, щоби часом не попала до нас якась непевна книжка. Це справді був тяжкий удар на молоде гражданське друкарство, якому відбиралася приватна ініціатива і яке лишалося тільки для друкування урядових паперів різних Губерніальних Правлінь. Правда, 2 лютого 1802 р. вернули волю друкарства, але знову не надовго. Все це, звичайно, мало сприяло доброму розвиткові гражданського друкарства на Вкраїні і тому воно так поволі ширилося в нас; зачалося воно в такі роки:


Лисаветград 2 — 1764 р.

Кременчук 3 — 1765 р.

Київ — 1787 р.

(Ясси) — 1789 р.

Бендери — 1791 р.

Катеринослав 4 — 1793 р.

Харків — 1793 р.

Чернігів — 1797 р.

Кам’янець-Подільський — 1798 р.

Миколаїв — 1798 р.


Про початок цих друкарень подам тут хоч короткі відомості.

Крім спеціальної літератури (див. її в кінці кожної друкарні), про гражданське друкарство на Вкраїні пишуть:

О типографіях, состоящих в веденій Министерства Народнаго Просвещенія. Див.: Періодическое сочиненіе об успехах народнаго просвещенія. 1810. № XXIV. С. 53 — 64.

Сборник матеріалів для історій просвещенія в Россіи, извлеченных из Архива Мин. Нар. Просв. Спб., 1897. Т. II. С. 59 — 138. Короткі витяги звідси подав В. Д. в «Кіев. Стар.» (1900. Кн. IX. С. 83 — 88: «Печатноє дело в Малороссіи в начале XIX ст.») Дуже цінні відомості.

Семенников В. Литературная и книгопечатная деятельность в провинціи в конце XVIII-го и в начале XIX-го веков//Русскій Библіофил. 1911. Кн. VI — VIII; його ж: Библіографическій список книг, напечатанных в провинціи со времени возникновенія гражданских типографіи по 1807 г. Ibid. 1912. Кн. II — III. його ж цінні доповнення до цих праць. Ibid. 1913. Кн. VII. С. 58 — 83. Змістовна рецензія Н. Петровського в «Учен. Зап. Казан. Унив.» 1912. Кн. VI — VII.



1. Лисаветград


Доля судила, щоби найперша провінціальна друкарня в Росії відкрита була власне на Україні, в місті Лисаветграді, що тоді звався фортецею чи фортом св. Лисавети. Місто це засноване 1752 р.; в своїм наказі 11 січня 1752 р. цариця Лисавета писала: «сделать, для защиты поселяємых в Новой Сербіи Гусарских и Пандурских полков жилищ, земляную крепость, которую именовать крепостью Св. Єлисаветы» *. Так постало місто Лисаветград, тоді головне місто величезного краю. З 22 березня 1764 р. заснована вже Новоросійська губернія, а в Лисаветграді відкрито губерніальну канцелярію **.

[* Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. Одеса, 1848. Т. II. Відд. І. С. 384,

** Там само. С. 388.]


Новоросійським губернатором призначений був генерал поручник А. П. Мельгунов; це була освічена людина, що любила літературу та друкарство; в Кадетськім Корпусі, де служив до того Мельгунов, він заклав друкарню, котрою завідував В. А. Чертков. Ото ж цей Мельгунов задумав закласти друкарню також і на новім місті своєї служби, в Лисаветграді, про що й в штатах нової губернії сказано: «Учредить типографію, равно как в Кіевопечерском монастыре, для тисненія духовных и светских книг» [* Полное Собраніе законов. Т. XLI. Ч. І. Книга штатів. С. 65]. Як бачимо, мали на увазі закласти друкарню не для канцелярійних потреб, але як культурно-освітню установу.

Практики друкарської було тоді ще мало, а тому Мельгунов звернувся до Києво-Печерської Лаври з проханням порадити, як закласти друкарню; Лавра відповіла, але що саме, не знаємо [* Труды Кіев. Дух. Акад. 1865. Кн. VI. С. 189]. Тоді генерал-губернатор Мельгунов просить Сенат, щоби «соблаговолено было для тисненія книг из Кадетскаго Шляхетнаго Сухопутнаго Корпуса один стан и наборщика одного, батырщиков двух, и учеников, одного пунсонщика и одного словолитца, c принадлежащими к тому литерами, повелеть отпустить» [* Русскій Библіофил. 1913. Кн. VII. С. 61]. Сенат погодився і Корпус передав в червні 1764 р. на руки посланця поручника Л. Греча «один печатной стан c принадлежащими литерами, да из мастеровых людей одного тередорщика и одного батирщика», різних речей дано було на суму 556 карб. 62 коп. [* Там само. С. 62 — 63] Всього цього, звичайно було занадто мало для доброго уладження друкарні, чому вона й не могла працювати так, як того хотів Мельгунов.

До нашого часу збереглася чи не єдина книжка лисаветградського друку, це комедія В. А. Черткова, що перейшов на службу до Мельгунова і певне управляв і тут його друкарнею: «Кофейный дом. Комедія. Печатана в Новороссійской губерній в крепости Святыя Елисаветы». 1765 p. 61 c. [* Там само. 1912. Кн. II. С. 48] Комедію цю поставили на лисаветградськім театрі [* Там само. 1911. Кн. VI. С. 28].

В березні 1765 р. Новоросійську губернію поділено на три провінції: Лисаветградську, Катеринославську й Бахмутську; Лисаветград став лише провінціальним містом, а губерніальне управління перейшло в Кременчук; туди ж Мельгунов забрав і свою друкарню.

Про цю друкарню див:

Семенников В. Дополнительные матеріалы для исторіи провинціальных типографій XVIII и начала XIX века // Русскій Библіофил. 1913. Кн. VII. С. 60 — 64, а також за 1911 р. Кн. VIII. С. 42 — 43. Троцкій П. Труды Кіев.

Дух. Акад. 1865. Кн. VI. С. 189. Соколов Г. Историческая записка о военном городе Елисаветграде // Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. 1848. Т. II. Відд. І. С. 384 — 401. Трефолев Л. Н. А. П. Мельгунов, генерал-губернатор екатерининских времен // Русскій Архив. 1865. № 8.



2. Кременчук


З 1765 р. Кременчук став центром управління Новоросійського краю, тут же містилася й губерніальна канцелярія генерал-губернатора Мельгунова. Але друкарня не могла працювати тут так, як хотів того Мельгунов; звертався він до Синоду, щоб дозволено йому друкувати книжки духовного змісту, але відповіді не получіив, крім цього не знайшов він потрібних друкарів; лише 1770 р. Печерська Лавра прислала сюди одного свого складача — Опанаса Антонова *. Ось тому друкарня ця змушена була служити лише для потреб губерніальної канцелярії **.

[* Труды Кіев. Дух. Акад. 1865. Кн. VI. С. 190.

** Пізніше, з 1777 р., А. П. Мельгунов став Ярославським губернатором і заклав друкарню й тут.]

1775 р. Сенат докладав цариці Катерині про стан друкарства; в докладі сенатськім про Новоросійське друкарство читаємо:


«В Новороссійской губерній, по аппробованному в 1764 году той губерній штату, хотя для напечатанія духовных и светских книг назначено учредить типографію, но заведен там только один стан и изданы в печать азбука и комедія, также тамошним купцам и поселянам пашпорты и карантинныя свидетельства; печатаніе ж духовных и гражданских книг, за неполученіем р печатаніи первых от Святейшаго Синода на представленіе резолюцій и за несыеком типографских служителей, не происходило. Ценсуру ж положено иметь губернским чинам; а чтоб к наблюденію касающагося до веры и духовных книг определен был протопоп Савурской, как ученой человек, о том представлено в Святейшій Синод»

[* Кіев. Стар. 1900. Т. IX. С. 83 — 84].


Яка була дальша доля цеї друкарні, не знаємо, але певне перейшла вона до відомства «Приказу общественнаго призренія». Про неї 1786 р. архієпископ Никифор писав Синодові:


«При Приказе общественнаго призренія здешняго Екатеринославскаго наместничества имеется типографія на двух станах, в которой печатаются гражданской печати пашпорты для купечества, мещан и цеховых, подорожныя для разных приезжающих, да в откупщичью питейных сборов контору ярлыки и свидетельства; более же сего, как гражданской, так и духовной печати, ничего другого не печатается, вольных же типографій не имеется»

[* Русскій Библіофил. 1911. Кн. VI. С. 28].


Пізніше, коли на Вкраїні працювала похідна друкарня кн. Потемкіна, вона три рази була в Кременчуці, — див. про це далі, с. 375. З 1789 р., коли постало місто Катеринослав, Кременчук помалу губить своє значення, ставши лише повітовим містом.

Про цю друкарню див.:

Семенников В. Литературная и книгопечатная деятельность в провинціи в конце XVIII-го и в начале XIX-го веков // Русскій Библіофил. 1911. Кн. VI. С. 27 — 29. Кн. VIII. С. 42 — 43; Троцкій П. Труды Кіев. Дух. Акад. 1865. Кн. VI. С. 190; В. Д. Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. С. 83 — 84.



3. Харків


Справа заснування друкарні в Харкові постала досить рано, ще 1767 р. В Харкові був Духовний Колегіум; при нім 1767 р. засновувались додаткові класи, на яких навчали також чужих мов. Харківський губернатор Щербинин писав тоді до Сенату про відкриття при Колегіумі друкарні, але його бажання чомусь не здійснили. 1769 р. Щербинин хотів знову писати до Сенату про відкриття друкарні і просив місцевого єпископа Самуїла Миславського підтримати його прохання. Єп. Самуїл визнав користь друкарства, бо «из всех учрежденій, служащих к просвещенію народа и к очищенію вкуса ко всим знаніям, печатаніе книг єсть наиполезнейшее» [* Там само. С. 16], але додав, що він може писати лише до Синоду, а вже той мав би звернутися до Сенату. Справа кінчилася тим, що друкарні при Колегіумі таки не заклали.

Найпершу друкарню в Харкові засновано було лише в травні 1793 р. — це була друкарня «Приказу Общественнаго Призренія». Головним чином друкарня ця служила для потреб Губерніального Правління, але часом друкувала й книжки. Найпершою відомою нам друкованою в Харкові книжкою було «Слово на день коронованія имп. Екатерины II» 1795 р. протоієрея Андрія Прокоповича. Крім цього, цей же Прокопович перекладав бердичівський «Kalendarz gospodarski» i друкував його в цій друкарні, напр. в 1797, 1799, 1808, 1809 рр. і др.

Друга друкарня в Харкові була університетська; її почали засновувати ще 1804 р. два чужинці, Гек і Дрегер, яких запросив до Харкова відомий діяч і фундатор університету В. Н. Каразин. Через рік, 1805 р. університетська друкарня була готова, а 20 вересня того року надруковано й першу книжку — «Опыт риторики» ректора університету Ів. Рижського.

Про початкове друкарство в Харкові довідуємся ще з донесення куратора Харківської округи, що 28-го грудня 1803 р. писав:


«При Харьковском университете учреждаєтся теперь одна (типографія), которая в теченіє следующаго года будет в действіи. В Харькове хотя и существуєт типографія под надзиранієм директора училищ, но оная поручена єму от тамошняго губернскаго правленій; при том же она столь маловажна, что єдва заслуживаєт имя типографій».


Університетська Харківська друкарня дуже добре розвивалася і скоро стала найкращою серед провінціальних друкарень; до неї часто зверталися інші друкарні чи за порадами, чи за друкарськими матеріалами.

Література: Семенников В. Литературная и книгопечатная деятельность в провинціи в конце XVIII и в начале XIX веков // Русскій Библіофил. 1911. Кн. VI. С. 16 — 17. Кн. VII. С. 41 — 45; 1912. Кн. III. С. 36 — 42; В. Д. Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. С. 84.



4. Миколаїв.


Голова чорноморського адміралтейського правління Микола Мордвинов (1754 — 1845) задумав закласти в Миколаєві друкарню. Для цеї справи він запросив відомого московського друкаря Семена Селивановського, котрий по 1796 р. (закриття вільних друкарень) остався без праці. Цей Селивановський і заснував друкарню в Миколаєві десь 1797 р., а вже з 1798 р. з неї почали виходити книжки: «Арфаксад, халдейская повесть» 1798 р., «Новый букварь французскій» 1798 р. і т. п. Друкарня ця звалася: «Черноморская Адмиралтейская Типографія». Про цю друкарню року 1809 17 травня губернатор Розенберг писав: «В Херсонской и Таврической губернской типографій никаких не имеется, кроме одной в г. Николаеве», якою відає Чорноморське Адмиралтейство.

Про цю друкарню див.:

Семенников В. Русскій Библіофил. 1911. Кн. VIII. С. 35 — 37; 1912. Кн. III. С. 53 — 57; В. Д. Кіев. Стар. 1900. Кн. IX. С. 88. Mурзакевич Н. Начало книгопетатанія в Новороссійском крае // Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. 1848. Т. II. С. 218.



5. Ясси та Дубоссари.


Друкарню в Яссах (були в російських руках під час російсько-турецької війни) заклав ще 1789 р. кн. Потьомкін 5, власне його похідна друкарня була двічі в цім місті: з 11 грудня 1789 р. по 15. XI. 1790 р. і з 1 січня 1791 р. по 5 грудня того ж року. Крім цього, була тут друкарня й старообрядців.

Архієпископ Катеринославський Амвросій Серебренников ще 1790 р. почав клопотатися, щоби закласти в Яссах друкарню, але несподівана смерть кн. Потьомкіна (5 жовтня 1791 р.) припинила його заходи. Друкарню тут заклав вже протоієрей Михайло Стрельбицький. Хто був Стрельбицький — не відомо; Н. Мурзакевич пише, що здається був він з Полтавщини, з міста Миргороду, син тамошнього протоієрея; але скоріше був це «молдавський протопоп», бо ж він знав добре молдавську мову й друкував книжки цею мовою. Проте в Яссах М. Стрельбицький нічого не видрукував — з Височайшого наказу цю друкарню перенесено 1792 р. до Дубоссар.

Травня 16 1792 р. цариця Катерина видала на ім’я Катеринославського губернатора Каховського такого рескрипта:


«Молдавскому протопопу Михайлу Стрелбицкому в награжденіе службы его, оказанной Нам в теченіе минувшей c турками войны, повелеваем отвесть землю в Дубосарах для водворенія его, и позволить ему завести тамо типографіи для печатанія книг на греческом, россійском, молдавском и прочих языках, производя ему пенсію по 300 рублей на год из Екатеринославской казенной палаты».


Необхідні для друкарні матеріали — шрифт, гравюри і др. взяли з друкарні Києво-Печерської Лаври; до того ж і сам Стрельбицький вирізував потрібні йому гравюри, уміщуючи на них свого герба та підпис. З надрукованих книжок відомі: «Єктеніарій» без року та Часослов 1794 р., обидві з молдавським заголовком. 1795 р. Михайло Стрельбицький переніс свою друкарню до Могилева-Подільського ( див. вище с. 365).

Про цю друкарню:

Мурзакевич Н. Начало книгопечатанія в Новороссійском крае // Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. 1848. Т. II. С. 217.



6. Полтава.


Була якась друкарня і в Полтаві, але ближче про неї нічого не знаємо. Про полтавське друкарство писав 9 січня 1804 р. генерал-губернатор Полтавський кн. А. Куракин:

«В Полтавской губерній никаких типографіи не имеєтся, а хотя в самом городе Полтаве и єсть один станок, но и сей за малостію литер остаєтся без употребленія». Див. В. Д. в «Кіев Стар». 1900. Кн. IX. С. 84 — 85.



7. Глухів.


Дуже рано хотів мати свою друкарню й Глухів. В Глухові містилася «Малороссійская Коллегія» і вона задумала закласти собі друкарню; для цього в 1765 р. звернулась вона до Києво-Печерської друкарні з проханням відпустити їй шрифту. Але Лавра відмовила, бо й сама тоді ще не мала гражданки, якої головно й потрібно було для Глухова; щоб полагодити цю справу, Лавра пропонувала одного свого словолитника. Чим скінчилося все це — не відомо. Див.: Труды Кіев. Дух. Акад. 1865. Кн. VI. С. 189.



8. Мандрівна друкарня кн. Потьомкіна


Коли під час російсько-турецької війни на Вкраїну виїхав світлійший князь Григорій Потьомкін-Таврійський, то він взяв з собою й спеціальну друкарню. Друкарню цю заклав собі князь значно раніше, десь ще року 1779 *. Потьомкінська друкарня була, здається, при Воєнній Колегії. **.

Вибираючись в подорож, князь забрав 1 серпня 1787 р. з Воєнної Колегії свою друкарню і вона помандрувала за ним і побувала в багатьох містах України; таким чином кн. Потьомкін розпочав книгопечатання в декількох тих містах, де його до того часом й не було. Друкарня побувала в таких містах в Кременчуці по 6 червня 1789 р., в Лисаветграді по 11 грудня 1789 р., в Яссах по 15 1790 р., в Бендерах по 1 січня 1791 р., потім знову в Яссах по 5 грудня 1791 р., знову в Кременчуці по 9 травня 1792 р., в Архангельськім шанці по 23 червня 1792 р. і втретє в Кременчуці по 28 червня 1793 р. ***

[* В книжці: «Сочиненія В. Петрова» (Спб., 1811) на с. 288 — 289 знаходимо такого вірша: «Его сіятельству князю Григорью Александровичу Потемкину. На случай пробы печатной машины, 1779 года февраля 22 дня».

** Грахов Я. О походной типографіи князя Потемкина-Таврическаго // Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. Одесса, 1858. Т. IV. С. 470.

*** Там само.]

Потьомкінська друкарня була досить велика; мала вона руський та грецький шрифти; перебуваючи в Яссах, друкарня набула собі зі Львова ще й латинського шрифту. Російського шрифту вона мала найбільше, а саме: так званого «парагон» на круговий лист, великого миттеля на 1 1/2 л., малого на 1 л., корпусу на 1/2 сторінки; курсиву парагону на 1 ст., великого миттелю на 1 ст. латинського шрифту на круглий лист, грецького — на дві сторінки. Прикрас було п’ять сортів, кожного потроху. Станків для друку книжок було 4, а крім цього один спеціальний станок для друку карт та картин, на якім друкувалися також і дворянські грамоти.

Управителем друкарні був Іван Генних, що до того працював в Воєнній Колегії — був друкарем паперів, що друкувалися чужою мовою, та словолитним майстром; мав 600 карб, річного утримання. При нім працювали: 1 коректор на 100 карб, утримання, 4 складачі по 60 карб., 1 тередорщик 50 карб., 1 батирщик 45 карб, і 1 сторож 25 карб.

Друкарня ця видрукувала такі книжки: 1) «Канон вопіющія в грехах души ко Спасителю». Кременчук, 1791; передсмертний твір самого Потьомкіна. 2) «Изследованіе христіанства». Ясси, 1790; з англ. переклав Лука Січкарів. 3) Опыт о человеке. Поппе. Ясси, 1791.; з франц. переклав Микола Поповський. 4) Названія древних судов. Бендери, 1790.

По смерті князя Потьомкіна (5 жовтня 1791 р.) його мандрівна друкарня не вернулась до Петрограду. Тайний совітник Василь Попов в кінці червня 1793 р. передав цю друкарню катеринославському губернаторові В. Каховському, а той віддав її «Приказу Общественнаго Призренія». За цей час в Катеринославі ця друкарня випустила дві книжки: 1) «Наставленіе сыну», твір Володимира Золотницького, 1796 і 2) «Начальноє ученіе французского языка» Хведора Заставського, 1800.

«Приказ Общественнаго Призренія» не мав ніяких вигід від силою накиненої йому друкарні, не знав, що має з нею робити, і порішив знищити друкарню. Але заступилося губерніальне правління — йому треба було друкувати свої накази, а тому воно й прийняло утримання друкарні на себе, а з 1807 р. ця друкарня цілком стала його. Так постала Катеринославська губерніальна друкарня.

Черенки цеї друкарні в кінці попсувалися і 1807 р. зробили нові. Старих черенків було 24 пуди 20 хунтів; їх прийняв Харківський університет, що погодився дати за них 9 п. 7 1/2 x. нового шрифту.

Відомості про цю друкарню подає Я. Грахів в зазначеній на ст. 375 статті. Крім цього див.: Лонгинов М. Походная типографія князя Потемкина // Современник. 1857. №7; Мурзакевич Н. Начало книгопечатанія в Новороссійском крае // Записки Одесскаго Общества исторіи и древностей. Одеса. 1848. Т. II. Відд. І. С. 211 — 219.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.