Попередня     Головна     Наступна




ЧАСТИНА ВОСЬМА
ДРУКАРСТВО У СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ


XVII. ДРУКАРСТВО У СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ


Початків історії українського друкарства відповідно не зрозуміємо без доброго знання історії початків його серед слов’янських народів. Як ми бачили вже вище (с. 35), друкарство рано розпочалося на слов’янських землях, десь з 1475 — 1478 рр., і відразу ж почало впливати й на нас. Податок друкарства на сході безумовно знаходиться під певним впливом друкарства інших слов’ян. Правда вплив цей не був довгим і особливо помітним, бо вже з кінця XVI віку на землях України розпочинається постійне і вже самостійне друкарство. Ось через все це дослідник українського друкарства не може оминути й друкарства у інших слов’янських народів; тому й я подаю тут хоч найкоротші відомості про друкарство в інших слов’янських народів, відсилаючи за детальним описом його до спеціальної літератури, з якої головнішу подаю тут по змозі повніше.

Долі завгодно було, щоби кирилівське друкарство серед цілого слов’янського світу розпочали таки українці — це були відомі краківські видання 1491 р. Швайпольта Фіоля (німець, родом з Нейштадта в Франковії, а не з Франкфурте, як сказано вище на с. 40). Але Фіоль, як знаємо (див. вище с. 41) змушений був припинити свої видання «схизматичних» книжок в Кракові.

Проте друк кирилівських книжок не спинився з насильним припиненням його в Кракові; і справді, десь 1492 р. кирилівські друки розпочинаються вже поза межами слов’янської землі — в Венеції, де тоді було Дуже багато різних друкарень.




1. Закордонні кирилівські видання


Кирилівська слов’янська друкарня заснована була в Венеції десь 1492 р., коли не раніше *, — зараз же по припиненні цього друку в Кракові. Першу кирилівську книжку в Венеції видав Андрій Торезанський 1493 р. Це був Часословець, але ми знаємо лише назву цієї книжки, сама ж вона зникла, а тому ми не маємо змоги порівняти її з друками Фіолевими, щоби сказати, чи часом сам Фіоль по невдачі в Кракові не переніс своєї праці до Венеції. [* Найпершою слов’янською книжкою, видрукованою в Венеції, була книжка 1483 р., але видрукувана т. зв. глаголицею.]

Про венеціанські друки див. в дальшій літературі; тут лише зазначу: Bandtkie J. Hist. druk. w Krol. Polsk. 1826. T. III. C. 222 — 228; Tитов Ф. И. Типографія Кіево-Печерской Лавры. 1918. С. 32 — 36; Стасов В. В. Сочиненія. Т. II. С. 157 — 160; Про графіку венеціанських видань див.: Ровинскій Д. Русскіе граверы. М., 1870. C. 6 — 8; його ж. Подробный словарь русских граверов. 1895. С. 10 — 14; Про слов’янські кирилівські друки за кордоном взагалі писали: Schnurrer. Slavischer Bücherdruk in Würtemberg. Тюбинген, 1799; Дювернуа А. Тюбингенскіе акты славянской книгопечатни в Вюртемберге // Москов. Унив. Известія. 1868. Кн. 3. № 4. С. 13; Sa(winicz). Drukarstwo cerkiewno-słowiańskie zagraniczne // Encyklopedyja Powszechna. T. VII. C. 458 — 485; Заграничныя типографіи для славянских книг//Ж.М.Н. Пр. 1841. Ч. 29. № 1. С. 9 — 18; в додатку таблиця Срезневського; зазначено понад 80 друкарень в 59 містах.




2. Давнє кирилівське слов’янське друкарство.


Але з дуже давнього часу розпочалося постійне кирилівське друкарство й на слов’янській землі. З загальної про це літератури зазначу: Евгеній Митр. О слов’янских типографіях // Вестник Европы. 1813. Ч. 70; Добровскій. Про слов’янське друкарство в Вюртемберзі // Ж.М.Н.Пр. 1836. Кн. 9; Šafarik. O starosloy. knihtiskarnach // Casopis Českého Museum. Прага, 1842. Ця ж праця вийшла й російською мовою: Шафарик П. І. О древнеславянских, именно Кирилловских типографіях в южнославянских землях и прилежащих им краях, т. е., в Сербіи, Босне, Герцеговине, Черной Горе, Венеціи, Валахіи и Седмиградіи, в XV, XVI и XVII стол. Читано в Филологическом отделеніи Чешскаго королевскаго Общества наук, 14-го октября 1841 года н. сч.


З чеської мови переклав О. Бодянський // Чтенія в И. общ. исторіи и древн. росс. при Московск. унив. 1846. Кн. 3. С. 17 — 26. Тут коротко розказано про друкарні: Краків, Фіоль с. 20, з 1491 р.; Венеція з 1493 р., с. 21; Цетиннє з 1494 р., с. 22; Братшів в Седмиградії, с. 22; Торговиця в Валахії з 1512 р., с. 22; Горажд в Герцеговині з 1529 р., с. 23; монастир Руяни з 1537 р., с. 23; монастир Милежова 1544 р., с. 23; Братшів в Седмиградії, с. 22; Торговиця в Валахії з 1512 р., 1562 р., с. 24; Скадар з 1563 р., с. 24; Шебеш в Седмиградії з 1580 р., с. 24; Довге Поле з 1635 р., с. 25. В кінці, с. 25 — 26 загальні висновки; Строев П. Первыя типографіи у славян. Див.: Опыт або Трехсотлетіе перваго друкаря на Руси Йвана Федорова. 1883. 4 с.; Булгаков Ф. Иллюстрированная исторія книгопечатанія. 1889. Тут розділ IX, с. 175 — 190: слов’янське друкарство, зміст: угровлахійські видання; слов’янська друкарня Божидара и Викентія Вуковичів в Венеції; сербські друкарні; чеське друкарство; друкарство в Польщі; Примус Трубер та барон Унгнад; слов’янські видання друкарень в Ураху і Тюбингені; слов’янська друкарня в Стокгольмі. А в розділі VI: Краківські видання Святополка Фіоля; перводрукований слов’янський Октоїх; слов’янські інкуна — були в Венеції та Цетинні; Владимиров П. В. Начало славянскаго и русскаго книгопечатанія в XV и XVI веках // Чтенія в истор. общ. Нестора Летолисца. К., 1894. Кн. VIII. С. 11 — 23. Урочиста промова з нагоди 400-ліття південно-слов’янського друкарства (1493 — 1893) — Чорногорського Октоїха 1494 р., що вийшов з Ободі; K и рпичников А. Книга «Энциклоп. Словарь» Брокгауза. 1895. Т. XV. С. 453 — 455; К(ачановський) В. Старопечатныя славянскія изданія // Вестник Славянства. 1895. Кн. X. С. 120 — 125; Ф р. Я н. Печатное дело // Энцикл. Словарь Брокгауза. 1898. Т. XXIII. С. 522 — 530; Титов Ф. Типографія Кіево-Печерской Лавры. 1918. С. 37 — 40.




3. Південно-слов’янське друкарство


Розпочавшись з Германії, друкарство зараз же занесене було й до Італії, де прищепилося дуже міцно й поширилось надзвичайно швидко. Звичайно, це повинно було вплинути й на сусідні слов’янські землі; так воно й сталося: перша південно-слов’янська книжка вийшла в Чорногорії ще 4 січня 1494 р., цебто за три роки по українських краківських виданнях; це був Октоїх, що вийшов з Ободської друкарні, заснованої чорногорським зетським господарем Юрієм Черноєвичем за митрополита зетського Вавила. Першим друкарем південно-слов’янським був ієромонах Макарій. Цей надзвичайно працьовитий друкар «сьставих форми, на нихже в єдино лето осмим человеком съвршити Октоих», як читаємо про це в післямові до цеї книжки. Десь перед 1495 р. Макарій переніс свою друкарню з Ободу до Цетиння і тут багато працював, аж поки напади турецькі не примусили його покинути батьківщину. Звичайно, південно-слов’янське друкарство жило під великим впливом друкарства венеціанського, звідки воно, певне, й прийшло до Чорногорії [* Про тісні стосунки Чорногорії до Венеції див.: Ровинскій П. Черногорія в ея прошлом и настоящем. Спб., 1888. Т. І. С. 421 — 432. З «Сборник» Акад. Наук].

Трохи пізніше друкарство поширилося по багатьох південно-слов’янських містах, — по Сербії, Чорногорії, Герцеговині і др.

Про південно-слов’янське друкарство див. літературу в покажчику: Kukuljevic. Bibliografia Jugoslaven§ka. Загреб, 1860, а також: Новакович Стоjан. Исторіjа српске книжевности. Білград, 1867. Крім цього зазначу: Кукулевич-Сакчинський. Про південно-слов’янських друкарів XV і XVI в., в «Artiv za povestnicu jugoslavensku. Загреб, 1851. Кн. 1; Jagič. Der erste Cetinjer Kirchendruk vom Jahre 1494. Denkschriften Kaiserlichen Akad. Wiss. Відень, 1894. T. 43; Його ж: Ein Nachtrag zum ersten Cetinjer Kirchndruk // Arch. f. sl. Fil. 1903. T. XXV. C. 628 — 637; Ровинскій. Ободска штампарща. Цетиннє, 1893, — з нагоди 400-літньої річниці першого друку в цій друкарні. Про те ж саме див.: Влади миров П. Начало славянскаго книгопечатанія // Чтенія. К., 1894. Кн. VIII. С. 11 — 23; Kapcкій Е. Ф. Очерк славянской кирилловской палеографія. Варшава, 1901. С. 326 — 330; Ягич І. В. Die erste südslav. Typographie in XV Jahrh // Wiener Zeitung 1893. № 146; Руварац И. О цетинской штампариjи приjе четири стотине година // «Гласн.» Білград, 1893. Т. 40; Прославна споменица четиристогодишнице Ободске штампариjе. Цетиннє, 1895; Малышевскій И в. Торжество в ознаменованіе 400 летней годовщины славянской типографіи в Черногоріи // Труды Кіев. Дух. Акад. 1893. Кн. 8. С. 625 — 637; Царевскій А. По поводу славянскаго празднества в Черногоріи. Казань, 1893; Стоянович Л. Старе српске штампариjе. Білград, 1902; Його ж: Прилози ка библиографиjи старих српских штампних книга // Гласник. Т. 46; Див. ще праці на с. 379. Про графіку південно-слов’янських видань див.: Ровинскій Д. Русскіе граверы. М., 1870. С. 6 — 8; Його ж: Подробный словарь русских граверов. 1895. С. 10-14.


Із всіх слов’янських земель найпізніше розпочалося друкарство в Болгарії. Найперша друкована болгарська книжка вийшла 1641 р. в Римі. Але на болгарських землях друкарство появляється тільки з XIX віку — першою друкованою книжкою тут було «Зерцало Христіанскоє», що вийшло в Будимі 1801 р. Про болгарське друкарство зазначу: Teодоров А. Блгарски книгопис: дел први, от временето на пьрвата новоблгарска печатна книга. 1641 — 1877 р. // Сборник за народни умотворения. Софія, 1893. Т. IX. С. 176; Срезневскій И. Очерк книгопечатанія в Болгаріи // Ж.М.Н.Пр. 1846. Кн. 2. С. 28; Дринов М. Првата Блгарска типография в Солун и некои от напечатанити в нея книги. 1890.




4. Молдаво-волоське друкарство


Молдаво-волоське кирилівське друкарство на початку своїм було в повній залежності від друкарства венеціанського та південно-слов’янського. Розпочалось воно досить рано: десь на початку XVI віку і було живим та гарним, не уступаючи кращим південно-слов’янським виданням. Друкарні в Торговишті, Шебежу, в Дельськім монастирі, пізніше в Довгім Полі дали достойні зразки молдаво-волоського друкарства.

Започаткував тут друкарство той самий друкар ієромонах Макарій, що працював в Чорногорії, але змушений був покинути рідну землю. За допомогою воєводи угро-волоського Басараби Макарій видрукував в Торговишті першу слов’янську книжку на румунських землях — Служебник 1508 р.

Підкреслю тут, що на друкарство молдавське був великий український вплив; так, друкарські матеріали до Молдавії часто йшли сюди зо Львова; тут же працюють українські друкарі, наприклад, А. Скульський (див. вище с. 158). Українські ж друкарі заклали тут в Довгім Полі добру друкарню за допомогою київського митрополита Петра Могили; про це в Требнику 1635 р., що його в Довгім Полі видали київські друкарі, читаємо в передмові Матвія Басараби таке:


«Бачив воєвода Басараба, що на землях його нема духовної поживи, а тому задумав закласти друкарню. Бог послав йому «мужа пришелца преподобна священоинока именем Мелетія Македонска, пришедша от російских стран и глаголюща нам: «Увидех дило Типографско, и испытно приємши весть о цене, прійдох взвестити, аще угодно вам будет». Тогда мы абіє, свещавшеся с неким дружиною его, мужем ієрмонахом, Нектарій Пелагонскій зовемым, и с ним вкупи отрока нашего верна, Стефана Брзоходца нарицаєма, по печатню в Малую Россію послахом, имуще с собою при типографной пленой цене и писанія убо особная от самаго лица нашего, и общая от вещи общея, до настоящаго митрополита Кієвскаго священнейшаго Петра Могилы, и до судіа же и прочіих старейшинствующых главнейшему граду оному, образ имущая молитвенейшій. При сих же и даров не сподобихом тому прислати выше именованному великому мужу, єго же ходотайством и устроенієм сподобихомся... и рожденіе уже благополучнаго исплненія не по мнозем видети. Печатьню глаголю цело свршенну пятовидных писмен, такожде и искусна типографа с нею вкупе, Тимофеа именем [Вербицького], с прочіми, им же место на се отлученно показахом, Длгоє Поле нарицаємый град, и повелехом тамо жити и градскою данію питатижеся и одеяти»

[* Примірник Національного музею у Львові. № 1071. Л. 4].


Ось ці київські друкарі, з Тимофієм Вербицьким на чолі, і видрукували тут Требника, що вийшов у світ 30 червня 1635 р. [* Див. про це вище на с. 322]


Літературу про це друкарство див.:

Bianu J. Bibliografia Romaneśka veche. 1508 — 1830, Букурешт, 1903 — 1912. T. I — III; Крім цього: Снегиpeв И. M. Древнейшіе памятники славянских типографій // Учення Записки Моск. Универс. 1835. Ч. IX. № 1, за липень; про угровлахійське Євангеліє 1512 р. і Слобідський Псалтир 1576 р., з двома знімками; Про стародрук-и з Довгого Поля (Кимполунг) на Буковині див.: Zubrzycki D. Historyczne badania. 1836. C. 56 — 57; Максимович М. Сочиненія. T. III. C. 687; O двух неизвестных изданіях, напечатанных в Долгом Поле // Библіографическія Записки. 1858. № 8. 5 c., — про Анфологіон 1643 р. і про Псалтир 1650 р.; Голубев С. Т. Петр Могила. К., 1898. Т. II. Додатки. № 54: у Львові роблять друкарню для Яс; Яцимирскій А. И. Первый славянскій печатный Служебник. Див.: Известія отд. русск. яз. и слов. Спб., 1896. Кн. 4. С. 792 — 797; його ж: рецензії на труд Біану в «Известіях». Т. III. Кн. 4. С. 1051 — 1071; Т. V. Кн. 2; Hовакович Ст., Српски штампари у Румуниjи // Годишнице. Кн. XVII. Белград, 1898.




5. Західно-слов’янське друкарство


Західно-слов’янське друкарство, чеське та польське, не мало на наше друкарство особливого впливу через те, що ці слов’яни не вживають кирилиці; але безумовно був вплив графічний, як чеський так і польський, на графіку наших стародруків; шкода тільки, що вплив цей у нас ще детально не просліджений.

Серед всіх слов’янських народів чехи найперші почали друкувати собі книжки; та це й не дивниця — друкарство ступнево йшло з заходу на схід, а чехи ж були найближчими до колиски європейського друкарства (єсть навіть досить обгрунтована думка, ніби Гутенберг був чехом з гори Кутни, а не німцем).

Перша чеська друкована книжка (разом з тим — це перша друкована книжка цілого слов’янства) вийшла чи не 1475 р. в Пильзні, — це був Novy Zakon, видрукуваний в якійсь похідній друкарні. Безсумнівне чеське друкарство розпочалося вже в Празі з 1478 р. [* Деякі чеські вчені за початок чеського друкарства вважають навіть рік 1468, коли ніби в Пильзні вийшла з якоїсь мандрівної друкарні «Історія Троянська»]. Перводруковані чеські Біблії, з 1488 р. починаючи, ходили й по Вкраїні і впливали й наші перші переклади Письма св. на українську мову, напр. на Пересопницьке Євангеліє 1556 р. Перші кирилівські східно-слов’янські видання Скорини, що в 1517 — 1520 рр. працював в чеській Празі, безумовно мають на собі графічні впливи чеських стародруків.

Дуже повну бібліографію літератури чеського друкарства подає: Cenek Zibrt. Bibliografie Ceske Historie. Прага, 1900. C. 9 — 21 або № 110 — 405. Про впливи на графіку видань Фр. Скорини див.: Владимирова П. Доктор Фр. Скорина. Спб., 1888. Див. ще: Vaclav Hanka. Prvotisklesky a prvotisk polsky // Casopis ćeského Museum на o. 1840. XIX c. 77 sq; Hanka V. Bibliografia prvotiskuv ceskych od 1468 aż do 1526 leta. Ib. XXVI. 1853. Див. ще Slovnik naućny. Прага, 1899. C. 449.


Друкарство в Польщі розпочалося так само досить рано, тільки було це друкарство латинське, а не польське Вже на рік 1474 видається в Кракові Almanach і з того часу починаються й інші друки, але все мовою латинською. Напочатку в Кракові працювали якісь похідні друкарні, але вже з 1505 р. тут засновує першу постійну друкарню моторний друкар Ян Галлер. Як показала праця Бернацького, першою друкованою вже польською мовою книжкою був збірник релігійних пісень: «Hortulus animae — Raj duszny»: якогось Берната з Любліна; книжка ця вийшла в Кракові з друкарні Флоріана Унглера, але вона без дати, і дослідник Бернацький багатьма доказами (не всі переконуючі) доводить, що книжка вийшла коло 1514 р. Початкове польське друкарство безумовно знаходилось під великим чеським впливом.

Повну бібліографію літератури польського друкарства подав M. Rulikowski Literatura polska lub Polski dotycząca z zakresu grafiki. Вид. 2-е. Варшава, 1922. II+56 c. № l — 660. Крім цього зазначу: Coбкo H. Ян Галлер, краковскій типографщик XVI века, его предшественники, товарищи и преемники // Ж.М.Н.Пр. 1883. Ч. 230. Кн. XI. С. 1 — 54; Bernacki L. Pierwsza książka polska, studjum bibliograficzne, видання закладу ім. Оссолинських, Львів, 1918. C. VI+510, з 86 знімками; книжка дає головно сирий матеріал, так потрібного розділу про тогочасне друкарство тут нема; Той само заклад Оссолинських випустив дуже цінну книжку: Monumenta Poloniae typografia. Львів, 1922. — Автор дає багато цінних відомостей про початкове польське друкарство; цінна для цього також його праця: Cracovia oftificum. Краків, 1917; Давні праці про польське друкарство див. в мене вище на с. 37 — 38, 42 — 43.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.