Попередня     Головна     Наступна




ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА
ДРУКАРСТВО ІНШИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ


XIX. ДРУКАРСТВО ІНШИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ НА ЕТНОГРАФІЧНИХ ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ



Дослідник українського друкарства ніяк не може оминути також історії друкарства тих інших національностей, що мешкали на етнографічних землях України. Переважно це було друкарство того народу, що панував над Україною, наприклад друкарство польське чи російське, або того народу, що в великій масі жив тут, наприклад друкарство жидівське. На жаль, ми ще не маємо такого покажчика стародруків, де б було описане все, що видрукуване на землях етнографічної України; такий покажчик для дослідника історії українського друкарства був би надзвичайно цінним — він ясно показав би, серед яких впливів жило наше українське друкарство, він показав би також і культурний рівень тих народів, що жили на землях наших. Досліди чужонаціонального друкарства на землях України значно збільшили б кругозір дослідника друкарства спеціально українського і показали б наочно, серед яких саме культур зростала культура українська. На жаль, тільки якихсь спеціальних дослідів про чужонаціональне друкарство на землях українських, — російське, польське, жидівське, — до цього часу ми ще не маємо.




1. Польське друкарство


Якраз в час, коли почало ширитися з Заходу друкарство, в цей час майже всі етнографічно українські землі опинилися під владою Польщі; проте польське друкарство на землях українських постійно було млявим і мало впливовим. Правда, польське друкарство на землях українських різко ділиться на дві частини: на західноукраїнських землях, особливо в Галичині, де жило більше польського народу, польські друкарні були часом значними, постійними і мали певний вплив на українську людність. Зовсім не те бачимо на східноукраїнських землях — тут польського населення було надзвичайно мало, а тому й друкарні їхні не були тут постійними, а виникали тільки з бажання того чи іншого польського магната, що мав тут свої посілості; звичайно, якогось особливого впливу на український народ ці друкарні не мали.

Поскільки в XVI віці сильна була наша українська культура, показує той факт, що на своїх землях друкарство започаткували першими таки ми, українці (правда, за допомогою чужосторонньою, але в той час чужостороння друкарська допомога була звичайною; нагадаю,наприклад, що в Кракові друкарство розпочали німці). Найперша польська друкарня серед українського народу появилася у Львові, в 1578 р., але друкувала спочатку книжки латинські; отже ця друкарня почала свою працю на чотири роки пізніше української; започаткував цю друкарню краківський друкар, німець з походження, М. Шарфенбергер, а власне служачий його — Павло Щербець. І в той час, коли Галичина знає в XVI та на початку XVII віку декілька значних друкарень, що випускали поважні книжки (Львів, Стрятин, Крилос), польські друкарні в той час містилися головно у Львові, а на провінції вони тільки животіли, — переважно були похідними, бо зникали по короткій праці, наприклад: Добромиль (1611 — 1616 рр., друкарня краківського друкаря Яна Шелиги), Ярослав (1618 — 1626 рр., того ж Шелиги).

Вже в XVIII віці постають в Галичині ще деякі друкарні, але знову-таки похідні, бо вони зникають по видрукуванні одної-двох незначних книжок, наприклад, Підгірці (1746 р.), Самбір (1790 р.) і тільки в Перемишлі з 1751 р. розпочинається поважніше польське друкарство, але це вже тоді, коли в Галичині працювала така поважна друкарня, як друкарня Унівська. Отже, як бачимо, польське друкарство трималося головно Львова, на провінції ж було воно зовсім малим та кволим.

Коли таким було польське друкарство в Галичині, де польське населення все-таки було значним, то на інших землях України польське друкарство було лише похідним, скороминулим. Так, на Волині ніколи не було поважної польської друкарні, а ті, що були, постали вже в кінці XVIII віку, наприклад, Луцька (див. с. 236) або Крем’янецька (с. 245 — 246). Таким самим було польське друкарство й на Поділлі (див. с. 362 — 366), а на Київщині воно було вже зовсім непомітним, виключаючи тільки друкарні Бердичівської, що мала вплив і на українське населення (див. с. 331).

Без порівняння більшим і значнішим було своє власне польське друкарство, що існувало при українських друкарнях. Так, при Києво-Печерській друкарні був гарний польський відділ, і Печерська друкарня випустила багато поважних книжок польською мовою (див. с. 267 — 268, 287, 318); так само при друкарні Чернігівській, особливо за Лазаря Барановича, був добрий польський відділ (див. с. 339), а вже друкарні Почаївська (с. 226) та Унівська випускали такі польські книжки, з якими не може конкурувати ані одна з провінціальних польських друкарень.

Літературу про польське друкарство на землях українських див. вище на с. 37, 330 — 333, 362 — 366. У Вandtkіе див. т. І: Добромиль, 72 — 77; Ярослав, 118 — 120; Львів, 389 — 423; т. II: Підгірці, 59 — 61; Перемишль, 96 — 102; Самбір, 129 — 130; На Волині: Т. II: Почаїв, 54 — 59; Т. І: Луцьк, 435; Кремянець, 321; Київщина: Т. І: Бердичів, 40 — 44; Т. II: Махнівка, 3 — 4; Т. III: Фастів, 22 — 23; Поділля, Т. II: Міньківці, 5 — 6; Панівці, 29 — 38; Тульчин, 169 — 170; див. ще: Книшин, 137 — 138; Т. І: Венгрин, 247 — 250; Берестя, 55 — 58; Слуцьк, 136 — 137; Див. ще: Bednarski S. Materyaly do historyi o drukarniach w Polscie, a mianowicie o drukarniach Lwowskich i prowincyonalnych. Львів, 1888. C. l — 136; до неї було й декілька додатків, але книжечка з додатками маловартна; Jaworski Fr. Lwów stary i wczorajszy. Львів, 1910. Ha c. 270 — 278:;Latajacy drukarz i pierwsza polska książka we Lwowie, — про друкаря Павла Щербця і його львівські друки; Lozinski Wl. Див. нижче с. 405; Jędrzejowska A. Drukarstwo i księgarstwo Lwowskie XVI wieku. Див. короткий зміст цеї праці в «Sprawozdanie Towarzystwa Naukowego we Lwowie». 1924. Зшиток 2. № 170. C. 67 — 69.




2. Жидівське друкарство


Жидівське друкарство в Європі розпочалося дуже рано. Найперші друки жидівські вийшли в Reggio та в Ріаvе di Sacco в Італії 1475 р., а потім жидівські друкарні появилися у всіх кутках Європи, де тільки жили жиди в більшім числі. Друкарні ці постачали багато релігійних книжок, які розходилися по цілому світі.

Найпершу жидівську друкарню в Польщі засновано в Кракові. Три брати, родом з Галича, — Самуїл, Ашер та Еліяким, сини Хаїма Гелич чи Галич, роздобули собі привілея на друкарню, заклали її в Кракові і 13 травня 1534 р. випустили в світ найпершу друковану жидівську книжку в Польщі. На початку друкарня ця добре працювала і постачала потрібні книжки жидам на всю Польщу. Але не довго працювала так ця друкарня — брати Галичі скоро прийняли католицтво і перестали друкувати жидівські книжки; правда, жидівська друкарня ніколи не переводилася в Кракові.

В скорім часі по тому повстає жидівська друкарня в Любліні, в році 1547, і працює над постачанням релігійних та шкільних книжок для жидівства цілої Польщі. Але обидві ці перші друкарні — Краківська та Люблінська — працювали зле, бо їм важко було конкурувати з добрими закордонними друкарнями. Всі найважніші видання йшли тоді для потреб жидів, що мешкали на етнографічних землях України, головно з-за кордону; але дрібні шкільні книжки друкувалися в себе вдома. Часом бувало й так, що якась закордонна друкарня доставала собі привілея на виключне право продажу в Польщі своїх жидівських видань.

Так, амстердамський друкар Uri Foebus Halewy роздобув собі такого привілея на продаж своїх видань в Польщі від Яна Собєського та від сейму жидівського. Але конкуренція в цім краю змусила цього друкаря покинути Амстердам і переїхати до Польщі, де він і оселився десь коло 1690 р. в Жовкві і тут заклав свою друкарню. Звичайно, Краківська та Люблінська друкарні відразу ж повели завзяту боротьбу з друкарнею Жовківською, бажаючи її знищити, але нічого вдіяти вони не могли, — їхні друки були дуже злими, тоді як видання жовківські були надзвичайно гарними. Про це в постановах жидівського сейму 1697 р. читаємо таке: «Бачили ми велике спустошення через упадок друкарства в нашім краю; через тих (недбалих) друкарів майже забули Тору в Ізраїлі, бо літери їхніх видань дурманили й осліпляли очі милих діток, що сидять над книжками. Звертали вже на те свою увагу вчені сеньори та князі чотирьох земель, але це не багато помогло, аж поки не прибув до наших країв Uri Foebus Lewita, щоб освітити землю та її мешканців» [* Majez Balaban. Z historji Żydów w Polscie. Варшава, 1920. C. 76]. Цей же сейм жидівський взяв в свою опіку жовківську друкарню Урія, щоб оборонити її від нападів інших друкарень. Над друкарнями призначено тоді контролерів, і друкарню жовківську віддано під догляд львівського рабина. Через два роки по тому, 1699 р., той самий сейм забороняє іншим друкарням передруковувати видання жовківські, а також спроваджувати з-за кордону жидівські видання розміром менше 10 аркушів.

По смерті Урія друкарня його перейшла двом його онукам, Арону та Герсону, що поділилися спадщиною, і тому в Жовкві було тоді дві жидівських друкарні. Дальші потомки Урія так само вели жидівські друкарні в Жовкві — пізніше стало їх тут аж три. З 1782 р., коли Австрія зайняла Галичину, жовківським друкарням наказано перебратися до Львова — і з того часу появилося жидівське друкарство і в Львові.

Крім зазначених жидівських друкарень 1782 р. занотовано ще дві друкарні жидівські в Самборі; друкарні ці мали привілея Августа III і друкували головно календарі та невеличкі книжечки. А з 1764 р. існувала ще жидівська друкарня в Турці над Стриєм [Див.: Rozmaitości. 1834. С. 25. Див. ще: Słownik Geograf. 1892. T. XII. C. 641].

Ось це були найголовніші друкарні жидівські, що постачали потрібні книжки жидам всіх українських земель, підвладних тоді Польщі, пізніше Австрії. Але це були західноукраїнські жидівські друкарні. На східноукраїнських землях було жидівських друкарень значно більше, але були це друкарні малі і постали вони головно в кінці XVIII віку, або на початку віку XIX, вже по приєднанні Правобережжя до Росії.

Найбільше жидівських друкарень було на Волині; так, в різних покажчиках жидівських стародруків зазначаються видання волинські з таких років: Олексинець, 1760 р.; Корець, 1776 р.; Полонне, 1783 р.; Порицьк, 1791 р.; Славута, 1792 р.; Остріг, 1794 р.; Дубно, 1794 р.; Підбережці, 1796 р.; Судилків, 1798 р.; Слапкович, 1804 р.; Крем’янець, 1805 р.; Білозірка, 1806 р.; Заслав, 1807 р.; Межиріч, 1809 р.; Радзивилів, 1814 р. і др.; була друкарня і в Шепетівці.

На Поділлі жидівські друкарні існували: Міньківці з 1790 р., Межиріз (Літинського повіту) з 1790 р.; Калюс, 1809 р.; Збриж, 1812 р.; Межибож, 1817 р.; Тульчин, Немирів і др.; були тут і мандрівні жидівські друкарні, що працювали в Калюсі, Солобківцях і др. містах. Див. ще с. 00.

На Київщині жидівські друкарні працюють: Бердичів з 1798 р., Біла Церква з 1817 р., Богуслав з 1820 р. і др. Див. ще с. 332.


Історія жидівського друкарства на землях українських ще зовсім не досліджена. З невеликої літератури про це друкарство зазначу: Ваlaban M. Pierwsza drukarnia (жидівська) w Polscie i jej wlaścicile // Dziennik Nowy. Варшава, 1919. № 129 від 29 липня; Його ж: Drukarnie hebrajskie w Żółkwi i Lwowie // Chwila. Львів, 1920. № 445 від 11 квітня; Його ж: Próba założenia pierwrzej drukarni hebrajskiej w Warszawie // Tygodnik Nowy. 1919. № 13 від 18 вересня, Варшава. Всі три ці праці передруковано в книжці: Balaban M. Z historji Żydów w Polce. Варшава, 1920. C. 66 — 89; Dr. В. Wachstein. Katalog der Salo Cohuschen — Schienkungen. Відень, 1911. T. І; в цім каталозі єсть видання й з друкарень на українських землях; Див. ще літературу на с. 247, 333, 366; Вandtkie. Historya driukarń. T. I. C. 423; T. II. C. 150 — 151, 340 — 341; Benjacob. Ozar ha Sepharim. Вільна, 1880: тут бібліографія жидівських друків, (цю працю тепер продовжує син — J. Веnjacob); Nissenbaum. Żur Geschichte der Juden in Lublin. Люблін, 1899 p.: про люблінські жидівські друки; Steinschneider. Catalogus librorum hebraeorura in Bibliotheka Bodleiana. Берлін, 1852 — 1860; про жидівські друки до 1732 p.; Friedberg. Der hebraische Druck in Krakau. Краків, 1900; про жидівське друкарство в Кракові з 1530 p.; Idem. Żur Geschichte der hebr. Typographie in Lublin. Краків, 1900 p.; Darewski J. Żur Geschichte. Бердичів, 1903; про жидівське друкарство на Київщині; Litinskij M. Korota Podolia (Історія Поділля). Одеса, 1895 p.; про жидівське друкарство на Поділлі; Про жидівське друкарство єсть також розділ в «Еврейской Энциклопедіи» Брокгауза, а також в енциклопедії Ersch imd Gruder. Сборник в пользу начальних еврейских школ. 1896 [* За різні вказівки про історію жидівського друкарства складаю тут свою сердечну подяку Вп. пп. І. Бен-Якову, Др. М. Балабану і Др. І. Мюнцеру].




3. Російське друкарство


Спеціально російського друкарства на Вкраїні не було — московська влада своїх друкарень на Вкраїні на початку ніколи не засновувала. Але під кінець XVII віку, коли Москва почула себе міцнішою на Вкраїні, вона починає все більше та більше впливати на українські друкарні. А з 1720 р. розпочинаються вже планомірні утиски на українське слово, — Петро I забороняє друкувати книжки, відмінні мовою від московських (див. с. 299 — 300). Власне, 1720 рік може рахуватися роком кінця старих українських друкарень на Сході, — з того часу всі вони стають поволі російськими. Як ми бачили, друкарні Київська та Чернігівська довго боронилися проти обмосковлення, але змушені таки були скоритися силі й стати російськими.

З другої половини XVIII віку на Вкраїні постає багато різних друкарень, особливо під кінець цього віку (див. с. 367 — 377), але всі вони були вже мовою друків своїх — російські. Вплив російської культури та заборони російської влади спинили розвій спеціально українських друкарень.







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.