Попередня     Головна     Наступна





XXI. ІСТОРИЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ



Гуманістичні науки — історія, література, мовознавство — завжди грають велику ролю в національнім відродженні кожного народу, бо це насамперед вони пробуджують національну свідомість широких кругів громадянства, що живуть під впливом чужих великодержавницьких ідей.

Мовознавство в недержавних народів завжди мало велике признання й теплу опіку свого загалу, бо станом національного мовознавства звичайно і мірявся рівень національного пробудження народу, що переживав "етнографічну добу" і ставав нацією. Так само було й у нас, — наше мовознавство (хоч і не все високого стану) відоме здавна, на полі української лінгвістики трудилося багато вчених дослідників, більших і менших, що працювали часто з тим гарячим відданням у праці, що можливе тільки у недержаного народу. Поодинокі галузі українського мовознавства — історія мови, фонетика, морфологія, складня, діялектологія і ін. — на теперішній час досліджені в нас досить глибоко, і ми частенько маємо чим похвалитися тут навіть перед народами державними, з культурою вищою від нашої.

Найголовнішими джерелами кожного мовознавства скрізь був історичний словник тієї чи тієї мови. Усі наші праці з мовознавства часто мало обгрунтовані власне через відсутність доброго історичного словника. Тим-то зрозуміло, що кожен народ — в особах його кращих мовознавців — так багато дбає про виготовлення докладного наукового історичного словника своєї мови. І з часу виходу в світ такого словника звичайно починається нова доба того чи іншого національного мовознавства, бо з цього часу можливо вже вирішувати найрізніші лінгвістичні питання, що до того "висіли в повітрі", не оперті на джерельному історичному матеріялі.

В травні місяці 1930 р. Українська Академія наук в Києві випустила нову велику працю "Історичний Словник українського язика", з тому І А—Ж зшиток 1 А—Глу, 528 с. 8° в дві шпальті, а на початку 1933 р. зшиток 2-й — Глу-Жя, с. 529-947, за редакцією проф. Євгена Тимченка. Отже, нарешті, й українське мовознавство дочекалося свого великого свята!

Історичний словник української мови! Мрія трьох поколінь українських мовознавців! Та це ж тепер сотні рук (і не тільки мовознавчих) хапливо потягнуться до нього, як до найвищого трибуналу, як до найавторитетнішого джерела за виясненнями найрізнорідніших питань і темних загадок із обсягу не тільки чистого мовознавства. До цього Словника в першу чергу негайно звернуться всі мовознавці, навіть і не слов’янські, шукаючи в нім відповіді на питання, що їх у кожного з фахових лінгвістів назбиралося не мало. Тепер кожному з ворогів нашої мови, що вперто повторяли дошкульні нісенітниці про українську мову, легко можна відкрити ту чи ту сторінку Історичного Словника й довести його помилку, ще й користуючись з авторитету Академії наук.

Нарешті стануть тепер яснішими наші рясні спірні питання з мовами своїх сусідів — польською, білоруською й російською.

Думка про складання Історичного Словника української мови повстала давно, — цією справою займався ще П. Житецький, назбиравши для того коло 12 тисяч слів, вибраних із пам’яток старої української мови. Цією ж таки справою ціле життя займається проф. Є. Тимченко; ще замолоду зібрав він був коло 60 тисяч слів, вибраних із 34 українських джерел; із цього матеріялу Тимченко склав був малого історичного словника нашої мови на Костомарівську премію Російської Академії наук.

Року 1919-го, коли проф. Є. Тимченко був тимчасово професором Кам’янець-Подільського державного українського університету, знову виринула була справа Історичного Словника української мови. Ректор цього університету, проф. І. Огієнко роздобув потрібні на це великі кошти й доручив проф. Є. Тимченкові всю цю справу. За рік праці виписано тоді понад 30 тисяч карток, головно з "Архивъ Юго-Западной Росіи". На весні 1920 р., з постанови Сенату, Кам’янецький університет подарував увесь виготовлений матеріял Українській Академії наук, тому й передав його проф. Є. Тимченкові, що вертався тоді до Києва. Ця кам’янецька доба була реальним початком складання Історичного Словника української мови вже на нових засадах.

Ще з самого початку Української Академії наук при ній заклалася була "Постійна Комісія для складання Історичного Словника української мови", а на голову її обрано 26. XII. 1918 р. відомого й заслуженого лінгвіста, доброго знавця сучасної мови проф. Є. Тимченка, обрано з правами дійсного члена Академії. Різні перешкоди не давали змоги Тимченкові своєчасно приступити до систематичної праці, але вже з 1920 року організував він у Києві постійне збирання потрібного матеріялу. І цілих 9 літ (1920-1929) виписувався найрізніший матеріял — назбирано ще 212.284 картки (до 100.000 попередніх), над чим працювали: Л. Білозір, Є. Боровик, Є. Волошин, Ф. Гаєвський, К. Грушевська, О. Грушевська, М. Зеров, Л. Кістяківський, П. Ковалів, К. Лазаревська, М. Лев, Л. Назаревська, О. Назаревський, Г. Петренко, А. Різник, П. Рулін, Є. Смолинська, В. Ставниста, М. Станиславський, М. Тимченко, М. Хомичевський, С. Якимович і інші. Так зібраний був (і невпинно збирався й далі) потрібний матеріял і приступлено до його редагування й укладання "Словника". І т. літери А, Б, В уложив сам директор Комісії проф. Є. Тимченко, літери Г, Ґ, Ж уложили К. Лазаревська й Г. Петренко, а літери Д, Е, Є — Є. Волошин. Ці особи, крім роботи укладачів, виписували на ці літери матеріяли для визначення слововиводу, а працю їх усіх зредагував проф. Є. Тимченко. Перший том цієї праці — букви А—Ж, 947 двошпальтових сторін, із передмовою на 5 сторінках і зазначенням величезного числа джерел на 16 с. (зазначено їх 365, але це список неповний) — року 1930-1933 показався в світ приступним для науки й широкого кола прихильників рідної мови.

Безумовно, цією своєю працею проф. Є. Тимченко вніс великий вклад до української науки, чого йому ніколи не забуде правдива історія слов’янської філології*.



* Життєпис Є.К. Тимченка див. у "Зап. ВУАН", 1919 р., т. І.



"Історичний Словник українського язика" складений так широко й повно, що стоїть на першому місці серед історичних словників усіх слов’янських народів. Як казав я вище, для нашого Словника вибрано матеріял із 365 українських давніх пам’яток, а це така поважна праця, що її не знають словники інших слов’янських народів, і що її об’єктивно з подякою визнають усі.

Я два рази вже писав про перший зшиток цього Історичного Словника ("Діло", 1930 р., ч. 211 і 213 та "Prace Filologiczne" 1931 p., т. XV, ч. 2, c. 241-264), указуючи його великі додатні сторони, а також і його недостачі. Із недостач найбільшою вважаю відсутність у Словнику віків ХІ-XIII, але це вийшло не з вини редактора: совєтська влада заборонила подавати в Словнику матеріял до XIV віку, урядово наказуючи українській мові зачинатися тільки з XIV віку...

Історичний Словник — це монументальна "вікопомна" праця Київської Академії наук. Увесь український народ і весь науковий світ з великим нетерпінням чекали дальших томів цього Словника, як найціннішого скарбу культури, але на велику шкоду науці, вони не появилися, бо совєтський уряд заборонив їх... І оце аж тепер, року 1947-го в "Мовознавстві" т. IV-V, с. 5 подається, що "Інститут продовжує роботу" над цим Словником, цебто переробляє його для видання, хоч ще року 1930-го Словник був готовий для друку.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.