Головна         Див. також: В. П. Колосова. Віршовий полемічний комплекс 80 — 90-х років XVI ст.

ВІРШОВИЙ ПОЛЕМІЧНИЙ КОМПЛЕКС 80-90-х РОКІВ XVI СТ.

СКАРГА НИЩИХ ДО БОГА

Собраніє нищих вопієт к тебЂ,

владико господи, прійми в слух собЂ.

БЂдныи нужници, але рабы твои,

иже провожають в скорби лЂта свои.

От тебе, боже наш, одержати милость

и на нечестивых мЂти справедливость.

Иже твоих людей, яко хлЂб, снЂдають

и святый твой престол, боже, ображають.

О веліа невдячность людей непобожных,

иж неблагодарни дарованій божіх.

Безсловесними их письмо называєт,

грубых и лЂнивых ослы называєт.

Лихоимцев грабитель волчеи натуры,

указуючихся в овечей покори.

Хитрых и лукавых значно выражаєт,

змииного роду пророк называєт.

И псу ест подобный невстыдливый кождый,

за прибыток милый прибывает завжды.

З непобожных зысков панства набывати,

и праци убогих смЂле выдирати.

А нЂкоторыє вЂрою торгують

и єретичество в полечность пріймують.

Сынове темности, Христу апостаты,

от духа святого вовЂки прокляты.

Их же голос божій, як трости, попалит,

и гордыи мысли на землю развратит.

Абы их совЂты збытися не мЂли,

и вЂтром, як порох, скоро розлетЂли.

На их бо вопієт спасителев голос,

иже єсть наполнен страшных єго чудес.

Коли от уст єго народы научал

и непокорывых истино обличал.

Падый на камени сем, рече, сокрушится,

яростію гнЂва вЂчного сотрется.

Там же ся розбиют гордыє народы,

иже с антихристом приходять до згоды.

Научил нас господь таких волков знати,

именем таким их достоит называти.

Которыє тылом, а не дверми входять

и з собою народ до пекла заводять.

Для того ж падають от Христова свЂта,

и посрамляются на вЂчніи лЂта.

Якоже сатана, за оного гордость,

извержен от небес и утратил честность.

Иж, бывши у бога заровно з другими,

ангелскіми полки и святыми чинми,

Иже безсмертныи живут во святыни,

и божієй служать святой благостыни.

А нынЂ вже приял тытул помазаними,

Сатанаил имя и враг осужденый.

На вЂчную ганьбу от святой службы,

до темного ада от праведных дружбы.

Был бо ангел свЂта, нынЂ уже темность,

богови огидный и святым всЂм мерзость.

Єму суть подобни церковныи врази

и єго вЂрныи и милій друзи.

Иж Востока свЂтлость нынЂ оставляють

и до тьмы Запада во прелесть отбЂгають,

От истинны до лжЂ, от вЂры во єресь,

от доброчестія в грЂшную прелесть.

Водими бывають плотскими совЂты,

и попрали свои ко богу обЂты,

Которых ко нему сами учинили

и своими усты себе осудили.

К богатому папЂ отбЂгли на пашу,

абы на пЂнези изменяли душу.

Где им все по воли будет поблажати

измышленый Христос, убийца, не мати,

Иж всю вселенную злостями осквернил

и духовный розум на плотный изменил.

Дух же святый истинен, солгати не може,

и прегордым людєм гордость не поможе.

Аще бо хто верже камень на высоту,

мняще небесную збивати красоту

Всемирного солнца, ясного свЂтила,

на самого єго падет тая сила,

И на свою главу воспріймет болЂзни,

да к тому не дерзнет творити соблазны.

И сій ж Христовы церкви не побЂдят,

але сами себе вовЂки безчестят.

И срамоту пріймуть от оного славы,

и суд єго грозный сокрушить им главы.

НавернЂтеся, бЂгуны, ко церкви восточной,

прійдЂте к матери святой, непорочной,

Не шукайте Христа на ЗападЂ, в РимЂ,

явил бо ся нам господь во ИєрусалимЂ.

Уже бо не прійде з земного вертепа,

але от божія небесного свЂта.

Попуєт бо папа не на небесЂ, в РимЂ,

и погребаєтся во земли и ямЂ.

Не яко бог владЂєт, человЂк бо тлЂнный,

слава и вЂк єго вскорЂ отмЂнный.

Але царь небесный седит на столици,

и пред ним трепещут ангел святій лици.

И все созданіє тому ся кланяєт,

от него бо живот и духа меваєт. и самый

Петр в РимЂ аще бы днесь устал,

благочестія вже тамо бы не застал,

Єго намЂстници им бы погордЂли,

иже, яко цареве, по нем збогатЂли.

Мусял бы им знову нищеты учити,

але по истиннЂ не мог бы смирити.

Праведно ж бы папам Петра наследити,

прійдет бо с Христом оных обличити.

Мы же сохранЂмо Христовы науки,

и святому Петру будем ученики.

ВЂсть бо добродЂтель слова украшати,

и господь умЂєт яко своих любити...

Подані тут твори «Скарга нищих до бога», вірші з Києво-Михайлівського та Загоровського збірників, започатковані від однієї, досі нам не відомої полемічної віршової пам'ятки, що з'явилася у важкі часи життя українсько-білоруського населення, яке, перебуваючи у складі Речі Посполитої, страждало від подвійного гніту — соціального й національного.

Правдоподібно, що цей комплекс полемічних віршів постав у формі двох або трьох частин — великих віршових поем складного жанрового характеру; послань — трактатів — памфлетів. Як і більшість тогочасних літературних творів, вони могли виступати в обрамленні звертань-передмов і кінцівок-післямов.

Поеми читали, переписували і ділили, спершу не торкаючись змісту, а лише полегшуючи їх сприймання, роблячи їх читабельнішими і водночас приводячи у відповідність з існуючими у полемічній і гімнологічній літературі того часу рубриками. А згодом — із зміною політичних умов і політичних орієнтацій — почали відповідно редагувати і ще більше дрібнити. Твір був надто винятковий, щоб від нього зовсім відмовитись, і надто небезпечний, щоб його зберігати у первісному вигляді. Звідси, певно, і особливості текстів «Скарги нищих до бога» і віршів як Загоровського, так і Києво-Михайлівського збірників. Докладніше про всі три збірники див.: Колосова В. П. Віршовий полемічний комплекс 80 — 90-х років XVI ст. — Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 25 — 55.

Скарга нищих до бога.

Рукописний віршовий твір 80-х — початку 90-х років XVI ст. Міститься у конволюті, що зберігається у ЦНБ АН УРСР у фонді П. М. Попова, арк. 225 — 246. Вперше опубліковано у вид.: Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 71 — 88.

Подається за рукописом.

Див. також Українська поезія. Кінець XVI — середина XVII ст.

Головна