Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА
ЕПІГРАМА
НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ IX МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ
Прироження грифа хто хоче познати...
ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ, ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ
...ЛІКАРСТВО... РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ
ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА
О ТОЙ ПРЕЗАЦНОЙ КНИЗІ,
КОТОРАЯ ТО КНИГА НАЗВАНАЯ «ПЕРЛО МНОГОЦІННОЄ» ДЛЯ ДВОХ ПОВАЖНИХ ПРИЧИН. ПЕРВОЄ,
ДЛЯ ВИСОКОГО БОГОСЛОВСЬКОГОРАЗУМА. ПОВТОРЕ, ДЛЯ СЛАДКОГЛАГОЛИВОГО РИТОРСЬКОГО
ЯЗИКА І ПОЕТИЦЬКОГО ХУДОЖЕСТВА. РАЗУМ В ТОЙ КНИЗЄ ФІЛІОЗ[ОФСЬКИЙ] БОЗСЬК[ИЙ]
Ласкавий чительнику! Подобаєт вам напруд то відати, для чого автор важив ся подиймовати так великую і тяжкую працю около тої презацної книги, реченої «Перло многоцінноє». Абовім правдиве годна такового титулу славного, кгди ж перла родяться в глубині морськой од блискавиці і з трудностю на світ виносяться. Так і в той книзі слова на честь, і славу, і хвалу імені бозському суть яко перла многоціннії, рожденнії од молнії небесної, од світлості духа святого, в глубині небесної премудрості, а винесені нині в мир сей дольний видимий високопарним і многозрительним умом моїм, на вічную радость і ненаситимую сладость душам христолюбивим. Христос єст істиннеє веселіє любящим його. Прето таковую працю мою трудную з любовію прийми.
Правдиве многими трудами тая книга святая взяла своє совершенство, а звлаща в поетицьком художестві. Богословськая річ і правда латвійша просто писать, але подметрами бозськії речі трудно, і барзо трудно. Тілько той тоє знаєт, кто того ремесла заживаєт. То мя до тої трудної праці побудило в старості літ моїх, аби чловік охотнійший бив до читання речій бозських і таємниць збавенних, которії суть почасті описані сладкою мовою под метри, а звлаща для молодих, жеби ся заправляли гарячою любовію до хвали божої і розрадуваною душею завше хвалили, благословили, благодарили, воспівали, величали бога, творця свойого.
А таковоє набоженство одправуєт христолюбивая душа двіма способами. Первоє, з умиленієм сльоз гарячих, о невинной смерті сина божія. Єсли схочеш сльозами твоїми омити пречистії нозі і невиннії рани господа і жениха душі твої, яконачастій розмишляй набожне невинную смерть господа нашого Іїсус Христа, сина божія, і страданія його, рани і болєзні, і пролиттє крові його пресвятої за гріхи твої. Співай же жалосно о смерті сина божія на кождий п'яток. Сльози виводить од закаменілого серця пам'ять смерті Христової, которая описана под метри. Так же співай собі жалосно о покаянію грішних, і там істяжеш умиленіє сльоз на омиття гріхов твоїх. Повторе, хвали бога твойого розрадованною душею. Розмишляй дари його дивнії і добродійства многії і неізреченнії, видимії і невидимії. Прето, єсли схочеш радості бозської доступити і нею наповнити душу свою і серце, співай же собі весело в радості, о трьох персонах бозських, о персоні отцевськой преславной, і синовськой, і духа святого. Бог бо єст вічная радость душі нашої. І пам'ять його святая славная. Кто її обносить у душі своїй, од такової душі далеко стоїть хитрость діаволя і печаль, тілько радость вічная содержить таковую душу. Двоякий то дар божий биваєт при душі справедливой: умиленіє сльоз і радость бозськая, же ся о бозі радовати. Яко пророк рече: «Радуйтеся богу, помощникові нашому. Воскликніте гласом радості, всі язиці, восплещайте руками, радуйтеся, праведнії о господі, і веселітеся» 1. І пречистая матір божія рекла: «Возрадовася дух мой о бозі, спасі моєм» 2 Тоє ж і Павел святий апостол глаголет: «Радуйтеся о господі, і паки реку, радуйтеся 3. Радость ваша ісполнена нехай будет. Наповняйтеся духом радості, глаголющи во псалмєх і піснєх духовних, воспівающе і поюще восердцах ваших господеві». Прето ліпше єст співати духовнії пісні, аніж свіцькії сромотнії бісовськії.
А при том і то потрібно відати тобі, ласкавий чительнику, іж тая книга презацная, хотяй ся видить мала в очах людських, але великії содержить в собі тайни, збавенню твоєму служачи. Так суть високого разума богословського, же із єдиного віршика двох або трьох слов може добрий казнодія казання повісти, і кротко зв'язную річ розпространити, і душі людськії утішити словом божим. Так же в школах будучії студенти могуть собі з тої книги святої вибирати вірші на свою потребу і творити з них орації розмаїтії часу потреби свої, хоч і на комедіях духовних. А єсли би теж хто схотів міти собі за патронку матір божію, пречистую діву Марію, нехай же похвалу її читаєт і співаєт на кождую суботу, пруд ко таковий почуєт поправу живота свойого і повстання з гріхов своїх. Так же і до ангелов божіїх святих і добрих, хто обере собі за патрона Михаїла архангела.
Читай ангелом в понеділок, апостолом в четвер [ток], мучеником святим в среду, о страстєх господніх в п'яток, о покаянію [во] второк, а о трьох персонах бозських в неділю. А в том наболі [й] читай, що собі подобаєт і зезволить співати, читати, хвалити бога твойого, і благодари [ти] а святих угодников божіїх. Честь почитай, величай, славу їх проповідай, да ж з ними і ти прославишися. А при том читай о пре мудрості бозськой і людськой, і душу твою утішай, а до неї ся поспішай, хочеш ли і ти бити мудрим. Так же о четирьох вратєх часто розмишляй, перед очі свої став тії врата — визволять тя од гріхов смертельних, од лаком [ства] і нечист[ості], од гордості і проч [іїх] злос[тей], а в доброд[ійства] заправлять вірного чловіка, і так щасл [иво] дойде [ш] четвер [тих] врат царства небесного, його ж всіх нас сподоби, Христе, боже наш, получит [й], там тебе хвалит [й], купно отця, і сина, і духа святого, нині і прісно і во вік[и] вік[ов].
Амінь.
ЕПІГРАМА
Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить,
Проше, нехай мі пребачить.
Гди ж теольогія святая в колі фільозофськом вакує,
А поетами і виборними бракує,
Сама живе у славі світородной,
Тілько ся часом показує душі годной
З дару бозького знамените,
Мудростю своєю не закрите,
У світлості свої слави,
Без поетицької забави.
А то она у моці маєт,
Же байки поганськії розбиваєт
І навіки до них ся не знаєт,
А сама в правді паче сонця сіяет.
Прето поета, би і наймудрійший,
І фільозоф, розумом острійший,
Мусить гордої думи роги схилити,
А небесной цариці сам низько ся поклонити.
А що оглядали разумнії очі наші,
Тогда тоє хотіли слуги ваші,
Ямбікус, трохеус, спондеус,
провадити межи поганськії боги,
Але прудко поламали свої ноги,
Пред світлостю богослови утікаючи
І жадного до неї приступу не маючи.
Прето, що ся кому бачить,
Вольно, яко собі рачить.
Убі дівінум іллюмінаціо,
Ібі тацет поетарум шкондаціо 1.'
НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ IX МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ 1
В той презацней фамилії княжат Корецьких
Таковії суть клейноти
свідком смілості і цноти:
Рицер, смілостю упойоний,
меч в руці його обнажоний,
Конь, бистростю розпущолий
За неприятельми в широком полю,
Рицера смілого виконива волю.
Неприятелі пірхають розстріляні,
Трупи всюду, поля кровію полляні.
В том звитязтво певноє і знаменитеє,
Всіх цнот і мудрості гніздо увитоє —
Самоель Карульович, княжа Корецькоє 2.
* * *
Прироження грифа хто хоче познати,
Впруд мусить фізельогом 1 віру дати.
Бовім гриф гор боронить, в которих чує злото,
І кождому смертю платить, кто ся кусить о то.
Самоель оному звіру уподобися,
Той великих даров бозьких сподобися,
Бовім той на горах високої мудрості літає,
Гди в Костелі католицьком віру правдивую має,
В котором не злото сказительноє ся найдує,
Тілько сама правда і живот вічний обфітує.
О таковий скарб єсли ся кто з невірних покусить,
Од Самоельови мудрості і віри прудко умерти мусить.
ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ, ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ
[...] Подобаєт же і различіє імен премудрості знати. Що нарицається «мудрость», то прирожоную мудрость значить. А що приложоно «премудрость» — тогда той предлог значить над то зацнійшую премудрость, з дару бозького, даную пророком, і апостолом, і теольогом правовірним. Прето я напрод покладаю похвалу о мудрості прирожоной, то єст о філозофії, которою царії царствують і сильнії правду пишуть і закон політицький полатають, а мучителі землю держать [Книга притч Соломонових, гл. 1, ст. 15 — 17].
О мудросте преславная,
Од віков в чоловіцєх давная!
Любителі твої тобою прославленні
І на високих достоїнствах поставленні.
Тобою царії царствують
І сильнії народами справують,
Землею і странами владіють.
О мудросте, все то тобою діють!
Любителі твої, о славная мудросте,
Вийшли з безумія темності.
Тії пишуть права статути, а в них правду съвершенную,
Всьому світу нині явленную.
Тобою ся вельможі величають
І пловці морськії душа своя вручають
Силі твоїй сміле і невонпливе
І преходять морськую глубину нестрашливе
Своїм плаванієм
І мудрості свої упованієм.
О мудросте преславнійшая,
Над злато і каменіє драгоє чеснійшая!
Тобою мучителі народом розказують
І немощнії сильних без труда зв'язують.
Ти царей держава
І худородних вічная слава.
У тебе довгота дній і богатество у правиці,
А слава, честь і держава у твоїй лівиці.
Ти заблудшим ісправленіє,
Ти старцєм укріпленіє,
Ти бодрость лінивим,
Ти мужество боязливим,
Ти младенцєм возраст і красота,
Ти панієнства сокровище і висота,
Ти нищих сокровище і богатество веліє,
Ти смутних і плачливих вічноє веселіє,
Ти сущим въ тьмі безумія просвіщеніє,
Ти прагнучих слави скороє насищеніє.
Ти хитрії ремесла показуєш світу
і по твоєму совіту винайдуєш,
Ти з неподобного подобноє твориш
през альхімістов, новоє діло удивительноє
І за чуд світу і чоловіком явительноє
А тим многих удивляєш, утішаєш,
Понеже тоє чудотвореніє у своїй моці маєш,
Прето ним многих народов удивляєш [...]
...ЛІКАРСТВО...
РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ
О смерте несподівана,
То-сь мя, багатого пана,
Без одповіді нині застала
І все красноє і любимоє моє забрала
І навіки од очій моїх вь тьмі сховала.
Где мої нині замки, коштовне мурованії,
І палаци мої, світне і сличне мальованії
А шкатули, злотом нафасованії,
Возники, под злотом цугованії?
Где мої пресвітлії златотканії шати,
Рисі, соболлє, сличнії кармазини і дорогії шкарлати?
О смерте, все твоїм приходом од мене забрано
І навіки од очій моїх вь тьмі сховано.
Где мої сади і краснії виногради?
І ногами твоїми, о смерте, потоптані
І навіки од мене несподіванне забрані
Слугами твоїми
А неприятельми моїми.
А скарби мої разхищені і побрані,
Шпалієри коштовнії пошарпані.
О смерте злосливая і гнівливая,
Тілько-сь на жалость мою сквапливая,
Несподіванне зо всего-сь мя обнажила
І межи смродливії трупи положила.
Приятелі мої далеко од мене стали
І носи свої пред смрадом моїм позатикали.
Вчора в дому моєм було гойне веселля,
Музиков іграння
А співаков веселоє співання
І на трубах мідяних викрикання,
Скоки, танці, веселоє плясання.
Вина наливай, випивай, проливай!
Столи мої коштовними сладкими покарми покритії,
Гості мої і приятелі — персони знаменитії.
А нині мене все доброє і веселоє минуло,
Слава і багатство навіки уплинуло,
Тільки мя нині все злоє до себе пригорнуло.
Страх, болезнь, стогнання
І плачливоє нарікання.
О смерте гнівливая, злосливая,
Сліпая, глухая і нежалосливая,
Тілько на жалость нашу сквапливая!
Ти мене, молодого, несподіванне уморила
І двоякеє дивовисько надо мною сьтворила.
Приятелі любимії по мні плачуть,
А вразі мої нині од радості скачуть.
Вчера слуги мої ордами за мною,
А нині ні єдиного зо мною.
Всі стали і носи свої позатикали.
Власнії слуги мої, тії ся нині мною гнушають
І за смродливого і згнилого трупа мене мають,
Тілько мі в том нині послужили,
Же мя в темний гроб положили
І землею тяжкою мене покрили,
Аби мя прудко робаці ядовитії разточили.
О смерте, коль страшна пам'ять твоя,
Которої трепещет нині і боїться душа мЬя!
Ти на всіх меч свой срогий обнажила
І през нього ольбримов сильних положила
Под ноги свої, сих потоптала,
А славних віка сього побрала
І въ тьмі без пам'яті сховала.
Где нині суть миролюбці
І розкошнії сластолюбці
А лакомії златолюбці?
Всіх сіть гнівливої смерті помкнула
І въ тьмі вічной несподіване замкнула.
Где нині тиранове неужитії
І князі, на землі знаменитії,
Іграющії з птицями небесними
І зъ звірми іногда земними?
Смерть въ гроб послала,
Веселіє і славу їх забрала.
Где нині воїнове горделивії
І мучителі невинних злосливії?
Где срогії і страшнії гетьманове?
Несподіванне смертним мечем посічені
І без пам'яті въ тьмі нині заключені
І знагла ядовитим червієм разточені.
О смерте гнівливая і страшливая,
ти цесарьом і крулюм коруни здиймуєш
А з голими головами їх до гробу вандруєш.
Ти много злого на том світі броїш,
І з премудрих філозофов сміховиська строїш,
У главі їх, где світлая премудрость
столицю свою мала і в ней почивала,
Там нині тілько смродливая пустка зостала
І червей много в себе през тебе набрала.
О смерте, приходом твоїм страшливим
А часом моїм смутним і плачливим
Ти риторський язик сладкоглаголивий безгласієм
зв'язуєш
І пред многими його показуєш
Яко німого боввана, славного пана
В мові і премудрого у слові.
Ти многим сміхотворцум огноїла незапертії губи,
Тілько ся зостали огнилії при них зуби.
Ти вь тлустом тілі черви ховаєш,
А въмісто перфом смрад виливаєш.
Ти красних у шпетность претворяєш.
О смерте, вь моці то своїй маєш!
Ти багатиров з багатства обідрала
І всіх славних віка сього до темниці свої загнала,
Ти моцаров мира сього под ноги свої положила
І всіх тих червієм ядовитим покрила.
О смерте страшливая і нежалосливая,
ти, яко косар нині нерозсудний,
Под ноги свої крадеш цвіт барзо цудний,
Молодості і красоти жалувати не знаєш,
Ані на єдином з тих милості не маєш.
О смерте сліпая і глухая,
ти персонами славних бракувати не знаєш,
Ти пред жалостю нашою уха свої затикаєш.
О смерте! Таковую злосливую природу маєш,
Ні на чий плач нині не дбаєш, ані поглядаєш,
Всіх нині заровно береш і до темного гробу ведеш
І на покарм робацтву кладеш.
О смерте гнівлива,
Сила твоя страшлива.
Кирило ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ
Кирило Транквіліон-Ставровецький (? — 1646) у 1589 — 1592 рр. вчитель львівської братської школи. Сучасники характеризують його як мужа «ученна в науці письма і язика еллінська і словенська». З 1592 р. він вчителює у віденській братській школі. З подальших 22-х років відомостей про його життя і діяльність немає. У 1614 — 1615 рр. Кирило — ієромонах, славиться як проповідник, бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні свої книжки «Зерцало богословії» (Почаїв, 1618) і «Євангеліє учительное» (Рахманів, 1619), за які зазнає переслідувань — ортодокси вбачають у них єретичні та прокатолицькі тенденції. Між 1615 та 1626 рр. Кирило веде мандрівне життя: Львів — Волинь — Замостя. Близько 1626 р. переходить в унію і стає архімандритом чернігівського Єлецького монастиря, захопленого уніатами. 1646 р. в Чернігові виходить у світ «з нової друкарні» Кирила його збірка прозових повчань і віршів «Дерло многоцінноє».
Поетичні твори Кирила-Ставровецького вибрано з його збірки прозових статей і віршів повчально-релігійного змісту «Сія книга названная Перло многоцінноє. Составленная трудолюбієм през Кирила Транквіліона і проповідника слова божія, архімандрита чернігівського монастиря Єлецького. Со всею, єже о Христі братією...» (Чернігів, 1646).
Подається за публікацією у кн.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978.
Предмова до чительника... — Із примірника Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР, Ст. II /2556, арк. 1 — 2 зв. (ненумеровані). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 231 — 232.
1 «Радуйтеся... і веселітеся». — Пор.: Псалтир, пс. 46, ст. 2; Євангеліє від Матфея, гл. 5, ст. 12.
2 «Возрадовася дух мой о бозі, спасі моєм». — Євангеліє від Луки, гл. 1, ст. 47.
3 «Радуйтеся о господі, і паки реку, радуйтеся...» — Послання апостола Павла до филип'ян, гл. 4, ст. 4.
Епіграма («Єсли ту що нестройного поета мудрий обачить...»). — Із примірника ЦНБ АН УРСР, філія № 1, Д. X 6/545, арк. Ззв. (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 233.
«Ібі дівінум іллюмінаціо, ібі тацет поетарум шкондаціо» — «Ubi divinum illuminatio, ibi tacet poetarum scondatio» (Де боже сяйво, там змовкає поезія — лат.).
На старожитний герб яснеосвецоних і вельможних їх милостей княжат Корецьких. — Із примірника Державної
бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, титульний арк. зв. — арк. 2 (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 233.
1 Корецькі — литовсько-білорусько-українсько-польський князівський рід; походив від Дмитра-Буттави Ольгердовича, який одержав від батька в уділ південну частину Волині. Наприкінці XVI ст. покатоличився.
2 Корецький Самуїл Карлович (1621 — 1651) — останній представник роду Корецьких.
«Пpupоження грифа хто хоче по знати...» (розвиток похвали князю Самуїлові Корецькому). — Із примірника Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, арк. 2 (ненумерований). Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 234.
1 Фізельоги (Фізіологи) — середньовічні збірники статей про природу; в них описувались як реальні, так і казкові істоти та явища в супооводі символічних тлумачень.
Похвала о премудрості троякой, во віці сем явленной — фрагмент із примірника ЦНБ, філія № 1, шифр Д. X 6/545, арк. 76 зв. Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст., с. 289 — 290.
Лікарство ... розкошником того світа правдиво є. Піснь вдячная при бань кетах nанськux. — Із примірника Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна, арк. 116 — 118 зв. Українська поезія. Кінець XIV — початок XVII ст., с. 316 — 318.