Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




АНОНІМНІ ВІРШІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ 1648 — 1654 рр.

Висипався хміль із міха...

ПІСНЯ ПРО МИКОЛАЯ ПОТОЦЬКОГО І КОЗАЦЬКІ ПЕРЕМОГИ

Которії прийшли, Хмельницького аби поймали...

[НА БИТВУ ПІД КОРСУНЕМ]

ДУМА КОЗАЦЬКАЯ О ВОЙНІ З ЛЯХАМИ НАД РІКОЮ СТИРОМ

ПОХВАЛА ВІРШАМИ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ОД НАРОДА МАЛОРОСІЙСЬКОГО

Непереможний Богдан, Хмельницький, могутній володар...

ЕПІТАФІЯ БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ




Висипався хміль із міха

І наробив ляхам лиха,

Показав їм розуму,

Вивернув дідчу думу,

До жовтої водиці

Наклав їм дуже хмельниці —

Не могли на ногах стояти,

Воліли утікати.

— Гетьманчику-небоже,

Не туди на Запорожжє!

Не найдеш гаразд шляху

У Сидоровій байраку.

Чи не ти, Степанку-сараче 1,

Од козаків гарачий,

Не ти сь брав їм хутори?

Єст інші тепер пори!

От же побірки прокляті,

Під Очаковим взяті,

І по пастуші тебунці

Приїхали к вам ординці 2.

Не утікай же, ляху,

З самого перестраху,

Аж дай юнаков в табори,

Готуй деньги за хутори,

Юж не будеш їх хати

Поганцям оддавати,

Не будеш през суддів брати

Ані їх воювати.

Миліш вам жиди-збойці,

Ніж запорожці-молойці,

От же маєте кримчухи,

Дайте їм тепер кожухи.

От же Хмельницький може —

Поможи йому, боже,

Тих куркоїдів бити,

Як жидів неживити!

Юж утікають з валів,

Бояться самопалів,

Волять татарської юки,

Ніж козацької руки.







ПІСНЯ ПРО МИКОЛАЯ ПОТОЦЬКОГО І КОЗАЦЬКІ ПЕРЕМОГИ



1

Глянь, обвернися, стань а задивися, которий маєш много,

Же ровний будеш тому, в которого не маєш нічого.

Бо той справуєт, що всім керуєт, сам бог милостиве

Всі наші справи на своїй шалі важить справедливе.

Глянь, обвернися, стань, задивися, которий високо

Умом літаєш, мудрості знаєш широко, глубоко!

Не п[о]псуй мозку, мудруй потрошку, в собі обачайся,

І тих рада не лиха, що ходять стиха, і тих пораджайся.

Глянь, обвернися, стань, задивися, которий воюєш,

Луком, стрілами, порохом, кулями і мечем ширмуєш.

Бо теж рицери і кавалери перед тим бували,

Тим воювали, од того ж меча сами поумирали!

Глянь, обвернися, стань, задивися і скинь з серця бути,

Наверни ока, которий з Потока ідеш ку Славуті.

Невиннії душі береш за уші, вольность одеймуєш,

Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.

Гей, пораджайся, не запаляйся, бо ти рейментарюєш,

Сам булавою всім польським краєм, як сам хочеш, керуєш!

Мій бога в серцю а не май в легце шляхецькой крові,

Бо світ чорнієт, правда ніщієт, а все ку твоїй волі!

Гей, каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола

Єще пам'ятати і поглядати на заднії кола!

Жони і діти где ся мають подіти напотом,

Гди нас молодці, тії запорозці, набавять клопотом?

Глянь, обвернися, стань, задивися, що ся дієт з нами,

Поручниками і ротмістрами, польськими синами.

Глянь, обвернися, стань, задивися. Видиш, людей много?

Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш, бо то в руках бога?

Чини трактати а кажи брати гроші за заслуги,

Бо то єст здавна заслуга славна запорозького люду.



2

Он глянув, як звір, внет крикнув, як лев, на жовнірськії слова

Острая, як міч, а груба, як [піч], била тамтая мова.

Зараз синачка, свого єдиначка, шлеть на Жовтую Воду,

Там на большую і на горшую собі і всім шкоду.

Бо скоро ляхи стали подлє Плавлі, зараз поскочили,

Хмельниччики, ординчики обоз оточили.

А скоро привернули, зараз огорнули, розкопали моцнїї вали,


Одних постріляли, других порубали, третіх живцем в Орду пооддавали.


На том не досить, миру не просить Потоцький здумалий,

На войну встає, штурми готує, бо мів встид немалий,

Хочет битися, кривди мститися, под Корсунь вступаєт,

А за собою, як за сву волю, запорозцьов потягаєт,

Там же на полю всю свою силу жовнірську утрачає,

Стрельбу і штуки і всі ринштуки запорозцьом нажичає,

Турецькії коні, дрогії убори оддає поневолі,

А сам іде і іних веде до татарської неволі!



3

Отак пиха наробила лиха коронному Потоцькому,

Отак бута і тобі скрута, польному Калиновському.

Отак, жовніре, ідіте сміле всі на зимовисько

В Білих Городах, у загородах, мійте становисько.

Нехай християни, ваші подоляни, розплоджують кури,

Що виловили і виносили ваші джури.

А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте,

Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте.


Честь богу, хвала, навіки слава Войську Дніпровому,

Же з божой ласки загнало ляшки ку порту Вісляному,

А род проклятий жидовський стятий, чиста Україна,

А віра святая вцалє зостала — добрая новина!

І ти, Чигирине, місто українне, не меншую славу

Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву

Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця,

Хмельницького чигиринського давнього запорозця.

Бог його указав і войську подав, аби ім справовав,

А жеби покорних од рук оних гордих моцно обваровав.

Учиниж, боже, усім нам гоже, аби булавою

Войсько твоє славно всьому світу я.вно за його головою!


* * *





Которії прийшли, Хмельницького аби поймали,

Самі в неволю у султанську впали —

Поїхали бучно до Криму ридвани

З совітниками обоє польськії гетьмани.

А вози скарбовії козакам зостали,

Аби з їх худобу свою полатали.

Хотіли ляхи з козаків славу мати,

Аже бог дав тому, хто ся рад смиряти.

Той вознес нині смиренних русаков,

Гордих же з престолов низложи поляков,

Богатих тщих в рубищі одпустив до Криму,

Хотівших руську вольность наклонить до Риму.





[НА БИТВУ ПІД КОРСУНЕМ]


Зри убо, коль єст храбра і непобіжденна

Козацька в войні сила, тверда, мужественна,

Яже всю гордость польську до конця смирила

І всю їх под ноги смиренно склонила,

Єгда под Корсунем сих смерті предаваху,

Гетьманов і войсько храбро прогоняху,

Где воїнство хлопами запомніли звати

І принужденні землі во користь оддати.

Помнож, боже, на віки козацькую славу

І покори под нозі врагов наших главу!

Да будет всегда плодна козацькая мати

І діти її в силі всегда процвітати!





ДУМА КОЗАЦЬКАЯ
О ВОЙНІ З ЛЯХАМИ НАД РІКОЮ СТИРОМ 1


Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напроти миру 2,

Где в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи миру?

Хан наступаєт, сам помагаєт козаком ляхов бити:

Под Берестечком 3, малим містечком, мів оних кров пролити,

На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,

Войськом, гетьманом, корольом-паном татаром заплатити.

Хан згоду радить, а не порадить: козаки войну любять:

— Ой, Казимиру 4, юж тобі миру з козаками не будет.

Досюль не знаєш, хоть посилаєш, одкуль хан наступаєт,

З ним згоднюсенько Хміль ранюсенько ік королю зближаєт

Била погода. А воєвода руський знать войську даєт,

Тот же о хані і о гетьмані королю ознаймляєт.

Середа прийшла, вся орда вийшла, хан і Хміль з козаками

Зрана штурмують і наступують. Тихо межи ляхами.

Аж Конєцпольський, хорунжий польський, найперший

вибігаєт,

З ним Любомирський, знать муж лицерський, межи

войсько впадаєт.

— Ой, Любомире, тобі в примірі перед корольом іти,

Не з козаками і татарами найпершому ся бити!

Ідуть дитини, як муж одиний, брат брату помагаєт,

А Вишневецький, хоч невеличкий, своїх не одступаєт.

Скочили хутко, а від них тутки козаки утікають,

За ними ляхи — були ж там страхи! — до табору впадають.

Орда не радить, хоть хан провадить, хоть їх напоминаєт,

Перед ляхами, ой, юнаками, що живо, утікаєт.

Да то нічого! Пало не много. Бульш войська єст Хмільові:

Четверг поправить, як поле ставить хан і Хміль корольові,

Четвер надходить, войсько виходить, хан і Хміль з козаками:

Ой, не Зборово, война то нова, не як під Пилявцями.

Не утікають, кров проливають і на татар не дбають,

Во крві татарській і бісурманській острий міч свой купають.

Тут Казановський, багатир польський, серця усім додаєт,

Для оборони польськой корони голову покладаєт.

Б'ється, що живо. Вельке ж мі диво да на Оссолінського,

Що нас воюєт, не наслідуєт канцліра, дядька свого.

Тот бив спокойний, не шукав войни, сей на нас натираєт,

Яко лях давній і юнак славний для Польськи умираєт.

Бачив рицера хан подканцлєра Сапігу, що сь зближаєт,

А Вишневецький і Любомирський його не видаваєт.


Мовить Хміль:

— Що, небоже хане, як, знаєш, стане? Не як по-пилявецькому?

Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!


Мовить хан :

— Ой не глядіте! Треба ся бити!

Хан мурз напоминаєт.

А лях не дбаєт, мурз забиваєт, ве крві міч свой купаєт.

Пав страх на хана, шлеть до гетьмана, яко ноч наступила:

— Щоб твоя рада, істинна здрада, нікому ся не снила!

Я проч одходжу, да пак виходжу, за здраду маю тобі,

Що мі ся стало, колько пропало мурз моїх тераз же собі! —

В ноги падаєт, тисячі даєт Хмельницький тут ханові,

Щоб наступити да й ляхов бити завтра велів войськові.

— Я сенатори Польськой Корони і короля дам тобі,

Всі бо нестатки і всі достатки завтра їх озьмеш собі. —

В п'ятницю рано ушикувано войсько до бою било.

Ляхом вигода, а нам негода: небо сонце закрило.

Бо ся прибрали, всі в шику стали, сонце їм засвітило

Ляхи; козаком, славним юнаком, і глядіть страшно било.

І довго стали, почать бояли, з ляхами ся не били.

Аж бачать ляхи, що на нас страхи, і до нас скочили.

Сталися гуки. Хан всіми духи з Краковським ся стираєт;

А Вишневецький обоз витязький і Хмеля одпираєт.

По десять шика пам'ятний віка сам король наступаєт,

На крик, на гуки, на з діл на пуки нічогенько не дбаєт.

Крик труб повстанет, гук за тим встанет, дими день ясний

тьмили,

Стрільці, янчари, а з діл пожари непрестанно світили.

Тут од гетьмана ляхи з діл хана заразом одлучили,

За тим ся стало, кгди мурз немало і татаров набили.

Хан утікаєт і куш минаєт, наметов одбігаєт;

Ляхи гонили, татаров били, хан ся не оглядаєт.

Тут зась козаки, хотя й юнаки, ой, різко утікали;

Ляхи ганяли і їх стинали, аж табур розорвали.

І кгди би ночі тьма на помочі козакові не била,

Не одна б мати, кгди б кто дав знати, козацькая завила.

І так бог знаєт, що бульш бить маєт. Татари одступили,

За тим бульш ляхов, а у нас страхов, бо нас тут обточили.

Трикроть кланялись і упадали, кроля сьмо просили,

По-зборовому люб по-старому щоби сьмо іще жили.

Мовить не даєт, з очу зганяєт:

— Видайте мі гетьмана!

Панов слухайте, старшину знайте, а ідіть бийте хана!

— Панов слухаєм, старшину знаєм, татаров будем бити,

Але старшини, нашой дружини, ніт вісті, як одступити. —

Голод не тучить, страх з діл нам кучить, став треба перебувати,

То пак [для] мосту ніт і хворосту, ні з чого збудувати.

В неділю вночі, бог на помочі, будем ся перебувати,

Вози поставим, кожухи стелем, в воді того не знати.

Ляхи познали, всі в шику стали і на нас пильнували,

Всі в поле вийшли, ми теж не прийшли, аж понеділка,ждали.

А в понеділок одбігли ділок і борошна усього,

Перебиваєм да погибаєм — щаслив, що вийшов з того!

Тії плавають, до тих стріляють, ставища заливають,

А других в нетрі в лісі, як вепрів диких, забивають...





ПОХВАЛА ВІРШАМИ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ОД НАРОДА МАЛОРОСІЙСЬКОГО


Богдан Хмельницький се ізбранний,

Воїн в Росії славний, непобіжденний.

Чрез його Україна на ноги повстала,

Ібо под ігом лядським мало не скончала.

Іскоренив унію, гонив ляхи з жиди

І прочії народи под такими види.

О коль велегласнії вісті торжественнії

Славу його понесуть даже по вселенной,

І Трацьку страну смертні нападоша страхи,

Єгда луну їх Марса досязаху прахи.

Сим смертію побіжден смерті не голдуєт,

В синах своїх російських живет і воюєт.





Непереможний Богдан, Хмельницький, могутній володар,

Винищив лютих панів в межах своєї землі,

Мужній, незламний герой багатостраждальну отчизну

Від ворогів захистив — лютих, підступних панів.

Щедрий душею Богдан, що Марс його виховав грізний,

Волю жадану приніс, шляхту прокляту розбив,

Вождь, ясновидець, герой, отчизні дарований богом,

Панство шляхетне навік вигнав із батьківських меж,

Ляхів, захланний народ, загарбників, лютих тиранів,

Він, переможець, розбив і з України прогнав,

Ляхів, що ні перед ким вони голови не схиляли,

Мудрий примусив Богдан волю чужу шанувать.

Непереможний Богдан, що Марс його виховав грізний,

Плем'я шляхетське розбив, з батьківських вигнав земель,

Вождь над вождями, Богдан, Хмельницький, герой, переможець,

Що нечестивих панів вигнав із рідних земель,

Що розгромив їх ущент і гнав, гордовитих, до Вісли,

Світлий наш гетьман Богдан, мудрий, хоробрий козак,

Мудрий, хоробрий козак, поміж козаків наймужніший,

Що нечестивий народ бога навчив шанувать,

Бога навчив шанувать підступних, проклятих папістів,

Простий і дужий козак, благословенний Богдан,

Благословенний Богдан, що ляха, мов лютого звіра,

І приручив і провчив, славний герой, наш Ахіл.





ЕПІТАФІЯ БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ


Диво століття, Богдан Хмельницький, герой із героїв,

Божої милості світ, радість сумної землі.

Грізний і мужній, мов Марс, нащадок богині Белони ',

Фенікс героїв — Богдан — слава, і гордість, і честь.

Ляхів загроза та смерть, звитяги улюблений воїн,

Велетень, що ворогів з отчої вигнав землі.

Тут, серед лядських могил навіки впокоївсь Хмельницький,

Непереможний герой в битві зі смертю поліг.

З мертвих воскресне Богдан до божого суду страшного,

Син, що отчизні приніс волю. Читачу, проходь!

















АНОНІМНІ ВІРШІ ПРО ВИЗВОЛЬНУ ВІЙНУ 1648 — 1654 рр.


«Висипався хміль із міха...». — Подається за публікацією у кн.: Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича й М. Драгоманова, т. II, вып. 1. Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. К., 1875, с. 135 — 136.


 1 ... Степанку-capаче... — Йдеться про Стефана Потоцького.

 2 Ординці — татари з так званої Перекопської орди, союзники Богдана Хмельницького.



Пісня про Muколая Потоцького і козацькі перемоги. (1. «Глянь, обвернися, стань а задивися, которий маєш много...»;

2. «Он глянув, як звір, внет крикнув, як лев, на жовнірськії слова...»;

3. «Отак пиха наробила лиха коронному Потоцькому...»; 4. «Честь богу, хвала, навіки слава Войську Дніпровому...») — вірші ці є, мабуть, фрагментами окремого твору про перемоги війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, в 1648 р. Повністю твір не зберігся. Можливо, це одна з декламацій, якою вітали в'їзд Хмельницького в Київ студенти Києво-Могилянської колегії.

Подаються за публікацією: Возняк М. Українські пісні й польські вірші з «Літописця» Єрлича. — «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1931, т. 151 (miscellanea), c. 195 — 205.


«Которії прийшли, Хмельницького аби noймали...». — Подається за текстом у кн.: ДЂйствія презЂльной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, с поляки... трудом Григорія Грабянки собранная и самобитних старожилов свЂдительстви утвержденная... К., 1854, с. 47 — 48.

[На битву під Корсунем] («Зри убо, коль єст храбра і непобіжденна...»). — Подається за публікацією цього вірша у передмові Івана Самчевського до кн.: дЂйствія презЂльной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, с поляки... трудом Григорія Грабянки собранная и самобитних старожилов свЂдительстви утвержденная... К., 1854, с. XXVIII.

Дума козацькая о войні з ляхами над рікою Стиром («Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напроти миру...»). —

Подається за реконструкцією М. Возняка у кн.: Возняк М. Старе українське , письменство. Львів, 1922, с. 392 — 394.

 1 Cтиp — річка на Львівщині, Волині та Брестчині в Білорусії, права притока Прип'яті.

 2 ... напроти миру... — В 1651 р. Богдан Хмельницький порушив перемир'я з Польщею, обумовлене Зборівським договором 1649 р.; селянськокозацька армія відновила воєнні дії, але в Берестецькій битві, яка тривала з 28 по 30 червня 1651 р., внаслідок зради татарських союзників Богдана Хмельницького, зазнала поразки.

 3 Берестечко — містечко на Волині при річці Стир, біля якого відбулася Берестецька битва.

 4 Kазимир. — Йдеться про польського короля Яна-Казимира (1609 — 1672); був королем з 1648 по 1668 р.; очолював польську армію під Берестечком.


Похвала віршами Хмельницькому од народа малоросійського («Богдан Хмельницький се ізбранний...»). — Подається за текстом у кн.: ДЂйствія презЂльпой и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, c поляки... трудом Григорія Грабянки собранная и сомобитних старожилов свЂдительстви утвержденная... c. l [ненумерована]. В рукописі літопису Григорія Грабянки, за яким видавався його текст, після «Похвали» залишено місце для портрета Богдана Хмельницького.


«Непереможний Богдан, Хмельницький, могутній володар...». — Подається у перекладі з латинської мови І. П. Бетко за текстом курсу риторики «Congeries praeceptorum rhetoricorum» («Збірник риторичних настанов...»), що його 1729 р. читав у Києво-Могилянській академії Ігнатій Бузановський. Рукопис зберігається у ЦНБ, (шифр 519, П/1711 — І). Вірш було опубліковано за текстом цієї риторики, знайденим І. Крип'якевичем у Львові: Крип'якевич І. П. Вірш про Богдана Хмельницького. — «Україна», 1930, травень — липень, с. 19 — 20. Переклад В. П. Маслюка див. у кн.: Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983, с. 101. Вірш є зразком ампліфікації — риторичної фігури, що являє собою низку повторюваних варіацій одного і того ж судження.


Епітафія Богдану Хмельницькому («Диво століття, Богдан Хмельницький, герой із героїв...»). — Подається у перекладі з латинської мови І. П. Бетко за текстом курсу поетики «Libri tres de arte poeticae...» («Три книги про мистецтво поетики...»), що його 1714 р. було прочитано в Києво-Могилянській академії. Рукопис зберігається у ЦНБ (шифр 509 П/1718 — І). Опубліковано у кн.: Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні, с. 169.

 1 Беллона — за римською міфологією, богиня війни і підземного світу.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.