Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




СКАЗАНІЄ
О ЄДНОМ ЦЕСАРІ ІОВІАНІ, КОТРИЙ БИВ ПОДНІС ПИХУ ПРОТИВКО БОГУ, КОТОРОГО БОГ КАРАВ


Бив єдин цесар кгрецькой, на ім'я Іовіян. Барзо бив преможний, і потужний, і Грозний, і в достатку гойний і в багатстві. Слуги мав барзо препишні і гойні, препоясані пояси золотими, пишно, гойно, збройно і в усім барзо пристойно.

І єдиного [разу], лежачи на ложку своєм, оний пишний і преможний цесар мислить сам собі, рекучи:

— Хто ж мі може противним бити? Маю досить всякого статку, можності, скарбов, панства, достатков, багатства, слуг препишних. Не єст мні ровнішого на землі, крем бога.

І поднеслося серце його у пиху великую і гордость.

А по том казав слугам і панству свойому коні сідлати. І поїхав у поле на вадацтво.

А коли били у полі, повелів бог моцно слонцю печи горячестію своєю. І стало моцно слонце гріти і палити цесаря. Іншим слугам не било ніч, которії при нім били, але цесареві зле било, зле ся діяло, і з великої горячесті до смерті йому приходило.

І видів кроль у полі воду, і рек до слуг своїх:

— Станьте ви ту, а я пойду купатися, бо мі єст зле; а скупавшися, приїду к вам, бо як ся не скупаю, то умру.

І поїхав сам єдин. І приїхав до води, ізсів із коня і прив'язав його до копія, а сам, розебравшися, ускочив у воду, став ся купати довольно.

Слухай же ти, що ся стало над цесарем пишним.

Прийшов так ангел його хранитель, во вшиткім йому подобний, як зростом, так позором, лицем, бесідою, а узяв на себе одіння царськоє і, всівши на коня його, приїхав до слуг. А слуги і панство поклонилися йому як цесареві і не познали його, хто єст.

І рек ангел до панов:

Не час маємо до вадацтва, ідіме додому.

І поїхали додому з поля.

Прийшовши ангел на палац, сів яко цесар із цесаревою, із панами.

А цесаря зоставили на полі голого.

У якийсь час, накупавшися, цесар Іовіян вийшов із води, ано не знайшов ні шат, ні коня: зостав чудом голим на полі. І злякся бідний — не знає, що чинити. Став ся сердити вельми на слуг, що його лишили, і мислить імстити велико на них і много. Мислить много, где би ся діти і где пойти, бо встид єст великий. Мусив ночі ждати. А коли било позно, став мислити, єда пойти.

І рек сам собі:

— Не учиню іначей, єдно пойду до свойого старого судді. Той мі дасть шати і коня, і я, прийшовши, буду слуги карати горлом.

А, вставши, пойшов.

І, прийшовши до міста, почав торкати у ворота, аби йому одтворено.

Увидівши, варта станет його питати:

— Хто єст? А он їм рек:

— Я єстем цесар Іовіян. Повіжте панові своєму, нехай мі дасть сукні і коня пойти на палац, а то ємь стратив з пригоди.

Прийшовши, слуги повіли то пану, рекучи:

— Пане наш, то якийсь хлоп шалений голий стоїть у воротах і просить твоєї милості за сукні і за коня, а повідаєт ся бити цесарем.

Слишавши то, пан зачудувався, що ся дієт:

— Цесар наш на столиці, а я тепер недавно од цесаря. І повелів його пустити перед себе.

А коли його приведено пред пана, увидів його судія, не познав. Станет на нього пльовати, рекучи:

— Ізгинь од нас, дябле проклятий, душе нечистий. Явно ся єси показав, хто ти єст. А он йому рек:

— Що ті ся стало? Аза-сь ти не знаєш мене, іж то я єстем, цесар Іовіян? Дай мі коня і шати, бо єм стратив з пригоди. Рече судія:

— Слиши ти, хлопе шалений! Як ти ся смієш звати кролем нашим, а наш кроль на столиці сидить, і я тепер од нього? Слухай, ти, хлопе, як вижу, не зайдеш ти ся аби-сь не бит. Не зови ти ся кролем!

І розказав його слугам моцно бити карбачами.

А слуги, яко то дворяне, раді тому били — били його як сами хотіли. Аж до крве бивши його, витрутили за ворота

Там пишний цесар, лежачи, плаче таковой ганьби своєї. І мислить собі, що маєт чинити и где ся маєт діти. А по том умислив собі:

— Єст єще у мене єдино княжа, которого є-м я учинив княжатем, у котором я ся кохаю. Єжели мя тот познаєт, і дасть мі сукні і коня дойти на столицю. Але тут слугам моїм, скоро прийшовши, кажу їх постинати, що мя лишили у полі на біду. І судію того із панства ізвергу, і слуги його, которії мя били, кажу їх четвертувати.

А так, уставши, пойшов до другого міста, до свойого коханого княжати. А сам весь крві ізплив.

Прийшовши до брійни, почав товкати, аби одтворено йому било.

Слишавши то, страж питав його:

— Хто ти єст? І чого вночі ходиш? Іовіян рек:

— Пустіть мя, я єстем Іовіян, цесар. Іду до княжати свойого коханого.

Страж, видівши його всього кирвавого, рекли:

— Не єст ти чоловік, але ти є-сь шатан. Побігши, повіли то княжаті, рекучи:

— Пане вельможний, щось за чоловік стоїть у ворот, проситься, аби-сьмо пустили його до тебе. І повідається бити цесарем, але єст голий і весь у крві.

Слишавши то, княжа і почудувався. Казав його пустити і дознати, що то єст такого.

А коли його пущено, скоро його увели у світлицю, видівши княжа його, злякся; став на нього пльовати і заклинати, пекати, рекучи:

— Ізгинь, шатане, душе нечистий! А цесар рек:

— Не єст я дух нечистий. Я єсмь цесар ваш Іовіян, которий єм тя учинив княжатем і в тобі ся кохаю. Що ті ся стало? Пам'ятайся! Дай мі коня і сукні дойти до дому полати моєя, а то ємь стратив все із пригоди.

Слишавши то, княжа рече:

— Вижу я, іж ти єст хлоп шалений. Не дармо, як вижу, тебе бито, хлопе шалений. Бо ти якийсь п'яниця — одежду єсь із себе пропив, а другоє в карти проіграв. А до мене єси прийшов одежди справувати і коня? А не відаєш, ци підеш одтоль і піший у здоровлю, без коня! Що кажеш, іж єсь мя учинив княжатем? І сам єси голий як бубен. А я тепер повгодини од цесаря, а цесар, його милость, із цесаревою, сидить на столиці. Не з горазду тебе бито, що єсь ледве із душев утік

Та й ту не буде без того, аби-сь не бив бит. Як ти ся смієш звати цесарем, бо то горлом важиш?

І розказав слугам бити його моцно а, бивши, казав його в темницю всадити і казав йому дати хліба і води.

І ту єдин слуга змилувався над ним, дав йому плахту прикрити наготу його.

А по том стало мислити княжа: :

— А то ємь шаленого хлопа всадив у темницю. Йому єя там стане [щось злого] і умре, то мой гріх буде.

І казав випустити і вигнати [його] із замку.

І рад бив Іовіян, бідний цесар, оной плахті, сівши, ледво що жив. То його сродзе збито. І плакав такого нещастя свого.

Будучи такий, монарха мислить собі, що маєт далей чинити. А по том рек:

— Пойду просто до свойого города, до своєї королевої, чей мя познаєт, і діточки мої.

І, вставши, пойшов.

І, прийшовши до ворот городових, станет торкати, аби йому одтворено било.

Слишавши то, страж рекли:

— Хто єст? І чого вночі ходиш? А он їм рек:

— Я єстем цесар ваш Іовіян. Ідіте рихло до кролевої а повіжте їй, нехай мі вишлет сукні, бо ємь стратив із пригоди.

Страж, видівши чоловіка у плахті, збитого, кирвавого, пойшли у полату до кроля і стануть говорити, рекучи:

— Найясніший цесарю, пане наш! Щось за хлоп у плахті, збитий, кирвавий, стоїть у брамі і послав нас до цесаревої, аби йому вислали сукні. Повідаєт ся бити цесарем.

Слишавши, ангел казав його привести пред себе.

А коли Іовіян бив на своєм замку, тут ся пустив на нього його пес коханий — зскочив на нього, коли били не слуги оборонили, то би його бив із'їв, бо його не познав.

А коли войшов до сіней, тут соків його, котрого сам на своїй руці ношивав, тот ся його напудив і, урвавшися, став його крилома і нігтьома драти і бити в лице його.

Увойшов он і сів на паланок.

А коли Іовіян бив увойшов у полату, ано увидів, ангел сидить, барзо препишно убраний, ано при нем сидить цесарева, жона його власна.

Видівши то, Іовіян здумівся і мислить собі:

— Що то ся стало? Рек до нього ангел:

— Хто ти єст? І чого ту ходиш ізвлаще уночі? Іовіян рек:

— Я єстем Іовіян, цесар. І моя то єст столиця і пані. Рек ангел до цесарової:

— Повіж, моя наймильшая, которий би з межи нас двох пан єст?

А она со гнівом рекла:

— Що-сь ти мене, як дурня, звідаєш? Чому з мя сміх чиниш перед панством? Уже то з тобою живу літ 18, і синов маємо, а ти мя ід кому ровняєш? Не чини із мене сміх! Бог тя скаре!

І, поплакавши, рече:

— Яко живо, не знаю того шаленика. Не знаю, чи чоловік то, чи мара якая увойшла у полату нашу і хочет нас із'юдити.

По том ангел рек до маршалка і до всіх панов, котрії там при нім били, і до слуг:

— Повіжте мі правду! Кому-сьте присігали? Ци мні, ци тому дурному і шаленому хлопу? А пани і слуги рекли:

— О найясніший цесарю вельможний, пане наш милостивий! Ми твоїй милості божили тебе по бозі до смерті за цесаря мати і наше здоров'я за тебе покладати і при тобі стояти. А того ми шаленика, яко живі, не знаєм, ци чоловік то єст, ци мара.

За тим рече ангел до Іовіяна:

— Що ж ти тепер гадаш, шалений хлопе?

І казав його покоєвим бити, нещасного, і його конем, которим завше їжджовав, на котором в той час бив, коли шати ізгубив — і казав його до коня за ноги ув'язати і по всьому місту волочити.

І сродзе його конь ізбив і плахту на нім подрав, волочивши його по всьому місту.

І стануть покоєвії єдин ко другому говорити, рекучи:

— Не лишайме ми шаленого хлопа на дорозі под ногами, але верзім його у гной, нехай там з лихом лежить. І так, покинувши його, лишили у гної. І ту бідний Іовіян лежачи, мислив собі, із плачом рекучи:

— Що маю тепер чинити і до кого ся удати?

Намислив собі пойти до пустельника, у которого ся завше сповідав. І, вставши, пойшов у тоту пущу, где той пустельник мешкав.

Прийшовши под келію, ано єще той пустельник не спить, богу ся молить.

Іовіян став торкати у вокенце.

Калугор, то почувши, здумівся, що би [то] мало бити, і хто ту вночі ходить, і ніколи того не бивало.

По том і другий раз поторкало і станет говорити:

— Отче святий, одтвори мі. — А калугор рек:

— Хто ти єси, — рече, — і чого ту вночі ходиш? А цесар бідний рек:

— Я єстем Іовіян-цесар, син твой духовний. Маю до тебе пильну потребу.

Сповідник, слишавши [то], біг борзо до окенця, а коли окенце одтворив, увидів чоловіка страшного, у плахті, крвавого, збитого і, не познавши його, борзо окенце затворив.

І станет його проклинати:

— Во ім'я отця і сина і святого духа, амінь! Ізгинь од мене, злий, нечистий душе проклятий! Одкуду прийшов єси іскушати мя тут?

Бідний Іовіян єще ся горше зафрасував, що маєт чинити. По том станет із плачом говорити, рекучи:

— Отче святий! Змилуйся надо мною! Не єстем дух нечистий, але єстем цесар, син твой духовний. Одрікаюся сотоні і молюся отцю і сину і святому духу. Прошу тя, отче, єсли мі не ймеш віри, а ти вислухай скрузь стіну сповіді моєї, єще перших моїх гріхов, котрих ємь ті ся сповідав пред тим і тепер мі ся погріша стало. І вислухай, що то ся надо мною стало, як бог святий скарав [мя] за мою пиху і гордость. Зле мі ся, отче святий, стало. Змилуйся, для Христа небесного!

Слишавши то, пустельник казав йому сповідатися, а сам почав пильно слухати скрозь стіну.

Іовіян почав ся сповідати од початку всіх гріхов своїх. І прийшло до того юж, як ся подніс во пиху великую против небесного бога і як ся, купаючи в полі, стратив одіння своє і коня і зостав голим, і, где прийшов, то його били; як і пані його не познала, і панство все не познало, і пес і сокіл не познав.

— І конем мя моїм волочили по всьому місту. І ледво живого мя з душею лишили у гної. Теди юж больше не мав ємь, що чинити, до кого ся удати, крем тебе, отче мой святий, до свойого сповідника. Сп[ог]адай на милостивого, небесного, всемогущого бога, которий грішних каре, а кающихся знову приймає. Прето ж і я каюся того злого діла, пихи диявольської і гордості проклятої і плюю на диявола і на всі злії діла його. Вірую господу богу і поклоняюся отцю і сину і святому духу, амінь.

Тогда чернець одтворив окенце і внет його познав, іж то власний цесар, син його духовний. Возставши скоро, одтворив келію свою і увів його.

А он увесь ізбитий і кровію сплинув.

Видівши то, калугер сплакав і налляв окроп і, нагрівши, умив його і оливою намастив тіло його, і дав на нього сорочку і шату свою і шапку.

І рече:

— Молися, пане мой, богу. І рек до нього цесар:

— Прошу тя, отче святий, ти, ся моли господу богу і пресвятой богородиці.

Тогда калугер узяв Псалтир, начав читати із поклонами, із молитвами. По том, скончавши Псалтир, начав читати акафіст пресвятої богородиці.

А цесар стоїть.

І коли скончав акафіст, то єст похвалу, богу, ано почало світати.

І ту лєгли припочити. Бо і кроль труден бив барзо.

І ту пустельник мало ся придрімав. І видів во сні. Прийшла пресвятая богородиця із Михаїлом, і кладуть на голову цесареві коруну царськую, і пояс царський, і шати, і ланцюг золотий, і вінець, і скиптро царськоє [дають йому].

І, прочутившися, пустельник прославив господа бога і пресвятую богородицю. І збудив цесаря, і став його питати, і тішити, і поздоровляти:

— Іди тепер, пане, просто до своєї столиці. Вірую богу і пресвятой богородиці, же тя познають. Не бойся, іди за божим благословенієм!

І, благословивши його, пустив.

Прийшовши Іовіян до брами города свойого, став торкати, аби йому одтворено било. А ту ся і боїть, аби його єще не били. Му ся дало добре в пам'ятку. Але ся кріпляєт молитвами сповідника свойого. І укріпився богом і пресвятою богородицею.

Видівши його страж, внет одтворено і познако, іж то єст пан їх.

І убоялися, і мислили собі:

— А то пан наш ходив до свойого сповідника, а ми не знаєм, коли он пойшов.

Внет йому одтворили, і поклонилися йому, і рекли:

— О пане наш, одпусти нам, бо сьмо не знали і не знаєм, коли твоя милость вийшов.

А он на них махнув рукою, аби мовчали, і весело на них і ласкаво посмотрів, і пойшов од них на двор.

І там стояло много челяді і панства і, видівши, познали його внет і поклонилися йому внет вшиткі і тут мислили:

— Що то ся чинить тут? На дворі цесар, і в полаті цесар.

Тут і пес його коханий познав і став ся йому радувати і лащити, токмо не промовить. Також і сокол, познавши його, став весело квилити.

Видівши то, маршалок здумівся велико; станет говорити паном:

— Що ся чинить? У полаті цесар, і на дворі цесар у калугерових шатах.

По том панство войшли у полату і поклонилися ангелові. Стануть говорити, рекучи:

— Найясніший наш цесарю, пане милий! Що то ся чинить з нами? Твоя милость тут сидить на столиці із цесаревою, а на дворі стоїть другий цесар, которому ся всі поклоняють.

Рек ангел до цариці:

— Устаньме а вийдім на двор, увидім, що то ся чинить.

А коли вийшли на двор, і, увидівши, цесарева внет познала пана свойого і здумілася — не знаєт і сама, которий то єст праве муж єя з межи них двох.

Рек ангел до панов і до челяді:

— Повіжте мі правду, которий з межи нас двох пан ваш? А пани і челядь рекли:

— Оба єсте єднакі. Але нам ся здає, же тот пан наш, которий тепер прийшов од свойого сповідника. І то єст нам дивно, іж то єсте оба єднакі.

По том ангел рек до цесаревої:

— Пані, повіж ти правду, которий тобі єст пан і муж із межи нас двох і которому ти шлюбила?

А она посмотрить і на того, [і на того], а по том рекла:

— Все мі здаєт, же тот мой пан єст. Але то мі дивно, іж то єсте оба єднакі. Бог знає, що то ся чинить.

А по том хлоп'ята, вийшовши, познали і, увидівши Іовіяна, отця свойого, прибігли радосно і познали його.

Теді ангел рек:

— Отож пан твой, которий тепер прийшов од свойого сповідника.

Узявши теди ангел цесаревую за руку і цесаря Іовіяна за другу руку, дав йому жону у руку і станет говорити:

— Прийми свою жону, і діти, і столицю цесарськую а не подносяйся од того часу у пиху і не ровнайся ко богу небесному. А то єси добре учинив, іж то єси покаявся і сам себе осудив. А до того єще єси до сповіді удав і тот гріх одпокутав єси сеї ночі. І єще ті много помогла молитва того духовного, которий ся молив до господа бога і пресвятої богородиці. А я стеріг столиці твоєї, і панії твоєї, і діток твоїх. А тебе то бог видав бив на покаяніє. Прето ж поліпшайся... Я бо єст ангел божий, хранитель твой і сторож душі твоєя.

По том до панов:

— Ото єст пан ваш, которому єсте присігали. Того слухайте і вірне йому служіте. Я бо єстем ангел божий. А по том рек:

— Майте ся горазд, бог з вами.

І то рекши, блиснув, яко блискавиця, і невидимо бисть — пойшов в небо. А одіння царськоє зоставив посреді панства перед Іовіяном.

І дався чути голос з високості, глаголюще:

— Возьми, сине, одіння, котороє ємь ті у полі бив узяв у тебе.

І ту Іовіян прославив небесного бога і пресвятую богородицю, матер божію. І став по том побожний і смирен і доконав в добром покою живота свойого у добрих учинках і справах.

Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.








Сказаніє о єдном цесарі Іовіані, котрий бив под ніс пиху противко богу, которого бог карав . — Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.). — «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1897, т. 16, с. 20 — 27.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.