Попередня     Головна     Наступна

Митрофан ДОВГАЛЕВСЬКИЙ

КОМИЧЕСЬКОЄ ДІЙСТВІЄ

В ЧЕСТЬ, ПОХВАЛЕНІЄ І ПРОСЛАВЛЕНІЄ ПО ПРОРОЧЕСТВУ І СВІТОВАНІЮ РОЖДШЕМУСЯ, ВЕТХОМУ ДЕНМИ, МЛАДЕНСТВОВАВШЕМУ ПОД ЛІТИ, УСТИ ОТ ВІКА ПРОРОК ПРОВОЗВІЩЕННОМУ, ЯВЛЕНІЄМ ЗВІЗДИ І ПОКЛОНЕНІЄМ ЦАРЕЙ СВІДИТЕЛЬСТВОВАННОМУ, ЦАРЮ ЦАРЕИ, ХРИСТУ ГОСПОДУ, ВСЕМИРНОЙ ДІЛЯ РАДОСТІ ЧЕТИРМА ЯВЛЕНІЇ ІЗОБРАЖЕННОЄ.

1736 году декабря 25. Автор сего іером[онах] Митрофан Довгалевський

ПРОЛОГ

В єго же місто виходить Валаам ¹ і, хваляся, пророчествуєт о пришествії Христовом, і предсказует кратко о всем комичеськом слідующом дійствії, в четирех явленіях заключенном.

Неложная словеса, яже бог пред віки

Усти везді прорече, смертні человіки:

Ність-бо в єго словесех каковой ізміни,

Зане єсть сей єдин бог, праведний єдини.

Рече от тьми мрачнія світу возсіяти —

Бисть тако по глаголу, — а не інак стати;

Разним рибам по водах плаваніє міти,

Птицям же поднебесним горі возлетіти,

Человіку на землі сладчайшая літа,

Провождати повелі временного світа;

Сонцю і луні нощной, світилам великим,

Теченіє творити, по силі толиким;

Звіздам заімствовати світлость от них всяку

По различію всякой і довольству таку;

Паче влія благодать великія сили

В человіка над него нікая б успіли:

Розум смисла подаде, почти красотою,

Образа подобієм, всею добротою:

Кромі настоящих благ — будущая знати,

Праведно і нелестно о тіх прорицати.

Тім і мні, Валааму, откри тайни слово,

Єже в пророчестві сій аз ношу готово;

Вічний залог положи в вічном своєм сині,

Родитися хотящим в убогой яскині,

Їм же віки сотвори, нічто бисть без него,

Сего послать ізволи із лона своего

На ізбавленні всіх і яже суть в мирі,

Падших же собственніє праотець во вірі,

Іже перву заповідь преступиша тощно,

От чего би хранитись весьма бяше мощно;

Обаче возхотіша равні бути богу,

Восприяти подобну вдасть і силу многу,

Недовольні господней милості драгія

Вліянієм розуму іміти благія:

Убо за попраніє божія закона

Лишишася сладості горнього Сіона,

Внутр і вні уду тяжких скорбей ісполненні,

Райська добра і честі весьма суть лишенні.

Что ж творить всещедрий бог, з небесе призрівий,

Падшим отцем какову милость із’явивий?

Обіща їм послати зо небесе сина —

Свідитель в Віфліємі яскиня — єдина:

Сей от світа денниці Іяковлі прийдет,

В силі кріпості своєй ввесь народ превзийдет,

Сотрет князя моавля, посем плінить сили,

Побіждая Сифові ² сини і преділи.

Сему унуки мої, тріє царі сильні,

Водимії звіздою, дари ізобильні

Принесуть; но Ірод-цар весьма усумниться,

І о рождестві єго бідні засмутиться,

Тщатиметься убити, отнюд не возможе,

Сам точію враг Христов в жизні ізнеможе;

Пошлет, гнівом поощрен, младенці ізбити —

Декрет божій убійці прийдет вся отмстити;

Человіколюбіє божіє з пророки

Піснь воспоють на землі з ангельські отроки.

Аз, преславний Валаам — пророк в ділі, слові:

Узріте, яже рекох, в слідующой мові.

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Предшествующей звізді виходять тріє царіє, унуки Валаамові, для розсужденія видінной необичной звізди на востоці.

Цар первий глаголет младший

Что звізда необична в світлості толика,

Стояща на востоці? Коль зіло велика!

По ученію нашом астрономська діла

В іскустві не іміють художества ціла,

Єжеби сицевую видіти денницю,

Кая б могла иовреждать очесну зіницю,

В хитрості астрономськой вся звізди наяві,

В сей же дивні світиться образ самой славні

Воістину от всіх звізд сію отділяю

І в ней чудо нікоє бути розсуждаю.

Вам ся что мнить, о друзі, что би розсуждати,

І кую би тайну в ней возмогли познати?

Цар вторий говорить старійший

Аз от діда моєго, Валаама званна,

Сподобихся слишати, яко будет дана

На небесі сицева звізда необична,

Яже воістину сей во всем єсть прилична.

Цар третій говорить найстарійший

Отчасти і мні сіє пам’ятко єсть слово

В розглагольствії діда, перво і готово:

Єще бо прежде смерті о сей звізді бити

Ізволи вослух усім ясно предложити,

О ней же і написа во книзі нетощно —

Достовірія ради посмотріти мощно.

Цар первий (паки говорить)

Зіло ізрадний совіт і слово приятно:

Посмотріть писанія, да будет унятно.

Цар вторий (паки говорить)

Тако, воправду тако: яко глаголаше

Дід наш прежде, Валаам, сице написаше,

Что возсіяєт звізда Іяковля рода

Й ізийдет чоловік ізраїльська плода;

Сей погубить моавля князя всея слави,

Плінить сини Сифові і вся їх держави.

Цар третій (говорить)

Убо приймім, о друзі, шественнія труди,

І путь нам предлежащій к тому царю буди:

І градім от нашея отчеськія страни,

Да не будем пліненні от него во брани.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Виходять царіє со дари кланятися, до которих Ірод приходить і о шествії їх камо путь творять, вопрошаєт; посем Ірод молить їх, да возвращшеся от путі возвістять і єму, гді цар нов родися.

Цар первий говорить младший

От конець земля грядем, іщуще владики,

Гді рождейся пресвітлий цар в славі великий,

Єго же на востоці звізда знаменала,

По свідительству діда, путь нам указала.

Се прийдохом кланятись, честь воздати должну

Яко царю, владиці всей твари неложну.

Принесохом і дари: ливан, смирну, злато, —

Молим слезне, да будет за благо принято.

Цар вторий говорить старійший

О даби щастя наше не тощноє било,

І царя нам рожденна вскорі із’явило,

Даби сподобилися младенця повита

Кланяющеся зріти благознаменита!

Толь-бо долго шествуєм чрез два уже літа,

Обходяще многіє страни сего світа;

Не живем в царстві своєм, ниже на престолі,

Когда звізду видіхом, — воправду оттолі.

Цар третій говорить найстарійший

Почто сумнитися нам? Зрим звізду на небі,

Яже тамо нас ведет, а може, нам требі.

Больше уже шествіє творити дерзали,

Ні мислію, ні серцем когда унивали, —

Потерпім мало: звізда гді путь свой зоставить,

Тамо, мню, яко царя рождшагося явить;

А донелі не станет, за нею спішімо

І путь нам предлежащий охоче творімо.

Ірод цар (приходить)

Камо шествіє ваше і путь предлежащий

Днесь творите, царіє, спішно настоящі?

Мніл бих, брань з ким творити — но вої не многи:

Разві кому кланятись хощете под ноги?

Се бо вижду і дари толь драгі, великі —

Рціте, кого іщете большого владики?

Аз єсьм цар, непобідим і велик во славі,

І кто противустанет днесь моєй державі?

Рціте, камо путь ваш єсть от запада сонця,

Яже на восток нині мало не до конца?

Цар старійший (отвіщаєт)

Доселі величеству ність єще ізвісно

Твоєму, яко родись цар новий безмісно,

Іже подсолнечною імієт владіти,

На престолі всемирном державно сидіти?

Сего держава на всіх слава вознесенна,

Яже єще отдревле нам єсть возвіщенна

От діда Валаама; сему дари носим,

Да поспішшеся к нему милость себі спросим.

Ірод (глаголет)

Странная і скорбная, весьма неприятна

Слишу от вас словеса, ниже віроятна:

Яко внов сицевий цар родися во світі, —

Разві не в моєй землі, ні в моєм повіті,

Іже би могл і моїм царством завладіти,

Низринув мя з престола, сам дерзнул сидіти?

Убо, друзі, молю вас: путь нині творіте,

І поклоншеся єму і мні возвістіте,

Да і аз шед поклонюсь, честь воздам приличну,

Яко царю новому і нами владичну.

ЯВЛЕНІЄ ТРЕТОЄ

Виходить Ірод-цар і, зіло яряся, печалуєт о погубленії царства і невозвращенії к нему воспять царей; до которого виходить Гнів і поощряєт єго, да вскорі послав воя своя во Віфлієм ізбієт діти. Посем виходить Декрет божий і призиваєт Смерть і Диявола да умерщвлять Ірода за младенцов неповинноє убійство.

Ірод (говорить)

Ярость мя нині зіло на се возбудила,

Зане странная словес сила побідила

Царей: побіди, яко не могу возстати.

Уви! Что мні і царству днесь ся хощет стати?

Се бо слишах, яко цар нов родись под літи,

Іже мя во свою власть может покорити.

Не будет се, не будет! Аз бо єсьм цар славний,

Кріпчайший от трех частей світа показанний;

Моя земля багатства зіло ісполненна,

Содержить і воїнства всюду безчисленна:

Всякіє в світі живущіє супостати

Не возмогуть противу мене сильна статн:

Не ужасаюся аз нікогда ничтоже,

Не требую, да мні кто єдину поможе.

Первійший аз от царей в славі пребуваю

І непреодолінна бути себе чаю.

Пошлю на врага нова, противна мні, сильну,

Внов рожденна — се кріпость мію ізобильну, —

I убію рожденна і матер родящу,

Поощрю на виї меч: во слід же гонящу,

Волхвов не помилую от них ні єдина,

Да увидять намощні кріпості мя сина.

Гнів (говорить)

О, гласа слишу драга, гласа вожделінна!

Будет ли твоя правда вскорі непремінна,

Яко наміреніє твоє слишах благо,

Єже тебі впред будет полезно і драго?

Уне ділом воправду тако сотворити,

Неже под ігом царя сильну царю жити,

І царства лишившися в раба превратиться,

І от златой свободи в плінника вміниться.

Бідно діло слідуєт, аще замедлиши

І вскорі речення днесь не сотвориши;

Се бо даю мой совіт і слово полезно,

Точію да будет ти благо і любезно:

Потщися нині воєв в Віфлієм послати,

Да не убіжить цар нов і рождшая мати,

І повели младенці вся совсім ізбити,

Орудія, меч, стріли в крові упоїти;

Аще не сотвориши, сам будеш виною,

Царством запечатлієш і самим собою,

Ірод

(воєв призвав, посилает во Віфлієм)

Воїни мої храбрі, воїни ізбранні,

Вооруженнії всі, іскусні во брані!

Во всякой скорості зді купно притеціте,

Орудія воїнська з собою несіте:

Імат цар ваш заповідь днесь дати вам нову,

Воїни пришедшії

Се прийдохом на глас твой, владико великий*

Повели і рци воєм, кой глагол толикий,

Ірод (повеліваєт)

Градіте во Віфлієм, всі спішно градіте

І сущія младенці у нем посічіте,

Да от руки вашей нікто же ізбігнет,

Паче цар нов рождшійся нігді не убігнет.

Виходить Декрет божий.

Что хвалитися всує, злоби ісполненне,

Благодаті вишняго владики лишенне?

Царство твоє в погибель буди ти виною,

Єже вскорі іщезнет со скверним тобою.

Почто дерзнул єси кров пролить неповинну?

За ню же твою душу, реку, стягнуть вину.

Кто подасть сицевую дерзость ти іміти?

Ах, студне, мерзостне мні на тя і воззріти!

Временно желаєши во прелесті жити —

І кто тебі днесь імат помощником бити?

До днесь слава суєтна, жизнь твоя проклята:

Видиши ли посланий смертний Декрет на тя?

Не хощу моїх словес далій простирати:

Се падеши от Смерті, о враже треклятий!

Прийди, о Смерте, вскорі, посічи косою,

Да царствуєт во аді і живет з тобою

Сей, іже надіяся долго царствовати;

Потреби пам’ять єго, даби не могл встати.

Тако бо Декрет божий суди нечестиву

Христоборцю Іроду, сотворшу противу,

Смерть

Негоді будет сего, яко посічу тя,

Но горіє будет ти, яко в ад возьму тя.

Се приплату і друга — что ділать з тобою? —

І возьмем тя отсюду на жилліо з собою.

Прийди, друже іскренній, первійший владико!

І увиждь снідь готову, сладку нам толико!

Долгоє бо ми время сего ожидали,

Даби в руці Ірода убійцю прияли.

Диявол

О, гостя вожделінна, друга прелюбезна,

Давно тя ожидаєт глубочайша бездна!

Желал єси во світі сладці царствовати,

Обаче лучче ти єсть з нами пребувати,

Первоє бо з Каїном місто означенно —

Первійших вас не будет — і саном почтенно;

Заслуга* ваша знатна і везді еєть явна,

За что пекельна бездна вам готова здавна.

ЯВЛЕНІЄ ЧЕТВЕРТОЄ

Виходить Человіколюбіє божіє, об’являя посланієм єдинородного сина милость сотворшуюся роду человічеському, гді приходить і цар Давид з пророками, благодаря, яко не тощноє бисть пророчество їх о пришествії Христовом. По сем приходять ангели і благодарственний поют кант, і всі купно з пінієм отходять.

Человіколюбіє божіє

Днесь всі земнороднії хвалу воздадіте,

Вишнього творця усти серцем прославіте,

Всі радуйтеся купно душею о бозі,

Яко вас помилова стенящих намнозі,

Сущих в гріховних узах і во адськой сіти,

Отради не могущих ніотколь іміти!

Бог-отець творить милость явну з вами нині,

Єгда от погибельной ізводить яскині

Посланієм от небес воплотитись сина,

Іже єсть радость ваша, свобода єдина:

Человіколюбіє божіє віщаєт,

Пришедшоє к вам спішно з миром возвіщаєт.

Давид з пророки

Право, право рекл єси, друже вселюбезний,

Ність-бо глагол твой ложний, но паче полезнийз

От віка бо чаяхом сея драгой вісти,

Да от чресл моїх Ісус на престолі сісти

Благоволить Давида кротка і смиренна,

Єго же рожденієм нині вознесенна.

Сей днесь почте корень мой от діви рожденний,

Зане от Давидова дому єсть реченний.

Марію зрю доївшу — старость утішаю,

Обновляюся во юность, нічто больше чаю;

Полагаю скипетр мой за радость єдину,

Низлагаю вінець мой, веселюся вину.

Что боліє, пророці? Веселитись требі:

Прийде Христос на землю, Іже бі у небі.

Благодарим убо тя, милосердний боже,

Яко пророчеського слова нивочтоже

Не вмінил єси нами реченного миру

О пришествії Христа, но соділав віру,

За что пісні поюще всі глаголем богу:

Буди слава в род і род, і честь попремногу!

Кант поют ангели.

Всі теціте, всі плещіте,

Ангельськії хори: Віфліємські гори

Радость рождають!

Пред віки миру, во вящшу віру,

Да збудет ціло пророков діло,

Предвозвіщають!

Бог милості і благості,

Посланієм сина, предвічна єдина

Печаль незносну

В радость преврати, весьма обрати,

Юже нанесли і проізнесли

Прикро поносну.

Житель рая, сотвор злая,

Праотець і мати тощни благодати,

Юже іміша.

Корень Давида прекрасна вида,

Марія сильна, благ ізобильна:

Сію воспіша

Всі закони, всі іскони,

Что імат родити, клятви свободити

Єстество бідно,

Єже во сласті в бісовськой власті

Бисть заключимо і повредимо

Не небезбідно.

Тім іграймо, воспіваймо

Днесь свободу присну, Іроду зависну,

Царства лишенну,

Іже гоняше Христа, хотяше

Мечем убити, тощ істребити,

В ад низверженну, —

Сей да плаче, не іначе,

Щастю завидящий, дітей не щадящий,

Толь множественних,

От сосець бравий, злі закалавий, —

Малі, великі бяху єлики, —

Немужественних.

Отрок крові, врага брові,

Серце єго злоє розторгнет надвоє,

Червами утробу

Пекельна змія сокрушить вія,

Гді вічно горе, слез горьких море

Порвет ко гробу,

Да от пути ізбігнути

Вовіки не може, а нікто поможе

Третрекляту,

Да увість студний, мерзостний, блудний,

Всесильну богу брань творить многу —

Істину святу!

Аполог

Пред благовітливим лицем окончая

Обикновенно діло, ниже отвращая

Смотріл еси, авдитор, показуй драгу

Терпеливості твоєй милость, кротость благу;

І аще недовольні наша бяху сили,

Обаче молим простить благодарні діли,

Рождеству Христову кант

(на тон: Коли дождуся весела)

Нині внемліте словеса сія 2

Пророк віри,

Яко чаємий прийде Мессія ³, 2

Їх приміри:

Єго же Мойсей в купині зряше 2

Неопальной,

Аарон цвітшим жезлом являше, 2

Слави полной,

Даніїл гору, Іяков ліствицю 2

Утвержденну,

Ілія рече бить колесницю 2

Толь огненну;

Двер, ковчег, книга запечатлінна 2

Образ бяху,

Діви рождества весьма нетлінна 2

Знаменаху.

Кто уже дерзнет рещи противу 2

Пророк слову,

Да видить тайну в Марії живу 2

Днесь готову;

Зане всім яві сія открися: 2

Не о себі,

Но Духом дійства вся освятися, 2

Яко требі,

Зрадуйтесь убо, пророков лики: 2

Бог, владика,

Днесь совершивій тайни толикі 2

В человіка,

Премінись тлінна, за милость многу, 2

В позні літа,

За что славімо, падше под ногу, 2

В конець світа, —

Что не в чертозі, ні на престолі 2

Зриться нині.

Но во вертепі, явно оттолі, 2

Наг в яскині,

Парою скотов в мразі наготу 2

Согріваєт,

Рубищи подлі плоті нищету 2

Одіваєт.

Сей, іже небо, кожею аки 2

Покри благо,

Землю различні одія паки 2

Цвіти драго,

Сей плачет в алчбі, всім брашно давий 2

В сладость вічну,

А за плач радость толь даровавий 2

Необичну,

Приміри з богом отриновенних 2

Чрез обіти,

Да отець вражди низриновенних

Нам не міти.

Кант третій Рождеству Христову

Чудно діло чудной брані

Желающий всяк відити зді предстани:

Коль яриться христоборець Ірод тощно,

Правди світа ненавидить,

Єгда рождшуся нову царю завидить,

Аки єму царствовати ність вже мощно.

О коль злоби ісполнися,

Паче же розума мучитель лишися:

Се бо кров младенцов весьма неповинну

Тщится нещадно пролити,

Да возможет і рожденного убити,

Іже во Віфліємі родися вину.

Но суєтні его сіти:

Ність мощно нового царя одоліти, —

Разві сам будет от него побіжденний.

Се воскорі нечестиву,

Борющуся всесильну богу противу,

Звиш праведний декрет будет ізложенний:

Не что горькой предасть смерти,

Да точію вік нинішній может стерти,

Но лютой паче всіх мук кромішней муці,

Зане темного владики,

Мучащого за убійство в тьмі навіки,

Нечестивого Ірода судить в руці,

Кант Рождеству Христову четвертий

Ликуйте всі мирно, торжествуйте вірно:

Мир бо з небес яві — бог, реку, во славі

Прийде к нам днесь в тілі

Вражди розорити, мир же насадити,

Кой уже отнині з єго благостині

Зриться в самом ділі;

А вражда отселі, не пришед донелі

Милосерд владика вмирить человіка,

Пребиваше в люди;

Но днесь миротворець, мира вічна отець,

Мира обученний, господь воплощенний,

З коліна Іуди,

Дарова под літи, сполняя обіти,

Пророки реченні, усім возвіщенні,

Чаємі в отраді.

Убо возвістимо мир, пришедший сімо,

Праотцем стенящим, в вражді прежде бящим:

Годі жить їм в аді,

Митрофан ДОВГАЛЕВСЬКИЙ КОМИЧЕСЬКОЄ ДІЙСТВІЄ

Вперше надруковано у вид.: Резанов В. И. Памятники русской драматической литературы. Школьные действа XVII — XVIII вв. Приложение к исследованию «Из истории русской драмы». Нежин, 1907, с. 169 — 182. Друга публікація у вид.: Рєзанов В. І. Драма українська. І. Старовинний театр український. Шкільні дійства різдвяного циклу. К., 1927, вип. 4, с. 169 — 182.

Довгалевський Митрофан (світське ім’я Михайло) — закінчив Києво-Могилянську академію, з 1733 р. працював її викладачем академії. У 1736 — 1737 рр. був професором піїтики. Прочитаний ним латинською мовою курс поетики склав трактат «Hortus poeticus» («Сад поетичний»), який тільки в наш час видано у перекладі українською мовою: Довгалевський Митрофан. Поетика (Сад поетичний). Переклад, примітки та словник імен і назв В. П. Маслюка. К., 1973 («Пам’ятки естетичної думки»). Додатком до курсу поетики були дві драми М. Довгалевського — різдвяна «Комичеськоє дійствіє» з п’ятьма інтермедіями та великодня «Властотворний образ» також з п’ятьма інтермедіями.

Рукопис зберігається у ЦНБ АН УРСР у Києві (№ 521). Див.: Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в г. Киеве. М., вип. II, 1896, с. 239 — 243.

Подається за виданням 1927 р.

¹ Валаам — біблійний персонаж, віщун, який нібито перший провістив народження Ісуса Христа.

² Сиф — за біблійною міфологією, третій син Адама і Єви, від якого походять всі народи.

³ Мессія — в християнській та іудейській релігіях «спаситель», що ніби буде посланий богом на землю для знищення зла і встановлення «царства небесного». Під Мессією тут мається на увазі Ісус Христос.

Попередня     Головна     Наступна