Попередня     Головна     Наступна          переклад повного тексту




ЛІТОПИС САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

(Уривки)



ЧАСТЬ ПЕРВАЯ


РОЗДІЛ 1

Вивод о гетьману Хмельницьком, хто он був і откуда; о дітєх єго і слугах значнійших; і о історику німецьким Пуфендорфію.


Не могл-єм того дойти і вибадатися з історій книжних, якого власне року заложен і докончен в Польщі славний і кріпкий замок Бродський; того тілько з повісті певной шляхти польськой дойшол-єм, іж Зіновий Богдан Хмельницький, яко вольний і значний шляхти руськой син, зоставал в Польщі в чину конюшеськом у вельможного пана Потоцького, фундатора замку Бродського, в тоє время, коггда зовсім докончился тот замок. І єгда тот Потоцький, з многими і високими себі ровними шляхти польськой персонами, прибил до Бродов 1 для оглядання тоєй своєй замку Бродського фундацієй, тогда з тоєю ж своєю асистенцією ходячи по валах бродських тішился вельце, же за старанєм і коштом єго так знаменитая і кріпкая фортеця Бродськая зостала сооруженна. Где слишал і от асистентов своїх многіє себі похвали, і тоєй фортеці залецення, яко і недобитою єї нарицали. При нем теж пану Потоцьком і конюший єго Богдан Хмельницький по тих же валах близько ходячи, а для бувшей в нем натуральной вдячності, розтропності і науки великую іміючи милость от пана своєго, гди вопрошен був таковим словом: пане Хмельницький, як ся тебі мнить о той фортеці; бо я уважаю, і всі тоє признають мні, іж єсть недобута. Хмельницький на тот час запомнівши злой, а іле в подпилом, пана своєго фантазієй, учинил неосторожне такий на слово панськоє отвіт: «Ясневельможний мосці добродію, що рука людськая зділаєт, то тая ж і зопсовати может». Що любо єсть правда, однак тим отвітом Хмельницького тот пан Потоцький, фундатор бродський, барзо уражен, но Хмельницький не постерегл того. Леч от других братті своєй, а особливе от ближайших боку панського слуг, з которими міл доброє захованнє і приязнь, гди зостал перестережен, іж міл того дня от меча панського стратити свою голову. Теди тоєй смертной не дожидаючися чаші, гди начали до столу панського в новосозданних замкових будинках готовити, он, Хмельницький, вийшов з замку на квартиру свою в місто Броди; где луччії коні свої побравши і що було на тот час при нем субстанції на в’юки зложивши, рушил з челяддю своєю спішно і безвісно з кватири в путь наміренний, і чим прийшло до пол-обіду панського в замку бродськом, Хмельницький тим часом миль три і чотири могл улузати. А о полобіді, гди пан Потоцький загрів уже добре лоб свой сикером, велить покоєвому своєму винести себі з комнати палаш, а другому слузі приказал звати Хмельницького конюшого своєго. Тот слуга по всем замку не знайшовши Хмельницького, удался на квартиру єго, а там одержал от людей домашніх таковую відомость, іж Хмельницький посідлавши і пов’ючивши свої коні, рушил спішно із квартири, не сказавши нікому куди. Слуга тот, гди о от’їзді з Бродов Хмельницького принесл пану Потоцькому реляцію, тогда всяк домислился, іж Хмельницький, оставивши вічне службу свою, уйшол вовсе от гніва панського. Пан Потоцький, получивши тую о уєханню Хмельницького відомость, тим барзій роз’ярился і зараз найлучшими коньми своїми приказал слугам своїм гнати за Хмельницьким, а завернути єго до себе. Якая за Хмельницьким погоня любо і була, еднак всує; поневаж недогнаний Хмельницький і без жодного препятія щасливе от Бродов прибув на Україну. Где ніколикоє время проживши, і з добрими молодцями козацькими обознавшись, от’єхал з ними на низ до Січі Запорозькой. А там чрез ніколико літ зостаючи, набивал нужних себі вещей, чрез праці і труди воєннії, ходячи з козаками запорозькими полем і морем, за промислом воєнним под жилища бісурманськіє і в оказіях воєнних не закриваючи своєго пред неприятелем ока, за що в войська запорозького в особливой був честі і повазі. А наконець, зтескнивши в Січі Запорозькой, от’їхал в городи українськіє малоросійськіє і, в Чигиринськом повіті ожившись, женился, понявши себі панну Анну Сомковну, з нею же сплодил двох синов: Тимоша 2 і Юрія 3 і третую цорку Єлену. Але іж був літерат, і в чину козаков реєстрових знаменнитий, а в оказіях воєнних против бісурман (особливе на морю Чорном, в десятку тисяч войська козацького, року 1621, за кролевства в Польщі Жигмунта Третього і сина єго принц-Владислава, во время войни польськой под Хотинню, з Османом, царом турецьким, бувшой, і інших времен і случаїв) іж завше оказивался королеві польському і Річи Посполитой не без значних, і награжденія достойних прислуг і заслуг, того ради от короля Жигмунта і сина єго принц-Владислава і Річи Посполитой певную часть грунтов і земель, в повіті чигиринськом, в Суботозі іміл собі наданную, і вічним мандату королевського привілеєм ствердженную, і на тих то добрах своїх живучи, осадил слободу Суботовськую, і значне був начал розживатися, яко і Твардовський в первой часті книги своєя наменяєт. Чому враг ненавидяй добра людського, чрез інструмент свой Чаплинського позавидівши, вигнал був на время з дому і осідлості єго, Хмельницького, до Запорожжя; чрез якоє вигнаннє, не тілько значноє і незказанноє крві православной і римськой зділал пролитіє, але і великоє короні Польськой і Україні Малоросійськой нанесл спустошенне і розореніє: що з історії предлежащой досконале узриши, любопитствующий чительнику. А я знову до річи моєї о Хмельницьком возвратившись, тоє тут докладаю, іж обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух; а старший Тимош, єще совершенно незконченной бувшой войні тогда Хмельницького з поляки (яко о том напреді узриши), женился на Домні, дочері тогдашнього господаря волоського, і толь був своєвольний, же по смерті отчеськой (єсли то єсть правда), Чаплинськую, мачеху свою, на воротах обвісил. Бо Хмельницький, пришедши з войськом козацьким от Запорожжя до Чигирина, зловил Чаплинського, главного ворога своєго, і оттявши єму голову, Чаплинськую понял в жену себі. Потом і Тимош Хмельниченко, недолго з Домною поживши, забит в Сочаві; а Домна на свої отчистії добра з України, в огні воєнном тогда палавшой, для тишини і покою в землю Волоськую от’їхавши, в них, яко достатная і багатая пані вдовствующая, господствовала аж до смерті своєї, якая нечаянно постигнула її от рук нестатків і гультяїв козацьких, которії, поворочаючи подобно з ніякихсь затягов воєнних, набрили в Волощині Домну в ніякоїсь її маєтності, і там на дом її розбойничесько нападши і всі скарби і багатства, якії були Наверху, розграбивши, прочіїх скарбов схованих допитовалися Домни мученієм і тиранством. Леч она, будучи мужественною невістою, одповідала козакам так: «Лучче хощу да владієт земля бездушная, нежелі ви одушевленнії вразі мої скарбами моїми». При яких слов сконченню абіє скончила і живот свой Домна Тимошиха. Юрій Хмельницький по смерті отчеськой, і по гетьманстві Виговського був мало щось гетьманом в Чигирині, под державою вели-кого государя російського, которому вскорі змінивши, і в отчаяніє фортуни своєя пришедши, удался до Порти турецькой, і стал був там чернецем. Но вскорі, по желанію оттоманськом, чернечество своє отринувши, а гетьманом знову от Порти на Україні присланним будучи, таковим от Порти ударован був і писался титулом: Юрій Хмельницький Венжик, ксіонже сарматійський, і гетьман всего войська запорозького; що дається вократці видіти в конституціях короля Яна Собеського, на листі 35-м, року 1677-го в Кракові друкованих.

Єлену зась Хмельницьківну понял був за жону значний і шляхетний чоловік, первіє Данило Виговський, брат родний Виговському, що по Хмельницьком був мало гетьманом. Потом Павел, чили Пантелеймон Тетеря 4, которий тож малоє время і гетьманом козацьким був в Чигирині, пред Ханенком, гетьманом уманським.

Ми же зде о том тут замолчавши, приступаєм до сказанія о войні Хмельницького з Поляки бувшой. В котороє время воєнноє, були при нем, Хмельницьком, два чоловіки знаменитих, рожаю шляхетного козацького: єден — Петро Дорошенко конюшим, а другий — Іван Брюховецький слугою старшим, которії обидва, іж були люде довціпнії і в річах світових біглії, прето времен своїх і гонорами гетьманськими от бога і войська запорозького: Дорошенко в Чигирині, а Брюховецький в Гадячом були почтені. О чом всем по літах їх напреді, по войні Хмельницького, в сем літописцю лучче виражається...










РОЗДІЛ 2

О обидах, утісненіях, і розореніях, малоросіянам, от поляков творимих; за якого короля і як давно онії начашася; чрез колико і до якого короля продолжишася. О Русі, послі розоренія Батиєва розплодившойся, і о козаках, з неї уродившихся і нижче порогов Дніпрових жительствовати наченших, і о гетьманах їх. О привілеях давніх королевських приватних і публічних, у малоросіянов бувших, і одобраню чрез Хмельницького у Барабаша привілеїв королевських, малоросіянам же полезних; также о Хмельницьком, з яких причин уєхал до Січі Запорозькой, і по фортельной листовной до поляков кореспонденції, абіє поднесл і воєнноє на них же поляков оружіє, літопис козацький.


Року от созданія всея тварі 7156, от воплощенія же сина слова божія содітеля і зиждителя миру Христа господа 1648, в он же господствоваху і повеліваху: в Москві великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець; а в Польщі великий государ і великий князь Владислав Жигмунтович Четвертий, король польський і шведський, єго же і Шестим Владиславом Пуфендорфій нарицаєт; літо було висектовоє; літера же пасхальная була К красноє. Бисть веліє малоросіянам шляхетним і посполитим, по обоїх сторонах ріки Дніпра жительствующим, і козакам войська запорозького от панов польських, і їх дозорцов, мимо волю королевськую і Річи Посполитой, утісненіє, озлобленіє, всеконечное знищеннє і розореніє. Котороє то утісненіє любо началося творити Русі от поляков, от 1333, подлуг Гвагніна і Пуфендорфія; альбо по іном історику Кромеру 1336 року, когда Казімір Великий, іже єсть того імені Третій, по смерті Владислава Локетка, отця своєго, наставши зараз королем польським і перво року 1340, потом всеконечно року 1348 взял войною руськіє землі і провінції і з’єдночил їх з короною польською, альбо подчинил їх оной. Однак легшоє і зноснійшоє було людем руським і козакам з ними, аж до кролевства Жигмунта Первого. Єгда же Жигмунт оний, подлуг Кромера і Гвагніна, року от рождества господня 1507 приять королевство Польськоє, тогда за єго пановання, дев’ятого року, то єсть от рождества Христова року 1516, козаки в руських провінціях і землях, і з тоєї ж Русі, чрез 276 літ, послі пліненія і розоренія Батиєвого (котороє бисть, по свідительству Пуфендорфієва, року от рождества господня 1237, а по свідительству Галятовського 5, в «Скарбниці» єго в чуді втором, року 1240) паки розплодившіїся і умножившіїся, з домов своїх виходити, і по островах Дніпрових, нижче порогов, рибними і звіринними добичами бавячися, когда начаша вселятися, тогда зараз завистнії добру і вольності людськой поляки, того незлюбивши, начаша над волю і привілеї королевськії, большіє Русі і козакам творити обиди і утісненія. Потом, подлуг помененного історика Пуфендорфія, року от рождества Христова 1574, а подлуг Кромера, історика польського, року 1576, по Генрику Валенсію французі, князю авдегавенськом, брату короля французького, Кароля Дев’ятого, єгда сіде на маєстаті королевства Польського Стефан Баторій, князь трансільванський, воєвода седмигродський, муж в кроніках великоє з рицерства залеценє міючий і в рицерських людєх кохаючийся, тогди, устроївши в Польщі войська платнії (яких пред тим не бувало) назвал їх кварціяльними. Єгда же зараз потом і в козаках дніпронизових, яко овцях, пастиря неімущих, устроїл чин, к воїнському управленію потребний, позволивши їм подлуг старожитних і древнійших обичаїв между собою іміти не тілько менших начальников, но і найбольшого воєвождягетьмана і надал їм во владініє для гетьманской резиденції і для войськових всяких запасов і прибіжища над Дніпром город Терехтемиров, зо всім єго уїздом (що і Твардовській в часті первой книги своєй «Война Домова» названной, свідительствуєт), ствердивши тоє войську запорозькому і грамотою своєю королевською. Тогда поляки в ббльшую (от первой) зависть і нєдоброхотство возвративши всю под своєю властію тогда бувшую Русь і козаков внутр Польщі і на Україні по обоїх сторонах ріки Дніпра жительстовавших, большими налогами і бідстви отягощати і озлобляти начаша. І продолжися їм, козакам і Русі, тоє от поляков творимоє озлобленіє, чрез літ 315, числячи от Казіміра Великого (яко виш ізобразись), Русь завоєвавшого, аж до Владислава Четвертого. Бо от вишписанного короля польського, Казіміра Третього, до панування Жигмунта Первого, бяше Русь (яко же ріх) в меншом от поляков озлобленії чрез літ 174, в них же прейдоша королей польських 8, з ним же, Казіміром, числячи. А от Жигмунта до королевства Стефана Баторого чрез літ 67, в них же прейде королей польських 3, з ним же, Жигмонтом, рахуючи, в большом утяженню Русь з козаками обріталася. От Стефана зась Баторого до кончини в містечку Меречу Владислава вишмененного Четвертого, в року 1648 постигшой, в он же і Хмельницький за вольності козако-руськіє поднял войну против поляков, бяше Русь з козаками в неудобостерпимом от поляков озлобленії і утісненії чрез літ 74; в них же прейшло королей польських 3, з ним же Владиславом і Баторієм ізчисляючи...

Тії убо всі монархи польськії, яко їм прислушало і подобало, бяху к своїм подвласним людем русам і козакам ласкавими і милостивими панами, імуще їх в своїй особливой охороні і протекції, і древнійшії їх права і вольності, єден по другому засідаючи маєстат кролевства Польського, новими своїми грамотами і привілеями умоцняли. А особливе Ягелліон, іли Владислав Вторий по Кромеру, по Пуфендорфію же Четвертий, за королевства своєго ко русам і козакам (взглядом надання і ствердження прав і вольностей їм полезних) не без особливої могл бути благодаті і призрінія, яко монарх (по свідительству Гвагнінову, в «Кроніці Польськой» на листі 98), з матки руски рожденний, і многоє з своїх добродітелей і благонравія, от того ж Гвагніна, залеценє іміющий, а над то пам’ятствуючи он, Ягелліон, антицесоров своїх, королей польських, уставов, привілеїв, козакам і Русі поставленних і утвержденних, не уничтожати і не касовати. І овшем з тих помененних монархов польських кождий що-кольвек могл (яко же вишше ріх) часу своєго пановання русам і козакам україно-малоросійським прибольшити прав і вольностей, ку їх помислнійшему житію (що в пактах і метриках коронних певне обрісти могло би ся), заохочаючи їх тим і вперед ку себі на приязнь, непремінную зичливость і вірную службу. Леч панове державці польськії і їх дозорці, в руських землях і провінціях бувшіє, всі тії королевськії мандати і привілеї чрез свою гордость уничтожающе своїм неситим желанієм, з людським утісненієм і обидами (яко же преднаписася) чинили довлетвореніє. Аще бо і іміяху в то время (то єсть року 1648) козаки і всі малоросіяне в себе права і привілеї древнії і новії королевськії, на певнії свої вольності і свободи данії, обаче тих високодумная і гордостію велією вознесшаяся (яко же і вишше ріхом) шляхта польськая не слушала і не ісполняла, і за нічто же їх мняши, великими тяжестьми і бідствами (для своїх власних, і найбольшими багатствами і прибутками ненасищенних афектов) утискала і обижала. З яких привілеїв королевських єдна шляхта малоросійськая іміла і держала в себе приватне, бо тілько їм самим оніє на добра і вольності їх були дані. А другії привілеї, войську запорозькому і всему обще народу малоросійському служачи, по прежніх козацьких гетьманах позостали (которих то гетьманов от 1576 року, в он же настал королем Баторій, до 1638 року, в он же кролевал Владислав Четвертий альбо Шестий і в нем же отправилася прежде вираженная война з поляками Острянинова, по свідительству кронік польських і літописцов козацьких, то єсть чрез 62 чили сімдесят одно літо, прейшло вірних і противних поляком десять). Їх же проіменованія сії суть, по рокам їм зде полагаємим:



Число гетьманов

Годов гетьмановали

Імена гетьманов

1

1577

Шах гетьманом був запорозьким,

2

1595

Наливайко був гетьманом козацьким,

3

1599

Косинський був гетьманом запорозьким,

4

1618

Сагайдачний був гетьманом козацьким,

5

1626

Вовк був гетьманом запорозьким,

6

1630 чили 37

Тарас був гетьманом козацьким,

7

1631 чили 2

Балук гетьманом був козацьким,

8

1633

Сулима був гетьманом козацьким,

9

1638

Острянин був гетьманом запорозьким,

10

Того ж

Гуня був гетьманом козацьким.



Знайдовалися на тот час в руках значного козака Барабаша, полковника черкаського, єго же многії з людей малоросійських, річей певне несвідомії, нарицаша і днесь нарицають гетьманом, но ність тако: зане же от помененной войни Остряниновой гетьмани войська запорозького, чрез трактат у Маслового Ставу заключенний, іспразднишася, і комісари польськіє вмісто гетьманов козацьких над козаками уставлені бяху, що назад на листі... совершенно виражено. Тот Барабаш, єще пред полковничеством своїм черкаським, будучи значним на Україні товаришом войська запорозького, гди року 1636 настал королем польським Владислав Четвертий, іже єсть і Шестий, з Богданом Хмельницьким і із іним значнійшим товариством українським їздил до него, Владислава, і при освядченкю єму творимих на Україні от поляков обид і утисков, просил о потвердженнє королевськоє давніх українських і козацьких прав і вольностей, і аби вольно було їм з между себе вибрати і поставити гетьмана, на услугу і защит от неприятелей короні польськой потребного, що і одержал. Ібо не тілько дан був єму, Барабашу, зо всім войськом запорозьким і народом україно-малоросійським, привілей королевський, при печаті і подписі власной руки королевськой Владиславлей, ствержуючий прикладом прежних королей польських всі козацькії і малоросійськії древнії права і вольності і позволяючий їм, козакам, на Україні своєго іміти гетьмана. Але при отправі їх приватне бувшой і такоє королевськоє к нему, Барабашу, з товариством усноє було слово: «Пам’ятаєм ми, панове козаці (кромі іних давнійших вірних антицесором нашим найяснійшим королям польським і всей короні услуг ваших), недавно прошлую Хотинськую, под дирекцією нашею, упрейме вірную і зичливую нам против Османа, султана турецького, службу вашу, войська запорозького, которої, яко найяснійший Жигмунт, отець наш король польський, так і ми вдячні будучи велце, декляровали-сьмо вам, всему нашему войську запорозькому і цілому народу українському такую нашу ласку і респект, якой би-сьте тілько от нас афектовали і вожделіли, і тепер тої декларації нашой не касуєм і не преміняєм. А претож, єсли би поляки, на Україні господствующії, своїм ходячи упором, не слухали нашего королевського заказу і не повстягнулися от чинення малоросіянам і вам, козакам, кривд і прикростей; то яко воєнніє єсьте люде, так, маючи шаблю при боку своєм і в руках самопал, можете своїх древніх вольностей тим оружієм у поляков доходити. Якії уснії слова королевськії, вольностей оружієм боронити козакам позволившії, за занесеннєм кількакрогних послі того чрез супліки козацькії жалоб українських, о непрестаємих от поляков на Україні бідствах і розореніях і приватним листом королевським -Владиславом до Барабаша з товариством писанним, були повторені і подтверджені. Леч Барабаш потім усталювавшися добре на полковничестві черкаськом і держачи в себе тії привілеї королевськії (о которих Хмельницький совершенно відал і знал, где зостають з Барабашевом схованню), любо от многих обидимих, а особливе от Хмельницького, був возбуждаєм при тих правах непремінно стояти, і нового гетьмана межи собою поставивши, королевського величества і Річи Посполитой знову чрез послов своїх просити, аби паки новими привілеями і мандатами тії їх давнійшії права подтвержені, і панове польськії от чинення обид і утисков козакам і всім малоросіянам даби були завстягнені; однак он, Барабаш, для своїх приват і властолюбія, бинаймній того обидимих людей совіта не слухаючи, і скорбей їх знати не хотячи, крил і таїл в себе тії привілеї, без жадної козакам і народу малоросійському пользи. І яко гетьманську елекцію, чрез кілько літ час за часом откладаючи, зволікал всує (чи то домишлялся того, же он гетьманом поставлен не будет, а єсли інший хто ізбран зостанет гетьманом, то і на полковничество черкаськоє луччий от него винайтися может), так і о добрі людськом посполитом згола своєго не хотів іміти старання. Чили творил тоєй гетьманськой елекції зволоку і пролонгацію для корупцій, от панов державцов українських єму бувших, чого мощно надіятися. Альбо, наконець, для того, жеби трактат, по сконченню войни Остряниновой, року 1638, у Маслового Ставу з козаками заключенний (...) був без поврежденія при своєй заховай цілості.

Богдан Хмельницький (о нем же в виводі на листі, кто і откуду он бі, із’явих прежде), сотник уже на тот час чигринський, видячи людей своїх українських, от панов польських і дозорців їх бідственні гнетомих і озлобляємих, плач і стенаніє, братерським а праве отчеським на тоє уболівал серцем і всегда мислил о способі том, чрез которий би возмогл з рук Барабашевих привілеї королевські, малоросіянам в пользу наданнії, одобрати і при оних полезнійшоє що погибающой Україні сотворити. Єгда же от Чаплинського (которий от пана Конецьпольського, хорунжого коронного, був на тот час в Чигрині подстаростім) і самого єго, Хмельницького, постигнула кривда і безчестіє: кривда оттоль, же Чаплинський заздростію добра людського отягощенний, за позволенєм пана своєго Конецьпольського, хорунжого, мимо волю королевськую, отнял у Хмельницького слободу Суботовськую і іниї угоддя і права королевськії виманил. А безчестіє оттоль, же гди о той своїй кривді нісколько слов Хмельницький промовил до Чаплинського і о отданнє привілеїв королевських упоминался, зараз був з великим безчестієм і ругательством, як лотр який, в тісноє тюремноє между злодіями посажден в’язеннє і, в нем чрез дней чтири зостаючи, заледво чрез Чаплинськую, перепросил Чаплинського, і випущен зостал з в’язення тюремного. Тогда он, Хмельницький, при дознанню на власном себі такої от Чаплинського кривди і безчестія, а к тому не тілько з дому Чаплинського, от нікоєго друга своего зостал перестережен, что Чаплинський і о самую Хмельницького старається голову, но совершеннійше о том, тож от друга своєго, пана Кречовського, полковника переяславського, зостал увідомлен тако: іже листом гетьмана коронного Потоцького, к нему, Кречовському, писанним, і под арест взяти єго, Хмельницького, уже повелінно єсть, тим барзій з пильностю начал мислити о правах королевських, у Барабаша хранимих, як би їх до себе одойскати. Того ради умислил на день святого Николая, скорого всім бідствующим помощника, декамврія 6 празднуємий, учинити в Чигирині заволанний обід і на оний призвати з Черкас Барабаша-полковника зо всею старшиною, также нищих і калік учредити і милостинею обдарити. Що гди учинил і Барабаша з старшиною затягл з Черкас до Чигирина в дом свой, тогда, сам в трезвості заховавшися, постарався старшину всю, а найбарзій Барабаша, всім уконтентовати і якнайлучче подпоїти. Старшина прето п’яная розойшлась по господах, а Барабаш, яко от всіх начальнійший, там же в дому Хмельницького получил отпочивок. Гди теди зморенний кріпкими трунками от Хмельницького зостал і от сна, натурі людськой презвоїтого, уморен, тогда абіє Хмельницький от Барабаша спячого, для знаку і віроятія взявши шапку єго і хустку, послал з тим знаком у дву конь доброго і справного человіка своєго в Черкаси до Барабашихи, научивши єго, аби при показанню знаков посилаємих: шапки і хустки Барабашевой, пильно і неотступно упоминался у Барабашихи о виданнє себі привілеїв королевських, до Барабаша пильно потребуємих, а в її, Барабашихи, в завідованню і схованню зостаючих. Чому Барабашиха латво повіривши, зараз тії королевськії привілеї зшукала і посланному Хмельницького вручила; которий, желаємоє получивши, праці своєй і конськой не пощадивши, станул з Черкас в Чигирині за кілько годин пред світом. А Хмельницький, того ожидаючи, не спал, но бодрствовал з кільконадцятьма другами своїми добрими і поуфалими молодцями, шляхетне урожоними козаками, за часу к єго, Хмельницького, мислі преклонившимися і всего хотінія єго допомогти єму под клятвою слово утвердившими. Скоро теди Хмельницький одобрал радостно от посланця своєго, з Черкас повернувшого, привілеї королівськії, на тих міст зараз знаки Барабашеві, шлик і хустку, при спячом Барабашу положивши, а сам з товариством предпомененним і челяддю своєю, на готовії коні всівши і світа не дожидаючися, рушил з Чигирина до Суботова, где тож єще пред світом прибувши, і потребніє вещі в путь предлежащий на ючніє коні забравши, также і старшого сина своєго Тимоша з собою узявши, рушил спішним кроком з Суботова на світанню зо всею компанією своєю в наміренний путь свой, на Низ, ку Січі Запорозькой. Куди благополучно і безпрепятственно 11 дня декамврія прибувши і всему войську привілеї королівськії, от Барабаша фортельне взятії, козакам і всему народу малоросійському полезнії, права і вольності їх давнії утверждающії освідчивши, і добре внушивши, був на Кошу Січовом от всего войська низового запорозького, не яко товариш іли брат, но яко добрий і чадолюбивий отець прият радостно і благодарно, з приреченнєм щирим от всего войська всякой себі зичливості і повольності і до того начинанія своєго готовості. Где от нікиїх товаришов запорозьких і гетьманом он Хмельницький уже наречен був. А Барабаш у Чигирині в дому Хмельницького заледво по всходу слонца от сна хмельного пробудившись і о от’їзді Хмельницького до Суботова от господаря дворового увідомившись, а жадного коварства от него не чаючи, от’єхал і сам з Чигирина в дом свой до Черкас, куда прибувши, а от жени своєй о виданих привілеях королівських посланцю Хмельницького ізвістившись, заскорбіл вельми. Гди теж потом з Суботова і із Чигирина получил відомость о безвісном і нечаянном Хмельницького з певним товариством кудась от’єзді, начав домишлятися, іж он, Хмельницький, при королевських привілеях, яко чоловік розумний і во всяких дійствіяк цікавий, может що новоє єму, Барабашеві, несмачноє, затіяти і привести в дійствіє. Для чого зараз комісарові польському, на Україні тогда вмісто гетьмана бувшему, о том невідомом Хмельницького от’їзді дал знати; комісар теж ізвістил тоє наскорі Потоцькому, гетьману великому коронному, а от гетьмана донеслося самому королю Владиславу Четвертому і всему сенату польському. Король теж і сенат, злу впред чаємому слушне запобігаючи і, аки іскру в пепелі, так огнь в серцю Хмельницького і всего войська запорозького і народу малоросійського, за озлобленіє своє против себе тайно палающий, хотячи утушити, заслали Грозний на Україну указ і приказ, жеби не тілько самі господарі для своїх промислов до Січі Запорозькой з домов своїх не важилися, але і челяді своєй туДа посилати аби конечне не дерзали. Особливе в городах і селах українських малоросійських люде якого-кольвек чина в домах своїх аби жадних схадзок і бесід не іміли, а по дворах і улицях іли по ринках і торгах даби два, три іли чотири вкупі не стояли, іли чого з собою не розмовляли. А над то і унію они ж, поляки, в народ православний увести, благочестіє іспразнити, заблужденіє же римськоє розпространити і утвердити кріпко тщилися, і усиловали. Зрите убо вольнії окрестнії всяких племен і язиков народи, коє тогда такожде вольному, шляхетському, савроматійському, козако-руському, з давніх літ отвагами і мужественними ратоборськими ділами своїми не тілько в своїй Європі, но і в дальніх странах азіятицьких, прославлшемуся народові, другий тож сарматійський народ польський, ісконі власною братією цимбрам, скитам і козарами бувший, зділал був над право божіє і натуральноє озлобленіє, і уст, от бога на глаголаніє роду человічеському данних, замком строгого указу заключеніє. Леч, що всемогущії і непостижимії судьби божії в роді человічеськом сотворити міють, тому жадная натуральная і чрез науку набитая цікавость лядськая запобігти і возпретити не может. Аще бо і заключиша тогда поляки уста малоросіянам не говорити между собою нічого, обаче тим найбарзій створили двері гніву, в серцях їх против себе криющогося. Ібо всемогущий бог і всея тварі содітель, видяй з імперею, от найвишшого слави своєя престола, возносящаяся до небес, капернауми і титули польськіє, і озлобленіє, аки люду ізраїльському єгипетськоє, вірних в православії непозиблемом зостаючих малоросіян, раб своїх, посла їм яко Мойсея того, о нем же пишем, Богдана Хмельницького і даде єму смисл і розум, чрез которий би возмогл от так тяжкаго іга лядського вольний малоросійський народ освободити і в вожделінную паки приоблекти свободу. Чрез тот убо, от бога себі данний розум, он, Хмельницький, ним коснулся начинаємого собою діла і промисла, і ним виєхал в Крим до хана, тим часом писал з Січі Запорозькой до Потоцького, гетьмана коронного, і до інних свої листи о своїх нуждах і безчестіях, от Чаплинського заданих. Писал зась Хмельницький онії листи не з таким умислом, аби могл що Чаплинському учинити і зашкодити (бо то була річ неподобная). Але з таким, аби могл як кольвек (хоча й не на долгоє время) поляков завести і обманути, а от приготовання ся з войськами на отпор против себе забавити і удержати, що ся самим скутком, подлуг мислі Хмельницького, і виполнило. Листи зась якії до кого писал Хмельницький, тії для видінія тебі, любопитствующий чительнику, ретельне тут предлагаються.









РОЗДІЛ 3

Лист от Хмельницького з Запорожжя до Барабаша.


Пане Барабашу, полковнику черкаський!


Понєваж на многократнії мої совіти і предложення не ізволил, ваша милость, склонитися і подлуг давніх привілеїв королевських, у вашей милості в схованню бувших, козакам і всему народу малоросійському служачих, просити чрез нарочних послов козацьких королевського величества і ясневельможних панов сенаторов польських о новії привілеї на утвержденіє древніх прав і вольностей козацьких і малоросійських і на повстягненнє лядських обид, здирств і розореній козакам і всім малоросіянам творимих, а особливе церквей божіїх православних, до унії принуждаємих, і ко римськой схизмі на погибель душевную ґвалтовне влекомих. Теди я жалосним на тоє уболіваючи серцем, к тому і от нецнотливого сина Чаплинського, старости чигиринського, пришедши безвинне в великоє безчестіє і розореніє (о чом і сам ваша милость добре відаєш), мусилєм старатися о способ такий, чрез которий би-м могл тіє королевськіє, между платтєм і плахтами у жони вашой в схованню зостаючіє, і без осторожності жадной тручієся привілеї до рук моїх приняти, і при оних луччоє що і полезнійшоє розоряємой і погибающой Україні і синам її зділати, а королевського величества і ясневельможних панов сенаторов і всеї Річи Посполитої польської ласки і милості упросити. Тішуся прето, же господь бог відий тайная сердець людських і всенародноє українськоє стенаніє, удостоїл мя по желанію моєму слушним способом, з недишкретной неволі вашой визволити і на вожделінну до войська запорозького свободу привезти оніє привілеї королевськіє; при которих за помощію і благословенієм божіїм, можем у єго королевського величества і ясневельможних панов сенаторов упросити желаємий респект і милость на обтяженную многими от панов поляков бідстві Україну, гди станем о тоє зо всім войськом запорозьким горячо просити і апелювати. А же ваша милость пожиточнії і всему народу малоросійському потребнії у себе хоронил і таїл привілеї, а для своїх власних пожитков і користей не хотіл єси стати і милості королевськой просити за плачущих і бідствующих от панов поляков людей наших українських, то за тоє не над людьми, але над овечками, альбо свинями полковниковати все войсько запорозькоє чинить вашей милості годним. А я при сем прошу вашей милості вибачення, в чом не вигодил-єм єму убогом дому моєм в Чигирині на праздник святителя Христова

Николая, і же-м от’ехал сюди на Запорожжя без відома і позволення вашого. З Коша Січі Запорозькой декаврія 27, року 1648.


Вашей милості всего добра зичливий приятель, Зіновий Богдан Хмельницький, товариш войська низового запорозького...









РОЗДІЛ 7

О виїзді Хмельницького з Січі до Криму, о битності єго там, о виконанню присяги пред ханом, о приязні і упевненню ханськом взглядом дання войськ кримських на поляков і о дишкрецїі ханськой в день воскресенія господня ку Хмельницькому явленной.


Тіє предписанніє всі листи отправил Хмельницький з Січі Запорозькой до помененого Барабаша, полковника черкаського, з таковим желанієм, аби он переслал їх до комісара польського. Сам теж Хмельницький чрез два місяці, генвар і февраль, промешкал в Січі з атаманнєю курінною і із кошовим, тайно совітуючи о предлежащой на поляков войні; а между войськом розголошаючи тоє, же міють виправовати послов до короля і всего сенату польського, з прошенієм от всего войська запорозького і народу малоросійського о потвержденє древніх своїх вольностей і прав, і о поскромленє панов польських і їх дозорцов, на Україні зостаючих, утиски теж і бідствія малоросіянам творящих. Якую поголоску в Січі между войськом пущано, не для чого іного, тілько для того, власне, аби поляки чрез своїх шпігов (которих отнюд невозможно було устерегтися) не вибадалися о іном проти себе воєнном Хмельницького замислу. По вийстю зась двох місяцев предпомененних, марта числ первих, з совітом кошового і всеї атаманні курінной виєхал Хмельницький з своїм товариством з Січі, будто для лучшої своєй і конської вигоди в остров Томаковський, нижче Січі в кілько миль на Дніпрі зостаючий. А в самой річи виєхал он до Криму, где прибувши і хану кримському в Бахчисараї о себі ізвістивши, получил по приказу єго ханськом там же квартиру, в єдного значного і багатого арменина бахчисарайського, от которого по приказу ханськом в кормах і напитках всякоє було Хмельницькому з товариством єго довольство, аж до того времені, поколь з Криму виєхал. Потом Хмельницький з тиждень на квартирі своєй проживши, і з нікоторими мурзами обознавшись, просил їх о доклад ханові, аби могл з ним видітися і свої нужди, для которих прибув в Крим, єму предложити. Гди прето тіє мурзи доложили о том хану, теди переночовавши, зараз велено Хмельницькому прийти до хана; которий когда прибув в ізбу ханськую, тогда вдячне був от самого хана, а не чрез толмача, привітан і поздоровлен, занеже Хмельницький тому ханові з прежде бувших воєнних оказій був отчасти відом і знаєм. К тому і тоє єму, Хмельницькому, за особливоє було щастя, же хан добре знал язик козацький, для чого там толмача не призивано, но всі нужди і інтереса Хмельницького сам хан вислухивал і сам на все отвітовал. После того мало не щодня Хмельницький бував у хана і о всем, о чем належало, розговаривал наєдині і публичне, просячи приліжно войська кримського в помощ себі на поляков; чому хан, любо не отмовлял ціле, однак долго з тим розмишлялся і із мурзами своїми совітовал, чи дати войська Хмельницькому, чили не дати. Бо домишлялся хан і того, же Хмельницький чи не нарочно от ляхов в Крим виправлен, чтоби обманою вивести орду в Польщу і чрез готовії войська лядськії оную вигубити. О котором мнінії і вонтпленю ханськом, когда Хмельницький от нікоторих знаємих мурз зостал увідомлен, тогди чрез тих же мурз сказал до хана, же не тілько готов на том присягнути, іж без жадної обмани і лесті потребуєт войська кримського на поляков, але і сина своєго при боку ханськом, для лучшого віроятія в закладі зоставити готов єсть. Що хан услишавши, рад тому був і до всіх желаній Хмельницького склоннійшим начал являтися. Часу теди єдного, при довольних розмовах і при многих мурзах і інших начальниках кримських, гди востребовал хан от Хмельницького виконання обіщанной присяги, подлуг своєго бісурманського звичаю, тогда Хмельницький веліл дати себі шаблю ханськую, которая когда принесена і дана була єму в руки, тогда он, винявши її з піхов, пред лицем ханським поціловал в голоє желізко, таковую пред всіми вслух вимовивши роту: «Боже всея видимия і невидимия тварі создателю і помишленій людських відче, присягаю тебі на том, іж що потребую і прошу у єго ханськой милості на помощ себі войська кримського, то потребую по правді і істині, без жадного коварства і зради. А єсли би іначе міло діятися з сторони моєї, ку шкоді єго ханськой милості, то допусти на мя, боже, тоє, даби тоєю ж шаблею живот мой був докончен і глава моя от тілесе моєго зостала отлучена». По которой Хмельницького присяги виконанню, зараз як сам хан, так і всі начальники кримськії, тогда при хану бувшії, учинилися радостні і дали Хмельницькому руки на том, же помогати єму на поляков, поколь скончиться война, завше будуть готові; звлаща і свої особнії на поляках іміючи претенції о упоминки, здавна от поляков Кримові даватися обіщанії, а чрез немалоє уже время над постановленє не отдаваємії і не увіщаємії. По таковом теди приговорі і упевненню, єще Хмельницький забавился в Бахчисараю до світлоторжественного воскресенія господня празника, которий був апріля 2 того ж, 1649 году, і до проводов, щоденне в хана буваючи іне заборонную о всем конференцію з них всегда міваючи. А тим часом приказал хан значному і воєнному мурзі кримському Тугай-Бею 6 в чтиротисячном числі воєнної орди кримської в поход за Хмельницьким готоватися на Україну козацькую. Между святи воскресенськими, гди гулял Хмельницький на своєй квартирі, якая неоподаль була от двору ханського, і веліл часто стріляти козакам своїм з мушкетов, тогда хан тот стук мушкетний почувши, спросил своїх слуг домашніх, хто то і для яких причин стріляєт, на що гди отказано ханові, же то стріляють козаки Хмельницького на своєй квартирі, празднуючи радостний великодній праздник господен, єже єсть, подлуг бісурманського нарічія, байрам великий, тогда хан з такою явился дишкрецією ку Хмельницькому, же зараз з дому своєго на квартиру єго приказал одослати три куффи вина, п’ять биков і п’ятнадцать баранов; що Хмельницький одобравши, веліл козакам своїм пити, гуляти і частіше з мушкетов палити.








РОЗДІЛ 8

О врученню от Хмельницького сина своєго ханові; о отпуску Хмельницького от хана з Тугай-Беєм і ордою з Криму на Україну; о венерації і подарунках ханських при отклоні Хмельницькому і козакам єго даних; о провіянті і прихильності ханськой ку козакам; і о приготованню ся кошового з войськом на приїзд з Криму Хмельницького.


По проводах воскресенських зараз упросил Хмельницький хана о отпуск себе з Криму на Україну і, приведши сина своєго старшого, Тимоша, пред хана, вручил єму в опіку і в заклад до времені приличного, которому хан на той же кватирі в арменина веліл жити, где і сам Хмельницький стоял і щодень веліл єму пред лице своє являтися, а з двором єго ханським і із мурзами кримськими обознаватися; корм теж і всякоє довольство єму, Хмельниченкові, з людьми при нем будучими, з двору ханського на кватиру єго помісячно видавано, з особливим господареві арменинові приказом, аби не без дишкреції обиходился з своїм гостем, сином Хмельницького.

Перед виїздом Хмельницького з Бахчисараю, призван був пред хана предписанний Тугай-Бей-мурза і одержал от него ординанс, аби з назначенним чтиротисячним числом орди кримськой єхал при Хмельницьком на Україну, і под єго зостаючи командою во всіх воєнних случаях на поляков був єму поволен і послушен, при захованню особливом от себе во всем чулості і осторожності, для цілості войська своєго кримського. А на самом виїзді з Бахчисарая в четверток, апріля 13, був Хмельницький з нісколькома товаришами своїми і із сином, так же і з Тугай-Беєммурзою у хана на обіді і довольно був учрежден і увенерован. А при отклоні таковую ханськую получил милость Хмельницький, іж ударован зостал от него панциром черкеським з місюркою і карвашами, з сайдаком модним, з луком, стрілами і шаблею под позолотою, черкеськими ж двома коньми, барзо форемними, подунайськими, в сідлах і рондах легких, але велце модних черкеських; янчаркою вишменитою, наконець, кафтаном рожевим, доброго і багатого злотоглаву, і кунтушом найпреднійшого темно-зеленого сукна французького, найвиборнійшими подшитий сибірками; що все тогда ж шацовано на три альбо й чтири тисячі левов. Якії подарунки Хмельницький от хана вдячне принявши і з низьким поклоном єго пожегнавши, силен, і шумен от вина ханського будучи, радостно от’єхал з Тугай-Беєм і ордою от Бахчисараю в предлежащий на Україну путь свой. Не виражаю тут подробну того, яковим провіянтом Хмельницький от хана на дорогу вспоможен, тілько докладаю, іж хлібом, м’ясом і вином, ніби син от отця, ізобильно був обдарен і вспоможен. Также і товариство єго все, не без дишкреції ханської, но ударовані сукнями, мусулбесами і саф’янами будучи, з Криму з Хмельницьким от’єхали. Якаясь особливая внутрняя того хана ку козакам була симпатія і прихильность, їж так, яко вишей наменилось, ласкаво і милостиво їм оказивался і отлустил з Криму. От’єхавши теди Хмельницький з ТугайБеєм і ордою от хана, чинил пильний поспіх в своєй дорозі, так іж у Казикеремені Дніпр переправивши, п’ятого дня станул в Січі Запорозькой, апріля 18; а Тугай-Беєві з ордою веліл стояти у Базавлуку. Атаман зась кошовий, подлуг намови і ради з Хмельницьким, пред виєздом до Криму бувшой, сподіваючися уже єго о том часі з Криму повороті, зтягнул з лугов, віток і річок все войсько низовоє запорозькоє, конноє, і пішоє, предложивши їм, іж певная єсть потреба того їх к Січі Запорозькой прибуття і совокупленія, а для чого іменно, того їм не освідчил до самого з Криму на кош Хмельницького повороті. Барзо штучне і розтропне Хмельницький з атаманом кошовим і курінною атаманнею січовою урадил і поступил, іж на тілько о єго замислах і в Крим от’єзді поляки чрез своїх до Січі подсиланих прелагатаєв не могли істотне вивідатися, але і своє войсько низовоє козацькоє отнюд (кромі самой атаманні) о том не відало до самого повороту єго, Хмельницького, з Криму на кош запорозький. А єсли би відало о том своє войсько козацькоє, певне відали би і поляки, і єсли би подяки відали, то певне приготовали би ся на лучшую встрічу против Хмельницького, ніжли учинили, стративши легкомислне чрез оную честь свою рицарськую і вічную ганьбу навлекши на цілую корону польськую; о чом вперед на місцю приличном ретельне виражено будет.









РОЗДІЛ 9

О прибуттю Хмельницького з Криму в Січ; о поставленню єго гетьманом, і о врученню єму войськових клейнотов і войська запорозького; і о числі всего войська того; о охоті войськовой на войну; о тріумфі по учиненню гетьмана бувшом; о числі войська з Хмельницьким вибравшогося; о дишкреції кошового ку Тугай-Бею показанной; о осторожності Хмельницького; о пойманих чрез Орду шпігах лядських і о полученню чрез них відомостей; о войськах польських і реєстрових козаков; о писарях січових, з которих єден дан Хмельницькому; і о діаруші Хмельницького, чрез Зорку Самоїла писанном.


Гди теди пред заходом слонца прибув Хмельницький з Криму до Січі Запорозькой, маючи з собою і чтирох татар значних, от Тугай-Бея приданих, тогда атаман кошовий зо всею атаманнею курінною радостними привітали єго серцями, гди к тому от него увідомилися о прихильності і ласці ханськой к нему, Хмельницькому, і ко всему войську запорозькому явленой, і о данной орді з Тугай-Беєм-мурзою на помоч Хмельницькому против поляков. Жеби прето на завтрашній день войсько конноє (бо піхотноє все уже було в Січі) в полю і по лугах близько Січі, з коньми зостававшоє, могло до коша для настоящого діла собратися; того ради по заході слонца з трьох найбольших штук подлуг давнего звичаю запорозького вдарено і, переночовавши, на світанню знову з тих же трьох штук тоє ж гасло вчинено. Єгда же розсвінуло і слонце огнезрачнії і ясно блистательнії свої по всей поднебесной розліяло лучі, тогда зараз войська козацького конного до Січі значная собралася квота, поневаж всего того конного і пішого войська низового запорозького на тридцять тисяч з лишком на тот час ізчислялося. А гди вдарено в котли на раду і усмотрено, же для так великої лічби войська тісен був майдан січовий, того дня мусил атаман кошовий з Хмельницьким і зо всім войськом вийти з фортеці січовой на майдан пространнійший; где гди всему войську об’явлено і виразне сказано начинаємоє воєнноє против поляков діло за обиди і тяжесті козацькії і всея Малія Росії, от поляков творимії, і гди при том ознаймлено, же хан кримський к войську запорозькому єсть прихилен і любовен, і не тілько отпустил з Хмельницьким Тугай-Бея, знатного мурзу, з чтирма тисячами орди кримськой, але і сам зо всіми ордами (єсли того укажет потреба) готов будет прибути к войськам козацьким в помоч на поляков, давши в себе місце приліжному Хмельницького о тоє прошенію, повіривши теж присязі Хмельницького, і принявши себі в закладі Тимоша, старшого сина єго; тогда зараз єдиними усти і єдиним серцем все войсько Хмельницького гетьманом своїм назвало і постановило апріля 19 і в замислах єго воєнних против поляков стояти при нем всегда до остатной утрати живота своєго обіщалося. По якой елекції, зараз от кошового послан до скарбниці войськовой писар січовий з нісколькома атаманами курінними і іним значним товаристом взяти там і принести в раду клейноти войськовії; тії прето посланнії в скарбниці бувши, і клейноти приказанніє взявши, вскорі принесли до ради і вручили їх зараз Хмельницькому. Клейноти зась іменно були тії: корогов королевськая златописанная, барзо красная; бунчук тож велце модний з позлоцістою галкою і древцем; булава срібная позлоцістая, зіло майстерно зділанная і каменієм честним украшенная; печать срібная войськовая і котли новії міднії великії з добошем; к тому теж і три штуки армат полевих легких з достатком пороху до них і куль, з арматами і пушкарями. По учиненню зась Хмельницького гетьманом і по врученню єму пред поменених клейнотов войськових, зараз войсько, поздоровивши Хмельницького на новом гетьманстві, з такою к нему одозвалося охотою, іж все, колько єго на раді було, готово з ним іти на войну предлежащую, леч тоє взято на дальшоє розсмотреніє, і з тим отвітом войсько єдно пошло в церков на службу божію, которої тогда, власне, задзвонено, когда вишписанноє войськовоє діло в раді бувшой докончилося. По вислуханню теди літургії святой і благодарственного молебня, абіє по приказу атамана кошового вдарено на котлах, отдаючи хвалу богу, вся благая строящему, потом зо всіх армат (яких було около п’ятидесяти) випалено. А после армат всі піхоти в шиках посред майдану січового і за Січчю стоявшіє, которих больш десяти тисяч знайдовалося, з мушкетов своїх випалили і, трикротне тоє огня паленнє з армат і мушкетов учинивши, розойшлися по куренях на обіди свої. А Хмельницький, новий гетьман, з атаманнею курінною січовою, позван на обід до атамана кошового, в которого пообідавши і мало погулявши, розойшлися по куренях для спочивку; не гуляли для того долго, іж всяк (а особливе Хмельницький) іміл своє на мислі. Спочивши зась мало, Хмельницький і атамання курінноє, знову зійшлися до атамана кошового, где о многих річах розговорюючи і совітуючи, постановили і тоє: аби войська запорозького конного не больше от осьми іли десяти тисяч при Хмельницьком ішло на Україну, а іноє все аби розойшлося на свої місця і здобичі; однак аби зоставало в поготовості до воєнної кампанії, єсли би зайшол ординанс гетьманський і кошового; при яком приватном совіту велено вдарити в котли, і із двох штук больших, взиваючи войсько знову в собраніє до Січі; котороє пред пінієм вечірнім скоро собралося, зараз одержало і декларацію от Хмельницького і кошового, колько іти при Хмельницьком на Україну; що, почувши, і за тот ординас їм подяковавши, роз’єхалося і розійшлося всяк до своїх промислов і здобичей рибних і звіриних, а только осталося охотников конних воєнних мушкетеров і сайдакеров на осьм тисяч з лишком. Бо уважал Хмельницький з кошовим тоє, іж скоро прибудуть на Україну, то зараз і войська козацького городового к нему примножиться, що ся і стало.

Кошовий атаман, увідомившися от Хмельницького, где в полю зостаєт Тугай-Бей з ордою, обослал оного довольним хлібом, вином, рибами і м’ясом, з взаємною к нему являючийся дишкрецією за дишкрецію ханськую, в Криму Хмельницькому явленную. Хмельницький зась роз’їздячися з Тугай-Беєм до Січі, а єму приказавши стояти з ордою в Базавлуку іли где індей вишше Січі на місцю приличном, приказал значную і пильную держати сторожу, на шляху от Чигирина і Переволочної до Січі лежачом, і хто би кольвек чи то з городов малоросійських до Січи, чили з Січі в городи міл простовати, тих всіх аби за сторожу брано і до єго, Хмельницького, указу неотпустне держано; що і сталося, ібо чрез тіє три дні, поколь Хмельницький виєхал із Січі з войськом і злучился з Тугай-Беєм, поймано на шляху січовом чрез татар человіка под десяток подзорних, но Хмельницький, злучившися з Тугай-Беєм, любо чаял, же между тими пойманцями суть шпиги от ляхов до Січі виправленніє, якож і було так, однак обширними допросами не бавячися, а з повісті їх о гетьману коронном, так же і о сину єго гетьманськом, з войськом ку Кодаку против Хмельницького виправленном, і о козаках реєстрових, Дніпром в байдаках ку Кодаку ж посланних, совершенно ізвістившися, чинил поспіх у маршу своєм, а пойманцов в путах желізних при арматах за собою веліл провадити.

В тоє время гди прибув Хмельницький з Чигирина до Січі, було на кошу два писарі барзо добрих, і в річах писарських язиком словенським і польським добре цвічоних, еден старійший Стефан Браславський, а другий молодший Самоїл Зорка 7 з Волиня, з тих убо старійший на кошу зоставлен, а молодший з Хмельницьким з Січі отпущен, занеже он і в Криму був з ним, Хмельницьким, тот убо Зорка, чрез увесь час войни козацькой з поляками бувшой, зостаючи писарем і секретарем при Хмельницьком, о всіх річах і поведеніях совершенно відал, а досконале і пространно в діаріуші своєм оніє описал, которий діаріуш був в товариша моєго Сильвестра Биховця, канцеляристи войськового. Єго же отець Іоанн Биховець при тогобочних чигиринських гетьманах бі канцеляристом, і тамо тот Хмельницького діяний діаріуш переписал був себі, із него же аз (взявши в сина єго помененного, товариша же моєго) зіло сокращенні, потребнійшіє і нужнійшіє, Хмельницького воєнних сукцесов, вичерпнувши і понотовавши річі, потрудихся в сей моєй книзі оніє положити і виразити. Аще же в том преречоного Самоїла Зорки діаріуші були ретельне положені листовнії Хмельницького о тогдашних ділех і поведеніях, до посторонніх монархов і владітелей кореспонденції, но я їх (аще і велце були потребні) без переписання оставил-єм, єдно краткості послідствуя, другоє і часу повольного на тоє не імія, всегдашними і непрестанними в канцелярії войськовой, писарськими будучи обов’язан і отягощен ділами.











РОЗДІЛ 10

О трех знаках пред войною Хмельницького бувших, і гніва божія обоїм польському і козако-руському народам, скороє наїтіє прознаменовавших.


Ним зачну наступуючоє воєнних Хмельницького діл з поляки поведеніє і многоє обоїх (козако-руського і польського) преславних в Європі народов, в междоусобії бувшом, з великим їм ущербком і поврежденієм кровіпролитіє жалосним вспоминати і описовати серцем, судих за благо, прикладом Самоїла Твардовського, тую Хмельницького войну віршом польським описавшого; положити первіє пред войною тою бувшіє знаки, з придатком їм толковання, от мілкого розума і розсмотренія моєго.

З тих убо знаков первий роком пред тою войною бисть — великоє над звичай, в день п’ятка страсного, слонца ізміненіє і затміннє; вторий потом — комета, от давних літ невиданная, являлася на небі по заході слонца чрез дней дванадцять; третій — саранча великая нігдись уродившись і нашедши пред самим тоя междоусобнія домашнія войни зачатієм в землю польськую, всі трави і збожжа в ней поз’їдала і винищила; що все люде старіє і розумніє за гнів божий ку себі бувший вміняли, і пришлого несвідомого карання єго божественного на себе чаяли, якоє їх і не оминуло; ібо за умноженіє беззаконій ізсякла бі любов в многих, без нея же умножися і преуспі во человіцех гордость, ненависть, вшетеченство, неситство многого імінія і. сребролюбія, заздрость, пиха, вражда, гнів, обиди і ініє богу противніє і мерзкіє діянія; за которіє по пред описанних знаках наступовало праведноє божественноє карання; якоє же карання постигнути міло, мощно було з знаков помененних по розсмотренію умному і по тогдашному состоянію воєнному домислитися. Іж первий знак — затміннє слонца — могл презначати тоє, что многії панове, високими фамиліями і ясними своїх прееміненцій і гоноров титулами, в мирі сем блещавшії і світившіїся, міли тогда чрез воєнний прогрес потемніти і, отстрадавши живота своєго, зо всею субстанцією і славою, скоро преходящою і яко дим от лиця вітра іщезающею, іщезнути і в персть вселитися. Вторий знак — мітла, альбо розка — не іноє что могл предвозвіщати, точію сіє, іж многії от земнородних всякого чина человіков за своє беззаконія міли тогда тоєю ж гніва божія розгою ударені бути. А мітлою не тілько от начальств своїх, но і от временнія жизні сея ізметенними зостати. Третій знак — саранча — могл прознаменовати орд кримських аки саранчі на державу польськую, медом і млеком тогда кипівшую, з Хмельницьким нашествіє, і неповетованного тому панству поврежденія і розоренія привнесеніє; і собисться тогда слово божественного писанія, яко беззаконіє і злодіяніє преврати сильних; при сильних же і славних, немощнії і безславнії, при кріпких і багатих, убогії і безпомощнії, при винних і невиннії равно приняли плягу і гніва божія іспили чашу, що таким єдного рифмотворца малоросійського подтверждаєтся віршом:


Случися мужу праведну при грішних умріти.

Обично бо єсть сирому при сухом горіти.


О тих же знаках в рукописних козацьких літописцях обрітається іменно: же року 1648, в пост великий, над градом Варшавою видіні були на небі по вечорам: мітла, меч, гроб і на нем крест; но сего я за істинну не імію, поневаж автор Твардовський, будучи мешканцем польським, не виділ таких знаменій, і в своєй, «Война Домова» названной, книзі виразити їх не ізволил.









РОЗДІЛ 11

О зрозумленню чрез гетьманов Хмельницького листовної з Січі, взлядом послав запорозьких писанной, обмани; о прибуттю гетьманов коронних з войськами польськими на Україну; о виправі з Черкас і несправность войськ польських і козацьких, водою і землею ку Кодаку против Хмельницького.


Гетьман великий коронний Миколай з Потока Потоцький, воєвода брацлавський, і Калиновський, гетьман польний, любо чрез кільконедільноє время засматривалися на послов запорозьких, подлуг прежде писанних листов Хмельницького до короля Владислава бути мівших; однак постерегти в той мірі Хмельницького обману, а чаючи от него чогось до себе нового, зараз за позволеннєм королевським і всего сенату до п’ятидесят тисяч войська польського платного і посполитого з многими знаменитими і високородними панами польськими зтягнувши, в п’яток первої неделі великого поста, февраля 18, прибули на Україну козацькую, хоча й і зима була тогда нестатечная і бездорожная; і розположивши не без великої тяжесті людської войська по квартирах, самі гетьмани резиденції себі обрали, польний в Корсуні, а великий в Черкасах, занеже от Корсуня до Черкас невеликоє, но тілько шестомильноє обрітаєтся пути розстояніє. Станувши зась они, гетьмани, на Україні любо удивлялися тому, же жадной о Хмельницького замислах і обороні не було відомості, однак усовітовали за благо іскати і гонити вітра в полю і виправити для того значнії партії войська своєго землею і водою ку Кодаку, где Річи Посполитой Польськой значноє ж платноє знайдовалося президіум, для чого зараз по їх гетьманськом приказу комісар козацький, на Україні тогда вмісто гетьмана бувший, заслал ординанс свой всім козакам реєстровим готуватися в поход невідомий. А тим часом по ординансу гетьмана великого коронного злущено от Києва ку Черкасам кількодесять байдаков і інших менших водних судов з достатком провіянтов і воєнних риштунков число немалоє, і полковника в Переяславлі польського ніякогось Адама Душинського ново поставлено, а Кречовського отмінено за тоє, іж ку Хмельницькому добрую іміл приязнь і не тілько по листовном ординансу гетьманськом (яко прежде написалось) не взял под арест свой, но і перестерегл єго, Хмельницького, в той мірі об’явленієм писанного к себі о том листа гетьманського. Що все діялося і приготовлялося чрез увесь пост великий і далій; а по світлоторжественном воскресенії господнем (котороє тогда було апріля второго) гетьмани обидва, коронний і польний, з іншими знаменитшими панами польськими в Черкаси з’єхавшися і козаков реєстрових туда ж втягнувши, приказали їм з Барабашом, полковником черкаським, і Кречовським, бувшим полковником переяславським, подлуг преждей ухвали і совіта своего всісти в суда водніє, і плинути вниз по Дніпру ку Кодаку. Але іж і в зичливості козаков реєстрових, гетьмани не вельми дуфали, того ради первіє ніж всіли в суда водніє, одобрали от них на вірність присягу, по которой виконанню п’ять тисяч козаков оних реєстрових виборних і воєнних з Барабашем, Кречовським і іними начальниками своїми, піхотою в суда водніє, совсім готовіє всіло, для лучшой зась надежди польськой, придано к ним піхоти німецькой дві тисячі, і велено їм Дніпром плинути, щоденнії іміючи согласія з войськом, землею туди ж ку Кодаку виправленим. Якого то войська зараз тогди ж з каштеляном, сином гетьманським, і із комісаром українським, также із іншими високородними панами виправлено не дві, як Твардовський написал, але двадцять три тисячі, добре єго узапасивши харчевими і воєнними запасами і приказавши їм також для всегдашного з войськом водним согласія неоподаль от берега дніпрового простовати ку Кодаку і спольне з тим водним войськом над Хмельницьким чинити промисл, єсли би где міл проявитися.

На третой теди неделі по пасці, в п’яток, апріля 13, когда і паша конськая начала являтися, рушили от Черкас обоє водою і землею войська польськії і козацькії в поход свой, в котором їх начинанії виполнилося прислов’є тоє, еже человічеськоє єсть мислити, божіє же дійствовати; ібо рушивши тіє войська от Черкас водою і землею, зараз данної собі науки гетьманської (єже в щоденном з собою бути согласії) препомніли, а отправовали свой поход так, як кому за лучше бути здавалося: гетьманський син з комісаром землею на Крилов (до которого от Черкас чили миль іменується) і на Жолтую Воду (до которой от Крилова іли [Числа не проставлені. — Ред.] миль українських бути сказується) ішол з войськом кроком желвовим помалу і неспішно, продолжаючи в мирі сем живот свой от наступуючой кончини і погибелі в частих і проволікаючихся обозових попасах і весняних тогдашних, серцю человічеському благоприятних прохладах і деліціях. А Барабаш з Кречовським водними дніпровими бистринами вниз спішнійшим несені стремленієм. Коєя ради вини і неісправленія комісарського і сина гетьманського войсько водноє, преречоними бистринами дніпровими, вниз спішно над надежду їх каштелянову і комісареву унесенноє, з войськом земношественним, приказанної себі от гетьманов коронних кореспонденції і согласія лишившися, прийшло (богу так ізволившу) в согласіє і дружбу з противним себі войськом Хмельницького, чого знат себі і зичило; яковим же тоє собилося дійствієм, абіє предлежащий розділ ретельне об’явить.









РОЗДІЛ 12

О рушенню Хмельницького з войськом запорозьким і татарським от Січі ку Жолтой Воді і на Україну; о злученню ся єго з войськом козацьким водним, от гетьманов коронних против него виправленим; о розгромі войськ польських на Жолтой Воді з комісаром, і сином гетьманським бувших; . взятих там здобичах і плінниках; о одосланню їх в Чигирин і о зловленню Чаплинського.


Хмельницький, гетьман новий, в неділю третюю по пасці святих мироносиць, апріля 22, з Січі з войськом запорозьким рушивши, і з Тугай-Беєм-мурзою в полю вище Базавлука совокупившись, любо намірил був прямо на Чигирин з войськом простовати для привітання там Чаплинського, главного ворога своєго; однак з повісті предреченних, на шляху січовом чрез татар пойманих людей розсмотрівшись, же войська польськіє і козацькіє от гетьманов коронних, з Черкас водою дніпровою ку Кодаку, а землею на Крилов і на Жолтую Воду ку Кодаку ж суть виправлені, отмінил на Чигирин поход свой; а просто ко Жолтой Воді і Крилову, в очі войськам польським путшествовати наміривши і Кодак проминувши; а в правий бок ку берегу дніпровому, мало з шляху своєго удавшися, станул боком вище Кодаку у. миль три іли чтири і розпорядивши в коло і оподаль обозу кріпкіє і справніє козацькіє і татарськіє сторожі, сам на том місці наподвижне дней з кілько промешкал; не для чого іного, тілько для того найбарзій, аби з войськом козацьким водним, от гетьманов коронних виправленним, могл якую ж кольвек получить розмову, для чого особнії пильнії понад Дніпром розположені були караули, з данною себі от Хмельницького наукою, як справитися і поступити, гди увидять войсько Дніпром вниз плинучоє. Тії прето караули, зочивши войська водніє, призвали їх в мілких судах ку берегу, для розговору з собою; между которими згодился і Кречовський, бувший полковник переяславський; а гди услишали от тих караульщиков, же Хмельницький з войськом козацьким і татарським ідет против поляков на Україну і неоподаль от берега дніпрового своїм стоїть обозом, велце тому урадовалися, несовершенно єднак вірячи, потребовали видіти самого Хмельницького, которий за данєм себі о том знати, зараз прибув ку берегу дніпровому і гди увиділся там з Кречовським, другом своїм, і іним отчизні зичливим товариством, теди зараз одержал от них усную обітницю, же всі з ним з судов водних висівши, пойдуть спольне против поляков войною за свої древніє права і вольності, не дбаючи на тую присягу, которую гетьманам поневолі і под оружієм виконати мусіли. До чого і Барабаша, теплійшого полякам приятеля, з єго нікиїми єдиномислниками, радою своєю наклонити обіщали; леч когда тая їх рада пред Барабашем була суєтна і бездільна, абіє во всем флоту водном возгорілся огнь гніва і ярості, в котором не тілько Барабаша з єго єдиномислниками забито, но і всіх німцов виколото і нуртам дніпровим отдано. О чом гди увідомился Хмельницький, зараз всім обозом своїм рушил і станул над самим берегом дніпровим для забрання до обозу, як войська водного, так запасов харчевих і припасов воєнних, между которими кільканадцять було арматок невеликих водних з достатком пороху і куль. Що все чрез дней чтири упоравши, а суд водний великий і малий в затоках і тишинах дніпрових для пришлой потреби, гди би прилучилась, позатоплювавши і козаков нікіїх значнійших коньми козацькими і татарськими вспомогши, рушил помалу для піхоти водной со всім войськом в путь свой ку Воді Жолтой, многими ума своєго очима, яко ловець хитрий, на всі сторони поглядаючи і караули в милю і далій от обозу іміючи. В п’яток теди, п’ятої неділі по пасці, мая 4, передняя страж Хмельницького, з переднеї ж стражі польської двох язиков поймавши, припровадили до Хмельницького, которії, гди сказали єму, же войська польського доброго при комісару і каштеляну, сину гетьманськом, знайдується двадцять три тисячі і что уже Жолтую перейшло Воду, теди Хмельницький з Тугай-Беєм на том же містцу (котороє от Жолтой Води у миль дві заледво було) удержался непорушне, для розпорядження до битви войська своєго, котороє чрез тот подвечорок і ноч управил і розпорядил, як належало. А поляки, стративши своїх двох язиков і устрахнувшись, цофнулися назад і, переправивши Жолтую Воду, там же над нею ошанцовалися за подвечерок і ноч вдолж і вшир на верству, значнії і глубокії вколо себе учинивши окопи. Переночовавши зась, єще пред світом рушил Хмельницький зо всім войськом ку полякам і гди от своєй сторожі получил відомость, же поляки назад за Жолтую Воду уступили і над нею окопались, тогда І сам к той же Жолтой Воді приблизившись, станул обозом против обозу польського, і належите оний приказал устроїти, шанцями вколо обваровати і піхоті водной при нем зоставати. І єгда з обозу до обозу звиклая з армат зачалася кореспонденція, тогда сам Хмельницький з Тугай-Беєм і зо всім войском конним, Жолтую на іншом місцю перебувши Воду, вдарил кріпко на поляков, з окопов своїх против єму виєхавших, которії і єдиной години, в кроку своєм не устоявши, а на кілько тисяч трупом павши, з великим тріском і ужасом в свой окоп і обоз ухопилися в суботу п’ятой неділі по пасці, мая 5. Яковим первим своїм нещастієм і поразкою, любо превеликий страх і отчаяніє живота, вложили в серця всіх своїх начальников, однак єще і повторний раз, того ж суботнего дня ку вечеру, воєнного поляки з Хмельницьким і Тугай-Беєм не понехали діла; но і в том разі, на полтори тисячі своєго стративши товариства, з великим бідством і ранами зостали вгнані шаблями до окопу своєго. День зась недільний, мая 6, захован без промислу воєнного. А в понеділок, мая 7, по трикратной валной потребі, многих поляков сполне з каштеляном, сином гетьманським, і інними панами і начальниками воїнськими, смертная постигнула язва. В вовторок, теж мая 8, шестой неділі по пасці пред порою обіднею і вконец всіх поляков Хмельницького оружіє розорило і єдним з них там же на Жолтой Воді жити і гнити повеліло, а другим правую стезю до Криму показало; от якого погрому ні десятка чоловіка поляков не спаслося. Потом Хмельницький, з Тугай-Беєм преправивши чрез Жолтую Воду обоз, станул оним край окопов лядських і для зловлення Чаплинського, ворога своєго, зараз виправил до Чигирина (бо получил відомость, же войсько польськоє з Чигирина уже вийшло, і по ординансу гетьманськом спішно пошло ку Черкасам) при товариству своєм чигиринськом поуфалом ісправном добрих молодцов полтораста человіка, которії подлуг данної себі науки, на смерканню в Чигирин прибувши, застали Чаплинського, щасливе уже повечерявшого і спати розобравшогося, которого без жадної дишкреції похвативши і з ласки своєй на єго панськіє плечі, в єдной кошулі бувшіє, з сотню барбар нагайських положивши, а в грубникову кожушину облекши і вічне із Чаплинською попрощатись приказавши, всадили на коня і помкнули до Хмельницького; що справилося чрез два дні і єдну ноч; которого Хмельницький словом гніва привітавши і плінникам польським об’явивши, іже з єго, Чаплинського, причин тоє кровопролитіє стануло, предложивши, зараз розказал оттяти єму голову; леч отпровадивши от обозу лядського на сторону за верст кілько, даби враг мира і покою не лежал з тими шляхетськими трупами, которії з єго причини там на Жолтой Воді свої от оружія козацького всебідственно положили голови. Що все Хмельницький укоївши, обоз лядський со всім достатком і скарбами забравши, і Тугай-Бея з тоєй добичі значною башлозкою опатривши, прочеє все козакам і татарам допустил забрати. Взял там Хмельницький осьм штук армат добрих полевих з достатком пороху і . куль, . кільканадцять пар котлов з добошами їх; кількадесять корогвей, бунчуков два, булав дві і кількадесять человіка трембачов і іних обозових служителей немало, якії в числі воїнськом не обріталися; на остаток з панов войськових Шембечка, Сапігу, комісара, і інших значних шляхтичов до п’ятидесять человіка, а рядового товариства три тисячі з лишком тогди ж в неволю взято і до Чигирина при значном числі козаков і орди от Хмельницького одослано з таковим листовним старшині чигиринськой строгим приказом, даби всіх начальников лядських, в кріпкіє вложивши кайдани, поставили на кількох квартирах чесних і вигодних, под кріпкою сторожею і веліли їх кормити довольним кормом з ратуша чигиринського; а рядовоє все товариство по тюрмах і в замку чигиринськом жеби було замкнено, сторожею кріпко опатрено і якмога кормлено, а голодом не морено; ранних зась жеби гоєно і з пильностю досмотривано.









ЧАСТЬ СЕДМАЯ



РОЗДІЛ 1

О хану, для чого нарушил покой Жванецький з поляки, і, пустивши в Польщу загони, учинил в ней великую шкоду; о ранкору ханськом на козаков при нем бувших; о встрентах польських загонам татарським і пропажі корогвей сапіжинських; о рушенню ханськом з Польщі до Криму і о удаленню ся тайном козаков от него; о шкоді в прешествії ханськом на Україні станулой і о жалю Хмельницького; о поветованню Хмельницького тоєй шкоди на татарах под Межигором; о отнятих і отпущених назад ясирах польських; о здобичі тогдашной з татар козакам і Хмельницькому і о запорожцях, до Січі отпущених.


Року от сотзоренія світа 7162, а от воплощенія сина слова божія Христа, спасителя нашого 1654 літа, в он же бисть черная літера пасхальная Д, а вруці літо бисть шестоє, сталося знаменитоє в страні нашой європейськой, в державі же Польськой преміненіє, з превеликим ея ущербком, з удалення ся от власті єя польськія Малія Росії і крайнего єя ж от татар кримських поврежденія, єже бисть, сице: хан кримський з многочисленими ордами, не дождавшися (яко вишей наменил-єм) от короля польського ні екзекуції трактату Жванецького, ані жадного одозву листовного, рушил з своїх станцій порубежних україно-польських внутр Польщі; і ку Львову надближившися, розпустил оттоль во всю Польщу, на Волинь і Поліссє значнії і густії чати свої ординськії, приказавши з ними спольне буть і козакам от Хмельницького зоставленим, леч козаки, ісполняючи Грозний приказ гетьмана своєго Хмельницького, єже жадної не чинити оказії поляком до нарушення покою Жванецького, не послухали в том ханського желанія, отказавши, іж оставлені они суть при нем хану не для нарушення новозаключеного покою, але для остереження цілості єго ханського здоров’я; чим хан (хоч то був і слушний отвіт козацький), неслушне уразившися, крил тайно яд гніва в серцю своєм до времені приличного. Загони зась от хана виправленії зруйнованую і в попел прежде оберненую поза Любліном і Замостєм Малую Польщу, своїми бистротечними пробігши коньми, а жадного ні от кого не іміючи встренту і возбраненія, вторгнули аж к рікам поліським, Прип’яті і Піні; Луцьк і все Поліссє, до тих час жадної руїни не знавшоє і в благополучіях зостававшоє, огнем і мечем знесши, многоє множество народу тамошнєго християнського в свої бісурманськії згорнувши руки, спольне там же взявши цілоє, зо всім прибором і музиками, веселлє ніякогось шляхтича Касовського і каштеляна. О таких шкодливих і крайнюю руїну державі польськой творивших дійствіях нечаяную Потоцький, гетьман польний, получивши відомость, приказал двом Сапігам, з їх поблизу бувшими хорогвами, на тіє ординськіє загони пильно смотріти, і ясир взятий отгромлювати, в чом любо їм, Сапігам, над кількома чатами добре пощастилося, іж на голову їх поразили і ясир назад одобрали, однак потом вскорі, гди з запальчивості, альбо своєй неосторожності на большую силу іли кош тих загонов татарських наткнулися, тогда зараз от татар зоставши огорненими, наголову от них поражені. За поворотом теди до коша ханського, хоч не всіх єго загонов з значними плінами і користьми польськими, поліськими і волинськими, рушил і сам хан з Польщі на Україну і до Криму, жадного уже до короля не чинячи одозву, ані упоминаючися поставлених трактатом Жванецьким себі от него подарунков, ані теж от короля дожидаючися якової кореспонденції, доволен будучи вишмененими здобичами польськими і поліськими. В том з Польськи на Україну путшествії ханськом, козаки Хмельницького при нем бувшії, постерегши певний ку себі ханський і татарський ранкор і неприязнь, а уходячи чаємого себі от них злоключенія, зажили такого способу, іж удавшися в лівую сторону на Поліссє нощною порою, ушли от орди в полной своєй цілості; чим хан і орда рождражненні будучи, і ніякийсь небилий подзор на козаков о приязні їх к себі усмотрівши, прешествієм України до Криму великую в людех єя учинили шкоду; поневаж не тілько многіє села, але і кільканадцять городков не кріпких і безоборонних дощенту вирубали і внівеч обернули, вшедши до них чрез обману і присягу. Бо любо Хмельницький, сподіваючися з Польщі ханського повороту, засилал во всі городи і села малоросійськіє листовную пересторогу, аби зовсім упрятивалися до городов моцнійших, поколь би прейшли чрез Україну сили татарськіє, з Польщі бути мівшіє, однак легкомислний народ мній дбал о тое Хмельницького-гетьмана своєго пересторозі і тим легкомислієм привел себе в великий ущербок і шкоду; поневаж (яко вишей ріхом) татаре, довольно набравши себі ясиров польських і іними многими отягчившися здобичами, на Україні уже оних не требовали, тілько смерті і огню людей і їх жилища предавали. Що Хмельницький, певне, зачувши і на око увидівши, зіло возскорбіл і возболіл серцем, же хан над сподіваннє єго, приязнь свою во злость претворши, так великое в Україні учинил розореніє. Потом вскорі за прешествієм ханським України, а за отдаленнєм ся от нея в степи дикіє ку Криму, прибуло до Хмельницького войсько козацькоє, от хана в дорозі з Польськи поворочаючого отлучившоєся, і донесло єму відати, же п’ятнадцять тисяч з лишком орди доброї, в Литву далеко ко загнавшоїся з многими лупами і користьми назад поворочаєт і мимо Кієв простовати мієт. Якую відомость Хмельницький получивши і оною обрадовавшися, чаючи на той орді хоч мало своєй українськой поветовати шкоди, зараз взял з собою девять тисяч запорожцов єще до Січі не отпусканих, но коло Чигирина на квартирах зоставших, і єще к тому охотника свіжого на три тисячі пробравши, рушил просто і спішно на Білогородку ку Межигору і, там коло Межигора в ніякомсь місцю з ордою оною встрітившися, учинил бой, в котором при всесильной помощі божественной всіх татар тих розгромил і наголову поразил так кріпко, іж заледво десяток який їх возмог от тоєй поразки спастися і ханові о оной принести відомость. Здобич татарськую всю позволил Хмельницький козакам своїм, в той войні трудившимся, подуванити; ясир увесь отгромлений польський і литовський отпустил свободно в доми їх; а собі з межи полтори тисячі татар живцем взятих, вибрал лучших татар п’ятсот человіка з одинадцятьма мурзами і іними начальниками їх; прочий зась ясир татарський тож отдал войську своєму і, повернувши з таковим до Чигирина благополучієм, отправил і поменених запорожцов на кош їх до Січі Запорозькой. Таковим способом і із такових причин і до неприязні задатков ординських учинился розбрат Хмельницького з ханом і із цілим Кримом.








РОЗДІЛ 2

О листовной Хмельницького одозві до запорожцов в Січ взглядом удання ся под протекцію монарху московському і о отвіті на тоє листовном же от запорожцов.


Отправивши Хмельницький з Чигирина до Січі Запорозькой вишменених запорожцов, послал при них туда ж і нарочного посланця своєго з листом своїм до атамана кошового і всего войська в такий сенс писаним:

Мосці пане атамане кошовий зо всім войськом низовим запорозьким, мні велце зичливіє мосці панове і браття.

Отпускаєм к вам войсько ваше низовоє запорозькоє, котороє ви прошлого літа на желаніє наше ку потребі воєнной против неприятелей поляков к нам прислали, і за присланнє оного велце вашмостем мосці панству дякуючи і вперед о такую ж неотміную приязнь пильно просим. На письмо наше єще прошлого літа к вашмостем мосці панству писаноє, взглядом протекції от пресвітлійшого і великодержавнійшого монархи московського нам потребной, поневаж по сеє время жадного от вашмостей мосці панства не імієм респонсу, теди тепер при войську вашом і нарочного посланця нашего к вам виправуючи, велце жадаєм, аби-сьте вашмость мосці панство, досконале тоє письмо наше зрозумівши, совершенний і ретельний на оноє чрез сего ж посланця нашого вскорі учинили отвіт і дали пораду нам. Гди ж ми яко махину войни з поляками зачинали не без волі і совіта вашего, браті нашой, так і сего не меншого діла, о протекції помененой московськой, без вашего ж соізволенія і поради чинити не хочем; і любо уже учинили-сьмо о том з совітом старшини нашеї до єго царського пресвітлого величества і самодержця всеросійського одозв наш, однак без відома і соізволенія вашого діла того кончити не будем. Рачте теди, вашмость мосці панство, без найменшого откладу, ретельний на первов обширноє писаніє наше учинити к нам респонс, пильно і повторе жадаєм, і їх же в сохраненіє господу богу поручаєм. З Чигирина декаврія 26, року 1654.


Зіновій Богдан Хмельницький,

гетьман всего войська запорозького

і народу україно-малоросійського.



Тисячу талярей битих чрез сего ж посланця нашого гостинця вам, братті нашой, посилаєм і приняти їх вдячне просим.





На тоє письмо Хмельницького такий з Січі Запорозькой от всего войська низового козацького учинен респонс.


Ясневельможний мосці пане Зіновій Хмельницький, гетьмане войська запорозького і всея України Малоросійськія, брате і добродію наш.

На письмо ваше гетьманськоє обширноє, прошлого літа к нам писаноє, не учинили-сьмо отвіта до сего времені для того, же твоя гетьманськая мосць зо всім войськом козацьким зоставал чрез все літо в Польщі і на Подоллю под Жванцем, в чом просим велце вашой гетьманськой мосці вибачення; а тепер на помененоє письмо ваше гетьманськоє отвітуючи, виражаєм сіє, іж ми оноє совершенно зрозуміли і не тілько з письма того познаєм, а ми ясно видим нашими очима, же уже нам з поляками, як з змією комусь фост отсічений імущею, отнюд згодиться і до першой прийти приязні невозможно; поневаж они всему злу і войні будучи початком і причиною і чрез шестолітную войни операцію видячи як в короні своєй, так і в Україні нашой Малоросійськой довольніє попели з поселеній лядських і костей людей, войною побитих по полях лежащіє, німало своєго серця не хотят змягчити і, переставши своєй гнівной завзятості з нами до первої при утвержденії давніх прав і свобод наших прийти приязні і згоди. Теди і ми большей от сего времени о їх приязнь вашей гетьманськой мосці старатися не радим, а замисл ваш, що удатися і бути зо всім народом малоросійським, по обох сторонах Дніпра будучим, под протекцією великодержавнійшого і пресвітлійшого монархи російського, за слушний бути признаваєм і даємо нашу войськовую вам пораду, аби-сьте того діла не оставляли і оноє кончили, як ку найлучшой пользі отчизні нашой Малоросійськой і всего войська запорозького. Як будете писать пакта, то ізвольте ваша гетьманськая мосць самі приліжно того досмотруватися, жеби не було в них чого лишнего і отчизні нашой шкодливого, а предковічним правам і вольностем нашим противного і неполезного. Відаєм запевне, же великодержавнійший і пресвітлійший монарх і самодержець російський, яко цар православний, приймет нас охочо і ласкаво, яко отець чадолюбивий синов своїх в том же православії святом непоколібимом зостаючих под свою кріпкую протекцію, жадних от нас не потребуючи датков і платежов рочних до своєй монаршой казни, кромі того, аби-сьмо на єго монаршую войськовую службу, що сила наша зможет, були готовими против єго монарших неприятелей. Бо недавно, прошлого филиповського посту, єдучи з столиці московськой єден дворянин царський Никита Харланпієв до Криму, для викуплення з неволі бісурманськой своїх кревних і будучи тут в Січі Запорозькой, купил в нас за дев’ятсот золотих трьох татаринов; тот теди дворянин слишал от многих своїх боку царського величества близьких князей і бояр, же єго царськоє пресвітлоє величество зіло благоволить і вседушне желаєт міти нас, войсько запорозькоє, зо всім народом україно-малоросійським в союзі своєм монаршом і протекції, тілько не хочет до нас о том одозватися, жеби не дал з себе полякам неслушної причини до розірвання з ними настоящого покою. Радим прето ми, все войсько низовоє запорозькоє, твоєй ясной гетьманськой мосці, абисьте того потребного діла не занехивали і оноє ку пользі всіх нас і отчизні нашой Малоросійськой якнайлучше устроєвали і кончили, стосуючися до того давнего прислів’я: чинь мондре, а патрш конца; і уходячи того, аби поляки, провідавши, не учинили в том своїми хитростями яковой перепони. Дякуєм при сем велце твоєй ясной гетьманськой мосці за гостинець, тисячу талярей битих, нам, войську, присланих і отслуговати тоє во всяких оказіях облігуємся. А на сей час і на всякоє время зачим упрейме вашой гетьманськой мосці зо всім войськом і Україною, отчизною нашою, многолітнего доброго здоров’я і щасливого во всем узнавати повоження. Писан в Січі Запорозькой генваря 3, року 1654.












РОЗДІЛ З

О уданню ся Хмельницького чрез послов своїх за протекцією до монархи всеросійського; о присланих от єго величества полномочних послах і о виконанню чрез Хмельницького з старшиною і товариством в Переяславі присяги на учинених пактах; о асекурації з сторони царського величества Україні і всему войську запорозькому; о подарунках Хмельницькому і іним даних; о одобранню по всіх городах малоросійських присяги і о найменованню от Хмельницького границі Малоросійськой от корони польськой.


Таковий (яко вишей виразилось) розбрат Хмельницький з ханом учинивши і задаток до неприязні вирубаннєм орди з Литви поворочаючой виполнивши, удался зараз чрез послов своїх до пресвітлійшого Алексія Михайловича, великого государя і самодержця всеросійського, желаючн со всею Україною Малоросійською, по обох сторонах ріки Дніпра будучою, і зо всім войськом запорозьким под єго сильною зоставати протекцією, при своїх древніх правах і вольностех. Якоє посельство от Хмельницького он, прєсвітлійший монарх всеросійський, вдячне і миле принявши, радостен був тому, же так значная часть землі малоросійськой, в православії греко-руськом зостававшой, к нему, православному монарху, без жадной войни і кровопролитія добровольне приклоняється, а от своїх прежніх панов польських, в вірі римськой обрітающихся, отдаляється і чуждається. І для утвержденія єго, Хмельницького, зо всею Україною і войськом запорозьким под свою високую руку он, монарх всеросійський, прислал в Переяслав до Хмельницького своїх знаменитих і полномощних комісаров — великого боярина Василія Василієвича Бутурліна з товарищи значними ж, которії на празник крещенія господня прибули в Переяслав. Яко ж і Хмельницький, сподіваючися їх прибуття, к тому ж богоявленія господня празнику прибув з Чигирина в Переяслав, так з старшиною єнеральною, з полковниками і із іним з обоїх сторон Дніпра бувшим значнійшим войськовим товариством; где на собор святого Іоанна крестителя господня, іануарія семого, пред службою божією, зупольной і валной всего войська запорозького раді, міл сам Хмельницький так до послов єго царського пресвітлого величества і яко і до всего войська своєго козацького долгую мову, виражаючи в ней причини войни з поляками бувшой і несклонность поляков на многокротнії єго, Хмельницького, прошенія з ним до згоди, зо утвержденієм предковічних войська запорозького і всея Малія Росії прав і вольностей; также виражаючи, для яких причин татарськоє отринул братерство і приязнь, і для яких мір хощет і всей Малой Росії з войськом запорозьким желаєт бути в союзі і протекції сильного по бозі православного монархи, пресвітлійшого государя Алексія Михайловича, всея Росії самодержця. По якой Хмельницького вимові читані там же в раді прежде споряженіє і наготованіє того союзу пакта; а по вичитанню оних, виконана от Хмельницького зо всею старшиною і товариством на вірность новому государеві своєму присяга; а по виконанню оної дана Хмельницькому от помененого полномочного посла боярина Бутурліна царськая корогов і булава, і іниє значніє от лиця монаршого так самому єму, Хмельницькому, яко і всей старшині і черні там бувшой дані подарунки; з таким монаршим под клятвою словом і упевненнєм, же держати он, пресвітлійший монарх російський, Малую Росію зо всім войськом запорозьким в своєй протекції при ненарушимом захованню старовічних єя прав і волностей мієт, єї от всяких неприятелей і наступств їх своїми войськами і скарбами вспомогати і боронити, А по той присязі переяславськой от того ж полномочного посла боярина Бутурліна розослані во всі городи малоросійськіє значніє персони великоросійськіє для вислухання от войськових і посполитих малоросіянов на вірность великому государеві присяги, якая тогди ж от всіх і виполнилася, При виконанню преречоной присяги найменовал Хмельницький бути з собою спольне под державою і протекцією пресвітлійшого монархи всеросійського городам Кієву, Брацлаву, Чернігову, зо всею Україною і єя повітами по самую лінію, то єсть по ріки Горинь, Рось і Тетеров.









РОЗДІЛ 4

О жалості королевськой по утраті козаков з Україною і о мові єго в сенаті о том бувшой; о прошенії королевськом царського величества сторони України; о неісполненії того прошенія і о приборі царськом на войну против поляков; о Богуновом фортельном до поляков одозві і о шкоді чрез тоє Україні от поляков станулой.


Король польський Ян Казімір о таком Хмельницького зо всею Україною от себе удаленню ся запевне провідавши, жаловал і плакал того сердечне, же полагаючися на заздростних добру людському совітах своїх панов поляков, не укончил з козаками і цілою Україною Малоросійською з приверненнєм прежніх єя прав і вольностей і уконтентованнєм єї желаній чрез трактат войни шестолітной, звлаща когда они многократними апеляціями своїми до єго кролевського величества свою в том являли склонность, і допустил чрез неосторожность і недбальство своїх воєначальников тому рицерському народу козацькому зо всею Малою Росією от себе отдалитися і до іншой держави приклонитися. Для чого в сенаті своєм такіє король з жалостію сердечною вимовил всім вслух слова: «Мосці панове браття, прийшли-сьми за непогамованим гнівом і упором нашим до того, же-сьми утратили Україну, яко златоє яблоко, же-сьмо утратили, яко світ очію пашею, же-сьмо, наконець, утратили і вічне чуждими зостали добрих молодцов козаков браті нашей, за которих оружієм і стражею чрез многіє времена яко за кріпкими мурами до сих часов в тишині і покою зоставали-сьми і прочіїм неприятелем нашим були-сьмо страшними; обачимо ж вперед, що ся нам без них діяти будет, і єжелі боявшіїся нас прежде не повстануть на нас вскорі і не огорнуть отвсюду таковим нас страхом, яковим при козацьких силах от нас пред сим були огорненими». А по вимові таких слов, вскорі чрез нарочного гонця своєго писал королевськоє величество до пресвітлійшого монархи московського, просячи, аби приняттєм Хмельницького і України в свою протекцію не чинил єму обид, чого он, великий государ цар московський (звлаща маючи свої певнії здавна на поляках претенції), не тілько не послухав, але і на войну против поляков начал прибиратися з многим войськом і арматами. По подданню ся Хмельницького в протекцію государю московському і по виконанню присяги в неділь кілько, Богун, брацлавський полковник Хмельницького, змисливши фортельне, же будто щось не ку мислі єго діється, удался потай будто Хмельницького до гетьмана польського, просячи, аби єму з’єднал ласку королевськую і прощеніє, і обіцуючи з большою частю войська козацького зоставати будто ж по-прежнему под властію королевською. Гетьман зась рад тому велце будучи і королевського указу мало о том потребуючи, рушил з войськом значним коронним ку Брацлавлю, аби могл з Богуном і войськом єго латво злучитися і помислне діло управити. Но потом вскорі гетьман оний польський певную получил відомость, іж Богун з войськом своїм не кланятися єму, но битися прибираєт; прето хотячи впередити Богуново на себе наступленіє, зоставил обоз свой польський под Межибожем, а сам влегці конно рушил на Богуна ку Кальникові, где прибувши, получил відомость, іж Богун мало при себі міючи войська, уступил от польського нашествія ку Умані. Гетьман зась заятрений, втропи за Богуном до Умані простуючи, великую в людех тамошних українських починил шкоду, згола нікому не пребачаючи, рубал впень, хто тілько навинулся пред него, яко ж того ж часу й два городки уманського уєзду, Єгупець і Христиновку, дощенту малих і великих, без жадного респекту на самоє світлоє воскресеніє господнє тирансько вибил і вирубал, вшедши до них чрез обману і присягу. По тім і до самої Умані прибувши і, Богуна в ней заставши, значний штурм припустил до міста; но за єдну годину стративши в оном до семи тисяч войська польського, отвернуло зо встидом от Умані і, поворочаючи до обозу своєго к Межибожу, з гніву і ярості своєя мало не всю Брацлавщину зруйновал, огню і мечу предавши.









РОЗДІЛ 7

О приборі царськом до войни на Литву і поляков і о взаємном войську козацьком і московськом; о королевськой кореспонденції до турков і хана і о прихильних к нему оттоль отвітах.


Великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець, з добровольного приклонення ся ку себі Малой Росії і всего войська запорозького, благополучного дождавши времені, а маючи слушнії причини ку розірванню учиненого по нужді з Владиславом, королем польським, і зо всею короною покою, несумінно на неподлую, но кріпкую і надеждную козацькую в своєм воєнном промислі надіючися помощ, прибирался на зачаттє войни з поляками і Литвою і, приславши до Хмельницького своєго московського конного і пішого войська для отпору полякам двадцять п’ять тисяч, потребовал того, аби і Хмельницький взаєм своєго козацького войська такоє ж число виправовал до обозу єго царського пресвітлого величества, що ся вскорі і виполнило. Король теж польський Ян Казімір при несогласії і внутреннєй замішанині панов своїх коронних, увидівши холодно повіваючії на себе от Москви і шведов вітри, і як кольвек хотячи вспомогти от крайнего упадку державу свою, корону польськую, вдался в том чрез послов своїх до Порти турецькой і хана кримського, от коїх обоїх прихильнії ку себі одержал респонси; а особливе от хана таковий, же єсли он, король польський, з казни своєй заплатить єму тоє все, що доводиться, і єсли на том присягнет, же в жадних оказіях єго хана не оставить, то і он готов будет спольне з войськами коронними воєнной допомогти імпрезі на Хмельницького і на царство Російськоє.









РОЗДІЛ 8

О зачатой щасливе войні московськой з козаками на поляков; о збуренню Литви зо взятим Смоленськом і іними премногими містами і замками; о под’єзді Ганчкофом под войсько московськоє щасливом і о нещасливом Радивілловом поході з войськом єго чрез Москву розгромленом; о утвержденії новой польськой з Кримом ліги зо взаємними присягами на поставлених кондиціях і о уіщенню должного платежу от поляков ханові; о смерті старого і о ізбранії нового хана; о посланцю Хмельницького до нового хана з желанієм о прежнюю приязнь і о неполученії тоя, для купившой ю поляков у Криму; о затмінню солнечном, о освященії церкви в монастирю лубенськом і іних церквей; о кончині Афанасія, патріархи константинопольського; грамота царськая, жалованная кієвлянам.


Єгда же наста вожделінная весна з радостотворними цвітами земними, тогда абіє і Марс московський свой в полях зелених розпростерши хоругви наміреную здавна на поляков войну з приданими в первий раз єй козацькими предписаними силами от Литви зачинаєт і в діло проізводить, взявши Дорогубуж, Невел, Серпейсько і Полоцьк кріпкий над рікою Двиною, потом і далій розпростершися своїми загонами ку Мстиславлю і Вільню, к Смоленську зближається і всі паси к нему будучії залігаєт. В тім часі князь Радивілл, гетьман литовський, виправил под войсько московськоє для язика значний при семох хорогвах под’езд свой з Ганчкофом, которий будто (як твердить Твардовський на листі 123) нігдесь на войсько московськоє напавши, п’ять тисяч вибил оного, що на явную походило неправду. За поворотом з Криму Яскольського, посла королевського, прибув з ним і от хана посланець Солиман-ага для утвержденія (по розорваной з Хмельницьким) з короною польською ліги. Тот теди посланець, іменем ханським без долгой церемонії об’яснивши королеві готовость ханськую до ліги з ним, первіє упоминался от короля плати ханові належной шестисот тисячей золотих монети доброї, а безмал чи не битих талярей, повторе, присяги королевськой і Речі Посполитой на непремінную з собою приязнь і лігу, же ні король на Крим, ані хан на короля нігди воєвати не будуть. Чому король рад будучи, обіцял от своєї персони королевськой сам виконати на том присягу, а от Речі Посполитой назначил виконати оную арцибіскупові Гнежненському. Хан зась при таком утвержденії з поляками ліги обов’язался готовим бути з ордою на помоч королеві против єго неприятелей, а король за тоє ханові щорок поступил давати упоминки і подарунки подлуг давнійших пактов, по которії хан своїх людей присилати повинен до Кам’янця-Подольського. Утвердили при том і тоє, же єден без другого жадного покою з своїм неприятелем чинити не міють; і же в тих же пактах в союзі з королем і ханом міли зоставати і королеві помогати Ракочій, князь венгерський, з господарями молтанським і волоським. При отправі зась посла преречоного ханського король виконал присягу, а для одобрання от хана взаємной присяги виправил з тим же посланцем ханським знову Яскольського, пославши чрез него і вищей вспомненую суму, хану заведеную. Але Яскольський (яко свідчить Твардовський на листі 125) в Волощину прибувши і відомость о кончині хана старого получивши, удержался в Волощині і дал о том королеві знати; король, єднак, непремінно приказал єму до Криму їхати і своє посельство кончити, надежен будучи, же і новий хан, принявши от короля посилаємії подарки, не одмовить на вишписаних з старим ханом пунктах, своєй з королем заключити і присягою потвердити ліги і приязні, яко ж так ся і стало; іж новоучинений хан у Криму з совітом своїх кримських начальников, чинячи досить королевському желанію, склонился до приязні з королем польським на всіх кондиціях тих, до яких старий хан пристал був і писал о том Калга-султан до короля, упевняючи єго всім тим, о що потребовал он от них. Хан зась новий, удержавши Яскольського в Бахчисараю, сам от’єхал до Стамбула для одобрання корогви і потверження на ханство. А в Литві от наступлення войськ московських з козацькими великоє настало тогда бідствіє і розореніє. За поворотом теж предписаним з под’єзду от войська московського Ганчкофом, і сам князь Радивілл, гетьман литовський, на добрую ку войні здобившися фантазію, рушил в кільканадцяти тисячах под войсько московськоє ку Орші і Смоленську, але за часу і не видівши сил московських, спужавшися і назад бездільно повернувши, зостал от Москви і козаков у ріки Березини, под Шкловом, нагнан і наголову зо всім войськом поражен, а інії от погибелі спаслися утеком пилявськой утічце подобним, где і сам Радивіллгетьман замалим не пропал, двох коней позбувши, і з малою часткою недобитого войська до Литви ускробавши. По такой поразці Радивілла-гетьмана зараз Москва назначила государству своєму границю по преречоную ріку Березину, заєхавши з Білою Руссю мал не половину Литви до своєй держави і взявши в ней больш двохсот міст і замков, з Смоленськом і Вітебськом, яко Твардовський свідчить на листі 127. Бихов тогда новий здался козакам без шкоди своєя, а старий Бихов не дался тогда Москві і козакам, і под ним забит тогда добрий жолнір козацький Стефан Пободайло альбо Подобайло, полковник чернігівський, а припроваджен в Чернігов і погребен септеврія 20 в монастирю Іллінськом черніговськом, которий послі Батиєвого розоренія по многолітном запустінії своїм стараннєм і коштом он же Пободайло і отновил. Того ж літа Іван Золотаренко з козаками Чичирськ вирубал і іспалил; а Гомель з Пропойськом і іними тамошніми городами добровольне і без шкоди своєя здалися козакам; а Шклов зрадливе свободился от Москви в нем на залозі бувшої, вибивши оную нечаянно. В тім времені наступила зима, а Хмельницький совершенно провідавши, же поляки чрез посла своєго Яскольського з новим ханом і із цілим Кримом до новой ліги приходять, виправил і от себе посланця до хана нового, з прошенієм о прежнюю себі приязнь, а не ку полякам. Хан, теди з Стамбула до Криму простуючи, в дорозі получил тоє посольство Хмельницького, а прибувши до Криму, радился о том зо всею старшиною кримською, на том теди в той раді поставлено, іж непремінно бути в союзі новом з поляками, а не в старом з козаками, звлаща гди на тоє як сам хан, так і всі начальники кримськії добре дарами польськими чрез посла їх Яскольського були накуплені. На довод чого пред отпуском з Криму Яскольського отписал хан новий до короля чрез нарочного гонця своєго, ознаймуючи о утвержденном з ним союзі, і же розказал ордам Буджацьким з Куя-беєм, а ордам Кримським з Калгою-султаном простовати под Черніховці, где же би і гетьмани польськії з войськами своїми ставали в совокупленіє ордам, предлагал і упоминался.

Того ж 1654 року в среду в пост спасов страшноє було слонца затміннє о полдні, так іж цале світлость дневная мраком нощним бисть закрита, і звізди по небесі видіни бяху. А Хмельницький з войськом козацьким і московським єму приданим для осторожності України от поляков стоял тогда обозом под Фастовом, где ніякийсь от царського величества посланий значний персона, прибувши, дал каждому козакові царського жаловання по червоному золотому малому.

Того ж літа на преображеніє господнє преосвящений Сильвестр Косов 8, митрополит кієвський, в монастирю Мгарськом церков святого спаса освятил. Потом в Миргороді і Лохвиці церкви ж божественніє освятивши, повернул до Кієва августа числ послідних.

Того ж року, поворочаючи з царствующого великого града Москви, святійший Афанасій, патріарх константинопольський, преставися і погребен в монастирю Мгарськом лубенськом і нині таможде в нетлінних мощех опочиваєт на верху землі в церкві каменной святого спаса, в стіні на правой страні не закрито.

Того ж 1654 року от пресвітлійшого государя царя і великого князя Алексія Михайловича, всея Росії самодержця, по челомбиттю кієвлян видана їм грамота отвориста. В ней же первіє виражається челомбиттє Богдана Хмельницького-гетьмана зо всім войськом запорозьким і народом малоросійським о утісняємой, іскореняємой і на унію ґвалтовне претворяємой во всей Малой Росії благочестивой греко-руськой вірі і о всяких лядських гоненіях, поруганіях і злостех, малоросіяном тогда творимих, і о недодержанню лядськом пактов Зборовських і Білоцерковських з Хмельницьким поставлених, і о вщатой после тих пактов лядськой на Малую Росію войні з многим кровопролитієм і благочестивим малоросіяном мучительством. Потом виражається вічний мир великого государя царя Михайла Феодоровича, з королем Владиславом учинений, і преміненіє лядськоє мира оного зо безчестієм і укоризною великому государю московському чрез нікіїх злочинцов поляков, і за короля Яна Казіміра, неучиненнє справедливості з тих злочинцов поляков; для чого і мира нарушеннє статися мусило. К тому виражається прошеніє Хмельницького, даби принят був зо всею Малою Росією под високую руку єго монархи російського іли чрез єго ж посредствіє був примирен з поляками на пактах Зборовських; але поляки з королем Яном Казіміром того посредствія не послухали і на іскорененіє в короні своєй польськой віри благочестивой весьма повстали, і для того великий государ російський Хмельницького зо всею Малою Росією принял под свою високую руку. Потом виражаєтся преречоноє челомбиттє міщан кієвських, по котором они приняті под єго ж, монархи, російського руку, з потверженієм давніх королевських прав їх і вольностей без нарушенія...












ЧАСТЬ ДЕСЯТАЯ



РОЗДІЛ 9

О кончині Косова, митрополита кієвського; о блюстительстві Барановичовом престола єго, о ізбранії Балабана на митрополію киевськую; о виправі от Хмельницького на Ташлик войська козацького і о болезні єго; о кончині Хмельницького і погребі єго в Суботові.


Того ж року навесні по воскресенії господнем на седмиці мироносиць з вовторка на середу апріля пятогонадцять преосвященний і богоугодний муж Сильвестр Косов, митрополит кієвський, преставися, преживши на митрополії своєй літ десять з лишком от 1647 року по настоящий в нем же преставися 1657 рік. А по кончині єго святобливой, поколь ізбран іний митрополит, був ніколикоє время блюстителем в Кієві престола митрополитанського преосвященний Лазар Баранович, іже того ж 1657 року в прошлий пост великий в неділю четвертую ліствичникову в землі Волоськой на архієпископію черніговськую зостал посвящен і пред воскресенієм Христовим приєхал в Кієв. Потом того ж року по Косову ізбран на митрополію кієвськую Діонісій Балабан 9. Того ж 1657 року любо Хмельницький, гетьман войська запорозького, многими прешлими фатигами воєнними утомленний, сиділ в покою і не давал жадної полякам до войни оказії, однак поляки злобі своєй не угамовавшися, самі з шведом в Польщі розправовалися, а в Криму хана напросили і накупили, аби з ордами своїми ішол на Україну воєвати Хмельницького; по яком польськом прошенії любо хан сам і не рушал з Криму, однак виправил був на Хмельницького кримськой і білогородськой орди шістдесят тисяч з лишком; але Хмельницький зачасу о том провідавши, виправил зараз против того неприятеля з Богуном, полковником браславським, і арматами встрічу на Ташлик тридцять тисяч войська своєго козацького, приказавши, аби не допустил того неприятеля до України. Орди зась помененії кримськії і білогородськії о такой готовості і стрічі козацькой провідавши і Ташлика за миль десять не доходячи, назад восвояси ні з чим повернули і большей того літа уже на Україну виходити не посміли. По виправі на Ташлик войська з Богуном і іними полковниками сам Богдан Хмельницький впаде в недуг і ніколикоє в нем преживши время, а не докончивши махини воєнной з поляками розчатой, докончил в Чигирині многотрудного і многопечального житія своєго, зоставивши махину войни своїм наслідникам, гетьманам козацьким, а Україні всей по, себі осиротілой немалий жаль. За поворотом зась помененого войська з Ташлика по успенії пресвятой богородиці при собранії всіх полковников і старшини войська запорозького в Чигирин, прибувши з Кієва блюститель престола митрополитанського поменений преосвященний Лазар Баранович, архієпископ черніговський, взял з великою публікою і церемонією з Чигирина тіло Хмельницького і, перенесши в єго маєтность Суботов, похоронил оноє в церкві каменной, єго ж Хмельницького коштом созданной; при яком похороні були і послове польськії в інтересах цілой корони польськой к нему, Хмельницькому, присланнії, а іменно єнерал Пнемевський з товариством...









РОЗДІЛ 10

О том, для чого Хмельницький не в Чигирині, но в Суботові ееліл себе похоронити, і о суботовських єго грунтах чрез що єму досталися; о Чигиринськом і Терехтемировськом уїздах, здавна козакам голдовавших, потом неслушне чрез поляков отнятих; і краткоє, наконець, вспомненнє о войні Хотинський.


Аще кто любопитствуяй восхотіл би знати, для чого Хмельницький не в Чигирині столечном і предковічном граді козацьком, но в Суботові по кончині своєй веліл себе похоронити, будучи породи шляхетськой руськой, то да відаєт, іж он як за живота своєго не хотіл бути подданим лядським, так і по смерті не желал на общой в Чигирині землі козацькой і уже тогда в подданстві Конецьпольського, хорунжого коронного бувшой, но на своєй істой, власною кровію заслужонной землі суботовськой, і в церкві каменной, тщанієм і коштом єго созданной ізволил до дня судного опочивати. Бо Суботов осадил себі Хмельницький на грунтах і землях, кровію і потами воєнними за посполитоє добро корони польськой, в многих воєнних оказіях, а особливе року 1621, яко Твардовський в книзі своєй на листі п’ятом потвержаєт, на морі Чорном по указу короля Жигмунта і сина єго Владислава ложенними. Ібо єгда король Жигмунт за свою обиду от турчина в зрадливом на Церорі альбо Цецорі при єнералу Жолкевськом войська польського і козацького розгромі і поразці станулую хотяй одомстити, з Османом, царем турецьким, чрез сина своєго принц-Владислава і єнерала Ходкевича (о чом зри назаді лист) многодневную под Хотином отправовал щасливе войну; тогда по указу єго ж, Жигмунтовом, і принц-Владиславлем, немній і Хмельницький на Чорном морю з десятьма тисящами войська козацького роботал щасливе, з побідою многих суден турецьких з арматами; і за тую-то вірную службу єго, Хмельницького, преречоніє грунта і землі суботовськіє були єму перво от короля Жигмунта, потом от сина єго короля Владислава року 1636 на кролевстві Польськом по отцю своєм Жигмунту осідшого, були єму вічне наданні і привілеями обоїма королевськими стверджені; которії привілеї при одобранню Суботова одобрал був Чаплинський обманою у Хмельницького, і, наконець, і голови єго стал би іскати; но свою первіє чрез Хмельницького потерял, не доп’явши того, з чого би в большую гріха проказу могл свою лядськую завел душу. Не хотіл альбовім он, Хмельницький, в той чигиринськой землі погребен бути, которая уже тогда (яко вишше ріхом) неслушним і ґвалтовним правом з поламаннєм древніх прав войська запорозького одойшла була з-под власті козацькой в державу і подданство преречоному Конецьпольському і за которую чрез долгоє время бувшая з поляки єго, Хмельницького, война превеликоє і премногоє в обоїх сторонах крові человічеськой зділала пролитіє; бо любо і вся по обоїх сторонах ріки Дніпра сущая Малая Росія от древніх і старовічних времен бисть отчизною козацькою, обаче по заздростивом лядськом оною завладінії і свобод єя давніх от’ятії, повіт Чигиринський з Терехтемировським до того (ним Хмельницький зачал войну) времені найбарзій зоставал козацьким прибіжищем і жилищем; яко і Твардовський в книзі своєй, «Война Домова» названной, в часті первой, на листі п’ятом же свідительствуєт, до держави панов лядських (кромі самого кроля) бинаймні не належачи. Єгда же тоє старожитноє право козацькоє над слушность і совість християнськую чрез поляков премінено і Чигиринський повіт Конецьпольському, хорунжому коронному, по єго заздростливом прошенії і неситном желанії в подданство от короля надано, тогда Чаплинський (о нем же в початку войни Хмельницького довольно уже написалося), староста от Конецьпольського чигиринський, в творенії кривд і обид людем і козакам пребравши міру, коснулся тим же способом і єго, Хмельницького, утиснути і оскорбити, отнявши у него (яко і прежде о том уже написалося) не тілько слободу єго Суботовськую зо всіми грунтами заслужонними, але і самого тюремним четверодневним между злодіями в’язеннєм і поличков данієм шкаредне обезчестивши, загнал на Запорожжя і до Криму і запалил огнь войни козацькой на поляков...









РОЗДІЛ 12

О ізбранії Виговського на гетьманство по Хмельницьком, і о кореспонденції єго до запорожцов чрез нарочних посланих, з вираженнєм своєй повольності; о посланню їм, запорожцям, денег і отвіт к нему на тое от їх, запорожцов.


По кончині і знаменитом погребенії в Суботові Богдана Хмельницького, гетьмана войськ запорозьких, єще і послов лядських енерала Пнемевського з товариством не отправляючи, чиниться между старшиною і черню войська городового запорозького рада о ізбранії на місце Хмельницького нового гетьмана; о которий гонор іж Виговський скрито старался, того ради найбольшей і совіта от него проісходило о постановленню гетьмана, яко ж і власная того на тот час витягала потреба, аби без власного господаря своєго подупадлая не сиротствовала Україна; в котором на гетьманство ізбраннії небезпомощними Виговському тогда були і послове помененнії лядськії, цале духом своїм до отступленія от ліги російськой Виговського надхнувшії, і яко словесними предложеннями, так і листовними предложеннями, так і листовними королевськими упевненнями, в ласці королевськой кріпко єго умоцнивши. Аже при погребенії Хмельницького кілька полковников і полтавського Мартина Пушкаря 10 не було, того ради многоє в ізбранії гетьмана було несогласіє і елекція тая чрез кільканедільноє время проволікається, і полковники не булії особним ординанцом в Чигирин на елекцію гетьманськую призиваються; тілько полковник полтавський Пушкар, провідавши зачасу, что многії благоволять ізбрати на гетьманство Виговського, а міючи по нему особную свою антипатію і недоброхотство, не тілько на тую елекцію з Полтави в Чигирин не поєхал, але і листоподавця отправил назад з бранними досадительними Виговському словами, чинячи єго недостойним того гетьманського уряду, а знаючи лучших і заслужених в войську запорозьком товаришов на тоє достоїнство. Сонм теди з старшини і черні войська запорозького, в Чигирин на елекцію гетьманськую собравшийся, едно от Виговського скорумпований, другоє пришлою ласкою і респектом єго обнадеженний, узнавши Пушкаря полтавського за противника волі своєй і добру общому, не дожидавшись єго вотов, но своїми єдногласними учинили Виговського гетьманом вотами; которий, на тоє гетьманськоє вступивши достоїнство і прислушащіє гонорові гетьманському до рук своїх принявши клейноти, яко войсько городовоє запорозькоє і старшину по учрежденії довольном розпустил в доми їх, так і послов преречоних польських з неотмінною субмісією своєю і доброжелательством ку короні польськой отправил честно; а до Січі Запорозькой зараз виправивши нарочних своїх посланников, писал ко запорожцям таковий лист свой:

«Мосці пане атамане кошовий войська низового запорозького зо всім старшим і меншим товариством нам велца зичливіє мосці панове і браття.

На сих часах постигнула нас великая скорб і печаль, когда неублаганная смерть, отнявши от нас і от вас, всего войська запорозького, милого і доброго вождя і гетьмана нашого Богдана Хмельницького, земним застановила нас отдати єго нідрам, що прошлого місяця августа по успенії пресвятой діви богородиці виполнивши, із Чигирина в Суботов перенесши, подлуг єго ж небожчиковського пред кончиною желанія, похоронили-сьмо там в церкві каменной, єго небожчиковським коштом созданной. Аже замедлили-сьмо о той небожчиковськой кончині увідомити вас, браттю нашу, тоє сталося тоє для того, іж по погребенії небожчиковськом зараз так панове старшина єнеральная і полковники, яко і вся чернь войська запорозького, тут при погребенії небожчиковськом бувшая, старалися о постановленії себі нового гетьмана. Якая елекція для їх же самих незгоди і несогласія мусила чрез кільканедільноє время провлектися. Тепер зась божіїм благословенієм і своїм согласним і єдинодушним словом они, панове старшина, і чернь войська запорозького ізбрали і постановили себі за вождя і гетьмана мене, Виговського, вручивши уже мні і клейноти войськовіє, урядові гетьманському належащіє; которіє я над хотініє моє хоча й і принял-єм до рук моїх, однак без волі і консенсу вас, братті нашой всего войська низового запорозького, цале утверждатися на том гетьманськом уряді не хощу; бо яко ви, войсько низовоє запорозькоє, єсте-сьте корень і утвержденіє честі і віковпомной слави прочіїм войськам городовим україно-малоросійським, істой братії своєй, так і вдасть ваша во ізбранії і постановленії себі гетьмана нехай первенствуєт і силу імієт. Вольно вам, братті нашой, мене от того уряду отмінити, а іного по своєму хотенію на тоє достоїнство усмотріти і утвердити; гди ж яко антицесор мой славной пам’яті Богдан Хмельницький, що кольвек чинил в случаях за єго уряду бувших, то все чинил за відомом і порадою вас, братті своєй всего войська низового запорозького, так і я, єсли непремінно на своєм нинішнем уряді зостану, тим же єго, антицесора моєго, путем, не упосліждаючи честі і сили вашой войська запорозького, ходити і волі вашой согласовати буду. І єсли ваша братті нашой єдиногласная воля непремінно мні позволить на сем гетьманськом зоставати уряді, то при залеценню вам низького уклону моєго прошу велце вашмостей мосці панства, аби-сьте і ку мні такую свою братерськую заховали приязнь, любов і усердіє, яковую іміли-сьте ку антицесору моєму, пану Богдану Хмельницькому, і в чом позовет случай воєнний, аби-сьте на защит і оборону отчизни своєя Малоросійськія мужественними і великодушними вспомогали мя силами своїми; який труд ваш єсли не от мене, то, певне, от бога і от матки вашой Малой Росії наградитися вам может. Подлуг легації небожчиковськой пана Хмельницького на поминаніє душі єго в церкві тамошной січовой в серцях ваших братерських посилаєм вашмостем мосці панству чрез сих нарочних наших дві тисячі талярей битих, а третюю з власной шкатули нашой; що вашмость мосці панство вдячне ізвольте приняти і себі розділити, уконтентовавши слушне і служителей тамошніх церковних і приказавши їм цілорочніє сорокоустніє за душу небожчиковськую і за наше спасеніє отправовати моленія. Що все предложивши і о скорий на тоє ко нам отвіт упросивши, зичим упреймим серцем вашмостем мосці панству милой братті нашой доброго от пана бога здоров’я і щасливого на многіє літа во всем узнавати повоження.


З Чигирина септеврія 16, 1657.

Іоанн Виговський, новоізбранний єго царського пресвітлого величества войська запорозького і всея Малія по боїх сторонах Дніпра сущея Росії гетьман».



На тот лист Виговський таковий от запорожцов з Січі учинен респонс:


«Ясневельможний обоїх сторон Дніпра малоросійський і всего войська запорозького новоізбранний гетьмане Виговський, нам велце милосцівий пане брате і ласкавий благодітелю.

Дві увідомлення скорбноє і радостноє в листі вашом панськом до нас, низового войська запорозького, чрез нарочних посланих присланном, одобрали-сьмо, з которих первоє, любо назбит серця наша печалію наполнило і отяготило, же чрез неухронную смерть декретом бога вишняго жизнію человічеською владущого, лишили-сьмося гетьмана своєго, доброго вождя і тщаливого отчизни нашой от неприятелей оборонці пана Богдана Хмельницького, которому по многих здешних земних подвигах і трудах, да подаст господь бог на лоні Авраамлі в райських селеніях вічноє успокоєніє, упрейме зичим. Однак другоє, вашой панськой мосці на тот гетьманський уряд ізбраніє нас отчасти увеселило і печалі настоящой уменшило; гди осиротілая отчизна наша нового вас себі господаря получивши, может за вашим предводительством певна бути оборони своєї от козней і навітов неприятельських. Тілько ж тоє ізбраніє і елекція ваша не повинна була без волі і совіту нашого всего войська низового запорозького чрез браттю нашу панов старшину єнеральную, полковников і войська городового українського зачинатися і вершитися; поневаж і небожчик Богдан Хмельницький не в Чигирині, але на кошу нашом Січовом, не от городового, но от нас, низового войська запорозького начало своєго приял гетьманства і при нашом суккурсу, паче же при всесильной божественной помощі, первіє, первого своєй войни літа, получил щасливе над неприятелем вікторії; а поневаж уже совершилася, то і ми для посполитого добра отчизни нашої Малоросійськой оної елекції нарушати і розоряти не хощем, приписуючи тоє премудрому смотренію божію, звлаща єгда подлуг прислов’я, голос людський голос буваєт божий, согласуєм голосу і волі лядськой братті нашой малоросійськой, на тоє гетьманськоє достоїнство вашмості мосці пана ізбравшой і постановившой. Але слишачи в листі вашом панськом, до нас тепер писанном, таковий обіт і асекурацію, же на том гетьманськом уряді зостаючи, мієш путем антицесора своєго славной пам’яті Богдана Хмельницького ходити, нас же, войсько низовоє запорозькоє, в ласці своєй ховати і жадних новинок і затівов без волі і ради нашой войськовой, звлаща єсли би тоє ішло о общоє отчизни нашой добро іли упадок, не вигинати. Що єсли самим вашмость мосці пан виполнятимеш скутком, то і от нас, всего войська низового запорозького, можеш бути певен упреймої ку себі приязні і зичливості і во всіх желаніях своїх неотмовних ефектов і войськових посилков. Тілько ж заходить нас в тих ваших панських асекураціях і облігах ніякаясь вонтпливость, же по кончині небожчика пана Хмельницького писал вашмость мосці пан от себе єдного (яко з певного донесення увідомили-сьмося) до найяснійшой Яновой Казіміровой королевой польськой, іщучи себі у неї ласки і ходотайства до королевського величества і хотячи подобно от високой держави і сильной протекції пресвітлійшого і самодержавнійшого Алексія Михайловича, монархи нашого всеросійського отторгнутися, і по-прежнему до корони польськой отчизну нашу Малоросійськую, премногою братті нашой кровію, воєнним оружієм за предводительством покойного гетьмана нашого Богдана Хмельницького отсікшуюся і свободившуюся, присвоїти і подклонити. Що єжелі так учинити мієте непремінно, то відайте зачасу, іж ми, войсько низовоє запорозькоє, в том волі вашой послідовати не будем і титулу ізмінничеського на славноє ім’я наше наволікати не хощем. Да і сам вашмость мосці пан ізволь тілько розсмотріти і совершенно уважити, под которим монархою лучшого себі вперед можем надіятися пожитія? Чи под єдиновірним православним государем царем московським, которого єще ні в чем не оскорбили? Чили под іновірною, римськой отступничеськой релігії і заблужденія сущею короною польською, от нас зіло роздраженною і оскорбленною, мієм без вонтпливості свої пришлого благополучія опреділяти і записовати терміни. Товариство наше низовоє охотницькоє, на службі єго монаршой воєнной в Литві і в Інфлянтах бувшоє і оттоль до Січі повернувшоє, великою от великоросіянов себі явленною хвалиться ласкою і любовію, якої ми і вперед от них, а барзій от добронравного і благосердного отця і добродія нашого, єго царського пресвітлого величества, чаєм і несумінно надіємся, готові будучи і самі за єго превисокую монаршую честь і православноє государство против всякого неприятеля єго зостановлятися і здоров’я нашого не щадіти. Єжелі теди ваша мость мосці пан усмотріл, що з сторони єго величества ку себі і ку отчизні нашой неполезноє, то можеш без преміненія своєй вірності чрез послов своїх о тоє к єго пресвітлому величеству зо всім войськом запорозьким і народом малоросійським супліковати і просити, і надіємся же не тілько в великом, но і в найменшом желанії і прошенії вашом єго царськоє пресвітлоє величество благодати своєя монаршія отректи не ізволить; але уважаючи тоє, же і от нас всего войська запорозького кріпка і іздавна вожделінная єго богохранимой православной державі от врагов креста господня турков і татаров, станула защита і охорона; і не возможет уже отселі тот общий неприятель християнський своїми многочисленними силами в єго царськую державу (як пред сим бувало) безпечне вкрочати і своїх бісурманських под самою столицею корогви розвивати Що все уваживши і розсмотрівши, ізволь вашмость мосці пан подлуг своєй листовной к нам писанной ассекурації путем Хмельницького ходити, вірності своєй єго царському пресвітлому величеству не отміняти, а при помощі всесильной божественной, спольне з єго монаршими силами противу неприятелей своїх поляков за древніє вольності наші зостановлятися і іго їх от отчизни нашой Малоросійськой навіки отсікти. А єсли би іначей було, то певені і так уже много лядськими нападаньми поврежденную отчизну Малоросійську привел би вашмость мосці пан до остатнего знищенія і розоренія, чого не зичим, а зичим при сем упрейме вашой вельможності доброго от господа бога здоров я, і благофортунного в добрих і отчизні полезних замислах ваших повоження. Дякуєм теж при сем велце вашой вельможності за гостинець грошевий, которим нас по ласці своєй обослати ізволил єси, і отслуговати тоє по силі нашой декларуєм і облігуємся. З Січі септеврія 25 року 1657.


Павел Гомон, атаман кошовий, зо всім старшим і меншим товариством войська єго царського пресвітлого величества низового запорозького».





ЛІТОПИС САМІИЛА ВЕЛИЧКА

Вперше надруковано у вид.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1848, т. I, VIII+454 + 51+XXX+II c.; K., 1851, т. II, 612 + XVII + III c.; K., 1855, т. III, IV+XII+568+2 c.; K., 1864, t. IV, XI+407+2 c. Перший том видано вдруге: Самійяа Величка сказаніє о войнЂ козацкой з поляками. У Києві. З друкарні Української Академії наук. 1926. XVI+ 268 с. (Пам’ятки українського письменства. Видає Арехеографічна комісія Української Академії наук, т. І).

Літопис Величка видавався за автографом, що знаходиться в Ленінградській державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в колекції М. Погодіна, № 202. Автограф повністю не зберігся. У першому томі бракує початку, нема кінця першої, другої, третьої, четвертої і п’ятої частин, що відтворюють події 1648 — 1652 рр. Цю прогалину видавці заповнили матеріалом з другого твору С. Величка — «Космографії», у другому томі немає двох аркушів. Третій том, ймовірно, залишився незакінченим. Четвертий том складають документи, упорядковані видавцями.

Перший том — окремий твір, в якому використані поема польського поета Самійла Твардовського «Громадянська війна...» надрукована 1681 р. у Калиші, книжка німецького історика Самійла Пуфендорфа («Введение в историю европейскую»), перекладена з латинської мови на російську і видана в Петербурзі в 1718 р., козацькі літописи, народні перекази та інші джерела. Має назву: «Сказаніє о войнЂ козацкой з полякамі чрез ЗЂновія Богдана Хмеллніцкого гетмана войск запорожскіх в осмі лЂтех точівшойся. А до дванадцяти лЂт у поляков з іншіми панствамі провлекшойся. Якою он, Хмелніцкій, при всесілной помощи божественной, з козаками й татармі, от тяжкаго іга лядскаго вібілся й под вісокодрежавноє пресвЂтлъйшаго монархі россійскаго Алексія Міхайловіча владЂніє доброволнЂ поддался. От авторов нЂмёцкого Самуила Пуфендорфія, козацкого Самуила Зоркі и полского Самуила Твардовского, войну тую в кнізЂ своєй «Война Домова» названой вЂршом полскім опісавшаго. НінЂ же вкратцЂ стілем гісторічним и нарЂчієм малоросійскім справленноє и написанноє тщанієм Самоила Велічка канцелярісті негдісь войска запорожского в селЂ Жуках уєзду Полтавского. Року 1720». Цей титул, очевидно, пізнішого походження і підклеєний на окремому аркуші до автографа.

Другий і третій томи мають назву «ПовЂствованія лЂтописная о малоросійских и іних отчасти поведеніях собранная и здє описанная». Перший том поділено на частини, а частини — на розділи; другий і третій томи мають тільки розділи. До першого і другого томів, як до окремих творів, подано авторські передмови.

Уривки з першого тому літопису Самійла Величка подаються за виданням 1926 р.

1 Броди — місто на Львівщині.

2 Xмельницький Тиміш Богданович (1632 — 1653) — діяч визвольної війни 1648 — 1654 рр., старший син Богдана Хмельницького. Був смертельно поранений під час героїчної боротьби загону українських козаків проти польсько-шляхетських і волосько-угорських військ, які облягали м. Сучаву.

3 Хмельницький Юрій Богданович (бл. 1641 — 1685) — гетьман України в 1659 — 1663 рр., молодший син Богдана Хмельницького. Зрадив Російську державу. У 1663 р. відмовився від гетьманства і постригся у ченці. Захоплений у полон татарами, Ю. Хмельницький у 1677 р. султанським урядом знову був проголошений гетьманом, став маріонеткою в руках турецьких загарбників. У 1685 р. страчений турками у Кам’янці-Подільському. Козацькі літописці довільно висвітлювали діяльність Юрія Хмельницького.

4 Тетеря (Моржковський) Павло Іванович — гетьман Правобережної України в 1663 — 1665 рр. Належав до старшинської верхівки, що була зв’язана з шляхетською Польщею, і виступав проти возз’єднання України з Росією. Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства оголосив себе гетьманом. Брав участь у поході 1664 р. польсько-шляхетського війська на Лівобережну Україну.

5 Галятовський Іраникій (р. н. невід. — 1688) — український письменник, громадсько-політичний і культурний діяч, автор збірки проповідей «Ключ разумЂнія» (1659), збірки легенд «Небо новое» (1665), полемічно-публіцистичних трактатів. С. Величко посилається на книжку І. Галятовського «Скарбниця потребная или чудеса пресвятыя богородйци», Чернігів, 1676.

6 Тугай-Бей — перекопський мурза; весною 1648 р. за наказом кримського хана Іслама-Гірея III очолив шеститисячний загін татарської кінноти, який воював на боці селянсько-козацьких загонів у битвах проти польсько-шляхетських військ під Жовтими Водами і Корсунем.

7 Зоpка Самійло — вигаданий український козацький літописець XVII ст. С. Величко, подаючи його біографію, твердить, що він був особистим секретарем Богдана Хмельницького і вів аж до смерті гетьмана щоденник, у якому описав події визвольної війни 1648 — 1654 рр. Він нібито виголосив промову на похороні Богдана Хмельницького. Українська радянська історіографія (M. Н. Петровський та ін.) довели нереальність особи Самійла Зорки.

8 Kосов Сильвестр (р. н. невід. — 1657) — український церковний діяч і письменник, з 1647 р. київський митрополит. Виступав проти возз’єднання України з Росією, але був противником Брестської церковної унії 1596 р.

9 Балабан Діонісій — київський митрополит у 1658 — 1663 рр., виступав проти возз’єднання України з Росією.

10 Пушкар Мартин (р. н. невід. — 1658) — полтавський полковник в 1648 — 1658 рр. Належав до козацької старшини, що виступала за возз’єднання України з Росією, брав участь у визвольній війні 1648 — 1654 рр., виявив себе хоробрим, талановитим воєначальником. Очолив народне повстання на Україні проти гетьмана Івана Виговського у 1657 — 1658 рр. Загинув у битві під Полтавою.







Попередня     Головна     Наступна          переклад повного тексту


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.