Попередня     Головна     Наступна        Переклад




ЛІТОПИС ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ

(Уривки)



ОБ’ЯВЛЕНІЄ К ЧИТАТЕЛЮ, КОЄЯ РАДИ ВИНИ СІЯ ІСТОРІЯ НАЧАТСЯ ПИСАТИ


Понеже в книгах древніми історіографи, римськими і польськими, Кромером 1, Бєльським 2, Стрийковським, Гвагніном 3, Коховським 4, також німецькими, Пуфендорфом 5 і Гібнером 6, составленними, а нині повеленієм Петра Первого, імператора всеросійського на словенський язик преведенних, везді о многих козацьких противу бісурман бранєх обретаєтся написано, яко козаки в пустих лугах окрест ріки Дніпра і Бугу іздревлє собирающиєся не мздою коєю держимі, но хотінієм розширенія віри християнської привлащаємі, везді на морі і на землі множицею турков і татар розбивали, і под образом самовольства сугубую добродітель творили: єдину, яко от хищников татар плінених християн от’ємлюще, свободою даровали, другую, яко польськоє королевство і Русь от всяких ім наносимих татарами озлобленій кріпко защищали. Тим же в брані іскуством не точію слави, но і преділов землі своєй от хотящих єю заобладати доселі ціло соблюдши і розширеніє пристяжали, что ясній землеміри на мапах світу явили, положивши у оних воєводство Кієвськоє, Черніговськоє, Браславськоє і Подольськоє, ідіже текуть ріки Дністр, Буг, Горинь, Дніпр, Десна і Сурж, а оттуду по Черноє море. Тоє ради толь знаменитая їх дійствія за предводительством благополучних вождів бившая, паче же за Богдана Хмельницького, преславного вождя запорозького, за от’ятіє вольностій Русі з поляки содіянная і за совіт, даби в землях руських не були з русов воєводи, кашталяни, старости, судді і прочії власті, якіє король Казімір Первий 7 в року 1340, по присязі наслідником своїм тот устав хранити повеліл, і за от’ятіє вольностей, от королей козакам наданних і за ініє нестерпиміє от поляков обиди з найяснішими королями польськими Владиславом і Казіміром 8 з неоплаканним і нікогда возратним полякам убитком воздаваємая, да не прийдуть в крайнєє забвеніє, умислих історію сію в пам’ять посліднєму роду написати, собирая ово от діаріуша наших воїнов, в обозі писанного, і от духовних і мирських літописцов, єлика в них возмогох обрісти достовірніє написанного, ово от повіствованія самобитних тамо свідителей, єще в живих обрітающихся, їх же повість віроятно літописцов утверждаєт. Не буди убо чтущим розуміти, яко нічто где от своєго умствованія приложих, но якоже ріх от достовірних істориков написанная і от очевистих свідителей сказуємая, собрах і написанію предах. А яко многіє мимо нинішная преславная дійствія воїнськая древнійших царей славою писаннії откровенною, новая молчанієм угнетають і в слух посліднім родом даятися упущають. Но кто би сих времен відал богом устроєнного вождя Мойсея, род єврейський от єгипетськой роботи чудесні чрез море Чермноє по суху проведшого, і в нем царя єгипетського со вої потопившего, аще не би писаніє о том свідительствовало? Кто би Навуходоносора 9 в славі на землі первійшого, кто Кіра 10, первіє кораблями море наполнившого, Александра 11, в славі превознесенного, і Августа 12, вселенною єдиновластвующого, напослідок і Димитрія 13, князя московського, міліон і двісті тисячей гордящихся в своєм Мамаї 14 татар істребившого і їх царства татарськая росіянам подчинити принудившого коїх всіх, аще іногда слави і мір не вміщаше, но нині не преплили б забвенія пучини, но весьма в глубині невідінія були би погружені, аще би Святоє писаніє не поставило дійствія їх на всемирном поприщі і слова божія проповідником і красноглаголивим вітіям не подало їм сими украшати своїх трудов? Тих убо і тим подобних побідителей історії мні многочасні в сладок чтущу і пользу народом їх єже к безсмертной їм славі пророзумівшу, соболізновах немало, яко і нашого отчества нічим же от іних во воїнських трудах разнствующого, в толикой забвенія пучині діла видя погруженна; сего ради не коєю-либо любострастною славицею, но общою возбужденій пользою судих і сего вірнійшого російського сина благоразумного вождя Богдана Хмельницького, Малую Росію от тяжчайшого іга лядського козацьким мужеством свободившого і російському монарсі із стольними гради в первобитность приведшого, немолчная дійствія не оставляю в пепелі погребенних повістьми світу явити, являя во вся народи, яко не точію самі словено-російськіє монархи мужества своєго страхом обносили вселенную, но і раби їх за отчествіє собственних государей і за обиду росіян могуть і премощнійших чуждих монарх силам вооружившись противустати.








СКАЗАНІЄ О РАЗЛИЧНИХ БРАНЕХ І ОРУЖІЇ КОЗАЦЬКОМ І О ПИЩІ ЇХ


Восприявши убо во область свою поляки Кієв і малоросійськія страни, по довольном времені усовітоваша в роботі іміти живущія в них люди; но іже бяху от сих воїнського чина отдревлє і мечем упражняхуся, а не работним ігом, сії рабського не навикше іга і діла, ізволиша самовольно около ріки Дніпра нижає порогов в пустих містах і в диких полях пребувати, кормлящеся рибними і звіриними ловлі і морським на бісурман розбоєм. Но в року 1516, єгда Жигмонт Первий 15, того імені король польський пойде бранію на великого царя московського, хан татарський Мелин-Герей, усмотрівши время, не хранячи утвержденного себе мира з поляки, насла свою силу в Руськую землю, огнем і мечем повоєваша гради і весі, і много пліни взєм, в Перекоп возвратися. Тогда король, видя поношеніє, охотного воїнства от козаков і поляков собра, посла їх под Білгород, гді такожде множество користей заємше, возвращахуся в Руськую землю, но турки і татаре на їх нападоша; обаче, брань сведше, премогоша християнськії вої турков, і оттого времені козаками нарицахуся, аще кто і поляк бяше, сієсть свободноє воїнство, яко без найму, своєю волею на татаре хождаху. І оттуду, многократних ради браней, вельми козаки в храбрость і силу возросташа, гладу же, жажді і зною і всяким воздушним нахожденіям вельми обикли. Пища їх бі житноє тісто квашеноє, зовомоє саломаха, рідко звареное, і тим суть довольні; когда случиться з рибною, яко козаки глаголють, щербою, то за найпереднійшую трапезу іміють. Живуть же в куренях по сто п’ятдесят і боліє і всі пищу вишереченную імуть єдину. Єдиного же старійшого в курені іміють, в воїнських ділах воїна іскуснійшого, і того почитають і повинуються єму, аки найвищому по кошовом атамані началу; но і старійшини їх живуть купно з опаством, аще-бо би чим-небудь їх оскорбил над право, то абіє бідні і безчесні предають їх смерті. Татьба же і блуд между іми отнюд не буваєт, і за єдно путо іли пліть вішають на древі. Одежда в їх бі єдна іли дві.

По сем, єгда воєваша турськую і татарськую землю, обагатишася зіло і ісполнені суть довольством всякого багатства. Оружіє імуть самопали, шаблі, обухи, стріли і списи; і до сих тако суть іскусні, яко і найлучший польський гусарин і німецький райтарин примірен бути їм не может. Сколько конних, столько і піших, і колико у Малой Росії людей, толико і козаков; їх не треба нуждою собирати, яко по іних чужоземських странах творять, не треба найму обіщевати: рече старійшин слово іли реймент держащий на охотника, і абіє сколько треба воїнства, аки трава соберется: і добре реченно турському царю на вопрос о коликості козацького войська: «В нас (рече), турський царю, що лоза то козак, а где байрак, то по сто і по двісті козаков там». І всі тії на войні зіло храбрі. Тако бо о них пишеться:


Роси багатство веліє мають,

Хитрость і храбрость до війни знають.


О которих і султан турський ізрек: «Когда окрестніє панства на мя возстають, я на обидві уші сплю, а о козаках мушу єдиним ухом слухати». В мирі же жити нікогда не хощуть, но єгда в землі їх мир оглашен будет, то самовольно ідуть на помощ іним царствам, і малія ради користі великую нужду подіймуть, море перепливати дерзають в єднодревних суднах. І сих ради славних їх воєнних діл, не возгнушалися їм бути гетьманами великородних сенаторських домов знатнії люди; ібо в року 1506 був первим козацьким гетьманом Предслав Лянцкоронський 16, а в року 1514, будучи гетьманом запорозьким, ніякийсь козак Венжик Хмельницький розбил великую орду в Польщі под Заславлєм; потом був гетьманом Димитрій, князь Вишневецький 17, а по нем Євстафій, князь Ружинський 18. За якіє знатнії козацькії служби король польський Жигмонт Первий дал козакам по обоїх строках Дніпра увиш і вниз коло порогів землю во владініє вічное, аби туркам і татарам, у чолі ставши, нападати руських і польських земель не допускали. Року 1574, за Генріка 19, короля польського, француза, за упрошенієм Івонії 20, господаря волоського, собравшеся тисяча чотириста з гетьманом Свирговським 21, прийдоша в молдавськую землю, і тамо, при господарі волоськом, чтиренадесят кроть брань з турки зведше, силу їх поразиша; наконець же от множества турков отгорненні, всі мечем умроша. Но вскорі козаки туркам і татарам отмстиша за сіє, ібо в року 1575, посланні бувше от кієвського воєводи з Черкас і Канева човнами Дніпром» на орди нападоша і много побивше і плін взємше, возвратишася к своїм з користьми; обаче татаре, собравшеся зо трема султани і седьм синов перекопського хана, зо множеством орд найдоша на Подоллє і много людей пліниша, і сожгоша огнем гради і села. Вскорі козаки воздали їм і за сіє, єгда вшедше за Перекоп з вождем своїм Богданком, такожде огнем і мечем повоєваша. А в літо 1576 за Стефана Баторія, короля польського, козаки в лучший єще строй учиненні. Той же король, видя у козаков мужество великоє із татари на бранєх, постави їм гетьмана, присла їм корогов, бунчук і булаву, і на печаті герб — рицар з самопалом і на голові ковпак перекривлений, армат і всяких воєнних припасов, і самі козаки, замки турецькії воююще, много набрали, і учинив їм строй, і начаша по гетьмані бути обозні, судді, осаули, полковники, сотники, атамани, і повелі стрещи от татар около порогов. Но всегда король Стефан, от храбрості козаков порозумівая, пророчеськи глаголаше: «Будет (рече) когдась от тих юнаков Реч Посполитая вольная». Єже собиться посліди. Той же король Баторій опроч давнєго старинного града складового Чигирина дал єще низовим козакам в пристанище град Терехтемиров з монастирем, да во время зими тамо всегда пребувають, і в год платил їм по червоному і по жожуху; і сим козаки бяху надовзі довольні і многія брані іміяху з татари на землі, а з турки на морі, обаче всегда побіждаху їх. В то время Азію козаки нападше, на тисячу миль повоєваша і Трапезонт взяша і ізсікоша, Синоп до основанія опровергоша, і под Константинополем многія взяша користі. А оттолі боліє в силу козаки ростяху, єже виділ, король Стефан смущашеся зіло, вкупі і бояся, да не како укріпившеся, козаки тяжці будуть ляхом, і хотя внизу около Дніпра побити їх; но козаки, розумія кролевський замисл, пойдоша от кочевиськ своїх к донським козакам, і отсюду єще в больший страх ляхи впадоша, обаче до времені король остави козаков тако пребувати; они же паки з Дону возвращшеся в луги Дніпровії, мечем і бранію на татар упражняхуся.








СКАЗАНІЄ О ГЕТЬМАНІ КОЗАЦЬКОМ ШАХУ І ПОДКОВІ, І О РАЗЛИЧНИХ БРАНЄХ КОЗАЦЬКИХ


За того же кроля Стефана Баторія, в року 1577, бі между козаками запорозькими козак славний, іменем Подкова 22; єго же храбрості волохи ради на господарство призиваху волоськоє. З тим Подковою Шах 23, гетьман запорозький, з козаками пришедши в Волоськую землю, от господарства Молдавського ізгна воєводу Петра, посади на господарстві Подкову. Тогда Петр-воєвода, собра турського войська много, на Подкову ополчися; но козаки побідиша турськую силу. По времені же паки Петро, молдавський воєвода, зо многими турськими силами на Подкову бранію прийде, но Подкова противу єму ізийде і бисть брань великая, обаче козаки турков побідиша, яко єдва Петро-воєвода убіже з малими людьми. Видів же Подкова, яко на господарстві Молдавськом не укріпиться, остави і на Подолля возвратися; того ляхи, лестію ємше, до кроля отослаша, которий повелі отсіщи главу Подкові во Львові; тіло же єго козаки, взємше, в Каневі в монастирі погребоша. Посла же кроль і до низових козаков комісаров, даби їх ширили; но приняли їх козаки, не якоже ляхи хотяху, гнівающегося за Подкову, єго же ради многажди на Молдавськую землю находяше, великія пакості творяху, яко храбрим юнакам бі свойственно, а найпаче татарам вельми бяху тяжкі, а кріпкі, яко стіна, по Бузі Росію от врагов защищая.








ОТКУДУ І ЧЕГО РАДИ ВОЗСТАША КОЗАКИ НА ПОЛЯКОВ?


Єгда нікія архієреї в Литовськой страні не боящієся бога, ніоткуду не імущі нужди, отрекшися православнія католичеськія віри, собраша собор в Бресті-Литовськом; і на том соборі бі митрополит Михаїл Рогоза 24; Іпатій 25 прототроній, єпископ владимирський і брестський; Кирил Терлецький 26, екзарх, єпископ луцький і острозький; Єрмоген, єпископ полоцький і вітебський; Іоанн Гоголь, єпископ пінський і туровський; Діонісій, єпископ холмський і белзьський. На том соборі оставише благословеніє первоначального архіпастиря своєго константинопольського патріарха, послаша в Рим к папі Клименту Осьмому, отдающе себе в соєдиненіє западному костелу. Тогда, видівше благочестивії синове сію новоявлвшуюся химеру, ужасахуся, і отділиша себе от єдиності тих наємников, а не істинних пастирей; розжегся ревностію благочестія, Косинський на ляхов з войськом запорозьким прийде і много замков повоєва і ляхов поби, но в року 1594 под П’яткою от ляхов поражен був.

Того ж року гетьман войська запорозького Наливайко 27, повоєвавши Угри, прийде на Україну і не обріте в живих Косинського 28; і, яко син православія, ненавидя новоявлвшуюся унію, собра єще от низових козаков больше войська і пойде в Литву; і тамо, сведше многія брани, Слуцьк і Могилев спалил і многих от ляхов уби. На него же гетьман коронний Жолкевський 29 з войськом польським прийде во Україну і в року 1597 под Лубнами-містом на Урочищі Солониці войсько козацькоє ізби і самого гетьмана з полковниками Лободою і Мазепою, живо ємши, до Варшави заведе, ідіже на мідяком волу єго ляхи сожгоша, і от тоя вини война козацькая з ляхами зачася. По сем були гетьмани запорозького войська перво Кушка, по нем Бородавка.

По сем также, в року 1606, Петр Конашевич Сагайдачний 30, гетьман запорозький, озвася, і хотячи ізвідати щастя своєго, ходил з войськом запорозьким водними суди под Каїру, турецькоє місто, єго же моцно повоєвавши і з неволі християн множество висвободивши, з пребагатими користі з Чорного моря возвратися, за что великую ласку і прихильність міл от запорозького войська і поляков. Также року 1608, за Жигмонта, короля польського, не требуючи уже к себі в помощ войска запорозького, собра з України козаков, і потяг гетьман коронний Жолкевський на Цоцору з ляхами і з козаками. Между же іми бі в то время і Михайло Хмельницький 31 сотником над козаками.








СКАЗАНІЄ ВОКРАТЦІ О ХМЕЛЬНИЦЬКОГО РОДІ, І О ВОЙНІ НА ЦОЦОРІ


Пишучи літописець польський Веспесіан Коховський Хмельницького начало, воспоминаєт от жмудськія страни родом єго бути, а по іних свідительству, от Лисянки, українського града. Аще убо отсюду іли оттуду, обаче первіє із Жолковського дому приложися. Єгда же Іоанну Даниловичу, воєводі руському, староство Чигиринськоє от короля дано бі, тогда Хмельницький пойде тамо, і бі писець, написуя поємлемія от людей дані. В том мало пожив, поять жену, і роди от нея сина Зіновія (єго же послі Богданом нарекоша); і єго же от малих літ даде в наученіє писаній первіє в Кієв, таже в Ярослав до ксендзов єзуїтов, і тако в наученії проводив літа, доспі возраста. Єгда же отець єго учинен сотником над козаками, в року 1620, пойде на Цоцору гетьману Жолкевському в помощ, іде он з отцем своїм, войськовому присмотрюючися ділу. Єгда же сведоша брань ляхи з турки і татари, премогоша турки, ізбиша всю лядськую силу; ідіже гетьман Жолкевський і Михаїл Хмельницький убієн, а Зіновій, син єго, в плін взят в татарськую землю; от нея же по двулітнєм пліненії іскупиша єго козаки такожде пліном татарським, і бисть воїн кролевський. Но между сим в року 1621, єгда Осман, цар турецький, ізбивши на Цоцорі польськую силу, прийде в год на польськую землю з неіщетними силами, тогда Жигмонт, кроль польський, послал сина своєго Владислава з польськими войськами противу турков; а занеже далече большія сили турськія бяху паче польських, того ради в кріпком обстоянії і тісноті польськоє військо бі от турков. Тогда Жигмонт посла по козаки за пороги, призивая їх на помощ, і мзду сребром і свободою дати обіщевая. Петр же Сагайдачний, убивши Бородавку, гетьмана, за непоспіх для рятунку кролевичеві за п’янством, принял на себе повторе гетьманство і собрал шесть тисяч козаков реєстрових і запорозьких такожде виборних, пойде кролевичу в помощ под Хотин, яко найскорій і пробившися чрез войсько з великою турецькою шкодою, ста при кролевичу во облеженню; іде же єгда брані прийде время, поставлено бі войсько запорозькоє напреді, на него же огнь і меч турки іспустиша і всю свою силу, але оперлися, аки о мур кріпок, і бисть того дня січ великая, і много тогда паде турської сили, козацької же і польськой мало. Тако богу защищающу от поган християни, нашедшей же нощі турком спящим, козаки впадоша в обози їх, і всю нощ убиваху турков по наметах; і єгда бисть утро, узрівше турки безчисленних своїх побитих, возвістиша царю своєму, ужасеся серце єго, і начат просити мира у Владислава-кролевича, і сотворися мир вічний. За что Сагайдачний у кроля і Річи Посполитой з’єднал милость і свободу великую народу малоросійському; і когда би гетьман сей запорозький Сагайдачний з козаками туркам і татарам не воспятил, то би турки в Росії і Польщі з церквей і костелов для коней стойла поробили. Року 1622 Петро Сагайдачний, славний гетьман запорозький, великий защитник православной віри і ктитор Братського монастиря і школ латинських, преставися; тіло же єго погребено в Кієві, в монастирі Братськом, з великим плачем запорозького войська і всіх людей православних.








СКАЗАНІЄ, ЧЕСО РАДИ ВОЗСТА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НА ПОЛЯКОВ


Различнії вини літописці войні козацькой полагають. Єдині собор Берестейський, на нем же новоуведенна унія смути благочестивих, ібо в то время Наливайко возста на ляхи первий. Літописець же польський Веспесіан Коховський написа, яко ляхи великії тяжесті людєм українським і козакам налагаху насилія, і обиди церквам божіїм творяху, от’ємлюще нуждою от благочестивих імінія і самих смерті предаяху, от честі і власті ізгоняху, суду не даяху, козаков всячеськи озлобляху, от всякого бидла і пчел десятоє взимаху. Імет ли кто звіра — кожу дай пану; імет ли рибу — дай урочную дань оттуду на пана; от воєнних користей татарських конь іли оружіє в козака буде — дай, хлопе, на пана. А что горше, жиди всегда смишляху новії дані і вся імінія козацькая не свободна бяху, кромі кому жени вольной в дому і то не вовсє. Аще же когда случится на козака вина і малая, то таковими муками їх казняху, яко ниже погане такових смишляху мученій, і тако, в казнєх сих проливающе ізлиш міру, невірних превосхождаху мучительством. І что єсть мучительство фараонє противу поляков тиранству? Дітей в котлах варяху, женам сосци древієм ізгнітаху і іная неісповідимая творяху біди, не воспоминая, же наступство чинить осторожность, ібо, по звитяжствах звитяжецьких упадок добре можется напрововати; занеже звитяжці, живучи в великой свободі всегда землі добровольне подданнії і завоєваннії начинають озлобляти і права їм природнії ломати. Для чего аще бисть от крайней нужди которая прилеглая кролевству земля в чом стала сопротивна, то їх нужду розсмотріти, єднак і повинні укаранню, снисходя не перебирати міри і в невольничой їх грозі не держати, і, не приводя їх до розпачі, дощенту не зносити: ібо, которая присяга при ґвалті твердо устоїть, і як той не зрадить, кто всегда боїться? Яко і зле от малія вини сотвори бог ляхам отмщеніє сицевим образом; єгда в літо 1647 ляхове, пришедши з польської землі, сташа в Чигирині і в Черкасах, і людей, в тих градіх живущих, зіло озлобляху (яко їм всегда обичай), тогда і Богдан Хмельницький многія понесе обиди от ляхов за вину сицеву. Прежде єще Михаїл, отець Богдана Хмельницького, храбрості ради своєя іміяше любов в Івана Даниловича, старости чигиринського, іже даде єму землю, примірко річенную Суботов. На ней же єгда сей Богдан Хмельницький, от короля пришед, начать людей населяти, надіючися на отця своєго і свої в Речі Посполитой великії заслуги, ібо отець єго, будучи сотником чигиринським, з гетьманом Жолкевським на Цоцорі за Річ Посполитую польськую голову положил; где і он, взятий в неволю, сиділ, таже козаки пліном татарським єго викупили; но і по викупі ходячи в чамбулі, орду бивал і язиков до кроля привождал, а в року 1629 двох Кантиміров живо до кроля привел (от которих король много о тайних замислах турецьких на ляхов ізвістился), чрез що мівал у кроля милость великую: бо був з природи розумен і в науці язика латинського біглий. Ізваживши кроль єго розум, допустил себі за совітника, ібо когда умислил мстити на турчину за перешкожованную войну московськую, будучую в року 1635 под Смоленськом, то мимо своїх сенаторов з ним радился, і великий регімент морськой всей армати єму вручал; чему (за пришествієм єго от двору кролевського на свою отчизную землю) завиствуючи, яко ж і слободі поселенной, подстаростій Чаплинський 32, за неслушность розуміл Хмельницькому бути багатим і в міста фундоватися; за что старості чигиринському Івану Даниловичу обнесе зависно: «Не достоїть (рече) просту человіку села і подданих іміти». Іван же Данилович повелі от’яти село оно Чаплинському, Хмельницький же таково насиліє видів і от’ятіє села своєго і услуги вспом’янув польськой короні, за їя же місто воздаянія честі принял от Чаплинського обиду, ізрече: «Ляхи нас козаков озлобляють, єще козацькая не умерла мати!» Сіє услиша Чаплинський, повелі Хмельницького яти і в темницю воврещи, сина же Хмельницького, Тимоша, велі двома палицями посреді града Чигирина бити. Видів же Хмельницький, яко ніоткуду помощі не надежен, не відяще что творити; бог же преклони серце на милость жени Чаплинського, да упросить мужа своєго і повелить Хмельницького з темниці отпустити, і тако іспущен живяще, ожидая что время впред покажет. Токмо рек: «Жив бог і козацькая не умирала мати! Не все єще Чаплинський у мене побрал, когда шаблю в руках маю». Не токмо же Хмельницькому, но і всім козакам ляхи великія обиди творяху. Козаки же аще кролеві польському Владиславу і плачевним челобитієм возвіщаху, но той козаков і ляхов жалія надолзі снисходяще, розмишляя, не віди что творяти; понеже і прежде от всей Русі много челобитних подаванно до королей польських, і князь Острозький Константан Іванович 33 (нині в Печерськом з каменя вибитий лежащий), будучи сам гречеського закону, до всего сенату за творимія Русі обиди супліковал, і кроль Владислав межи всім сенатом на трибуналі медіятором для облегченія Русі був; обаче тіє тако високих лиць улженя і руськія супліки нічто завзятості поляков не погамовали.








СКАЗАНІЄ О ПЕРВОЙ БРАНІ КОЗАЦЬКОЙ НА ЖОЛТОЙ ВОДІ З ЛЯХАМИ


З таковими вістьми от татар єгда к Хмельницькому козаки возвратишася, услишано то по всей Україні і радовахуся, яко ізбавленіє господнє людем своїм от лядськія неволі. День же от дне козацькоє умножашеся воїнство, о чесом слишал гетьман коронний Павел Потоцький 34, заповіда всім польським воям і козацьким реєстровим і полководцем бути готовим Хмельницького імати, но бог не даде єму пособія, аще бо і вскорі прийде со многою силою ко граду українському Черкасам; но неволею ста в нем, яко зима прийде. Зимі же мимошедшей і теплотою солнца Дніпру і всім рікам розтаявшим, да скоріє Хмельницького і муть, зараз повелі реєстровим козакам Дніпром іти з Барабашем 35 човнами, присягою вірності їх утвердивши, і німецькую піхоту до їх суден водних посади і сина своєго Степана з комісаром козацьким; з которими войська коронного тисячей шесть опроч козаков полем виправил, приказавши їм просто іти на Запорожжя до Січі, і, осадивши Хмельницького, зносити з войском єго дощенту, іли аки зайцов по полю розогнати, хотя ту побіду і славу сину своєму написати вовіки. А самі гетьманове з войськами коронними і з тяжарами войськовими і піхотами помалу ішли в тропи, не відуще, какая біда хощет їм бути. Но Хмельницький, не дожидая войськ коронних до Запорожжя і хотя обновити прежних козаков славу, єже что імі козацькой сили от лугов, яко храбр воїн в поле ізийде на Жолтія Води, ждуще добра себі лова, і не на силу, но на бога уповзше. Такожде і ляхи храбро ідяху, мняще Хмельницького до пришествія побити і всю козацькую силу постидити вовіки, не відуще, яко і он готов к брані, а от господа помощ. Но прежде даже оба полки не снійдошася, особого посла Хмельницький к Дніпру до реєстрових козаков Ганжу, возвіщая їм о своєй силі і о татарах, і повелі глаголати їм: «Чию кров ідуть розливати, не братії ли своєй, їх не єдина породи мати Україна? По ком достоїть їм поборати по костелам ли, іли по церквам божіїм, породившим нас і воспитавшим от крещенія духовні? Короні ли польськой пособити хошуть, яже неволею мужество їм заплатила, іли матері своєй Україні, яже свободою дарствовати хощет?» Се реєстровіє козаки слишавше, всі шість тисящ яко єдиним серцем і мислію возставше. Первіє своєго гетьмана Барабаша копієм Филон Джечелей 36 пронзе спящого. Той-бо Барабаш по ляхах поборяше, таже всю старшину і полководці людськії з хорогвами в Дніпр потопивше, самі всі з драгунією німецькою, з ними на волі будучою, прийдоша к Хмельницькому в помощ; которих видячи братій своїх при Хмельницьком войська козацькіє будучіє з комісаром козацьким при войськах коронних, і драгунія польськая в німецькоє платтє і риштунки прибранная, значним гроном оторвавшися от ляхов і ізмінивши, до Хмельницького пристали. Се же видів Хмельницький рад бяше зіло, і начал своїх утверждати, глаголя: «Братія і молодці славного запорозького войська! Се прийде время, прийміте оружіє і щит віри, імущи помощника бога, не устрашайтеся гордостной лядськой сили, не убойтеся сверіпства і страшилищ от кожей. лямпартових і перьев трусевих устроєнних; пом’яніте прежде бувших воїнов українських, яже аще і невірні бяху, но мужеством своїм всі страни обношаху страхом. Тогожде древа єсть вітви і храбрих воїнов синове покажете мужество. Вам напишуть навіки славу, а надежда на бога не постидить ви!» Тако Хмельницькому войсько козацькоє утверждающему мужественно стати противу ляхов к брані. Єнерал, син Потоцького Степан, видів аки львов на себе козаков з татари, послал нікоєго Яська з списанієм к отцю своєму, тому о надходящей біді своєї возвіщая; но татаре посланого ємше, приведоша под козацькіє полки і посланника і писаніє, что в нем бі написано являюще, і в то время началась брань, і бисть січ велика. Видівше же ляхове, яко сила їх ізнемогаєт, начаша в бігство обращати плещі; но Потоцький начал утверждати, да понеізволять на брані воїнськія умерети, нежелі в бігство претворшеся, уподобитися розпудженним овцам і бути снідь, аки звірем противним. Тими словеси опрошася ляхове паки і валяхуся аки снопи от меча противних, а в сем паде дождь велій і вся оружія огненная омочи і приведе їх побіді послідней, что принуждені табором рушити оборонною рукою к Княжим Байракам, ближачись к городам; но Хмельницький, заславши передом козацькую піхоту у Княжих Байраках казал рови копати, до которих пришедши, табор войська польського змішался, а татаре і козаки на обоз нападше розграбивша, і сам Потоцький два рази устрілен пад скончася, і все войсько польськоє в плін взято. Взяли же татаре тамо Сапігу і Шемберка; Чернецький і Гродзінський Хмельницькому досталися, Фома Улінський, Іван Хребтович, новгородський воєвода, Христофор Хелмський, Гаврило Баллацький, Малицький і Семигродський — великородніє панове; такожде і все польськоє войсько, єдино мечем убієнно, а другоє в плін татарами заведено; і оттак многого войська в той брані, єдин токмо Марк Гдешинський убіже, но і той ранен, что ся стало року 1684 мая 2.








О ВТОРОЙ ВОИНІ І ПОБІДІ КОЗАКОВ НАД ЛЯХАМИ ПОД КОРСУНЕМ


О таковой погибелі і убієнію всего войська лядського, єгда возвісти Потоцькому-гетьману Марко Гдешинський, яко козаки з татари над поляками, мечем побивши і в неволю всіх взємши, побіду носять і над самим генералом Потоцького сином смерть тріумфують, за булаву заступ єму в руки давши; ужасеся сам гетьман Потоцький і польний Калиновський 37, такожде і всі полководці і все лядськоє воїнство і не оста в них сили, яко трава іли цвіту от мразу, єгда по нощі зимной солнце возсіяєт. Не відуще что творити і самі тих же надіющеся честей вскорі, собрашася вколо всі полководці і совітоваху, како би чаємой біди ізийти: і на том совіт свой утвердиша, да ідуть под Корсунь ближає к польським краям, да скоріє помощ стяжуть, і яко яшася путі пришедше над Рось, сташа от Стеблева в милі в полі ровном і оборонном. І се во вторник приспіша татаре і козаки з поля до ляхов в гостину, і, крикнувши великим воплем, битися начаша, а занеже ляхи стояху в окопі, не можаху татаре і козаки ляхов одоліти, (понеже не було козаков і татар больше над тисяч п’ятнадесят), но, ставше на горі, на самоборство ляхов визиваху. В то время яша нікоєго козака ляхове і приведше пред гетьманов, вопрошаху о силі татарськой і козацькой, плінник оній, хитр сущи і премудр імія розум (а подобно яко от Хмельницького научен), сказа: пятдесят тисяч татар бути з Тугай-Беєм і хан вскорі зо всею силою будет, а козаков без лічби; что слишавши ляхове, яша віру і страх паде на них тяжек, яко всі унили і руки їм ослабіша і розум отступи от них, ібо боящеся не токмо силу козацькую слишавше, но глада і облоги, і усовітовавше яшася путі на пролом обозом, но і зді іміяху козака, путь їм показующа; і тако ідяше обоз з ридвани у осьм лав, а піхота і капітани, такожде і слуги з мушкетами около обозу, а гетьмани по обіїх сторонах з їздним войськом. Но козаки, припавши з самопалами, в примір огню давши, коней в возах много побили і піхоту польськую воспятили кріпко, яко і не хотяще всі от мала до велика, зсідше з коней піхотою з козаками брань творяху, і в том бою єдва увойти возмогоша полмилі, огнем з козацьких самопалов і мечем татарським откриті. На большую же пагубу козак, водяй їм дорогу, нарочно наведе лядський обоз на долини і вертепи і блато; зде видівше ляхи свою біду і конечную погибель, силою обоз свой начаша преводити, бисть же яко єдині на гору, другіє в болото начаша входити; Хмельницький посла напред козаков шість тисящ і, закопавши ляхам путь, а от стран древієм засікше, засіли в тих закопах. Поляки же, о том не відуще, нуждою ідяху і яко біху єдині на горі, другіє в болоті лядськіє вози осташа; тим временем татаре з козаками скочивши мужественно на них, обоз розгромиша. Калиновський розгнівася зіло, стоя з войськом на лівой строні, єгда же і тому рани даша, смирися і начат мира і живота просити. Прочіє же, наконець, начаша утікати, і собираху їх, аки снопи, козаки і татаре, понеже і слуги, держачи коні панськіє і за панськими упадуючи головами, самі себе хотячи ізбавити, на тіє ж коні повсідавши утікали, єднак і тих мужики по лісах зловили, такожде і прочіє полководці польськіє у козаков і татар живота прошаху. І тако козаки, побідную піснь богу воспіяша, начаша користі польськії брати, татаром же плін остася, їм же пліниша двох гетьманов Потоцького і Калиновського, Козановського, Одривольського, Балабана, Бекчановського, Хмелецького, Комаровського, Яскольського, Ковальського і іних многих полководцев і капітанов,


Которіє прийшли, Хмельницького аби поймали,

Леч самі в неволю бісурманськую впали.

Поїхали бучно до Криму ридвани,

З совітниками обої польськіє гетьмани,

А вози скарбніє козакам остали,

Аби худобу свою полатали.

Хотіли ляхи з козаков славу мати,

Аж бог дал тому, хто ся вмієт смиряти;

Той вознес нині смиренних руснаков;

А гордих з престола низложи поляков,

Багатих тщих отпусти до Криму,

Хотівших руси наклонить до Риму.










СКАЗАНІЄ О ЗБАРАЗЬКОЙ І ЗБОРОВСЬКОЙ ПОБІДІ НАД ЛЯХАМИ 1649 РОКУ


Тим временем Хмельницький полковников по всей Україні поставил: чигиринському сам Хмельницький полковником бяше, а черкаський — Воронченко, переяславський — Лобода, каневський — Кутак, браславський — Нечай, білоцерківський — Гиря, уманський — Степка, корсунський — Мороз, кальницький — Остап, гадяцький — Бурлай; такожде і в прочіїх градіх.

О всем же том Ян Казімір 38, уже вінчаний на кролевство, слиша, повелі Фирлієві воїнство польськоє в время совокупляти і собрася ляхов много в року 1649. І єгда весна теплотою согрі землю і польнії явишися трави, начат розпростирати і Марс своя загони, ібо і козацькому воїнству собиратися наченшу ляхове нападаху і по розличних містах розграбляху. Та же от начала єще войни козацькой з ляхами у первоє хану кримському з татари к Хмельницькому пришедшу, обоз же лядський тогда под Константиновим бяше, в нем же єгда возвіщено о Хмельницьком близ со вої своїми, абіє паде на ляхи страх і смятеся їм серце, яко всі до бігства начаше себе приуготовляти, а саміє первійшіє, яже мняхуся бути храбрі і кріпші — їм же война кровію в корчебницях кипяше і за столами і Александров побивали, — се і тим тогда лице побліді і руці ослабіша. Того ради воспять поїдоша обозом под Чогланський камень, а оттуду прийдоша под Збараж, но і там і при кріпком з каменя тесаного устроєнном граді бяхуся зіло. К сему єще на большую біду ляхом гетьмани їх между собой розміришася, і бяху неєдиносовітни, і єгда в под’їзд послаша Гулевича под Вишгородок, ідуще нощію в невидінії нападоша на татаре, а абіє от єдиного токмо страха всі побігоша, і Душинський, і Сіраковський свої хорогви погубиша. Тім же день от дне отчаявахуся надежди на сили своєя, к чим же єще случися тогда удари грома, і розби копіє у хорогви гетьманськой, єже неложним пророчеством біди ляхом бяше, ібо прежде времені убояшася ляхове, і аще би не пришед до обозу князь Вишневецький 39, всі би побігоша і Хмельницького не видівши.

Бисть в суботу місяця іюля, в день десятий, єгда войсько козацькоє з татари прийде к ляхам в гостину, єже видівши і зведоша полки своя противу козаком, а обоз начаша обносити валом, і бисть січ велика ляхам з козаками і татари. По чем Хмельницькому з ханом в вечор пришедшу і, мало нічто давше ляхи брані, затворишася в обозі, ідіже чрез ніколико седмиць брань творяще от обою страну мнозі смертію умроша; к тому теж, за умаленієм воїнства, не могуще ляхове валу об’яти меншіє другіє сотвориша, і нощію внійдоша в тія. По ніколицем теж времені недоставшей ні ляхом, ні конем їх пищі, самі ляхи коні свої козакам ізгнаша і пішо у окопи затворишася. Почем єдиного дне прийде Шефер Косен Ага, канцлер ханський і взивая ляхов акиби до умиренія; к сему теж виєхал князь Вишневецький з хорунжим коронним і по многих словесех нача Вишневецький з хорунжим совітовати, да отступять Хмельницького татаре, но не бі от словес обоїх пользи. Також і до Хмельницького був послан Кисіль, староста черкаський, которому Хмельницький предложил за окуп своїх всіх голов, аби при них будучіє достатки татарам отдали, а єму армати і оружіє, корогви і бубни положили, і так з душами будуть вольні, чего ляхи жодною мірою учинити не похотіли і, доколь їх станет, обіщалися отбиватися. Того ради Хмельницький вся подвиже своя сили і удари на лядськіє окопи і мнозі острієм меча от обою страну падоша, в таковой ляхи тісноті сущей ісхождяху з обозу нужних ради потребств в поле, і сих много паче татаре посікоша, По мнозіх же хитростях воєнних Хмельницький окопа їх валом і стісни тако, яко уже послїдняя їм приближашеся нужда, ібо от ровов своїх козаки велію тщету ляхом і біду смертную творяху, яко невозможно бі їм і поднести глави. Тамо убієно значальніших от лядського войська — Збройзського, Сєраковського, Сваршевського, Цеглинського, Злоцького, Держка, Галаїла, Подгородинського і іних многих, і на базарі лядськом не єдин мито заплатил головою, і води бідний не напився без кровной заплати, но і ту з червієм от трупія і ропою піяху ляхове, істощише ж і пищу всяку.

Тім начася глад великий і начаша ясти конськія м’яса, кошечая, песія і миші, і уже ослабіваху руці і ізнемогаху сили і мнозі умроша напрасними смертьми, живії же не могоша оружія подносити, другі кусали землю спеклую зубами, і бисть обоз много празден, тім меншіє єще третіє зділаша себі вали і внощі входити в тія начаша; что козаки услишавше, на ляхов удариша і много обозу оторваша і замкнули їх, аки в вічном мраці, к сему і пороху до стрельби не бі у ляхов і прихождаху к посліднему злу. К сему козаки, придаючи большого бідним обложенцям утраплення досадами ляхов уражаху, мовячи: «Ото вам, ляхи, очковоє, роговоє, аренди, ставщизни, панщини, пересуди і сухомельщизни? А докуль будете кунтуші по шанцях марати, понеже то наші, будучи ви і самі уже ясир татарам голодним, а до тих пор удержуєтеся; а видіте, як по стройной музиці козаки у дудку вам заграли?»

Видів же князь Вишневецький, яко уже польськоє войсько гладом і мором ізнемогаєт кріпко, змислив писаніє, аки би ніякий шляхтич з Хмельницького обозу верже в місто Збараж писаніє стрілою, возвіщая о кролю недалече і совітуя стояти противу козаков кріпко, і аки би Хмельницький з татари убояся; ібо Хмельницький в то время начат обоз свой перевозити под старий Збараж, аки би бігу ятися хощет, хотя ляхов тим обольстити, яко да ізшедших пищі ради на єго обозі притаєнніє козаки ізсікуть нетрудно; обаче ляхи, відуще на себе таковіє сіті, не дерзаху ісходити із града. Потом оттуду яко би уже всім обозом вночі рушил і, самотугом мажі з потребами до штурму проводячи, веліл козакам между собою, аби ляхи в окопах чули, голосно говорити: «Рушай, минай, не ближся к лядським шанцям, уже бачу ляхов не будем доставати», і ініє до порушення накшталт утеку говорити річі, яко би о кролю на отсіч ідучому близько чуючи. Аже у світі увидять ляхи, же новіє шанці вище їх валов стали і приправленніє на котвиціях в землі і в дерну драбини до штурму к горі стоячіє і блякавзи, яко гори, з которих могли до єдной душі облеженцов видіти, і так зближившися, желізними круками з валу ляхов крали, і, скачучи на вал, корогви лядськіє хватали і самих забивали; якую ляхи видя крайную згибель, совітовали, яко би послати до кроля з писанієм молебним, да прийдет їм на помощ тако принужденним, і мнозі честі ради хотяху таковую дерзость показати да отнесуть писаніє к королю; обаче не єдин з таковими писанії убіже рук татарських іли козацьких. Єднак же нікто шляхтич Скретуський, прозванієм, от облеженцов пойти з писанієм ятся і, одіявся в райтарськіє одежди, препли ріку временем нощним, і тако ползущи на чреві войсько Хмельницького пройде, таже нощію ідяще, во дні же хврастієм зеленим себе отикав, лежаще до нощі, і таковим промислом прийде к королю і дав писаніє от облеженцов, возвістив біду в Збаражі польському войську. Кроль же Казімір скорбяше, яко не возможе скоро прийти под Збараж в помощ облеженцом, єдно за собранієм воїнства нескорим, другоє, понеже дожд на всяк день ліяше. І тако зо многим трудом і страхом кроль ідяше і уже не зіло далече от Зборова бяше, вісти же ні єдиной імі о Хмельницьком, той-бо, єще прежде вся потребная воїнству обмислив, заповідал под смертною казною, да нікто где дерзнет от обозу ізходити. Кроль же, двадесят тисяч самого ізбранного воїнства польського іміяй, ідяше спішно, поставиже Оссолінського, великого канцлера, першим войську єнералом і всі ідяху своїми строї на брань готові, такожде і все рушеніє Речі Посполитой.

Все же войсько своє кроль словеси увіщеваше, да за честь і отчество своє до смерті стануть, не яко под Пилявцями стид і поношеніє вічноє польському роду сотвориша, і аще би кто дерзнул ко збігству вдати плещі, (тако огласи) не імать видіти честі вовіки. Таким устроєнім укріплені і кролевськими слови мужественно противу Хмельницькому ідяху, єгда прийдоша к Єзерной і начаша блото преходити, стражці бігоша з поля возвіщающе о Хмельницьком. Хмельницький бо, остави под Збаражем пішоє войсько, сам з єдним і татари противу кроля пойде, і там под обоз тихо подойде, же когда єдина часть прехождаше блото зо трудом, другая остася позаду. Тогда Хмельницький усмотрі погодноє время і удари всіми силами на обоз, і бисть січ велика, польськоє войсько розсвіріпівше отділися от обозу своєго за козаками, а тим временем татарове, скочивше на обоз, піхоту нападше, всіх мечем посікли. Таже обращеся за польською їздою і їх ізсікоша, не іміяху-бо ляхи гді прибігнути гонимі; тамо убієн бисть первійший єнерал Оссолінський, Р.ечицький, Столницький, Уржендовський, Захарія Четвертенський, сіверський хоружий, Подольський, Кашовський, Хоцимирський — полковники, М’ясковський, подкоморій львовський, Гдешинський, Брозовський, даже до п’яти тисяч І ініє великородніє панове, а при них шляхти львовськой, премисльськой, савецькой полки побієні; їх спровадивши бідніє жони боліє вовіки не увиділи, для чего в Польщі вдов і сирот і пустих домов без числа бисть, понеже трупієм на милю поле услася, ібо при кролевських очах хотяще всяк слави іли булави достати на недостижимоє смертію запетліша. І тако войсько Хмельницького і татаре користі отбираху, посікающе оставших, кроль же паки войсько устроїл, до брані поступовати повеліл; но Хмельницький з татари обратися на рог лівий і бисть ляхом силен, яко начаша ляхи уступовати образом Пилявецьким. Тогда кроль, моляше зо слезами, да не творять себі стиду бігством, і тім ляхи мало укріпившеся, сотвориша січ велику. В той день тоже обляже войськом своїм Хмельницький ляхов, яко ні єдиному біжати возможно, ні битія боліє; місто же бяше неудобно ко брані і тісно к себі, і обоза половину взяша козаки з татари і яко хліба начинашеся скудость, і уже будуще яко в сіти і сташе на конех, начаше кроль совітовати зо сановники своїми і єнерали; і мнозі совітоваху, да оставише обоз і слуги, кроля токмо уведуть бігством, глаголаша-бо, да погибнуть вся уди, токмо глава да здрава будет; друзії совітоваху ко хану посланіє послати, да отступять козаков, і на такой совіт утвердися...








СКАЗАНІЄ О ВОЙНІ БЕРЕСТЕЦЬКОИ


Кроль убо з так многолюдним посполитим рушенієм собрався, пойде з-под Сокаля, і не остася в польськой землі жоден шляхтич, кромі жен, панієн і ксендзов, яко бути всего польського войська на триста тисяч, а Твардовський 40 в книзі, часті 2-й, на листі 30-м, свідительствує, что запевне з обох сторон було войська до бою на п’ятсот тисяч, опроч что при так великом обозі і на стражі оставалось; о чем і Пуфендорфій пише, яко ляхи от всего кролевства опроч шляхти, з подданних седьмого человіка на тую войну взявши, ізучили і вивели. З тим войськом прийде кроль под Берестецькою, лежачоє на пол-Волиня. Містечко же то Лещинського 41 єсть держави, лежить оно над рікою Стиром. В сем вість кролю прийде, яко Хмельницький под Збаражем і хан недалече єго з татари; но да увіститься єще кроль лучше о Хмельницьком і о хані наджидаже боліє вістей, а в сем прийде єден жолнір з под’їзду, ібо князь Вишневецький з Бестековським добрих послав корогвій кілька, на їх же татаре нападше, всіх ізсікоша, яко єдин токмо возможе убіжати, о чесом глаголющим: «се орда нападе на обоз лядський, ізсікоша, яко стебліє ляхов по полю». Тим ляхи остережені ісправляти обоз і войсько начаша, татаре же, видівши войсько польськоє безчисленно, воспятишеся мало, донелі би Хмельницький і хан подтягли зо силами своїми. По сем козакам і татарам купно пришедшим брань з обою страну сведоша, і бисть січ в той день немала, таже престаша до утра от брані. Воутріє паки в день четвертковий ізведені полки многіє от обою страну, і часу брані пришедшу козаки і татаре сопроша лядськіє полки зіло, яко падоша острієм меча і от оружія огненна ляхов; много тамо убієні славніє ротмістри і полковник Стадницький і іних до п’ятисот польських юнаков лучших, а іменно: Казановський, Оссолінський, Лігеза, Молчицький і інших много; шляхти до кілько тисяч остало на пляцу, їх не жени і діти боліє не видіша вовіки. І в том оба войська ноч покрила. Тонок бі сон поляком, ібо кроль, созвав синкліт свой, совітоваше, яко би козакам і татарам отпор дати, і устроїх полки якоже подобаше.

Тажде і Хмельницький з гор от полудня рано полки устроїв і обоз свой, ханові же правий бок давши з татари, пусти войсько до бою строєм добрим. І бившей січі козацькое войсько ляхи премогоша, ібо хан когда нечаянно начал входити з пляцу, козаки хотяще єму лівія страни дати помощ, наразишася самі на свої армати і, змісившеся строю, отпадоша, а хан пошед воспять не обратися паки, самих козаков остави, но і тіє начаша уходити ко своєму обозу. Обоз же лежаше от лядського обозу у милі над річкою Плешивою, где Хмельницький повелі полковникам і всему козацькому войську бути і брань творити з обозу. Сам з Виговським 42 пойде за ханом, унимаючи оного, но не даючи хан намовити даже до кільканадцять миль, єдним попасом под Ожеговці увойшедши стал, которого Хмельницький заледво упросил, аби дал для отсічі войську орди тисяч двадцять, но і тая, не дошедши до облеженцов, повернулась. Хмельницький же, видя явную ханськую зміну, мусил і себі з неутолимим по войську своєм плачу, зоставивши оноє у облеженню з татари, пойти, міючи при себі токмо козаков тридесять і єще з межи татар козаков прийшло сімдесять; з тими отлучившися от мурз, пошол на Любар, не вірячи татарам, аби і єго самого взявши, ляхам не видали; понеже хан з прелесті лядськой для лакомства даров і для переїднання кроля же без причини на землю єго кілька раз наступал, упустошил, а барзі для вигублення християн, умислне козаков видавши, з пляцу втік. І так ідучи Хмельницький от Любара многих козаков, по городах на залогах будучих і которіє до войська за татарми не могли дойти, назбиравши, пришол до Паволочі і начал остальцов до своєго войська вигонити, а ініє самі, боячися панов своїх і жолнірства, же будучи мужиками покозачились, за Хмельницьким на Україну уступовали і у великіє купи до боку Хмельницького собирались, откуду Хмельницький опять по орду послал.

Но тіє козаки, которих хан і Хмельницький под Берестечком отбіг, зараз ночі той окопаша обоз свой валом високо, і воутріє подступи лядськоє войсько силами всіми под обоз і з армати. І був той день весь брань велика і паде много войська от обою страну. Тамо убієн бисть Шкурат, полковник прилуцький, а усмотрівши лядський шанець козаки на горі, поблизу себе, вночі німцов уснувших нападше много побиша, яко і на всіх ляхов паде страх от тамошнего клича. По сем кроль, собрав сенаторов на совіт: добувати ли козаков штурмом іли, облегши полками, морить їх гладом, да по не тако пред кролем смиряться, і всі совітовали не погубляючи шляхетськой крові, для убогой користі гуней, дерг і сермляг, но от’явши пашу держать їх в тісном облозі. А в том утворися свар между посполитим рушенім і кварцяним войськом, єдні єдних напред ку облеженню козакам предпосилаху; о чом їм сварящимся между собою і ночі той небрегущимся, козаки нападоша на шанець, которий був їм на перешкоді, і много тамо ляхов побиша і возвратишася до обозу. По нікоторих же днех слишаша козаки, яко їм ні хан, ні Хмельницький на помощ не возвратися, к сему не могу ще на гетьмана згодитися, не відуще, кому булаву і управленіє войська дати і отвсюду облежені, послаша ко кролю, просяще мира, Крису Переяславця і Петрашенка, даби при Зборовських пактах остатися їм. Но ляхи не помислиша о мирі, забиша, яко тая ж де їм под Зборовом, близ погибелі бувшим, козаки вземше вольності своєя пакта, короля з войськом пустиша здрава. Ляхи же не тако, но всіми силами наступиша, неже іміху козаки єдину отраду із-за Пляшовой і тую заступити усовітоваша, і сотвориша тамо мост шанец, і німцами осадиша. Совітоваху же кого би послати на страж із-за Пляшовой, поставиша Вишневецькому со пятнадцять тисяч ізбранійшого войська іти на стражу за Пляшовую. Но бог розміси їх совіти, яко да всі козаки не погибнуть; глаголаху-бо другіє от сенату, яко аще за Пляшовую ізбранійшоє пойде. Тогде козаки урозумівше найпосліднійшоє войсько всіма силами обратяться і побіють, і в обоз возьмуть, і будет отдаленіє отдаленним і побіда побіжденним. Того ради судиша Лянцкоронському со трема тисячми на страж пойти на ту страну Пляшовой. Досланії же тогда от козаков кролю предстояху, і даша їм ляхи пакта сія: «даби Хмельницького видали ляхам з Виговським, а донелі то будет, аби старшину свою козаки дали в заставу, армати же і все оружіє да оддадуть ляхам в руки; гетьмана аби козаки самі не збирали, но кого їм ляхи дати ізволять. Много бути козакам на реєстрі, то пришлій сейм покажет, і Зборовськіє уже да оставлять пакта». На що отвіщаша послові: «Хмельницького отдати обіщаєм з Виговським, но армати і старшину видати ни помислим, аще прийдет нам і умерти». І з тим козаки до обозу своєго отийдоша; єдин токмо Криса у ляхов остался і тояжде ночі, не зіло стрігущихся в шанцу близ мосту лядського, козаки ляхов видівше, нападоша тайно і побиша много раденієм Богуновим 43, єго же тогда козаки уже вождем поставиша. Собравше Богун полководці ко совіту, предложи їм, како би ізийти от тоя обсади; к сим і черні не вконець віроваша, даби прельстившися от ляхов і своєго ради свобожденія старшину не предали ляхам в руки. Тім усовітоваша полководці сотворити мост чрез Пляшовую і перевести войська довольно, даби Лянцкоронського отогнали і дали всему войську козацькому увойти діло. І тако вночі то сотвориша козаки три мости от епанчей, возов, войлоков і наметов чрез Пляшовую, і воутріє начат войсько переходити комонноє, єже видів Лянцкоронський, яко козацькая вся сила к нему приближаєтся, уступи і дасть проход козакам біжащим. От черні же о том совіті нікто ж відяше, тім і смятошася всі сущії в обозі, і начаша біжати на тіє мости, а занеже розтопташа зіло мости тія, там єдні других потопиша, где і многоє множество потоне козаков во блаті, а іже кто і прибіже мостами, сії біжаху, гді кто можаху, даша-бо ляхи переход вольний, донелі преправися кілька десять тисяч в погоню. Обоз же весь со арматами і со всіми запасами остася празден, єго же ляхи нападше всего розграбиша, кромі армат, їх же шістдесят менших і осьманадесят пулкартанов, кролю отдаша і дві корогвії Хмельницькому данніє, єдну Владиславом-кролем, которій, когда замишлял поднести войну на турка, дав, чинячи єго рейментаром, а другую кролем Казіміром чрез Киселя Хмельницькому присланную, і меч на тую войну, от патріарха гречеського благословенний, чрез руки архієпископа коринтського внов присланний, которий, будучи там забитий, сам кровію своєю оний посвятил. І погибе тогда козаков яко до п’ятидесят тисяч; все же то бі судом божіїм, іже суть нікому несвідомій.

Ніції повіствують, яко нарочно Хмельницький остави козацькоє войсько, ібо не во всем єму козаки повиноватися начинаху, ниже от войни з ляхами престати хотяху. Бисть же то в літо 1651 чрез Петрів весь пост 44, а на Собор святих апостол 45 козаки розбігошася і обоз оставиша,









СКАЗАНІЄ, ЧТО ПОД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ ЛЯХОМ БЯШЕ 1651 РОКУ


Ляхи, убо козацький обоз розграбиша і многих посікше, возвратишася до обозу своєго. І воутріє сотвори совіт кроль, како би козаков вконець погубить, і совіщаху ніції всім воїнством іти на Україну; но посполитоє рушенів возропта зіло, не хотяху-бо даліє іти за козаками, понеже уже і лядськоє воїнство много погибаше от голода і трудов і умираху по путем напрасно. Тім судиша іти обом гетьманом з войськом наємним во слід козаков на Україну. І тако гетьманом пошедшим кроль возвратися до Варшави з посполитим рушенієм, но кварцяноє войсько тогда лядськоє ослабіваше, ідуще пустим краєм. А тим временем Хмельницький, пришед на Україну, паки собра козаков п’ятдесят тисяч і татар чотиридесят тисяч з Карач-Мурзою і готовляшеся ляхом противу.

Во остатніх же днях августа прийдоша ляхи под Паволоч, аще же іміли от безгодія многія скорбі, но єще і боліє прибуло їм печалі, ібо єго же ляхи найщасливійшого вождя іміяху, сего тамо погубиша, славного оного князя Ієремія Вишневецького, которий дотираючи войни много з козаками, тут в Паволочі зложил оружіє своє смерті под ноги; що лядськоє войсько за нещасливий знак міючи походу своєго, тіло єго опровадиши до гробов отчистих, самі же готовляху в поход дальній. Хмельницький же в то время стояше з войськом на Масловом Ставу, которого як би ні убуло нічого под Берестечком, так їх зараз многоплодная зродила против ляхов козацькая матка, і іміл пильноє око на польськіє гетьмани, яко і на Радивілла 46, которий, поразивши под Лоєвом Небабу 47 і Гаркушу, з Антоном завітал в Кієв, где огнем спаливши пустоє подольноє місто, понеже козаки і міщане, у байдаки всівши, на низ Дніпра ку Черкасом далій со імінієм повиєздили, вислав сем корогвей зараз на под’їзд з вождем Андзулом, того ідучого назад здобичу тяжко козаки напали і поразили, і отняли всі користі. О чом польськіє гетьмани і Радивілл почувши, под Хвастовом совкупили свої обози, оттоль пошли под Триліси і там огнем і мечем повоєвали. В то время прийде Хмельницький под Ольшанку, а оттоль под Білую Церков, где обят оба береги Росі і город около. Що услишавши польські гетьмани, собраша раду і совітоваша, что творити вкупі же і бояхуся, понеже от посілков своїх далече і зима надхождаше, а от тіх безгодій і войсько польської ізнемогоше. Тім усовітоваша послати призивающе Хмельницького ку згоді і послаша Маховського з писанієм мирним.

Сіє прочтет Хмельницький пред полководці, не отрече бути миру і повелі лядським комісарам до Білой Церкві бути, і послані комісари: Кисіль, воєвода браславський і воєвода смоленський, Григорій Гребович, Гонсевський, подстольник литовський, Косаковський, подсудов браславський. Ідуще же комісари чрез обоз козацький, много утерпіша от козаков лаянієм, а єгда чтені бяху пункта пред черню о мирі дойдоша до той статії, аби козаки татар отступили і войська даби було козацького токмо двадесять тисяч, напрасно возста ропот і клич между козаками, і глаголяху-бо козаки: «І так же то, гетьмане, берешся до покою з ляхами. Орди отступуєш і нас хощещи видати ляхам на муки, донелі то будет, сам первіє наложиш головою, где купно і ляхи погинуть». І отступиша замок білоцерковський всім воїнством, хотяще всіх там комісаров, яко і Хмельницького, побити. Видів же Хмельницький такоє возстаніє черні, внійде з Виговським і з іншими полковниками і єдва возможе народ утолити в той молві, в окно брамноє вомалі не уби Кисіля стрілою татарин. О такой біді своєй возвістиша комісаре польським гетьманам, тії тогда стояху под Германовкою обозом, і усовітоваху іти, даби свободили комісаров; но, прежде даже не прийшли под Білую Церков польськіє гетьмани, отпусти Хмельницький комісаров з Білой Церкві і сам їх провождаше. Єгда же прехождаху обоз козацький комісаре, абіє козаки і татаре, возставше зо гнівом на комісаров, розграбиша вози зо всіми достатки, яко єгда самі живо остали комісаре.

Сіє видівше, польські гетьмани прийдоша под Білую Церков обозом і сташа на місті, іже ні води, ні корму не бі їх коням, і куповаху ляхи у козаков воду кварту по ворту, а у татар коням пашу. Не мощно бо бі ляхам ні голови вихилити з обозу, і біху в тісноті великой многіє от ляхов, друзі пошедше по воду і за травою пошли в татарськіє руки, єсли хто не заплатил головою. В том Хмельницький прислав дванадесять козаков до польських гетьманов, которіє аки би ні о чом не відуще, принесоша Зборовськіє пакта, даби ні в чом були не нарушені, аби козацького войська було сорок тисяч і з татар і дружби розводити козаки не мислять. Чесо ради польськіє гетьмани козаков тих отпустивше, самі всею силою под обоз козацький начаша подступовати. Где такожде козаки і татаре против ляхов ізийдоша, і бисть брань велика, тамо от значнійших ляхов убієн Волович. Воутріє же послал Хмельницький послов Райтарського, аки не відяй о вчерашней брані, приводяще ляхов ко миру. А в то время козаки і татаре, прибравшеся созади, под обоз лядський чрез посічи подійдоша і удариша кріпко, тоже от обозу козацького з армат огня даша, татаре же обогнавше польські полки, нападоша на легкіє хорогви і сломивше їх, аже в обоз біюще, угнаша; посем обращеся і на войсько устроєнноє удариша, где такожде даже до обозу припроша. І тако день от дня Хмельницький трактати з ляхами продолжаше, нажидая донелі лядськіє без води, без трави ослабівають сили.

В то время биша кріпкіє дожді і от такових безгодій начать войсько польськоє ослабівати, уже бо ні конем, ні войську польському не доставше корму, і много умираху, а хорих по шалашах лядських без лічби, а іже бяху єще здраві, тії хотяху оставити обоз і біжати. Козацькоє же войсько і татарськоє в добром стояше місті і воді, і паші. Єще же відуще ляхи, яко козацькоє умножається войсько, а польськоє малієт, того ради боліє ляхи примиритися хотяху нежелі козаки, і скоро токмо прислав Хмельницький ку згоді, абіє лядськіє прийдоша комісари, і таковіє того мира пункта постановиша:

«Войська козацького должно бути токмо двадесять тисяч.

Козаки в Кієвськом токмо воєводстві должни жити, но і то по кролевських містіх.

Браславське і Черніговське воєводство аби козаков не міло.

Чернь зась повинне зоставати знову в подданстві.

Бунтов ляхи не споминати туж вовіки.

Всякіє теж приходи панськіє паном знову отдатися повинні.

Чигирин до булави козацькой належати маєт.

Віра руськая в своєй цілості і духовенство зоставати будет. Добра церковніє, єсли би хто посіл, отдати должен.

Шляхта, которая була з козаками, при своєй честі зостанет.

Жиди так же до своїх гендлів вернуться на Україну знову.

Хана з татари маєт гетьман козацький привести ко кролю до приязні давней, а єсли би хан не схотіл з кролем жити, козаки мають отступити.

З посторонніми монархами гетьман козацький не маєт трактовати ні о чом, без відома кролевського.

Козаки з Крилова, Канева і Черкас, аби в Кієві судилися спокойне».

Якіє пакта Хмельницький поставивши, взял Собєського і Потоцького в заміну і к коронному гетьману пойде з полковниками, где прієхавши Хмельницький гетьмана коронного привітавши, з обу сторон присягою мир утвердили, которий стоял як на леду тілько до прийдучого літа, і повернули ляхи і козаки в доми своя здраво.








СКАЗАНІЄ, ЧЕСО РАДИ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПОДДАДЕСЯ РОСІЯНАМ, І О ВОЙНІ ДРИЖИПОЛЬСЬКОЙ, РОКУ 1654


Взєм убо хан от кроля двох сенаторов в откупом залогу под Жванцем, возвращаяся до Криму, не бі доволен тим, но єще пусти загони татарськіє в польськіє краї, гді от Прип’яті, Піни і даліє без числа людей бідних в полон взял. Яко повітствують самих шляхетських домов з жонами і дітьми п’ять тисяч, дів і мужаток пошло в бісурманськіє руки. О коликоє горе, плач і стенаніє бі тамо, язик ісповісти не может! Тамо бі жен обруганіє, дів розтлініє, безмилостноє в’язаніє, гладом і жаждою сих удрученіє, вні уду смерть видиша, внутр же страх непоносний. Паче же сего на Косаковського весіллю множество шляхти, свашек і панен шляхетських з музикою стройно і зо всім весільним прибором погнано в татарськую неволю. Сам же хан, ідя до Криму, на Україні много такожде сіл і міст єдиних во плін взял, других мечем веліл посіщи. Хотяшебо хан і козаков сим образом погубити, первіє принудити зо собою їх мишляше іти на Москву войною, яко да тім роздражить на Україну Москву; з нею не посліди татаре і поляки от трьох сторон возставше Україну вконець погублять, а наконець, снешеся татаре з поляки і Москві іли в подданство себі возьмуть, іли розорять богом укріпленное то царство і своє паки Астраханськоє в первое приведуть могущество. Бог же, запиная лукавих в коварстві, обрати і постави, яко же бі єму вістно в неізслідимом совіті. Ібо аще і преждє Хмельницький знаше, в кий конець татаре дають єму помощ, яко своєя боліє користі от обою страну, нежелі християнам добра хощуть, їм же природнія суть врази агарянськоє сущи племя. К сему і о том Хмельницький давно ізвістися, яко хан прирек королю слово паки Польщі покорити Україну, того ради посовітоваша з полковниками своїми, послал к великому государю царю Алексію Михайловичу Григорія Гуляницького 43, возвіщая о своєм наміренії; но потом вскорі вислал нарочних послов, по которих прислал єго царськое величество ближнього боярина і дворецького Василія Бутурліна 49 з іними бояри і многими стольники і дворяни, великим послом до гетьмана Хмельницького і всего войська запорозького, чинячи постановленіє, на яких вольностях мають зоставати под високодержавною єго царського величества рукою. Для чего сам Хмельницький з єнеральними особами і з полковниками і з старшиною полковою і сотниками і отаманею на богоявленіє господнє в Переяславль прієхал, і там раду учинили, где всі полковники і все при них будучоє войсько позволилися бути под єдиновірним себі монархою єго величеством царем московським, а не под кролем польським римськія віри, також і татарам всі постановили от себе огказати. На чом гетьман Хмельницький зо своїми єнерали і полковники і зо всім войськом року 1654 генвара 6 дня присягу виконали і пребагатоє жаловання царськоє соболями і прочими дари, також і знамена войськовіє приняли і по всім полкам стольников, придавши їм козаков, розослали, аби також старшина градськая, духовенство, козаки і все поспольство царському величеству присягу на вірность виконали. Что по обох странах Дніпра во всей Україні всякая душа з охотою учинили і бисть радость великая во всім народі, ібо всі були благонадежні под єдиновірним себі монархою тихомирного во всем пожитія.

Что божіїм поспішенієм і всего малоросійського народу (зо надеждою всякого добра) благоволенієм окончивши, і великих послов єго царського величества з подобающою честію отпустивши, казал Хмельницький наготоватись от себе і от всего войська до царського величества особам з грамотою...

Муж поістинні імені гетьманського достоїн, много дерзновен в бідствія входити, множає совітен в самих бідствіях бяше, в нем же ні тіло коїми-либо труди ізнуренно, ні благодушество противними навіт побіжденно бути можаше; мраза і зноя терпініє равно, пищі і питія не єлико непотребноє іждивеніє, но єлико єстеству довліяше, толико вкушаше; сном ні в нощі, ні во дні побіждашеся; аще же когда от діл і упражненія воїнського времені ізбиваше, тогда мало почиваше, і то не на многоцінних одріх, но на постелі яже воїнському мужу приличествуєт; спящи же паки не печашеся, даби уєдиненноє коєму місто ізбирати, но і между немалим воїнським кличем, нічто же о том радящи, з тихостію сна приїмаше, одіяніє нічим же от прочіїх разнствующеє; оружіє точію і коні мало что от іних лучшеє; мнозі многажди єго воїнським плащем покровенна между стражми от труда ізнемогоша почивающа созерцаху; первий на брань, послідний по уставшей брані ісхождаше. Сицевія і сим подобнія в нем добродітелі розсуждающе, что дивно єсть внести, яко побідителем і страшилом ляхов сотворися, іже сладостем мирським, всеціло себі вдавше, воїнських діл і обученій весьма устранишася. Сего ради неточію воїнство своє, но аще би (яко же вишше речеся) Хмельницький їх тайно не пощаді, то би і всю Польщу вовіки погубили.

Умершого убо (по вишеписанному) Хмельницького в день Успенія пресвятия діви, всі на погреб єго зошедшіїся генерали і полковники, старшина їх і чернь з превеликим плачем і жалостію, купно же і войськовими обрядами поправадиша з Чигирина в Суботов і тамо в церкві каменной, от самого ж іногда созданной, в недільний день пред Семенном 49а погребоша і плакавше немало над гробом вождя своєго, розійдошася восвояси.

Повіствують достовірно ніції, яко поляки не могущи іним образом Хмельницького умертвити, совіт сотвориша, даби смертним ядом єго отруїти. Єже случися тако: притвориша нікоєго великородного юношу, аки би он хощет у Хмельницького дщер себі в жену пояти, которий, прієхавши в Чигирин, притворно пошлюбил оную. Таже при от’їзді провождающого Хмельницького, нареченного тестя своєго, почастовал за здравіє панни своєй фляшечкою, полною водки, ядом не скоро умерщвляющим наполненною, сам первіє одну подобную первой з єдиного і того ж де пуздерка випивши. І тако он простого іспивши питія пребисть безвреден, Хмельницький же бідний от таковой проклятой приязні і живота лишися. Что доводно может бути оттуду яко лестний он зять нікогда же посліди на Україну не являлся.








О ВЗЯТІЇ ОТ ТУРКОВ УМАНІ І ЛАДИЖИНА І ПРОЧИХ УКРАЇНСЬКИХ ГРАДОВ


Потом боярин і гетьман, чрез нісколько неділь Чигирина доставаючи, ізвістилися, что турчин з великими силами на Україну вийшол і виправили Дмитришка 50 з войськом на отсіч Мурашці 51, в Ладижині будучому от турков в облеженню; но Дмитришко, получивши вість, что уже гради турки Стіну, Бар, Подгайці, Межибож, Ладижин і Умань подоставали і єще хан зо всіма силами спішить к Чигирину на отсіч Дорошенку, принужден був оставити Мурашку і пойти воспять к Каневу. Понеже князь Ромодановський 52 і Самойлович гетьман 53, не доставши Чигирина, возвратилися к Дніпру, — їх же хан не заставши, гнал з Дорошенком, даже до Дніпра, но не во время, понеже російськіє войська всі за єдині сутки за Дніпр прейдоша. По отшествії же тако сильних російських войськ, которіє не токмо не дали Ладижину, Умані і прочіїм градам на турка помощі, но послишавши хана з Дорошенком 54 на їх наступующого, ближайшіє понад Дніпром гради татарам на лов і все Задніпря в необ’ятом страху оставили; даже із кріпких градов людіє, оставивши церкви божія, і довольніє припаси воєнніє і доми, всякого блага ісполненіє, невідомо, в какую страну от страха біжаше. От коїх градов всіх, воспоминанія достойних, єдину в примір Лисянку воспом’яну, которая не єдиножди і сильним войськам отпор давала; потом і Чернецькому, земель руських воєводі, з Тетерою-гетьманом, з польськими і козацькими пішими і кінними великими войськами і з сильними ордами пришедшу і чрез шістнадесять неділь всякими воїнського наважденія устремленіями, гранатами і арматами добивающему, не далася; Костанного Волошина, в шести тисящах войська пришедшого мирним образом, а потом зрабовати град хотівшого, на безчестіє главопретикатенні ізгнаша із града і вибиша; такожде і Суховія-гетьмана 55, з великими ордами на Україну нашедшого, от него же всі гради українськіє в страху биша, многолюдственная Лисянка к себі і не допустила. Но в том году 1674, августа 16, увидівши, что тако сильніє войська от єдиного ординця за Дніпр уступили, принужденні і они, оставивши толь кріпкоє і в стрільбу запасноє місто, з церковними всіми утварми і Домовими своїми, цілими імінії, страхом жаль покривши, ніким же гонимі, в разніє страни розбігатися. Потом і хан з Дорошенком, возвратившися од Дніпра і попустошивши безлюдськіє гради і села, увидів і сей — тот знаменитий і многолюдний град Лисянку, зо всіми єго строєнії і довольствії — опустивший, по-премногу возвеселился; ібо на него ж прежде хан з татари не могл зблизу і посмотріти, нині, безбоязненно вшедши в он, розорил єго і спалил, что посліди по Стеблеву і прочіїм градам стало, же огнем к горі пойшли; по прежде сего султан турецький послал візера на місцю своєм з войськами добувати міста Ладижина, где був Мурашка з п’ятема тисячами козаков, от гетьмана Самойловича под команду єму данних, ради защищенія града затворился, которий тако сильне боронился, что на єдинонадесяти знатних потребах великоє множество турков побил, — а когда сам султан турський тамо приспіл, того ж часу, чрез намову і присягу гетьмана Дорошенка і Гоголя 56, полковника подольського, при турськом войську будучих, Ладижині от войська задніпровського, з ними в облеженню бувшого, зрадливе отступили. Видячи Мурашка зміну, положившися на бога, з войськом своїм в замок вступил; а турчин, визвавши з града всю старшину к присязі, увиділ, что Мурашка з войськом вступил в замок і ладижинці без старійшини зостали, пустивши в забвеніє присягу, всіми силами на примиренних граждан нападе і немилостивно мечем посіче, і град із женами і дітьми весь сожже, — ізбувших же огня в плін отведе; і аще — яко християне, в замку затворившися — пятитисячноє з Мурашкою-полковником задніпровськоє войсько, єлико мощно би, убивающе турков, помощі давало, но ничтоже успіло: всі би граждане от меча погибоша. Посліди же і к замку турки приступ учинили, где Мурашка, чрез дві неділі в непрестаном штурмі будучи і на випор з замку випадаючи, много турков побивал; наконець, трудами нощедневними і жаждою без води ізможденні бувши, обаче бісурману ні єдиного от себе взяти не давше, всіх єдин на другом смертію умроша.

Того ж году, розжегшися турчин кровію християнською, подступил под Умань, — послал в град дванадесять пашей, возивающе граждан к примиренію, но уманці, відаючи, что своїм примиренієм учинил Ладижину, уповающе же на безчисленний з околичних градов і сел у себе люд, где був зійшов і знатний град Торговиця з своїми меншими гради і селами в забіг, побили оних пашей і чрез нісколько неділь знатний отпор туркам давали, но потом подкопами взяти, — обаче тако сопротивляхуся їм і защищаху себе, яко не токмо на стінах градських, но і по улицях з турками ручним боєм бишася. Тамо бяше со ужасом Дорошенку і при нем будучим войськам християнським видіти кров, улицями текущую, ібо всі Умані християне мужественно от меча умроша; таможде в Умані турки от побитих християн глави отрізовали і у турецького паші за всякую по червонцу брали, — з которих глав кожі знємши і соломою онія наполнивши і осушивши, под Ладижин к цесарю отвєзоша; такожде какіє гради і села турчину поздавалися, з оних дань взял синами і дщерми і всіх побісурманил.

По сем турчин, взявши Умань, в свою землю отийде і оставил при Дорошенку орду. З нею же Дорошенко, преходя Україну, всіх, которіє царському величеству поддалися, вигублял; кто что був пред войськами сокрил, тоє все у людей повимучувавши, татарам платил, а піхоті своєй, не імія чим платити, повеліл на путех купцов розграбрати і обнажати.

Году 1675. Начали всі задніпряне свою землю пусто оставляти і под гетьмана Самойловича преходити в Малу Росію, которих гетьман, свояволю укрощающи, ласкаве приймал і начал чинами потішал, даби там, на Задніпрю будучи, з турками і татарами при Дорошенку християн не вигубляли.

Того ж году і піхота Дорошенкова королю Собеському 57 поддалися, которих король до двору своєго принявши, барву і плату дал; но орда, даби і Дорошенко з королем не примирился, пришла єще єму на помощ, понеже король, по отшествії турецьком з Бару, з Рашкова і з Могилева, турков вибил і желал себі Україну прибавити, но оставивши в от’ятих от турков градіх коменданти, принужден, замислу своєго не оконча, в Краков на коронацію одійти; а князь Ромадановський і гетьман Самойлович, пославши под Чигирин поєзд, самі зогнали за Дніпр, в Малую Росію — Корсунь з полковником і людьми, которий град напотом ляхи з церквами сожгли, — а посланий поєзд нічого не получил. Обаче, примирившися Дорошенко з запорожцями і з кошовим їх Сірком 58, присягл і они також присягли царському величеству на подданство, і ради увіренія, послал тестем своїм на Москву яничари турецькіє. І хотячи бути гетьманом малоросійським, начал запорожцов дарами прельщати, такожде і под реєментом Самойловича-гетьмана старшину побуждал противу гетьмана на бунти, даби Чорную раду собравши, яко за Брюховецького 59 і за Сомка 60, гетьманов, вольними голосами ізбрали себі гетьмана; но і к сему мало кого привел. Послі ди же Урозумівшу, что єму гетьманом в Малой Росії не бути, паки начал к орді і турчину посилати; но турчин, за свої яничари бувши загніваний, отрікал єму помощі дати. Он, зо всіх сторон оставлен, в полтори тисящи своявольной піхоти, на которих із позосталих послушних градов плату і хліб собирал, оставшися, — на всі страни приязнею своєю манил.

Году 1676. Видячи царськоє величество, что Дорошенко писаніями зачливими лжу і коварство своє покриваєт і даби чесо злобою своєю впред не зділал, послал войська великоросійськіє і малоросійськіє і шляхту смоленськую з князем Ромадановським і з гетьманом Самойловичем под Чигирин, — которіє виправили, первіє, в тисящей двадесять поєзд. Тот поєзд тако облег Чигирин, же околичних градов ні єдиного чоловіка не пущено в Чигирин. Где Дорошенко, з самими чигиринцями оставивши в осаді, убоялся і начал з Ромодановським-князем і гетьманом Самойловичем трактовати, даби поприсягли, что іміють єго сохранити жива, — что от них получивши, ізийде з града і, поклонившися боярину і гетьману, здал Самойловичу гетьманство, а при том булаву і бунчук; потом войсько платноє з града вивел і град з арматами здал. На їх же місто внійшло войсько великоросійськоє і малоросійськоє з полковником черніговським Василієм Бурковським, где застали армат і порохов немало; потом Дорошенкові велено іти в град малоросійський Сосницю на житіє. І тако з неоплаканіїм падежем і розоренієм України, окончилося гетьманство Дорошенково, і зо великим страхом поляков, понеже чрез Дорошенка виведений султан турецький, заєхавши все Подолля і Україну, поділал себі границі — даже под град Коростишев і недалече от Львова.

Того ж году Каплан, баша турецький, наступил з войськами великими на несобравшогося з своїми войськами короля Собєського, которий і дал добрую битву, обаче бувши в обмеженню, устрашенний от великой нужди, і не хотя з турками примирился і, давши тридесять тисящей червонцов, уступил всего Подолля і України по Коростишев, і на ініє многіє турецькіє вимисли принужден пристати.








ОТКУДУ ПАЛІЙ ПОВСТАЛ — ПОВІСТЬ


По примиренії короля польського з російськими монархами і по согласію папіжа і цесара, даби всім християнським монархам на турков і татар воєвати, — в тот час, яко з малоросійських, тако і з запорозьких отважних юнаков многіє, собравши собі охотников козаков і поділавшися ватагами, сірич полковниками, без всякого указу, своєю охотою, ради защищенія от нападенія бісурманського християн і границь обороняючи, по диких степах на обю страну Дніпра, кормячися от диких звірей м’ясом і криючися, татарськіє загони, з Польщі і з Росії з людьми набраними, в Крим і в Білоградщину в неволю проваженими, розбивали і, користей з коньми і оружієм татарських доставши, употребляли; християн же мужеська полу і женська з їх дітьми в землі і отчества свої свободно отпущали, проводжали. На которих широких і пустих степах тих же от усердія всему християнству без найму служащих козаков зо удивленієм надлежить ход розсуждати; понеже на тих диких і широких степах не імієтся ні єдиной стезі, ні сліду, яко на морі. Обаче тіє вишеписанніє ватаги, добре знающи проходи, аки би по широких ізвістних путем, з великим опасенієм, даби не були где от татар ізслідованні, не іміющи себі чрез нісколько місяцей огня, і єдиножди в сутки зіло скудной пищі — толокна і сухарей толчених вкушаючи і коням рзати не дающи, аки би дикіє звірі криючися по тернах і комишах, і з великим опасенієм, путі своя — разно роз’єздяся — гублящи, — хождаху; познаваху же на тих диких і широких степах себі путь вдень по слонцу і кряжах високих земних і могилах, внощі же — по звіздах, вітрах і річках, — і тако татар висмотривши і нечаянно нападши, малим людом великіє їх купи розбиваху, і отпустивши християн в їх отчество свободно, самих турков і татар в Москву, а іних в Польщу к королю отвозяху. Їх же тамо приймовано і довольно обдаривши, при милості монаршой і при всякой всему войську запорозькому свободі, в Малую Росію і на Запорожжя отпускано.

З тих убо запорозьких ватагов іли охотних полковников називаємий Семен Палій 61, родом з Борзни, оженившися на Задніпрю в Фастові і держачи войсько при себі охотноє, не токмо не допущал татарам Польщі і Росії воєвати і опустошати, но ходящи і сам і посилающи на Бучаки і в Білоградщину, села татарськіє і Очаков не єдиножди розорял. Противу єму же где являхуся татаре, он мужественно і щасливе чрез ніскольконадесять літ їх розбивал, з великою короні польськой і всему християнству пользою. Утишивши же Задніпря і поосажовавши многіє гради, людьми осіл був, яко удільний пан, войська свої охотніє по Поліссю, даже до литовськой границі, розстановляющи, десятини з пасік, індукти і всякіє приходи со всего Задніпря, даже до Дністра і Случі, на себе отбирающи. На него же коликократні султани кримськіє і білоградськіє, іміщи при себі і яничаров, даже под самий град Фастов (где Палій резидовал) приходили, даби єго достати, но он тако їх побіждал і проганял, — даже єдиного часу, і самого над войськом начальствующого султана живо побрал. З ним же, посліди, татаре, приходящи в примиреніє, начали були частокротне дарами знатними обсилати єго. Потом ляхи, забувши своїх, чрез тяжкія татарськія нахожденія бувших, розореній, чрез чіє мужество і промисл воєнний освобожденні були і мало в тишині пожили, — на того от зависті повстали; і первіє, обманою взємши єго, в град Майборок 62 на зоточеніє заслали. Откуду по довольном сидінії, на нарочно подведенного коня в кайданах спадши, к своєму войську прибіг. Потом виправші гетьман коронний рейментара з кварцяним войськом, такожде з німецькою і польською піхотою при арматах і гранатах под Фастов. Но Палій, не посилая проти ляхов своєго войська, сокрил оноє в лісах, а сам затворился в Фастові; когда же поляки под град подступиша, Палієво войсько утаєнноє з поля на обоз, а Палій з града на шанці лядськіє ударивши, тако поляков поразиша, яко єдва в обозі удержавшися, таможде з Палієм примирившися, в свою землю зо стидом принуждені отійти. Посліди же, любо іміяше Палій от поляков на себе всегдашную тайную вражду, но іміющи от царського величества і от короля польського к себі милость, жил при всіх довольствіях, владіющи всім Задніпрям по Дністр і Случ, якиби гетьман, но не був гетьманом, — токмо полковником паче всіх полковников первійший і в бранєх мужественнійший. А гетьманом був тогда на Задніпрю Самусь 63.





ЛІТОПИС ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ (Уривки)

Вперше повністю надруковано у вид.: ДЂйствія презЂльной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с поляки, за найяснЂйших королей полских Владислава, потом и КазЂмира, в року 1648, отправаватися начатой и за лЂт десять по смерти Хмелницкого неоконченной, з розних лЂтописцов и из діаріуша, на той войнЂ писанного, в градЂ Гадячу, трудом Григорія Грабянки, собранная и самобитних старожилов свЂдительстви утвержденная. Року 1710. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. Киев В Университетской типографии. 1854 (на обкладинці: 1853), XXIX+IV+374 + IV с. Текст літопису Г. Грабянки вміщено тут на стор. I — IV + I — 271. У додатках надруковано уривки з літопису Леонтія Боболинського кінця XVII ст.

Уривки з літопису Г. Грабянки подаються за першодруком.

1 Кромеp Мартин (1512 — 1589) — польський історик і церковний діяч, автор історичної хроніки Польщі (1555 — лат. мовою, 1611 — польськ. мовою), у якій є відомості з історії України.

2 Бєльський Мартин (1495 — 1575) — польський історик, автор «Хроніки» (закінчена його сином йоахімом (1550 — 1629).

3 Гвагнін (Гвагнінні) Александр (1538 — 1614) — польський хроніст, автор історичної праці «Європейська Сарматія» (1578, 1611) та короткої хроніки Польщі (1584), які містять також відомості з історії України, зокрема про запорізьке козацтво.

4 Коховський Васпесіан Ієронім (1633 — 1700) — польський історик і письменник. В основному своєму творі «Щорічники» (лат. мовою, ч. 1 — 3, 1683 — 1698) з шляхетських позицій описав визвольну війну українського народу 1648 — 1654 рр., негативно оцінив її ватажків.

5 Пуфендорф Самуїл (1632 — 1694) — німецький історик та правознавець. У його працях, присвячених історії Швеції, є відомості про визвольну війну українського народу 1648 — 1654 рр.

6 Гібнер Йоганн (1668 — 1731) — німецький історик і географ. Матеріали з історії України вміщено у його праці «Відомості з політичної історії» (1721).

7 Казімір III Великий — польський король у 1333 — 1370 рр. з династії П’ястів.

8 Казімір IV Ягеллончик (1427 — 1492) — великий князь литовський з 1440 р. і король Польщі з 1447 р., який поширив шляхетські права та вольності на руських феодалів усіх земель Великого князівства Литовського.

9 Навуходоносор II — вавілонський цар у 604 — 562 (або 561) рр. до н. е. Завоював Сірію, Фінікію і Палестину.

10 Кір II Великий (? — 529 до н. е.) — цар стародавньої Персії у 558 — 529 рр. до н. е., завойоввик частини Індії, Мідії, грецьких колоній у Малій Азії.

11 Александр Македонський (356 — 323 рр. до н. е.) — цар Македонії в 336 — 323 рр. до н. е., видатний полководець і державний діяч античних часів, завойовник держав Малої Азії, Сірії, Єгипту, Вавілону, Месопотамії, Парфії, Персії та ін.

12 Август Гай Юлій Цезар Октавіан (63 до н. е. — 14 н. е.) — римський імператор (27 до н. е. — 14 н. е.).

13 Дмитрій Донськой (1350 — 1389) — великий князь московський (з 1359 р.) і володимирський (з 1362 р.). Очолив збройну боротьбу проти Мамая, які розгромив у Куликовській битві в 1380 р.

14 Mамай — правитель Золотої Орди, з 60-х років XIV ст. організатор походів на руські землі. У Куликовській битві 1380 р. зазнав поразки і втік у Крим, де був убитий.

15 Жигмонт (Сігізмунд I, 1467 — 1548) — король польський і великий князь литовський з 1506 р.

16 Лянцкоронський Предслав (р. н. невід. — 1531) — українсько-литовський феодал, хмільницький староста. Очолював походи українських козаків 1516 р. на Акерман і 1528 р. на Очаків.

17 Вишневецький Дмитро Іванович (р. н. невід. — 1563) — український магнат, князь, черкаський і канівський староста. Брав участь у боротьбі проти турецько-татарської агресії. 1563 р. потрапив у полон і був страчений турецьким султаном у Стамбулі.

18 Ружинський Євстафій — намісник польського воєводи у Києві у 1575 — 1581 рр.

19 Генріх III — французький король у 1574 — 1589 рр., з 1572 р. польський король.

20 Івонія (Іван Вода Лютий, р. н. невід. — 1574) — молдавський господар (1572 — 1574). Очолив збройну боротьбу молдавського народу за повалення турецького іга, у якій йому на допомогу прийшов загін українських козаків на чолі із Іваном Свирговським.

21 Свирговський Іван (р. н. невід. — бл. 1574 р.) — козацький гетьман на початку 60-х років XVI ст. Учасник боротьби молдавського народу проти турецького іга.

22 Підкова Іван (р. н. невід. — 1578) — один з керівників боротьби молдавського і українського народів проти султанської Туреччини, в 1577 — 1578 рр. молдавський господар. По-зрадницькому захоплений у полон і за наказом польського уряду страчений у Львові.

23 Шаx Яків — ватажок запорізького козацтва, побратим Івана Підкови.

24 Рогоза Михайло (р. н. невід. — 1599) — київський митрополит, один з організаторів Брестської церковної унії 1596 р.

25 Потій Іпатій (1541 — 1613) — володимирський православний єпископ (з 1593 р.), потім уніатський митрополит (в 1600 — 1613 рр.), один з організаторів Брестської церковної унії 1596 р.

25 Терлецький Кирило (р. н. невід. — 1607) — український церковний діяч, єпископ луцький і Острозький, один з ініціаторів Брестської церковної унії 1596 р.

27 Наливайко Северин (у деяких творах — Павло; р. н. невід. — 1597) — керівник селянсько-козацького повстання 1594 — 1596 рр. Виданий козацькою верхівкою, Наливайко після страшних тортур був страчений у Варшаві (четвертований). Легенда про спалення Наливайка у мідяному бику літературного походження. Збереглася вона і в усній народній традиції.

28 Косинський Криштоф (р. н. невід. — 1593) — гетьман українського реєстрового козацтва, у 1591 — 1593 рр. очолив антифеодальне повстання проти шляхетської Польщі. Підступно вбитий у Черкасах.

29 Жолкевський Станіслав (1547 або 1550 — 1620) — польський державний діяч і полководець, керував придушенням повстання Наливайка 1594 — 1596 рр. Брав участь у Хотинській війні 1620 — 1621 рр. Загинув у битві під Цецорою в Молдавії.

30 Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович (р. н. невід. — 1622) — гетьман українського реєстрового козацтва. У 1621 р. командував козацьким військом у битві під Хотином.

31 Хмельницький Михайло (р. н. невід. — 1620) — чигиринський підстароста, батько Богдана Хмельницького. Загинув у битві під Цецорою під час польсько-турецької війни 1620 — 1621 рр.

32 Чаплинський Данило — польський шляхтич, чигиринський підстароста, утискував Богдана Хмельницького, відібрав у нього хутір Суботів.

33 Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460 — 1530) — брацлавський староста, великий литовський гетьман. Очолював походи проти кримських татар.

34 Потоцький Павло — йдеться про Миколу Потоцького (р. н. невід. — 1651), польського магната, великого коронного гетьмана Польщі, що керував придушенням антифеодальних селянсько-козацьких повстань на Україні у 30 — 40-х роках XVIII ст.

35 Барабаш Іван (р. н. невід. — 1648) — військовий осавул реєстрового козацького війська. Належав до угодовської частини старшинської верхівки, яка допомагала шляхетській Польщі придушувати визвольний рух на Україні. Повсталі козаки убили Барабаша і приєдналися біля Жовтих Вод до війська Богдана Хмельницького.

Оповідання про викрадення Хмельницьким у Барабаша листів з привілеями, наданими козакам польським королем, проходить через усю українську історіографію кінця XVII — XVIII ст. Воно літературного походження, переспіване також у народній думі «Хмельницький і Барабаш». Історичні джерела таких привілеїв не засвідчують. По-різному у козацьких літописах передано і сюжет цього оповідання. У літописі Самовидця привілеї переховує переяславський козак Іван Ілляш (Іван Ормянчик). У Самійла Величка Барабаш фігурує як черкаський полковник, «История русов» величає Барабаша наказним гетьманом. За «Историей русов» Барабаш утопився в Дніпрі, намагаючись втекти від козаків Хмельницького. У С. Величка Барабаша убили козаки і кинули у Дніпро. У Г. Грабянки Барабаша заколов списом Филон Джеджелій.

36 Джеджелій (Джалалій) Филон — кропив’янський (ічнянський) полковник, діяч визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. Очолював повстання реєстрових козаків 1648 р. у Кам’яному Затоні. 1651 р. обраний наказним гетьманом.

37 Калиновський Мартин (р. н. невід. — 1652) — польський магнат, великий коронний гетьман (з 1651 р.), один із керівників польсько-шляхетського війська під час визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Загинув у битві під Батогом 1652 р.

38 Ян II Казімір (1609 — 1672) — польський король у 1648 —

1668 рр. з династії Ваза, за правління якого відбулася визвольна війна українського народу 1648 — 1654 рр.

39 Вишневецький Ярема (1612 — 1651) — український магнат, князь, боровся проти централізації державної влади у шляхетській Польщі. Брав участь у придушенні селянсько-козацьких повстань на Україні у 30-х роках XVII ст. Під час визвольної війни 1648 — 1654 рр. був на брці польської шляхти, дістав звання коронного гетьмана.

40 Твардовський Самуїл (1600 — 1660) — польський поет і хроніст, автор поеми «Громадянська війна з козаками, татарами і Москвою, пізніше з шведами і угорцями» (вид. 1681 р.), у якій описано події визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. Поему С. Твардовського використав як джерело С. Величко.

41 Лещинський Станіслав (1677 — 1766) — польський король у 1704 — 1711, 1733 — 1734 рр.; ставленик Швеції. Уклав договір з І. Мазепою про перетворення Лівобережної України на польсько-шляхетську провінцію. Після Полтавської битви 1709 р. втік до Франції. У 1733 р. при підтримці Франції вдруге був проголошений королем Польщі. У 1735 р. зазнав поразки від російських військ і зрікся престолу.

42 Виговський Іван (р. н. невід. — 1664) — генеральний військовий писар. Після смерті Богдана Хмельницького став гетьманом України, проводив пропольську політику, намагався відновити польсько-шляхетське панування. У 1659 р., зазнавши поразки від повстанців, очолених 1. Богуном, І. Іскрою та І. Сірком, утік до Польщі.

43 Богун Іван (р. н. невід. — 1664) — український полководець, герой визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі, соратник Богдана Хмельницького. Звинувачений у зносинах з Росією і козацтвом Лівобережної України, Богун був страчений польською шляхтою у Новгороді-Сіверському.

44 Петрів піст — піст перед церковним святом Петра і Павла, що відзначалося 12 липня (за н. ст.).

45 Собор святих апостол — церковне свято, що відзначалося 13 липня (за н. ст.).

46 Радивілл (Радзівілл) Альбрехт Станіслав (1593 — 1656) — литовський магнат, князь, великий литовський канцлер.

47 Небаба Мартин (р. н. невід. — 1651) — чернігівський полковник, військовий діяч часів визвольної війни 1648 — 1654 рр. Загинув під Лоєвом у бою проти польсько-литовських військ Радзівілла.

48 Гуляницький Григорій (роки н. і смерті невід.) — ніжинський полковник (1656 — 1659). Належав до козацько-старшинської верхівки, яка після смерті Богдана Хмельницького намагалася відірвати Україну від Росії.

49 Бутурлін Василь Васильович (р. н. невід. — 1656) — російський військовий діяч, дипломат, боярин, очолював російське повноважне посольство на Переяславській раді 1654 р. Після возз’єднання України з Росією командував російським військом, що проводило воєнні дії на Україні проти шляхетської Польщі.

49а ...пред Семеном — тобто у неділю, перед церковним святом Семена, яке відзначається 1 вересня (за ст. ст.).

50 Дмитришко (Дмитрашко, Думитрашко) Райче (р. н. невід. — бл. 1705) — полковник у Переяславі з 1667 р. Виходець із Сербії. Підтримував союз з Росією.

61 Мурашко Андрій — козацький полковник. Загинув у битві з турками 1674 р.

62 Ромодановський Григорій Григорович (р. н. невід. — 1682) — російський державний і військовий діяч, боярин. У складі російського посольства брав участь у Переяславській раді 1654 р.; під час чигиринських походів 1677 — 1678 рр. командував російськими військами.

53 Самойлович Іван (р. н. невід. — 1690) — гетьман Лівобережної (1672 — 1687) і Правобережної України (з 1674 р.). Боровся проти гетьмана Петра Дорошенка. У 1687 р. засланий до Сибіру.

54 Дорошенко Петро Дорофійович (1627 — 1698) — гетьман Правобережної України в 1665 — 1676 рр. Вступив у союз з Туреччиною і Кримським ханством, організував грабіжницькі походи на Лівобережну Україну.

53 Суховій Петро — писар Запорізької Січі, у 1669 — 1670 рр. — гетьман, орієнтувався на Туреччину.

58 Гоголь Остап — уманський і подільський полковник, у 1674 — 1679 рр. — наказний гетьман протурецької орієнтації.

57 Собеський Ян (1629 — 1696) — польський полководець, король Польщі під ім’ям Ян III в 1674 — 1696 рр.

58 Сірко Іван (р. н. невід. — 1680) — кошовий отаман Запорізької Січі, учасник визвольної війни 1648 — 1654 рр. Уславився успішними походами проти Кримського ханства і причорноморських турецьких фортець.

59 Брюховецький Іван Мартинович (р. н. невід. — 1668) — гетьман Лівобережної України в 1663 — 1668 рр. Обраний гетьманом на Чорній раді 1663 р. Проводив протурецьку політику. У 1668 р. проти Брюховецького і його старшинської групи вибухнуло повстання, під час якого він був убитий козаками у Диканьці.

60 Сомко Яким Семенович (р. н. невід. — 1663) — наказний гетьман Лівобережної України (в 1660 — 1663 рр.). Виступаючи за возз’єднання України з Росією, домагався привілеїв для козацької старшини та зміцнення її політичної влади, що викликало невдоволення царського уряду. Позбавлений гетьманства на Чорній раді 1663 р. і страчений.

81 Палій Семен Пилипович (справжнє прізвище Гурко; нар. в 40-х роках XVII ст. — 1710) — білоцерківський (фастівський) полковник, народний герой, керівник визвольної боротьби на Правобережній Україні проти польсько-шляхетських і турецько-татарських нападників наприкінці XVII — на початку XVIII ст. За намовою Мазепи у 1704 р. заарештований і 1705 р. засланий до Сибіру. У 1709 р. брав участь у Полтавській битві.

62 Майборок (Мальборг, Марієнбург) — прусське містечко, у XVII — XVIII ст. належало Польщі.

63 Cамуcь Самійло Якович — богуславський полковник, один із керівників визвольного руху проти польсько-шляхетських загарбників на Правобережжі кінця XVII — початку XVIII ст., учасник повстання Палія 1702 — 1704 рр. Брав участь у боротьбі проти шведів 1708 — 1709 рр.







Попередня     Головна     Наступна        Переклад


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.