Головна

АНОНІМ

ЖИТІЄ ОЛЬГИ ¹

Багато літ народ наш руський жив, бавлячись нескінченними війнами між собою, жив, жодного ладу і ніякого старшого над собою не маючи. Тільки коли на війну виходили, вибирали поміж себе одного мужа смілого й мудрого і чинили його старшим у себе, поки та війна тривала. А потім почалися межи ними заздрості, ненависті, й мали від того поміж собою великі й безкінечні війни, в яких багато їх загинуло, а народ зменшився. А крім того, постав на них народ сусідній (або газари ²), котрі, звитяживши їх сильно, покорили. А як Господь Бог схотів ласку свою святу нашій землі явити, дав спокій і обрали собі князя, щоб ними владарював, судив за кривди і від навколишніх ворогів боронив. І попросили собі від землі варязької ³ (а вони називалися пруси ⁴) великого князя Рюрика, який прийшов до них на велике князівство, а з ним два брати Синеус і Трувор з усім родом своїм та людом немалим. І від цих варягів, чи прусів, наш народ спершу прусами, потім русами, а врешті, руссю названо, а перед цим слов'янами називали. А інші розповідають, що народ наш був дуже великий і мужній, по всій землі розсіявся і від розсіяння Росією названий, а інші кажуть, що від волосся русого, а ще інші, що від князя Рюрика руссю названо. Від князя, отож, Рюрика почалося велике князівство Руське, той усілякі порядки пристойні й ліпші звичаї встановив. Через декілька років брати його померли, невдовзі й сам князь Рюрик помер, залишивши одного малого сина Ігоря, якого з князівством Руським віддав Олегові, родичу своєму. Цей Олег, владарюючи у вельмі великій державі, мав війни з навколишніми землями і вельми багато їх підкорив Руському князівству, між ними й Царгород, так що і греки мусили данину давати.

Від цього кореня варязького в селі Вибут, що недалеко великого міста Пскова, народилася свята велика княгиня Ольга, хоч і не княжого роду була, однак знатного, бо Трувор братом Рюрика був. Мала обличчя гарне і мудріша всіх дівчат варязьких та руських, отже, не було їй рівної, а до того чистоту вельми любила, хоч і закону не знала. Коли Ігор, Рюриковий син, бувши молодий, у Псковській державі забавлявся полюванням, трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти. Побачив, що хтось на човні пливе і попросив, щоб його за річку перевезли, а вона, як князя, послухалась. А коли побачив Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, бо молодий був, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи:

— Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси Боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику — бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва втратити.

Такі і більше того слова говорила блаженна Ольга Ігореві. Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від'їхав до Києва.

Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту. Дивувався князь Ігор мудрій мові її, від чого прийшов у розум, а потому завжди пам'ятав нагадування тієї мудрої дівчини, а чистоти дотримувався. А коли прийшов у відповідний вік, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив. Тому-то всіх інших відпустивши, послав по блаженну Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю і за звичаєм народним віддано йому за жону — від неї й народився Святослав, батько великого князя Володимира.

По смерті ж Олега, великого князя руського, сам Ігор став єдиновладний у всій Руській землі, з навколишніми народами великі війни провадив, ходив на Царгород і багато навколишніх країн завоював, дань грекам встановив й повернувся з миром, а відтоді мав мир з усіма аж до смерті, а смерть його така була.

Коли якось проходив своєю землею, беручи данину, трапилося йому прийти і до древлян, що нині звуться Поліссям, і там з людей надмірно велику данину стягав і відсилав до Києва, а сам ще там залишився, гадаючи ще більше урвати. Древляни, будучи вельми обдерті князем, зло на нього мали, бо надмірну данину з них брав, зібралися й убили його під містом Коростенем, що недалеко від Овруча. А ще замислили взяти й княгиню його, блаженну Ольгу, і своєму князеві за жону віддати, а сина їхнього Святослава зрадою вбити. І послали до Ольги своїх вельмож двадцять. А коли ті прийшли, сказала вона їм:

— Чи добре дійшли, вдячнії мої гості? Вони відповіли:

— Добре. Вся земля древлянська прислала нас до тебе, велика княгине, розказати тобі, що князь твій, прийшовши до нас, як вовк неситий, понад міру данину брав і дуже нас утискав, чого ми не могли стерпіти: убили його. Але щоб ти не була смутна, просимо у тебе вибачення. Князь наш, дуже молодий і гарний, а в усіх учинках та цнотах вельми тямучий, хоче мати собі за жону тебе, тому й нас з проханням до тебе прислав.

Блаженна Ольга, почувши про смерть милого мужа свойого, дуже за ним жалувала, а послів тих наказала живих у рів повкидати і землею засипати. І не досить їй було того, а надумала вона на всіх древлянах мститися і послала з хитрістю до древлян сказати:

— Коли хочете взяти мене своєму князеві за жону, хай прийдуть до мене всі перші ваші вельможі й нехай мене з великою честю провадять.

Вони, не відаючи хитрості її, послали до неї всіх вельмож своїх значних п'ятдесят, яким Ольга наказала в лазні митися, а сама ту лазню з ними спалила.

Але і цього не досить їй було. Ще послала слуг своїх до древлян сказати:

— Ото вже йду. Приготуйте меду та інших напоїв в тому місці, де убито мужа мого, щоб я учинила поминки, згідно звичаю нашого, а потому піду до князя вашого.

І як вона просила, було наготовано так. Вона там учинила плач великий над гробом мужа свого Ігоря і поминки, згідно звичаю свого. Наказала над гробом його могилу висипати, а потім древлян охітно частувати, а своїм слугам звеліла бути тверезими, а не впиватися. Коли ж побачила Ольга, що древляни п'яні, то наказала слугам своїм побити їх усіх, мовлячи:

— Винищіть на землі всіх бунтівників і убивць мужа мого, щоб противенці панам своїм (піднесли бо руки на пана свого!) й інші свавільники в Русі, почувши про їхню загибель, боялися і не важилися б панів своїх губити, а зі страхом служили і корилися.

І убито було в той день п'ять тисяч древлян. А те вчинивши, Ольга вернулася до Києва і через якийсь час, зібравши велике військо, пішла з Святославом, сином своїм, на древлян, щоб іще помститися за смерть мужа свого, і за малий час завоювала всю землю їхню, тільки найзначніші вельможі, зібравшись у місті Коростені, міцно боронилися, що не можна було їх і за рік взяти. Ольга замислила хитрість і послала до них сказати:

— Чому ви в місті з голоду гинете, не бажаючи мені покоритися? Уже ж уся ваша земля мені піддана і всі в мирі живуть; коли ж ви мені покоритесь, невелику візьму з вас данину, залишу в спокої, тільки дайте мені від кожного дому по голубу й по горобцю.

Вони, приймаючи це за правду, з радістю послали їй голубів та горобців, а Ольга, взявши ту данину, пообіцяла їм мир, а вночі наказала слугам до кожної пташки прив'язати сірку з вогнем, у хусточки зав'язавши, і пустити. Пташки полетіли в місто, кожна в своє гніздо, і запалили місто. Люди, бачачи те, бігли з міста, а Ольга наказувала їх ловити: одних убивати, інших у полон брати. А решту, що залишилася в живих, обклала даниною тяжкою і, добре помстившись за смерть мужа свого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом. В рік цей, залишивши сина свого в Києві, сама поїхала до Новгорода, споряджаючи землю й засновуючи міста, села, дороги, мости, а зібравши данину, знову повернулася до Києва і жила в мирі.

Коли Бог захотів вибрати собі людей нових і сліпотою осліплених русів світлом благодаті своєї осіяти і до пізнання себе, істинного Бога, привести, а віру православну прищепити, уздрів її до того здатною, бо всіма цнотами християнськими себе прикрасила, милостиню убогим давала, чистоту заховала, мудрість мала, а ще справедливо судила, і тому вселилась у неї ласка Святого Духа. Замислила, згідно з прирядженням Божим, до Царгорода їхати, що і вчинила року 955-го, за царювання Константина, сина Леонового ⁶, а патріарха Поліекта ⁷ (а за Кромером — Іоанна Цимисха ⁸ і патріарха Феофілакта ⁹, а за іншими — Фотія ¹⁰). Прийшла блаженна Ольга до Царгорода, де була зустрінута з великою честю царем і патріархом, і сам цар узяв її до своїх палаців і гарно її пошанував. А коли побачив цар, що красою й мудрістю стоїть вона вище інших жінок, вражений красою її, захотів мати її собі за жону, бо був цар молодий і не мав ще жони. Багато він їй говорив і про одруження, але вона, зрозумівши, відповіла, як мудра жінка:

— Не для того я сюди приїхала, а тому, що поганка, я і син мій Святослав, якому ви данину даєте, Бога правдивого не знаємо. Почувши про вашу православну віру і правдивого Бога, якого ви шануєте, і про службу чисту вашого закону, прагну і я тієї святої віри і тому ж правдивому Богові поклонятися. А про те, про що ти говорив, потім мову вестимем, а поки постарайся, щоб я була хрещена святим патріархом, а ти будь мені хрещеним батьком, а коли того не вчиниш, то я поїду нехрещена.

Цар попросив святого патріарха, аби той її охрестив, а він, навчивши її православної віри, охрестив її в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа, і дав їй ім'я в святому хрещенні Єлена, і благословив її, кажучи:

— Будь благословенна між жонами руськими, бо залишила ти темряву й полюбила світло.— І сказав про неї: - Хай благословляться сини руські до останнього роду внуків твоїх.

І навчив її добре віри святої: і як Богові молитися, милостиню добру убогим давати, піст відбувати, чистоту духовну й тілесну стерегти й інші всілякі цноти християнські виконувати. А вона, як земля плодовита чи як губка, приймала все у себе. Потім дала святому патріарху багато золота і коштовного каміння на потреби церкви. Після хрещення взяв її цар зі святим патріархом до палат своїх, там добре пошанував і нагадав обітницю свою, кажучи:

— Ти з ласки Божої стала християнкою, тепер виходь за мене заміж.

Відповіла вона йому мудро:

— Як же ти мене хочеш мати, царю, за жону, коли сам мене хрестив і назвав дочкою своєю? А в християн, як сам добре знаєш, такого звичаю нема — не мені тобі це нагадувати. Не для того-бо, як відразу говорила, я сюди приїхала, щоб з тобою царювати, не хочу тобі царицею бути, царю смертному, бо уже пошлюбилась з Христом, царем небесним, з яким навіки царюватиму. Як ви ж самі кажете, є інший вік, де ті, що Бога люблять, без кінця живуть і вічні веселощі в царстві небеснім мають, якого і я всією душею прагну досягти, для чого й охрестилася. А земного царства досить мені і в Руській Великій землі, де самодержцем мій син Святослав.

Багато інших премудрих слів мовила, а цар, те чуючи, дав їй в тому спокій і відпустив з миром і дарами великими. Блаженна Ольга попросила в святого патріарха благословення і молитву святу в дорогу, щоб дав їй священика, мовлячи:

— Нехай при мені завжди за звичаєм християнським служба справляється, то хай мені буде отець, пастир і вчитель замість тебе.

І святий патріарх благословив її й молився за неї, і дав їй чесного хреста (цей святий хрест, якого блаженна Ольга взяла від святого патріарха, мав такий напис: «Хай обновиться Руська земля до Бога святим хрещенням».

Цей святий хрест великий князь Ярослав Володимирович, правнук її, заснувавши церкву св. Софії в Києві ¹¹, поставив у вівтарі з правого боку) і святі образи, книги й інші речі, священика й благословення своє і відпустив їх з миром.

Блаженна Єлена радувалася душею і тілом, взявши святість і благословення від святого патріарха і пішла з миром у землю свою, славлячи в Трійці єдиного Бога. І прийшовши до Києва, жила за наукою святого патріарха: в пості і молитвах день і ніч, милостиню щедру убогим даючи, чистоту душевну й тілесну, яку ще, будучи нехрещеною, мала, бережучи і всілякого гріха остерігаючись, жила серед великої кількості поган, що темнотою були засліплені, нічого не боячись,— були вони, мов дикі звірі. А вона, як світла зірка перед сонцем, ішла і світлий день православ'я руським людям з'являла. Вся пильність її була в тому, аби все поганство вірою Христовою було освічено. І сина свого, великого князя Святослава, ненастанно вчила, щоб пізнав Христа і охрестився, а також, бояр і всіх людей, до яких говорила:

— О сини руські, послухайте мене і пізнайте Бога правдивого, в трійці єдиного, Творця неба і землі і всіх речей видимих і невидимих, а залишіть поганих бовванів ¹², які вас у таке шаленство привели, бо бездушним, глухим і німим вірите. А вони вам жодної допомоги дати не можуть, тільки згубу вічну душ ваших. І їх ви за богів собі маєте і всю надію свою на них покладаєте, а вони не є богами, а ошуканством бісовим. Ви добре знаєте, що і я в тому невір'ї сліпотою була огорнена, не знала дороги до вічного життя. А коли пізнала я від правдиво знаючих, що нема під сонцем іншого Бога, окрім цього, в якого християни вірять, в якого і я увірувала і хрестилася в ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

І багато їх учила вірі, і деякі з них увірували й охрестилися. А син її, великий князь Святослав, який звичаєм був як звір, і вельможі його також про те мало дбали і її в тому не слухали, тільки ж хреститися нікому не забороняли, хоч і насміхалися з таких. А свята завше за сина свого молилася Господу Богу і його часто упоминала й учила, але нічого не досягла від непокірного сина свого. Сприяла вона наверненню всіх людей Руської землі, як інша цариця Єлена ¹³, котра з сином своїм весь світ просвітила святим хрещенням, так і ця наша блаженна Єлена, як правдива учениця Христова і єдиноревнильниця святих апостолів, обходячи міста і села своєї землі, всім людям проповідувала учення й віру Христову. А віруючим данину зменшувала, іншим і всю відпускала, ідолів руйнувала, а на їхніх місцях церкви й хрести ставила, від яких потім багато див було, й пророчила, що Господь не допустить, щоб рід руський у невірі гинув, і навертала їхні серця до розуму православ'я, як її.

Якось проходила вона землю свою і трапилося їй бути в якомусь великому лісі над рікою великою на ймення Плоскова, і побачила там божественне видіння, тобто місце це осяялось трисвітлими променями сонячного божества, аж годі було дивитися. І зраділа цьому видінню, подякувала Господові Богу і, до своїх обернувшись, пророчила, що на цьому місці має бути церква в ім'я Святої Трійці, а до того монастир і місто велике. Помолилася на цьому місці довго і хреста там встановила. А потім знову божественна Ольга повернулася до Києва і, там живучи, багато добра чинила: убогим щедру милостиню давала, гостей і перехожих всіх достатком наділяла, навіть коли з поган були, рівняючись до свого Владики, Господа Ісуса Христа, котрий сонцем сяє над злими і над добрими і дощ посилає на праведних і грішних. Через якийсь час згадала блаженна про те видіння, що на ріці Плоскові бачила, і послала туди багато золота, щоб заснувати церкву святої Трійці, там же і місто велике було закладено — Псков, за пророцтвом її. Працювала для поширення віри святої аж до чесної сивини, велику користь чинячи землі Руській.

У той час син її Святослав, залишивши її з дітьми своїми Ярополком, Олегом і рівнопрестольним Володимиром, пішов завойовувати Болгарську землю, де взяв вісімдесят міст і столичне їхнє місто Переяславці ¹⁴, в якому і жив (це місто Переяславець Кромер називає Дерестець). В той час довідалися печеніги, що Святослав пішов на болгар з військом, зібралися й напали на Київ, але молитвами святої Ольги не взяли самого міста, оскільки Претич, Святославів воєвода, напав на них зненацька вночі і відігнав од Києва. А потім сам Святослав, прийшовши з великою кількістю війська, до кінця їх розбив і прогнав. Блаженна Ольга велику подяку склала Господу, що врятував її од облоги. Онуків своїх вчила святої віри, але хрестити не сміла, бо впертий був син Святослав. А він, прогнавши печенігів, прийшов до Києва і хотів знову йти на болгар, щоб там жити, повідаючи:

— То середина мого князівства, і там мені добре ведеться: від греків — золота багато, тканин, вина, овочів і коріння різного; від чехів так само й угрів — золота, вина і коней, а з Русі — хутра, меду, воску і людей.

А блаженна Ольга просила його, щоб не відходив, кажучи, що смерть її близька і так мовлячи:

— Сину мій милий, чому йдеш чужих шукати, а своє на кого покидаєш? Діти ще малі, а я, як бачиш, стара, до того ж вельми хвора, кінець життя мого приходить. Тепер ні про що я так не турбуюся, як про тебе, що багато чому тебе вчила, просила й упоминала, щоб покинув ти темінь ідолопоклонську і звабу бісівську, а пізнав світло віри християнської і правдивого Бога в трійці єдиного, якого я пізнала. Ти за те не дбаєш, відаю добре, що через упертість і неслухняність свою легковажиш прохання й упоминання родительки своєї — чекає на тебе на землі біда велика, а по смерті вічна мука. Тож прошу тебе, не йди нікуди, поки я не помру, а коли віддаси моє грішне тіло землі, то йди, куди хочеш. По смерті моїй не чини наді мною нічого з обрядів та забобонів поганських, але священик мій нехай поховає тіло моє грішне за звичаєм християнським. І могили наді мною не треба насипати, ні тризни ¹⁵ чинити. Але пошли золота багато до Царгорода, до святого патріарха, і хай той за душу мою грішну помолиться Господу Богу і накаже служби Божі іншим священикам за мене служити й іншим милостиню дасть. Інакше щоб не чинив, уже бо час і кінець життя мого дочасного (як сказала) прийшов, щоб до любого мені Христа йшла, в якого вірую.

Це чуючи, Святослав вельми плакав і все наказане обіцяв виконати, тільки вірити у Христа не схотів. А через три дні, дуже хворою будучи, дякувала вона Господу Богу й святій Богородиці, яку в усьому за помічницю мала, також і всіх святих в молитві закликала. І коли прийшов час розлучення з тілом у неї, прикликавши священика, святу сповідь учинила, прийняла Божественні й животворящі тайни Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа і, радуючись, віддала святу душу свою в руки Господу Богу, якому вірно служила, відійшовши до вічного мешкання і палацу небесного. Померла року 6477, а від різдва Христового 969, місяця липня 11 дня, жила літ усіх своїх 80 і поховано її з великим плачем від усіх людей на тому місці, яке сама свята вказала.

А в літо 6497, а від різдва Христового 989, за пророцтвом блаженної, коли Господь просвітив святим хрещенням всю Руську землю через онука її великого князя Володимира, на якого впало добре насіння святої науки блаженної і стократний колос видало за преосвященного митрополита Леонтія ¹⁶ (котрий перший був після Михаїла), що хрестив Руську землю. Тоді святий князь Володимир в двадцяте літо по смерті святої заснував церкву в ім'я пресвятої Богородиці в Києві, на яку десятину велів давати, після чого її Десятинною ¹⁷ і досі звуть, переніс до неї з належною честю її святі мощі, від яких див і сцілення багато було тим, що до неї приходили, в славу Пресвятої Трійці, якій належить від нас усіляка слава, честь і поклоніння нині, завжди і вовіки віків. Амінь.

Житіє Ольги. За рукописом XVII ст. Переклад на сучасну українську Мирослави Шевчук

¹ Ольга (Олена; р. н. невід.-969) - велика княгиня київська [945-957]; близько 957 р. прийняла християнство; по смерті визнана святою.

² газари, хозари — кочовий народ, який проживав колись в областях, що межували на півдні з Київською Руссю.

³ варяги — давньоруська і візантійська назва скандінавів.

⁴ пруси, прусси — група споріднених з литовцями балтійських племен, що здавна населяли південне узбережжя Балтійського моря між нижньою течією річок Німана та Вісли.

⁵ Рюрик (р. н. невід.-879) -ватажок варязької дружини, якого, згідно з літописною легендою, новгородці 862 р. нібито покликали разом з його братами Синеусом і Трувором князювати на Русь. Легендарний родоначальник династії Рюриковичів.

⁶ ...Константина, сина Леоновою... — йдеться про Константина VII Порфірогенета, або Багрянородного (905-959), візантійського імператора [913— 959] покровителя вчених, письменника-історіографа.

⁷ Помект (Полієвкт) — константинопольський патріарх [946-970]. За переказами, 955 р. охрестив Ольгу.

⁸ Іоанн Цимисх (Цимісхій; бл. 925-976) -візантійський імператор [969-976].

⁹ феофілакт — константинопольський патріарх [933-956].

¹⁰ Фотій (бл. 820— між 891 і 898) — церковний і політичний діяч Візантії.

¹¹ ...церква св. Софії в Києві... — йдеться про Софійський собор, споруджений за князювання Ярослава Мудрого після перемоги над печенігами 1036 р. Назва походить від грецького слова «Софія» — «мудрість». Став центром релігійного, політичного і культурного життя Київської Русі.

¹² бовван — у язичників — статуя, що зображає бога; ідол.

¹³ цариця Єлена (244-327) — мати візантійського імператора Константина Великого Флавін. Мала великий вплив на сина і сприяла поширенню християнства.

¹⁴ Переяславець (Малий Переяслав, Мала Преслава, Преслава) — болгарська фортеця на Дунаї. В 968 р. її захопив Святослав Ігоревич, 971 р. її відбив у русичів візантійський імператор Іоанн Цимісхій.

¹⁵ тризна — у стародавніх слов'ян — завершальна частина поховального обряду, що складалася з поминальної учти, військових ігор і різних змагань; те саме, що поминки.

¹⁶ Леонтій (Леон, Лев; р. н. невід.— 1008 р.) — київський митрополит.

¹⁷ Десятинна церква — перша кам'яна церква у Києві, збудована в 989— 996 р. На її утримання Володимир Святославич виділив десяту частину київських доходів. Зруйнована 1240 р. під час завоювання Києва татаро-монголами.

[За виданням: Анонім. Житіє Ольги / Давня українська література. Хрестоматія. — К., 1992. — С.218-225; 629.]

Головна