Головна                 Переклад

Поученьє Володимира Мономаха (слов’янським шрифтом).





ПОУЧЕННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА


Поученьє*


Азъ худый, дЂдомъ своимъ Ярославомъ, благословленымъ, славнымъ, нареченЂмь въ крещеніи Василий, русьскымь именемь Володимиръ*, отцемь взълюбленымь и матерью своєю Мьномахы* [во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученьє вамъ взлюбленнии] и хрестьяных людий дЂля, колико бо сблюдъ по милости своєй и по отни молит†от всЂх бЂдъ! СЂдя на санех*, помыслих в души своєй и похвалих бога, иже мя сихъ дневъ грЂшнаго допровади. Да дЂти мои, или инъ кто слышавъ сю грамотицю*, не посмЂйтеся, но ому же любо дЂтий моихъ, а приметь є в сердце своє, и не лЂнитися начнеть, тако же и тружатися.


Первоє, бога дЂля и душа своєя, страх имЂйте божий в сердци своємь и милостыню творя неоскудну, то бо єсть начатокъ всякому добру. Аще ли кому не люба грамотиця си, а не поохритаються, но тако се рекуть: на далечи пути, да на санех сЂдя, безлЂпицю си молвилъ.


Усретоша бо мя слы от братя моєя* на ВолзЂ, рЂша: «Потъснися к нам, да выженемъ Ростиславича* и волость ихъ отимем; иже ли не поидеши с нами, то мы собЂ будем, а ты собЂ». И рЂхъ: «Аще вы ся и гнЂвате, не могу вы я ити, ни креста переступити».


И отрядивъ я, вземъ Псалтырю*, в печали разгнухъ я, и то ми ся выня: «Вскую печалуєши, душе? Вскую смущаєши мя?» и прочая. И потомь собрах словца си любая, и складохъ по ряду, и написах: Аще вы послЂдняя не люба, а передняя приимайте.


«Вскую печална єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Уповаи на бога, яко исповЂмся єму»*. «Не ревнуй лукавнующимъ, ни завиди творящимъ безаконьє, зане лукавнующии потребятся, терпящии же господа, — ти обладають землею». — И єще мало. — «И не будеть грЂшника; взищеть мЂста своєго, и не обрящеть. Кротции же наслЂдять землю, насладяться на множьст†мира. Назираєть грЂшный праведнаго, и поскрегчеть на нь зубы своими; господь же посмЂєтся єму и прозрить, яко придеть день єго. Оружья извлекоша грЂшьници, напряже лукъ свой истрЂляти нища и убога, заклати правыя сердцемь. Оружьє ихъ внидеть в сердця ихъ, и луци ихъ скрушатся. Луче єсть праведнику малоє, паче богатства грЂшных многа. Яко мышца грЂшных скрутится, утвержаєть же праведныя господь. Яко се грЂшници погыбнуть; праведныя же милуя и даєть. Яко благословящии єго наслЂдят землю, кленущии же єго потребятся. От господа стопы человЂку исправятся. Єгда ся падеть, и не разбьється, яко господь подъємлеть руку єго. Унъ бЂх, и сстарЂхся, и не видЂхъ праведника оставлена, ни сЂмени єго просяще хлЂба. Весь день милуєть и в заимъ даєть праведный, и племя єго благословлено будеть. Уклонися от зла, створи добре, взищи мира и пожени, и живи в вЂкы вЂка»*.


«Внегда стати человЂкомъ, убо живы пожерли вы быша; внегда прогнЂватися ярости єго на ны, убо вода бы ны потопила»*.


«Помилуй мя, боже, яко попра мя человЂкъ, весь день боряся, стужи ми. Попраша мя врази мои, яко мнози борющиися со мною с выше»*. «Возвеселится праведник, и єгда видить месть; руцЂ свои умыєть в крови грЂшника. И рече убо человЂкъ: аще єсть плодъ праведника, и єсть убо богъ судяй земли»*. «Измий мя от врагъ моихъ, боже, и от встающих на мя отьими мя. Избави мя от творящих безаконьє, и от мужа крови спаси мя; яко се уловиша душю мою»*. «И яко гнЂвъ въ ярости єго, и животъ в воли єго; вечеръ водворится плачь, а заутра радость»*. «Яко лучьши милость твоя, паче живота моєго, и устнЂ мои похвалита тя. Тако благословлю тя в животЂ моємь, и о имене твоємь въздЂю руцЂ мои»*. «Покры мя от соньма лукаваго и от множьства дЂлающих неправду»*. «Възвеселитеся вси праведнии сердцемь.* Благословлю господа на всяко время, воину хвала єго»*, и прочая.


Яко же бо Василий учаше*, собрав ту уноша, душа чисты, нескверньни, тЂлеси худу, кротку бесЂду и в мЂру слово господне: «Яди и питью бесъ плища велика быти, при старых молчати, премудрыхъ слушати, старейшимъ покарятися, с точными и меншиими  любовь имЂти; без луки бесЂдующе, а много разумЂти; не сверЂповати словомь, ни хулити бесЂдою, не обило смЂятися, срамлятися старЂйших, к женам нелЂпымъ не бесЂдовати, долу очи имЂти, а душю горЂ, пребЂгати; не стрЂкати учить легких власти, ни в кую же имЂти, єже от всЂх честь. Аще ли кто васъ можеть инЂмъ услЂти, от бога мьзды да чаєть и вЂчных благъ насладится». «О Владычице богородице! Отъими от убогаго сердца моєго гордость и буєсть, да не възношюся суєтою мира сего»; в пустошнЂмь семь житьи.


Научися, вЂрный человЂче, быти благочестию дЂлатель, научися, по євангельскому словеси, «очима управленьє, языку удержаньє, уму смерЂньє, тЂлу порабощеньє, гнЂву погубленьє, помыслъ чистъ имЂти, понужаяся на добрая дЂла, господа ради; лишаємъ — не мьсти, ненавидимъ — люби, гонимъ — терпи, хулимъ — моли, умертви грЂхъ». «Избавите обидима, судите сиротЂ, оправдайте вдовицю. ПридЂте, да сожжемъся, глаголетъ господь. Аще будут грЂси ваши яко оброщени, яко снЂгъ обЂлю я»*, и прочеє. «Восияєть весна постная и цвЂтъ покаянья, очистимъ собе, братья, от всякоя крови плотьскыя и душевныя. СвЂтодавцю вопьюще рцЂмъ: «Слава тобЂ, человЂколюбче!»


ПоистинЂ, дЂти моя, разумЂйте, како ти єсть человЂколюбець богъ милостивъ и премилостивъ. Мы человЂци, грЂшни суще и смьртни, то оже ны зло створить, то хощемъ и пожрети и кровь єго прольяти вскорЂ; а господь нашь, владЂя и животомъ и смьртью, согрЂшенья наша выше главы нашея терпить, и пакы и до живота нашего. Яко отець, чадо своє любя, бья, и пакы привлачить є к собЂ, тако же и господь нашь показал ны єсть на врагы побЂду, 3-ми дЂлы добрыми избыти єго и побЂдити єго: покаяньємъ, слезами и милостынею. Да то вы, дЂти мои, не тяжька заповЂдь божья, оже тЂми дЂлы 3-ми избыти грЂхов своих и царствия не лишитися.


А бога дЂля не лЂнитеся, молю вы ся, не забывайте ‘г’(3)-хъ дЂлъ тЂхъ: не бо суть тяжка; ни одиночьство, ни чернечьство, ни голодъ, яко инии добрии терпять, но малым дЂломь улучити милость божью.


«Что єсть человЂкъ, яко помниши и?»* «Велий єси, господи, и чюдна дЂла твоя, никак же разумъ человЂческъ не можеть исповЂдати чюдес твоихъ; и пакы речемъ: велий єси, господи, и чюдна дЂла твоя, и благословено и хвално имя твоє в вЂкы и по всей земли»*. Иже кто не похвалить, ни прославляєть силы твоєя и твоих великых чюдес и доброт, устроєных на семь свЂтЂ: како небо устроєно, как ли солнце, како ли луна, како ли звЂзды, и тма, и свЂт, и земля на водах положена, господи, твоимъ промыслом! ЗвЂрьє разноличнии, и птица и рыбы украшено твоимъ промыслом, господи! И сему чюду дивуємъся, како от персти создавъ человЂка, како образи разноличнии въ человЂчьскыхъ лицих, — аще и весь миръ совокупить, не вси въ одинъ образ, но кый же своимъ лиць образом, по божии мудрости. И сему ся подивуємы, како птица небесныя изъ ирья идуть*, и пер›, въ наши руцЂ, и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя идуть по всЂмъ землямъ, божиимь повелЂньємь, да наполнятся лЂси и поля. Все же то далъ богъ на угодьє человЂкомъ, на снЂдь, на весельє. Велика, господи, милость твоя на нас, иже та угодья створилъ єси человЂка дЂля грЂшна. И ты же птицЂ небесныя умудрены тобою, господи: єгда повелиши, то вспоють, и человЂкы веселять тобе; и єгда же не повелиши имъ, языкъ же имЂюще онемЂють. «А благословенъ єси, господи, и хваленъ зЂло!»* Всяка чюдеса и ты доброты створивъ и здЂлавъ. «Да иже не хвалить тебе, господи, и не вЂруєть всЂм сердцемь и всею душею во имя отца и сына и святаго духа, да будеть проклятъ».


Си словца прочитаюче, дЂти моя, божественая, похвалите бога, давшаго нам милость свою: и се от худаго моєго безумья наказаньє. Послушайте мене: аще не всєго приімете, то половину.


Аще вы богъ умякчить сердце, и слезы своя испустите о грЂсЂх своих, рекуще: якож блудницю и разбойника и мытаря помиловалъ єси, тако и нас грЂшных помилуй! И в церкви то дЂйте и ложася. Не грЂшите ни одіну же ночь, аще можете, поклонитися до земли; а ли вы ся начнеть не мочи, а трижды. А того не забывайте, не лЂнитеся, тЂмъ бо ночным поклоном и пЂньєм человЂкъ побЂжаєт дьявола, и что въ день согрЂшить, а тЂмъ человЂкъ избываєть. Аще и на кони Ђздяче не будеть ни с кым орудья, аще инЂх молитвъ не умЂєте молвити, а «господи помилуй» зовЂте беспрестани, втайнЂ: та бо єсть молитва всЂх лЂпши, нежели мыслити безлЂпицю, Ђздя.


Всєго же паче убогых не забывайте, но єлико могуще по силЂ кормите, и придайте сиротЂ, и вдовицю оправдите сами, а не вдавайте сильным погубити человЂка. Ни права, ни крива не убивайте, ни повелЂвайте убити єго: аще будеть повиненъ смерти, а душа не погубляйте никакоя же хрестьяны. РЂчь молвяче, и лихо и добро, не кленитеся богомь, ни хреститеся, нЂту бо ти нужа никоєя же. Аще ли вы будете крестъ цЂловати к братьи или г кому, а ли управивъше сердце своє, на нем же можете устояти, тоже цЂлуйте, и цЂловавше блюдЂте, да не, приступни, погубите душЂ своєЂ. Єпископы, и попы и игумены... с любовью взимайте от них благословленьє, и не устраняйтеся от них, и по силЂ любите и набдите, да приимете от них молитву... от бога. Паче всєго гордости не имЂйте в сердци и въ умЂ, но рцЂмъ: смертни єсмы, днесь живи, а заутра в гробъ; се все, чьстны єси вдалъ, не наше, но твоє, поручил ны єси на мало дний. И в земли не хороните, то ны єсть великъ грЂхъ. Старыя чти яко отца, а молодыя яко братью. В дому своємь не лЂнитеся, но все видите; не зрите на тивуна, ни на отрока, да не посмЂются приходящий к вам ни дому вашему, ни обЂду вашему. На войну вышедъ, не лЂнитеся, не зрите на воєводы; ни питью, ни Ђденью не лагодите, ни спанью; и сторожЂ сами наряживайте, и ночь отвсюду нарядивше около вои, тоже лязите, а рано встанЂте; а оружья не снимайте с себе вборзЂ, не розглядавше лЂнощами внезапу бо человЂкъ погыбаєть. ЛжЂ блюдися и пьяньства и блуда, в томъ бо душа погыбаєть и тЂло. Куда же ходяще путемъ по своимъ землямъ, не дайте пакости дЂяти отрокомъ, ни своимъ, ни чюжимъ, ни в селЂх, ни в житЂх, да не кляти вас начнуть. Куда же поидите, идеже станете, напоите, накормите унеина; и боле же чтите гость, откуду же к вам придеть, или простъ, или добръ, или солъ, аще же не можете даромъ, — брашном и питьємь: ти бо мимоходячи прославять человЂка по всЂм землям любо добрымъ, любо злымъ. Болнаго присЂтите; надъ мертвеця идЂте, яко вси мертвени єсмы. И человЂка не минЂте, не привЂчавше, добро слово єму дадите. Жену свою любите, но не дайте имъ надъ собою власти. Се же вы конець всему: страхъ божий имЂйте выше всєго.


Аще забываєте сего, а часто прочитайте: и мнЂ будеть бе-сорома, и вамъ будеть добро.


Єго же умЂючи, того не забывайте доброго, а єго же не умЂючи, а тому ся учите, яко же бо отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 языкъ*, в томъ бо честь єсть от инЂхъ земль. ЛЂность бо всему мати: єже умЂєть, то забудеть, а єго же не умЂєть, а тому ся не учить. ДобрЂ же творяще, не мозите ся лЂнити ни на что же доброє, первоє к церкви: да не застанеть вас солнце на постели; тако бо отець мой дЂяшеть блаженый и вси добрии мужи свершении. Заутренюю отдавше богови хвалу, и потомъ солнцю въсходящю, и узрЂвше солнце, и прославити бога с радостью и рече: «ПросвЂти очи мои, Христе боже, иже далъ ми єси свЂтъ твой красный! И єще: «Господи, приложи ми лЂто къ лЂту, да прокъ, грЂховъ своих покаявъся, оправдивъ животъ», тако похвалю бога и сЂдше думати с дружиною, или люди оправливати, или на ловъ Ђхати, или поЂдити, или лечи спати: спаньє єсть от бога присужено полудне. о тъ чина бо почиваєть и звЂрь, и птици, и человЂци.


А се вы повЂдаю, дЂти моя, трудъ свой, оже ся єсмь тружалъ, пути дЂя и ловы с 13 лЂт. Первоє к Ростову идохъ, сквозЂ вятичЂ*, посла мя отець, а самъ иде Курьску; и пакы 2-е к Смолиньску со Ставкомь и с Гордятичемъ*, той пакы и отъиде к Берестию* со Изяславомь, а мене посла Смолиньску, то и-Смолиньска идохъ Володимерю*. Тоє же зимы тои посласта Берестию брата на головнЂ, иде бяху ляхове пожгли, той ту блюдъ городъ тихъ. Та идохъ Переяславлю отцю*, а по ВелицЂ дни ис Переяславля та Володимерю — на Сутейску* мира творить с ляхы. Оттуду пакы на лЂто Володимерю опять.


Та посла мя Святославъ в Ляхы; ходивъ за Глоговы до Чешьскаго лЂса*, ходивъ в земли ихъ 4 мЂсяци. И в то же лЂто и дЂтя ся роди старЂйшеє новгородьскоє*. Та оттуда Турову, а на весну та Переяславлю, таже Турову.


И Святославъ умре*, и язъ пакы Смолиньску, а и-Смоленьска той же зимЂ та к Новугороду; на весну ГлЂбови в помочь*. А на лЂто со отцемь подъ Полтескъ, а на другую зиму с Святополкомъ подъ Полтескъ, — ожьгъше Полтескъ; онъ иде Новугороду, а я с половци на Одрьскъ*, воюя, та Чернигову. И пакы, и-Смолиньска къ отцю придох Чернигову. И Олегъ приде, из Володимеря выведенъ, и возвах и к собЂ на обЂдъ со отцемь в ЧерниговЂ, на КраснЂмь дворЂ*, и вдахъ отцю 300 гривен золота. И пакы и-Смолиньска же пришедъ, и проидох сквозЂ половечьскыи вои, бьяся, до Переяславля, и отца налЂзохъ с полку пришедше. То и пакы ходихомъ, том же лЂтЂ, со отцемь и со Изяславомь битъся Чернигову с Борисомь, и побЂдихомъ Бориса и Олга*. И пакы идохом Переяславлю, и стахом во ОбровЂ*.


И Всеславъ Смолнескъ ожьже, и азъ всЂдъ с черниговци о двою коню, и не застахом... въ СмолиньскЂ. ТЂм же путем по Всесла†пожегъ землю и повоєвавъ до Лукамля и до Логожьска*, та на Дрьютьскъ воюя, та Чернигову.


А на ту зиму повоєваша половци Стародубъ весь, и азъ шедъ с черниговци и с половци, на ДеснЂ изьимахом князи Асадука и Саука*, и дружину ихъ избиша. И на заутреЂ за Новымъ Городом* разгнахомъ силны вои Белкатгина*, а семечи и полонъ весь отяхом*.


А въ вятичи ходихом по д†зимЂ на Ходоту* и на сына єго, и ко Корьдну*, ходихъ 1-ю зиму. И пакы по Изяславичихъ* за Микулинъ*, и не постигохом ихъ. И на ту весну къ Ярополку совкуплятъся на Броды*.


Том же лЂтЂ гонихом по половьцихъ за Хоролъ*, иже Горошинъ* взята.


И на ту осень идохом с черниговци и с половци, с читЂєвичи, к МЂньску изъЂхахом городъ, и не оставихом у него ни челядина, ни скотины.


На ту зиму идохом къ Ярополку совокуплятися на Броды, и любовь велику створихом.


И на весну посади мя отець в Переяславли передъ братьєю, и ходихом за Супой*. И Ђдучи к Прилуку* городу, и срЂтоша ны впезапу половечьскыЂ князи, 8 тысячь, и хотЂхом с ними ради битися, но оружьє бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ, и внидохом в городъ; толко семцю яша одиного живого*, ти смердъ нЂколико, а наши онЂхъ боле избиша и изъимаша, и не смЂша ни коня пояти в руцЂ, и бЂжаша на Сулу тоє ночи. И заутра, на Госпожинъ день, идохом к БЂлЂ Вежи*, и богъ ны поможе и святая богородица: избихом 900 половець, и два князя яхом, Багубарсова брата, Асиня и Сакзя, а два мужа толко утекоста.


И потомь на Святославль* гонихом по половцих, и потомь на Торческый городъ, и потомь на Гюргевъ* по половцих. И пакы на той же сторонЂ у Красна половци побЂдихом; и потомь с Ростиславомъ* же у Варина* вежЂ взяхом. И потомь ходивъ Володимерю*, паки Ярополка посадих, и Ярополкъ умре*.


И пакы по отни смерти* и при СвятополцЂ, на СтугнЂ бившеся съ половци до вечера, бихом — у ХалЂпа*, и потомь миръ створихом с Тугорканомъ и со инЂми князи половечьскыми; и у ГлЂбовы чади* пояхом дружину свою всю.


И потом Олегъ на мя приде с Полевьчьскою землею к Чернигову, и бишася дружина моя с нимь 8 дний о малу греблю, и не вдадуче внити имъ въ острогъ; съжаливъси хрестьяных душь и селъ горящих и манастырь, и рЂхъ: «Не хвалитися поганым!» И вдахъ брату отца єго мЂсто, а самъ идох на отця своєго мЂсто Переяславлю. И выидохом на святаго Бориса* день ис Чернигова, и Ђхахом сквозЂ полкы половьчскиЂ, не въ 100 дружинЂ, и с дЂтми и с женами. И облизахутся на нас акы волци стояще, и от перевоза и з горъ. Богъ и святый Борись не да имъ мене в користь, — неврежени доидохом Переяславлю.


И сЂдЂхъ в Переяславли 3 лЂта и 3 зимы, и с дружиною своєю, и многы бЂды прияхом от рати и от голода. И идохом на вои ихъ за Римовъ, и богъ ны поможе: избихом я, а другия поимахом.


И пакы Итлареву чадь избиша, и вежи ихъ взяхом, шедше за Голтавомь. ...


И Стародубу иходом на Олга, зане ся бяше приложилъ к половцем. И на Богъ идохом, с Святополком на Боняка за Рось.


И Смолиньску идохом, с Давыдомь смирившеся. Паки, идохом другоє с ВороницЂ*.


Тогда же и торци придоша ко мнЂ, и с половець читЂєвичи, идохом противу имъ на Сулу.


И потомь паки идохом к Ростову на зиму, и по 3 зимы ходихом Смолинску. И-Смолиньска идох Ростову *.


И пакы, с Святополком гонихом по БоняцЂ*, но ли оли... убиша, и не постигохом ихъ. И потомь по БоняцЂ же гонихом за Рось, и не постигохом єго.


И на зиму Смолинску идохъ, и-Смоленска по ВелицЂ дни выидох; и Гюргева мати умре*.


Переяславлю пришедъ на лЂто, собрах братью.


И Бонякъ приде со всЂми половци къ Кснятиню*, идохом за не ис Переяславля за Сулу, и богъ ны поможе, и полъкы ихъ побЂдихом, и князи изьимахом лЂпшии, и по Рожест†створихом миръ съ Аєпою, и поимъ у него дчерь, идохом Смоленьску. И потомь идох Ростову.


Пришед из Ростова, паки идох на половци на Урубу* с Святополком, и богъ ны поможе.


И потомь паки на Боняка к Лубьну, и богъ ны поможе.


И потомь ходихом к Воиню* с Святополком; и потомь пакы на Донъ идохом с Святополком и с Давыдомъ, и богъ ны поможе.


И к Выреви* бяху пришли Аєпа и Бонякъ, хотЂша взяти и ко Ромну* идох со Ольгомь из дЂтми на нь, и они очутивше бЂжаша.


И потомь к МЂньску ходихом на ГлЂба, оже ны бяше люди заялъ, и богъ ны поможе, и створихом своє мышленоє.


И потомь ходихом къ Володимерю на Ярославця*, не терпяче злобъ єго.


А и-Щернигова до Кыєва нестишьды Ђздих ко отцю, днемъ єсмъ переЂздилъ до вечерни. А всех путий 80 и 3 великих*, а прока не испомню менших. И мировъ єсмъ створилъ с половечьскыми князи безъ одиного 20, и при отци и кромЂ отца, а дая скота много и многы порты своЂ. И пустилъ єсмъ половечскых князь лЂпших изъ оковъ толико: Шаруканя 2 брата, Багубарсовы 3, Осеня братьЂ 4, а всЂх лЂпшихъ князий инЂхъ 100. А самы князи богъ живы в руцЂ дава: Коксусь с сыномь, Акланъ, Бурчевичь, Таревьскый князь Азгулуй*, инЂхъ кметий молодых 15, то тЂхъ живы, ведъ, исЂкъ, вметахъ в ту рЂчку въ Салню. По чередам избьєно не съ 200 в то время лЂпших.


А се тружахъся ловы дЂя: понеже сЂдох в ЧерниговЂ, а и-Щернигова вышед, и до сего лЂта по сту уганивал и имь даром всею силою кромЂ иного лова, кромЂ Турова, иже со отцемь ловилъ єсмъ всякъ звЂрь.


А се в Черниго†дЂялъ єсмъ: конь диких своима руками связалъ єсмь въ пущах 10 и 20 живых конь, а кромЂ того же по ровни Ђздя ималъ єсмъ своима руками тЂ же кони дикиЂ. Тура мя 2 метала на розЂх и с конемъ, олень мя одинъ болъ, а 2 лоси, одинъ ногами топталъ, а другый рогома болъ. Вепрь ми на бедрЂ мечь оттялъ, медвЂдъ ми у колЂна подъклада укусилъ, лютый звЂрь* скочилъ ко мнЂ на бедры и конь со мною поверже, и богъ неврежена мя съблюде. И с коня много падах, голову си розбих дважды, и руцЂ и нозЂ свои вередих, въ уности своєй вередих, не блюда живота своєго, ни щадя головы своєя.


Єже было творити отроку моєму, то сам єсмь створилъ, дЂла на войнЂ и на ловЂхъ, ночь и день, на зною и на зимЂ, не дая собЂ упокоя. На посадники не зря, ни на биричи*, сам творилъ, что было надобЂ, весь нарядъ, и в дому своємь то я творилъ єсмь. И в ловчих ловчий нарядъ сам єсмь держалъ, и в конюсЂх, и о соколЂхъ и о ястрябЂх.


Тоже и худаго смерда и убогыЂ вдовицЂ не далъ єсмъ сильным обидЂти, и церковнаго наряда и службы сам єсмъ призиралъ.


Да не зазрите ми, дЂти мои, ни инъ кто, прочетъ: не хвалю бо ся ни дерзости своєя, но хвалю бога и прославьляю милость єго, иже мя грЂшнаго и худаго селико лЂт сблюд от тЂхъ часъ смертныхъ, и не лЂнива мя былъ створилъ, худаго, на вся дЂла человЂчьская потребна. Да сю грамотицю прочитаючи, потъснЂтеся на вся дЂла добрая, славяще бога с святыми єго. Смерти бо ся, дЂти, не боячи, ни рати, ни от звЂри, но мужьскоє дЂло творите, како вы богъ подасть. Оже бо язъ от рати, и от звЂри, и от воды, от коня спадаяся, то никто же вас не можеть вредитися и убити, понеже не будет от бога повЂлено. А иже от бога будеть смерть, то ни отець, ни мати, ни братья не могуть отьяти, но аче добро єсть блюсти, божиє блюденьє лЂплЂЂ єсть человЂчьскаго.



[Грамотка до олега Святославича]


О многострастный и печальны азъ!* Много борешися сердцемь, и одолЂвши, душе, сердцю моєму, зане, тлЂньнЂ сущи, помышляю, како стати пред страшным судьєю, каянья и смЂренья не приимшим межю собою.


Молвить бо иже: «Бога люблю, а брата своєго не люблю», — ложь єсть»*. И пакы: «Аще не отпустите прегрЂшений брату, ни вам отпустить отець вашь небесный»*. Пророкъ глаголеть: «Не ревнуй лукавнующим, не завиди творящимъ безаконьє»*. «Что єсть добро и красно, но єже жити братья вкупЂ* Но все дьяволе наученьє! то бо были рати при умных дЂдЂх наших, при добрых и при блаженыхъ отцихъ наших. Дьяволъ бо не хочет добра роду человЂчскому, сваживаєть ны. Да се ти написах, зане принуди мя сынъ мой, єго же єси хрстилъ, иже то сЂдить близь тобе, прислалъ ко мнЂ мужь свой и грамоту, река: «Ладимъся и смЂримся, а братцю моєму судъ пришелъ. А †єму не буде†местника, но възложи†на бога, а станутъ си пред богомь; а Русьскы земли не погубим». И азъ видЂх смЂренье сына своєго, сжалихси, и бога устрашихся, рекох: онъ въ уности своєй и в безумьи сице смЂряється — на бога укладаєть; азъ человЂкъ грЂшенъ єсмь паче всЂх человЂкъ.


Послушах сына своєго, написах ти грамоту: аще ю приимеши с добромь, ли с поруганьємъ, своє же узрю на твоємь писаньи. Сими бо словесы варих тя переди, єго же почаяхъ от тебе смЂреньем и покаяньєм хотя от бога ветхыхъ своихъ грЂховъ оставления. Господь бо нашь не человЂкъ єсть, но богъ всей вселенЂ, иже хощеть, в мегновеньи ока вся створити хощеть, то сам претерпЂ хуленьє, и оплеваньє, и удареньє, и на смерть вдася, животом владЂя и смертью. А мы что єсмы человЂци грЂшни и лиси? — днесь живи, а утро мертви, днесь в сла†и въ чти, а заутра в гробЂ и бес памяти, ини собраньє наше раздЂлять.


Зри, брате, отца наю: что взяста, или чим има порты? но токмо оже єста створила души своєй. Но да сими словесы, пославше бяше переди, брат, ко мнЂ варити мене. Єгда же убиша дЂтя моє и твоє* пред тобою, и бяше тебЂ, узрЂвше кровь єго и тЂло увянувшю, яко цвЂту нову процветшю, яко же агньцю заколену, и рещи бяше, стояще над ним, вникнущи въ помыслы души своєй: «Увы мнЂ! что створихъ? И пождавъ єго безумья, свЂта сего мечетнаго кривости ради налЂзох грЂх собЂ, отцю и матери слезы».


И рещи бяше Давыдскы: «Азъ знаю, грЂх мой предо мною єсть воину». Не крове дЂля пролитья, — помазаникъ божий Давыдъ, прелюбодЂянье створивъ посыпа главу свою и плакася горко; во тъ час отда єму согрЂшенья єго богъ. А к богу бяше покаятися, а ко мнЂ бяше грамоту утЂшеную, а сноху мою послати ко мнЂ*, зане нЂсть в ней ни зла, ни добра, да бых обуимъ оплакалъ мужа єя и оны сватбы єю въ пЂсний мЂсто: не видЂхъ бо єю пер› радости, ни вЂнчанья єю, за грЂхы своя! А бога дЂля пусти ю ко мнЂ вборзЂ с первым сломь, да с нею кончавъ слезы, посажю на мЂстЂ, и сядет акы горлица на сусЂ древе желЂючи, а язъ утЂшюся о бозЂ.


ТЂм бо путем шли дЂди и отци наши: судъ от бога єму пришелъ, а не от тебе. Аще бы тогда свою волю створилъ и Муромъ налЂзлъ, а Ростова бы не заималъ, а послалъ ко мнЂ, отсюда ся быхом уладили. Но сам разумЂй, мнЂ ли бы послати к тебЂ достойно, ци ли тобЂ ко мнЂ? Да же єси велЂлъ дЂтяти: «Слися къ отцю», десятью я есмъ послалъ.


Дивно ли, оже мужь умерлъ в полку ти? ЛЂпше суть измерли и роди наши. Да не выискывати было чюжего, — ни мене в соромъ, ни в печаль ввести. Научиша бо и паропци, да быша собЂ налЂзли, но оному налЂзоша зло. Да єже начнеши каятися богу, и мнЂ добро сердце створиши, пославъ солъ свой, или пископа, и грамоту напиши с правдою, то и волость възмешь с добромъ, и наю сердце обратиши к собЂ, и лЂпше будемъ яко и преже; нЂсмъ ти ворожбитъ, ни местьникъ. Не хотЂхъ бо крови твоєя видЂти у Стародуба: но не дай ми богъ крови от руку твоєю видЂти, ни от повелЂнья твоєго, ни котораго же брата. Аще ли лжю, а богъ мя вЂдаєть и крестъ честный. Оли то буду грЂх створилъ, оже на тя шедъ к Чернигову, поганых дЂля, а того ся каю; да то языком братьи пожаловахъ, и пакы є повЂдах, зане человЂкъ єсмь.


Аще ти добро, да с тЂмь... али ти лихо є, да то ти седить сынъ твой хрестьный с малым братомъ своимъ*, хлЂбъ Ђдучи дЂдень*, а ты сЂдиши в своємъ* — а о се ся ряди; али хочеши тою убити, а то ти єста, понеже не хочу я лиха, но добра хочю братьи и РусьскЂй земли. А єго же то и хощеши насильєм, тако †даяла и у Стародуба и милосердуюча по тебЂ, очину твою. Али богъ послух тому, с братом твоимъ рядилися єсвЂ, а не поможеть рядитися бес тебе. И не створила єс†лиха ничто же, ни рекла єсвЂ: сли к брату, дондеже уладимся. Оже ли кто вас не хочеть добра, ни мира хрестьяном, а не буди єму от бога мира узрЂти на оном свЂтЂ души єго!


Не по нужи ти молвлю, ни бЂда ми которая по бозЂ, сам услышишь; но душа ми своя лутши всего свЂта сего.


На страшнЂй при бе-суперник обличаюся и прочее.



[Молитва]


«Премудрости наставниче* и смыслу давче, несмысленым казателю и нищим заступниче! Утверди в разумЂ моє сердце, владыко! Ты дажь ми слово, отче, се бо устнама моима не възбрани въпити ти: милостиве, помилуй падшаго!»* «Упованьє моє богъ, прибЂжище моє Христосъ, покровъ мой святый дух»*. «Надеже и покрове мой, не презри мене, благая! Тебе бо имуще, помощницю в печали и в болЂзни и от злых всЂх, и тебе славлю, препЂтая!» «И разумЂйте и видите, яко азъ єсмь богъ, испытаяй сердця и свЂдый мысли, обличаяй дЂла, опаляяй грЂхы, судяй сиротЂ, и убогу, и нищю»*. «Всклонися, душе моя, и дЂла своя помысли, яже здЂя, пред очи свои принеси, и капля испусти слезъ своих, и повЂжь я†дЂянья и вся мысли Христу, и очистися»*. «АндрЂа честный, отче треблаженый, пастуше Критьскый! Не престай моляся за ны чтущая тя, да избудем вси гнЂва, и печали, и тля, и грЂха, и бЂдъ же, чтуще память твою вЂрно»*. «Град свой* схрани, дЂвице мати чистая, иже о тебЂ вЂрно царствуєть, да тобою крЂпиться и тобЂ ся надЂеть, побЂжать вся брани, испромЂтаєт противныя и творить послушаньє»*. «О препЂтая мати, рожьшия всЂх святых пресвятаго Слова! Приимши нынешнеє послушаньє, от всякия напасти заступи и грядущия мукы к тебЂ вопьющих*. Молим ти ся, раби твои, и преклоняєм си колЂни сердця нашего: приклони ухо твоє, чистая, и спаси ны в скорбех погружающаяся присно, и сблюди от всякого плЂненья вражья твой град, богородице!* Пощади, боже, наслЂдья твоєго, прегрЂшенья наша вся презри, нынЂ нас имЂя молящих тя, на земли рожьшюю тя бе-сЂмене, земную милость, изволивъ обратитися, Христе, в человЂчьство»*. Пощади мя, Спасе, рожься и схрань рожьшюю тя нетлЂнну по рожествЂ, и єгда сядеши судити дЂла моя, яко безгрЂшенъ и милостивъ, яко богъ и человеколюбець. ДЂво пречистая, неискусна.браку, богообрадованая, вЂрным направленьє! Спаси мя погыбшаго, к Сыну си вопьющи: «Помилуй мя, господи; помилуй; єгда хощеши судити, не осуди мя въ огнь, ни обличи мене яростью си; молит тя дЂва чистая, рожшая тя, Христе, и множество ангелъ и мученикъ зборъ».


О ХристЂ ИсусЂ господе нашемъ, єму же подобаєть чєсть и слава, отцю и сыну и святому духу, всегда и нынЂ, присно, вЂкъ.








Пояснення:


Автор «Поучення чадам своїм» та «Послання двоюрідному братові князю Олегу Святославичу» Володимир Всеволодович Мономах (1053-1125, князь черніговський, переяславський, великий князь київський 1113-1125 рр.). «Поучення» - один з найвидатніших творів давньоукраїнської літератури.  Про час написання немає єдиної думки. Ймовірно, твори було створено наприкінці 90-х років XI ст. (Д.Лихачов датує 1117 роком), згодом було доповнено та редаґовано.

У «Поученні» та «Посланні» висвітлюються найважливіші питання часу – про виховання молоді, про необхідність вирішувати спірні питання міжкнязівських відносин мирно, про поведінку князя в побуті та військових походах. Тексти свідчать про літературний хист і високу культуру князя, який досконало володів тогочасним літературним стилем.

Твори збереглися в єдиному списку в складі Лаврентіївського літопису 1377 року, де поучення разом з листом до Олега Святославича вміщено під 1096 роком. Список містить багато описок, має пропуски.

Текст наведено за рукописом. Букви: “е”-“єсть”, “є” – “єсть йотоване”, “Ђ” – “ять” (вимовляється як “і”). Власні назви пишуться з великої літери. Розділові знаки розташовані відповідно до сучасних правил пунктуації.



[За виданням: Изборник (сборник произведений литературы Древней Руси). — М., 1969. — С.146-170. Відновлено йотовані "єсть".]






Примітки:


[1] ...наречный въ крещении Василий, русьскымъ именемь Володимиръ...— Два імени — перше християнське, хрестне, друге «руське» (українське), «мирське» або «княжеське», — звичайні у середовищі руських князів XI — XIII ст.

[2] ...Мьномахы... — Володимира, очевидно, назвали Мономахом на честь візантийського імператора Константина IX Мономаха. Мати Володимира була грекинею з императорського роду. (Після цього слова у Лаврентіївському літопису іде пропуск чотирьох з половиною рядків. Відсутній текст подаємо за текстом XVIII ст.)

[3] Сідя на санех... — Цей вислів треба розуміти як образний. Він може означати: «літній вік», «чекаючи смерті». Значення його ґрунтується на обрядовій частині давньоукраїнської традиції поховання. Перевезення тіла померлого на санях було суттєвою частиною давньоукраїнського обряду поховання.

[4] ...діти мои, или инъ кто... — Ці слова свідчать, що Мономах призначав своє «Поучення» не лише своїм дітям. Він надавав йому більш широкого суспільного значення.

[5] ...братья моєя... — Маються на увазі двоюрідні брати Мономаха Святополк Ізяславич київський і Святослав Давидович.

[6]...Ростиславича... — Рюрик Ростиславич, Володарь Ростиславич Перемишльсьий і Василько Ростиславич Теребовльський

[7]...вземъ Псалтырю, в печали разгнухъ я, и то ми ся выня...— Псалтир – одна з біблійних книг Старого Завіту, що складається з ста п’ятидесяти псалмів: співів, які виконувалися за біблейських часів у супроводі струнного музичного інструменту псалтирі, іменем якого і названо цю книгу Біблії. Основна частина псалтирі приписується біблейському цареві Давиду. За часів Русі псалтир часто використовували для ворожіння. Існували навіть особливі ворожильні псалтирі, під основним текстом яких містилися зауваження, що пояснювали «пророцтво» псалтирного тексту. Той хто ворожив, відкривав навмання псалтир і читав відповідне місце і зауваження до нього, якщо вони були.

[8] Псалом 41:6, або 12, або 42:5.

[9] Псалом 36:1, 9-17, 20-27; 33:15.

[10] Псалом 123:2-4.

[11] Псалом 55:2, 3. Замість «всевишнии» хибно «с выше».

[12] Псалом 56:11, 12.

[13] Псалом 58:2-4.

[14] Псалом 29:6.

[15] Псалом 62:4, 5.

[16] Псалом 63:3, 7.

[17] Псалом 31:11.

[18] Псалом 33:2.

[19] Яко же бо Василий учаше... — Василій Великий (Кесарийський; бл. 330 — 379) патрон-покровитель Володимира Мономаха. «Поучення» Василія Великого було відоме на Русі за перекладом, що вміщений до Ізборника Святослава 1076 р., «Слово про подвижництво».

[20] Ісайя 1:17, 18.

[21] Псалом 8: 5.

[22] Псалом 45:5, 7 і 41:6, 7.

[23] ...как птица небесныя изъ ирья идуть... — За деякими слов’янськими легендами, птиці зимою відлетають до раю (ірий, вирий) – казкова країна, де не буває зими і куди ховається взимку вся жива природа.

[24] Псалом 68:12.

[25] ...яко же бо отець мой, дома сідя, изуміяше 5 языкъ... — Які саме мови знав Всеволод Ярославич невідомо. Поза сумнівом він знав грецьку, можливо, латинську, німецьку, угорську, половецьку. Але це непересічне явище. Цікаво, що європейські письменники знання п’яти мов ставили в особливу заслугу імператорові Карлу IV.

[26] ...со Ставкомь с Гордятичемъ... — Ставко ніде більше не згадується

[27] Берестьє — сучасне Берестя (білорус. Брест).

[28] Володимерь — місто Володимир Волинський.

[29] ...идохъ Переяславлю отцю... —у Переяславль Руський (сучасний Переяслав-Хмельницький) (княжіння отця Мономаха — Всеволода).

[30] Сутейськ. — Де саме був Сутейськ — невідомо. Урочищ з подібними назвами декілька

[31] ...за Глоговы до Чешьскаго ліса... — Чеський ліс знаходиться на південь від Егера, між Богемією та Моравією, вододіл Дунаю і Влтави. Глогова – Глогау на Одері.

[32] ...дітя... старійшее новгородьскоє. — Старший син Володимира Мономаха Мстислав народився 1076 р. В Новгороді Мстислав княжив з 1088 до 1093 р. и з 1095 до 1117 р.

[33] И Святославъ умре... — Святослав Ярославич помер 27 грудня 1076 р.

[34] ...Глібови в помочь... — допомогти Глібу Святославичу Новгородському, очевидно, проти Всеслава Брячиславича Полоцького навесні 1077 р.

[35] Одрьскъ. — Де було місто Одреськ — неясно.

[36] ...на Краснімъ дворі... — Красні княжеські двори неодноразово згадувалися у літопису. Всі вони були заміськими дворами.

[37] ...и побідихомь Бориса и Олга. — Мається на увазі битва на Нежатиній Ниві поблизу Чернігова 8 жовтня 1078 р. Мономах, його батько Всеволод Ярославич та Ізяслав Ярославич перемогли у цій битві Бориса Вячеславича і Олега Святославича («Гориславича»). Ізяслава і Бориса було вбито. У Києві сів Всеволод, а Мономах у Чернігові, зберігши, ймовірно, за собою Смоленськ. Саме тому Мономах, тоді черніговський князь, женеться за Всеславом «з чернігівцями».

[38] Обровъ — урочище в Переяславській землі, але невідомо де саме.

[39] ...до Лукамля и до Логожьска — міста в Полоцькому князівстві, що належали Всеславу Полоцькому.

[40] ...князи Асадука и Саука... — Асадук — тесть Олега Святославича, жонатого на половчанці.

[41] ...за Новым Городом — за Новгородом Сіверським.

[42] ...силны вои Белкатгина... — половецький хан?

[43] ...а семечи и, полонъ весь отяхом. — «семичи» — ймовірно, ті, хто живе по річці Семи.

[44] В’ятичи — плем’я, яке разом із кривичами та ільменськими словенами стало основою майбутньої російської народності, жило по Оці і верхів’ям Десни. Очевидно, що для Мономаха прямий шлях через землі в’ятичів становив у XI ст. немалу небезпеку.

[45] ...на Ходоту... — Ходота — князь в’ятичей. Більше про нього невідомо нічого.

[46] ...ко Коръдну... — місто Кордьно згадується лише в «Поученні». Місцезнаходження невідомо.

[47] ...по Изяславичихъ... — Ймовірно йдеться не про Ізяславичів (Ярополка та Святополка), а про Ростиславичів (про Володаря Ростиславича Перемишльського та Василька Требовльського)

[48] Микулин — місто в Галицькій землі на річці Сереті.

[49] Броды — місто на кордоні Волинської землі з Польщею.

[50] Хоролъ — притока Псела.

[51] Горошинъ — місто в Переяславському князівстві на речках Суд и Боричка піденний захід від Хорола.

[52] Супой — ліва притока Дніпра, впадає в Дніпро нижче Переяславля Руського. Супой та наступна притока Дніпра Сула — прикордонні з половецьким степом річки.

[53] Прилукъ — місто в Переяславському князівстві. У деяких списках «Повісті временних літ» Прилуком називається місто Переволочна.

[54] ...только семцю яша единого живого... —Що означає слово «семця» — неясно (можливо, — молодший член сім’ї, слуга).

[55] ...к Білі Вежи... — Мається на увазі місто Біла Вежа на ріці Остер.

[56] Святославль. — Місцезнаходження Святославля неясно.

[57] Гюргевъ (Юріїв) — місто на річці Рось.

[58] Ростислав — Ростислав Всеволодович, брат Мономаха.

[59] Варин. — Де знаходився Варин — неясно.

[60] Володимерь — Володимир Волинський.

[61] ...и Ярополкъ умре. — Ярополка Изяславича вбито 22 листопада 1086 р.

[62] ...по отни смерти... — Всеволод Ярославич помер 13 квітня 1093 р.

[63] Халіп — село поруч зі Стугною.

[64] ...у Глібовы чади... — Цікаво, що знатний половець має руське ім’я. Руські імена у половців зустрічаються неодноразово.

[65] ...на святаго Бориса день... — Пам’ять Бориса Володимировича відмічалася 24 липня. [66] Голтав — місто в Переяславському князівстві біля впадіння річки Голтави у Псел.

[66] Вороницы. — Місцезнаходження Ворониців неясно.

[67] Речення це викликало багато домислів. Одні гадають, що Володимир тут говорить про той самий похід на Волгу весною 1099 р., про який мовиться на початку «Поучення», а оскільки тут вжито форму теперішнього часу, то це й визначає час написання твору (а все подальше - нібито додане Володимиром пізніше). Інші вважають, що замість «и се нынЪ иду Ростову» треба читати «И-Смолиньска идохъ Ростову», себто в минулому часі і «и се нынЪ» переробляючи на «И-Смолиньска». Але можна твердити, що Володимир тут говорить про свою подорож до Ростова в лютому 1117 р. (в Ростово-Суздальській землі сидів його син Юрій), коли, як вважає більшість учених, і було написане «Поучення». У зв'язок із цією поїздкою можна поставити той факт, що, за даними Новг. І, Мстислав 17 березня 1117 р. залишив Новгород Великий, а в Іп. сказано, що його «приведе Володимиръ» з Новгорода в Білгород. Тобто, не «выведе», як часто говориться в літопису, а «приведе», в чому можна вбачати безпосередню участь Володимира. Можливо, він тоді із Ростова поїхав до Новгорода. Взагалі ж ці відомості про зимові походи по данину на Смоленськ і Ростов мають сумарний характер.

[68] ...гонихом по Боняці, но... убиша... — Це місце пошкоджено у тексті і незрозуміле.

[69] ...Гюргева мати умре... — жона Мономаха. Її назвали іменем останнього, молодшого сина Мономаха – Юрія. Ця жона була донькою останнього англосаксонського короля Гаральда, розбитого у 1066 р. у битві при Гастінгсі з норманами Вільгельма Завойовника. Донька Гаральда Гіта виховувалася в Данії і була видана за Мономаха 1074 або 1075 року.

[70] Кснятин — місто на правому березі Сули.

[71] Уруба — половецький князь.

[72] ...ходихом к Воиню... — місто Воїнь знаходиться біля впадіння Сули у Дніпро.

[73] И к Выреви... — Вира — селище на річці Вирі.

[74] Ромен — Ромни місто на річці Сула.

[75] ...на Ярославця... — Йдеться про похід на Ярославця Святополковича до Володимира Волинського.

[76] А всіх путий 80 и 3 великих... — У своєму «Поученні» Мономах перерахував не всі вісімдесят три «великих» походи, а лише шістдесят дев’ять. Про те, скільки було меньших «путій» (походів), можна здогадуватися згадка Мономаха про сто своїх поїздок з Чернігова до Києва, отже, менші «путі» нараховувалися сотнями.

[77] ...Таревьскый князь Азгулуй... — Що означає «таревський» — невідомо.

[78] ...лютый звіръ... — Який саме «лютий звір» — неясно.

[79] Бирич — глашатай, який викликає до суду відповідачів, а також збирач податей і штрафів, наглядач за порядком.

[80] О многострастный... — З цих слів починається лист Володимира Мономаха своєму двоюрідному братові Олегу Святославичу («Гориславичу» з «Слова о полку Ігоревім»), написаний, очевидно, 1096 року. Приводом до листування Мономаха і Олега стало вбивство молодшого сина Мономаха – Ізяслава у битві з Олегом. За порадою свого старшого сина Мстислава, якого хрестив Олег Святославич, Мономах надіслав цей лист Олегу з словами примирення.

[81] Перше послання апостола Іоанна 4:20.

[82] Єванг. від Матфія 6:15.

[83] Псалом 36:1.

[84] Псалом 132:1.

[85] ...дітя моє и твоє... — Мабуть, Ізяслав був, як і Мстислав, хрещеником Олега.

[86] ...а сноху мою послати ко мні... — Хто була невістка Мономаха — вдова його сина Ізяслава — невідомо.

[87] ...сынъ твой хрєстьный с малым братомъ своимь... — Мстислав Володимирович зі своїм молодшим братом Юрієм Володимировичем (Долгоруким).

[88] ...хлібъ ідучи дідень...— феодальний термін, що означає сидіти у своєму родовому уділі; в даному випадку останній — Ростово-Суздальська область, родовий уділ Мстислава.

[89] ...а ты сідиши в своємъ...— в уділі Муромо-Рязанському.

[90] «Премудрости наставниче...» — Цими словами починається новий твір – молитва. Його приписують Мономахові, оскільки йому належать перші два твори — «Поучення» і лист до Олега Святославича. Загальний настрій цієї молитви почасти навіяно покаяним каноном Андрія Критського. Град, що згадується в молитві, - Київ, заступницею якого вважалася богоматір.

[91] Тріодь пісна — кондак утрені масляної неділі.

[92] Там же, молитва св. Іоанникія; кінець великого повечір'я у понеділок першого тижня посту; включається також у щоденні молитви «на сон грядущим».

[93] Тріодь пісна — тропар десятий другої пісні канону св. Марії Єгипетській; утреня четверга п'ятого тижня великого посту.

[94] Там же, третій тропар (за четвертим ірмосом) четвертої пісні Великого канону Андрія Крітського; повечір'я понеділка першого тижня великого посту.

[95] Там же, молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір'я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

[96] Мається на увазі Київ.

[97] Тріодь пісна — молитва за Великим каноном Андрія Крітського; наприкінці повечір'я четверга першого тижня великого посту (та в інші дні).

[98] Там же, кондак тринадцятого акафіста богородиці; утреня суботи п'ятого тижня великого посту.

[99] Там же, п'ятий тропар за першим ірмосом сьомої пісні канону; утреня неділі п'ятого тижня великого посту.

[100] Там же, п'ятий тропар за першим ірмосом дев'ятої пісні канону; утреня неділі п'ятого тижня великого посту.






Головна                 Переклад




Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.