Головна       Див. також:: Тематичний розділ «Слово о полку Ігоревім».

Енциклопедія Українознавства. Т. 8.

«Слово про Ігорів похід» («Слово о полку Ігореві, Ігоря сина Святославля, внука Ольгова»), героїчна поема кін. 12 в., поетичний твір невідомого автора княжої доби.

Історія твору. Ориґінал твору відкрив граф. А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архимандрита Спасо-Ярославського манастиря Йоіля 1791, і видав друком у Петербурзі 1800, при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «С.» згоріли під час моск. пожежі 1812. Брак ориґінального списка викликав уже на поч. 19 в. появу т. зв. скептиків, які вважали «С.» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «С.» уважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін у Росії та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів зфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 приписку запозичену з «С.», 1829 Р. Тимковський видав список «Задонщина», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, пляґіятом «С.».

Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «С.» з укр. нар. поезією, особливо М. Максимович. У 19 в. над «С.» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «С.» у 20 в., існує понад 700 поважних праць про «С.» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміґрації Д. Чижевського, О. Пріцака й ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «С.» в УССР припинене й обмежене тільки рос.-мовними дослідженнями в заряді АН СССР.

Через відомі політ. умови перед у дослідах над «С.» вели рос. вчені. Зваживши, що мова, якою написано «С.», в основі староруська літ., поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала на Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво укр. характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «С.» лише до укр. літератури.

Іст. основа і зміст поеми. Темою «С.» є невдалий похід новгород-сіверського кн. Ігоря Святославича на половців на весні 1185. Цю іст. подію поет відтворив в епічно-ліричному пляні, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над заг. До іст. оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в 11 в. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохрист. світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «С.» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, і потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.

Мова і поетика. Мова, якою написано «С.», це тогочасна літ. мова русичів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами нар. Більшість дослідників припускають, що автор «С.» був або киянин або чернігівець, ін. (Орлов, Юґов) доводять, що він мусів бути галичанин («карпаторус»). Є припущення, що копія поеми 16 в., відкрита М. Пушкіном, була вже значно окнижнена переписувачами, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болг. правопис. До того ж вона могла бути не з старого списка, а з ін. копій, які й витворили т. зв. «темні місця» поеми. Мовний скарб поеми порівняно невеликий, дещо понад 900 слів. Побіч слів, прикметних тільки укр. мові, в «С.» є архаїзми, збережені в укр. говірках, є також впливи ін. мов.

Особливо багаті епітети «С.», порівняння й метафори, метонімії й гіперболі. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусіла існувати й багата нар. і дружинна поезія із складною і високорозвиненою поетикою.

Справа ритміки «С.» — одна з найбільш оспорюваних. Спроби відтворити його ритмічну структуру якимось правильним віршем не мали успіху: теорія сканд. вірша Р. Абіхта (1901), ритм 4/4 Ф. Корша (1909), теорія візант.-церк. канонів В. Бірчака (1910), теорія «летючих ударів» Є. Сіверса (1926), вплив старогебрейського вірша, добачуваний митр. Іларіоном (1949). М. Максимович зв'язував ритміку «С.» з пізнішими думами, П. Житецький підкреслив речитативний характер «С.», за яким кожний вірш-речення, незалежно від кількости складів, творить цілість з своїми власними ударами. Ф. Колесса зв'язав ритм «С.» з голосіннями, що стояли й в основі дум. Цей тип вірша має дуже широкий діяпазон вислову, в нього можна було вплітати різні ритми, відповідно до теми, настрою і поетичної традиції. Опис бою кн. Всеволода — зразок дружинної бойової пісні, але її ритміка зовсім покривається з деякими весільними й обжинковими піснями, що е доказом тісного зв'язку дружинної поезії з нар.

Переклади і переспіви «С.» існують багатьма мовами світу, а найбільше укр. і рос. Укр. віршовані і прозові переклади «С.» дали: І. Вагилевич (бл. 1836, друкований 1884), Б. Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Ю. Федькович (1866, 1902), І. Франко (1873, 1952), О. Огоновський (1876), П. Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), І. Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), В. Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923), П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), М. Матвіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), H. Забіла (1938), В. Свідзінський (1938), М. Рильський (1939), І. Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Л. Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «С.», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкєвич (1833), Т. Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато ін. укр. поетів.

Перший рос. віршований переклад «С.» дав І. Серяков (1803), після нього «С.» перекладали: В. Капніст (1809), В. Жуковський (1817 — 19), М. Делярю (1839), Л. Мей (1850), М. Гербель (1854), А Майков (1869), Е. Барсов (1887), К. Бальмонт (1929), С. Шервінський (1934), Г. Шторм (1934), І. Новіков (1938), В. Стеллецький (1938), М. Заболоцький (1946), А. Юґов (1950), С. Ботвіннік (1957), М. Риленков (1962). Білор. мовою переклав «С.» Я. Купала (1919 прозою, 1921 віршем).

Поль, мовою «С.» перекладали: Ц. Ґодебський (1821), С. Красінський (1856), Б. Лепкий (1899), Ю. Тувім (1927, 1944); чес.: В. Ганка (1821), Ф. Кубка (1946) й ін.; серб.: I. Хаджевич (1842), І. Шанкович й ін.; словінською М. Плетершник (1865); болг. Р. Жинзифов (1863), Л. Стоянов (1954). Перший нім. переклад дав А. Коцебу вже 1800, далі «С.» перекладали: Й. Ріхтер (1803), Ф. Боденштедт (1861), Р. М. Рільке (1904). Н. Маєр (1933); англ, перекладали: Л. Вінер (1902), Л. Маґнус (1915), Ч. Кросе (1948), В. М. Набоков (1950), В. Кірконнелл і К. Андрусишин (1963) й ін.; франц.: Н. Бляншер і Екстейн (1823), Ф. де Берґон (1878), Н. Кульман і М. Бегаґель (1937), А. Ґреґуар (1945); італ.: Д. Чамполі (1911) і Е. Ґатто (1928); есп.: Я. і Р. Майкелі (1949); данською: Т. Лянґе (1888); угор.: С. Рідль (1858) і Г. Стрипський; жид. (гебрейською і їдіш): С. Мендельсон (1875). Д.

Гофштейн й І. Фефер (1938). Є переклади «С.» також: абхазькою, башкирською, вірменською, грузинською, казахською, карельською, тат., узбецькою й ін. мовами.

Іст. п'єсу на тему «С.» п. н. «О полку Ігоревім» написав Г. Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «С.» опрацював Г. Лужницький. Сюжети «С.» використані в опері І. Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «С.» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П. Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі — А. Петрицького, у скульптурі — А. Павлося, Б. Мухина, у вітражі — Л. Молодожанина.

Бібліографія: Дмитриев Л. Слово о полку Игорєве. Библиография изданий. переводов и исследований. М.-П. 1938 — 54; Слово о полку Игореве. Библиография изданий, переводов и исследований. Составила В. Адрианова-Перетц М. — П. 1940; Слово о полку Игореве. Библиографический указатель. Составили О. Давидова, Е. Поплавская. И. Романченко. М. 1940. Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник. Т. I. К. 1960; Словарь-справочник Слова о полку Игореве. М. — П. 1965 — 73.

Видання : Слово о полку Игореве, под редакцией В. Адриановой-Перетц. М. — П. 1950; слово о плъку Игоре†в укр. художніх перекладах і переспівах XIX — XX ст. (до вид. підготував С. Маслов). К. 1953; Слово о полку Ігоревім (вступна ст. М. Гудзія). К. 1955; Слово о полку Игореве. М. 1961, друге вид. 1967.

Література: Максимович М. Песнь о полку Игореве. К. 1837. Огоновський О. Слово о полку Ігореві. Л. 1876; Барсов Е. Слово о полку Игореве как художественный памятник Киевской дружинной Руси. I — II. М. 1887 — 89; Потебня А. Слово о полку Игореве, текст и примечания, друге вид. X. 1914; Грушевський М. Історія укр. літератури, II — III. Л. 1923; Перетц В. Слово о полку Ігоревім. Пам'ятка феодальної України-Руси XII в. К. 1926; Ржига В. Гармонія мови Слова о полку Ігореві, ж. Україна, 4. К. 1926; Грунський М. Слово о полку Ігоревім. X. 1931; Орлов А. Слово о полку Игореве, (текст і переклад) вид. АН СССР, П. 1938 і 1946; Mazon A. Le Slovo d'Igor. I — VI, Hevue des Etudes Slaves XVIII — XIX, XXI. Париж 1938 — 39 (ч. І — IV окремо 1940), 1944; La Geste du Prince Igor . . . sous la direction d'Henri Gregoire, de Roman Jakobson et de Mare Szeftel. Нью-Йорк 1948; Лихачев Д. Слово о полку Игореве. М. — П. 1950; Чижевський Д. Історія укр. літератури, УВАН. Нью-Йорк 1956; Махновець Л. Слово о полку Ігореві та його поетичні переклади і переспіви. К. 1957; Дмитриев Л. История первого издания Слова о полку Игореве. М. — П. 1960; Гординський С. Слово о полку Ігореві і укр. нар. поезія. УВАН. Вінніпеґ 1963; Зимин А. Спорные вопросы текстологии Задонщины. Русская литература, ч. 1. М. 1967; Адрианова-Перeтц В. Слово о полку Игореве и памятники русской литературы XI — XIII веков. П. 1968; Pritsak O. The Igor's Tale as a Historical Document. Armales of the Ukr. Acadomy of Arts and Sciences in the U.S. Нью-Йорк 1969 — 72; Рыбаков Б. «Слово о полку Игореве» и его современники. M. 1971.

С. Гординський

Див. також:
Тематичний розділ «Слово о полку Ігоревім».

«Слово о плъку Игоре※ та його поетичні переклади та переспіви.
Михайло Грушевський. Історія української літератури. т. II. Творчість XII-XIII вв. «Слово о полку Ігоревім».
Володимир Перетц. Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку. Київ, 1926.
Віталій Скляренко. «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім». Київ, 2003.
Борис Яценко. «Слово о полку Ігоревім» та його доба. Київ, 2000.
Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова.
А. М. Робінсон. «Руська земля» в «Слові о полку Ігоревім» (витяг з книги).

Головна