Попередня       Головна       Наступна





СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ [1]



Про Закон [2], Мойсеєм [3] даний,

і про Благодать [4] та Істину [5], в Ісусі Христі втілених,

і як закон відійшов,

і як Благодать та Істина всю землю наповнили,

і віра на всі народи розпростерлася,

і до нашого народу руського;

і похвала кагану [6] нашому Володимиру [7], за якого ми охрещені були,

і молитва до Бога від усієї землі нашої.

Господи благослови, Отче!




(Похвала Богу)


Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог християнский, що навістив і дарував спасіння людям своїм, що не дав до останку творіння своєму ідольською темрявою охопленим бути, і в бісівському слугуванні гинути.

Він спершу вказав шлях племені Авраамову, даруваши йому скрижалі і Закон [8], а потім через Сина свого всі народи спас. Євангелією і хрещенням увів у оновлення, відродження і в життя вічне.

Тож хвалімо Його і прославляймо! Його безнастанно похваляють і поклоняються Йому, Йому ж поклоняються херувими [9] і серафими [10], за те що, споглядаючи, зглянувся на людей своїх, і не посол чи вісник, не ангел Його, але Сам Він спасе нас; не марою зійшов на землю, а насправді, постраждав за нас смертними муками, і з Собою воскресив нас.

У тіло одягнувшись, Він прийшов до людей, на землі жиючих, а до сущих в аду зійшов через розп’яття і погребіння в гробі, щоб як живі, так і мертві довідались про відвідини їх і Господнє пришестя, і щоб зрозуміли, що Бог для живих "і для мертвих — кріпкий і могутній.




(Історична неминучість Закону)


Котрий Бог великий, як Бог наш! (Псалом 77:14).

Він один творить чуда, поклав Закон, що передує Істині і Благодаті, щоб до нього звикло людське єство, ухиляючися від ідольського многобожжя, вірувало в єдиного Бога, щоб людство, як брудний глек, омилося водою. Законом і обрізанням [11] прийняло молоко Благодаті і хрещення. Закон-бо був предтечею і слугою Благодаті та Істини. Істина ж і Благодать — слуги прийдешнього віку й життя нетлінного.

Як Закон приводив тих, що прийняли його, до благодатного Прощення, так і Хрещення синів своїх відчиняє двері до вічного життя. Мойсей-бо і пророки повідали про пришестя Христове. Христос же і апостоли Його повідали про воскресіння і про майбутній вік.

Коли б у писанні цьому взятися нагадувати і пророче проповідування про Христа, і апостольське учення про прийдешній вік, — це було б надмірним і на марнослів’я походило б. Бо коли б те, що в інших книгах написане і що вам відоме, те й тут викладати, — було б то виявом зарозумілості та пустослів’я. Бо пишемо не для незнаючих, а для тих, що доволі наситилися книжними солодощами, не задля іновірних ворогів Божих, а саме для синів Його, не для зайд, але для тих, що успадкують Небесне Царство.




(Символи Благодаті)


Отож, про Закон, Мойсеєм даний, і про Благодать й Істину, здійснені через Ісуса Христа, ця повість. І що осягнув Закон, а що — Благодать? Спершу був Закон, а потім Благодать. Спершу тінь, потім — Істина.

Образ же Закону і Благодаті — Агар і Сара [12], рабиня Агар і вільна Сара, спершу рабиня, а потім — вільна. Хай розуміє читаючий, що Авраам від юності своєї мав за жінку собі Сару, вільну, а не рабиню.

І Бог-бо зпередвіку зволив і намислив послати в світ Сина свого і Цим явити Благодать. Сара ж не родила, оскільки була неплідною. Не була непліддю взагалі, а була закрита і приречена Божим провидінням родити на старості. Невідома-бо і затаєна Премудрість Божа закрита була і від ангелів і від людей, не як нез’явна взагалі, а затаєна до часу, щоб виявитися наприкінці віку. Сара ж сказала Авраамові: «Ось затримав мене Господь Бог, щоб не родила, увійди до рабині моєї Агари й породи від неї» (Буття 16:2). Благодать же промовила до Бога: «Коли не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, зійди на гору Синай [13] і встанови Закон».

Послухав Авраам пораду Сарину і ввійшов до рабині Агари; послухав же і Бог мову Благодаті і зійшов на Синай.

Породила ж рабиня Агара від Авраама, рабиня — раба, і нарік його Авраам ім’ям Ізмаїл. Зніс же й Мойсей із Синайської гори Закон, а не Благодать, видимість, а не Істину.

Після цього, коли вже Авраам і Сара були старішими, з’явився Бог Авраамові, коли той у полудень сидів у дверях свого намету біля дуба Мамрійського (Буття 18:1-33). Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі, і прийняв Його у свій намет.

Коли ж цей вік наближався до кінця, навістив Господь рід людський і зійшов із небес, в утробу діви ввійшовши; і прийняла діва з поклоном у намет плоті своєї безболісно, тільки промовила до ангела: «Я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм» (Луки 1:38).




(Благодать — Христос)


Тоді-бо розімкнув Бог лоно Сарине, і, зачавши, народила Ісаака, вільна — вільного (Буття 21:1-3). І коли навістив Бог людське єство, з’явив досі невідоме і затаєне, і народилася Благодать. Істина, а не Закон, син, а не раб. І коли відлучили від грудей отроча і зміцнів Ісаак, учинив Авраам велику гостину на честь того, що перестав годуватися материнським молоком син його Ісаак.

Коли Христос був на землі, Благодать ще не зміцніла і годувалася грудьми понад 30 років, впродовж яких Христос не був відомий. Коли ж залишила груди і зміцніла, тоді й з’явилася Благодать Божа всім людям на ріці Іордані. І вчинив Бог гостину і бенкет великий з Тельцем, вгодованим від віку, улюбленим сином своїм Ісусом Христом, скликавши на спільне весілля небесних і земних, зібравши разом ангелів і людей.

Після цього Сара, побачивши Ізмаїла, сина Агари, який грався з її сином Ісааком і якось скривдив Ізмаїл Ісаака, сказала Авраамові: «Прожени рабиню з сином її, бо не може наслідувати син рабині сина вільної» (Буття 21:10).

Після вознесіння ж Господа Ісуса, коли учні його та інші, що вже увірували в Христа, були в Єрусалимі і були ще разом іудеї і християни, благодатне Хрещення було обіжене законним обрізанням: християнська церква в Єрусалимі не приймала єпископа необрізаного, оскільки обрізані вважали себе старшими і чинили насильства над християнами — рабинячі над синами вільними. І бували між ними численні сварки і міжусобиці (Дії 15).

Коли ж побачила вільна Благодать дітей своїй християнських, кривджених іудеями, синами рабського Закону, заволала до Бога: «Прожени іудейство і з Законом розсій по країнах, бо що може бути спільного видимості з істиною, іудейства з християнством».

І відігнана була рабиня Агар із сином її Ізмаїлом, а Ісаак, син вільної, став наслідником батька свого Авраама (Буття 21:14; 25:5).

І розігнані були іудеї і розсіяні по країнах, а діти благодатні християнські стали наслідниками Бога і Отця. Відійшло-бо світло місяця, кола засяяло сонце, так і Закон, коли Благодать з’явилася; і холод нічний іщез, коли сонячна теплота землю зігріла. І вже не горбиться людство в Законі, а в Благодаті розпрямлено ходить. Іудеї-бо при свічі Закону шукають собі оправдання, християни ж при благодатнім сонці спасіння собі знаходять. Іудейство видимістю і Законом оправдується, а не спасеться, християни ж Істиною і Благодаттю не оправдуються, а спасаються. В іудеїв-бо оправдання — в християн же спасіння, бо оправдання є в цьому світі, а спасіння в прийдешньому віці. Іудеї бо земним веселяться, а християни ж на небесах сушим. І те іудейське оправдання було убогим, заздрощів ради і не поширювалося на інші народи, а в одній тільки Іудеї було. Християнське ж спасіння благодатне і щедре і шириться на всі краї земнії.

Збулося: Манасієве старшинство благословив-бо Яків лівицею своєю, а Єфремову меншість — правицею, хоча й старіший Манасій за Єфрема, але благословенням Якова меншим став (Буття 48:13-14).

Так само й іудейство; хоча й постало раніше, але Благодаттю християн більше стало. Сказав-бо Йосип до Якова: «На цього, Отче, поклади десницю, бо він старший». Яків відповів: «Знаю, чадо моє, знаю, і з нього будуть люди і він підніметься, але брат Його менший більшим за нього буде, і нащадки його будуть серед багатьох народів» (Буття 48:17-19). Так і сталося.




(Про Благодать)


Спершу був Закон, трохи піднісся і відійшов. Віра ж християнська, хоч і пізніше появилася, більшою за першу стала і поширилися на багато народів.

І Христова Благодать всю землю обійняла і, подібно воді морській, покрила її, і всі, відкинувши ветхе, що й постаріло через заздрощі іудейські, тримаються нового, як і пророкував Ісайя: «Ветхе пройшло, а нове вам звіщаю... Співайте Богові пісню нову, і прославляйте ім’я Його в усіх кінцях землі: і серед тих, що виходять в море і плавають по ньому, і на всіх островах» (Ісайї 42:9-10). І ще: «Ті, хто служить Мені, матимуть нове ім’я, що благословлятиметься на землі, бо благословлятимуть Бога істинного».

Колись-бо тільки в Єрусалимі одному поклонялися Богові, нині ж по всій землі, як сказав Гедеон [14] Богові: «Якщо рукою моєю спасеш Ізраїль, нехай буде роса тільки на руні, а по всій землі сухо» (Суддів 6:36-38). І було так. Раніше по всій землі була суша, бо народи трималися ідольського обману і роси благодатної не приймали. Знаємо тільки, що Бог був в одній Іудеї і в Ізраїлі. Велике ім’я його і в Єрусалимі одному прославлявся Бог (Псалом 75:2-3). Знову говорить Гедеон до Бога: «Нехай буде суша тільки на руні, а по всій же землі — роса» (Суддів 6:39). І так було.

Іудейство минулося, і Закон відійшов, жертви стали неприйнятними, кіот, скрижалі й жертовник були залишені й відняті. По всій же землі роса, по всій же землі віра поширилася, дощ благодатний оросив і купіль відродження синів своїх у нетління одягла.

Так само і самарянці говорив Спаситель: «Надходить година і нині вже є, коли не тільки на горі цій і в Єрусалимі поклонятимуться Отцю, але будуть істинні поклонники, що поклоняться Отцю духом і правдою, бо Отець шукає таких поклонників, і Синові, і Святому Духу» (Івана 4:21-23).

І так є. По всій землі вже славиться Свята Трійця і приймає поклоніння від будь-якого створіння: малі й великі прославляють Бога, згідно пророцтву: «І навчить кожен чоловік ближнього свого, і брата свого, кажучи: «Пізнай Господа, бо пізнають мене від малого до великого» (Ієремії 31:34). І Спаситель Христос промовляв до Отця: «Ісповідуюсь Тобі, Отче, Господові неба і землі, що втаїв єси від премудрих і розумних, а відкрив єси немовлятам. Воістину, Отче, бо таке було благовоління перед Тобою» (Луки 10:21; Матвія 11:25-26).

І так помилував Хрещенням благий Бог рід людський і людей тілесних, які через добрі діла стають синами Божими й причасниками Христа, оскільки й євангеліст каже: «Тим, що прийняли Його, дасть змогу синами Божими бути, тим, що повірили в ім’я Його, що не від крові, ні від похоті тілесної, ні від Бога народилися Святим Духом у святій купелі» (Івана 1:12-13).




(Про Ісуса Христа)


Все ж це Бог наш на небесах і на землі, що тільки захоче — і сотворить. І тим же, хто не прославить, хто не похвалить, хто не поклониться величі слави Його, і хто не подивується безмежному людинолюбству Його. З передвіку від Отця народжений, один співпрестольний з Отцем, Єдиносущний, як світло сонця, зійшов на землю, навістив людей своїх, не відлучаючись від Отця і втілився від Діви чистої, безмужної й неосквернено ввійшов, як — тільки сам відає, тіло прийняв, вийшов, як і ввійшов. Один сей із Трійці, у двох єствах — Бог і людина:

Справжня людина, бо олюднився, і не привидився, але справжній Бог за Божественною суттю, а не звичайна людина, що виявляє на землі Божественне й людське.

Як людина, утробу матері розтягав, і, як Бог, вийшов, дівства не пошкодивши.

Як людина, материнським молоком годувався, і, як Бог, звелів ангелам із пастухами співати: «Слава Богові у вишніх» (Луки 2:14).

Як людина, був сповитий у пелюшки, і, як Бог, від волхвів дари і поклоніння приймав.

Як людина, втікав до Єгипту, і, як Бог, рукотворні ідоли єгипетські Йому поклонилися.

Як людина, прийшов на хрещення, і, як Бог, Іордан Його устрашився і повернув свої води назад (Псалом 114:3).

Як людина, роздягнувшись, ввійшов у воду, і, як Бог, від Отця свідчення прийняв: «Се Мій син возлюблений» (Матвія 3:17).

Як людина, постив сорок днів, голодуючи, і, як Бог, переміг спокусника.

Як людина, ішов на весілля у Кану галілейську, і, як Бог, перетворив воду на вино.

Як людина, на кораблі спав, і, як Бог, стримав вітер і море — і послухали Його.

Як людина, плакав за Лазарем, і, як Бог, воскресив його із мертвих.

Як людина, возсів на віслюка, і, як до Бога, волали: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» (Матвія 21:9).

Як людина, був розіп’ятий, і, як Бог, владою своєю розп’ятого разом із ним у рай впустив.

Як людина, вкушає оцту й випускає дух, і, як Бог, сонце мороком закриває і землею трясе.

Як людина, у гріб покладений був, і, як Бог, пекло збурив і душі праведні визволив.

Як людина, був у гробі запечатаний, і, як Бог, вийшов із нього, печать не пошкодивши.

Як людини, намагалися іудеї приховати Його воскресіння, підкупивши сторожу, але, як Бога, Його побачили і пізнали у всіх кінцях землі.




(Ізраїль і Христос)


Воістину, котрий Бог великий, як Бог наш? (Псалом 77:14). То є Бог, що творить чуда. Він спасіння вчинив посеред землі хрестом і мукою на місці лобнім, вкусивши оцту і жовчі, аби переступ і гріх солодкого Адамового вкушення від древа, вкушенням гіркоти спокутувати! Ті, що вчинили Йому це, спіткнулися об Нього, як об камінь, і розбилися, як Господь сказав: «Кожен, хто впаде на цей камінь — розіб’ється, а на кого він сам упаде — то розчавить його» (Матвія 21:44; Луки 20:18). І прийшов до них, сповнюючи пророцтва, висловлені про Нього, як і Сам говорив: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Матвія 15:24). І знову: «Я не руйнувати прийшов (Закон), але виконати Його» (Матвія 6:17). І хананеянці-іноплемінниці, що благала зцілити свою доньку, сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути цуценятам» (Матвія 15:23-26). Вони ж назвали Його облудником, народженим із перелюбу, і впевняли, Що Він вижене бісів не інакше, як Вельзевулом [15], який має проти них силу (Матвія 12:24; Луки 11:18).

Христос же сліпих їхніх просвітив, прокажених очистив, зігнутих розправив, біснуватих ізцілив, розслаблених зміцнив, мертвих воскресив. Вони ж мучили Його неначе злодія, на хресті прибивши. За це впав на них гнів Божий кінечний, бо й самі посприяли своїй погибелі. Розповів якось Спаситель притчу про виноград і виноградарів і запитав: «Як вчинить господар виноградинка з тими виноградарями?» Вони кажуть йому: «Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть прибутки віддавати йому своєчасно» (Матвія 21:40-41; Марка 12:1-9).

І так самі стали пророками своєї погибелі, бо прийшов Він на землю провідати їх — і не прийняли Його, оскільки діла їхні темні були — не возлюбили світла, щоб не розкрилися лихі вчинки їхні (Івана 3:19-20). Через те, коли Ісус прийшов у Єрусалим і побачив місто, то просльозився і сказав про нього: «О, коли б ти хоч у цей день пізнало, що потрібне для миру тобі, а нині від очей твоїх сховано це. Бо прийдуть ті дні на тебе, і оточать тебе вороги твої валом, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе і дітей твоїх в тобі, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Луки 19:42-44). І ще: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків, камінням побиваєш посланих до тебе. Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли. Ось вам дім залишається порожній для вас» (Матвія 25:37-38).

Так і сталося: прийшли-бо римляни, полонили Єрусалим і зруйнували його до основи. Іудейство після того загинуло і Закон після цього як вечірня зоря погас, і розсіяні були іудеї по різних країнах, щоб вкупі зло не перебувало.

Прийшов-бо Спас — і не прийняв його Ізраїль. А за євангельським словом: «До своїх прийшов і свої не прийняли Його» (Івана 1:11). А іншими народами прийнятий був, як пророкував Яків: «Ти є надія народам» (Буття 49:10). Бо як тільки народився Він, волхви найперші поклонилися Йому від народів, а іудеї, щоб убити, шукали Його і через Нього дітей перебили.




(Похвала християнству)


І збулося слово Спасителя: «Багато хто зі сходу і заходу прийдуть, і засядуть в царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж царства повкидані будуть у темінь кромешну» (Матвія 8:11-12). І знову: «Відійметься від вас Царство Боже і дасться народам, що плоди його буде приносити» (Матвія 21:43).

До них же послав (Ісус) учнів своїх, звелівши: «Ідучи через весь світ, проповідуйте Євангеліє всякому створінню, і хто увірує і охреститься — спасен буде» (Марка 16:15-16).

«Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:19-20).

Ліпше стало Благодаті на нових людей возсіяти. «Не вливають-бо, — згідно зі словами Господа, — вина нового учення благодатного у бурдюки ветхі, застарілі в іудействі, а то прорвуться бурдюки і вино проллється» (Матвія 9:17, Карка 2:22). Не змогли-бо (іудеї, тінь Закону утримати, щораз ідолам поклоняючись, то як же їм істинної Благодаті науку зберегти? На нове вчення — нові бурдюки, нові народи, і обоє (Закон і Благодать) збережуться.

Так воно і є, бо віра благодатна по всій землі поширилась і до нашого народу руського дійшла і озеро Закону пересохло, а євангельське джерело наповнилося і всю землю покрило і до нас розлилося. Це ж бо і ми зі всіма християнами славимо Святу Трійцю, а Іудея мовчить. Христос — прославляється, а іудеї — проклинаються. Народи — прилучаються, а іудеї — одвергаються. Так і пророк Малахія сказав: «Нема Мого благовоління на синах Ізраїлевих і жертви із рук їхніх не прийму, бо від сходу до заходу ймення Моє звеличиться між народами і на всякому місці курять фіміам імені Моєму, бо ім’я Моє славне в усіх країнах» (Малахія 1:10-11).

І Давид сказав: «Вся земля хай поклониться Тобі і співає Тобі» (Псалтир 66:2). «О Господи, Господь наш! Яке чудесне ім’я Твоє по всій землі» (Псалтир 8:2).




(Похвала християнізації Русі)


І ми вже не ідолослужителями звемося, а християнами; не позбавленими надії, а з надією на життя вічне. І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться. І вже не жертовної крові вкушаючи погибаємо, а, причащаючись Христової пречистої крові, — спасаємося. Всі країни благі Бог нам помилував і нас не забув, захотів — спас нас, і до розуму істинного привів. Опустошеною і пересохлою була земля наша, ідольський жар висушував її, та несподівано забило Джерело євангельське і напоїло всю землю нашу, як сказав Ісайя: «Розступиться вода перед тими, що ходять по безодні, і стане земля обезводнена — болотом, і з землі спраглої джерело проб’ється» (Ісаї 35:6-7).

І були ми сліпими і світла правоти не бачили, а в омані ідольській блукали і до того ж глухими були до спасенного учення. Та помилував нас Бог і возсіяло і в нас світло розуму, щоб пізнали Його, згідно пророцтва: «Тоді-то розплющаться очі сліпим і вуха глухих почують» (Ісаї 35:5).

І ми блукали на путях погибелі, щоб уподобитися бісам, а дороги, що веде до життя, — не знали. До того ж і мова наша була гугнявою, бо молилися ідолам, а не Богу своєму і Творцю. Навістило і нас чоловіколюбство Боже — і вже не ходимо за бісами, але ясно славимо Христа Бога нашого згідно пророцтва: «Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» (Ісаї 35:6).

І ми, що були перед тим подібні звірині, і худобі, не здатні відрізнити правиці від лівиці, до земного пристращалися, і нітрохи не пеклися про небесне. Та послав Господь і нам заповіді, що ведуть до життя вічного, згідно з пророцтвом Осії: «І буде в день той, — говорить Господь, — складено їм заповіт з птицями небесними і звіриною земною, і скажу не моїм людям: «Ти народ Мій!» — а він скаже: «Ти єси Господь Бог наш!» (Осії 2:20, 25).

І так, чужими були — людьми Божими назвалися, і ворогами були — синами Його прозвалися. І не хулимо, як іудеї, а по-християнськи благословляємо, не змову чинимо, як розп’ясти, а як розп’ятому поклонитися. Не розпинаємо Спаса, а руки до нього здіймаємо. Не пробиваємо ребер Його, а п’ємо з ран Його джерело нетління. Не тридцять срібняків одержуємо за Нього, але один другого і все життя наше Йому доручаємо. Не затаюємо воскресіння Його, але в усіх домівках своїх вістимо: «Христос воскрес із мертвих!» Не говоримо, що тіло Його викрали, але що вознісся на небеса і там буде. Не не віруємо, але, як і Петро, до Нього звертаємось: «Ти — Христос, Син Бога живого!» (Матвія 16:16). І з Хомою говоримо: «Господь наш і Бог ти єси» (Івана 20:28). І з розбійником «Спогадай нас, Господи, в Царстві своєму!» (Луки 23:42).

І так, віруючи в Нього і святих отців, семи вселенських соборів [16] настанов дотримуючись, молимо Бога і знову, й знову потрудитися і наставити нас на путь заповідей Його.

І збулося у нас про народи сказане: «Одкриє Господь силу Свою святую перед всіма народами і побачать у всіх кінцях землі спасіння, яке від Бога нашого» (Ісаї 52:10).

І друге: «Я живу, каже Господь, бо мені поклониться кожен рід, і кожен народ визнає Бога» (Павла до римлян 14:11).

І Ісаїне: «Нехай кожен байрак наповниться, і кожна гора і пагорбок знизиться, і будуть криві прямими, і шпичаки на шляху гладенькими, і з’явиться слава Господня, і все тілесне узрить спасіння від Бога нашого» (Ісаї 40:4; Луки 3:4-5).

І Даниїлове: «Всі народи, племена та язики будуть служити Йому» (Даниїла 7:14).

І Давидове: «Нехай визнають Тебе люди, Боже! Хай прославлять Тебе всі люди» (Псалом 66:4-6). «Хай возвеселяться і возрадуються народи, і всі народи, заплескайте в долоні і заволайте до Бога голосом радості, бо Господь Всевишній і грізний, цар великий всієї землі» (Псалом 46:2-5). І згодом: «Співайте Богу нашому, співайте, Цареві нашому, співайте, бо Цар всієї землі — Бог. Співайте розумно. Воцарився Бог над народами» (Псалом 46:7-9).

І: «Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, хай співає ж імені Твоєму, Вишній» (Псалом 65:4).

І: «Хваліть Господа всі народи і похваляйте всі люди» (Псалом 116:1).

І ще: «Від сходу і до заходу прославляється ім’я Господнє! Вищий над усі народи Господь. Над небесами слава Його» (Псалом 112:4; 148:11-13).

«Як ім’я Твоє, Боже, так і слава Твоя — аж по кінці землі» (Псалом 47:11).

«Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, надіє всіх кінців землі та сущих на морях далеких» (Псалом 65:6).

І: «Нехай пізнаємо на землі доброту Твою, і в усіх народах спасіння Твоє».

І: «Царі земні і всі люди, князі і всі судді земні, юнаки і діви, старі з отроками нехай славлять ім’я Господнє!» (Псалом 148:11-13).

І Ісаїне: «Послухайте мене, люди Мої, — каже Господь, — і царі прислухайтеся до Мене, бо вийде від Мене закон і суд Мій — світло народам. Наближається скоро правда Моя і вийде, як світло, спасіння Моє. Острови очікують на Мене і на силу Мою країни сподівання свої кладуть» (Ісаї 51:4-5).




(Похвала Володимирові)


Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм — Івана Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.

Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої — Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.

Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, — каган наш Володимир — виростав і міцнів від дитячих літ, аж Доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом Дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі — одні миром, а непокірні мечем.

І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навіщення Всевишнього, — споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння, — видиме і невидиме.

А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.

І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.

Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій [17]. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.




(Похвала народу руському)


Відтоді і донині вершиться подвиг благовір’я. Та не тільки ним виявляв живу в ньому до Бога любов, а й подвижництвом, звелівши по всій землі своїй хреститися во ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно і велегласно в усіх містах прославляти Святу Трійцю і всім стати християнами — малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим.

І не було жодного, хто б противився благочестивому його повелінню.

І якщо хто і не з любові, то зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його з владою поєднувалося.

І в один час вся земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом.

Тоді почав туман ідольський від нас відходити, а зорі благовір’я з’явилися, тоді пітьма бісослуження щезла і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища — руйнувалися, а церкви — ставилися. Ідоли — крушилися, а ікони святих — з’являлися, біси порозбігалися, і хрест освячував міста.

Пастори словесних овець Христових, єпископи перед святим вівтарем стали, жертву безкровну попи і диякони приносять, і ввесь клір прикрасив і в красу зодягнув святі церкви, апостольська труба і євангельський грім всі міста огласили, фіміам, Богу воскурений, повітря освятив, монастирі на горах постали, чорноризці появилися. Мужі і жони, і малі й великі, — всі люди святії церкви наповнюють, возславляють Бога і говорять: «Єдин Свят, Єдин Господь Ісус Христос на славу Богу Отцю. Амінь. Христос переміг, Христос здолав, Христос воцарився, Христос прославився. Великий єси, Господи, І дивні діла Твої. Боже наш, слава Тобі!»




(Похвала Володимиру)


Які похвали воздати тобі, достославний і найславніший з-поміж земних владик, премужній Василію?

Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?

Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!

І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!

Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?

Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: «Блаженні ті, що не бачили, а увірували!» (Івана 20:29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матвія 11:6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.

Як тобі серце розкрилося?

Як ввійшов у тебе страх Божий?

Як прилучився ти до любові Його?

Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали, — всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.

І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1:23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: «Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої — щедротами до вбогих» (Даниїла 4:24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам — подавав, нагих — одягав, спраглих і голодних — вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: «Милосердя вивищується понад суд» (Якова 2:13). І: «Милість мужа, як печатка, — при ньому». Ще істинніше самого Господа слово: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матвія 5:7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: «Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх» (Якова 5:20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!

Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: «Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах» (Матвія 10:32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос — син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.

Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору [18] закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Єленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою [19], принесли хрест [20] від нового Єрусалима — Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.

Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний, — свята церква Святої Богородиці Марії [21], яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.




(Похвала Ярославу Мудрому і Києву)


Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій [22], якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади.

Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножає їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою — докінчує, як Соломон [23] після Давида. А ще дім Божий святої премудрості [24] поставив на святість і посвячення міста твого, яке прикрасив всілякою красою — золотом і сріблом, і камінням коштовним, і посудом священним, якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу. І славний город твій Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці, їй же і церкву [25] на великих воротах спорудив на честь першого Господнього празника — Святого Благовіщення, аби благословення, яке архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї-бо (сказав архангел Гавриїл): «Радій, благодатная, Господь із тобою!» (Луки 1:28).




(Слово до Володимира)


Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа — життя всьому світові. Струси сон! Піднеси очі і подивись, якої тебе честі сподобив там Господь. І на землі не безпам’ятний залишив синів своїх. Устань і подивись на чадо своє Георгія! Поглянь на суть свою, подивись на милого свого, подивись, бо його Господь вивів із лона твого, подивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї. І возрадуйся, і возвеселися! А ще ж подивися і на благовірну невістку свою Ярину, подивись на внуків своїх і правнуків, як живуть вони, як береже їх Господь, як бережуть благовір’я, заповідане тобою, як до святих церков учащають, як прославляють Христа, як поклоняються імені Його.

Подивися й на город, як сіяє він величчю, подивись на церкви процвітаючі, подивись, як християнство розростається, поглянь на город, іконами святими освітлений і сяючий, і фіміаму пахощами оповитий, і похвалами божественними і піснями святими оспіваний.

І все це побачивши, возрадуйся і возвеселися!

І похвали Доброго Бога, що є будівничим всього цього. Подивись же, хай не тілом, то духом показує тобі все це Господь, щоб ти цьому радів і звеселявся, бо твоє вірне насіння не засохло від спеки невір’я, а дощем Божої помочі проросло і є багатоплідним.

Радуйся, між владиками, Апостолом, що не мертві тіла воскресаєш, а душі наші мертві, умертвлені хворобою ідолослужіння, воскресаєш. Бо ти наблизив нас до Бога і дав пізнати життя Христа нам, які зігнуті були бісівською оманою, і ти своїми духовними очима випростав нас. Осліплені були бісівською облудою, а від тебе зрячими стали і побачили світло трьохсонячного божества. Німі були, а завдяки тобі заговорили і нині вже малі й великі прославляємо єдиносущу Трійцю.

Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся.

Ти, чесна голово, для голих був одягом, для голодних — годувальником, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для подорожніх пристанищем, для бездомних — стріхою, для ображених — заступником, для убогих — збагаченням. За добрі діла для них маєш на небесах винагороду, яку приготував Бог для тих, хто любить його. І спогляданням солодкого обличчя Його насолоджуючись, помолись за землю свою, і за людей, над якими так благовірно владарював: хай береже Він їх у мирі і благовір’ї, заповіданих тобою. І нехай славиться у Ньому правовір’я і хай буде проклята всіляка єресь. І нехай збереже їх Господь Бог від всілякої війни і полону, від голоду і всілякої скорботи та образи. А ще помолися за сина свого — благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й здоров’ї міг житейське море переплисти і до пристані небесного затишку пристати, неушкодженим корабель душі і віру зберігши, і з багатством добрих діл, несхибно даних Богом, людей управивши, стати з тобою, не соромлячись, перед престолом Вседержителя Бога і за труд догляду людей Його прийняти від Нього вінець слави нетлінної спільно з праведними, які трудилися задля Нього.






МОЛИТВА ДО БОГА УСІЄЇ ЗЕМЛІ НАШОЇ


Молю Тебе, о Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче, нагороджуючи за труд, славу і честь, і навертаючи в прихильників Царства свого, благим будучи, пом’яни і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє — Чоловіколюбець!

Хоча й справ добрих не маємо, та, заради милості Твоєї великої, спаси нас, бо ми люди Твої, вівці пастви Твоєї і отара, яку віднедавна почав Ти пасти, вирвав із згуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що поклав душу за овець своїх, не залишай нас, оскільки і досі блукаємо, не отвергай нас, оскільки і досі согрішаємо перед Тобою, подібно новопридбаним рабам, які ні в чому не здатні догодити своєму панові. Не погнушайся стада малого, а скажи до нас: «Не лякайтеся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам царство» (Луки 12:32).

Багатий милістю і благий щедротами обіцявся приймати тих, що розкаються, і, очікуючи навернення грішних, не пом’яни многих гріхів наших, прийми нас, звертаємося до Тебе, загладь записані гріхи наші, потамуй гнів, яким Тебе розгнівили, Чоловіколюбче! Тибо єси Господь, Владика і Творець, у владі Твоїй — жити нам чи умерти. Упокорь милостиво гнів, який заслужили ми ділами нашими, відведи від нас спокуси, бо ми земля лише і порох, і не чини суд над рабами своїми. Ми люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Тебе молимо: нагрішили і зла накоїли, не дотрималися і не зробили, як Ти нам заповідав. Земними будучи, до земних прихилилися і лукавство чинили перед лицем слави Твоєї. Похотям тілесним віддалися, стали рабами гріха і печалей житейських, були втікачами від свого володаря, убогими на добрі діла, окаянними у житті злому.

Каємось, просимо, молимо! Каємося за наші злі діла, просимо: хай страх перед Тобою вселиться в серця наші! Молимо: на страшному суді помилуй нас! Спаси нас, вияви щедрість, доглянь, відвідай, змилосердся, помилуй, бо Твої єсьмо. Твоє творіння, Твоєї руки діло. Коли ж беззаконня чиє побачиш, Господи Боже, хто вистоїть? А коли воздаси кожному по ділах його, то хто спасеться? Від Тебе прощення, від Тебе милість і рятунок великий. І душі наші в руці Твоїй, і подих наш — з волі Твоєї! Відтоді, як доброзичливо доглядаєш нас, — благоденствуємо, коли ж глянеш у гніві, — щезнемо як вранішня роса, бо не втримається порох перед бурею, а ми перед гнівом Твоїм. Але як творіння Твоє, у Творця свого милості просимо: «Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї» (Псалом 51:3), бо все добре — від Тебе на нас, а все неправедне — від нас до Тебе, бо всі ухилялись, всі разом — негідні! Жодного нема серед нас, щоб про небесне старався і жив ним, але всі про земне, всі про печалі житейські, бо збідніла земля на праведників (Псалом 12:2) і не тому, що Ти залишив і злегковажив нас, але тому, що ми не шукаємо Тебе, а про видиме стараємось. А тому боїмося, що вчиниш із нами, як в Єрусалимі з тими, що залишили Тебе і не пішли Твоїм шляхом. Але не вчити з нами, як із ними. За діла наші, а не за гріхи воздай нам. Але терпи нас, і ще довго терпи. Зупини вогонь гніву Свого, направлений на нас, рабів Твоїх, сам навертай нас на істину Твою, навчай нас творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш, а ми — народ Твій, частка Твоя, Твоє надбання. Не здіймаємо-бо рук наших до бога чужого, не пішли за якимось ложним пророком, ані єретичного вчення не сповідуємо, але до Тебе, правдивого Бога, волаєм, і до Тебе, на небесах сущого, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тобі молимося.

Одпусти гріхи нам, бо Ти добрий Чоловіколюбець! Помилуй нас, бо Ти закликаєш грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді не переч стояти нам одесную Тебе і зроби нас учасниками благословення праведників.

І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників, а стадо Твоє — зайдами в землі не своїй, і хай не скажуть інші країни: «Де Бог їхній?» (Псалом 76:10).

Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу, хай не зневіряться нетверді вірою! Менше карай, а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль і швидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.

Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай — багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі, — всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість і тілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих — змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю пастимося в єдності віри разом, весело і радісно!

Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом — Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями — і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.




Переклад Василя Яременка











[1] Текст пам’ятки дійшов у списках XV — XVII ст. Переклад за списком видання: Молдован А. М. «Слово о законе и благодати». — К., 1984. Заголовок творові дав переписувач XV ст. У рукописній збірці, де вміщено «Слово...», наявні ще два твори — «Молитва» та «Оповідання віри», які приписують Іларіону. Даємо також «Молитву» за цим же списком.

[2] «Закон» означає — всезагальне вчення, релігія; період історії людства до народження Ісуса Христа; суспільні та релігійні норми, викладені у книгах Старого Заповіту.

[3] Мойсей — один із іудейських пророків, через якого Бог дав закон іудейському народові.

[4] «Благодать», «благо» — усе, що несе щастя, протилежність злу. «Благодать» — також протилежне «закону», період історії людства, що прийшов на зміну законові разом із діяльністю Ісуса Христа і його віровченням. Це — послана Богом рятівна сила, допомога, любов, добродіяння, милість, достаток, дар, подарунок. У християнському віровченні — все, що дає Бог людям від його благості, а не за їхніми заслугами.

[5] Істина — до цього поняття належить більшість атрибутів і функцій благодаті. Це — правда, вірність, точність, справедливість.

[6] Каган — князь, цар.

[7] Володимир — київський князь Володимир Святославич, котрий у 988 році запровадив християнство як державну релігію Київської Русі.

[8] Ідеться про дві кам’яні дошки, які Бог дав Мойсею. На них було написано «закон» і «заповіді», звернені до іудейського народу.

[9] Херувими — отроки, перші янгольські чини, що мали відношення до Бога та його Премудрості.

[10] Серафими — вищий янгольський чин, «палаючий», «світильний».

[11] Обрізання — встановлений законом Мойсея обряд, що полягає в обрізуванні крайньої плоті. Це старозавітне таїнство символізує маніфестацію завіту (договору) з Богом.

[12] Агар — «перепоясана» чи «приблуда», «захожа». Цей біблійний персонаж є алегорією іудейського народу під владою «закону». Сара — хазяйка Агарі; владичиця, володарка народів.

[13] Синай — гора, на якій Бог дав скрижалі Мойсею.

[14] Гедеон — біблійний персонаж. Бог пообіцяв йому порятувати його народ від ворогів. Гедеон захотів перевірити могутність Бога. Спочатку він простелив на току овече руно і поставив умову, щоб тільки на руно вночі впала роса, а навкруги земля залишилася сухою. Коли Бог зробив це, Гедеон попросив його зробити навпаки. Бог виконав і це прохання.

[15] Вельзевул — «начальник злих духів», «князь бісівський».

[16] Сім соборів — на перших семи соборах християнської церкви були вироблені основні догми християнської релігії. Собори відбувались із 325 по 787 рр.

[17] Василій — християнське ім’я князя Володимира, дане йому при хрещенні.

[18] Нікейський собор — один із православних церковних соборів (787 р.).

[19] Ольга — баба Володимира, що хрестилася до офіційного хрещення Русі.

[20] Ідеться про хрест, який привезла княгиня Ольга з Константинополя.

[21] Церква Богородиці Марії — Десятинна церква у Києві, збудована при князі Володимирі. Там він був похований.

[22] Георгій — християнське ім’я Ярослава Мудрого, сина Володимира.

[23] Соломон — іудейський князь, що довершував забудову Єрусалимського храму, який почав будувати його батько Давид.

[24] Йдеться про будівництво Софійського собору в Києві.

[25] Йдеться про церкву Благовіщення на Золотих воротах у Києві.






[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. — Том I. — С.200-217.]







Див. також:

Іларіон Київський. Слово про закон і благодать.

Переклад В. Крекотня











Попередня       Головна       Наступна



Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.