Попередня       Головна       Наступна





ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА 1076 РОКУ



СЛОВО ЯКОГОСЬ КАЛУГЕРА ПРО ЧИТАННЯ КНИГ [1]


«Добре, братове, читати книжки, особливо всякому християнину. Сказав блаженний: ті, що збагнуть усім серцем відомості Його, знайдуть Його; то читаючи, зглибляйте відомості Його. Коли читаєш книги, не квапся швидко дочитати до другого розділу, але зрозумій, що висловлюють речення і слова, хоч би тричі вертаючи до одної глави. Сказано-бо: в серці своїм сховав я твої слова, що не согрішив супроти тебе. Не сказано: тілько «устами вирік», але і «в серці сховав», щоб не согрішив проти тебе». Бо хто зрозуміє правду написання, той кермується нею. Скажу тобі: узда коневі керма і поздержка, а праведникові читання книг. Не збудується корабель без гвоздів, але і праведник без читання книжок. Як невольника душа біжить до своїх родичів, так праведник до читання книжок. Прикраса воїну оружжє, а кораблю вітрила, так само праведнику читання книжок. Сказано: відкрий мої очі, щоб я зрозумів чудеса твойого закону; очі, то значить: розмисел сердечний. Не закрий мені заповідей твоїх; то значить: не від очей закрий, але від розуму і серця. От тим-то і поганьблено таких, що не вчаться, словами: прокляті ті, що ухиляються від заповідей твоїх. От тим-то і сам похвалися, мовлячи: «Які солодкі слова твої, солодші меду для уст моїх, і закон уст твоїх дорожчий від тисячів золота і срібла». І заспівай, мовлячи: «Порадуюся словам твоїм, бо знайшов я у них користь многу». Користю названо слово Боже, мовлячи: «Знайшов я, недостойний, такий дар, щоб поучався слів твоїх день і ніч».

«Отсе, брати, зрозуміймо і послухаймо розумовими ушима, зрозуміймо силу і поучення святих книг. Послухайте життя св. Василія і св. Іоанна Златоустого і св. Кирила Філософа та інших многих святих, і як ті житія попереду оповідають про них мовлячи: від молоду прикладалися до святих книг і тому подвигнулися на добрі діла. Гляди, в чім початок добрих діл — поучення святих книг. І сими, братове, подвигнімся на шлях життя, на діла їх; і навчаймося ненастанно книжних словес, творячи волю їх, як вони велять, щоб і ми стали гідні вічного життя на віки. Амінь».





СЛОВО ЯКОГОСЬ ОТЦЯ ДО СИНА СВОГО


«Сину мій і дитино моя, прихили ухо своє і послухай батька твойого, що дає тобі спасіння ради. Дитино, приблизи розум серця свойого і почуй слова родителя твойого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до Царства Небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним».

«Та від чого насамперед почну вчити тебе, сину мій, і що найперше виявлю тобі? Чи трус і злоби світа сего, чи життя вгодне Богу і спасенне? Слід би нам і тобі, дитино, думати про те, скілько від праотця нашого Адама аж до сего віку було людей по всій землі, що всі пропали без пам’яті; тілько деякі зробилися пам’ятні і прославилися на небі й на землі, ті, що всі дні свої прожили по заповідях Божих і ззиралися на одного Вишнього, і пожили тихо-мирно, і випускали добрі слова із уст своїх. Мало мішалися до справ світа сего, а все думання своє і все бажання своє направляли на безсмертне життя, до него одного зітхали і найбільш молили Бога, щоб статися гідними його. От тим-то, дитино моя, полюби їх життя і прийми їх обичаї і поміркуй та понаслідуй їх діла, яким шляхом ішли і якою стежкою мандрували. Щоб у Царстві Небеснім ти догонив їх і порадувався з ними іншою радістю, якої не дає отсе життя. Поквапся наслідувати їх і пошукай того, що їх вело; тихість їх вела, і покірливість, і добродушність, і слухняність, і добросердіє, і милостиня, і сумирне життя з малими і великими. Отсі обичаї довели їх туди, куди весь вік бажали дійти. Тих провідників найшли вони і вхопилися твердо за їх руки і дійшли до своєї високої мети. Тих обичаї прийми і ти, дитино моя, і змагай до них усею силою і всею змогою, скілько можеш, бо між нами вони ходять і ніхто не приймає їх і нема кому вести їх в дім свій тілесний і душевний і захистити їх у волі своїй».

«Будь похилений головою і високий умом, очі звернені до землі, а духовні до неба. Уста притишені, а сердечні раз у раз взивающі до Бога. Ноги звільна ступающі, а умові швидко ідучі до небесної брами. Вуха затуляй на злі слухи, а умові раз у раз напружуй на шуміння святих слів, написаних у святих книгах. Руки май зігнені на збирання злого маєтку сего світу, а простерті на прийняття убогих. Не стидайся поклонити свою голову перед кожним сотвореним на образ Божий і не лінуйся почестити старшого віком і подбай про те, щоб заспокоїти його старість. Своїх ровесників стрічай миром, молодших від себе приймай з любов’ю, перед достойнішим від себе потрудися стояти».

«Дитино, накорми голодного, як сам Господь тобі повелів, напій прагнущого, пригости подорожнього, відвідай хорого, навідай замкненого у в’язниці, приглянься їх горю і зітхни. В твоїй скорботі нехай церква буде твоїм захистом, та й поза скорботою кожного дня і години війди і припади до Вишнього і притули лице до землі, і проси його спімнути тебе; не ухилиться від тебе душелюбець і чоловіколюбець, але прийме тебе і утішить тебе. Жалуй за гріхи, зітхай в спокусах, сумуй по своїм упадку, щоб очиститися, аби при розставанню душі знайтися без змази. Смерть поминай завсіди, щоб її пам’ять навчила тебе поперед усього, як жити у сьому короткому часі».

«В життєвих хвилях чи в морській бурі будеш і біди зазнаєш, показую тобі, сину мій, правдиві пристановища — монастирі, дома святих. До них прибігай і утішать тебе, за ними затужи і звеселися. Бо їх сини не знають турботи і вміють потішити турботного. Знайомим отвори дім свій, жебракам, удовам і сиротам, що не мають де голови прихилити. Чи маєш дім свій багатий чи убогий, все те з Божого промислу і всім тим не скупися. Не мов про свій маєток: він мій, тільки скажи: поручений мені на короткий час, і як ключар роздавай те, що тобі поручене. Маєток сего світа подібний до ріки: вона підходить вниз і знов вертає вгору, тим-то, коли поселенці горішніх берегів ріки не наповнять своїх посудин і не напоять своєї скотини, мовлячи: лишимо долішнім поселенцям, а самі візьмемо мало, то на одно вийде, як коли б брали і надмірно, не дбаючи про долішніх, бо ріка минає все та сама. Так отже і про маєток не дбай для спадкоємців, синів, онуків, правнуків і дочок, бо їм випаде інший час, трапиться чи то напасть, чи то крадіжка, чи війна, і тоді заощаджене не поможе їм нічого. От тим-то в життю своїм помишляй про свою душу і тілько дбай про неї, бо одна в тебе душа, один час життя, одна смерть. Тому пожалій себе і посумуй і проси очищення гріхів і по смерті проходу від бісів і доступу там, де жде тебе уготоване Царство Боже від віка».

«Все можеш, коли хочеш. Бо ж се не тяжко, коли ти наситився стравою, накормити голодного, а напившися, напоїти прагнущого; коли ти огрівся, зігрій і того, що трясеться від холоду. Коли живеш у гарнім і високім домі, пригости того, що блукає по улицях, у своїм домі. Коли ти задоволив себе при столі, звесели затурбованого; коли врадовався чимось, порадуй засумованого. Коли тебе почестили як багача, почести й ти убогих. Коли ти весело ступаєш по сходах, виходячи від князя, зроби так, щоб і з твойого дому виходили не сумовиті, але також веселі. Бо і се не мале чоловіколюбство, щоб своїм домашнім заощадити смутку, і зітхання, і плачу. Коли хто проштрафиться якою провиною, то замість кари нехай буде помилуваний. Бо так роблячи, і ти по розстанню душі з тілом замість кари знайдеш помилування».

«Май собі друга і дорадників, що не все те хвалять, що ти говориш, але силкуються відповідати тобі правдивим осудом. Судіям слід розумно слухати розправи, бо годі винайти правду, коли судія швидко віддаляється або розганяє спорячі сторони. Вирозумівай суперечку звільна і твори розсуд неквапно. Оскільки силою ти вищий усіх, остільки добрими ділами старайся ясніти вище всіх. Жадаючи прощення гріхів, прощай і сам тих, що согрішають супроти тебе».

«Супроти слуг своїх будь таким, як Богу молишся, щоб був супроти тебе. Не оправдуй неправедного, хоч і друг твій, і не обиджай праведного, хоч він тобі й ворог».

«Зверни очі милостивого на того, що сидить голий на морозі, скорчившися; нагни свою істоту покрити його одежею, що лежить у тебе, і Господь дасть тобі сторицею вічне життя. Простри руку до заблуканого на улиці і відведи його до його домівки; поділи з ним свій хліб і свою чашу води або напою. Як тобі дав Господь подорожнього, введи до свого дому, беззахисного під свій дах, дай змоклому суху одіж, змерзлому теплоту, обмий бруди його тіла, він дуже бідний і гідний помилування. Відвідай запертих у темниці по Господньому наказу, придивляйся в біді, придивляйся терпінню і мов: «Горе моє, отсі за один гріх терплять, а я, щогодини согрішаючи проти Владики мойого, пробуваю в полегкості». Коли побачиш кого з таких, що терплять оклеветані, поможи Христа ради, вияви правду на користь оклеветаного, бо то велике спасеніє рятувати покривджених. Сидячи при багато обставленім столі, спом’яни того, що їсть сухий хліб і не може принести собі води задля недуги. Насичуючись солодким питвом, спом’яни того, що п’є теплу воду, випарену сонцем і присипану порохом на вітровім місці. Лежачи на многом’якій постелі і потягуючись розкішно, спом’яни того, що лежить під одною веретою і не сміє одної ноги простерти задля холоду. Коли лежиш у добре покритій хаті і чуєш вухами шум проливної хмари, подумай про вбогих, що лежать тепер, пронизувані дощовими краплями, як стрілами, а інші в безсонниці сидять і підпливають водою. Коли зимою сидиш у теплій хаті і без страху роздягшися, зітхни, подумавши про убогих, що клячать над малим вогником, скорчившися, більшу біду очима терплячи від диму, огріваючи тільки руки, а плечі і все тіло виставляючи на мороз».

«Князя бійся всею силою своєю, бо страх перед ним не єсть погуба душі, але власне з того навчишся і Бога боятися. Маловаженнє властей — се маловаженнє самого Бога; хто не боїться законів видимого земного владики, як буде боятися невидимого? Боїться ученик учителевого слова, але більше самого учителя; так само той, хто боїться Бога, боїться й князя, що карає грішних. Бо князь — Божий слуга, милий для милих людей, а кара на злих. Перед князем бійся говорити брехнею, бо Господь погубляє брехунів, але з покорою відповідай йому правду, як самому Господу».





ОПОВІДАННЯ ПРО МИЛОСТИВОГО СОЗОМЕНА


Був один чоловік у Єрусалимі іменем Созомен. Ідучи по городу, одного разу він побачив нищого голого і сумного і, роздягшися, дав йому свій плащ, і пішов у свій дім, бо день клонився вже на вечір. Ліг, і заснув трохи, і побачив у сні, що опинився в пречудовій палаті, повній безмірно ясного світла і багато убраній різними цвітами і всякими деревами. І бачив інші оселі, оброслі згори донизу прекрасними і пахучими плодами, так що гілля дерев гнулось аж до землі, одне краще від другого. Різнопері птахи сиділи по вершках тих дерев, співаючи солодкі пісні і приклоняючися один до одного і не вмовкаючи ані на хвилю, так що голос їх було чути від землі до неба, а дерева хиталися, стоячи у великій ясності, джерела вибухали, граючи різнобарвною веселкою. Коли Созомен придивився сьому, прийшов до нього один юнак, дуже гарний, і мовив до нього: «Ходи за мною».

Він пішов слідом його і прийшли до портика, покритого золотом, і палати дуже славної і гарної. І коли Созомен придивлявся їй, вийшли з палати мужі крилаті, що світилися, як сонце, і винесли чотири скриньки, а кожну з них несло їх чотири. Коли ті пречудні ангели минули двері, Созомен зрозумів, що йдуть до нього. І коли прийшли до того портика, і стали проти Созомена, і, поздіймавши скриньки зі своїх рамен і поставивши їх, ждали на прихід якогось великого пана. І побачив Созомен мужа дуже гарного і вродливого, що, вийшовши із палати, приступив до ангелів, які принесли скриньки, і мовив до них: «Відімкніте скриньки і покажіть сему чоловікові, що йому зберігається за одну свиту, за те, що помилував того й того голого».

1 так відімкнули одну з тих золотих скриньок і почали викладати сорочки, і сукні царські, і плащі гарні різного крою, і простирали перед ним, мовлячи: «Позволь, пане Созомене, чи вгідні тобі на твою вподобу?» А він відповів: «Не гідний я навіть глядіти на тінь тих риз». Вони ж показували йому далі різнобарвні і золоті ризи і дійшло їх число до тисячі. Коли показали йому їх, сказали, що одержить сторицею і наслідує вічне життя за одну свиту. Мовив йому ангел: «Ось кілько добра зготовив я тобі за одну свиту, якою ти одяг мене, бачучи мене голого і змилосердившися. Іди ж і твори так далі, і віддасться тобі сторицею». Чуючи це Созомен, обнятий страхом і радісно мовив до нього: «Чи справді так буде тим, що творять милостиню убогим?» І мовляв йому ангел: «Так, бо кожний, хто одягне убогого, одягне Христа, а хто роздягне убогого, роздягне Христа; хто накормить убогого, той Христа накормить і прийме». Се ж заповідаю тобі: «Не кайся ніколи, давши милостиню бідному, що ти дав йому щось, бо замість плати одержиш подвійну шкоду. Кожний, хто подав милостиню і кається і випоминає, погубить свою плату».

Почувши се, Созомен ободрився і подивувався, чудуючися тим привидом. І подумавши, мовив: «Коли так, то дам і другу свиту убогому». І другої ночі видів той самий сон. І відтоді був дуже милостивий на всіх убогих, так що у всі кінці землі прославилося його милостиве життя і щедроти на кожному чоловіці, і був милий Богу і людям».


Переклад Івана Франка


[1] Друкується за виданням: І. Франко. Із лектури наших предків XI в. І. Збірник Святослава 1076 р. // Стара Україна. — Львів, 1924. — Вип. XII. — С. 179-183.






СЛОВО КСЕНОФОНТА ДО СВОЇХ СИНІВ [2]


Я, чада, речу вам. Від людського життя відійти хочу. Відаю-бо, як У житті цьому жив без лукавства, як від усіх честь мав і любов не сана ради великого, але норову великого. Не дорікнув нікому, не зашкодив, і нікого не обмовив, не позаздрив же нікому. Не розгнівався же ні на кого — ні на мала, ні на велика. Не полишав церкви Божої ні ввечері, ні вранці, ні на полуднє. Не зневажив убогих, не полишив подорожніх і засмучених, не зневажив же ніколи як у темницях ув’язнених, даючи їм потрібне, так і від полону збавляв. Не помислив на чуже добро... Так і ви живіть, чада мої, да і вас Бог ублажить, і довголіття явить і сотворить. Убогих відвідуйте, вдовиць захищайте, немічних милуйте. Осуджувані без правди, не переймайтеся тим. Мир майте з усіма. Паче же за всіх тих, які в пустині, і в печерах, і в пропастях земних, добро творіть. Поминайте монастирі, чорноризців стидайтеся, і чтіте, і милосердствуйте. Матері ж вашій шану віддавайте, і все добро для неї сотворіть. Тоді ви і Господа узрите радуючись і з того возвеселитеся у віках. Усе, скільки маєте, золотом, і сріблом, і ризами, — неімущим подавайте і рабів ваших, як свої чада, любіть і їх милуйте, і старих на волю відпустіть, їжу їм даючи до смерті. І спроста речу: як мене бачите, добро творящого, так і ви творіть, да спасетеся і сподобитеся святих. Матері не забувайте, і волю її творіть, і слухайтеся зі страхом Господнім. Відаю-бо, як діло Господнє будете творити, заповіді Господні зберігати, і Бог миру сього буде з вами.





ПРО МУДРІСТЬ СМИРЕННИХ


Чоловік розумний віру має за закон і за Христовими заповідями ходить, і закон його вірним є. Боляри і судді славні суть, але нема серед них і одного, щоб більший був за богобоязливого.

Раби розумні свободу дістануть. Не премудряйся, творячи діло, і не слався у час туги.

У друга, який підзирає тебе, і у ворога не повідай поради.

Посеред продаючих купно звершиться гріх. Хто не держиться страху Господнього з тщанням — того дім зруйнується скоро.

Відкриваючи таємне, погубиш віру і не знайдеш друга для своєї душі.

Мудрість смиренного вознесе главу його і посеред вельмож посадить його. Спершу навіть не слухай, і не відповідай, і не заходь до бесіди, і на раді грішних не сідай. Мудрості відання і розуму закону — від Господа, і з ним є навіки.

І не всякого чоловіка веди у дім свій і блюдися злодія. Добро сотвори благовірному і дістанеш воздаяння, та не від нього самого, а від Вишнього. Коли в добрі буде муж, то вороги його в печалі будуть. Не йми віри ворогу своєму довіку. І як мідь іржавіє, так і злоба його. І якщо не зменшиться, то поникне. Постав душу свою і хоронися від нього (ворога), і будеш йому, як очищене дзеркало. Не постав ворога у себе, щоб, не оглянувшись на себе, не став на місце твоє. Не постав його одесную себе, щоб не прагнув посади твоєї.

Часу проти себе не рахуй і з кріпшим за себе і з багатшим не знайся. Бо ж як пізнаються горнець з котлом, то поб’ється і сокрушиться. Багатий зобидження сотворив ще й сам прогнівався, убогого ж зобидиш — і сам примолиться. Живи з тим, що маєш. Бо як не маєш, то багатий віддалить тебе від себе, і посміється, і викаже тобі за добро, і посоромить борошном своїм, і наостанок за блазня тебе матиме і залишить тебе. І головою своєю покиває на тебе.





ПРО МЕД


В меду не мужайся, многих-бо погубив мед. Гіркота душевна тим, хто меду багато п’є. На пиру меду не розливай і не зринь його у веселості своїй. Чи старійшиною тебе поставлять — то не підносься, будь серед них, як один із них. Якщо ж послухання буде, то не берися до бесіди і без розуму в пирі не мудруйся, будь, ніби знаєш і мовчиш.

Серед вельмож не тримайся, як рівний, і на іншого, неглаголящого, не дуже зважай. Муж совітливий не зневажить розмислення. Без поради не твори нічого, а коли сотвориш, то не розкаюйся. Не радься з тими, хто підзирає і спокушає тебе. Не радься з страхополохом про брань, з купцем про приложення, з купуючим про купівлю, і з заздрісним про похвалу, і з немилостивим про помилування, і з рабом лінивим про многі діяння. Не покладайся на цих у всякій раді.





ПРО ЗУХВАЛЬСТВО


Із зухвалими не ходи в путь, щоб не встав проти тебе у зухвалості своїй, і в боромлі його погинеш. З ярим не сварися і не ходи з ним крізь пустиню, перед очима-бо його кров — як ніщо є, і не буде кому помогти тобі, і переможе тебе.

З юродивим совіта не твори, не може-бо словес держати. Перед чужими не роби нічого таємного, бо не всі ті ж саме сотворять. Не являй всякому чоловіку серця свого, щоб не возносив тобі слави. Не дай жоні душі своєї, бо жона наступить на міць твою. Відверни очі від жони красної, і не гляди чужої доброти, в доброті-бо жіночій многі заблудили і дружба від неї, як вогонь, розгоряється. З заміжньою навіть не посидь, і не побесідуй з нею у вині: бо як прихилиться душа твоя до неї — духом своїм сповзеш у пагубу свою. Не ревнуй славі грішника, бо не відаєш, яким буде роздрушення його.



Переклад Є. Карпіловської, Л. Тарновецької


[2] Друкується за виданням: Українська література XI — XVIII ст. Хрестоматія з коментарями. Упоряд. Є. А. Карпіловська, Л. О. Тарновецька. — Чернівці, 1997. — С. 21—25.





Повчання багатим [3]


Якщо від Бога сподобився великим бути і красивим, то тим більше і сам маєш віддати.

Вуха свої одверзай до тих, хто у злиднях страждає, тоді й ти знайдеш Божий слух одверзтим. Як ми до своїх підданих ставимось, так і до нас ставитиметься Небесний Владика.

Отврашайся облесливих слів підлесників, немов ворони вони: повидзьобують очі й розумних.

Хочеш від усіх пошану мати, будь для всіх благодійником.

Якщо хочеш всіх, хто тобі підкоряється, виправити, поважай творящих добро і борись з творящими зло.

Таких собі друзів і радників обирай, що не все тобою мовлене вихваляють, а міркуваннями правдивими намагаються відповідати тобі.

Розумно послухати належить суддям обидві сторони. Неможливо дійти правди, як поспіхом чи неуважно судити. Вдумуйся в суперечку судову повільно, верши суд не кваплячись.

Твердо усвідом: запорука твого спасіння — ані жодної людини ніколи не скривдити.

Будь для підлеглих своїх саном страшний, а люб’язний подаянням милостині. Якщо силою ти вище за усіх, то й справами добрими осяювати намагайся більше за усіх. Прощення вимагай гріхів, вибачай і сам тих, хто перед тобою згрішив. Бо раби наші, від Божого гніву прощені, свободу одержують.

Тоді лише назвуть когось володарем істинним, якщо себе подолає і непривабливим похотям не служить.

Смерть, і вигнання, і напасті, і видимі всі нещастя перед очима твоїми най завжди будуть в усі дні й години.

Таким будь для своїх рабів, яким Бога молиш до тебе бути.

Не виправдовуй винного, навіть якщо він друг тобі, бо скривдиш праведного, хоча й ворог він тобі.

Якщо хтось має очищену душу від зваб людських, і неміч свого єства бачить, ослабляння і близький кінець життя цього, то не стане на березі гордощів, навіть як буде в сані високому.

Ретельно обміркуй в серці своєму, осмисли норови всіх з тобою сущих, тож пізнаєш воістину тих, хто з любов’ю служить тобі, і тих, хто облудно леститься. Бо багато хто приязню ліцемірною вельми уславленим людям капости чинять.

Тому не личить тобі слухати наклепника, що солодко нашіптує, обмовляючи ближніх, тоді не полишить тебе ні Божа любов, ані Царство.

Стримай того, що у вуха твої нашіптує, то й не загинеш з ним разом.





Про заклик сильних


Коли прикликає тебе сильний, то не відступай. А знову прикличе, то не нападай, і не відкинеш себе, і не станеш далеким, і незабутим будеш.

Не силуйся з ним рівний бути і не вір купі слів його. Докладною бесідою спокусить тебе, насміхатиметься і випробовуватиме тебе. Тож пильнуй дуже, бо в небезпеці перебуваєш.

Багатий, коли коливається, стверджує себе перед друзями, вбогий же, як впаде, полишений буде друзями його.

Багатому, що помилиться, численні заступники допоможуть і словами незбагненними виправдають, вбогий же согрішить, то розгніваються на нього, та сумніватимуться в його розумі, та не дадуть місце.

Зухвалістю для гордого смиріння є, так і для багатого убогий мерзота.

Вимовить багатий щось, і змовкнуть всі та слова його піднесуть до небес, убогий щось вимовить, то всі спитають, що воно ? А як оступиться — зіштовхнуть.

Добро є багатство, нема в нім гріха, та злом є злиденність в устах нечестивого.

Людині заздрісній не до душі багатство. Не може злий до іншого по доброму ставитись, не в радість йому багатство.

Немає людини злішої, ніж заздрісна, бо віддяка це за злобу її. Навіть коли добро зробить, то забудеться і насамкінець виявить злобу свою.

Око здирника не насититься і прикрість нечестивого висушує душу його.

Око лукаве до хліба жадібне і скудне на трапезі своїй.

Нема веселощів, ліпших від радощів сердечних, краще смерть, ніж життя гірке. Улещуй душу свою веселістю та втішай серце своє, і смуток далеко відкинеш від себе, і не швидко старітимеш.

Красна милостиня в часи нещастя, як хмари дощові вона в час засухи.





Слово святого Василя, якою людині належить бути


Ліпше за все людині в житті своєму не дуже багатства прагнути, тіло своє стримувати: норову — пом’якшення, голосу — ласкавість і заспокійливість, в їжі та питті — помірність.

Пред старцями — мовчання, пред мудрими — послух, з рівними любов мати, з меншими — дружня згода.

Плотських і любострасних речей уникати, мало говорити, а більше розуміти, не грубити словами, не суперечити людям.

Не бути смішливому, сором’язливому бути, очі долу тримати, а не догори, не протирічити.

Слухняним бути до смерті, трудитися до смерті, поминати завжди страшне, і друге пришестя, і день смертний.

Радіти надії, молитися безустанно, за все Бога хвалити.

В скорботах терпіти, з усіма смиренним бути, надлишків уникати, говіти.

Блюсти серце від помислів злих, готувати віддяку на небесах, закону дотримуватись, любити всім серцем і Господа, і ближнього, як самого себе.

І самому себе питати про помисли і справи кожного дня.

Не обплітатися лихими промовами, не прагнути життя ледачого, а слідувати за святими отцями.

Ліпше осудженому бути, аніж засуджувати, тим більше ганити вирятуваних із гріха.

Ніколи не вдавай з себе праведника, а грішником почувайся перед Богом і людьми.

Вчити ненавчених, напучувати малодушних, служити хворим, ноги святим обмивати.

Про прочан братерськи піклуватися, з єдиновірцями мир утримувати.

Єретиків уникати, книги заповітні шанувати, а в книги потаємні ніколи не вникати.

Про Отця і Сина і Святого Духа не розпитувати, про єдиносущу Святу Трійцю з надією говорити.

Хреститися належить як прийнято, і ніколи не клястися, і не давати срібла свого на ріст, ні чогось іншого для примноження багатства.

Уникай пияцтва і скорбот життя цього, не говори лукаво, ніколи ні про кого не висловлюйся.

Ніколи обмовлянь не слухай, все перевіряй, нікому не вір одразу.

Не томися гнівом, звільняйся від похоті, без причини не гнівись на ближнього.

Сонце най не сяде при гніві вашому, гнів тримати не можна ні на кого, ні віддавати злом за зло, ні обмовою за обмову.

То краще коли тебе гудять, ніж самому гудити, ображеним бути, ніж образити, ушкодженому бути, ніж зашкодити.

Та більш за все належить людині утриматись від бесід з жінками і соромних слів, бо мед і жінки відволікають і мудрих.

Заповіді обтяжливими не вважай і, їх виконуючи, мзди і похвали не очікуй, бо життя вічне отримаєш.

Бога держи перед очима завжди, як син, від всього серця, і сили, і розуму люби Бога, як раб, бійся, благоговій і служи Йому.

Острахом і тремтінням спасіння собі готуй, духом палай, силуйся не лінуватися, а покритися оружжям Святого Духа.

І боротися з ворогами до знемоги плоті, і в прикростях душевних, і все, що наказано робити, і ницим себе вважати, і дякувати Богу.

І нічого не роби заздрісно, не потурай людським прогріхам, бо Бог порозсипав кістки догідників, і хвали сторонися.

Не хвали сам себе. І до тих, хто тебе вихваляє, не дослуховуйся, бо все маємо в таїні чинити, не на очах у людей, а тільки від Бога і хвали, і милості просити.

Помишляй про пришестя, про блага, приготовані праведникам, про вогонь, приготований дияволу та янголам його.

Тому й апостольське слово пам’ятай: «Ніщо — біди сього часу проти майбутніх». І з Давидом промовляй: «Той, хто зберігає заповіді Його, багато отримає: вінці праведним, вічний захист, радість незгладима від Отця і Сина і Святого Духа».

З царями і праотцями, з пророками, і апостолами, і мучениками, і з усіма угодниками. З ними набудемо й утішимся в Христі Ісусі Господі нашому. Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків!



Переклад Станіслава Бондаря


[3] Тексти окремих статей з цієї пам’ятки перекладено за виданням: Изборник 1076 года. — М., 1965. — С. 151-158; 198-296; 347-353; 460-474.






«Ізборник» 1076 року — одна з найдавніших давньоруських рукописних книг. В науковій літературі вона іменується також «Ізборник (Збірник) Святослава», Збірник 1076 р.» В кінці цього рукопису є запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоанна. Вибрано з багатьох книг княжих», з якого випливає, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоанна. Дослідники дійшли висновку, що саме він добирав тексти. Існує також припущення, що книга готувалась для князя Святослава. Якісь відомості про Іоанна відсутні. Необхідно підкреслити, що при доборі рукописів з якоїсь княжої бібліотеки, Іоанн здійснив глибоко продуманий і цілеспрямований (ідеологічно-світоглядний) добір текстів. Суспільно-політична та релігійно-церковна ситуація, в якій перебувала тогочасна Русь, вимагала книги, де читач міг знайти відповідь на питання: «Як жити людині?» Метою створення цієї збірки було сприяння духовному зросту читачів, формуванню їх етичної свідомості. Можливо, пам’ятку було замислено як підручник для княжих дітей. На сьогодні знайдено грецькі паралелі приблизно до половини текстів цієї рукописної книги. Інші статті, вірогідно, складені на слов’янському грунті. Зміст «Ізборника», вплинув на подальшу релігійно-філософську традицію і, зокрема, на світосприйняття князя Володимира Мономаха.


Станіслав Бондар






[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. — Том I. — С.270-281]






Див. також тексти «Хрестоматії» О.Білецького

Ізборник Святослава 1073 року (уривок, переклад С. Бондаря).

Запаско Я. П. Ізборник Святослава 1073 та Ізборник 1076. Опис рукописів.









Попередня       Головна       Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.