Попередня       Головна       Наступна

ГЕОРГІЙ, ЧОРНОРИЗЕЦЬ ЗАРУБСЬКИЙ

Од грішного Георгія, чорноризця Зарубської печери, повчання духовному чаду

Се пишу тобі, чадо моє улюблене, у Господі. Коли схотів ти душу свою спасти і обрав мене, убогого старця, поводирем [1] юності своєї, то спом’яни про те, як Владика Творець, неба і землі Творець, образ собою усім дав: прийшов од такої влади до нижніх нас, не схотів поклонитися цесареві, Сам Цесар цесарям, ані іншому якому властителю; Владика Владикам, ані філософам, ані тим, що красні лицем, ані тим, кого люблять усі, та, почувши про старця одного, подорожника, убогого і голодом вимученого, нагого, в одязі різному до колін, що всіляко себе виснажив, волею Своєю до того прийшов, схилив пречисту главу Свою [2]. Сам глава всіх образ нам подав, щоб і ми не зневажали тих, хто злиденних любить, зубожілих Христа ради, щоби шляхів, що їх Христос показує, домагались, благий і чистий Учитель допомагає нам.

А ти, чадо моє солодке, якщо справді спасіння дошукуєшся, а не іншого чогось славолюбного, то не шукай, опріч моєї грубості, іншого собі учителя.

Бо моєї грубості досить, щоби спастись тобі, як дотримаєш, що тобі скажу. А як ти загордившись за бісівським наущенням і зневаживши мене, відшукувати розпочнеш іншого прийнятного тобі лицем учителя, тоді, як іншого гріха не скоїш, то й ця твоя сваволя [3] гнати почне до загибелі твою душу. Ось що храни, чадо моє солодке: споминай завжди смерть люту, жорстокість її, про те, як багатьох зненацька викрадає, і не дай жодного слова мовити. А потім що? Чи не страшний суд і муки різні, люті, нескінченні, приготовані дияволу та тим, хто чинить волю його, і поруга грішникам, і осудження янголами і людьми, і уготовані благостині престола і слави, і вінці на небесах праведникам.

Та ось що завше тримай у думці, ось чому завжди навчайся. Всели страх Божий в серці своїм і любов до Нього велику, прикрашай себе понад злато, і срібло, й каміння дорогоцінне смиренням добрим своїм. Більше і більше милостинею допомагай нужденним, заступником будь сиротам і удовицям, любов май до всіх рівну [4], тайни друзів бережи, від обмов притьмом бігай, клятьби хоронись, не май заздрощів. На чуже добро не заглядайся, най не запрагнеш його.

Від сміху бігай лихого. Скомороха, і музику, й сопілкаря не уведи в дім свій глуму заради, поганське ж бо то є, не християнське. Той, хто ігрища ці любить, поганин єси і з християнами причастя не матиме. Бісівські вони суть усякчас, ці смички, і зборні, і веселощі, будлива ж бо то є краса і радість сатаніючих отроків.

Християнські ж суть гусла — прекрасний і доброгласний Псалтир. Ним ж езавше маємо веселитися, співаючи до Пречистого Владики милостивого Христа, Бога нашого: «Свят, свят єси, Боже, що наповнив небо і землю славою Своєю [5]. Ось це тобі дорогоцінні веселощі, ось це пісня преславна, що з янголами нас поєднує і тим честь подає нам, грішникам. Ось тобі правдиві суть гусла, що всілякій душі життя подають і веселість.

А як розваг шукаєш і веселості, то візьми животворні книги і прочитай святих мужів оповіді і вчення, і діла, і муки, що їх прийняли вони за Христа-Бога, що постраждали за нас, грішних, і набудеш в них солодких розрад, од Святого Духа улаштованих [6], як ті бджоли, що від різних квітів несуть до вулика розумне слово й у вулику утворюють щільники, подиву гідні множиною клітинок прекрасних, напоєною небесною солодкістю, і з роси, з прекрасних квітів на жалах наповнених несуть солодкості своєї.

Тому слава навіки. Амінь.

[1] ...напутником... — в оригіналі «вожа уності твоєя».

[2] Тут ідеться про суд над Ісусом Христом, що чинили римський правитель Іудеї Понтій Пілат та Ірод Антипа, який керував Галілеєю і те, як гідно тримався Христос (див.: Луки 23, 1-15; Матвія 27, 2, 11-26; Марка 15, 1-15; Івана 18, 38-39; 19, 1-16). Слід узяти до уваги й те, що батько Ірода винищив дітей у Віфлеємі, а сам він убив Іоанна Хрестителя.

[3] ...сваволя... — в оригіналі «пръзорьство», тобто «гордість», «зарозумілість», «пихатість», «похваляння», «чванливість», «свавільність», «самоволля».

[4] Релігійно-філософська ідея про необхідність засновувати всі людські стосунки на принципі милостині має своїм витоком Новий Заповіт. Чи не найбільш потужно прозвучала вона саме в києво-руський період.

Проголошений Ісусом Христом принцип милостині знайшов найбільш плідний грунт саме серед сердечного, щирого й жалісливого українського народу. Принцип любові, добра й милостині є у вітчизняних мисленників абсолютною умовою впорядкування й гармонізації усіх сфер і рівнів суспільних відносин, основою, на якій мусить грунтуватись усе, що відбувається в соціальному й особистому житті. Саме тому в багатьох пам’ятках писемності зазначеної доби (від «Ізборника» 1076 р. до «Послання» Володимира Мономаха) цей принцип не лише наголошувався, а й активно втілювався в життя.

[5] Не зовсім точне цитування книги Ісаї 6, 3.

[6] Тут означено одну з найбільш фундаментальних світоглядних орієнтацій духовного життя України XI — XVII ст. — на книжність, освіченість та мудрість. Надзвичайно багато закликів до оволодіння книжною мудрістю знаходимо в багатьох українських рукописних книгах. Заклик до учня збирати, мов бджола, краплини знань може свідчити про те, що Георгій, можливо, був знайомий зі змістом книги «Бджола».

Переклад і примітки Станіслава Бондаря

Крізь товщу віків історія донесла до нас текст «Отъ грЂшного Георгия черноризця Зарубъскыя пещери повчЂньє къ духовному чаду». Про Георгія нам відомо лише те, що він у XII чи на початку XIII ст. був іноком Зарубського монастиря. Існує лише один текст «Повчання», адресований якомусь юнакові, що обрав чорноризця своїм духовним напутником.

За вченням св. отців-аскетів, найкращим видом суспільного чернечого життя та устрою для схимника-початківця є особливий устрій — старецтво, тобто оруда обгодування учня одним духовним, досвідченим старцем з повним застосуванням обітниці послушенства. Сутність старецької оруди полягала в заповіті між старцем та учнем, згідно з яким перед лицем Бога духовний отець-старець бере на себе справу керування душею учня на шляху спасіння, а учень без остраху всього себе з душею і тілом передає своєму напутнику.

«Повчання» написано глибоко духовною, освіченою людиною. Те, що цей мудрий старець наголошує на «грубості», тобто неосвіченості та простоті, лише підкреслює його християнське смирення і відсутність бодай найменшої гордині.

Твір порушує широке коло релігійно-світоглядних та філософських проблем, представляє комплекс релігійно-моральних уявлень української інтелігенції Княжої доби. Тут висвітлено проблеми належного способу життя, його мети і сенсу, аргументовано розкривається проблема життя і смерті, влади і багатства, довершеного і недосконалого, висловлено ставлення до певних виявів дохристиянських вірувань та звичаїв.

Пам’ятка давнього українського письменства відома у списках XIII та XVI — XVII ст. Переклад тексту «Повчання» сучасною українською мовою здійснено з видань: Срезневский И. Поучение зарубского черноризца Георгия в списке XIII в. // Сведения и заметки в малоизвестных и неизвестных памятниках. І — X. — Вып. І. Сборник статей, читанных в отделении русского языка и словесности Императорской Академии наук. — СПБ., 1867. — Т. І. — С. 54 — 57; Бычков И. Новый список поучения Зарубского черноризца Георгия // Библиографическая летопись, 1917. — Т. 3. — С. 101—05.

Станіслав Бондар

[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. — Том I. — С.487-490.]

Попередня       Головна       Наступна