Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
Дмитро Чижевський. Енциклопедія українознавства. Париж — Нью-Йорк, 1959. — Т. 3.
КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК
«Києво-Печерський патерик» — збірка оповідань про ченців Києво-Печерської лаври. Відома нам з двох пізніших обробок: Тверської 1406 р. (т. зв. Арсенівська) та Київська 1462 р. (Касіянівська). Первісна редакція постала після 1215 р., але не пізніше 1230 р., з листування ченців Печерської лаври Симона (тоді вже єпископа) та Полікарпа. Листи обох авторів можна вважати лише літературною формою. В цих листах подано 20 оповідань про праведних або грішних ченців Лаври на підставі усних переказів та деяких писаних джерел, що до нас не дійшли (напр., житіє св. Антонія Печерського, лаврський «літопис»). Пізніші обробки, скільки можна судити, мало змінили первісний текст, але дещо додали до нього, між іншими, житія св. Феодосія, похвали йому, оповідання про св. Ісаакія (з літопису), оповідання з історії монастиря (зокрема, будова церкви коштом варязької пожертви) тощо. Київська обробка подає відомості про пізніші впливи візантійського «гезихазму». 1635 року «Патерик» вийшов друком польською мовою, а 1661 — церковнослов’янсько-українською. Пізніших видань, значно зіпсованих поправками, було кілька.
Більшість оповідань первісного тексту торкається подій XI віку. Характер оповідань дуже різноманітний: від короткої звістки про окремий факт (Пимен та Кукша) до оповідань характеру новел або романів (Мойсей Угрин, Федір та Василь). Тенденція більшості оповідань суворо аскетична, ставлення до «світу» здебільшого негативне, одночасно деякі оповідання свідчать про підупад монастирського життя (приватна власність окремих ченців тощо). Поруч з датами про Лавру, оповідання подають силу культурно-історичного матеріалу: про іконописання (св. Алімпій), про вірменських та сирійських лікарів у Києві, про роль варягів у культурному житті, про долю киян, полонених Болеславом у війні з Ярославом Мудрим, про хліб з лободи в часи голоду, про соляну монополію князів, про судівництво, про приватні бібліотеки та читання ченців тощо. Лише почасти в житіях зустрічаємо окремі мандрівні сюжети (чорти виконують накази святого, зачарований скарб; взагалі чимало демонологічних мотивів). Порівняно простий стиль (зокрема у Симона), але дуже різноманітна мова, багата лексика та вміння характеризувати осіб і зображувати їхнє внутрішнє життя засобами розмов, молитов та навіть «внутрішнього монологу» роблять «Патерик» одним з найвизначніших творів староукраїнської літератури, що визначив собою великий крок наперед в літературному мистецтві.
