Попередня     Головна     Наступна             Текст літопису





Острозький літописець



133 Початок будівництва стіни навкруги Вільно і відновлювання укріплень замку для оборони від татар відноситься до 1505 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 926).

134 Вічовий дзвін було знято і відправлено в Новгород 13 січня 1510 року.

135 Про цей напад татар на Україну досить докладно розповідає М. Бельський (М. Бельський, Хроніка, стор. 963—966; див. вище, стор. 60—61).

136 Автор Острозького літописця, користуючись «Хронікою» М. Бельського, як джерелом для свого літопису, часто буквально слідував за останнім. В даному разі, як і в інших подібних випадках, літописець дивився на події очима автора «Хроніки» і називав польські та литовські війська «нашими», а московські військові сили він розглядав, як ворожі Литві і Польщі. Кількість втрат московського війська в літопису зазначено неправильно. М. Бельський свідчить, що втрати москви становили 40 тисяч чоловік. Мабуть, у літопису тут трапилася помилка або зроблена описка під час переписування документа. Втрати ж поляків у битві під Оршею у Бельського явно применшено. Він говорить, що там було убито лише чотири значних чоловіки, близько п'ятисот рядових і тільки поранених виявилося немало (М. Бельський, Хроніка, стор. 976; К. Маркс, Хронологические выписки.— Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 160).

137 Тут мова іде про одруження Іллі Острозького з покоївкою польської королеви Бони Беатою, дочкою Андрія Костелецького, коронного підскарбія, войницького каштеляна і великого краківського радника (М. Бельський, Хроніка, стор. 986).

138 Це був найбільш спустошливий напад кримських татар на Поділля і Волинь, з яким пов'язується початок дій проти татар 'українських козаків (М. Бельський, Хроніка, стор. 989; див. вище, стор. 61—62).

139 Мова йде про Романа Острозького, онука Костянтина Івановича Острозького. Можливо, що це був син Іллі Костянтиновича Острозького (М. Бельський, Хроніка, стор. 992).

140 Турецькі війська Селїма І Грозного завоювали Сірію, Єгипет і Аравію в 1514—1516 роках. Селім помер 1520 року.

141 Костянтин Іванович Острозький — 125.

142 Польський король Сигізмунд II Август. \152\

143 За іншими відомостями кількість людей, забраних у неволю під час цього нападу на Московську державу татарських орд, досягала 800 тисяч чоловік (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 267).

144 Мова йде про невелике місто, але могутню фортецю в Трансільванії (Семиградді), біля підніжжя Карпат, на річці Саві при впадінні її в Дунай. Це місто румунською мовою зветься «Alba-Julia», а угорською «Fehé wáros», тобто «Білий город», яке і взяв турецький султан Сулейман II.

145 Див. коментар 6.

146 Острозький Василій Костянтин Костянтинович при хрещенні був названий Василіем. Дане ім'я і є справжнім ім'ям цього Острозького. Костянтином його називали ім'ям батька по традиції. Іменування цього Острозького Костянтином або Костянтином Василієм неправильне. Його слід іменувати Василій Костянтин Костянтинович (Русский биографический словарь, Обезьянов—Очкин, СПб., 1905, стор. 461—462).

147 Костянтин  Іванович Острозький.

148 Тут у літопису трапилася помилка, або описка. Папа Климент VII, уклавши перемир'я з Карлом V, дав йому для розплати з військом 300 000 («trzykroć sto tysięcy») крон (M. Бельський, Хроніка, стор. 1041).

149 Польське військо під командуванням коронного гетьмана Яна Тарновського 22 серпня 1531 року під Обертивом розбило наголову війська молдавського господаря Петра IV Рареша (Петрила), який порушив мирні відносини з Польщею, вторгнувся влітку 1531 року на Покуття, розорив Коломию, Снятин, Тисменицю та ряд інших міст і дійшов до Галича (М. Бельський, Хроніка, стор. 1055).

150 Дашкевич  Остафій.

151 Мова йде про московського великого князя Василія III Івановича і про його сина Івана, майбутнього московського царя Івана IV Грозного. Цінну характеристику цих московських царів та їх епохи подає К. Маркс (К. Маркс, Хронологические выписки. — Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 161, 163).

152 Це був один з чергових нападів татар на українську територію. Завдяки оборонним заходам польського уряду татари змушені були відійти, захопивши лише близько 15 тисяч чоловік в полон (М. Бельський, Хроніка, стор. 1065).

153 Ян Тарновський.

154 Напад татар, що відбувся 20 липня.

155 Сигізмунд II Август,.що народився 1 серпня 1520 року, вже 18 жовтня 1529 року був обраний великим литовським князем, а 18 грудня того ж року, ще за життя свого батька, польського короля Сигізмунда І Старого, він був обраний польським королем і 20 лютого 1530 року коронований польською короною. На сеймі в Кракові, що засідав з 12 листопада 1536 року до 2 березня 1537 року, Сигізмунд II Август присягою підтвердив права і вольності Корони, погодившись на те, що, поки живий його батько, він не буде користуватися своїм королівським правом. Додержання цих умов підтвердив також король Сигізмунд І Старий своїм листом на ім'я коронних станів. Сигізмунд II Август вступив на королівський престол лише в 1548 році після смерті свого батька, який помер 1 квітня 1548 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 1074).

156 Це був рокош проти польського короля Сигізмунда І Старого, який намагався обмежити вольності і права дрібної шляхти та придушував протестантський рух.

157 Мова йде про турецького султана Сулеймана II, який 1538 року вторгся в Молдавію і поставив ,на молдавське господарство свого ставленика Стефана V Лакусту.

158 Намагаючись прибрати до своїх рук всю Угорщину, турецький султан Сулейман II вступив 26 червня 1541 року в Буду (Будзин). Вдова короля східної частини Угорщини Яна Заполія Ізабелла виїхала з міста, а її малолітній син Ян \153\ Сигізмунд потрапив до рук султана. Визнавши Яна Сигізмунда угорським королем, султан повернув його матері. Ізабелла разом з сином виїхала до Трансільванії (Семиграддя), яку турецький султан визнав за Яном Сигізмундом і видав йому про це відповідний привілей (див. коментар 10).

159 Рік народження Яна Замойського в літопису зазначено неправильно. M Бельський називає датою народження Замойського 8 березня 1542 року, яка і прийнята в історичній літературі (М. Бельський, Хроніка, стор. 1089).

160 Польський король Сигізмунд І Старий.

161 Петроковський сейм засідав з 31 жовтня до 12 грудня 1548 року. На цьому сеймі поглибилася боротьба між депутатами від землевласників, які домагалися рівноправ я для свого стану і представниками крупних магнатів, що одержал и від королів різними шляхами величині земельні володіння і значну політичну владу. Саме тут особливо виявилася криза, що назрівала в державному ладі і у всій системі управління в Польщі та Литві в другій половині XVI століття (М. Бельський, Хроніка, стор. 1096— 1099; Г. Шмитт, История польского народа, т. II, стор. 49—51; В. Грабеньский, История польского народа, стор. 107— 108).

162 Події, описані під 1550 роком, М. Бельський відносить на 1551 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1107—1108).

163 Дочку Беати, у дівоцтві Костелецької та Іллі Острозького (див. коментар 137) Гальшку Острозьку Д. Сангушко викрав після того, як йому було відмовлено в сватанні до неї. Ця подія, характерна для історії фамільної й династичної боротьби в Польщі та Литві XVI—XVII століть, відноситься не до 1550 року, як зазначено в літопису, а до 1553 року. Приводом для гонитви М. Зборовського за Д. Сангушком було намагання Зборовського одружити з Гальшкою Острозькою — єдиною спадкоємницею багатих фамільних помість Іллі Острозького — одного з своїх синів. Однак здійснити цей задум Зборовському не вдалося (М. Бельський, Хроніка, стор. 1116—1117; П. Т. Виктоpовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 7; И. Шаранeвич, Гальшка Острожская, Историческое исследование, Львов, 1880).

164 Див. коментар 11.

165 Див. коментар 11.

166 На початку 1563 року московський цар Іван IV Грозний з великим військом вирушив на Полоцьк — важливий стратегічний і торговий пункт. Події розгорталися досить швидко. До 31 січня було закінчено облогу міста, а 15 лютого Полоцьк здався (М. Бельський, Хроніка, стор. 1145—1146; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 575— 576).

167 Стефан VII Томша, ставши господарем Молдавії, скарав на смерть попереднього молдавського господаря-узурпатора Якова Василаки Геракліда.

168 Тут у літопису невдало викладено звістки «Хроніки» М. Бельського про битву під Невелем, в якій говориться, що московські війська в кількості 40 тисяч чоловік зазнали поразки, втративши убитими близько 7—8 тисяч чоловік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1151—1152).

169 Дмитра Вишневецьквго страчено в 1564 році.

170 Цей напад татар на Україну М. Бельський описав під 1566 роком (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).

171 Приводом для скупчення великого польського війська під Радошковичами була авантюрна спроба короля Сигізмунда II Августа за допомогою якогось Козлова, що втік з Москви в Литву, схилити на свій бік московських вельмож і захопити владу в Московській державі. Змову було розкрито, а Козлова і декількох вельмож страчено. Після цього король військо розпустив, але один загін на чолі з Яном Ходкевичем, жмудським старостою, послав, щоб захопити московський замок Ула. З Полоцька була надіслана допомога оточеному гарнізону, яка швидко прибула на місце і допомогла відстояти фортецю. Поляки виявили боягузтво і з соромом та великими втратами примушені були відступити, про що Ходкевич \154\ доносив королю в своему листі (M. Бельський, Хроніка, стор. 1165; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 555, 584—585).

172 М. Бельський твердить, що фортеця Ула була взята і спалена польськими військами під начальством Романа Сангушка. Описуючи облогу цієї фортеці на початку 1568 року гетьманом Ходкевичем, С. Соловйов про взяття її у вересні 1568 року польним гетьманом Романом Сангушком не згадує (М. Бельський, Хроніка, стор. 1166; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 584—585).

173 Описуючи цей епізод, М. Бельський розповідає, що поляки під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького взяли Очаків і захопили великий полон. Однак ця здобич їм на користь не пішла, тому що самі поляки з великими труднощами ледве вибралися зпід Очакова, переслідувані татарами, лише встигаючи від них відстрілюватися (М. Бельський, Хроніка, стор. 1166).

174 Тут іде мова про козаків, які, за звістками «Исторического собрания» С. Лукомського під 1566—1570 роками, «с вожжами своїми с Бирулею, с Минком і Іскоркою служили Польськой республике против Росії з немалою пользою». Московські війська і загін ногайських татар з 6 тисяч чоловік на чолі з воєводами Шереметьєвим, Василієм Бутурліним і Григорієм Соборовим 29 вересня (н. ст.) 1568 року підступили до Вітебська. Вітебський воєвода Станіслав Пац тільки хитрощами врятував замок від падіння, заявивши, що нібито йому на допомогу має прийти литовський гетьман Роман Сангушко, що примусило московські війська відійти від Вітебська (Летопись Самовидца, стор. 333; М. Бельський, Хроніка, стор. 1166—1167).

175 На об'єднаному засіданні сеймів Польщі і Литви, яке відбулось з 10 січня до 31 серпня 1569 року в Любліні, внаслідок угоди, складеної 1 липня, було завершено процес об'єднання двох держав, який розпочався ще в 1385 році укладенням між Польщею і Литвою Кревської унії. Наслідком Люблінської унії була втрата Литвою незалежності, необмежене панування польської шляхти на українських і білоруських землях та надзвичайне загострення протиріч між пануючими станами і населенням України й Білорусії (М. Бельський, Хроніка, стор. 1169; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 614; Історія Української РСР, т. 1, стор. 151—153).

176 На Люблінському сеймі 1569 року до Корони було приєднано також Крулевецьке князівство або Королівську Прусію. Крулевецький князь Альберт Фредерік приїхав на сейм і на загальному торжестві склав польському королю присягу на підданство (М. Бельський, Хроніка, стор. 1170; Г. Шмитт, История польского народа, т. II, стор. 78).

177 Польський король Сигізмунд II Август не бажав відмовитися від зазіхань на московські землі і готувався продовжувати війну з Московською державою. Одночасно він намагався забезпечити мирні відносини з Туреччиною, яка завжди загрожувала польському тилові під час війни з Москвою. З метою зміцнити мирні відносини з Туреччиною польський король послав до турецького султана Селіма II свого посла Петра Зборовського, який повернувся в Польщу 1569 року, уклавши з турками довічне перемир'я (М. Бельський, Хроніка, стор. 1173).

178 Польський посол Андрій Тарановський виїхав у Туреччину не 1570 року, як зазначено в літопису, а 28 травня 1569 року. Тарановський побував у стані турецьких військ і побачив, які збитки і втрати зазнавали турецькі й татарські війська від війни з Москвою. Таке становище турецьких і татарських військ допомогло Тарановському успішно виконати свою мирну місію (М. Бельський, Хроніка, стор. 1173—1197; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 602—604).

179 Свято ушестя у 1571 році припадало на 24 травня.

180 Мова йде про з'їзд литовської шляхти, який відбувся 13 листопада 1572 року в полі, між Любліном і селом Бистрицею в одній милі від Любліна. Цей з'їзд був пов'язаний з наступними конвокаційним і елекційним сеймами, що мали \155\ відбутися в зв'язку з смертю короля Сигізмунда II Августа, який помер 7 липня 1572 року (М.   Бельський,  Хроніка, стор. 1226).

181 Конвокаційний сейм, скликаний після смерті Сигізмунда II Августа, відбувався з 6 до 28.1 1573 рилу в Варшаві Елекційний сейм, на якому польським королем було обрано французького принца Генриха Валуа, відбувався в полі, біля с. Камінь під Варшавою з 5. IV до 20.V 1573 року (М. Бельський, Хроніка, стор. 1236, 1264; Хронологія польська, стор. 482).

182 Див. коментар 17.

183 Див. коментар 18.

184 Після втечі польського короля Генріха Валуа у Францію, внаслідок боротьби магнатської і шляхетської партій, в Польщі настало безкоролів'я, що тривало з 1574 до 1576 року (В. Грабеньский, История польского народа, стор 123).

185 Після смерті турецького султана Селіма II на престол вступив його старший син Амурат III (див.: К. Маркс, Хронологические выписки.—«Архив Маркса и Энгельса», т. VIII, стор. 55; Хронологія польська, стор. 462—463).

186 Щоб припинити уперту боротьбу між магнатською і шляхетською партіями та щоб ліквідувати тривале безкоролів'я, шляхта проголосила популярну серед народу сестру Сигізмунда II Августа польською королевою, а Стефана Баторія — королем, зобов'язавши його одружитися з 54-літньою Анною Ягеллонкою, яка була старшою за Баторія на десять років (В. Грабеньский, История польского народа, стор. 123—124; М. Бельський, Хроніка, стор. 1364—1365, 1369—1374; див. також: К. Маркс, Хронологические выписки.— Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 53—54).

187 Див. коментар 19.

188 Це був один з найспустошливіших нападів татар на Україну, яким поляки, у зв'язку з безкоролів'ям, не чинили жодного опору. Про цей напад докладно розповідає М. Бельський (М. Бельський, Хроніка, стор. 1366—1367; див. вище, стор. 65).

189 Див. коментар 19.

190 Новообраний польський король Стефан Баторій коронувався на сеймі в Кракові, що тривав з 31 березня до 29 травня 1576 року. Акт коронації відбувся 1 травня (М. Бельський, Хроніка, стор. 1383—1390).

191 Історик І. Гаммер, автор багатотомної історії Турецької імперії, в сьомому томі цієї праці пише, що в 1577 році Богданич, бургграбій Остросічі, заявив протест урядові Опоманської імперії з приводу знищення турецькими військами Бузина і Зассина (J. Hammer, Histoire de Гетріге Ottoman, t. 7, Paris, 1837, стор. 385).

192 Мова йде про козацького ватажка Сулгана П'ятигорця, що загинув у боротьбі проти татар, які вторглися на Волинь. Про ці події докладно розповідає М. Бельський (М. Бельський, Хроніка, стор. 1405—1406; Летопись Самовидца, стор. 358).

193 В 1577 році, а за іншими джерелами — в 1578 році татари вторглися на Волинь, проти яких Василій Костянтин Острозький вирядив з Острога загін козаків з 300 чоловік на чолі з Сулганом П'ятигорцем. В героїчній боротьбі з татарами загинув увесь загін козаків, знищивши близько 600 татарів. З козаків врятувалося лише декілька чоловік, а сам П'ятигорець з кількома козаками замкнувся в млині, продовжуючи вперто оборонятися. Татари, втративши надію взяти козаків живими, спалили їх разом з млином. Після цього татари підійшли до Дубна, але не взяли його, хоч як татари, так і захисники міста зазнали чималих втрат (М. Бельський, Хроніка, стор. 1406—1407).

194 Стефан Баторій, продовжуючи боротьбу своїх попередників проти німців за вихід Польщі до Балтійського моря, після тривалих і упертих битв, що коштували обом сторонам величезних жертв, нарешті оволодів Данцігом (Гданськом), жителі якого в кінці 1577 року склали присягу польському королю (М. Бельський, Хроніка, стор. 1415—1429; С. М. Соловьев, \156\ История России с  древнейших времен, кн. III (тома 5-6),  стор. 648—649)

195 Під час походу польської армії на Данціґ татари вторглися в польські володіння на Поділлі і підійшли до Ізяслава. Стефан Баторій послав туди військо під начальством брацлавського воєводи Януша Збаразького, який дав татарам бій і примусив їх відступити (М. Бельський. Хроніка, стор. 1429).

196 Мова йде про татар, які вторглися в українські області в період масляної неділі, між 10 і 17 числами лютого, тільки не в 1577 році, як значиться в літопису. а в 1578 році (М. Бельський, Хроніка, стор. 1435—1436).

197 Василій Костянтин Костянтинович Острозький.

198 Див. коментар 20, а також стор. 79.

199 В цій звістці літопису є цінне висловлення турецького воєначальника, приятеля польського короля, Магмета-паші, про силу Московської держави. Магмет-паша в листі до польського короля попереджає, що московський цар є супротивник сильний, перший на світі після польського короля.

200 Внаслідок неправильного викладу звісток «Хроніки» М. Бельського втрати московської армії в літопису показано дуже перебільшеними. В «Хроніці» говориться, що двадцятитисячне московське військо зазнало поразки. За звістками лівонських літописців у битві під Кессо росіян загинуло 6022 чоловіки із загальної кількості 18 тисяч воїнів (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 646; М. Бельський, Хроніка, стор. 1443).

201 Скориставшись з того, що московський цар Іван IV Грозний основні сили своєї армії направив у Курляндію, Стефан Баторій 30 серпня 1579 року захопив і спалив Полоцьк, що був для Москви ключем до Лівонії і Литви (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 653—654).

202 Облога київським воеводою князем Василієм Костянтином Острозьким Чернігова була тісно пов'язана із взяттям Стефаном Баторіем Полоцька. В той час, коли Баторій вступив у війну з Москвою і облягав Полоцьк, щоб відкрити собі путь в Лівонію і Литву, з другого боку — Острозький сплюндрував Сіверську область до Стародуба і Почепа включно та зробив спробу взяти Чернігів. Однак внаслідок мужнього захисту міста Острозький змушений був облогу зняти і відступити, завдавши місту й околицям значних збитків (М. Бельський, Хроніка, стор. 1458 — 1459; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 654—655).

203 Ян Замойський став великим гетьманом з 1581 року.

204 Польський король Стефан Баторій, намагаючись зміцнити королівську владу, спирався на дрібну і середню шляхту, захищаючи її від свавілля магнатів. Одночасно він вступив у боротьбу зі знаттю, яка не бажала рахуватися ні з державною владою, ні з законом. Баторій, всупереч привілею «Neminem captivabimus», вдавався навіть до смертної кари окремих представників знаті. Один з литовських панів, Григорій Остік, на основі доносу свого слуги Міровського, був звинувачений у зрадницьких зносинах з Москвою. З наказу короля його було ув'язнено, а потім обезглавлено (М. Бельський, Хроніка, стор. 1462—1463; В. Грабеньский, История польского народа, стор. 130—131).

205 Спроба Стефана Баторія розв'язати питання про передачу Польщі Лівонії та Курляндії дипломатичним шляхом ні до чого не привела, і влітку 1580 року війна між Польщею і Москвою відновилася. Змінний успіх кожної з сторін, уперта оборона московськими військами Пскова, затяжна війна, що виснажила обидві сторони, примусили уряди воюючих сторін приступити до переговорів про перемир'я, яке було укладено 6 січня 1582 року терміном на 10 років (М. Бельський, Хроніка, стор. 1501—1503; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 669).

206 Дата смерті Костянтина Василій-Костянтиновича Острозького в літопису зазначена неправильно. В «Хроніці» М. Бельського відомостей про цей факт немає. Автор Острозького літописця, очевидно, користувався не зовсім точними \157\ даними. Документи свідчать, що Костянтин Василій-Костянтинович Острозький фігурував у листі свого батька від 1 грудня 1592 року до Львівського братства, як ще живий. Дослідники відносять смерть Костянтина Василія-Костянтинови-ча Острозького на 1595 рік (М. А. Максимович, Собрание сочинений, т. I, Отдел исторический, стор. 190; П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 28).

207 Див.  коментар 26.

208 Тут іде мова про події, що мали місце під час першого великого селянсько-козацького повстання, розпочатого в 1591 уоці, до якого примкнули реєстрові козаки на чолі з Криштофом Косинським. Автор літопису для цих звісток, мабуть, крім «Хроніки» М. Бельського, яка закінчується 1598 роком, уже користувався також й іншими джерелами. У Бельського немає згадки про облогу князем Олександром Острозьким Трипілля, в якому укріпилися козаки, як не згадується і про те, що козаки взяли Переяслав (М. Бельський, Хроніка, стор. 1689— 1691; Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 65—67, 68—71).

208 Наближеність автора Острозького літописця до князів Острозьких, зокрема до Василія Костянтина Острозького, у якого Северин Наливайко перебував на службі, зумовила неґативне ставлення літописця до Наливайка як керівника антифеодального повстання, що поширилося також на володіння Острозьких (див. коментар 30 та стор. 79—80).

210 Мова йде про трансільванського (семиградського) князя Сигізмунда Баторія, який разом з молдавським господарем Стефаном VIII Розваном і волоським господарем Михайлом І Хоробрим боровся за об'єднання всіх молдавських земель. Сигізмунд Баторій зазнав поразки в результаті зрадливого вбивства Михайла І Хороброго та Втручання в молдавські справи Польщі, яка поставила господарем Молдавії свого ставленика Ієремію Могилу (С. Н. Палаузов, Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении, стор. 46—48, 104; , История Молдавии, т. I, стор. 164—168; див. також: К. Маркс,  Хронологические выписки, — Архив Маркса и Энгельса, т. VIII, стор. 59).

211 Див. коментар 21.

212 Сніг випав 2 жовтня. Сіяли озимину після 21 листопада.

213 Автор літопису мав на увазі розгром останнього сибірського князя Кучума, який у 1571 році зобов'язався було сплачувати дань Іванові IV Грозному, а потім убив московського посла і по відношенню до московитів займав ворожу позицію. Лише в серпні 1598 року загони Кучума були розбиті наголову московськими військами на чолі з воєводою Воєйковим (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 687—688; там же, кн. IV (тома 7-8), стор. 374).

214 1600 року Михайло І Хоробрий вступив у Молдавію, щоб примусити польського ставленика Ієремію Могилу залишити молдавське господарство, яке вже до того було під владою Хороброго, але зазнав поразки від військ коаліції, що утворилася проти нього в складі Австрії і Польщі, підтриманих дворянством Трансільванії і партією Іеремії Могили в Молдавії. Михайло І Хоробрий був позрадницькому вбитий 19 серпня 1601 року підісланими до нього ставлениками австрійського імператора Рудольфа II Габсбурга. Зневажливе ставлення літописця до Михайла І Хороброго відбиває вплив на автора літопису польського оточення, в якому він перебував (див. коментарі 32 і 210).

215 Боротьба між магометанством і християнським світом за перевагу в Європі наприкінці XVI століття набула форми боротьби між Оттоманською імперією і Священною Римською імперією германського народу на чолі з Австрією. Бажаючи відвернути увагу від політичної і релігійної боротьби, викликаної католицькою реакцією імператора Рудольфа II, який був слухняним знаряддям в руках єзуїтів, австрійський уряд вступив 1593 року у війну з Туреччиною. Успіхи австрійців на Дунаї викликали в Константинополі повстання народу і яничарів, що примусило турецького султана Магомета III особисто виступити в 1596 році \158\ з військом в Угорщину, але перемогою, одержаною над австрійцями в битві при Керезтеші біля Тиси, султан не скористався. Ускладнення у внутрішньому житті Австрії, що загрожували повстанням, з одного боку, безладдя у внутрішньому житті Туреччини, що створилося ще за Магомета III, та повстання, яке вибухло у турецьких володіннях у Малій Азії,— з другого боку, примусили обидві сторони припинити війну. Сітваторокський мир, укладений 11 листопада 1606 року, на який змушений був піти турецький султан Ахмет I, знаменував собою поворот у взаємовідносинах між Туреччиною і Європою. Туреччина вперше прийняла принципи і форми міжнародного права Європи, і султан визнав колишнього віденського короля імператором. Про це перемир'я, мабуть, і говорить літописець, змістивши, однак, хронологічні рамки подій. Це перемир'я, неодноразово поновлюючись, тривало лише близько 20 років, а не до 30 літ, як зазначив літописець («Ахмет І».— Энциклопедический словарь, т. 4, вид. Ф. Брокгауза, И. Ефрона, стор. 535; «Магомет III». — Там же, т. 35, стор. 335; «Рудольф II».— Там же, т. 53, стор. 234; «Турецкие войны».— Там же, т. 67, стор. 118; «Турция».— Там же, стор. 238).

216 Мова йде про Василія Костянтина Костянтиновича Острозького.

217 Князя Олександра Василій-Костянтиновича Острозького тут названо ярославським від міста Ярослава, родового маєтку його дружини Анни Костки, в якому він деякий час проживав (П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. I, стор. 33; див. також коментар 84).

218 У цій звістці розповідається про татар, що вторглися на Поділля восени, в період свят пречистої, які відмічаються — перше 15 серпня, а друге — 8 вересня. Про один з цих нападів татар на Поділля в 1605 році згадується в листі Януша Василій-Костянтиновича Острозького до польського короля Сигізмунда III від 26 грудня 1605 року, в якому говориться, що поляки, об'єднавшись з козаками, розгромили татар, які напали на Шаргород та інші міста, відібрали у загарбників захоплений ними великий полон і завдали їм значних втрат (Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 111—112).

219 Див. коментар 33.

220 Туреччина, яка стояла на чолі мусульманського світу, вела війну з Іраном (Персією) за перевагу на Близькому Сході і водночас вела боротьбу з європейськими християнськими державами за перевагу в Європі. Розшукуючи союзників для боротьби проти Туреччини, іранський уряд входив у зносини із Західною Європою, що й знайшло своє відбиття у літопису у вигляді звістки про посольство персидського царя Аббаса І Великого в Польщу з пропозицією про укладення військового союзу для боротьби проти Туреччини, яка була ворогом як європейських, так і азіатських народів (ст. «Персия». — Энциклопедический словарь, т. 45, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 394—395; «Турция». — Там же, т. 67, стор. 233—238; В. Грабеньский, История польского народа, стор. 187— 188).

221 Про поразку татар у 1606 році під Білою Церквою в інших джерелах звіеток не знаходимо.

222 Див. коментар 37.

223 Події в Польщі 1607 року е прямим продовженням рокошу 1606 року. За допомогою сенату між королем і керівником рокошу М. Зебржидовським було укладено перемир'я, що знайшло своє остаточне вираження в постанові сейму 1609 року, коли рокошанам була оголошена загальна амністія, але одночасно в постанові сейму було указано, що призвідцям політичних смут загрожує віддача до сеймового суду (див. коментар 37; Волюміна легум, т. II, СПб., 1859, стор. 461—402; В. Грабеньский, История польского народа, стор. 178— 180).

224 Вишневецький Михайло Михайлович.

225 Після Ієремії Могили молдавським господарем був його брат Симеон Могила (10.VII 1606 — 24.IX 1607), потім короткий час на господарстві був син Симеона Михайло Могила (24.IX 1607 — 19.XII 1607), і лише після цього господарем \159\ Молдавії став син Ієремії Костянтин Могила (листопад 1607—20.XI 1611).

226 У цій звістці, як і в запису під 1606 роком, автор Острозького літописця

Значно прикрасив успіхи поляків під час інтервенції польських феодалів в Московську державу (див. звістки Львівського літопису під 1605 роком, стор. 102— 105).

227 Лжедмитрія II підтримував донський козацький отаман І. Заруцький, загін якого був військовою опорою цього самозванця. Заруцький в. 1607—1608 роках фактично тримав у своїх руках майже все верхнє Заволжя, у зв'язку з чим Лжедмитрія II і називали заволзьким царевичем. В інших джерелах звісток про відвідування Лжедмитрієм II польського короля і краківського каштеляна не знаходимо (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 483, 534; С. Ф. Платонов, Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI—XVII вв., М., 1937, стор. 270, 273; «Заруцкий Иван».— Новый энциклопедический словарь, т. 18, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 319—320).

228 В інших джерелах звісток про напад татар на Вінницю, Гайсин і Шаргород у 1607 році не знаходимо, але в листі польського короля Сигізмунда III до турецького султана Ахмета І від 8 листопада 1607 року зазначається, що татари завдали збитків Речі Посполитій (Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 119—120).

229 Ускладнення у внутрішньому житті Польщі і незадоволення шляхти політикою Сигізмунда III загрожували королю рокошом, внаслідок чого він змушений був уникати війни з новим московським царем Василієм Шуйським, який теж уникав цієї війни у зв'язку з загрозою виступу збоку Лжедмитрія II і через тяжке внутрішнє становище Московської держави. Це сприяло переговорам між Москвою і Польщею про перемир'я, яке було укладене 25 липня 1608 року терміном на три роки і одинадцять місяців. За'умовами перемир'я обидві держави залишалися в давнішніх кордонах, і обидві сторони повинні були відпустити затриманих підданих іншої сторони. Тоді ж повернувся з Москви в Польщу Костянтин Вишневецький (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 486, 489—490; П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 99— 100).

230 Про вторгнення татар в Поділля в 1608 році, проти яких було направлено польське військо, що розташувалося обозом під Обідним між Вінницею і Немировим, згадує в своїх мемуарах Самуїл Маскевич (А.С. Петpушевич, Дополнения к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год, стор. 40

231 Становище, що створилося в Польщі на початку XVII століття у зв'язку з інтервенцією в Московську державу та боротьбою проти рокошан, сприяло зростові та зміцненню українського козацтва. Тому всі постанови сеймів у цей період, що були скеровані проти козаків, залишалися пустими розмовами, а походи козаків проти татар і турків посилювалися. Ухвала Варшавського сейму, що засідав з  15 січня до 26 лютого 1609 року, про запорізьких козаків лише свідчила про розширення козацького руху, всупереч всім постановам польського уряду. Ухвали цього сейму про заходи для приведення козаків до покори були лише формальними витівками, тому що цей же сейм, хоч офіційно і не схвалив війну проти Москви, однак, він виділив кредити, за рахунок яких король і гетьман повинні були вербувати військо, розраховуючи в першу чергу використати для цього українське козацтво, як найбільш зручне і дешеве військо, що не вимагало особливих витрат на його спорядження (Волюміна легум, т. II, стор. 465).

232 Найменування «палагойський», очевидно, походить від назви населеного пункту Палугія (Palugya), розташованого на річці Ваг в колишньому Литовському комітеті в Угорщині, на території теперішньої Чехословаччини. \160\

233 В цей період Польща зробила нову спробу взяти Молдавію під свій вплив З цією метою 1615 року, в самий розпал турецьких нападів на Пол ьщу, польський уряд направив у Молдавію загін війська на чолі з Михайлом Вишневецьким і Самуїлом Корецьким. У битві біля села Татарень молдавсько-польські війська одержали перемогу над військами Томші і. примусили його втекти у Волощину. Задум поляків мати на молдавському престолі свого ставленика вдався, бо господарем Молдавії було поставлено сина Іеремії Могили Олександра Могилу. Однак ця перемога виявилася лише ще одною образою, заподіяною Польщею Туреччині, внаслідок чого взаємини між цими двома державами значно загострилися. Не бажаючи терпіти на молдавському господарстві ставленика Польщі, турки направили в Молдавію своє військо. Цей похід турків закінчився розгромом і полоненням поляків, а Олександра Могилу було відправлено в Константинополь. В 1617 році турки відновили похід проти поляків, і після взяття турецьким військом фортеці Рашкова було підписано перемир'я, за яким заборонявся вступ польських військ у Молдавію, Волощину і Трансільванію (История Молдавии, т. I, стор. 221; C. H. Палаузов, Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении, стор. 104—105).

234 Татари вторглися в Поділля і Волинь восени 1615 року. Польський уряд, зайнятий війною з Московською державою, спромігся лише розіслати королівські універсали з закликом до шляхти виступити проти татар, але ніхто на цей заклик не відгукнувся. Коронний гетьман С. Жолкевський, який в той час залишався в Польщі, не мав війська для боротьби з татарами. У королівській інструкції від 20 січня 1616 року на шредський сеймик з гіркотою відмічалося, що орда, не зустрічаючи збройного опору, прийшла в ту частину України, в якій вона давно не бувала, знищуючи все вогнем і мечем, забираючи в поганський полон багато християнських людей та захоплюючи величезну здобич (Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 166—167).

235 У римського папи Павла V.

236 Див. коментар 21.

237 Під 1616 роком літописець зібрав звістки про Самуїла Корецького, що стосуються різких років. Вдруге Корецький потрапив у полон до турків 1620 року після битви під Цецорою (П. Т. Виктоpовский. Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 200—203).

238 Гетьман С. Жолкевський, намагаючись демонструвати готовність польської армії дати збройний опір туркам, чкі загрожували вторгненням в Поділля, мобілізував місцеву шляхту і магнатів. Ця мобілізація торкнулася також Костянтина Адама Острозького (М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 356).

239 2 лютого 1617 року татарська орда під проводом калги Девлет Герея вторглася в Поділля. Гетьман С. Жолкевський, який мав у своєму розпорядженні всього сімсот чоловік війська, не міг протистояти татарам. Сили українських ковзкі в теж виявилися недостатніми для того, щоб перегородити дорогу ворогові. Слідом за татарами на Україну рушило турецьке військо на чолі з Алімазором пашею. Всього на Україну вступило 30 тисяч турецького війська, 12 тисяч трансільванського (семиградського), така ж кількість молдавського війська та понад 20 тисяч татар. Основним джерелом для висвітлення цього нашестя ворогів на Україну є документи, писані С. Жолкевським. Автор Островського літописця наводить дуже цінні додаткові фактичні дані про територію, яка зазнала нападу татар, і підкреслює, що вороги завдали населенню великих збитків (С. Жолкввський, Писання, стор. 247—248, 251, 305—311).

240 Костянтин Адам Олександрович Острозький.

241 Цей напад татар трапився, мабуть, 20 вересня, в день, коли православне населення відзначало пам'ять великомученика Євстафія Плакиди. В інших джерелах звісток про це вторгнення татар на Україну не знаходимо. \161\

242 Мова йде про Анну Алоїзу Острозьку. Вислів «На їх місці» стосується її двох братів — Костянтина Адама (див. звістку літопису під 1618 роком) і Івана (Януша), про якого говориться у звістці під 1619 роком (див. звістку Львівського літопису під 1636 роком, вище, стор. 115; П. Т. Виктоpовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 43—44).

243 Так називалося легке кінне військо, що утворилося з загону польського шляхтича, відомого «наїзника»— авантюриста Лісовського-Яновича Олександра Іосифа, який чинив свої розбишацькі напади на московську територію в 1608—1616 роках. Після смерті Лісовського, яка трапилася в 1616 році, його загін повернувся в Польщу, де чинив наїзди переважно на тамтешнє українське, білоруське і російське населення («Лисовский», «Лисовчики».— Энциклопедический словарь, т. 34, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 739, 740; С. Ф. Платонов, Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI—XVII вв., стор. 269, 273—275, 280, 300—303, 309; M. Dzieduszycki, Krótki rys dziejów i spraw Lisow-czyków, Lwów, 1843).

244 Тобто після 6 січня.

245 В 1619 році великий піст починався 8 лютого.

246 Зі смертю в 1618 році Костянтина Адама Олександровича Острозьке го і в 1619 році Івана (Януша) Олександровича Острозького, а також Януша Василій-Костянтиновича Острозького, краківського каштеляна, який помер у 1620 році, не залишивши після себе синів, припинився по чоловічій лінії рід князів Острозьких. Всі володіння Острозьких перейшли до Владислава Домініка Заславського, внука Януша Василій-Костянтиновича Острозького по дочці Єфросинії, не якій був одружений Олександр Янушович Заславський. В 1656 році помер Владислав Домінік Заславський, а в 1673 році помер його єдиний син Олександр Януш, зі смертю якого припинився по чоловічій лінії також рід князів Заславських (П. Т. Виктоpовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 43—44, 61—62).

247 Див. коментар 84.

248 Ціна збіжжя визначалася за колоду.

249 За іншими відомостями, Іосафат Кунцевич був страчений народом у листопаді 1623 року (П. Жукович, Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией (с 1609 г.), вып. 4 (1623—1625 гг.), стор. 69—104).

250 Похід коронного гетьмана С. Конецьпольського на Україну, а саме на. Київщину, тодішній центр українського козацтва, з метою винищити його, відбувся в 1625 році (Воссоединение Украины с Россией, т. I, стор. 56).

261 Див. коментар 51.

262 Київський печерський архімандрит Єлисей Плетенецький помер 13 листопада 1624 року (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. I, стор. 269—270).

263 Літописець стисло, але досить точно схарактеризував нестійкість Мелетія Смотрицького в релігійних питаннях, його вагання між православ'ям і унією. Однак М. Смотрицький був одним з найобдарованіших руських учених першої половини XVII століття. Його «Граматика словенськая», що була видана вперше в 1618 році у Вільні, відіграла видатну роль у поширенні руської писемності. Для свого часу «Граматика» М. Смотрицького була прекрасною книгою, написаною зі знанням предмета і відзначалася ясністю викладу матеріалу («Мелетий Смотрицкий». — Энциклопедический словарь, т. 37, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 180—181).

254 Див. звістки Львівського літопису під 1630 роком, що являють собою найповніший і майже єдиний опис повстання українських селян та козаків проти польського панування на Україні, яке вибухнуло в цьому році, вище, стор. 105—111. \162\

255 Див. коментар 69.

256 Див. коментар 71. 

257 Князь Владислав Домінік Заславський (див. коментар 246).

258 Див. звістки Львівського літопису про цю подію під цим же 1636 роком; вище, стор. 115.

259 Якщо окремі представники з роду князів Острозьких, як, наприклад, Олександр Василій-Костянтинович Острозький (помер 2 грудня 1603 року), ще дотримувалися православ'я, то споріднена з ними фамілія князів Заславських з православ'ям, що за тих часів означало і з руською народністю, давно порвала. Передостанній представник цього роду по чоловічій лінії, Владислав Домінік Заславський, який унаслідував після припинення роду князів Острозьких всі їхні величезні володіння, використав всю свою силу і владу для насадження унії у всіх своїх неосяжних володіннях. В 1630 році Заславський видав «лист» про підпорядкування уніатському митрополитові і епіскопам всіх православних священиків, які перебувають в його маєтках, а парафіяни повинні були підкоритися уніатським священикам (П. Т. Виктоpовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 33, 61).

260 Константинопольский собор 381 року, що являвся другим вселенським собором, був, зокрема, спрямований проти єресі македонян — послідовників константинопольського єпіскопа Македонія, який розходився з вченням офіційної церкви в деяких догматах, в тому числі про святого духа («Константинопольские соборы». - Энциклопедический словарь, т. 31, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 60—63; «Ереси». — Большая советская энциклопедия, т. 15, вид. 2, стор. 526—528).

261 Маніхейство — одна з релігійних сект, які були розповсюджені на Сході 1 Заході, особливо в III і IV століттях. Вони являли собою суміш християнства і буддизму («Манихейство». — Энциклопедический словарь, т. 36, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 541—543; «Манихейство». — Большая советская энциклопедия, т. 26, изд. 2, стор. 221).

262 Мова йде про римського папу Лева III, якого далі автор літопису називає Лео Великий, виявляючи, очевидно, до цього папи особистий пієтет. Однак іменування «Великий» було привласнено папі Леву I (440—461), який питання, що цікавило автора літопису, не торкався («Лев — имя 13 пап».—Энциклопедический словарь, т. 33, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 447).

263 Бароній Цезар, історик римсько-католицькрї церкви, фанатичний прихильник папізму (помер 30 червня 1607 року). Тут іде мова про твір Цезаря Баронія «Церковні літописи від р. Хр. до 1198 року», в якому він виступив затятим прихильником і оборонцем прав та зазіхань папства («Бароний». — Энциклопедический словарь, т. 5, вид, Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 90).

264 Рабин, Равин, від «рав Авин» і Арабис від «рав Аши» — вавілонські вчені, яким належить остаточне упорядкування в 488—599 роках талмуда в редакції або списку «Бавлі» (від Бавл — Вавілон). Тут автор літопису бажав, очевидно, провести паралель між боротьбою релігійних течій в християнстві і боротьбою подібних течій в іудействі, але цього задуму, як і літопису в цілому, він до кінця не довів («Талмуд». — Энциклопедический словарь, т. 64, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 542—548).

265 Аквіла, Аквіля, грекязичник з Синопа, який прийняв християнство, але потім був відкинутий від християнської общини за його прихильність та пристрасть до астрології. Після цього він перейшов в іудейство, вивчив єврейську мову і переклав на грецьку мову Ветхий завіт. Жив він у II столітті нашої ери («Аквила».— Энциклопедический словарь, т. I, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 280).







Попередня     Головна     Наступна             Текст літопису


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.