Попередня     Головна     Наступна





ПЕРЕДМОВА



Українські літописи — важливе джерело вивчення історії України періоду феодалізму. Вони зробили величезний вплив на розвиток історичної думки на Україні як в часи їх створення, так і в пізнішу пору, особливо в XIX столітті.

Українські літописи разом з народними думами та історичними піснями відіграли величезну роль у пробудженні національного та соціального самопізнання українського народу.

Як показує дослідження творчості Т. Г. Шевченка, погляди якого на історію відіграли значну роли у розвитку історичної думки на Україні, поет широко користувався літописними матеріалами, вивчаючи їх в рукописах.

Винятково великого значення українським літописам, як історичному джерелу, надавав вчений, поет-революціонер І. Я. Франко. Він говорив про українські літописи, що «з літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких мас народу і аж у 19 віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів» 1.

Досі українські літописи вивчалися переважно з зовнішньополітичного погляду. Тим часом вони є також цінним джерелом для вивчення внутрішнього життя українського народу, його економічної і господарської діяльності, глибокого розкриття соціальних процесів у суспільному житті. Перед українською історичною наукою стоїть важливе завдання — повніше висвітлити період формування українського народу, складання мови і розвитку його культури. У висвітленні цих питань почесне місце належить такому цінному джерелу, яким є літописи.

Львівський літопис і Острозький літописець — документи невеликі за обсягом, але багаті фактичним матеріалом, — є не тільки важливими історичними джерелами, а й пам'ятками української мови й літератури. Обидва ці літописи свого часу були вже опубліковані. Львівський літопис видавався двічі 2, але з дуже недосконалих копій. До того ж, видання цього літопису стали бібліографічною рідкістю і зараз для багатьох дослідників майже недоступні. Острозький літописець було видано лише один раз 3 і надруковано в російській транскрипції. Це видання не позбавлене ряду неточностей у відтворенні тексту. До того ж, обидва документи видавалися без належного вивчення і аналізу їх змісту.

В процесі підготовки цього видання у Львівському літопису було прочитано місця рукопису, які досі залишалися непрочитаними. Виправлено ряд істотних помилок в окремих місцях тексту обох літописів та усунено недоліки, які трапилися в попередніх виданнях.

З метою полегшення праці по дальшому вивченню і використанню у дослідницькій роботі звісток Львівського літопису і Острозького літописця та щоб зробити текст цих документів доступним для найширших кіл читачів, у тому числі й молоді, яка ще не оволоділа достатніми спеціальними знаннями в галузі історії і давньої мови, в роботі подаються:

1. Докладні коментарі, в яких розкриваються неясні місця -- події, дати, імена, прізвиська, прізвища, а також пояснюються окремі історичні факти і явища.

2. Словник застарілих, маловживаних та актових слів і виразів.

3. Докладний покажчик власних імен, що зустрічаються в текстах літописів, передмові і коментарях, із зазначенням соціального становища, звання, службового або суспільного стану тощо.

4. Докладний покажчик географічних найменувань, до якого внесено всі географічні і топографічні назви, що зустрічаються в тексті праці, із зазначенням топографічних орієнтирів для знаходження їх на картах, визначенням категорії населених пунктів, а також територіальної приналежності їх як у минулому, де це можливо встановити, так і за останнім адміністративно-територіальним поділом Української РСР і Союзу РСР.

Тексти літописів передано методом транскрипції за допомогою сучасного українського алфавіту та правопису відповідно до правил видання історичних документів, писаних давньою українською мовою 4.


1 Іван Франко. Історія української літератури. Перша редакція (1907). — Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Відділ рукописів, фонд 3, №728, рукописна копія, зошит 3, стор. 375-377.

2 Львовская русская летопись. — Русский исторический сборник, издаваемый обществом истории и древностей российских, т. III, кн. 3, М., 1839, стор. 233-267. Видання здійснено з копії, надісланої видавцеві Д. І. Зубрицьким; Львовская летопись. — Науковый сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы, 1867, вып. І-IV, Львів, 1868 (далі — Науковый сборник, 1867) стор. 255-294 і окремий відбиток. Підготовка тексту до видання й передмова А. С. Петрушевича. (Не змішувати з російським Львівським літописом, вперше виданим у 1792 році і названим так за прізвищем Н. А. Львова, який знайшов і видав цей літопис).

3 М. Н. Тихомиров, Малоизвестные летописные памятники. 4. Острожский летописец.- Исторический архив, т. VII, М., 1951 (далі — Исторический архив, VII), стор. 236-253.

4 О. А. Бевзо, Про правила друкування історичних документів, писаних українською мовою в XVI-XVIII ст. — «Вісник АН УРСР», 1958, №2.


Олександр Бевзо



У підрядкових текстологічних примітках при посиланнях на попередні видання Львівського літопису і Острозького літописця прийнято такі умовні скорочення:

РИС — Львовская русская летопись. — Русский исторический сборник, издаваемый Обществом истории и древностей российских, редактор профессор Погодин, т. 3, кн. 3, М., 1839, стор. 233-267.

НС — Львовская летопись. — Науковий сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы, введение, примечания и заключение А. С. Петрушевича, Львов, 1868, стор. 255-294.

ЮРЛ — Исписание летом от рождества Христова року 1498 и по нем идущих. — Южнорусские летописи, под редакцией О. И. Левицкого, издание Киевской комиссии для разбора древних актов, без титульного листа, К., год издания неизвестен (1917?), стор. 1-32.

ИА — М. Н. Тихомиров, Малоизвестные летописные памятники. 4. Острожский летописец. — Исторический архив, т. VII, М., 1951. стор. 236-253.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.