Ізборник       Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38


Патерик Києво-Печерський,

[який оповідає] про створення церкви, аби дізналися всі, що самого Господа промислом і волею, і його Пречистої Матері молитвою та бажанням сотворилася і завершена була боголіпна, небу подібна Велика Церква Богородична Печерська, [заснована] архимандритом усієї руської землі 1, якого є Лавра, святого і великого отця нашого Феодосія 2.


Благослови, отче


Слово 1.


Був у землі варязькій князь Африкан, брат Якуна Сліпого, який загубив, тікаючи, золоте корзно, б'ючись із військом [своїм] на боці Ярослава з лютим Мстиславом 3. І в цього Африкана було два сини: Фріанд і Шимон 4. По смерті ж батька їхнього вигнав Якун обох братів із землі їхньої. Прийшов Шимон до благовірного князя нашого Ярослава, котрий, його прийнявши, в честі тримав і дав його синові своєму Всеволоду, аби був старшим у нього; отримав же [той] велику владу від Всеволода. Причина ж такої любові його до святого того місця була така. За благовірного і великого князя Ізяслава в Києві половці прийшли на руську землю літа 6576 (1168). І пішли троє Ярославичів назустріч їм: Ізяслав, Святослав і Всеволод, [котрий] мав при собі і цього Шимона. Коли прийшли вони [перед тим] до великого і святого Антонія [Печерського] задля молитви та благословіння - старець відкрив неложні свої вуста і ясно провістив їхню майбутню погибель. Сий же варяг, упавши до ніг старця, молив, аби вберегтися йому від такої біди. Блаженний же каже йому: "О, чадо! Безліч помруть від гостроти меча, і втікаючи від ворогів ваших, ви принижені та зранені будете й у воді потопитеся. Ти ж, врятувавшись, тут маєш, зрештою, похований бути - у церкві, яка має бути збудована".

Коли ж були вони на Альті, зійшлися обидва війська і, гнівом Божим, переможені були християни й тікали вони. Розігнані були і воєводи з безліччю воїнів. Коли ж зійшлися, тут же і Шимон лежав поранений серед них. Поглянув угору, на небо, і побачив церкву превелику, яку вперше бачив на морі, і згадав [тут] мову Спасову і каже: "Господи, вибави мене від гіркої сеї смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері і преподобних отців Антонія та Феодосія!" І тут негайно якась сила взяла його з-помІж мертвих, і негайно зцілився від ран, і всіх своїх знайшов цілими та здоровими 5.

Повернувшись назад, прийшов до блаженного Антонія, і оповів йому річ дивовижну, так кажучи: «Батько мій Африкан зробив хреста і на ньому зобразив Богомужню подобу Христову, розписану фарбою, новозображену, якій латини поклоняються. [Розп'яття було] величиною близько 10 ліктів. І, його вшановуючи, батько мій одягнув на стегна його золотий пояс вагою 50 гривень та вінець золотий на голову його 6. Коли ж вигнав мене Якун, дядько мій, із землі моєї, я зняв пояс із Ісуса і вінець із голови Його і почув голос від образа, що звертався до мене і казав мені: "Ніколи не одягай цього на себе, чоловіче, а віднеси на вготоване місце, де будуватиметься церква [в ім'я] Матері Моєї преподобним Феодосієм, і йому в руки віддай, хай висить над Жертовником Моїм!" Я ж од страху впав, оціпенівши, немов мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. Коли ж пливли ми, розігралась велика буря, аж усі ми вже не гадали вижити, і почав [я] кричати: "Господи, прости мене! Бо через той пояс, якого взяв од Твого образу, загибаю нині!" І побачив церкву в небі, і думав, що то за церква. І був нам з висоти голос, який мовив: "Має вона сотворитися преподобним в ім'я Божої Матері, і в ній ти будеш похований". І, як бачив, зміряв її тим золотим поясом. І розміром та висотою вона - 20 завширшки, 30 завдовжки, а 30 у висоту. Стіни ж з верхом - 50. Ми усі прославили Бога і втішилися радістю великою, звільнившись од гіркої смерті. Таж і донині не відав, де має бути створена церква, показана мені: на морі й на Альті, коли був при смерті, доки не почув із твоїх чесних вуст, що тут мені похованому бути, в церкві, яка має бути збудована». І, вийнявши, дав пояс золотий, кажучи: "Ось міра і початок. Цей же вінець та буде повішений над Святою Трапезою".

Старець же, похваливши Бога за те, сказав варягові: «Чадо, від сьогодні не наречеться ім'я твоє "Шимон", але "Симон" буде ім'я твоє». Покликавши блаженного Феодосія, Антоній каже: "Симоне! Оцей хоче воздвигнути таку церкву". І дав йому пояс та вінець.

І звідтоді [Шимон] велику любов мав до святого Феодосія, даруючи йому майно численне на розбудову монастиреві.

Одного разу цей Симон прийшов до блаженного і, по звичайній бесіді, каже святому: "Отче, прошу в тебе одного дарунку!" Феодосій же каже до нього: "О, чадо, чого просить твоя велич од нашого смирення?" Симон же каже: "Величного, і вище сил моїх хочу я від тебе дарунку". Феодосій же каже: "Знаєш, чадо, убозство наше, що іноді й хліба не маємо на денний харч. Іншого ж не відаю, що й маю". Симон же говорить: «Коли захочеш, подаси мені. Можеш бо, за даною тобі від Господа, Який назнаменував тебе преподобним, благодаттю. Коли бо знімав вінець із голови Ісусової, Той мені сказав: "Неси на вготоване місце, і віддай до рук преподобному, який будує церкву Матері Моєї". І ось тому прошу тебе, аби дав мені слово, що благословить мене душа твоя, як за життя, так і по смерті твоїй та моїй». І відповів святий: "О, Симоне! Вище сили прохання [твоє]. Та, якщо побачиш: відійшов я од світу цього, і, по моєму відшесті, цю церкву в порядку, і уставлене здійснюється в ній - зрозумієш, що маю дерзновення до Бога; нині ж не знаю, чи прийнята буде моя молитва". Симон же каже: "Од Господа засвідчено мені [те], сам бо з пречистих вуст Святого Образу чув про тебе; і тому молю тебе: помолися за мене, грішного, та за сина мого Георгія, і [аж] за останніх роду мого, як і за своїх чорноризців". Святий же обіцяв: "Не за цих лише молюся, але за [всіх], хто любить місце це святе заради мене". Тоді Симон поклонився до землі й каже: "Не піду, отче, від тебе, доки письмово [про те] не звістиш мене". Змушений його любов'ю, преподобний пише так, промовляючи молитву: "Бо ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...", що і донині таку молитву вкладають померлому в руку 7, і звідтоді повелося такий запис вкладати [до рук] померлим, перше бо ніхто не робив таких речей на Русі.

Пише ж [Феодосій] і сіє в молитві: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царствіє це і воздаватимеш кожному за діла його. Тоді, Владико, і раба Свого Симона та Георгія сподоби одесну Тебе стати в Славі Твоїй і чути благий Твій Глас: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте вготоване вам від початку світу".

І мовить Симон: "Кажи, до того ж, отче, аби відпустилися гріхи батькам І ближнім моїм". Феодосій же звів руки свої і каже: "Та благословить тебе Господь від Сиону, і узрите блага Єрусалиму в усі дні життя вашого, і до останніх роду вашого" 8.

Симон же прийняв молитву і благословення од святого, ніби якісь перла безцінні в дарунок.

Бувши спершу варягом 9, нині ж, Благодаттю Христовою - християнином [став], навчений святим отцем нашим Феодосіем, облишив латинську буєсть і істинно увірував у Господа нашого

Ісуса Христа з усім домом своїм, [який налічував] близько 3000 душ, і з ієреями своїми, задля чудес святих Антонія і Феодосія.

І сий Симон перший похований був у тій церкві. Відтоді син його Георгій велику любов мав до того святого місця. І був посланий Володимиром Мономахом до суздальської землі сей Георгій. Дав же йому [князь] на руки і сина свого Георгія 10. По багатьох літах сів Георгій Володимирович у Києві, тисяцькому ж своєму Георгієві, як батькові, передавши область Суздальську 11.





Примітки

1.... [заснована] архимандритом усієї руської землі. .. Під час "звірки" тексту Києво-Печерського патерика у XVIII ст. даний фрагмент, який, щоправда, у друкованому Патерику перетворено на епітет Лаври "архимандрія всієї Руської землі" \146, с. 104\, викинуто з тексту з таким поясненням: "Не одна Печерская, но и многие архимандрии во всей Российской земли обретаются: обаче Печерская Лавра за первую почитается" \1, с. 129\.

2. Оскільки у вступі ми вже не раз торкалися питання джерельної бази "Сказання", тут лише стисло зазначимо, що твір написаний, переважно, на основі житія прп. Антонія Печерського та "Літописця старого Ростовського", причому розмежувати в тексті, інформацію, запозичену з цих творів, не завжди просто (про це див.: 1, с. 183-184). А тепер повернімося до головного "персонажа" твору - Великої Церкви Печерської. Насамперед, вважаємо за потрібне звернутися до питання, фактично не висвітленого прп. Симоном - зовнішнього вигляду церкви, яка в давньоруський час була зовсім не схожа на той величезний храм, що стояв у Києво-Печерській лаврі до 1941 р., і який було відбудовано 2000 року.. Згідно з "Синопсисом" "...ця ж Небу подібна церква, як невимовним промислом Божим заснувалася, так і звершилася, і щонайкращим благоліпством ззовні і зсередини прикрашена була: вся бо від золота [куполів - ? - І. Ж.] мусією, тобто каменями позолоченими, узорами і різними кольорами дивовижно була розцяцькована та іконами прекрасно розписана. Підлога церковна також вся різноколірним камінням і всілякими узорами була викладена. Куполи ж позолочені були, а хрест, поставлений на верху церкви, був великої ваги, із самого золота зроблений" \182, с. 82-83\. Архітектурні та археологічні дослідження останнього століття дозволили значно доповнити ці скупі відомості. І тепер ми знаємо, що Велика Церква в XI ст. була типовим давньоруським шестистовпним хрестовокупольним храмом з одним куполом. Склепіння центрального нефа, трансепта були піднесені відносно склепінь бокових нефів. У західній частині храму містився притвор чи нартекс, над яким розташовувалися хори. Вхід на хори поміщався ззовні собору, біля його південної стіни. Первісне ядро церкви складене з традиційної для XI ст. великомірної плінфи способом т. з. змішаної кладки, коли ряди цегли чергуються з валунами. Фасади були почленовані пласкими лопатками, які відповідали внутрішнім опорним стовпам і завершувалися арками. Апсиди мали гранчасту форму і були прикрашені напівколонками з лекальної плінфи, а верх центрального апсиду - ще й меандровим фризом, викладеним з плінфи, і пояском поребрика. Барабан прикрашали невеликі напівциркульні ніші, подібні до тих, які бачимо в Софійському соборі. Докладніше про це див.: 215. Популярнішу інформацію можна отримати у безлічі інших видань з історії давньоруської архітектури та мистецтва. Якщо завдяки багаторічним дослідженням археологів та істориків архітектури зовнішній вигляд Великої Церкви собору давньоруського часу нам відомий, то про його тогочасні розписи ми знаємо аж надто мало. Так, археологічні дослідження безсумнівно підтверджують дані "Патерика" та інших джерел про те, що вона була прикрашена фресками та мозаїками. Про зміст цих зображень ми скажемо нижче \див.: прим. 5 до сл. 4\. Підлога храму була з червоного шиферу (пірофілітового сланцю) та частково - прикрашена мозаїкою зі спеціальної смальти. В кінці XI ст. до храму було прибудовано баптистерій - Іоанівську хрещальню, про яку ми ще говоритимемо нижче (див. прим. 3. до сл. 5).

3. ...б'ючись із військом [своїм] на боці Ярослава з лютим Мстиславом... Прп. Симон посилається на інформацію, наведену в статті 1024 року нині існуючого тексту "Повісті минулих літ", де описано один із етапів боротьби між Ярославом Мудрим та його братом Мстиславом: "...і, повернувшись, Ярослав прийшов до Новгорода, і послав за море по варяги. І прийшов Якун з варягами, і був Якун з себе красний, і плащ був у нього золотом витканий. І прийшов до Ярослава; і пішов Ярослав із Якуном на Мстислава. Мстислав же, почувши [про те], пішов проти них до Листвена. Мстислав же, з вечора приготувавши дружину, поставив сіверян у центрі проти варягів, а сам став із дружиною своєю на флангах. І була ніч, була пітьма, блискавиці, і грім, і дощ. І каже Мстислав дружині своїй: "Ходімо на них!" І пішли Мстислав із Ярославом один супроти іншого, і зіступилися чільні сіверяни з варягами, і трудилися варяги, сікучи сіверян. Потім наступив Мстислав із дружиною своєю і почав сікти варягів. І була січа сильна: світилися блискавиці, блищала зброя, і була гроза велика і січа сильна і страшна. Ярослав же, побачивши, що перемагають його, побіг із Якуном, князем варязьким, і Якун тут загубив плащ золотий. Ярослав же прийшов до Новгорода, а Якун пішов за море..." У Патерику Йосипа Тризни ця битва датується 1025 роком. Прп. Симон чи хтось із його наступників неправильно прочитав літописний текст, де сказано, що Якун "сь лЂпъ", тобто зовні красивий, тому варязький князь у Патерику названий сліпим. Оскільки ім'я "Якун" (точніше "Хакон") - одне з найпоширеніших у Скандинавії, точно ідентифікувати особу варяга Якуна складно. Проте, можливо, він був шведом \123, с. 189\.

4. ...І в цього Африкана було два сини: Фріанд і Шимон... У скандинавів дуже тяжко прививалися християнські імена, а тому, якщо ім'я "Шимон" (біблейське "Симон") ще може випадково зустрітися, то ім'я "Африкан" в скандинавській антропоніміці не зустрічається жодного разу. Отже, можливо, Африкан походив від змішаного середземноморсько-скандинавського шлюбу \123, с. 188- 189\. Це якоюсь мірою пояснює появу у їхній сім'ї описаного нижче Розп'яття. Адже це - перша зафіксована поява такого зображення Спасителя у Скандинави (за даними західних істориків, монументальні Розп'яття з'явилися там не раніше другої половини XI ст.) \123, с. 189\.

5. В основі цієї оповіді лежить літописний текст, відмінний од того, який знаходимо в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ", де під 1068 роком сказано: "Прийшли іноплеменники на Руську землю, половці без ліку. Ізяслав же, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на Альту. І поночі пішли один проти одного. [І] через наші гріхи попустив Бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці..." \227, с. 270-271 \. У Густинському літописі під тим самим роком знаходимо опис цієї події, значно ближчий до патерикового: "Прийшли половці з силою великою на руську землю. Зібралися на них Ярославичі, тобто: Ізяслав, Святослав і Всеволод, і прийшли в печеру до преподобного отця нашого Антонія по благословіння іти на половців. Преподобний же Антоній провидів на них гнів Божий і, просльозившись, прорік їм: "Маєте переможені бути, і чимало з вас [від] гострого меча [загинуть], інші - у воді витоплені будуть, останні ж у полон підуть". Яневі ж тоді прорік, що тої біди уникне. Те все збулося на Альті-ріці. Князі ж не послухали преподобного Антонія, але, озброївшись, пішли поночі на половців. Проте гнівом Божим переможені були християни половцями, і багато зла було потім на землі нашій..." \51, с. 270-271\. Звичайно вважається, що останній текст потрапив до Густинського літопису з Патерика. Проте це не так. Адже в літописному тексті згаданий не Шимон, а великий київський боярин Янь! Зі слів цієї людини, яка справді посідала в описуваний період одне з чільних місць у державі, прп. Нестор записав чимало розповідей, що стосуються різних аспектів діяльності воєводи. Ймовірно, серед них була і ця оповідь. Сильвестр викинув із авторського тексту прп. Нестора усі згадки про пророцтво прп. Антонія. В той самий час автор "Літописця старого Ростовського", яким користувався прп. Симон, переробив авторський текст інакше, зберігши основну інформацію, але вставивши туди ім'я батька свого сюзерена замість імені київського боярина. Адже, як пише Н. Н. Воронін: "Георгий был покровителем суздальского Дмитриевского монастыря, поэтому ведшееся там летописание стало на некоторое время как быі летописанием владетельного мономахова дружинника и ростовского тысяцкого" \36, с. 39\. Це ще один доказ того, що Патерик не був джерелом Густинського літопису.

5. Хоч як це не дивно, описане в "Патерику" Розп'яття - досить незвичайне, оскільки пояс зображується лише на одному його виді, відомому під назвою "Volto Santo", ориґінал якого колись зберігався в італійському місті Луцці (нині там знаходиться копія XIII ст.). Його висота 4,34 м, а ширина 2,50 м. Зображення Спасителя має висоту 2,50 м. За леґендою його привіз 742 року із паломництва до Єрусалиму лукський єпископ Гвалефред, і воно буцімто було вирізане очевидцем розп'яття Никодимом. Проте, на думку істориків, це зображення не є натуралістичним, а втілює містичне видіння Іоана Богослова, записане уже по смерті Никодима - в "Одкровенні" знаходимо такий фраґмент: "Я обернувся - побачити, що то за голос, який говорив зі мною; і, обернувшись, побачив сім золотих світильників, і посеред світильників - подібного до Сина Чоловічого, вдягненого в шату і підперезаного попід груди поясом золотим" \Одкр., I, 12-13\. Пояси, зображені на збережених нині Розп'яття» типу "Volto Santo", мають на собі сліди позолоти, Крім того, з XI ст. в Михайлівському монастирів м. Зігбурзі відома часточка пояса Господа (de cingulo Domini). Всі ці чинники якоюсь мірою пояснюють появу в Скандинавії зображення розп'яття з окремими золотими поясом та вінцем \123, с. 189-195\. Цікаво, що, як засвідчив Павло Алеппський, на верхівці вівтаря Великої Церкви 1653 року містилося Розп'яття, у якому "опоясання Спасителя з чистого золота" \169, с. 51 \. Проте, звичайно, ми не можемо впевнено стверджувати, що цей пояс - справжня реліквія, а не її імітація.

7. ...що і донині таку молитву вкладають померлому в руку... Як зазначає К. В. Харлампович \214, с. 168-170\ у жодному з відомих йому давніх Требників її немає.

8. Прп. Феодосій, пишучи молитву, перефразовує слова з Євангелії та Псалтиря: "... Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство" \Лука XXIII, 42\; "Тоді Цар скаже тим, що праворуч Нього: Прийдіть, благословенні отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу" \Мт. XXV, 34\; "Нехай Господь благословить тебе з Сиону, щоб ти міг бачити добро Єрусалиму, поки віку твого, щоб ти міг бачити дітей твоїх! Мир на Єрусалим" \Пс. CXXVII, 5-6\.

9. ...бувши спершу варягом... Тут - католиком, чи, як їх частіше називали тоді українці, — латинянином.

10. ...Дав же йому [князь] на руки і сина свого Георгія... Серед цікавих хронологічних вставок, які зустрічаємо у рукописній редакції Патерика Йосипа Тризни, є, зокрема, дата цієї події- 6658 (1150) р. \1,с.103\.

11. У Тверському збірнику під 1120 роком знаходимо інформацію, яка підтверджує дані Патерика: "В літо 6628 (1120). Юрій Долгорукий Володимирович повоював болгар; а воєвода у нього був боярин великий Георгій Симонович, внук Африканів, Варязького князя, брата Якуна сліпого" \192, стовб. 193\. Ю. Лимонов пов'язує появу цієї інформації з використанням обома джерелами одного літописного джерела - "Літописця старого Ростовського" \101, с. 24\.





1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Ізборник       Головна        Наступна



Опитування кафедри прикладної лінгвістики Львівської політехніки:

Анкета для вивчення суспільної думки щодо фемінних інновацій :   Опитування щодо доцільності функціонування в українському мовленні фемінативів (новітніх назв жінок за професією, родом діяльності, соціальним статусом тощо), переважно не зафіксованих у сучасних словниках. Допоможе виявити ставлення мовців до явища словотвірної фемінізації в сучасному українському мовленні та спрогнозувати подальшу долю назв у лексичній системі української мови. анкета )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.