Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38



Слово про прихід майстрів церковних із Царгорода до Антонія та Феодосія 1


Слово 2.


То це вам, брати, оповім інше дивовижне і преславне чудо про ту Богообрану церкву Богородичну. Прийшло з Царгорода четверо майстрів церковних, мужів вельми багатих, у Печеру до великого Антонія та Феодосія, кажучи: "Де хочете закласти церкву?" Вони ж відповіли їм: "Де Господь місце нарече!". Ті ж кажуть: "Коли ж пророкували смерть свою, [чому ж], місця не призначивши, стільки золота дали нам?". Антоній же і Феодосій скликали всю братію і звернулись до греків із запитанням: "Істинно розкажіть, що було?". Ці ж майстри кажуть: «Вранці, на сході сонця, коли ми ще спали у себе вдома, прийшли до кожного з нас вродливі скопці, кажучи: "Зве вас цариця до Влахерни! 2". Ми ж пішли, взявши з собою друзів та родичів своїх, і разом усі зійшлися, й усі слова Богородиці чули, й усі свідками були. І побачивши [в церкві] царицю, оточену безліччю воїнів, поклонилися їй. А вона говорить до нас: "Хочу побудувати собі церкву на Русі, в Києві, і велю вам [це зробити]. Візьміть золота собі на три літа." Ми ж, поклонившись, кажемо: "О, пані царице, в чужий край одсиласш нас. До кого там прийдемо?" Вона ж відповідає: "Посилаю до сих, Антонія і Феодосія". Ми ж питаємо: "То чого ж, пані, на три літа даєш нам?! Через цих подаси нам на їжу та на все потрібне. Сама ж придумаєш, чим нас обдарувати". Цариця ж каже: "Сий, Антоній, тільки поблагословивши, відходить од світу цього навіки, а Феодосій - на друге літо по ньому одійде до Господа. Ви ж візьміть скільки треба золота, а вшаную вас тим, чого не може дати ніхто: дам вам [те], про що вухо не чує, і на думку людині не спадає. Прийду й Сама дивитись церкву і в ній хочу жити". Дала ж нам мощі святих мучеників: Артемія і Полієкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова [та] Федора, кажучи нам: "Сіє покладіть в основу" 3. Взяли золота, скільки потребували. І сказала до нас: "Вийдіть назовні і побачте розміри [її]!" І побачили церкву в повітрі, і, повернувшись, поклонились їй, і питаємо: "О, пані, а яке ім'я [дати] церкві?". Вона ж відповіла, що "в Своє Ім'я хочу назвати". Ми ж не посміли її запитати, яке це ім'я. Вона ж сказала: "Богородична буде!", і дала нам ту ікону, "це намісна та буде!" 4, — мовивши. Поклонившись їй, пішли додому, несучи цю ікону, яку взяли з рук Цариці».

Тоді всі прославили Бога, і Ту, що Його породила. І відказав Антоній: "О, чада, ми ніколи не покидали краю цього". Греки ж клятвенно твердили, що «[не лише] од ваших рук золото взяли перед багатьма свідками, а й до корабля з ними вас провели. І по від'їзді вашому [ще] місяць пробули, збираючись у путь. А сьогодні десятий день, як покинули Царгород. Запитали у Цариці про розмір церкви, [а вона й] каже нам: "За міру поклала пояс Сина Мого, за Його велінням"».

І одказав Антоній: "О, чада, великої благодаті Христос сподобив вас, бо ви є вершителями Його волі. Вродливі скопці, котрі кликали вас - пресвятії Янголи, а Цариця, яка [була] у Влахерні - сама Пресвята, Чиста і Непорочна Владичиця наша Богородиця і Пріснодіва Марія, Котра Сама явилася вам, і її воїни, що стояли там - безплотні Янгольські Сили. Наші ж подоби і подання вам золота, Бог знає, як Сам сотворив і зводив [того] для своїх рабів. Благословенний прихід ваш, і добру супутницю маєте, сію чесну ікону Госпожину. І та віддала вам, як обіцяла, [те], що вухо не чує і на думку людині не спаде 5: того ніхто не може дати крім Тої й Сина її, Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, чий пояс і вінець від варягів принесений був, мірою виявившись ширини й довжини, та висоти тої пречесної церкви: голос такий із неба прийшов од Велеліпної Слави".

Греки ж зі страхом поклонилися святим, і кажуть: "Хочемо побачити місце церкви". Антоній же і каже: "Три дні будемо молитись і Господь явить нам".

І тієї ночі, як молився він, явився йому Господь, кажучи: "Отримав ти Благодать переді Мною". Антоній же мовить: "Господи, коли отримав Благодать перед Тобою, то [нехай] буде по всій землі роса, а на місці, яке велиш освятити, хай буде сухо". Назавтра знайшли сухим місце, де тепер церква стоїть, а по всій землі роса. Другої ж ночі так само помолившись, каже: "Хай буде вся земля суха, а на місці святому - роса". І, пішовши, знайшов таке. Третього ж дня, ставши на місці тому, помолився і благословив місце [те], і зміряв золотим поясом ширину й довжину 6. І, звівши руки до неба, сказав Антоній голосно: "Послухай мене, Господи, послухай мене! Щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього!" 7 І зразу спав вогонь із небес, і спалив усі дерева та тернину, і, росу висушивши, просіку сотворив, подібну до рову. Ті ж, що були зі святим, упали, як мертві.

І звідти початок тої Божественної церкви.






Примітки

1. Перед цією оповіддю в рукописній редакції Йосипа Тризни помічено: "Добудована ж була Божественна та церква і завершена на десяте літо по пришесті майстрів церковних, літа 6592 (1084), за князювання великого князя Всеволода Ярославича" \1,с. 103\.

2. Влахернами називається місцевість у Константинополі. Імператриця Пульхерія, сестра Феодосія Молодшого і дружина Маркіяна (+ 453) збудувала тут знамениту церкву Богородиці, що отримала назву Влахернської. Імператор Лев Великий 469 р. влаштував у ній золотий ковчег для принесеної з Єрусалима Нешвенної Ризи Божої Матері. Другого липня святкується церквою її покладення. Наразі, саме в цьому храмі побачив св. Андрій Юродивий знаменне видіння Покрови Богородиці, яке дало початок однойменному святу в Україні (невідомому в Греції) \46, т. I, ч. 2, с. 400-406\.

3. ...Сіє покладіть в основу... При заснуванні православного храму мощі святих вкладаються до закладного каменя (див.: 57, т. II, с. 42-43). В даному разі мощі мали бути закладені також під кути споруди.

4. ...це намісна та буде!.. В науковій літературі вже не одне десятиліття точаться суперечки стосовно іконографічного типу цієї ікони. Таке питання може викликати здивування: адже намісна ікона Великої Церкви перебувала в храмі до 1941 року, й до нашого часу збереглася величезна кількість її копій, а тому загальновідомо, що вона зображала Успіння Богородиці з предстоячими дванадцятьма Апостолами. Відома навіть одна особливість, яка, в разі віднайдення святині, дасть можливість відрізнити її від копій: під час величезної пожежі 1718 року вона ледь обгоріла з одного кутка. Не викликає сумніву й чудотворність цього образу, неодноразово засвідчена чудесами в XVI-XX ст. То чим же зумовлений сумнів? Річ у тому, що питання про іконографічний тип Печерської намісної ікони перебуває у тісному зв'язку з питанням про походження т. зв. Печерської Богородиці, яка, в свою чергу, є різновидом іконографічного типу "Цариці Небесної" або "Вищої Небес", від якої Печерська Богородиця відрізняється тим, що на ній зображені прп. Антоній та Феодосій, які їй предстоять (або припадають на колінах). Поява цього іконографічного типу пов'язується з творчістю прп. Алімпія Іконописця (про нього див. слово 34), хоча це, безсумнівно, невірно. Як ми уже зазначали у вступі, стереотипне вшанування преподобних Антонія та Феодосія, як рівноправних співзасновників Лаври, з'явилося не раніше XIII ст. Натомість усі писемні пам'ятки княжої доби називають Печерський монастир просто "Феодосієвим". Тому, власне, іконографічний тип Печерської Богородиці міг скластися не раніше того ж XIII ст. і до прп. Алімпія відношення не має. Разом з тим, із XI ст. можуть походити самі портретні зображення святих, написані ще до прп. Алімпія і загадані в тексті Патерика (див. слово 4). Проте, попри це повідомлення, найвірогідніше з того часу походить іконописний лик прп. Феодосія, оскільки його зображення на Свенській Богородиці є характерним і ймовірно має певну портретну схожість. Натомість, зображення прп. Антонія на іконі схематичне і доволі стереотипне. Відомо три найдавніші пам'ятки цього типу:

1) Ікона Брянського Свенського монастиря, перенесена до вищезгаданої обителі 1288 року. Вважалась там аутентичною роботою прп. Алімпія.

2) Ікона, що належала прп. Діонісію, печерському постриженику, засновнику Нижньоновгородського Печерського монастиря, де вона й зберігалася до нашого часу.

3) Ікона з Московського храму Покладення Ризи Богородиці у Влахернах у Кремлі, яка, за леґендою, була домовою іконою київських митрополитів. На Свенській Богородиці прп. Антоній і Феодосій зображені предстоячими, а на двох інших - припадають до її ніг. Основне питання в даному разі полягає в тому, чому на Печерській Богородиці знаходилося саме зображення Цариці Небесної, коли храмовою іконою було Успіння Богородиці. Роздуми над походженням Печерської Богородиці однозначно приводили до питання: чи дійсно була описана в Патерику ікона тією, яка знаходилась у храмі в XIX ст. Як уже мовилось, його вирішення не загрожувало Печерському монастиреві ніякими "викриттями", оскільки чудотворність ікони Успіння, за будь-яких обставин, є незаперечною. Проте, Н. І. Петров, чиї заслуги у вивченні історії Києва є дуже вагомими, але котрий, де гріха таїти, завжди йшов у руслі виключно "офіційно дозволеної" науки, поспішив приписати дане зображення саме вівтарній мозаїці Успенського храму \154, с. 76-77\. Для підтвердження своєї теорії він посилається на знайдені там дві кам'яні різьблені плити, на одній із яких буцімто зображено Царицю Небесну \154, с. 77\. Проте, це повідомлення є результатом помилки. На двох тих рельєфах насправді вирізьблено Оранту, яка дійсно була копією вівтарного зображення. Це стало остаточно зрозуміло після видання на початку XX ст. повного опису Великої Церкви, складеного в середині XVII ст. Павлом Алеппським. Отже, теорія, висловлена Н. Петровим, виявилась хибною, а уже в XX ст. Н. О. Карабінов \78\, розглянувши непрямі свідчення Печерського патерика, де чудотворна намісна ікона завжди виступає в іпостасі, яка передбачає швидше зображення "Цариці Небесної", ніж Успіння з його багатофіґурною композицією, а також інші аспекти проблеми, дійшов висновку, що первісною намісною іконою Успенського храму була саме Цариця Небесна. Ікона ж Успіння (до речі, згадувана прп. Нестором у житії прп. Феодосія ще до приходу греків-будівничих), пов'язується цим автором із більш раннім періодом історії Печерського монастиря, усі церкви якого від часу заснування традиційно мали назву Успенських. Отже, мабуть, у Великій Церкві давньоруського часу знаходилися щонайменше три чудотворні образи Богородиці, з яких перший - неодноразово згадувана в джерелах, принесена греками з Константинополя ікона Цариці Небесної (очев. стала жертвою одного зі сплюндрувань монастиря); другий - ікона Успіння, що зберігалась у монастирі з більш раннього часу (перебувала у Великій Церкві до 1941 р.) та вівтарна мозаїка з зображенням Оранти (знищена пожежею 1718 року).

5. ...що вухо не чує і на думку людині не спаде... Досліджуючи посилання на Святе Письмо у "Повісті минулих літ", О. О. Шахматов дійшов висновку, що використані св. Нестором тексти Старого' Завіту взяті ним не з оригінального тексту Біблії, а з т. зв. Паремейника - себто збірника Паремій, читань зі Святого Письма, які виголошуються в Православній церкві під час вечірнього богослужіння, головним чином напередодні великих свят. У давнину Паремейники використовувалися і для келійного читання \227, с. 39-40\. Очевидно, інші давньоруські автори також користувалися подібними збірками. Зважаючи ж на те, що найраніші давньоруські списки Євангелія - також богослужбові, т. зв. Апракос, можна припустити, що знайомство прп. Нестора та інших печерських письменників того часу із Новозавітними текстами відбулося завдяки саме богослужбовій редакції. Не виключено, що ці списки були не кращого гатунку. До того ж, давні автори цитують Святе Письмо переважно по пам'яті. Отже, не дивно, що наведені вони не завжди точно. Тому, для кращого розуміння тексту, тут і далі в примітках наводитимуться цитати у сучасному українському перекладі за виданням: 179. Порівн.: "Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, — не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають; але говоримо про мудрість Божу в тайні закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп'яли б Господа Слави, але, як написано: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять" \1 Кор. II, 6-9\.

6. ... зміряв золотим поясом ширину і довжину... Н. В. Холостенко визначав довжину пояса Шимона, як 1080 мм \215, с. 62\. Проте, на думку М. Ф. Мур'янова довжина пояса була 1180 мм, або 4 римські фути (296 мм). Це узгоджується з символічним поясненням Розп'яття типу "Volto santo" (про нього див. вище),і символізує чотири Євангелія \123, с. 188, 193-194\.

7. Порівн.: «...А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив пророк Ілля й сказав: "Господи, Боже Авраама, Ісака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що Ти - Бог в Ізраїлі, що я - Твій слуга, і що я вчинив це все за Твоїм велінням. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що Ти, Господи, - Бог, і що Ти навертаєш їхні серця". І впав вогонь Господній з неба, і пожер усе спалення, дрова, каміння й порох, ба й воду висушив, що була в рові. І весь народ, побачивши це, впав обличчям до землі й промовив: "Господь є Бог! Господь є Бог!"» \1 Цар. XVIII, 36-39\.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Опитування кафедри прикладної лінгвістики Львівської політехніки:

Анкета для вивчення суспільної думки щодо фемінних інновацій :   Опитування щодо доцільності функціонування в українському мовленні фемінативів (новітніх назв жінок за професією, родом діяльності, соціальним статусом тощо), переважно не зафіксованих у сучасних словниках. Допоможе виявити ставлення мовців до явища словотвірної фемінізації в сучасному українському мовленні та спрогнозувати подальшу долю назв у лексичній системі української мови. анкета )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.