Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  



Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




[Оповідь св. Симона] про обкування раки преподобного отця нашого Феодосія Печерського



Слово 10 1



Небавом, захотів Георгій 2, син Симонів, внук Африканів обкувати раку преподобного отця Феодосія. Що і сотворив. Послав бо одного із підлеглих своїх бояр, на ім'я Василія, з міста Суздаля до Богоіменитого града Києва, до Печерського монастиря обкувати раку преподобного Феодосія. І дав йому Георгій 500 гривень срібла і золота 50 гривень на обкування раки преподобного. Прийняв це все Василій і неволею рушив у путь, проклинаючи життя своє та день народження свого, і кажучи про себе: "Чого це задумав князь 3 стільки багатства згубити?! І яку винагороду за те отримає, щоб гроб мертвого обкувати? Та, як дарма добуте, дарма й кинуте! Погано тільки мені одному, який не смів не послухатися пана свого. Заради чого дім свій полишив, і заради кого гірким цим шляхом іду? Од кого по тому честь матиму - не до князя посланий, не до іншого вельможі? Що скажу, чи як звернусь до того кам'яного гробу? І хто мені відповість? Хто не сміятиметься з моєї божевільної з'яви?" До тих, хто був із ним, говорив це, і ще більше од того. Святий же явився йому увві сні, кажучи лагідно: "О, чадо, хотів винагородити тебе за твою працю. Але, якщо не покаєшся, багато поганого тебе чекає". Василій же не перестав ремствувати. І велику біду навів на нього Господь за гріхи його: коні бо всі перемерли, а все інше [майно] - покрали. І все забрали у них злодії, крім посланого з ними скарбу. Відкрив же Василій скарб, посланий з ним на обкування раки святого, і взяв звідти п'яту частину золота й срібла та витратив на свої потреби й на коней. І не розумів, що гнів [Божий] був за огуду його.

Коли [ж] був у Чернігові, упав з коня і розбився [так], аж не міг і рукою ворухнути. Супутці ж, поклавши його до насаду 4, надвечір привезли до Києва. Тої ж ночі явився йому святий, кажучи: «Василію! Чи не знаєш, як сказав Господь: "Сотворіть собі друзів од Мамони неправедної, щоб коли оскудієте, прийняли вас до покою вічності" 5. Добре бо усвідомив син мій Георгій сказане Господом: "Той, хто приймає праведника в ім'я праведниче, отримає воздаяння, як праведника" 6. Ти ж за працю свою так увінчаний маєш бути, якої слави ніхто не отримає, і її матимеш нарівні з ним. Нині ж нічого того не отримуєш [через ремствування своє]. Але не впадай у відчай життя свого. Не зцілишся, доки не покаєшся у гріху тому. Повели, аби внесли тебе до Печерського монастиря, в церкву Святої Богородиці. І як покладуть тебе на раку мою - здоровим станеш і розтрачене тобою золото та срібло цілим знайдеш». Це ж явлено було Василію тої ночі, і не увві сні, бо увечері явився йому преподобний Феодосій. На ранок же прийшов до нього князь Георгій Володимирович 7 з усіма боярами і, побачивши його заслаблим вельми, печалячись за ним, пішов. Василій же, віруючи видінню святого, повелів везти себе до Печерського монастиря. Коли були [вже] на березі, зайшов хтось невідомий до ігумена, говорячи: "Швидко пішовши на берег, введи Василія і поклади його на раку преподобного Феодосія. І коли віддасть скарб - викрий його перед усіма, що взяв із нього п'яту частину". Сказавши це, невидимим став. Ігумен же пошукав людину, подібну до тої, яка явилась йому. Але ніхто не бачив, аби входив чи виходив. [Тоді] пішов до Дніпра, звів Василія на гору і поклав його на раці святого. І встав [той] цілим та здоровим усім тілом. І віддав ігумену 400 гривень срібла і 40 гривень золота.

Ігумен же каже до нього: "Е, чадо! Де ще 100 гривень срібла і 10 злата?" Василій же почав каятися, виправдуючись: "Я взяв і потратив. Зачекай, отче, все тобі віддам! Хотів бо втаїти і не казати цього, думаючи приховати від Всевидячого Бога!" Тоді висипали [скарб] Із посудини, де був запечатаний, і перед усіма перерахувавши, побачили, що нема недостачі - 500 гривень срібла, а 50 злата. І всі прославили Бога та святого Феодосія. І тоді почав Василій розповідати по порядку всі явлення святого і діяння.

Назавтра князь, взявши з собою лікарів, прийшов на означене місце, бажаючи лікувати Василія, і не знайшов його. Дізнавшись же, що до Печерського монастиря відвезений був, і думаючи - помер уже, швидко поїхав у монастир, і знайшов його здоровим, ніби ніколи й не хворів. І, почувши од нього [про] чудеса, вжахнувся князь, радості духовної виповнившись, [та] прийшов поклонитись чудотворному гробу великого Феодосія. І поїхав.

Почувши про це, тисяцький Георгій Симонович, приложившись душею до Святої Богородиці і преподобного Феодосія, до великого подання додав золоту гривну, яку носив, вагою 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симонів, раб Пресвятої Владичиці Богородиці і святого Феодосія, благословення отримав од святої його руки. Колись слабував 3 літа на очі й не бачив і променя сонячного, словом же його вилікувався. Чув бо з вуст його: "Прозрій!" - і прозрів! І тому пишу послання це [аж] до останніх у роду моєму, щоб ніхто не відлучався од Дому Пресвятої Владичиці Богородиці і преподобних Антонія та Феодосія. Коли хто і до останнього убозства дійде, не маючи що дати [аби бути похованим тут - ? - І. Ж.] - нехай у маєтку церкви тої покладений буде. Скрізь бо заступає молитва Антонієва та Феодосієва.

Коли бо прийшов на Ізяслава Мстиславовича з половцями 8 - побачив здалеку град високий; І негайно пішли [приступом] на нього. І ніхто не знав, що то за місто. Половці ж билися біля нього, і багатьох поранено було і відступили від граду того. По тому ж дізналися, що це - село святої обителі Богородиці Печерської. Града ж там ніколи не було. Також [і] ті, хто були в маєтку, не розуміли, що то було, а вийшовши зранку, побачили кровопролиття і здивувалися побаченому.

І тому пишу [це] вам, що всі ви вписані до молитви святого Феодосія. Той бо обіцяв батькові моєму Симонові молитися за нас, як за своїх чорноризців. Цю ж молитву повелів батько мій вложити в руку свою, коли покладений буде в гроб, чаючи [виконання] обіту святого. Відомо, що явився одному з богоносних отців тих, мовивши йому таке: "Кажи синові моєму Георгію, що отримав всіляке благо молитвами святого. Постарайся ж ти, чадо, добрими справами піти услід за мною".

Хто не захоче молитви і благословіння святого отця нашого Феодосія, і від того ухилиться [і не] возлюбить присягу [ту], і не прийде до нього?! Тому правнуки його любов мають до святого Димитрія 9, бо мають там своє місце [для поховання - ?].І якщо хто з них те полишить, в чому присягалися їхні батьки й прародителі, то своєю волею відречуться од молитви святого і благословіння, й обітниці преподобного отця Феодосія 10.






Примітки


1. Літопис повідомляє про цю подію дуже стисло. Під 1130 р. (в деяких списках - 1129} читаємо: "Георгій Шимонович, ростовський тисяцький, окував гробницю Феодосія, ігумена Печерського, за Ігумена Тимофія" \70, с. 12\. Прп. Симон же в своєму творі про побудову Успенського храму присвятив обкуванню раки ціле оповідання. Джерелом його був, ймовірно, "Літописець старий Ростовський". Ось що пише з цього приводу Ю. Лимонов: "Представить использование Симоном печерских записей непьзя. Его рассказ не знает, например, печерского игумена Тимофея. Безусловно, владимирский єпископ назвал бы его имв, ибо, как видно из текста Патерика, автор очень тщательно фиксировал пюбые сведения о родной обитепи". До "Літописця старого Ростовського" відносив цю інформацію и Воронін \36, с. 38\. Касіян відділив цей розділ від твору прп. Симона, помістивши його на те місце, де він стоїть нині, і де його поява логічніша. А в Paterikon'і 1636 року даний текст навіть увійшов до складу житія прп. Феодосія, разом із оповіданням про пошуки мощей.

2. ...Небавом, захотів Георгій, син Симонів, внук Африканів... Йдеться про Георгія, сина описаного в оповіді про побудову Великої Церкви Шимона- варяга (див. слова 1-2).

3. ...задумав князь... Георгій князем не був, хочай управляв від імені Юрія Долгорукого Ростово-Суздальською землею, доки той княжив у Києві. Воронін вважає, що про управління Георгієм ростово-суздальською землею "Літописець старий Ростовський" повідомляв під 1149 р. \36, с. 38\. В деяких списках Патерика - "старійшина".

4. і ...поклавши його до насаду... Вид корабля.

5. "І Я скажу вам: придбайте собі друзів Мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли у намети вічні" \Лука XVI, 9\.

6. "Хто приймає пророка тому, що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного тому, що він праведний, той одержить праведничу нагороду" \Мт. X, 41 \.

7. ...Не ранок же прийшов до нього князь Георгій Володимирович з усіма боярами... Георгій Володимирович, більше відомий як Юрій (Гюрги) Долгорукий, на той час у Києві не сидів. Можливо, він просто був у гостях у великого князя Мстислава Великого, але, вірогідніше, що в "Літописці старому Ростовському" опис обкування раки або не був датований, або датований інакше, часом, коли Юрій був київським князем.

8. ...Коли бо прийшов на Ізяслава Мстиславовича з половцями... Ще один приклад невідповідності дат Печерського літописання і "Літописця старого Ростовського". Війни сюзерена Георгія Шимоновича - Юрія Допгорукого з Ізяславом Мстиславовичем за Київ відбувалися пізніше (вперше Юрій вигнав Ізяслава з Києва 1049 року).

9. ...Тому правнуки його любов мають до святого ДимитрІя... Монастир у Суздалі, заснований печерськими ченцями. Про нього див. у вступі та в дод. 7.

10. ...і якщо хто з них те полишить, в чому присягалися їхні батьки й прародителі, то своєю волею відречуться од молитви святого і благословіння, й обіта преподобного отця Феодосія... На думку Ю. Лимонова, кінець оповіді вказує на існування якогось документа, який давав нащадкам Георгія право бути похованими на печерській землі, навіть без додаткового вкладу. Він вважає, що цей привілей був отриманий за обкування раки святого Феодосія \101, с. 25-26\. Проте, судячи з вищенаведеної оповіді Георгія, який каже, що його нащадки, якщо у них не вистачить грошей, аби оплатити поховання в Печерському монастирі, мають бути похованими хоча б у його маєтку - це не так.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.