Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




Про Никиту Затвірника, який потім був єпископом [у] Новгороді



Слово 25 1



Був у дні преподобного ігумена Никона 2 брат один, на ім'я Никита 3. Цей, бажаючи уславитися серед людей, [і] діло велике не задля Бога замисливши, почав просити ігумена, аби піти в затвор. Ігумен же забороняв йому, говорячи: "О, чадо! Нема тобі користі, [аби] без діла сидіти, оскільки юним є. Краще буде, якщо перебуватимеш серед братії і працюватимеш на неї. [Так] не втратиш відплати своєї. Сам бачив брата нашого, святого Ісакія Печерника, як спокушений [Той] був бісами 4. [Так і загинув би - ?], коли б не велика Благодать Божа врятувала його задля молитов преподобних отців Антонія та Феодосія, які й донині чудеса численні творять". Никита ж говорить: "Ніколи не спокушуся такими речами. Прошу ж у Господа Бога, аби подав [мені] дар чудотворіння". Відповідаючи, Никон каже: "Вище сили прохання твоє! Стережися, брате, аби, вознісшись, не впав. Велить тобі наше смирення служити святій братії, задля якої увінчаний маєш бути за послух твій". Никита ж не послухався сказаного ігуменом, а як захотів, так і сотворив - замурував за собою двері [печерної келії] і там перебував, не виходячи. Невдовзі ж спокушений був дияволом. Під час молитви чув голос, який молився з ним і пахощі невимовні, і цим спокусився, мовлячи про себе: "Коли б це не був янгол - не молився б зі мною, ні пахощів Святого Духа не було б". І почав старанно молитися Богові, говорячи: "Господи! Явись мені сам чуттєво, аби бачив тебе". Тоді голос був до нього; "Не явлюся тобі, аби, вознісшись, не упав, оскільки юним є". Затвірник же зі сльозами каже: "Ніколи, Господи, не спокушуся! Навчений бо був ігуменом моїм не слухатися спокус диявольських. Все ж повелене тобою - сотворю," І тоді душогуб-змій отримав владу над ним. І каже: "Неможливо людині во плоті бачити мене, та ось посилаю янгола мого, аби перебував із тобою, і ти будеш волю його творити". І негайно став перед ним біс в образі янгола. Мних, упавши [на коліна] поклонився йому, як янголу. І каже йому біс: "Ти не молися, а читай книги, і цим набудеш спілкування з Богом, [і] з них подаси слово корисне тим, хто приходитиме до тебе. Я ж постійно буду молити про твоє спасіння Творця свого". Спокусившись, мних [відтоді] ніколи не молився, але приділяв увагу [лише] читанню й повчанню, біса ж бачив, котрий безперестанку молився за нього, і рядів янголу, що творив молитву за нього. Розмовляв із тими, хто приходив до нього, про корисне для душі, і почав пророкувати, і була про нього слава велика, оскільки всі дивувалися, що збуваються його слова. Посилає ж Никита до князя Ізяслава, говорячи: "Сьогодні убитий був Гліб Святославич у Заволоччі. Швидко шли сина свого Святополка на стіл Новгородський" 5. І як сказав, так і було: невдовзі дізналися про смерть Глібову. Відтоді уславився затвірник, як пророк. Вельми слухалися його князі та бояри. Біс бо майбутнього не знає. Але що сам зробив і навчив поганих людей: чи убити, чи вкрасти, те звіщав [Никиті]. Коли ж приходили до затворника, бажаючи слова підтримки почути від нього, біс же - облудний янгол, — оповідав йому все, що сталося з ними. Той же пророкував - і збувалося. Не міг же ніхто зрівнятися з ним [у знанні] книг Старого Закону, весь бо напам'ять знав: Буття і Вихід, Левіти, Числа, Судії, Царства і всі Пророцтва по порядку. І всі книги жидівські знав добре. Євангелія ж і Апостола, які в Благодаті надані нам, святі книги, на утвердження наше і виправлення, — цих ніколи не хотів бачити, НІ чути, ні читати, ні [про те] нікому не давав розмовляти з собою. І тому зрозуміли всі, що спокушений врагом. І не стерпіли преподобні ті отці: Никон-ігумен, Іоан, який по ньому був ігуменом 6, Пимен Постник 7, Ісайя, який був спископом города Ростова 8, Матфей Прозорливець 9, Ісакій святий Печерник 10, Агапіт Лікар 11, Григорій Чудотворець 12, Никола, який [по тому?] був єпископом Тмутаракані 13, Нестор, який написав Літописець, Григорій, творець канонів 14, Феоктист, який був єпископом Чернігівським 15, Онисифор прозорливий 16. Всі ці богоносці прийшли до спокушеного і, помолившись Богові, вигнали біса з нього, і відтоді не бачив його.

Вивели його геть [і з печери] і запитали про Старий Закон, бажаючи щось почути від нього. Цей же клявся, що ніколи не читав книг: раніше знав напам'ять жидівські книги, нині ж жодного слова не пам'ятав і, простіше кажучи, жодного слова не знав. Ці ж преблаженні отці ледве навчили його грамоті. І звідтоді піддав себе воздержанню і послуху, й чистому та смиренному життю, так, що добродійництвом перевищив усіх. Його ж пізніше поставили єпископом до Новгорода - за велике його добродійство 17, де багато чудес сотворив: одного разу, як посуха була, помолившись Богу, дощ з неба звів; і пожежу в городі загасив 18. І нині зі святими вшановують його, святого і блаженного Никиту 19.






Примітки


1. Ця оповідь, судячи з точних дат І точного переліку учасників подій, ледь не повністю взята Полікарпом з авторської редакції "Повісті минулих літ" \227, с. XII\. Що ж до змісту, то київський дослідник минулого століття І. І. Малишевський у спокуснику св. Никити вбачав не біса, а людину, близьку за своїми поглядами до євреїв, яка, можливо, мала на нього вплив ще в місті (св. Микита походив із Києва) \116, с. 458-461 \. Проте, це маловірогідно. Дослідник не осмислив того факту, що стороння людина не могла знічев'я реґулярно відвідувати затворника в печері і вести з ним довгі розмови. Дана теорія, хоч як це дивно, зіграла на руку сіоністам, що спробували інтерпретувати святого Никиту, як "свого". Так, Б. Барац описує його ні більше ні менше, як єврейського хлопчика, якого заслапи до Печерського монастиря, аби відірвати од єврейського оточення! Ця версія видається ще більш фантастичною, якщо згадати, що ніяких державних гонінь на євреїв у Київській Русі не було. Проте Б. Барац на цьому не зупиняється, доводячи, що в Печерському монастирі на той час вже існувала якась іудейська опозиція таких самих зісланих сюди "для перевиховання" євреїв! Один із них буцімто і став наставником Никити, даючи йому для вивчення "жидівські книги". На думку Бараца, йдеться про Талмуд і Мідраші \15, с. 302- 310\. Насправді ж, у тексті однозначно вказано, про які "жидівські книги" йдеться. Це - книги Старого Завіту, які (крім, звичайно, Псалтиря та Пророків), хоч І вважаються православними святими, але цінуються набагато нижче від Новозавітних.

2. ...у дні преподобного ігумена Никона... Ігумен Никон Великий посідав цей пост протягом 1077 (1078?)- 1088 років.

3. В Новгородському іконописному подлиннику дійшов до наших днів опис зовнішності святого, який, можливо, зроблений на підставі його мощей: "Святитель молодий, безбородий, у шапці грибовидній, ризи камчатні" \198, прилож., с. 9\.

4. ...Сам бачив брата нашого, святого Ісакія Печерника, як спокушений [Той] був від бісів... Про прп. Ісакія див. слово 36.

5. ...Сьогодні убитий був Гліб Святославич у Заволоччі. Швидко шли сина свого Святополкз на стіл Новгородський... Порівн. в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" під 6586 (1078): "В те ж літо вбитий був Ґліб, син Святославів, у ЗаволоччІ. Був же Гліб милостивим до убогих і подорожніх любив, опікувався церквами, теплий на віру і лагідний, з лиця гарний. Його ж тіло покладено було в Чернігові за Спасом, місяця липня у 23 день". В Новгородському І літописі дана більш точна дата смерті Ґліба - 30 травня, щоправда рік інший - 6587 (1079) \227, с. XII\ (втім відмінності в один рік в літописанні пов'язані передусім із незбігом хронологій різних авторів, які починали рік у різний час). Існування цієї дати підтверджує теорію М. Алешковського, згідно з якою у Новгородському І літописі відобразилась саме авторська редакція "Повісті минулих літ" (про це див, у вступі).

6. Про Ігумена Іоана див. вступ. Його ім'я згадано в багатьох словах Патерика,

7. Про печерських святих на ім'я "Пимен" див. прим. 2 до слова 18. Котрий із них згаданий у даному переліку - не зовсім ясно. Це не міг бути св. Пимен Багатохворобливий, котрий усе життя пролежав паралізованим. Маловірогідна й згадка тут іншого прп. Пимена, який похований у Дальніх печерах, оскільки упокоєні там святі жили переважно в помонгольський час. А тому припускаємо, що мова йде про Пимена Постника - майбутнього ігумена Києво-Печерського, який перебував на цьому посту протягом 1132-1141 рр., і, ймовірно, є другим прп, Пименом, похованим у Ближніх печерах.

8. Про св. Ісайю, єп. Ростовського, див. дод. 7.

9. Про прп. Матфея Прозорливого див. слово 12.

10. Про прп. Ісакія Печерника див. слово 36.

11. Про прп. Агапіта див. слово 27.

12. Про прп. Григорія Чудотворця див. слово 28.

13. Про Николу, єп. Тмутараканського, див. прим. 26 до слова 14.

14. Цьому Григорію звичайно приписують авторство служби та канонів прп. Феодосію Печерському, відомих з XII ст. (перший відомий список відноситься до 1156-1163 рр.) \127, с. 452\. Наразі, різні автори робили спроби приписати Йому цілий ряд творів богослужбового характеру: Службу і канони св. Володимиру; Службу і канони прп. Феодосію Печерському; Службу і канон на перенесення мощей святих мучеників Бориса і Гліба; Службу і канон на перенесення мощей св. Миколая МирликІйського \127, с. 442-452; 207, с. 23; 188, столб. 31; 33; 46, т. I, ч. 2, с. 780\. Прп. (?) Григорій, творець канонів іноді ототожнюється Із Григорієм Чудотворцем. Однак, про цього святого говориться вище, як про окрему особу. Мощі Григорія, творця канонів, у печерах невідомі.

15. Про Феоктиста - ігумена (архимандрита?) Києво-Печерського, а потім єпископа див. прим. 9 до слова 9.

16. Про прп. Онисифора див. слово 15.

17. ...Його ж пізніше поставили єпископом до Новгорода- за велике його добродійство... Св. Никита був поставлений на єпископство 1096 року \99,с. 9; 191, кн. 1,ч. 1,с. 158\. Помер святий 1107 року: "Преставився архієпископ Новгородський Никита місяця січня в 30, а на весну почали розписувати святу Софію стяжанням святого владики \133, с. 119\. У Воскресенському літописі - дещо інакше: "Того ж літа преставився архієпископ Никита, січня в 15, І покладений був у Святій Софії, в [преділі] Іоакима та Анми \99, с. 22\.

18. ...багато чудес сотворив: одного разу, як посуха була, помолившись Богу, дощ з неба звів; і пожежу в городі загасив... Новгородський III літопис під 6605 (1097) р. повідомляє: "...за цього єпископа Микити на друге літо святительства його написано: "ПрилЂжно моленіє за люди своя принося, овогда же граду запаленіє угасилъ єси". До нашого часу дійшло чотири редакції новгородського житія св. Микити. Автор першої редакції, написаної в кін. 1557 - на поч. 1558 року - інок Маркел з Антонієвого Новгородського монастиря. Це житіє було написане ще до відкриття мощей святого. Друга редакція була здійснена Ігуменом Данилова монастиря Іоасафом, пізніше - Вологодським єпископом. Найдокладнішою є третя редакція, також написана в XVI ст., автором якої був відомий російський церковний письменник Зиновій Отенський. На її основі пізніше священик Варлаам створив четверту редакцію житія \128, с. 1-3\.

19. .../ нині зі святими вшановують його, святого і блаженного Микиту... Усі лаврські джерела до XVIII ст. включно локалізували поховання св. Никити у Києві. Відповідно існував тут і окремий день його пам'яті - 14 травня, який проставлено у всіх церковнослов'янських виданнях Патерика аж до правок XVIII ст., коли дату замінено на новгородську. Проте упокоєний у лаврських печерах прп. Микита не був особою, описаною в Патерику, оскільки св. Микита єп. Новгородський безсумнівно похований у Софійському соборі Новгорода. У XVIII ст. мощі прп. Никити зникли з печер. 7060 (1558) року "Та сотворив Маркел житіє Никити єпископа Новгородського і канон, та поїхав Маркел із Новгорода до Москви. Та того ж літа поновляли в Софії преділ святих Богоотців Іоакима й Анни. Та того ж літа, місяця квітня в 30 день знайшли мощі єпископа святого Никити цілі й поклали їх в нову раку і святили воду з мощей його і послали її до Москви. Та того ж літа, місяця квітня 19 в день Вознесення тим же єпископом Никитою простив Бог жіночку очима..." \131, с. 183\. Друга, третя та четверта редакції новгородського житія святого описують історію знайдення мощей набагато ширше й цікавіше. Особливо це стосується третьої редакції, оскільки Зиновій Отенський, мабуть, був очевидцем тих подій \128, с. 2\. Отже, 1591 р., надвечір Великої суботи, згідно з усталеним звичаєм, прийшов до великої церкви Святої Софії" один з-поміж чільних граду, який управляв царськими справами всієї тої землі, що були доручені йому", і, обходячи паперті, де "єпископські гроби були", зайшов до преділу Богоотців Іоакима й Анни, де "в загальному запустінні" знаходилося поховання єпископа Никити, а читець церковний саме, зіпершись на нього, спав; вийшовши з преділа до великої церкви, він підійшов "до малого Вівтаря", сів І скоро задрімав. Уві сні почув голос, який «раптово сказав: "Належить покритим бути гробу єпископа Никити". Корячись цьому голосу, царський муж пішов додому, відкіля швидко повернувся з покривалом, яке й поклав на гробницю Никити. Бажаючи поглянути на мощі святителя, вік проробив щілину в його гробі, через яку побачив, що тіло того лежить покрите покровом на церковній підлозі і "здається під покровом цілим усіма частинами, і ні жодного признаку розкладу не видно". Потроху про це дізналися й інші громадяни, котрі час від часу дивилися в щілину гробниці й дивувалися побаченому. Так тривало років із шість -до 1558 року; коли архієпископ Пимен, впевнившись у нетлінності тіла єпископа Никити, доніс про те письмово цареві та митрополиту й отримав дозвіл відкрити поховання святого. Щоб відкрити гробницю, довелося розбирати "перегородку Вівтаря: бо була дуже тісна церква Богоотців Іоакима й Анни - між хрестохранильницею і південною стіною великої церкви, і через тісноту місця пів-гробу святительського опинилося всередині Вівтаря, а півгробу в церкві поза Вівтарем, а не так тоді було, як бачимо нині, і Божественна Трапеза в самій стіні вівтарній влаштована була". Коли відкрили гробницю, то побачили, що тіло святителя вкрите плащаницею, а "обличчя святого крізь порохняву, як квіт блищить". І тоді ж ясно стало, що тіло святителя "не як раніше здавалося крізь щілину, поверх підлоги церковної, а близько двох ліктів глибше лежало". Права ж рука його біля святих його грудей, благословляючи, ліва ж до чесних колін простерта долонею. Також і святі ноги його: права ступнею вверх, ліва ступнею вбік повернута». По цьому в рукописі йде коротка молитва за знайдення мощей святителя, яке здійснилося, та риторична похвала св. Никиті. Одягнувши святителя в новий святительський одяг "належно, аж до чобіт", кладуть його знову на своєму місці в гробі. Потім архієпископ збирає весь собор архимандритів, ігуменів та попів і приходить із ними до гробу. Тоді "молитвослов'я знову почалися тут і молитви виголошувалися, і Всесвята Богоначальна Трійця оспівувалася, і Благодать Христова славослов'ям хвалославилася псалмами і співами, і піснями духовними. Архієпископ, за допомогою архимандритів і найстарших Ігуменів із першим попом беруть на руки Христового святителя Никити священне тіло і кладуть те священне тіло на ложе, для того вготоване. Всі дивилися на тіло святого, яке виглядало нічим не попсованим, а пряме було, і добре видне, й належно лежало"; потім несуть його на ложі до великої церкви з псалмами, молитвослов'ями І співом та, поставивши посеред неї, починають всенощне бдїння. За цим у рукописі йде риторичний вираз радості з приводу цієї події, і продовжується оповідь про всенощне бдіння, і про видіння, яке сталося підчас служби. "Коли обкадив архієрей під час належного співу, а також по тому обкадив чесне пресвітерство по чину кожного, почалося загальне читання молитв, протягом яких всі сиділи, і, сидячи, один ігумен з невеликого монастиря, котрий сидів і слухав читання, на хвилю під час читання задрімав" і побачив, що святитель Никита, вставши з гробу, в червоній фелоні і з кадилом у руках пішов спочатку кадити до Вівтаря, а з Вівтаря - до великої церкви, де невдовзі став невидимим. По здійсненні всенощного бдіння весь народ побажав прикластися до ложа святителя. Після того як "з собору кожен по своїх справах пішов", архієпископ, знявши чесне тіло святителя Микити з ложа, кладе його до ковчега на правому боці церкви при стовпі малому, навпроти амвона, за повелінням митрополита, "оскільки церква та, в якій лежали раніше мощі святителя Никити, дуже затісна була". Далі в рукописі йде докладна оповідь про перебудову преділу Богоотців Іоакима й Анни, Архієпископ Пимен з обраними людьми, прийшовши до преділа ззовні, радився про нову прибудову до нього. На нараді виявилася незгода про розміри прибудови, і суперечка між особами, які входили до складу ради, так загострилася, що вони, не прийнявши ніякого рішення, розійшлися по домівках. Серед тих, хто радився, був той начальник, котрий поклав покривало на гроб святителя Никити і раніше виявив таку ревність у прославленні святого; йому царським наказом доручено було будівництво храму. Прийшовши додому з наради, яка відбувалася ранком, він "у одязі та взутті задрімав", і тоді було йому наступне видіння: він стоїть на тому місці, де проходила нарада про будівництво преділу, а з великої церкви вийшли воротами, "які з правого боку, численні мужі, одягнуті в блискучий священицький одяг", і, прийшовши до місця, "де мала бути нова будова", стали навколо Вівтаря, а один із них, муж "весь сивиною прикрашений", окреслив патерицею, яка була у нього в руці, те місце по землі, "де належить прибудувати нову стіну церкви Богоотців Іоакима й Анни", потім всі вони пішли назад, до церкви тією ж дорогою; все це відбулося так швидко, що він не мав можливості побачити їхні обличчя. Царський муж звістив про таке видіння архієпископу, котрий і повелів йому розширити преділ так, як показано було у видінні. Почалися роботи з влаштування фундаменту для нової прибудови, і під час копання землі було знайдено гроб єпископа Луки, "зроблений з шести кам'яних дощок" (традиційний давньоруський саркофаг), на верхній же кам'яній дошці було зображення Чесного Хреста. "Той, хто бачив сон, стояв тоді над ровом і зрозумів, що лінію зробив священнослужитель той, якого побачив уві сні, там, де верх того гробу лежав у землі", повелівши очистити гроб, сам звістив архієпископу про цю знахідку. "Прийшов архієпископ до гробу і відкрити Його повелів. Знайдено було мощі святительські. Про те свідчив омофор, що єпископ лежав у гробі тому. Взявши ж мощі ті, архієпископ вніс їх до великої церкви І поклав серед єпископських гробів". Оповідь про знайдення мощей святителя Луки закінчується риторичною похвалою святому. Услід за цим у рукописі відмічено два цікавих факти. Один князь "з тих, хто стояв у церкві, котрий був тоді єпарх міста", виявив свій сумнів у нетлінності мощей святителя Никити; архієпископ, бажаючи розвіяти його сумніви, "припідняв край покрову на голові святителя, відкривши його мощі аж до грудей, показуючи князеві". Побачивши, що у святителя "того обличчя ціле, як у людини, котра спить, а не мертва", князь розкаявся у своєму гріху. Не зважаючи на це, і "через декілька днів тої ж П'ятидесятниці прийшли попи з міста до архієпископа, просячи звістити і їх про таку благодать Божу; той же за невіру тих, і аби покласти край спокусі, наклав на них тижневу епітимію". Після тижневого посту і покаяння міське духовенство зібралося до мощей святителя; тоді архієпископ, "піднявши покров, показує їм того [святителя] аж до ступнів; також руки свої архієрей під чесну голову святителя Никити підклавши, підняв угору, й піднялося з головою все тіло святого; здивувалися попи чуду" і просили архієпископа дозволити їм щорічно в пам'ять цієї події приходити одного дня всім собором до мощей святителя для служіння молебну; за цим проханням духовенства встановлене було архієпископом свято у п'ятницю другого тижня по Всіх Святих \128, с. З-7\, В різних редакціях услід за цією оповіддю йде від десяти до двадцяти п'яти коротких оповідань про посмертні чудеса святого. Взяті під час відкриття мощей до ризниці фелонь і шапочка, в яку був убраний святий, до останнього часу зберігалися в Новгородському музеї \236, с. 172\. їхня приналежність до часу життя св. Никити (к. XI - поч. XII ст.) підтверджена експертами \157, с. 109-114; 122-123\. Проте, що стосується самих мощей - їхня аутентичність поставлена нині під сумнів. Причина цього - антропологічні дослідження, проведені під керівництвом В. В. Гінзбурга в довоєнний час. Судячи з публікації матеріалів цих досліджень \41, с. 85-86\, мощі є останками молодої людини у віці бл. 20 років. Такі висновки дали можливість В. Яніну припустити, що останки єпископа були 1558 року під час канонізації замінені на більш муміфіковані, а опис святого в іконописному подлиннику написаний уже з "нової святині" \236, с. 169-173\. Звичайно, такий висновок викликає сумніви. Історія канонізації святих знає непоодинокі випадки помилкового визнання тіл одних людей за тіла інших. Декілька таких безсумнівних помилок приводить у своїй книзі і Янін. Проте, навмисна містифікація - річ доволі рідкісна. Викликає сумнів і джерело, використане Яніним. Річ у тому, що В. В. ГІнзбург був за фахом "професійним борцем з релігією". Щоправда, як нам відомо на прикладі Києво-Печерської лаври, мощі якої також досліджувались під його керівництвом, Гінзбург залучав до роботи в комісіях освічених антропологів, і їхні висновки були науковими, а не політичними. Однак, про справжні результати роботи лаврської комісії ми знаємо з її звіту, "люб'язно" подарованого В. Гінзбургом Києво-Печерському заповіднику після Другої світової війни. У своїх же друкованих роботах він, посилаючись на цей, нікому в 30-і роки не відомий документ, свідчить нерідко різко протилежне. В. Янін же користувався саме друкованим виданням. У будь-якому разі, така серйозна справа вимагає додаткових - сучасних і позаполітичних - досліджень фахівців. В Києві св. Никита вважався місцевим святим уже в XIV ст. Що ж стосується Московії, то Є. Голубінський датував соборну канонізацію св. Никити 1547 роком \45, с. 91, 102\. Проте, як слушно зазначає В. Янін, імені святителя немає в Окружній грамоті митрополита Макарія про встановлення святкувань новим московським святим, датованій 26 лютого 1547 року \5, № 213, с. 203-204\. Атому це мало статися не раніше 1558 року. Святий має нині день пам'яті 31 січня (день преставлення), 30 квітня (знайдення мощей), і в другу п'ятницю по Неділі всіх святих, коли відбувся огляд його мощей. Рака св. Никити, встановлена 1558 року в арці, яка відділяла придіп Іоакима та Анни в Софійському соборі від приділа Різдва Богородиці, в 1629 році була обкладена сріблом. 1791 року митрополит Гавриїл встановив нову бронзову раку, але мощі туди було перекладено лише 20 квітня 1805 року, причому в цьому брали участь два щонайвизначніші церковні історики того часу - митрополит Амвросій (Орнатський) та Євгеній (Болховітінов), який був тоді Новгородським вікарієм. Ще одне поновлення раки відбулося 1846 р. на кошти О. О. Орлової-Чесменської. 1943 року мощі св. Никити було вивезено до Литви, де Вони до останнього часу зберігалися в православній церкві Филипа-апостола \236, с. 175\.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.