Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  



Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




Про преподобного Ісакія Печерника



Слово 36 1



Як у вогні загартовується золото - [так і] люди [достойні] прийняття [до Царства Небесного стають] у печі смирення. Якщо до Господа в пустелі спокусник приступити не посоромився, то наскільки ж хоче спокусити людину, як це сталося з цим блаженним. Сей преподобний отець наш Ісакій у мирському житії був купець, родом торопчанин. Він, задумавши стати монахом, роздав майно своє бідним та монастирям, [і] прийшов до великого Антонія в печеру, молячи його, аби стати мнихом. І прийняв його Антоній, і наклав на нього монашеський образ, і нарік ім'я йому - Ісакій, мирське бо ім'я його було Чернь. Сей же Ісакій вдав себе у житіє кріпке і одягся у власяницю, і повелів купити собі козла та здерти з нього шкуру, і одягнув поверх власяниці, і засохла навколо нього шкура сира. І затворився в одній з вулиць печери, в келії малій - близько чотирьох ліктів. І тут молився Богу зі сльозами, їжа ж його була - проскура єдина, і то через день, і води в міру пив. Приносив же [їх] йому великий Антоній і подавав йому через віконце, [таке], щоб лише рука помістилася, і так він брав харч. І так жив сім літ, на світло не виходячи, ні на ребрах лежачи, але, сидячи, трохи куняв.

Одного разу, за звичаєм, звечора почав поклони класти, співаючи псалми аж до півночі. І, втомившись, сів на сідалищі своєму. І коли сидів він, як звичайно, свічу загасивши, раптом світло возсіяло в печері, ніби від сонця, так, аж і очі людські сліпило. І прийшли до нього два юнаки прекрасні, і сяяли обличчя їхні, немов сонце. І кажуть йому: "Ісакію! Ми - янголи, а ось іде Христос із янголами". І Ісакій, вставши, побачив натовп бісів, і обличчя їхні [були] яснішими від сонця, один же посеред них сяяв дужче від інших, і обличчя його променилося. І сказали йому: "Ісакію! Це - Христос! Поклонися йому". Ісакій же не зрозумів бісівського дійства, ні здогадавшись перехреститися, вийшов із келії [і] поклонився, як Христу, бісівському дійству. Біси ж, кликнувши, кажуть: "Наш єси, Ісакію!" І завели його до келії, і посадили, і почали сідати коло нього. І була повна келія бісів, і вулиця печерна. І каже один із бісів, якого називали "христосом": "Візьміть сопілки, і бубни, і гуслі, і вдарте, а Ісакій нам затанцює". І вдарили [музики] в сопілки і в гуслі, і в бубни, і почали вони грати. І, втомивши його, залишили його ледве живого, і, наругу сотворивши над ним, пішли.

Назавтра ж настав день вживання хліба. Прийшов Антоній, за звичаєм, до віконця і говорить йому: "Благослови, отче Ісакію!" І не було ні голосу, ні відгуку. І багато разів звертався Антоній, і не було відповіді. І думає: "Чи не помер?" І послав до монастиря по Феодосія й по братію. Братія ж, прийшовши і розкопавши загороджений вхід, взяла його, думаючи, що мертвим є, і, винісши, поклала його перед печерою, [побачила, що живий. І каже ігумен Феодосій: "Від бісівського дійства це сталося йому". І поклали його на ліжку і служив йому святий Антоній.

В той час прилучилося Ізяславу прийти з ляхів, і почав гніватися Ізяслав на Антонія за князя Всеслава 2. І прислав Святослав із Чернігова поночі по святого Антонія. Антоній же прийшов до Чернігова, і полюбилося йому місце, назване Болдіними горами, і, викопавши печеру, поселився тут. І є монастир Святої Богородиці на Болдіних горах неподалік від Чернігова і донині 3.

Феодосій же, дізнавшись, що Антоній пішов до Чернігова, прийшовши з братією, взяв Ісакія й приніс його до своєї келії, і служив [йому], бо [той] був хворий розумом та тілом, так, що не міг він повернутися на інший бік, ні встати, ні сидіти, але лежав на одному боці. Не раз же і черви розводилися під стегнами його через мокроту й обливання. Феодосій же сам своїми руками його мив та опоряджував. І лежав більше двох літ, святий [же] служив йому. Це ж є дивним чудом, оскільки за два роки не скуштував хліба і води, ніякої страви, овоча, ні язиком промовив, але німий та глухий [був] більше 2-х років. Феодосій же молив Бога за нього, і молитву творив над ним день і ніч, доки на третє літо промовив і попросив на ноги підвести, як мала дитина, і почав ходити. І не хотів до церкви йти, І силою ледве притягли його до храму, і так потроху почав ходити до церкви. І по тому почав ходити до трапезної, і садили його окремо від братії, поклавши перед ним хліб, і не хотів брати його, вони ж вкладали його в руку йому. Феодосій же каже: "Покладіть перед ним хліб і не вкладайте до руки його, аби сам їв". І не їв цілий тиждень, і потроху роззирнувся, і попробував хліба, і так навчився їсти. І таким чином вибавив його великий Феодосій від підступів диявольських і від спокус його.

Ісакій же знову сприйняв життя жорстке. Феодосій [на той час] преставився, і Стефан на його місці перебував. Ісакій же каже: "Ось уже спокусив був мене, дияволе, коли сидів на одному місці. Звідсіль уже не затворятимуся в печеру, але маю тебе перемогти Благодаттю Божою, ходячи по монастирю". І знову зодягнувся у власяницю, а на власяницю - свиту тісну, і почав юродствувати.

І почав допомагати кухарям і працювати на братію, на заутреню першим від усіх приходячи і стоячи міцно та непорушне. Коли ж приспіла зима і морози люті, то як стояв у черевиках порваних, неодноразово примерзали ноги його до каміння, проте не рухав ногами, доки відспівували утреню. І по утрені йшов до поварні, готував вогонь і дрова, й воду, і тоді приходили інші брати-кухарі. Один же кухар, який також мав ім'я Ісак, каже, насміхаючись: "Ісакію! Он сидить чорний ворон. Піди, візьми його!" Той же, поклонившись до землі, пішов, взяв ворона і приніс його [тому] на очах у всіх кухарів. І вжахнулися всі від того, що сталося. І повідали ігумену й братії, і почала братія звідтоді шанувати його.

Він же, не бажаючи слави людської, почав юродствувати і капості почав [чинити] - коли ігумену, коли - братії, коли ж - мирським людям. Деякі [за те] й ран йому завдавали. І почав по миру ходити, так само юродствуючи. І знову вселився до печери, в якій же раніше був, — Антоній бо вже преставився, — і почав збирати до себе юних мирян, і одягав їх у одяг чернечий.

Та [за те] іноді [і] від ігумена Никона рани приймав, іноді ж від батьків дітей тих. Блаженний же все те терпів, приймаючи рани і наготу, й холод, день і ніч. одної ночі запалив піч у печері і, як розгорілась піч, то [оскільки] була вутла, почали язики полум'я виходити наверх через діри. Йому ж нічим було їх закрити. І ступив босими ногами на полум'я, [і стояв], доки вигоріла піч, і зійшов, нічим не вражений.

І іншого багато оповідають про нього, а дещо й сам бачив.

І так перемогу отримав над бісами, і, як і мух, ні за що мав їхні страхи та видіння. Говорив бо до них: "Хоча мене і спокусили були спершу, оскільки не відав підступів ваших та лукавства, нині ж маю Господа Ісуса Христа, Бога мого, і, на молитви отця мого Феодосія надіючись, переможу вас". Неодноразово бо йому капості робили біси і говорили: "Наш єси, Ісакію, оскільки старійшині нашому поклонився був". Він же відповідав: "Ваш старійшина - антихрист є, а ви єсте бісами".

Іноді й по тому приходили до нього, страх творячи йому в маячні, ніби численний народ із мотиками та кирками, говорячи: "Розкопаємо печеру цю і тут поховаємо його". Інші ж говорили: "Вийди, Ісакію, [бо] хочуть тебе закопати". Він же відповідав їм: "Якби людьми були, то вдень ходили б, а ви єсте пітьмою і в пітьмі ходите", і знаменався хрестом, і щезали [ті]. Іноді ж страшили його в образі ведмежому, іноді ж лютим звіром, Іноді левом, іноді ж змією повзали, коли жабою і мишею, і всякими гадами, — і не могли нічого зробити йому. І кажуть: "О, Ісакію, переміг нас єси!" Він же відповідав: "Були ви мене спокусили в образі Ісуса Христа і янгольському, недостойні бувши такого сану. Але ось воістину нині являєтеся в образі звірів та худоби, і зміями, і всяким гаддям, яким єсте". І звідтоді не було йому зла ніякого від бісів, як же і сам оповідав, що "це була мені, — каже, — протягом 3 років війна".

І по тому почав [ще] жорсткіше жити і воздержання мати, і піст, і неспання. І коли так жив він, — приспів кінець життя його. Розхворівся в печері, і перенесли його до монастиря хворого, і так прохворівши до восьми днів, непомильним шляхом до Господа відійшов у доброму сповіданні. Ігумен же Іоан і вся братія, убравши тіло його, поховали чесно зі святими отцями в печері. Такі бо були монахи Феодосієвого монастиря, що сяють і по смерті, як світила, і молять Бога за братію, [яка живе] тут, і за всіх, хто працює в Домі Божої Матері, і за мирян, і за тих, хто приходять [сюди] та хто подає від маєтків своїх на монастир. В ньому ж і | донині добродійним життям живуть общинножительно, всі купно, в співі та молитвах, та в послусі, на славу всемогутньому Богу і Пречистій Його Матері, святих отців Антонія та Феодосія молитвами збережені. Хай і нам сподобить Господь молитвами їхніми звільнитися від диявола, який ловить нас, і виявитися в місці отців Антонія та Феодосія. І покличемо, брати, блаженних тих отців і чудотворців, [бажаючи] помічниками й молитвенниками їх мати перед Богом, аби не відлученими нам бути від преподобних тих чорноризців, ні відігнаними від блаженного і святого місця, і Пренепорочної та Пречистої Діви житла не втратити, як Сама обіцяла, але постараємось і наступні дні свої в покаянні препровадити і вгодити Богові. Хай же в усьому ми милість отримаємо і життя вічне во Христі Ісусі, в Господі нашому, Йому ж слава і держава з Отцем і Пресвятим і Животворчим Твоїм Духом, [і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь].







Примітки


1. Цю оповідь взято з літописної статті (в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" стоїть під 1074 роком), присвяченої першим печерським подвижникам. Текст відрізняється од літописного лише введенням спеціального вступу, розширенням закінчення та деякими суто редакційними змінами, Згідно з оповіддю, прп. ІсакІй лишався у затворі 7 років, покинувши Його через хворобу не пізніше 1068 року. Виходячи з цього, він мав затворитися 1061 року, тобто зразу ж по переселенні прп. Антонія з Дальніх печер і заснування Ближніх. Захворів святий, як уже говорилося, бл. 1068 р. і був паралізований більше двох років, уздоровившись на третій - тобто до 1070-1071 рр. Наступні 3-4 роки, мабуть, продовжувалося одужання, оскільки майбутні діяння прп. Ісакія відносяться вже до ігуменства св. Стефана (1074-1078). Нове вселення його до печери відбулося вже за ігуменства наступного настоятеля - прп. Никона Великого (+ 1088). Помер св. ІсакІй за ігуменства Іоана, тобто уже після прп. Никона.

2. ...В той час прилучилося Ізяслвву прийти з ляхів, і почав гніватися Ізяслав на Ангошя за князя Всеслава... 1068 р. Ізяслав, Святослав та Всеволод були розбиті на ріці Альті половцями. У літописі читаємо: «Коли ж Ізяспав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва, І вчинили віче на торговищі і сказали, пославши [послів] до князя: "Ось половці розсипалися по землі. Дай-но, княже, зброю та коней, і ми ще поб'ємося з ними", Але, Ізяслав цього не послухав». П. П. Толочко в своїй книжці "Древний Киев" так коментує ці події: "Відмова видати зброю пояснюється, як правило, тим, що Ізяслав боявся, аби воно не було використане проти феодальної знаті та князівської адміністрації. Зважаючи на ситуацію, копи в поразці на Альті кияни звинувачували Ізяслава і його воєводу Коснячка, страх великого князя був виправданий. Але, як слушно зазначали численні дослідники, коней та озброєння Ізяславу просто нізвідки було взяти. У князя не було спеціальних арсеналів, із яких ополченці отримували зброю перед боєм і здавали після його закінчення. Звідси, в діях віча відчувається чиясь організуюча та керуюча рука. Ізяславу ставилась вимога, яку він наперед не міг виконати, щоб викликати вибух народного гніву» \197, с. 210\. Повстання почалося. Ізяслав був змушений втекти до Польщі, а на київському столі опинився Всеслав Полоцький, підступно захоплений у полон 10 липня 1067 року, і звільнений народом лише під час повстання. Така визначна подія не могла не мати поважних наслідків для Печерського монастиря. Ставлення прп. Феодосія до узурпатора нам не відоме, але, здається, воно було таким самим, як І за подібних умов, що склались через кілька років - у 1073 р.- різко неґативне! Печерський ігумен був послідовним прибічником феодальної субординації і противником князівських чвар. А от прп. Антоній підтримав Всеслава. І в нього на це були свої причини. Річ у тім, що, захопивши свого ворога у полон, Ярославичі порушили клятву, дану на хресті. В нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" читаємо: «Всеслав же сів у Києві, — а се Бог явив Хресну Сипу, тому що Ізяслав, цілувавши хреста, схопив його [Всеслава]. І через те навів Бог поганих, а сього явно визволив Хрест Чесний, бо в день Воздвиження Всеслав, зітхнувши, сказав: "О, Хресте Чесний! Оскільки я в тебе вірив, визволи мене з ями сеї". І Бог показав Силу Хресну на повчання землі Руській: хай не переступають Чесного Хреста, цілувавши його». Визволення Всеслава справді сталось 14. IX. 1068 р., у день Воздвиження. Саме тому у зміщенні з престопа князя-клятвовідступника прп. Антоній вбачав Промисел Божий і, ймовірно, вступив із Всеславом у певні зносини, коли прп. Феодосій відмовив йому в них. Навряд чи це хоч якоюсь мірою вплинуло на стосунки між двома святими, але для їхніх наступних зносин із владою мало велике значення. Всеслав на київському столі не затримався. Дізнавшись про наближення війська Ізяслава разом з воїнами польського короля Болеспава, він без битви утік до Полоцька. Незважаючи на заступництво молодших Ярославичів, Ізяслав послав до Києва свого сина Мстислава, який "...порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а інших осліпив, а [ще] Інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання". Не уникнув репресій І прп. Антоній.

3. ...є монастир Святої Богородиці на Болдіних горах близ Чернігова і донині... Чернігівський Єлецький монастир був, згідно з місцевою леґендою, заснований Святославом Ярославовичем для прп. Антонія Печерського на тому місці, де бп. 1060 року був віднайдений на дереві чудотворний Образ Богородиці Єлецької. Монастир, як і всі українські обителі, пережив численні розорення та поновлення (серед його ктиторїв був великий український письменник Лазар Баранович), і його споруди XVIII та наступних століть збереглися до нашого часу. Визначною святинею монастиря є двоярусні печери, схожі на київські.

4. ... Такі бо були монахи Феодосієвого монастиря... Наступний фраґмент походить Із літописного тексту, де є закінченням оповіді про чотирьох святих: прп. ДамІана, Єримію, Матфея та Ісакія. В Патериковому тексті це закінчення, щоправда, значно розширене і до нього увійшло Ім'я прп. Антонія (в літописі - лише прп. Феодосія). Закінчення статті з молитовним звертанням до святих може бути як редакторською вставкою, так і незначною переробкою аутентичного тексту прп. Нестора, оскільки ясно, що твердження такого змісту, якщо воно було в авторській редакції "Повісті минулих літ", аж ніяк не могло сподобатися її редакторам.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.