Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





§ 7. Коли написано „Слово”.



Час, коли написано „Слово”, визначали в нашій науковій літературі різно. Карамзін застосував був цю пам'ятку до XII віку й гадав, що з автора її була людина світська (Соч. и Перев. Росс. Акад. ч. І). Ґрамматін уважав, що „Слово” написано на початку XIII віку, бо автор його згадує про перемоги Романа Волинського, „следственно оно писано в самый год смерти Игоревой, однако ж при жизни его; ибо автор именно говорит: ,почнемъ же, братіє, повЂсть сію от стараго Владиміра до нынЂшняго Игоря' “ (Грамм., прим. 5-та, 171-ша та 131-ша). Мітр. Євгеній писав: „Об Игоревой песне я не сомневаюсь, что она давняя и могла сочинена быть в XV веке, когда воображение и дух Россиян уже ободрился от успехов над Татарами. Но чтобы была и древняя до XIII века, на это потребны доказательства яснее игумена Зосимы” (мається на оці слова, що збігаються з „Сл. о п. Іг.” у запису Апостола 1307 року). Далі мітр. Євгеній, зазначаючи, що автор „Сл. “ питається „не лЂпо ли ны бяшеть, старыми словесы”... запитував у листі до Калайдовича з 18 січня р. 1814 — „не значит ли это, что он силился написать старинным, прежних времен слогом, а не современным себе? Следовательно он не современник событий. Много у нас и русских песен, писанных старинным слогом о временах даже Владимировых. Кто же отнесет их к тем временам?” (С. Отеч. 1839, VIII, ч. VI, стор. 18 — 19). Та р. 1821 мітр. Євгеній уважав за можливе визнавати „Слово” за стародавніше, бо в ньому ще не помітно впливу польської мови (Смирнов, I, 35 — 36). Бєліков підо впливом Каченовського гадав, що „Слово” повстало з записів норманів або греків, допіру в XVI в., коли „грамотники переложили ее (тоб-то пісню) старинным русским языком, подражая древнейшим нашим писателям”... (Уч. Зап. Моск. Ун. 1834 p., ч. 5, 459 — 460). Того-ж-таки року Сенковський (Библ. для Чт., кн. 4, стор. 5 — 7) доводив новітнє походження „Слова”, силуючись переконати читачів, наче-б-то воно „не стареє нас летами”. Поґодін і Дубенський гадали, що з автора „Слова” не тільки сучасник події, ба навіть учасник походу Ігоревого (Дуб., стор. 11). Ґоловін, ґрунтуючись на словнику „Слова”, близькому до літописного XI — XIII вв., зробив висновок, що твір цей писано не пізніш як у XIII віці; за те-ж саме промовляє й стиль його, що скидається на літописний XII та XIII вв. (Примечания на С. о п. Иг. 1846 p., стор. 14 — 18); точніш-же Ґоловін /50/ визначив час, коли написано „Слово” — десь між 1185 та 1187 pp., бо Ярослав, кн. Галицький, що за нього згадує „Слово”, помер р. 1187 (стор. 25). Максимович (Украинец, 1859 p., № 1) запропонував був гіпотезу: перші дві частині „Сл.” (до Ігоревого повороту), гадав він, написано р. 1185, остання — р. 1186. Цю думку засвоїв і силувавсь розвинути В. Каллаш; він гадав, що „Слово” написано двома заходами. 1-шу частину закінчував „Плач Ярославни”, друга містила в собі поворот Ігорів. „Обе части возникли одна за другой с небольшим промежутком, в конце 1185 и нач. 1186 г.”... „Слово” утворено до повороту Володимира Ігоревича й до смерти Володимира Глібовича р. 1187” (Юбил. Сборн. в честь Вс. Миллера, 1900 p., стор. 347). Тимчасом текст „Слова” живовидячки проти такої комбінації промовляє. П. Полевой, гадаючи, що „Слово” спершу переказувано, запевняв, що воно постраждало „от занесення на бумагу, сделанного очень неловко, хоть и довольно рано, в конце XIV или начале XV в.” (Опыт сравн. обозр. древн. пам. нар. поэзии Герм, и Слав. 1864 p., стор. 100). Срезневський гадав, що „оно составлено вскоре после самого события” (Др. Пам. яз., стор. 35). Огоновський, ґрунтуючися на літописних даних про смерть Ярослава Осмомисла, знов-же й на тому, що Ігоря названо „нынЂшній” — застосовував „Слово” до 1185 — 1187 pp. (Сл. о п. Иг. 1876 p., стор. XIV). Потебня й Барсов зачисляли „Слово” до XII віку. Лонґінов, припускаючи, що спершу „Слово” переказувано усно, гадає, що „оно было записано вскоре после Игорева похода, никак не позднее конца XII в., еще при жизни Святослава Всеволодовича (ум. 1194 г.) и Игоря Святославича (ум. 1202 г.)”, а трохи вище подає думку, начеб-то „Слово” складено р. 1185, та це, звичайно, річ неможлива (Лонг., стор. 230-231 і 64).

Думки вчених обертаються в колі вже давно висловлених здогадів. Об'єктивні-ж дані про те, коли складено „Слово”, такі.

„Слово” написано ще як Ігор жив. За це свідчить те, що про нього згадано, як про „нынЂшняго”. Поразка скоїлася в травні року 1185, а помер Ігор року 1202 — ось дві крайні дати, що їх одзначив ще Ґрамматін. Далі в „Слові” згадувано ще про в. кн. „Святослава великого грозного Киевьского”, що помер року 1193; цю дату приймає акад. Істрін (Оч. ист. др.-р. лит., стор. 184). Дальші дві дати роблять розрахунок ще точнішим. Року 1187 помер кн. Галицький Ярослав Осмомисл, що за нього з таким піднесенням говорить „Слово”, Того-ж-таки року 1187 за Київ. літ. Ігорів син Володимир повернувсь із полону з дружиною, донькою хана Кончака і „с дЂтятем”, і Ігор звінчав їх, бо, очевидячки, в землі половецькій вони ще не встигли перевінчатися (але Київ. літопис, забігаючи думкою наперед, каже, що „Кончак поручися по свата Игоря”, Ип., ст. 644). У „Слові” співають „славу” Володимирові Ігоревичеві. Отже, воно, мабуть, написано р. 1187, коли Володимир Ігоревич уже повернувсь, але ще до смерти кн. Володимира Глібовича Переяславського й до звістки про смерть Ярослава Осм. Тоді вже вгамувалося /51/ прикре почуття туги за загиблим військом, що з нього, як свідчить літопис, вратувалися тільки п'ятнацятеро чоловіка, і подія могла вже вбратися в епічний зодяг.

Ось чому, нехай у „Слові”, справді, можна бачити натяк на осінь у словах „древо не бологомъ листвие срони”, все-ж важко погодитися з думкою А. І. Лященка, що висловив він її у своїй доповіді в „Т-ві дослідників укр. історії, письменства та мови” — начеб-то „Слово” написано в-осени року 1185. Здається, завчасно ще було тоді співати „славу”, кн. Ігореві та його синові, кн. Володимирові, адже вони були тоді ще в полоні.






Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.