Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
II. Ладнаються в похід.
стоять стязи] — „стягь”, відомий і в инших слов. мовах (давньогор.-нім. stanga, сканд. stöng), має скількись значінь — щогла, ратище корогви, див. Срезн. III, 590; тут — бойовий прапор, що визначав, мабуть, місце, де перебував командувач; „знаменье глаголеть стягъ, им же знаменають воеводы побЂду”, і „знаменье же и стягъ, ли хоруговь” Слова Григ. Богосл. XIV в. Син. б. № 117, арк. 147 (Горск. и Нев. II, 2, 85); Іп. „Мьстиславичи же не доЂхавше повергоша стягъ и побЂгоша”, ст. 601; „Даниилъ... позрЂвь же семь и сЂмь и види стягъ Василков”, ст. 768, 1231 p.; „стягъ” в Пек. 1-му літ. 1501 p., с. 274; „стяги воткнуты” б. збірних місць, Пот. 24, — в м. Путивлі, уділі сина Ігоревого, Володимира. Игорь ждетъ мила брата Всеволода] Ігор зустрівсь з Всеволодом біля Переяслава: „и сняшася у Переяславля Игорь съ двЂма сынома из Новагорода СЂверьскаго, ис ТрубЂча Всеволодъ брат его, Ольговичь Святославъ из Рыльска и Черниговьская помочь”, Лавр. с. 376 — 7; в Іп. инакше: ...„перебреде ДонЂць и.тако приеда ко Осколу и жда два дни брата своего Всеволода, tot бя[ше] шелъ инемь путем ис Курьска, и оттуда поидоша κ СалницЂ”, ст. 638. Таким чином, за Іп. чекання й зустріч сталися по сонячному потьмаренні. Але звернімо увагу на попередній стовпець: „В то же время Святославичь Игорь внукъ Олговъ поЂха из Новагорода мЂсяца апрйля въ 23 день во вторникъ, поимя со собою брата Всеволода ис Трубечка...” (ст. 637). Отже, ця перша зустріч, з'їзд братів, відбулась трохи раніше; далі — змальовано, як сонце потьмарилося, й розказано про другу зустріч братів; це цілком убезпечає нас од закидів за те, що ми, мовляв, переставляючи текст нехтуємо хронологію. Так, здається, можна розвязати незрозумілі місця, що за них Жданов, Соч. I, 435 — 438. Кн. Всеволод, брат Ігорів — один з тогочасних героїв (Іп. ст. 629 і дд.): р. 1160, ще молоденьким парубком бувши, він бере участь у князівських міжусобицях; р. 1164 — добивається того, що кн. Олег обіцює наділити його та Ігоря — „и ни тЂма управи”; р. 1180 бере участь в поході в. кн. Святослава й одбиває наскік Рязанських князів, далі охороняє Чернігів; р. 1183 двічі ходить на Половців, потім бере участь у поході на них р. 1185, а визволившись з полону — р. 1191 знову двічі ходить на Половців з братом Ігорем; р. 1194 „радиться” з в. кн. Святославом „на Рязанские князи”; помер р. 1196. Літописець /153/ так характеризує його: ...„во Олговичехъ всихъ удалЂе рожаемь и воспита[нь]емь і возрастомъ и всею добротою и мо[у]жьственою доблестью и любовь имЂяше ко всимъ”. Іп., ст. 696.
буй тур Всеволодъ] буй — не „дурний”, а зухвалий, відважний = θρσύς; Антипатр „буй и не тръпим бысть”, Флав. I кн., Вол. арк. 11 і в Срезн. I, 191: „Буии въ ересихъ” Кир. Тур.; „и прислаша Рязанци буюю рЂчь по своєму обычаю и непокорьству”, Лавр. 6716 р. Инше підхоже значіння: дужий, смілий, напр. „Олег же въсприимъ смыслъ буи и словеса величава” 6604 p.; „всприимше буи помыслъ нача ся гнЂвати”, 6694 p., Срезн. І; Пот. 111 пропонує значіння — „високий”, а пристосовуючи до осіб — „гордий, пишний” (в колядках: „Пишная панно”, пишний пане”); в велик. піснях: „я клоню да свою буйную головушку...” „буйну голову носить надо низешенько”, Барс. Причит. I, 109, 21 та инш. = колись горда голова повинна скоритися, схилитися. Буй тур = „гордий тур”.
„Тур” — симбол мужности й сили: „турове” згадано в Олександрії 1 p., с. 125; кн. Роман „храборъ бЂ яко и туръ” 1201 р. Іп., ст. 716. Тури в билинному епосі — в бил. про Ваську п'яницю та ин.: „А ишше шли де туры подле синё море, | А переплыли туры ти дак за сине морё | A переплыли туры ти на Буян остров, | А идут по Буяну, славному острову. | А им настрету турица златорогая, | Златорогая турица однорогая, | А ’шше им то туриця родная матушка...” Далі — розмова з турами про лихо, що загрожує Київу-граду од Кудреванки-царя. Григ. III, с. 53 і дд.; ще с. 76 і дд.; тури розмовляють з турицею, 163, 334 — 5, 378 — 9; тури пливуть на Боян острів, I, 311. Див. Марков, 95 — 6, 409. — Спогад про турів на Україні — у весільн. пісні: „Повідали нам люде Ой що то тур буде; | Ой не тур, не туриця, | Єно красна молодиця”, Чуб. I, с. 371, № 1031; ще — с. 472; або I, 446, № 1325. Докладно про них — Огон. 42 — 3. Перша звістка про турів — у Цезаря (De bello gallico, VI, cap. 28) і Плінія (Natur. hist., VIII, 15), що відрізняє їх од зубрів. За історичних часів тури водилися в Німеччині, Чехії, Польщі, Русі і, м. б., в Зах. Европі; тепер вони повимирали, але в Польщі існували ще до поч. XVIII в. Wrześniowski, О turach w Europie, Ateneum. Warsz., 1876 I, zesz. I, 299 — 330. Можна відзначити, що Буй трапляється, як власне ім'я (Буй Кузьмин, 1539 р.) так само, як і Туръ (від 1495 p., часто), Тупиков, Словарь др.-р. соб. имен, 1903 р.
...один свЂтъ свЂтлый ты Игорю] Пор. звертання в грец. романі про Девгенія: „φως μου γλυκύ, φως των έμών ομμάτων” (цит. Вс. Милл., с. 54); в слов.-руськ. переробці цього роману: „О свЂте, свЂтозарное солнце, преславный Девгений”, П. Ст. Р. Лит. II, с. 385, „О свЂтозарное свЂтлое солнце, преславный Девгений” с. 386 і т. п. В Сказ, про кн. Бориса та Гліба, в Успенськ. ред.: „Увы мнЂ, свЂте очию моею, сияние и заре лица моего”..., „Како зайде свЂте мой, не сущу ми ту” (Бугосл. сс. 117, 118); „камо зайде свЂтъ очию моею”, — Плачь Юрия Всевол. по взятий Москвы Татарами, рук. Р. Публ. б., Строев. № 43, арк. 43 зв.; /154/ перейшло до усної традиції: „свЂты вы наши высокие хоромы”, „свЂты браные убрусы”, „свЂты золоты ширинки”, „свЂты яхонты серешки”, Пес. Рич. Дж. 1619-20 pp., Симони, 10 — 11. „Уж ты свет, родимый батюшка”, Шейн, Вел., № 1540 та ин.; „Уж ты свет, родимый дядюшка”... № 1538; „Уж ты свет сокол, милый брат”, № 1541 та ин. Важко погодитися з Вс. Мілл. 54, наче-б-то це привітне звертання, що й дотепер збереглося в нар. пісні, — запозичено невідмінно з Візантії.
одинъ братъ — одинъ свЂтъ] — „єдиний” мій брат... Огон. 43 одзначає, що такими словами Ігор підкреслює, як він любить брата _ Всеволода, пор. нижче — в „Сл.” і Літопису (їп.) момент, коли Всеволодові загрожує небезпека загинути на очах у Ігоря. Подібна формула —у 4-ому Новг. літ.: „ОтвЂща же Юрьи: ,единъ есмь братъ съ Ярославомь'“, с. 22.
сЂдлай, брате, свои бръзыи комони...]. Пор.: у билині Соломон каже: „Затрублю я де во турій рогъ во первый разъ, | Такъ вы скоро сЂдлайте добрыхъ коней”, Рыбн. III, с. 304. В укр. пісні: „Ой крикну-ж я на малого: | ,Сідлай коня вороного, | А під себе буланого, | та поїдем в чисте поле, | Чи не найдем щастя й долі'“ Чуб. V, 546, № 1475.
бръзыи комони] „борзый” — мужній, швидкий, хуткий; б. коні, звичайні і в пам'ятках давньо-рус. перекладного та оригінального письменства: „Погонници, иже Ђздяху на конех борзых”, кн. Естери XV в. (σπεύδοντες); „борзы кони” (εύδρομοι ίπποι) Амарт., I, 456, De-Boor 712; Девген. ДЂян.: „Дайте мой борзы конь рекомый фарь”, Сперанський, с. 162; „сяде на борзой свой фарь”, с. 160; в Ип. 1160 р. — „Да Святославъ Ростиславу... два коня борза”, ст. 504; 1213 р. — „Мьстислав... дары дасть ему (Даниилу) великыи и конь свой борзый сивый”, ст. 735; 1217 р. слова „гордого Фили": „острый мечю, борзый коню, многая Руси”, ст. 736; 1225 р. „Мьстиславъ же... да ему конь свой борзый”, ст. 746; 1227 р. — „БЂ бо борзъ конь под нимъ”, ст. 751. В усній традиції: „Вы впрягите борзых коней иноходныихъ”, Барс. Прич. III, 21; „...коня да столько борзаго”, с. 115; „Напоилъ он да жъ коня тутъ скороборзаго”, с. 139. Инші приклади — Барс. Слово, III, с. 51.
а мои ти готови, осЂдлани у Курьска напереди] Пор. Іп. р. 1178: Новгородці кажуть до кн. Мстислава, що ладнається на Чудь: „княже, аще се Богови любо и тобЂ, а семы готови есмы”, ст. 608; Іп. 1282 р. — Литва каже кн. Володимирові Галицькому: „ты насъ возвелъ, да поведи ны куда, а се мы готовы, на то есмы пришли”, с. 889. — у Курьска: Курськ — місто на р. Тускорі, там, де вливається в неї струмок Кур; за житієм Тодосія Печ. — існував уже р. 1032; в літоп. вперше згадано про нього під р. 1095; про те, як він відноситься до инших уділів — див. у Лонґ. 179 і дд. Підчас Ігоревого походу там сидів, за Барсовим (III, 419 — 20), Всеволод Ольгович, брат Святослава III, /155/ грізного Київського. Лонґ. непевний також, що Курськ увіходив до уділа Всеволода Свят. Трубчевського: адже тоді він звався-б Курським, а не Трубчевським, бо Курськ — місто поважніше. Всеволод „яр-тур”, мабуть, командував тільки військом своїм та Курським. — наперед й: пор. Іп. 1175 р. „князь же АндрЂй вражное убийство слышавъ напередЂ до себе”, ст. 584; Володимир Глібович „посла ко Игореви прося у него Ђздити напереди (bis) полкомъ своимъ”, 1183 p., ст. 628.
A мои ти Куряни свЂдоми кмети... ищучи себе чти а князю славЂ] — похвала воякам; вона має паралелі в дав.-руськ. письменстві, що було перед „Словом"; так — характеристика вояків Давидових: „бяху мужи пресилни и неподвижими къ противнымъ и зЂло страшни, щиты имуще и копья велиа, и легци ногами, яко серны на горах суще, и пристроя ихъ зЂло удивлена (= оздоблена), и лица ихъ, яко лица Львова”, Амартол, I, с. 132; також — казковий народ в Олександрії 1 ред.: „КрЂпци велми, готови суще на брань, без копий и без стрЂлъ, но колиемъ бияхуся съ вои”, с. 75 — 76. У Флавія — опис Римлян: „егда же исполчатся (рук. исполнятся) вси, плъкъ яко едино тЂло будет, тако утвержденъ есть чинъ их, скоровратно же есть приведение их, и уши их острЂ на послушаніе, очи же на хоругви зрят и руцЂ на сЂчю готоваютъ” кн. 3, Вол., арк. 78; там-таки опис їхнього озброєння: „конници же на деснЂй странЂ носят саблю долгу и длтъго копіє в руцЂ, щит же долгъ, яко минет ребро коневи, и съ треми сулицеми тулъ, имущи желЂза велика; шелом же и бронЂ имЂют подобны пЂшцемъ” (кн. 3, арк. 77); „пЂшци же их въ бронях и в шеломЂх суть, а на лЂвЂй странЂ сабля долга велми, а на деснЂй мечь пяди вширЂ”, там-таки. Щось подібне — і в Никон. літ. р. 1216: „Новогородци и Псковичи и Смолняне усердни суть къ бою”... „Есть у него (кн. Мстисл. Мстисл.) мужи храбры зЂло и велици богатыри, яко лвы и яко медвЂди, не слышатъ бо на себЂ ранъ”, с. 71. У пізній традиції: в Сказ, о Мам. поб. П. С. Р. Л. XI, 53: „ратницы велиціи и богатыри крЂпціи и смыслени зЂло къ воинственному дЂлу и наряду"; — вояки „скакаху на Туркы, акы дивіи звЂри” Нест. Искандер, Пов. о взят. Царьграда., вид. 1886 р. с. 29. Звернімося до подробиць.
мои ти готови... мои ти Куряне] „ти” — не визначає „тебЂ”, „для тебя"; це — за термінол. Потебні 188 — „дат. поэтический”, відпов. сучасн. „вЂдь”, і в такому розумінні часто в „Сл.” й ин. пам.: „али ти лихое да то ти сЂдитъ сынъ твой хрестьный”, Вл. Мон., Лавр. с. 245; „Рече има Янъ: то ти вама право повЂдали”, 1071 p., c. 173; в Іп. р. 1159: „неЂзди, княже, вЂче ти в городЂ, а дружину ти избивають”, ст. 495. Сучас. народн. „насъ ти в Росто†ти, луку ти, чесноку ти” (Даль. Слов.); ще див. Пот. 186 — 192.
свЂдоми къмети] „къмети” із „къ мети” — поправка Карамз. й Ґрамм., що на ню пристали трохи чи не всі коментатори; Корш — „къметіе"; за Міклош. звязане з лат. comes (Lex. paleosl.) за Маценауером /156/ (Cizí slova 43) — од грецьк. κομήτης = селянин, хлібороб; є в усіх слов. мовах і визначає орача, „ратая” або старшину. В дав. пам. маємо в розумінні вояка, одважної людини; в Пов. про Девгенія цар Амір, „призвавъ кметевъ своихъ, и рече имъ: братия моя силніи кмети”, Сперанськ. „в шатеръ во единъ многия тысячи вмЂщаются сильныхъ и храбрыхъ кметей”, „а в нихъ пребывают многія кмети"; „хощу избрати силные кмети”, с. 382; „на што нарекаешься царемъ и сильный кметь у себя имЂеши” 382; „взявъ немного кметей своихъ и поиде въ греческую землю”, 383; в Лавр. р. 1075 німецькі посли кажуть кн. Святославу, що показав різні коштовні речі: „сего суть кметье луче: мужи бо ся доищють и болши сего”, с. 192 — 3; р. 1096 Вол. Мон. перелічує бранців; „Коксусь с сыномь Акланъ... и иныхъ кметий молодыхъ 15”, с. 242; Ип. 1150 р. „Угре на фарехъ и на скокахъ играхуть... Киянеже дивляхутся Угромъ множеству и кметьства ихъ и комонемъ ихъ”, ст. 416; Новг. 1-ий л. і 4-ий, р. 1187 „и паде головъ о стЂ къметьства” або „кметЂй”, вид. р. 1888, с. 161 і Новг. 4-ий літ., с. 174, і ин. У пергам. рук. Син. бібл. (= Істор. Муз.) XII в. № 442 (167) на останньому 223 арк. — дві постаті на конях, а од двох инших — сліди; написи: „Удалець” і „Сопешка”, а між ними „кмети два” (рукою XIV — XV в.). — „Къмети” в „Сл.” — „свЂдоми”, тоб-то „певні, випробувані": „ИзберЂте убо... мужь от васъ свЂдом (= μαρτυρουμένους) 7”, Ап., ДЂян. VI, 3; „свЂдомъ же всею страною Июдейскою”, там-таки X, 22; або — „знаменитий, славнозвісний": „велико зЂло и съвЂдомо” (γνώριμος) Григ. Наз. XI в. 53, див. Срезн. III, 675. В живій укр. мові „кметь” визначає 1) селянина хлібороба і 2) метикувату людину, хитруна, Грінч. Слов. II, 257.
под трубами повити] Пор. у пізній літер, і в усній традиції: „иже во оружиях возврастли” Ист. о Каз. ц.. с. 39; бил. про Волха: „а и гой еси сударыня матушка, молода Марфа Всеславьевна, а не пеленай во пелену черчатую, а не поясы в поесья шелковыя, пеленай меня матушка в крепки латы булатныя, а на буйну голову клади златъ шеломъ, по праву руку палицу, а и тяшку палицу свинцевую...” Кирша, с. 19; „шеломь” подибуємо вже в кн. Ісайї 59, 17 у найдавн. перекладі (= περικεφαλαία) Евсеев, 117; у Флавія, кн. 5, Юліян „бысть облъченъ въ шелом и въ бронЂ”, Вол. арк. 144; Тит був „без шолома и без броній и без щита”, арк. 147; у літоп. — часто.
яругы имь знаеми] серб, jаруга, укр. яруга = великий яр, улоговина: „по степових балках та яругах”, Грінч. Слов. IV, с. 543.
луци у нихъ напряжени] — звичайний вислів, що трапляється в бібл. письм.: Пс. 7, 13 „лукъ свой напряже и уготова и” Сим. Пс. та ин. р. I, 30, і Болон., с. 30; Пс. 36, 14 „оружіе извлекошя грЂшьници, напрягошя лукъ свой”, Сим. Пс. I, 239; 57, 8 „напряжетъ лукъ свой дондеже изнемогутъ”, Сим. Пс. I, 383; 63, 4 „напрягоша лукъ свой, вещь горьку” Сим. Пс. I, 417 та ин. У Флав. „мы немощни и слаби есми противитися Римляном, яко же и лукъ напряженъ”, Барс. III, 446. /157/ Зазначимо тут між иншим, що образ переможного узброєного луком верхівця дано і в Апокаліпсисі: „и се конь серень и сЂдя на немь имяще лукъ, и данъ бысть ему вЂньць, изиде побЂжаяй, да побЂдить”, Апок. XII — XIII в., арк. 30 зв.
тули отворени] — тоб-то сагайдаки напоготові; про тула, що в нім переховувано списи для кидання, див. вище, у Флав. Пор. Сим. Пс., с. 10 „яко се грЂшници напрягоша лукъ, уготоваша стрЂлы въ тулЂ”, I, 52; Огон. гадає, що слово „тулъ” запозичене з перського „tül = bursa sartorum”, Meniński, Lex. arab.-pers.-turc. II. 187; Ип. 1241 p. „и тулы ихъ бобровые раздра”..., ст. 794; „и лучницЂ и тулници”..., ст. 843.
сабли изострены] запозич. зброя та її назва, пор. мадярськ. „szab” = scindere, рубати, звідси száblya Огон. 44; відп. грецьк. έγχειρίδιον у перекл. пам'ятках, див. Срезн. III; відома в літоп. від перших-же-таки років, як зброя, загострена з одного боку: „РЂша старци Козарьстии: не добра дань княже: мы ся доискахом оружьемь одиною стороною [остромь], рекше саблями, a сихъ (себ-то Полян) оружье обоюду остро, рекше мечь”... Лавр. с. 16 (до 6360 — 852 р.) і р. 968; „въдасть ПеченЂжьский князь ПрЂтичю, конь, саблю, стрЂлы”, с. 65 і П. С. Р. Л. IV, 1905, с. 46 та ин.; Ип. 1087 р. шаблею забито Ярополка, ст. 197; р. 1162 „сЂче по гла†саблею”, ст. 518; „въЂхаша Берендичи”... „саблями и почаша я сЂчи”, ст. 326 та ин. „Сабля долга вельми”, згад. і в Флав., Вол. арк. 77. „Сабли изострени”, пор. в Апокал. XII — XIII в. „мець обоюду остръ изъострЂнъ”, 15 зв.; „вострая сабля” — звичайна в нар. піс. традиції: „онъ узялъ, узялъ востру саблю”... Шейн, Р. нар. п. с. 132 та ин.
сЂрыи влъци] звичайний вислів в усній пісенній традиції: „Ko другой та мудрости учился онъ Вольхъ Оберьтаватца серымъ волкомъ”, Кирша, с. 19; „серой волкъ на корме стоитъ”, 111; також Рыбн. III, 280, Гильф. Он. был. (покажч.) й ин.; у билині про військо Соломонове: „будто ясные соколы облетели | будто серые волки обрыскали”, Рыбн. III, с. 304.
ищучи себе чти а князю славЂ] Корш — „ищуче”, але плутання форм та утворення дієприкметників — явище дуже давнє. — Ґрамм., Максим., Тіх., Огон. Пот., Корш, Шамб. і деякі инші виправляють „славы”, — це, звичайно, граматично правильно; тільки-ж у Пек. рукоп., надто ще — копії з укр., могло бути й „сла—, пор. „мало дружинЂ” Іп. (тимчасом у Xл. Пог. — дружины), ст. 647. — „Слава” віддавало грец. δόξα, кн. Ісайї 2, 10, Евс.: „честь” = γέρας (власне — нагорода, „свободным честь” — γέρας δέ έλευοέροις Йос. Фл.), рідше = τίμη; сполучення „честь и слава” — Апокал. XII — XIII в. „и ту есть слава и честь”, арк. 102, „добрыми дЂянии славу и честь принесуть”, „принесуть славу и честь языкомъ” 102 зв. та ин. Також див. і в літургічній літературі і в літоп. „И ту нощь стоявше князи поидоша розно... побЂдивше сильній полки и вземше свою честь и славу” 4 Новг. 1216 p., с. 196. /158/
Протилежне в Олександрії 1 ред.: „безъ славы и безъ чти”, 71. — Пор. ще в українськ. Четьї р. 1489: „оканный же ворогь наш дьявол увидел што человЂка богъ почестилъ и его со чьти небесное искинулъ”, арк. 22: „в велицей чьти будет”, арк. 32 (муч. Микити). — Про „славу”, як предмет людських змагань — руський читач к. XII в. міг прочитати думки філософів у Пчелі, с. 302 — 306. — Форма „чти” (з „чьсти”) звичайна в д.-р. пам.: „Змій лукавый иногда чти моей позавидЂвъ. пошепта лестію ЕвзЂ въ уши” Триодь П. (Ак. Н. 33, 1, 5), ірм. сл. суб. веч. тижд. сирн.; „тоя чти небрегшу” Амарт. I, с. 520; у Флавія: „Ирод уймашеть от уношу чти” кн. I, Арх. 368"; Антигон „хотя славу налЂсти” 359с та ин. в літоп.
