Попередня     Головна     Наступна





IV. Похід.


Тогда въступи Игорь князь в златъ стремень и поЂха по чисту полю] пор. нижче: Олег „ступаеть въ златъ стремень въ градЂ ТьмутороканЂ” і „въступита, господина, въ злата стремена": у князів, як шоломи, так і стремена „золоті"; може, звичайна епічна ідеалізація: у героя — усе що-найцінніше, що-найкраще, що-найкоштовніше. Парал. місце у Флавія — див. вище; Олександрія 1 р. „и въсЂдъ Александръ на конь повелЂ въструбити бранный глас”, с. 49; в літоп. — їздити „у стремени” = помагати: „ать ездить Мьстиславъ подлЂ твой стремень по одинои сторонЂ тебе, а я по другои сторонЂ подлЂ твой стремень Ђждю всими своими полкы”, Іп. ст. 465. В укр. пісні: „Сонце сходить грає, | Івась коня сідлає, | В стремена ступає, В сідельце сідає”, Чуб. III, 203. Там-же — „стремена з білого золота”, Чуб. V, 396; в великорос, пісні — „струмена позолочены”, Шейн, Вел., № 2406.

по чисту полю] „Полем” — у літоп. звуть Половецькі степи: „Ђха в поле къ Половцемъ”, Іп. ст. 497. В народній пісні і в писан. традиції — це сполучення звичайне: „на чистое поле”, Іп. ст. 435; „въ чистое поле” Задонщ., Сим., 3; „на полЂ чистЂ” Сказ., Шамб. с. 58; „по чистому полю” та ин. Ск. о Киев. богат., Симони 7, 39, 49 та ин.; Кирша, 7 та ин.; Горе Злоч. 46; Григ. III, 5, 11 та ин., Марков — часто, Шейн, Вел. №№ 1197, 1951 та ин.; в україн. пісні — Ант.-Драг. I, 7, 164 та ин.; Чуб. I, 144, 175 та ин.; III, 281, 283, 349 та ин.; V, 17, 284, 305 та ин.; в білор. пісні — Носов. 166, 219; Шейн, Б. п. 316 та ин.; Шейн, Мат. I, 1, 61, 72, 73, 256 та ин.; „по чисту полю бояри все розъезжалисе” Милл. Ист. п. 61.

Солнце ему тъмою путь заступаше] — тьма = погана ознака, загроза: „да тма васъ не иметь”, Гал. Єв. Іо. 12, 35, II, с. 852; у Пск. 2-му літ., р. 1484: „бысть проявленіе нЂкоему священнику в Веленской волости на ПлотичнЂ: Ђдущю ему путемъ, бысть тма, и по тмЂ облакъ свЂтелъ, та же гласъ невидимо глаголя: повЂждь людемъ, да бы каялися”, с. 42. Потьмарення сонячне, як і затемнення (див. вище) — погана ознака і в усній епіч. традиції: „Не по Дюковой пало участи, Напалъ туманъ со маревомъ: | Не видно пути дороженьки. | Стоючись то Дюкъ самъ дивуется”, Рыбн. II, 136. Це місце дається зрозуміти в звязку з дальшим: „сонце (що потьмарилось) застувало йому путь тьмою, /172/ а ніч, — стогнучи йому, грозою”, це дає паралелізм, що його не були завважували коментатори.

...нощь стонущи ему грозою; птичь убудися] 1-е вид „убуди"; звичайно, від Ґрамм. (р. 1823), „стонущи ему грозою” ставили у протинках, а „нощь” уважали за підмет до „убуди” (прокинула), птичь (випр. на птиць) мали за предмет: так Огон., Тіх., Барс., Вс. Мілл. та ин.; Пот. читає: „нощь стонущи ему грозою птичь убуди свист”, гадаючи, що не до речи буде звязувати останнє слово з дальшим; Корш іде за традицією, виправляючи його в дусі мови XII в.: „ночь”, „стонучи”, „пътицЂ”. Владім. „нощь стоняше ему грозою, птичь”..., ґрунтуючись на здогаді, начеб-то на місці „стонущи” має бути відп. до „заступаше”, — „стоняше”. Не пристаючи на цю поправку, все-ж маємо її за доволі вдалий здогад. — Грозова ніч віщує лихо і в Флавія: „приключися в нощь буря неизрЂченная, и громи страшни, и молнии части, и земля трясашеся ревуще... Великъ ужасъ нападе на мятежники”, Барс. I, 231; в иншому випадкові там-же: „нощь бо бяше безлунна, бурна и громна”, 264.

птичь убудися] ц.-сл. пьтищь, νεοσσός, Ис. 60,80 в Толк. прор. та ин. = пташеня, в д.-р. „птичь” — в тому-ж розумінні: „птичь голубинъ” Парем. Быт. XIII в. Соф. б. № 53, арк. 42; див. ще у Срезн. Мат. II, 1757 — 8; тут — в розумінні „птах” узагалі: „птичь акы голубь” Олександрія І p., c. 99; „Два птичя летяща”, „птичь пакы провЂща”, „птичь възлете”, с. 79 і „Ту есть птичь, человЂческымъ языкомъ толкуя”, с. 99; і в Срезн.; Огон. убачає тут ім'я збірне, що його утворив суфікс — -ичь, тільки-ж і звичайна форма „птица” може мати збірне значіння. Додаємо в „убуди” 1-го вид. надрядкове с і читаємо „убудися”, а це палеографічно можливо і не перекручує розуміння.

свистъ звЂринъ въста; зби дивъ„ кличеть...] у 1-м вид. цілком незрозуміле „въ стазби дивъ...”, що викликало низку поправок: Максим, „въста. Зви”, себ-то завив; Вельтм. „въста, абы"; Барс, „въ стаи зби”, а за ним Шамб. змінивши й „звЂрий"; Вс. Мілл. „въста зълъ"; Пот. „звЂрина въста; узбися”...; Огон. „въсталъ и Дивъ”...; Петруш. „въста зыкъ"; Владім. „въ стазби[хъ]” (?); Корш: „свистъмъ звЂрЂ въ стада съби”. В. Щепкін (Учебн. палеогр. 166) читає: „въста — зри (на берегу рукопису) — дивъ”. Инші — Гаттала, Бусл. убачали тут „стезю , стежку або — Бодянськ. Бусл. — „стадбу”, пасовище, але ці гіпотези не виправдує лексика д.-руськ. пам'яток. За найправдоподібніше ми маємо читання Яковл., подане вище, у тексті, але в рукоп. Мус.-Пушк. або в його попередникові було с виносне над и, що його переписувач не помітив і проминув; „збися” = събися; събитися визначало зійтись, стятися; възбитися, могло визначати „стрепенутися”. Виправляти „звЂрий”, „звЂрина”, на нашу думку, не треба: давня рус. мова знає речівн. зб. „звЂрина” („бываше множество отъ мясъ, отъ скота и отъ звЂрины” Лавр. 996 р. с. 127), але так само й прикмет., напр. „звЂрина уста”, Мин. 1907 р.; „Видяща ярость звЂрину на вы текущую”, Стихир. Новг. до 1163 p.; „БЂ бо ихъ свадилъ о ловищахъ звЂриныхъ”, Переясл. літ. 977 р. та ин. /173/ Срезн. I, 965; „створить бо икону звЂрину” Апокал. XII — XIII в., арк. 61 зв.; там-же „число звЂрино” 62, „начьртание звЂрино”, 70 зв.; „на звЂринаа мЂста” Олександрія 1 ред., с. 79. Коли звіри кричать, це погана ознака: в билині про Дюка „На дубахъ орлы воскрежетали, | Во лЂсахъ звЂри засвистали, | ЛЂсъ улицмы попадалъ, | Раздумался Дюк, распечалился”, Рыбн. II, 137.

Дивъ — трапляється в „Сл.” і далі: „уже връжеся Дивъ на землю”. Про „Дива” існує низка думок. Буслаєв (Оч. I, 80): „извЂстно, что въ отдаленные средніе вЂка дьяволъ, представлялся между прочимъ въ видЂ птицы, сидящей на деревЂ. Миθическій дивъ, согласно польскимъ преданіямъ, могъ предвЂщать воинамъ Игоря вЂрную смерть"; за польським-же повір'ям — „дьяволъ, превратившись въ сову (puszczyk), обыкновенно сидитъ на старой дуплистой вербЂ и оттуда вЂщуетъ, кому умереть”, 79. Так само й Мансікка, Die Religion d. Ostslaven, I, 286. Максим. (Замеч. 124) гадав, що він подібний до дива або дева перської та індійської мітології; цю думку підтримували Вс. Мілл., 88 і дд., Огон. та ин., згадуючи про серб, та болг. „дивів” і „самодивів”, що з ними б'ються багатирі; на це пристає і Веселовський (Ж. M. H. Пр. 1887 р. серпень, 277). Инші, погоджуючись з 1-ми вид. (Ґрамм., Дуб., Біцин, Барс.), вбачають у „диві;” пугача або зловісного птаха — „укальницю”, криласту зловісну істоту (Барс. I, 370). Сумцов (Культ, пережив.) і Владім. гадають, що цього „Дива”, й досі живого в місцевих назвах, заступив тепер лісовик; лісовик цей в лісі дорівнює що-найвищим деревам, а в полі що-найнижчій травичці, Пам. уч. лит. III, 202. Мочульський (Ρ. Ф. В, XXI, 197) цілком довільно уважав „дива” за „чорного бога”, лихе божество. — В ц.-сл. і д.-р. мові „дивъ” визначало „мара": „змий бо той из гнЂзда испльзЂ и дивь явлЂашеся”, Прол. 1339 р. 7 січня, вид. ОЛДрП, ст. 306, ще див. Срезн. I, 664; инше значіння — gryphus, дивоглядний хижий птах: „в дивъ превратити” Жит. Влас. Мин. Ч. лютий 213; Срезн. I, 664, порівнює до цього й „дива” „Сл. о п. Іг.”. Гадаємо, що правильніш було-б убачати в „ди— саме цього дивоглядного вістуна лиха, птаха, що у свідомості поетовій ототожнивсь із лихом. Воно, лихо отеє, бачимо в пізнішій повісті, „кличетъ богатырскимъ голосомъ”, Горе Злоч.; „лихо” в нар. голосінні вихваляється: „На чистомъ полЂ Горюшко садилося, | И само тутъ злодійно восхвалялося, | Што тоска буде крестьяном неудольняя” Барс. Причит., I, 290, — порівняймо Дива, що велить прислухатись далекій незнаємій землі (див. Пот. 28). Але, м. б., годилося-б це місце розуміти й конкретно: нічний птах кричить, а Ігоревому військові видається, наче він скликає на нього ворогів.

велить послушать земли незнаемЂ: ВлъзЂ и Поморію и Посулію и Сурожу и Корсуню] „Поморію”, „Посулію” — виправки Оленінові (Письмо о камнЂ Тмутор., с. 25), на їх пристали чисто-всі коментатори, відп. до „Поволжье”, „Посемье”, то-що. Корш одкидає друге й третє и. — Помор'я взагалі — побрежна країна: „пришедше же в не в /174/ кое мЂсто помория (παραλάσσιον) и шатры наша и плъкы наша поставиша”... Олександрія, с. 78. — Тут Помор'я — узбережжя Чорного моря; Посуліє — країна, що межує з степом, з землею незнайомою, невідомою. Сула, Ворскла і Хорол — це прикордонні річки, що відділяли Русь од кочовиська Половецького, од „поля Половецького”. По Сулі Володимир Вел. збудував низку міст й оселив там Словен, Кривичів, Вятичів і Чудь для оборони від наскоків степняків — Печенігів. — Суражь — . стародавнє торговельне місто в Криму, нині Судак. Корсунь, давн Херсонес — місто за дві верстві од Севастополя в Криму, нині руїни В Лавр. „Оньдрею учащю в Синопии и пришедши ему в Корсунь, увидЂ яко ис Корсуня близь устье ДнЂпрьское”, ст. 7; про те, як кн. Володимир захопив Корсунь — під р. 988. Греки пильно стерегли Корсунь Барс. III, 394.

и тебЂ Тъмутороканьскый блъванъ] Потебня і Корш „бълване”. Тмуторокань, грец. Таматарха, згодом Фанагорія, — місто Боспорського царства на східньому узбережжі Озівського моря, згодом Тамань; м. Тм. в. кн. Володимир В. оддав в уділ Мстиславові; як він і Ярослав Волод. померли — Тм. перейшла під Чернігівськ. кн. Святослава. До р. 1078 належала „Красному Роману”, далі його братові, Олегові „Гориславичеві”, дідові Ігоревому; р. 1094 Тмуторокань захопили половці, р. 1114 вони розбили на Дону Печенігів та Торків, і відтоді за Тм. серед руських земель вже не згадують, див. Ламбин, О Тмутороканской Руси, Ж. М. Н. Пр., 1874 р. II; Голубовский, ПеченЂги, Торки и Половцы до нашествія Татаръ, с. 183 — 191. Про Тмуторокань див. Вяз. 370. В. Д. Смірнов не був певний, чи-ж справді існувало князівство та місто Тмуторокань, дарма що літопис і Печерський Патерик яскраво за це свідчать (Виз. Врем. XXIII, 1923 p., с. 15 — 73). Ак. Соболевський має Т. за місто, що стояло в Керченській протоці, проти Пантикапеї; рештки його — Тамань, Изв. ОРЯС, 1921, XXXVI, 38 — 39.

Щоб пояснити „блъвана”, маємо такі гіпотези: ще Савельєв (Изв. Αρχ. Об. I, 168) розумів „нЂчто болЂе замЂчательное каменныхъ бабъ, какихъ цЂлыя сотий находились тогда и доселЂ еще встрЂчаются въ степяхъ южной Россіи... На Таманскомъ полуостровЂ, близь Тмуторокани, почти до прошедшаго (до XVIII-го) столЂтія стояли еще д†колоссальныя статуй, воздвигнутыя божествамъ Санергу и АстартЂ за 300 слишкомъ лЂтъ до P. X. Комосаріей, супругой Босфорскаго царя Перисада. Ихъ то, или одну изъ нихъ могъ разумЂть пЂвецъ Сл. о п. Иг.”. Так думав і Шевирьов, покликуючись на Кеппена (Древн. Крыма, 63, пр. 85); до них прилучились Іловайський (Неск. соображ. о памятниках Тмутор. Руси... „Слово” 1874 р. Львов, № 92 — 94), Пот. 28; але Барс. III, 25, гадає, що це поясніння силуване; він, як знати, схиляється до иншого поясніння Ілов. — саме, що „блъванъ” тут у розумінні польськ. bałwan, хвиля (слідом за Сенковським), в переносному розумінні — протока; остаточна думка Барс. — слідом за Буслаєвим, — що блъванъ стовп, вежа, себ-то в даному разі м. Тмуторокань, його /175/ теця, що її Див попереджує про майбутній руський наскок, Барс. III, 23; инші здогади — менше скидаються на правду. Корш виводив „блъванъ” перського pählävan, герой, що дав у сучасній сартській та киргизькій мовах palvan, baluan, але Меліоранський це заперечував, як і гіпотезу Міклошича, що виводив це слово з турецьк. balaban = величезне, грубе пташеня; Меліор. виводить „блъвана” з орхонсько-турецьк. bałbał = статуя, звідки через дисиміл. bałvan. Ак. Соболевський вважає, що кам'яні баби, відомі в степовій Україні і в Передкавказзі з написом „балбал” зображення предка східніх скитів, швидше Таргитая-Геракла (див. Изв. ОРЯС, 1921, XXVI, с 18 — 25). Корш, заперечуючи міркування Меліоранського, дуже вскладнив справу (див. Изв. ОРЯС, 1902 p., кн. 2; 1903, кн. 4; 1905, кн. 2). Дуже непевна й гіпотеза Смірнова про „болвана”, що в ньому цей учений вбачає „не предмет, не местность, а лицо”, саме атлета, якогось бойця, перебійця (згад. ст. с. 52 — 53).

Але звернімось до д.-руського словного матеріялу в перекл. та оригін. пам'ятках: „жена же его (Лота) бълванъ бы сланъ”, Св. Изб. 1073 р. с. 92 та ин. — визначає стовп грец. στήλη; але поруч із тим, в руських та порусілих пам'ятках = ідол, бовван, статуя (ανδριάς): „Бълвани не въскреснуть” Жит. Андр. Юр., „На стоящемь врху бълванЂ” (ανδριάντι) ib.; „якоже бълванъ без душа”, Срезн. I, 197; у тому-ж розумінні — в Олександрії 1 р. „сътвори... болванъ великъ красенъ”, с. 34; „болвань Александровъ"; „елико имяше мЂдяныхъ болванъ”, 82; „болъвани же бяху мЂдяни бесчислени”, 92 та ин.; „Болвань бо есть ідолъ написанъ осяженъ”, Паис. Сб. XIV в. 49. У Четьї р. 1489: „ув однои вЂре с нимъ, покланяяся скверным болваномъ” (Муч. Дим. Селунск. арк. 55 зв.); у цьому-же розумінні Лавр. 1246 p.: „Посла Батый к Михайлу князю, веля ему поклонитися огневи и болваномъ ихъ”, с. 447, і Пек. 1-й 1540 p., — кажучи про „болванное поклонение”, с. 303. — В українській весільній пісні: „Старший боярин як болван, | Витріщив очі як баран”, Чуб. III, 306, № 794. — Усі ці дані приневолюють нас пристати на традиційне, що його 1-ші ще видавці запропонували, розуміння — „статуя, ідол”, застосовуючи слово б. до якоїсь справжньої статуї, котра оздоблювала була 1 муторокань ( — може κάστρον, що за нього говорить Смірнов). Автор «Слова” міг знати за неї з переказів.

неготовами дорогами] — невторованими; див. у пізнішій традиції: „а Мамай страхомъ встрепетав и велми въстонавъ и рече в собЂ: ,великъ есть Богъ христіаньскый и велика сила его! Братіе Измалитовичи, безаконніи Агаряне, побЂжите неготовыми дорогами”, Скор. Новг. літ. Супр. p., вид. кн. Оболенський, с. 109; „неуготованными дорогами” — в Сказ, о Дм. Ив., що відзначили Снєґір. і Тіх. 30; „Братіе Измаиловичи, побЂжим неготовыми дорогами”, — каже Мамай в инш. сп. Сказ. 1 ред. П. С. Ρ. Л. XI, 64.

крычатъ тЂлЂгы полунощы] „телЂга” — уже в найдавніших пам. ц.-сл. і руськ. мови — в толкув. Микити Іраклійського на Григ. Бог. (Соболевский, Мат. и иссл. в обл. слав. филол. с. 170); „оселъ бо лЂнивъ /176/ подъ телЂгою подпряженъ”, Поуч. Кир. Филос. Изв. Ак. IV, 139. В Лавр.: „веляше въпрячи 3 ли, 4 ли, 5 ли женъ в телЂгу и повести ОбърЂна”, с. 11; „не бЂ слышати от гласа скрипания телЂгъ его”, Іп. 1240 ст. 784 і Новг. 4, с. 226, не без впливу, може, Амартолового: „възмущахуся вси... слышаще гласъ множьства скрипания колесниць”, І, с. 204; „по четыре телеги”, Сказ, об Инд. ц. XV в. Волок. № 309, Истр. 73; Тіх.2 31, покликуючись на Рыбн. III, 197, помиляється. — „Сл.” порівнює вози до лебедів, див. аналог, порівняння бочок до лебедів: „И загогочутъ бочки какъ лебеди, какъ лебеди на тихихъ на заводяхъ”, Рыбн. II, 172. — полунощы = опівночі, пор. „полунощі же въпль бысть” Мθ. 25, 6, Гал. Єв. I, 420 та ин., див. нижче „прысну море полунощи”.

рци лебеди роспужены] у 1-му вид. — роспущени; Ґрамм. „расъпущени"; Дуб. виправляє „распужени”, ґрунт, на читан. Ев. Іо. 10, 12; з ним погоджуються Тіх., Вс. Мілл., Пот., Шамб. — на це й ми пристаємо, погоджуючи з „лебеди” (ж. р.) „Распудити” = розігнати, розвіяти, Срезн. III, 82; „вълкъ расхытить я и распудить овьця” Іо. 10, 12, те саме — р. Ев. XII в., II, 497; „стадо же христово раженеть и роспудить”, жит. Ниф. XIII в.; „зълокъзньный вълъкъ вышьдъ распудить божествьное то стадо” жит. Θеодос., Успенск. Сб. XII в , 82. Відгомін „Слова” — „моимь именемъ и вашею рукою распуженъ будеть князь Димитрей”, Сказ, о Мам. поб., Срезн.; у первісній ред. жит. Олександра Невськ. „по пле[не]нии жъ Невруеви князь великий Александр Ярославичъ церкви воздвигнувъ и градъ исполнивъ и люди распуженныя собра вь домы своя”, Мансікка, с. 8; те саме в особ. ред. с. 134. В Іст. Каз. ц. з цитатою з Єв.: „разпудитъ, аки волкъ овца”, про царя Шигала: „по єдиному всЂхъ насъ до остатка пригубить, мудрых казанцовь, аки бездушныхъ, розпудитъ, аки волкъ овца, придавить, аки мышей горностай, пріесть, аки куры лисица”, ст. 87. — Що-ж до „роспущени”, як це місце читають 1-ші видавці, то на користь їхньої думки доводів можна навести не гурт: „а они несмЂша ся по нихъ роспустити” — себ-то напасти, переслідувати, Іп. 1150 p., с. 401; „роспущены” = переслідувані.

уже бо бЂды его пасеть птиць по дубію; влъци грозу въсрожать по яругамь] — прийнято інтерпункцію Тіх., Вс. Мілл., Пот., Барс.; 1-е вид. „подобію"; запропоновані поправки: Пот. „бЂда... пасеть птичи по дубію” або (156) „побЂда"; Ґрамм. „пасуть"; Дуб”., Арістов „по подобію(Ист. Хр. 1267); Максим., Огон., Петруш. „по лозію"; Веселовськ. „Обида пасеть”... Russ. Revue, 1873, II, 515. Тіх. 1, Барс, та ин. „по дубію"; Тіх. „по добію"; Яковл. „бЂда... под облакы” (= „скликає птиць під хмарами”); Владім., ґрунтуючись на Сказ, о Дм. Ив. „а уже бЂды их пасоша птици крылати под облокъ летятъ": „уже бо бЂды его пacутъ птицы подъ облакы"; Корш виправляє тільки „по дубію”.

Всі оці поправки залежать од того, що саме визнавати за підмет чи „бЂды”, ачи „птиць” (зб. „птичь”); „бЂды” — може бути тільки відм. родов. однини, /177/ або наз. та винув. множ., тоді — поправка „пасуть”, або-ж зам. „бЂды” — „бЂда... пасеть"; воліємо вбачати підмет в „птичь"; „подобію” палеографічно можна виправити тільки на „подубію”. Пристаючи цілком на цю поправку, залишаємо все инше без непотрібних змін: пасти — не „годувати”, як гадав Пот. 29, а „стерегти": „яко овца во адЂ положени суть, смерть упасетъ я” Симон. Пс. 48, 15 (I, 326), те саме Пог., Болон. Пс., 238; 22 І „Господь пасет мя и ничесоже мене лишит”, 129, Бол. 101; отже відкидаючи завваження Смірн. II, 8 Вс. Міллерові за те, що він подав приклада дієсл. „пасти” без „ся” — маємо „птичь” за підмет, „бЂды” — за предм. і перекладаємо разом з Вс. М. і Дуб. „птахи по деревах вистерегають його нещастя” (його лиха); це гармонює і з дальшими реченнями, що змальовують, як звірі та птахи чекають кривавого бенькета.

„Дубъ” = ξύλον, дерево взагалі, див. Ис. в Толк. Прор, 7, 2, Евс.; в Парем. — перекладено „древо"; „вЂя отсЂкааху от дубія” (εκ των δένδρων) Марк. II, 8, Ев. Юрьевск. 1118 — 28 р. Мстисл. та инш. Єв. XII і XIII в., Амф. І, 760; „дубіе молодое”, Пек. 1-й л. 1471 p., с. 239.

въсрожать] — викликало різні поправки й толкування, бо в д.-р. літ. воно поодиноке: ніде, окрім „Сл.”, воно не трапляється. Снєґір. „върожатъ” (110, пр. 18), за ним — Корш „ворожать"; за Вс. Мілл. — од „въгражати” = наводити грозу, загрожувати (пор. „въгражает тужа” Григ. Наз. XIV в., Срезн. I, 330); Пот. „въсрашають” (прийняв Орл.) або „въсорошають”, ж зам. ш поставив переписувач, як у „пардуже”, 31, 156 (пор. „БесЂда многоклятвъникъ не точію власы въсрашаетъ, къ слухома стужает” Панд. Ант. XI в. (= άνορθούν); „съмятено вьсе и въсрашено” (= άνώμαλον) Γρ. Наз. XI в., Срезн., I, 419; „не въсорошися, ни ражьжися”, Панд. Ник.; отже „вовки збивають, зворушують грозу”. Огон. вбачає тут у „въсрожити” verbum denominativum од „срогъ”, terribilis, що наближається до думки Вс. Мілл., але мало переконує. — Сенс — „вовки підіймають грозу”.

Яруга” — слово відоме в давній мові тільки з „Сл.”, де воно трапляється тричі; див. Срезн. III, 1663. За „Опытом областн. великор. словаря” р. 1852, — струмок, байрак (рівчак поміж горами); на Курщині — яр, порослий лісом, Тіх. 75. Див. вище.

Гроза” — згадувана й тут, і далі, — засіб зупинити увагу читачеву 1) на жахливих умовах, за яких почато боротьбу з Половцями і 2) на удалі Ігоря та його війська, що не злякалися й цього зловісного віщуна поразки. Як схоплювали розумом грозу письменні сучасники Ігореві та найближчі їхні нащадки? У Флавія Ідумеї приходять на допомогу зілотам, але здобувши одсіч од первосвящ. Анана й Ісуса, „невидяще помощи от звавшіих. Стоящем же им окрестъ стЂнъ приключися в нощь буря неизреченнаа и громи части и страшни, и земля трясашеся ревуще, яже вся быша знаменіа на пагубу”, кн. 4, Вол., арк. 120. — Із 1-го Пск. літ. видко, яку вагу надавали грозі воєводи: “...и паки онъ невЂрникъ христіянскія вЂры князь Витовтъ нача лестьми /178/ своими льстити Вороночанъ о перемирьи, занеже въ то время въ нощь бысть туча грозна и страшна велми, молнія и блистанія и громъ страшенъ зЂло, и взя перемирье съ Вороночаны; и Вороночане послаша вЂсть ко Пскову, и онъ взя перемирье, убоявшеся страшныя и грозныя тоя туча” р. 1426, с. 204; пор. до 207, 217 та ин. Перед одним роком, коли Вітовт облягав Псков, 16 вересня, р. 1425 „внезаапу найде туча страшна и грозна, и дождь силенъ, и гром страшенъ, и млъніа безпрестани блистая, яко мнЂти уже всЂмъ отъ дождя потопленымъ быти, али отъ грому каменіем побіенымъ быти, или от млъніа сожженымъ” 2-я Пск. л. с 25. Пор. сюди далі „быти грому великому, ити дождю стрЂлами”... і прим.

Чом стародавня руська людина страхалася грози, це, мабуть, можна пояснити не тільки рештками поганського світогляду, ба и тим, що христіяни мали грім та блискавку за ознаки „гнева божия”, ґрунтуючися на кн. Исхода, гл. 9, 22 — 34: Мусій з наказу Божого простягає руку — „Господь же дасть глас грома и градъ и огнь течяше по земли... 6Ђ же градъ и огнь горяше въ градЂ”... На прохання Фараонове, що він покаявсь у гріхах, — Мусій „въздвиже руцЂ свои къ Богу и престаша громове”... Остр. Б. 1581 p., арк. 29. В Толк, прор., після ст. II, 10 — 13 Іоїля, отак пояснюються „знамення": „Се мню и дЂлы събывшеся многажьди, гласъ бо божій есть громъ, солньцю же и мЂсяцю видЂли есмь многажди въшедъ свЂтъ и помьрьцающа оба, и звЂзды потухшя мьглою сухоты бездъждьныя, и земля трясущися гнЂвъ божій являеть, нЂсть бо ни єдино слово божіе праздно дЂло, нъ еже речет, то ту абіе дЂло съ нимь” (Туницкий, кн. 12 мал. прор., с. 37); там-же після II, 16 — 21 Іоїля: „и симъ тожде повЂдаеть: гласъ господень громъ наричеть и трусъ небу и земьли божій гнЂвъ являеть, бывшій на них”... (с. 43). Апокаліпсіс надає не аби-яку вагу громові й блискавиці; тут читаємо: „и быша громи и блистания и глас трусь”... — толкування: „вся прЂже концины страшная знаменіа являеть”... Апокал. XII — XIII в., арк. 40 зв.; у розд. 33 — „о церковныхъ прогонениихъ пьрвЂйшихъ пакы при антихристі;” читаємо: „И отвьрзеся церкы божия на небесЂхъ и явися крабии завЂта божия въ царствии его, и быша блистания и глас и громи труси и градъ велии , арк. 53 зв.; „молния свЂтлость являеть достойныхъ, громи же страхъ божия пришьствия”, 25 зв.; „И 7-й ангел излия фиаль свою на аерось, изиде глас велий изъ церкве от прЂстола глаголя, и быша блистания и громи”... В толкув.: „мълния же и громи и гласи пристрашное будуціее Христово пришьствие являеть”, арк. 74 зв.

Громник підтримував віру в те, що гроза начеб-то має якусь вагу, знов-же не хто, як він лякав цим природнім явищем; напр. „аще въ дне гром или млъніе, велици болЂри въ рати погибнут на въстоцЂ, и въ море мятеж; аще ли в нощ — рождающи жени измрут и напрасна съмръть”, або: „аще ли въ дне гром будет или млъніе, то духове многы повЂдует и глад, и рЂкы исплънЂются и юнымь погыбЂль”...; „аще въ дне гром или млъніе, болЂзнь и съмърть повЂдуеть, скоту мор будеть”, або: „въстануть на царя и погибнет”, або — „разбойници въстануть и убийства”, /179/ то-що (Перетц, Мат. к ист. апокр. I, Громник, с. 57 і дд.). Отже ясно, звідки взялося повір'я, що відбилося в укр. прислів'ях: „хай його поб'є те, що в хмарі гуде”, „бий тя сила божа”, „хай його гнів божий поб'є” (Номис 73 — 74): справа тут, мабуть, не в „поганській” мітології; дослідники, студіюючи народню творчість, звертали на неї занадто вже велику увагу.

орли клектомь на кости звЂри зовутъ] пор. д.-р. і укр. „клекотати” — про орлячий клекіт: Іп. р. 1249 „орлом же клекьщущим и плавающимь крилом[а]”, ст. 802; „двЂма орлома клекчющема” або „орлома клекчющима обойма” Амарт. ; „мы же Рахмани... послушаемь гласъ сладкихъ от птиць и орля клектания”, Хроногр., Барс. III, 361; „орли заклекотали”, Максим. Сборн. у п., с. 10. — „на кости” = на бойовищі: „и ту костію падоша” Новг. 4-ий, с. 214; „ста на костех” — Сказ. о Мам. побоище, Шамбин. с. 34, 119. Автор „Слова”, кажучи про орлів, може, мав на оці ту саму картину, що її дали згодом укр. думи на забитого: „Налетять орли хижі, стануть жалковати, А ворони налетять, дай стануть здобичи ждати піджидати”, Макс. Сборн. у. п. 62, або „Орли сизопері налітали, | З лоба очі висмикали, | Вовці сірохманці набігали, | Тіло козацьке рвали; | По тернам, по прикмітам | Жовту кость жвакували” | , Цертел. с. 7.

лисици брешутъ на чръленыя щиты] Лисяче брехання або виття так само, як вірить народ, віщує лихо; також і лисиця, перебігши дорогу, Огон. 49; „червленые” себ-то червоні щити — у норманів-варягів і в Руси, див. і д.-р. міньятюри; напр. в Сильвестр. Збірн. XIV в., в лицев. житії кн. Бориса та Гліба; ц.-сл. „чръвьнъ (Парем., Ис.), „Чръвленица” (Толк, прор.) = грец. κόκκινος; „Червленые щиты” — подибуємо в „Сл.” далі: „Русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша”, „храбріи Русичи преградиша чрълеными щиты”. — У Амарт. трохи инакше: „Овы за златыми щиты и с златыми копій”, I, 558; в Іп. р. 1231 „блистахуся щиты и оружницы подобни солнцю”, ст. 765.

О, руская земле, уже за шеломянемъ еси] Корш: „уже за шеломеньми еси”. Шеломя — взагалі підвищення, гора, горб; за Татіщевим, конкретно Ґрамм. зазначав на село Переяславського краю, прим. 57, с. 140, але переклав він „за высотой”. Бутков убачав тут Ізюмський високий курган, Гербель пішов за ним, та це непотрібно: подане речення це рефрен до двох частин „Сл.” і зосереджує нашу увагу на Ігоревій дружині, що залетіла далеко в степи. За шеломянем = за горою, себ-то вже далеко, звідки не видко рідну Руську землю. В літоп. звичайно: Іп. р. 1151 „поиде Гюрги за шоломя с полкы своими” (Хл. і Поґ. „за соломя”) ст. 435; „наворопници (передове військо) же перешедше Хоролъ взиидоша на шоломя” р. 1184, ст. 635; „Ђдуще по шоломени оминуша”, 636. У пізній історично-поетичній традиції: „нечестивый же царь Мамай съ пятьмя князи большими взыде на мЂсто высоко, на шоломя, и ту сташа, хотя видЂти кровопролитие человЂческо и скору смерть”, Никон. л. П. С. Р. Л. IV, 112; „и выступиши Татарская сила на шоломе и пойдоша съ шоломяни” Ск. о М. поб., Ник. л. /180/ П. С. Р. Л. XI, 58. В великор. епіч. традиції: „выЂдёшь ты на шеломя на окатисто”, Кир. 3, с. 46; „шолумя роскатисто” Мат. собр. в Арх. губ. 1901 г. А. Марковым, А. Масловым и Б. Богословским, 4, 2, Терск. берег, 1909, с. 45; Єрмак — „ПріЂзжалъ на гору на высокую, | На тое на шеломя оскатное”, Рыбн. I, 103 (двічі), 104; „Выехал Илеюшка шеломя окатисто, | Да на тоже шоломя — круту гору”, Григ. III, 489; „на шеломи было окатистом”, 84; шоломя о. — 504, 505, 607, 612: Марков, сс. 438, 445, 502. „Дала сь мене, моя мати, за високі гори” Чуб. V, 537 — визначає те саме: далеко.

Длъго ночь мрькнетъ; зоря-свЂтъ запала; мъгла поля покрыла] — у 1-му вид. „Длъго. Ночь мркнетъ, заря свЂтъ запала”... Пожарськ. перший сполучив „Длъго” з дальшим, за ним — инші. Яковл. „Длъга ночь”... Зоря — Пот., Голуб. (Киев. Ст. 1884 серпень 712); Лонґ. 173 має за род. відм.; „мьркнути” = obscurari, σκοτίζεσθαι потьмаритися: „слъньце мьрькнеть и луна не дасть свЂта своего” Ме. 24, 29, Остр. Єв., „мерьче слнце” Лук. 23, 45, Гал. Єв., Срезн. II, 231; також в Іс. 13, 10, Пар'ем., Евсеев; отож перекладаємо: „довго ніч перебуває в темряві”.

Зоря-свЂтъ” синонімічні слова, вжиті як „путь-дорога”, „рід-плім'я” в нар. традиції або в ц.-сл. — „вЂтръ - сЂверъ” Супр. р. 67; пор. грец. — φως в пер. Ісайї 2, 5 = „свЂтъ”, а 4, 5 = „заря”, Евсеев 112; церк.-сл. „заря” = λαμπρότης Ис. 60, 3 Парем. (у Толк, прор. = свЂтлость), Евсеев; „нЂкоторая солнечьная заря” Амарт. 97; „блистаашеся заря”, Олександрія І р. с. 39; див. ще Срезн. І. Але в Іп. літ. звичайно „зоря": „по зорямъ” ст. 320 і 400, „в зорЂ” (Хл. Поґ. „по зори”), ст. 507.

запала” — одні виправляли: Вс. Мілл. 199 „запяла”, Пот. „заповЂдала"; инші розуміли: „запала”, себ-то пропала, Ґрамм., Бусл., Огон. та ин.; деякі — „зайнялась” — Яковл. та ин., перефразовуючи, але не перекладаючи. Корш — „заря съ свЂтъмь запала”. Найприродніше розуміти — „зайнялась”, пор. дієслово „палати”, з похідними (див. вище „съпала умь похоти”); додаємо приклади: Флав. кн. 5, Вол. „палаше пламень , арк. 178; „располЂвшюся огню всюда”, 202 зв.: „огнь заполяше по храмом”, кн. 6, арк. 207; „устремленіа ратнаа палаху паче пламене , арк. 210; „палающу пламени въста буря от сЂвера страшна”, кн. 7, арк. 256. — Наступ руських почавсь удосвіта, пор. Іп. 1151 p.: „утрии же день в пятницю яко зорЂ почашася займати”, ст. 436.

мъгла” — досвітній туман, на сході сонця; „аще ж и кто въставъ, мъглою неможаху видЂти”, Флав., кн. 3, Вол., арк. 86; Іп. л. „и бысть въ тъ день мьгла велика... богъ разгна мьглу и бысть ясно”, ст. 466.

„щекотъ славий"] — цвірінькання; у Срезн. III, 1609 — приклади тільки з „Сл."; в усній традиції: „Не слыхалъ свисту змЂинаго | И щектанья соловьинаго”, Рыбн. III, 26; „защекталъ то по соловьиному”, там-же. Див. вище до „абы ты сіа пълка ущекоталъ”. Ранішній спів соловейка вдосвіта — в укр. пісні: „Ой без милого соловейка і світ /181/ не світає”, Метл., с. 5; але коли розвиднюється, спів його звичайно припиняється.

говоръ галичь убудися] Пот. „галичи”, але „галичь” — „галиць”, р. в. мн.; можливий і прикметник од того самого слова. В 1-му вид. „убуди"· Даремнісінько, здається, Огон. 51, — покликуючись на „Ярославнынъ, гласъ слышить”, себ-то „слышится”, „бога издраилева убоять”, себ-то „убояться” (Супр. 239), — доводить, що „-ся” тут і непотрібне: в обох прикладах — помилки переписувачеві, що їх треба виправити; Вс. Мілл., Пот., Барс., Яковл., Корш — виправили „убудися”, що палеографічно дуже скидається на правду, коли припустити, що в одному з списків-предків проминуто надрядкове, невиразно написане с.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.