Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
V. Перша битва.
С заранія в пятокъ потопташа поганыя плъкы Половецкыя] пор. в Іп. р. 1185 „заутра же пятъку наставшу, во обЂднее веремя, усрЂтоша полкы ПоловЂцькиЂ”... „и Русь же дошедше вежь и ополонишася”... ст. 639 — 640. Нагадаємо, що „потопташа” — вислів в аналогічних випадках у літопису звичайний: „абье Мьстислав сшибеся с полкы ихъ, и потопташа середини полкъ”, Іп. 1174, ст. 576; „Половци же видивше устремишася на нЂ и сразишася с нимь, Русь же потопташа Ђ” 1180 p., ст. 623; 1195 р. — „стяги Олгови потопташа”, ст. 691; „Полочани... удариша в тылъ полка Мьстиславля и потопташа и”, ст. 692; „Олегъ же Святославичь видивъ, ажь ПолочанЂ потопталЂ стяги Мьстиславли и възвратишася к нимъ”, там-же. В пізній літер, традиції: Турки „потопташа гражанъ”, Нест.-Исканд., Пов. о Царьг., 1886 р. с. 34. Що в 1-му вид. написано „пяткъ” і в Кат. сп. „пякъ” це пояснюється тим, що в Мус.-Пушк. рукоп. це слово написано було з невиразним виносним т (пор. „ пяткъ” Іп. л. ст. 530), отож як робили Кат. копію, його й не помітили, а до тексту вид. р. 1800 його хоч і внесено, але недбайливо; див. ще „в пя(к”, Іп., ст. 651, прим. 32 (1185 p.).
рассушяся стрЂлами по полю, помчаша красныя дЂвкы Половецкыя. ] В тексті йдемо за поправкою Тіх. та Пот., що її стверджують записи Маліновськ. „рассушя(с”. „Расутися” = розсипатися, розвіятись, пор. „тако и жидове рассушяся от лица Христова”, Толк. пс. XII в.; „Расушася кости ихъ при адЂ” Пс. 140, 7 там-же, Срезн. II, 96 і III, 173. В літоп. р. 1068 „се Половци росулися по земли”, Іп., ст. 160, Лавр, і Соф. I, 142; „Татарове же разсунушася по земли” Лавр. та ин., Дан. Заточн. „сій (воїни) яко ловцы рассыпашася по земли” — нові заміни. Образ „розсипатися стрілами” — в нар. традиції також змінено: „И тутъ воры разбойники испугалися, | По дикой степЂ разстрЂлялися” Чт. О. И. и Др. Р. 1859 p., III, 127.
красныя дЂвкы] сполучення звичайне для XI — XII вв., пор.„не сквьрньная агница... добрая дЂвъка Θекла” Стихир. XII в. й ин. „Красьно отроча”, „уношя красьнъ зЂло” Изб. Свят. 1076 p.; „отъврати очи твои отъ жены красьны”, Панд. Ант. XI в. Срезн. I, 1318. Іп.: „жену красну вельми” ст. 284; у велик. піснях — Тіх.-Мілл. „препусти мнЂ ту дЂвку красную”, 34; „с красных девок повенечное”, Милл., Ист. п. 196; Шейн, Вел.: красная девка №№ 365, 554, 398, 1642 та ин.; в українських — /183/ красна дівка, красні дівки, Чуб. І, 91; V, 102, 267, 623 та сила ин.; у білор. — красна дзейка Носов, 221; Шейн, Б. п. 342, 395 та ин.; Шейн, Мат. I, 127, 174 та ин.
а с ними злато и паволокы и драгыя оксамиты] „паволока” — коштовна тканина, може, шовкова або грезетова, див. Срезн. II, 855. Часто в д.-р. пам. перекладних та оригін.; у Флавія „вЂшающе по вратом вЂнцЂ и паволокы радощями” кн. 4, Вол. 119 зв.; „паволока вавилонска”, кн. 5, арк. 155 зв. та кн. 7, арк. 241 зв. — „в поволочитыя ризы"; „ризы и паволокы” кн. 6, арк. 211 зв.; в Сказ. про Девген., „а гдЂ сестра ваша ходитъ и тутъ изослано паволоками златыми”, ПСтРЛ, II, с. 381; „паволокы” бере Ігор у візантійців; Новг. 4-ий 944 р. с. 30, 32; „и дарми многыми одариста я (В'ячеслав і Ізяслав Угрів), и съсуды и порты, и комонми и паволоками”, Іп. р. 1151, ст. 419: за „паволокы” згадано серед инших коштовних речей, пограбованих, як забито кн. Андрія Боголюбського р. 1175, Іп. ст. 592; „паволока испещрена на многими шелки” Дан. Заточн., с. 12 та ин., див. приклади у Срезн. II, 855.
„оксамитъ” — грец. έξάμιτος, саєтовий грезет з мережкою, саєта, оксамит, див. Срезн. II, 653; „плотная бархатная атласистая парча по золотой и серебряной земле, с травами и разводами, местами шитая золотыми и серебряными петлями, иногда двойными”, єп. Савва, Указат. патр. библ., додаток с. 2; вельможні особи вживали її для розкішного святочного вбрання: кн. Володимира Васильковича „увиша оксамитомъ со круживомъ, яко же достоить царемь” Іп. 1288 p.; боярин каже до забійці Андрія Богол.: „ты нынЂ в оксамитЂ стоиши, а князь нагъ лежить” 1175 p., ст. 590 — 1. — Затрималося в укр. нар. пісні, як назва коштовної матерії: „моя дівка багатирка: В будень ходить в сріблів злоті. | В свято ходить в оксамиті” Чуб. III, 464, № 27; „ти в аксамиті, а я в сірій свиті”, Чуб. V, 1017; „з червоного аксамиту намет напяли”, 1016; „чорний оксамит” 781, і Ант.-Драг. I, 183.
орьтъмами и япончицами и кожухы начашя мосты мостити] ортма — одяг; Макс. наближує до Половецького „артмакъ” (Укр. 104, пр. 13); Меліоранськ. виводить з турецьк. кореня ört — (вкривати), звідки örtmä, покривало. — „япончица” — накидка, капюшон, запозич, з турецьк. japanča або japunča (звідки серб. jапундже, польськ. opończa, укр. опанча), що відзначив уже давно Березін; у д.-р. повстало й здрібніле. — „кожухы” — хутряна одіж з широкими, але короткими рукавами; від полов. XVI в. звичайно звуть „шубою"; слово, відоме в старовину: „тръговыа кожюхомь дЂлательница” Амарт., I, с. 565; в Студ. Уставі, відомому в нас од XI в. див. Срезн. 1, 1246; у пов. про Девген. стратиг „дасть кожуховъ 50..., а теща подасть ему кожуховъ 20”, Карамз. И. Г. Р. III, прим. 272; „от кожь устроеныя ризы же и мантиЂ, яже кожюхы вЂсть нарицати обычай” Уст. 1193 p.; шатний — „кожюх оловира Грецькаго и круживы златыми плоскыми ошит” — в Іп. л. 1252 p., ст. 814. /184/
мосты мостити...] — вислів, звичайний і в давн. і в усн. творчості: „й рече Володимеръ: требите путь и мостите мост”, Лавр. л. р. 1014, с. 127, Новг. 4-ий „мосты мостите”, с. 97; „и повелЂ мосты мостити на Дону”, т.-же, р. 1380, с. 317 (Пов. о Мам. поб.); „Да того же лЂта по всЂмъ городомъ мосты мостили и дорогы чистили” Новг. л. вид. 1879 p., с. 120; „улици мостили новымъ мостомъ улицу”, 76, себ-то клали новий поміст на брудному місці, як у „Сл.”. — В усн. традиції: „через ті річки мостять мости, Мостять мости да все головками” Макс. Укр. нар. п. I, 116; „Рукой онъ коня повелъ, | А другой началъ мосты мостить”, Рыбн. I, 47; „И черезъ рЂченьку мосты они мостили”, Барс. Причит. III, 126. „Надо мост мостить, серебром гвоздить”, Шейн, Мат. І 1, 32; „Царівно, мостіте мости”, Чуб. III, 83; „а ми мости помостимо, по пуд гряззю положимо”, Чуб. III, 42 — 43; (пор. „по грязивымъ мЂстомъ”, себ-то болотяним, грузьким; „грязивая рЂчка”, р. 1485, Срезн. І s. v.); „його тестенька любить, | Йому мостоньки мостить” Голов. IV 220; „Марусенька і помостила мости | 3 калинової трости”, Чуб. IV 416; також Голов. IV, 409; Чуб. V, 509; „Яж табе, милая, масты мащу”, Шейн, Бел. п. 201; про символічне значіння — див. Пот. Об'ясн. млр. и сродн. песен І і II, покажч. Схоже місце в укр. пісні-колядці: „мостила мости жуковинами... | Вберала ліси паволоками, | Сіяла поле дрібнов жемчугов”, Голов. II, 87; IV, 73, Пот. Об'ясн. I, 136.
и всякими узорочьи ПоловЂцкыми] „узорочие” = „драгоценные вещи или ткани с литыми, резными, ткаными или шитыми узорами; вообще драгоценные вещи”, Срезн. НІ, 1171. Це слово звичайне в пам. д.-р. письм., напр.: „Приде Олегъ к Києву, неся золото, и паволокы, и овощи, и вина и всяко узорочье” Іп. р. 907, ст. 23; ще приклади: кн. Андрій, збудувавши церкву, „жемьчюгомъ украси ю многоценьнымъ и всякыми узорочьи удиви ю...” Іп. ст. 582 (в Лавр., с. 364 і літ. Переясл. Сузд., с. 83); р. 1175 „выимаша золото и каменье дорогое и жемчюгъ и всяко узорочье”, Іп., ст. 589; р. 1183 погоріли „узорочія”, в ц. у Володимирі, ст. 630; „копимь сребро и соболи и ина узорочья” 1-ий Новг., р. 1193, вид. р. 1888, с. 167; те саме Соф. I, 169; Новг. 4-ий, с. 175 та ин. В пізній літер, традиції — теж: „со всЂми его благими узорочьи” Іст. Каз. ц. с. 4; „и обогатися Казански царь велми узорочьи безчисленными драгими, златом и сребромъ и конми, и доспЂхи и оружиемъ и полономъ”..., с. 28; „убози вои... наполнишася всякого узорочья до воли своея”, с. 162 і частенько; „казаки государевыхъ воеводъ даруваша соболми, лисицами, бобрами, і всякими иными узорочьи дорогими”, Строгон. літ. Сиб. л. р. 1907, с. 76; „его дочерямъ всякое узорочье покупай” 2-ий лист од Ів. Грозн. до кн. Курбського, Р. Ист. Библ. XXXI, р. 1914, с. 120; „И въ полстола царь Давидъ рече гостямъ-заморянамъ: ,есть ли у васъ узорочье и такая вещь'“. Пов. о ц. Дав., р. XVII в., ПСтРЛ, III, с. 65 (bis). Сполучення всіх трьох коштовних речей, згадуваних у „Сл.” — маємо в Іп. л. р. 1164 „...Присла царь дары многы Ростиславу, оксамиты и паволокы и вся узорочь[я] /185/ разноличная”, ст. 522. — У переносному загальному розумінні (= оздоба, окраса) — це слово застосовувано и до людей: „Братіе моя милая и дружина ласкова, узорочье и воспитаніе Резанское”, або „удальцы и рЂзвецы узорочіе Резанское” та ин. — у „Пов. о разор. Рязани” Срезн., Свед. и зам XXXIX, с. 89 та ин. Потеб. 34 уважає слова „и всякыми — Половецкыми” за пізнішу глосу або вставку, що її зробив сам-таки автор, а переписувач поставив не на місці, зам. „и кожюхы и всякыми... Половецкыми начяшя”, тільки-ж Пот. зразу-таки застерегає, що в давн. пам. слова можна було і так розставити.
Чрълень стягъ, бЂла хорюговь, чрълена чолка, сребрено стружіе...] — перераховується здобич, що її захопили руські в вежах Половецьких після першого бою, вона припала Ігореві, як проводиреві. — „стягъ” — див. попереду. — „хорюговь” — запозичене слово монгольськ. „оронго”, д.-ц.-сл. „хоржгы” з діялект. hоронго, прапор (Меліор.); можливо, корогва була за прапор для окремого загону; у Флав. — часто: кн. 5, Вол., арк. 145 та ин., „возносоша хоругви кесаревьскыя”, „хоругви от'емше”, кн. 6, арк. 20 зв.; Тит. ...„возложи нань вЂнець злат и гривну злату и вда ему долго копіє злато и хоругвь сребрену”, кн. 7, арк. 229; в Іп. р. 1235 „Данило же... постави на нЂмечьскых вратЂхъ хоруговь свою”, ст. 778; „возлЂзоста два татарина на город с хоруговью”, ст. 853; „Туже Марцелъ хоругве своее отбЂже”, ст. 725; „аще Руская хоругвь станеть на забролЂхъ” ст. 757 та ин. чрълена чолка = бунчук, в Іп. р. 1172 „и бысть сЂча зла; и потяша и стяговника нашего, и челъку стяговую сторгоша (съ) стяга”, ст. 558. — сребрено стружіе = спис, власне ратище до списа; трапляється ще в „Сл.": Всеслав „дотчеся стружіемъ злата стола Кыевскаго"; у Флав. „и абіе воини обуимше я біахут стружии”, 2 кн. Вол., арк. 61; „Римляне же привязывающе сръпы къ стружіем отрЂзываху мЂхы”, кн. 3, арк. 83; „есть же распятие Господне къ востоку лиць, есть же на камени высоко было, яко стружия выше” Дан, игум. ред. Норова р. 1864, с. 27, вар. з Мак. Мин., вид. Веневит., с. 19.
Дремлеть в полЂ Ольгово хороброе гнЂздо, далече залетЂло] пор. Іп.: „и рече Игорь ко братома и к мужемь своим... ,нынЂ же поЂдемы чересъ нощь...'; и рече Святославъ Олговичь строема своима: ,далече есмь гонилъ по Половцехъ, а кони мои не могуть; аже ми будеть нынЂ поЂхати, то толико ми будеть на дорозЂ остати'. И поможе ему Всеволоді, ако же облечи ту; и рече Игорь: ,да не дивно есть разумЂющи братья умрети', и облегоша ту”, ст. 640 — 641. — „Ольгово хороброе гнЂздо” — хоробра князівська сім'я, рід кн. Олега; пор. далі „не худа гнЂзда шестокрыльци” (кн. Ингварь, Всеволод и все три Мстиславича”); далі — розвивається це порівняння. Пор. у Сказ. о кн. Дм. Ив. „Братія и князи Русскіе, гнЂздо есмя были великаго князя Владимера Киевскаго, не въ обидЂ есми были пороженію ни ястребу, ни кречету, ни черному ворону, ни поганому сему Мамаю”, Тіх., с. 32. /186/
не было оно обидЂ порождено] У 1-му вид. „небылонъ"; Бусл. і Тіх., ґрунтуючись на поданому парал. місці з Сказ. о Дм. Ів. виправили „не было въ”..., — на це пристали Весел., Огон., Малаш., Корш; Вс. Мілл. „не было къ"; Огон. здогадується, прим. с. 54, що спочатку було „не было ни обидЂ"; Владім. — не было оно [къ] обидЂ”. Уже Шішков убачав тут недоладньо розкрите „не было оно”, що обґрунтували Козл. та Барс.; на їхню поправку и ми пристаємо, гадаючи, що палеографічно її доведено. Тільки-ж і „въ” має за себе паралельні місця: „и се в тузЂ сей многа лЂта во обидЂ есмя” Сл. Адама к сущим в аде, Унд. 575, арк. 93, Увар. 316, арк. 156; вар. у ПСтРЛ. III, 12: „уже бо солнце наше зайде ны и во обидЂ всимъ остахомъ”, плачуться новгородці по смерті кн. Мстислава, р. 1179 Іп., ст. 610; „аз всЂм во обиде есм”, Мол. Дан. Заточи., сп. Унд., Миндалев, 165. Але „обидЂ” може бути й без прислівника, як завважив Пот. 35, от-як „избивая гуси... заутроку, обЂду и ужинЂ”, пор. „повергоша поруганью” Іп. л., отож це місце випадає перекласти „не було воно породжено для зневаги”... „Обида” — див. Срезн. II, 502 і далі.
ни соколу, ни кречету, ни тебЂ чръный воронъ] Порівняння — і заперечні і позитивні до птахів маємо в „Сл.” раз-у-раз; тут за Пот., „ні соколові й кречету, тим менш — чорному крукові”... — „Кречет” — це одна з пород сокола, що визначається не аби-якою силою і чималенька завбільшки. „А что поймали на ВологдЂ кречеты и сребро и бЂлу”... Догов. р. 1318 в. кн. Юрка з в. кн. Мих. Яросл. Срезн. I, 1321; „Кречату егда пута разрЂшатся, тогда онъ напущается на стада лебединыя и побиваетъ утята, летая по тихимъ заводямъ”, Дан. Заточн. в оброб. XVII в., Шляпк. с. 68. Р. 1476 кн. В. Шуйський в Новгороді подарував ц. Іванові Вас. „2 кречета да сокол” разом з иншими коштовними подарунками, а посадник (?) Казимер і собі 2 кречети. Новг. літ. за Αρχ. сп„ с. 54; 1-ий Соф. 16; цінували кречетів за Литов. ст. 1588, — червоного — 6 p., білого — 5 p., сірого — 3 p., a це була сума таки величенька; р. 1584 — 85 „Дано кречатникомъ... за два кречата под красные молодики по сукну доброму, цена по два рубли сукно”, Расх. кн. Срезн. I, 1321. В народній усній традиції — таке саме зіставлення, що й у „Сл.": „не видали сокола и кречета перелетнова” Кирша, с. 66, і див. покажч. (6 разів); „Не ясен сокол перелетывал, | Не белой кречет перепархивал, | Приезжал добрый молодец старый козак Илья Муромець” Этн. Сб. VI, 92; пор. Рыбн. III, 147, 158; „Вот тебе 12 ясных соколов, | Вот тебе 12 белых кречетов”, Кир. II, с. 85. Володимир князь загадує Василеві Казимировичеві їхати до Батия в Орду, кажучи: „А да свези где ему ноньце подароцьки: А во первых де двенаццэть ясных соколоф, | А во фторых то двенаццєть белых лебедей, | А во третьих то двенаццэть да серых крецятоф”, Григор. III, с. 296, 297, 298, 301.
„Черный ворон” — в Іп. „вранъ черьный” ст. 187; у Задонщині — „черному ворону” (сп. Унд.); в усній великор. традиції — часто: Кирша, 86, 88, 122 та ин.; Григ. I, 35, 207, 210 та ин.; III, 21 та ин.; /187/ Марков, 93, 159 та ин.; Миллер, Ист. п. 558, 561, — Гильферд. 917; Рыбн. III, 53 та ин.; Шейн, Вел. №№ 986, 1147, 1154, 1172 та ин.; в українській пісні — чорний ворон: Ант.-Драг. I, 24, 85 та ин., Чуб. I, 149, 596; V, 86, 372, 454 та ин.; те саме в біл. піснях — Шейн, Мат. І, 1, 184, 420 та ин. Так само як у „Сл.” ворог = чорний крук в усній традиції: Ілля Муромець — „насмотрЂлъ НевЂжу во чистомъ полю, Летаетъ НевЂжа чернымъ ворономъ...” Мати Добринина говорить до сина:
„Невежа то среди дня летает черньга вороном, | По ночам ходит змеем Тугариновым, | А по зарям ходит добрым молодцом, | Берегись ты от Невежи, чорна ворона”, Рыбн. II, 13, 14, 16; III, 70. Крук — лиха ознака і в „Пов. о Горе Злочастье": „злое Горе напередъ зашло на чистомъ поле молотца въстрЂтило, учало над молодцемъ граяти, что злая ворона над соколомъ”, Симони, с. 46, ст. 352 — 355; пор. в українській пісні — чорний крук — симбол лиха, Чуб. V, 784; в білоруській — „Ой у леси черны ворон граче, | А мне молодому головку оплаче”, Шейн, Мат. I, 1, 470. — Поганый Половчине: „поганство” Половців пояснювано : 1) тим, що з них погани, не христіяни і 2) тим, що „и нынЂ — каже літописець, — „при насъ Половци законъ дЂржать отець своихъ, кровь проливати, а хвалящеся о семъ, и ядуще мертвечину и всю нечистоту, хомякы и сусолы, и поймають мачехы своя и ятрови и ины обычая отець своихъ” Іп., ст. 11; Лавр., с. 15; Тверск. П. С. Р. Л. XV, с. 25 та ин. — В літопису „поганый” застосовувано до низки народів та вір: „поганыя измаильтяны” ст. 716, „поганЂЂ половьцЂ” 637, „поганыхъ болгаръ” 590, „поганыя бохмиты” 620, „поганых татаръ” 786; у Задонщині, опріч останнього сполучення — ще й „поганые бусурманы”, „хиновя поганые"; в усній епічній традиції — звичайно „татаровя поганые”, що заступили инших стародавніх ворогів Руси.
Гза бЂжить сЂрымъ влъкомъ...] — пристаємо на поправку Пот. й Огон. „Гза” (пор. Кзичь), що могло бути в рук. Мус.-П. або його оригіналі. У протографі — Къза, як чит. Корш, пор. тат. коджа (за Березіним, кза — гусь). — „Кза у силах тяжьких” згадано в Іп. р. 1185, ст. 649. Р. 1185 — спільник Кончаків в Іп. „Коза Бурновичь”. „СЂрымъ влъкомъ” — з вовка симбол швидкости, як часто в „Слові”.
Кончакъ ему слЂдъ править κ Дону великому] Кончак — енергійний, діяльний половецький хан, запеклий ворог Руси, керував низкою наскоків; літописець зве його „окаянным, богостудным, безбожным, треклятым” за зло, що вчинив він Руській землі. Р. 1192 він бере участь в князівських міжусобицях („Половци диции Концакъ с родомъ своимъ”, ст. 548); ρ. 1174 Кончак і Кобяк йдуть до Переяславля, але їх прогнав Ігор Святославич, і вони „побЂгоша весь полонъ свой пометавъше”, Іп. ст. 568 — 69; у серпні р. 1179 „поидоша иноплеменьници на Руськую землю, безбожний ИзмалтянЂ, оканьныи Агаряне нечистий, ищадья дЂломъ и нравомъ сотониным, именемь Кончакь, злу началникъ”..., „сии же богостудный Кончакъ со единомыслеными своими, приЂхавше къ Переяславлю, за грЂхы наша много зла створи крестьяномъ, онихъ плЂниша, /188/ a иныи избиша, множайшия же избиша младенЂць”, Іп. ст. 612 — 13; наприкінці цього 1180 року бачимо Кончака й Кобяка в спілці з кн. Ігорем, ст. 621, а дальшого року Ігор укупі з Кончаком та Половцями зазнають поразки від воєвод кн. Мстислава й Рюрика („Игорь же видЂвъ ПоловцЂ побЂжены и тако с Кончакомъ въскочивша в лодью бЂжа на ГородЂць к Чернигову”, ст. 623); p. 1183 23 лютого „в 1-ю недЂлю поста придоша Измалтяне безбожнЂи Половци на Русь воевать ко Дмитрову съ оканьным Кончаком”, ст. 628; дальшого 1184 ρ „пошел бяше оканьный и безбожный и треклятый Кончакъ со мьножествомь Половець на Русь, похупся яко плЂнити хотя грады РускыЂ и пожещі огньмь, бяше бо обрЂлъ мужа такового бесурменина, иже стрЂляше живымъ огньмь; бяху же и у нихъ луци тузи, самострЂлнии, одва 50 мужь можащеть напрящи” (Іп. ст. 634), все-ж це не пособило, і Кончак утік; дальшого 1185 р. — він тікає від загону, що його вирядив навздогін йому в. кн. Святослав (ст. 636), а потім знову, зібравши військо, розбиває Ігоря з братом та дружиною, ручиться за нього, узятого в полон, й іде до Переяславля. Р. 1187 — звойовує Русь по Рсі. Образ його в нар. традиції набуває епічно-багатирського вигляду. За це свідчить Іп. літ. під р. 1201: „от него (хана Отрока) родившусю Кончаку, иже снесе Сулу, пЂшь ходя, котелъ нося на плечеву”, ст. 716. Инший Кончак, може, син його — далі провадив політику батькову, то стаючи до спілки з Руссю, то воюючися проти неї: „в лЂто 6711 (1203) Рюрикъ съ Ольговици и съ погаными Половьци, Концякъ и Данила Кобяковиць, възяша градъ Кыев на щитъ в 1 день генваря на св. Василія” Новг. 1-й л., р. 1888, с. 179. Див. ще Голубовський: ПеченЂги, Торки и Половцы..., р. 1884, с. 131 і дд. та ин. Безпосередньо або через писану традицію — Кончак зберігсь у билинному епосі: „Да у Артака силушки сорок тысяцей, да у Коньшика силы сорок тысячей” Григ. III, 77; на Київ нападає Шкурлак, у нього улюблений зять Конщичек — там-же, 471; або — „Подошол де веть к нам да Кудреванка царь, | Подошел де со рать-силою великою, | Со милыем зятелком со Коньшаком. | ...У Коньшака силы сорок тысяцей”, там-же, 215, 212 і ДД· Пот. 38 виправляє „ему [у] слЂдъ править”, але це зайве, пор. „легко кормнику правити корабль” Іо. Злат. р. XIV в. та ин. Срезн. II, 1345; правити = скеровувати; перекладаємо: „К. скеровує йому путь до Д. в.”, а чом — це видко з дальшого половецького наступу „от Дона и от моря”.
