Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
VII. Починається другий бій.
„Кликомъ поля прегородиша... преградиша чрълеными щиты"] Корш викидає „преградиша”. — „Кликъ” — ознака нападу, пор. „Болгаромъ на горахъ явившемся въоружном и воплемъ кричащемъ велием и страшномъ”, Амарт. I, с. 555; так само і в літоп.: „и кликнуша и ПеченЂзи побЂгоша”, Лавр. 992 p., c. 121; Соф. I, 993 p., c. 122 та ин.; „людіе в градЂ кликнута” Новг. 4-ий, 968 р. с. 46 та ин.; Іп. 1150 р. „и тако полци приЂхавъше к мостку кликнута”, ст. 415; 1227 р. „Василькови угонившу его кликъ бысть великъ”, ст. 751; в Сказ, про Дм. Ів. цьому місцеві „Сл.” відповід. „а русскіе князи и бояры и воеводы и все великое войско широкіе поля кликомъ огородиша и злачеными доспЂхами освЂтиша”, Тіх. 33. Див. ще Барс. III, 364.
Яръ туре ВсеволодЂ, стоиши на борони] Корш додає : „[крЂпко] стонши...” В Сказ, про Дм. Ів. „уже бо ста турі, на боронь”, Тіх. 33. — „Яр” („великими яры вЂтры” Амарт. I, 233, 463) — те саме, що „буй”, себ-то відважний, смілий; инші значін. Срезн. Мат. III, 1663. мечи харалужными] харалужьныи = крицевий, булатний, од „харалугъ"; запозич, у тюрків: тур. харалуγ, джагатайське — каралук; може, спочатку — підчорнена криця. Див. Меліор. — Корш.
златымъ шеломом посвЂчивая] — золота й золочувана зброя, мабуть, не тільки епічна риса, ба й побутова у Греків й у Русі: „якоже въсия солнце на златыя щиты и на оружия, блистахуся горы от нихъ и сияху, яко от свЂтилъ горящь” Амарт. I, с. 203; „ЩитЂ же ихъ, яко заря бЂ, шеломъ же ихъ яко солнцю восходящю”, Іп. 1251 ρ., ст. 813; „золотым шеломом” там-таки, ст. 716; Девг. Деян., Сперанський „шеломъ златъ” 134, 142, „шеломы златы”, 134; „шеломы на главахъ ихъ златомъ украшены...” — Ск. о Дм. Ив., Снєґір., 42; „на главахъ жа на их все шишаки и шоломы златые, яко звЂзды на главахъ ихъ силних”, Пов. об Азов, сидении, Рум. № 1843 та инші паралелі до „блеску оружия и доспехов” у Орлова, згадані твори, с. 15. — Відгук в усній традиції: Кирша — „злать шеломъ” 19; „И накатывал (Хотенка) на головушку златъ шеломъ”, Рыбн. II, с. 122. — Іп. про Всеволода: „добрЂ бо вси бьяхуть ся идуще пЂши, и посреди ихъ Всеволодъ немало мужьства показа”, ст. 642.
поскепаны саблями калеными шоломы Оварьскыя] Пот. — „[и] шеломи”, або (с. 48) „[и] поскепани”, або „лежать головы... /197/ поскепаны [подъ] шеломы Оварьскыми”, але з цими додатками ніхто не погодивсь. „Поскепати” = поскепати, розколоти: „пожгоша и поскепаша иконы и кресты”, Жит. Стеф. Сурож. Срезн. II, 1234; „щиты искипани”, Флав., Барс. I, 265; „о, Коловрате Еупатіе, гораздо еси меня поскепалъ малою своєю дружиною”, Пов. о разор. Рязани, Срезн. Свед. и Зам. XXXIX, с. 88; „и слышати страшно ломъ копЂйный и скепания щитомъ”, Никон. літ. Тих., 64.
„Оварьскыя” — ті, що їх зробили авари, відомі в літопису під ім'ям Обрів. Вперше за них згадано у візантійця Приска V в.; з'явилися на північних берегах Чорного моря й на півн. Кавказі; частина — перекочувала на нижній Дунай; за імп. Іраклія в р. 626 облягали Царгород; панували над слов'янами, за це каже початк. літопис і далі — під тиском болгар та угрів — в IX в. зникли або асимілювались з ними. Можливо, рештки Аварів одне з племін Дагестану, у кол. Аварському ханстві, що йому платили данину Грузія та инші кавказькі держави. Вперше підкорилися росіянам р. 1803, остаточно — р. 1866.
кая раны, дорога братіе...] Багато дослідників спитувалися витолкувати це місце й внести поправки. Ґрамм. „кыя раны дорогы”. Ґонсіор. „кыя раны"; Макс., Пот., Огон., Яковл. — „кая рана дорога”, Барс. — „рана” з н виносним; треба розуміти — „будь-яка рана ніщо тому, хто..."; Владім. „кая раны дороги”, Гаттала — „ранъ дорóга” = dráha ran; Ербен. „кая рать дорога”. Звідси, мабуть, комбінація Коршева: „кая ра[ть] ны[мъ] дорога, [се туръ біеться] братіе”, цілком неймовірна. Вс. Мілл., в „кая раны” розуміючи „кая”, як дієприкметник од „каяти”, волів проте, пристати на виправку Тіх., що той переказав йому особисто: „кая раны дорога брата” (с. 204), але завваж. Пот. 48 послаблюють цю аргументацію: Всеволод не міг оплакувати рани Ігореві під цю хвилину, та й граматично це незручно. А втім, гадка Вс. Мілл., що вважає „кая” за дієслівну форму, має слушність, пор. „бЂсящагося вси кають”, Прол. XIV в. = шкодують. Але „каяти” — визначає ще й „зневажати”, і тоді найдоцільніше буде погодитися з ак. Соболевським, що має „кая” за форму аориста: „он презрЂл, дорогая братия, раны...” Изв. ОРЯС, р. 1916, кн. 2.
Забывь чти и живота] Шамб. виправляє „забыву” (неможлива форма дав. відм.!); Корш — „забывъ[ти] чьсти”. Місце це виправляти зовсім не треба. „Забыти” в д.-р. мові — з род. відм.: „забылъ еси, князю, своего крестного челованія„ Грам. Рижан близько 1300 p., „a вы забывъ слова своего и не издръжали” Новг. 1-ий, Срезн. I. — „Животъ” — не тільки життя, але й „багатство”. Срезн. I, 868. До цього місця в „Сл.” паралелі у Флавія: „Забылъ еси... естества и братства и любовь горящу и санъ и честь”, Барс. І; „не щадя тЂла своего, ни помня живота”, Арх. сп. кн. І; ще — єреї „избиени быша не помняще живота, паче угоженіа Божия”, Флав. кн. Ι, Арх. сп., арк. 351д; „не пождавъ чти”, там-же. У Тодосія Печ.: „Рати бо належащи и трубЂ воиньстЂй трубящи никто же можеть спати: и воину Христову лЂпо ли есть лЂнитися. /198/ Да или то они за тщую славу и изгыбающую не помнять ни жены, ни дЂтей, ни имЂніа”, повч. 3-є, Пам. уч. лит. I, с. 39; кн. Мстислав Мстиславич перед Липецькою битвою ρ. 1216 говорить, підбадьорюючи Новгородців та Смольнян: „Братие, се вошли есмя в землю силную, а позря въ Бога, станемъ крЂпко, не озираимся назадъ: пробЂгше — не уйти. A забудемъ, братье, домовъ, женъ и дЂти; а кому не умирати”, Лавр., с. 472; Новг. 4-ий з вар., с. 192. — В пізній традиції: вояки ц. Івана IV „ко всякому бою, аки к велицей которой корысти или къ медвяной чаше цареве, другъ, друга напередъ течаху и силно біяхуся и складаху главы своя нелестно за вЂру христьянскую и за любовь к нимъ царскую, забывая жены. свои и дЂти”, Ист. о Каз. ц., ст. 45; там-же князі та вельможі кажуть цареві: „крЂпко имамы страдати и класти главы наша не лестно за святыя церкви и за все православ'е державы твоея и за тебЂ, вгликого нашего самодержца должни есми умрети и все богатество наше и домы и жены и чада своя забыти”, ст. 102 — 3. Багатство й жінки та діти — д.-рус. людина мала за важку перешкоду для подвига вояцького чи духовного: „тЂ же бяху бояре богати, князю великому не думаючи противъ Татаръ за хрестьянство стояти и битися, думаючи бЂжати прочь, а хрестьянство выдати, мня тЂмъ безъ року смерть бьющимся на бою и помышляюще богатство много и жену и дЂти”, П.С.Р.Л., VI, с. 230, р. 1480; „Феодоръ глаголаше в собЂ: еда како ослабЂеть Михаилъ моленіемь сихъ, помянувъ женьскую любовь и дЂтей ласкание, и послушаетъ сих”, Макарий, Ист. р. ц. V, 411; Серебрянский, с. 57 (спис. XIV — XV в.). — Отже, „забвением” кн. Всеволода підкреслюється його мужність та лицарство.
отня злата стола] „отьнь” — отецький — частенько застосовувано до „столу”, пор. грец. πατρψα βασιλεία або διαδοχή в перекл. пам’ятках: „сынъ его Костянтинъ отень столъ приемъ” Амарт. I, с. 348; у Флавія „отьнь” — часто: по „отни бо скончаніи”, кн. I, Арх. сп. 347b; „забывъ злобу отню”, 354а; „при отни вражде другу ему отню” 357b; „отня повеленіа” Вол., арк. 12 зв.; „отне рождьство” кн. 7, Вол. 232 та сила ин. Барс, одзначає за своїм списком „на златЂм столЂ” (I, 227), „златъ столъ” (III, 319), але в приступних для нас списках того не завважено. В житії Олексія чол. бож.: „ВлЂзъ же в чертогъ, сЂдЂ на престолЂ златЂ” Жит. в Златоструї XII в. Адрианова, Жит. Ал. ч. б., 1917 p., с. 461: в инш. ред. — наречена сидить „на престолЂ златЂ”, 477, 485. В літоп. — звичайно: Іп. — „Ярославъ же сЂде в Кые†на столЂ отни”, ст. 129; Святослав і Всеволод говорять Ізяславові: ...намъ жаль отня стола”, ст. 163; „Володимер... иде из города на стол отень”, ст. 217; „поиди, княже, на стол отенъ и дЂденъ”, ст. 275; „на столЂ отнЂ и дЂднЂ”, ст. 555.
и своя милыя хоти, красныя ГлЂбовны свычая и обычая] Пот., Огон., Яковл. і Владім. — „своея”, Корш — „своеЂ”.
„Хоть” визначає різне: 1) бажання, 2) улюбленець, 3) коханець, 4) підложниця, 5) любка, люба дружина. Срезн. III, 1389; тут, /199/ в останньому, звичайно, розумінні, пор. „не єдину хоть, ни д†приимьши, нъ съ всЂми безаконнЂ бысть” Єзекіїль, XVI, 15 (сп. Уп. Ліх.) або „рачитель хотію (ύπό της έρωμένης) небрЂгом” Златостр. XII в., 43. На це звернув увагу кн. Оболенський, Літоп. Переясл. Сузд., с. LXXXVI — LXXXVII, подаючи низку біблійних паралелей. — „ГлЂбовна” = кн. Ольга Глібівна, дружина Всеволодова, донька кн. Гліба Юрієвича, сестра згадуваного відважного Володимира Гл. Переяславського й Андрія Боголюбського, унука Юрка Довгорукого (1-е вид. і Тіх.).
„свычая и обычая"] — Пот. й Огон. вбачають тут приказковий вираз, що відп. „совет да любовь” (Дуб. 69), тільки-ж в иншому розумінні; „съвычай” за Пот. 49 = consuetudo в розумінні приятельського поводження, любови, що випливає з спільного життя, Арханг. „свыка” _ прихильність. „Обычай” — не mos, a синонім кохання: дружина Іова „непомяну бывъшая прьвЂе къ нему любъве и обычая” Изб. Свят. 1073, Пот. 50. Перекладаємо: „любов та ласку”.
