Попередня     Головна     Наступна





XVI. Спогади про полоцьких князів.


Уже бо Сула не течеть сребреными струями... и Двина болотомь течеть онымъ грознымъ полочаномъ] Річки — каламутно біжать, бо сумують, що руську землю спіткало нещастя; приклади аналогічних уявлінь див. попереду. Додамо — в укр. пісні XVI в.: „Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш? На версі Дунаю три рати ту стоя... В Штефановій раті дівонька плачет”, Пот. 182; або „Чом ти Дунай став так смутен, | Став так смутен, каламутен?” і т. д.; у велик. пісні: ...„Ой, что же ты, тихой Дон, мутнехонек течеш? Ах, как мне, тиху Дону, не мутному течи! І ...Поверх меня, Дона, три роты прошли” і т. д. Сахар. Сказ. I, кн. 3, с. 237 — „болотом течет” — бо сумна, поволі, пор. у білор. пісні: „А ўчора речинька быстра ишла, | Сягодни речинька циха идзешь. | — Осеў жа мяне белый снег, | Повярху нарос лют мороз, | Ўчора княгинька вясела была, | А сягодни цихонька”..., Шейн, Бел. п., р. 1873, с. 748. Болото 1) як і сучасн., — низьке місце, залляте стоячою водою: „Болото иже не течеть”, Сборн. XII в. Срезн. I, 146 і 2) — бруд. Полочаном — dat. commodi (Огон.); пор., проте — „ходивъ ...оттуда Турову, а на весну... Переяславлю, таже Турову. И Святослав умре и язъ пакы Смолиньску”, Повч. Моном., Лавр., с. 238 — 9; „и се нынЂ иду Ростову”, там-таки, с. 241 та ин. — Про Полочан і кн. Всеслава див. В. Данилевич, Очерк истории Полоцкой земли до конца XIV столетия, Київ 1896; Леонардов, Полоцкий кн. Всеслав и его время, Пол.-Витеб. стар. І і II.

под кликомъ поганыхъ] — що святкують перемогу; погані — не самі половці, ба й литовці, що турбують півн.-зах. кордони Руської землі. Пот. ставить ці слова — після слів „к граду Переяславлю”, але в цьому немає потреби.

Изяславъ сынъ Васильковь позвони своими острыми мечи...] За цього князя Полоцького в літописах не згадано, як і про битву, що за ню далі. Тому Карамзін (И. Γ. Ρ. II, пр. 259) пропонував читати зам. Ізяслав — Всеслав: за цього останнього в Київ. літ. р. 1178; він узброївсь р. 1181 із братом, Брячиславом Васильковичем, на Ростиславичів, щоб одняти у них Київ для Святослава Чернігівського; так гадає і Дуб. (176); Макс. (Укр., с. 108) гадав, що з цього Ізяслава міг бути удільний князь у м. Ізяславлі (тепер — Заславль), він міг загинути в бою з Литовцями; до цієї думки, либонь, пристає й Огон. (103); /286/ Смірнов (II, 71) має його за брата Брячислава Васильковича, що князював в Ізяславлі й Полоцьку. Барсов здогадується, чи не був з Ізяслава — син Василька, полоцького князя, сина Рогволода Всеславича, онука Ізяслава, змальованого в Слові, згадуваного в літопису (якому?) під р. 1132 (Барс. III, 74); справді, там у Лавр. с. 286 — 7 є згадка про кн. Полоцького Василька й Ізяслава. Перші видавці „Слова” виводять Василька, батька Ізяславового од Всеслава, кн. Полоцького († р. 1101), сина Брячиславового († p. 1044) й онука Ізяславового († p. 1003) Полоцьких; з ними погоджується і Тіх.. Згадуваного в „Сл.” Брячислава мають за кн. Витебського, Всеволода — за молодшого його брата. Але по суті ці генеалогічні здогади для нас нічого не важать: важлива поетична картина, що змальовує, як загинув один з небагатьох князів, котрий замість міжусобиць — боровсь із „поганими” і трагічно загинув у бою. — позвони своими острыми мечи] пор. Флавій „позвенЂ оружіе его” (Барс. 270). Вираз „Сл.” — звичайний у писаній і усній традиції: Іпат. літ. — „острый мецю”, ст. 736; Задонщина — „с вострого меча”, Симони, 24; в Повіданнях про Мам. поб. — „по мечю остру”, Шамб., 26, „мечи острыя”, 156, 187, — „острым мечем” 142; у давніх та нових записах усн. поезії: Тіх.-Мілл. — „вынимает свої востры мечъ”, 10, „от моего острого меча”, 16; Григ. — „острый мечь”, III, 73, 87 та ин. В українськ. традиції „острий, гострий міч” — звичайне сполучення: Ант.-Драг. I, 31, 33, 35; Чуб. I, 231; НІ, 274, 431, 275, 423 та ин.; V, 706 та ин.; часто й у білор. п. — „остры, востры мечь”, Шейн, Мат. I, 1, 411, 428, 322, 229 та ин.

притрепа славу... a самъ... притрепанъ Литовскими мечи] Дуб. (с. 178 — 9) пропонує читати „притепа”, „притепанъ” і перекладає „затьмилъ” і „изрубленъ”. Коли так виправити, то друге слово перекладено вірно, але перше — невдало. Огон. завважує, що автор „Сл.” утворив навмисне грання словами, вживши одного дієслова „притрепати”, щоб висловити двоє понять, перше з них абстрактне, друге-ж матеріяльне, почуттьове; він перекладає: „Изяслав перебил (превысил) славу деда своего, а сам был побит (порублен) литовскими мечами” (с. 103). Корш пропонує так виправити усеньке це місце: „а самъ подъ [стягы и] чьрвлеными щиты [голову приложи] на кръва†тра†притрепанъ [въ поли незнаемЂ] мечи литовьскыми”.

на крова†тра†притрепанъ литовскыми мечи] Образ забитого в полі — звичайний в українській усній традиції: „Край Дунаю трава шумить, | А в тій траві козак лежить, | А в головках ворон кряче, | А в ніженьках коник плаче”, Чуб. V, 941; або — про жінку: „Голубка моя вже застрілена, | ...На ріллі, на зеленій траві , Чуб. V, 242; в билині про Добриню — мати його скаржиться: „Мой то сыночек во чистом поле лежит, | Сквозь белое тело трава проросла, | Ясны очи птицами выклеваны”, Григ. I, 199.

И схотию на кровать и рекъ] Місце дуже попсоване; Тіхонр. гадає, що після „кровать” є якась прогалина; Пот. — дак той убачає /287/ прогалину перед „и съ хотію”, а всеньке місце перекладає „с милою на кровати”, гадаючи, що тут смертне ложе порівнюється до шлюбного, як у нар. пісні: „поняв собі панянку, в чистім полі могилу-землянку”, Метл. 424 та ин. Окремі слова виправлювано не одного разу, але не надто успішно. Ґрамм. і В'яз, читають: „и съхыти ю”, — себ-то славу, пор. „и схыти его рукама”, Амарт. I, 549; Снєґір. — „и скочи на кровать”... 122, вбачаючи паралелю до німецьк. „auf dem Bette der Ehre sterben"; Дуб. — „схоти ю” — зажадав (од „съхотЂти”); Бодянський — „схвоти” або „схопи"; Петруш. — „скоти” (?); Макс. (Укр. с. 97), Гаттала, Огоновськ. — „и схопи ю” (= схопив); за Дуб. „позаяк слава представляється тутки неначе дівиця” (103); Вс. Мілл. мав „хотию” за орудн. відм. од „хоть” = любка, дружина, але — „смысл остается загадкою” (231); Барсов — „и с хотиıєм на кров” а тьи рекъ” (Хотий = ім'я власне, II, 244 — 5), але судячи, принаймні, з даних „Словаря др.-р. собств. имен” Тупікова, такого власного імени давня Русь не знала, дарма що було ім'я Хоть (р. 1215), с. 417. Ваденюк — „и сь хоть юна куваеть (або „карить”) и речеть"; Владім. — „и слово ту на крови тъй и рекъ"; Корш — „и се хытьрый Боянъ ти реклъ"; Маньк. — „исходить юна кровь, а тьи рекъ”..., взагалі, скоро будемо трохи відважні, перед нами розгорнеться широке поле для здогадів; можна, напр., комбінуючи поправки Ваденюка, Барс., Владім. й Маньковськ., читати: „и сь хо и юна кро, a тъи рекъ” або, комбінуючи Максим., Влад., — читати „[тоу] съхопи” и на крови ти рекъ”, або „се хоті юна [на] крови ти реч[е]”, що ані трохи не гірше, але й не правдоподібніше від инших кон'єктур. Наша поправка — див. прим, до тексту. — До прикінцевих слів — „и рекъ” див. „тоже слово рекъ” (ειπών) Μφ. 26, 44, Галицьк. Єв., I, 458; „и то слово изрекъ и подпреся копіемъ и скочи чрезъ рЂку, яко дюжій соколъ”, Девген. Деян., Сперанський, 147.

дружину твою княже, птиць крилы пріодЂ...] Пот., Огон.: „птичь”. Корш: „пътицЂ крилы пріодЂ[шя], та це й непотрібно, при збір, „птичь” могло бути й „пріодЂ”. У давньому перекладі Єремії, цитованому у Амартола I, 276, читаємо: „дамь мертвьца ихъ на пищу птицамъ небеснымъ и звЂремъ земьнымъ” (в Остроз. Б. р. 1581, І кн. Царств, розд. 17: „и рече иноплеменникъ (Голіяф) къ Давиду: иди на мя и дамъ плоть твою птицамъ небеснымъ и звЂрем земным”, на це Давид одповідає тою-же формулою: ...„дамъ тЂло твое и телеса полка твоего иноплеменнича въ день сій птицамъ небеснымъ и звЂремъ земнымъ”). Той самий мотив — у думах: „Орли сизопері налітали, | З лоба очі висмикали, | Вовці сірохманці набігали, | Тіло козацьке рвали, | По тернам, по прикмитам жовту кость жваковали” Цертел. 7.

не бысть ту] — П. К. не бысь; на першу поправку, що її запропонував Ґрамм. — „не бысть” пристали всі. Помилку в П та К списках можна пояснити, як завважив Тіх., тим, що в них не до ладу віддано рукописне бы. За Пот. = „не случилось тут”, пор. Гал. 6в. та ин. XI — XII вв.: „І~са не бы тоу” Іо. 6. 24 (= ουκ έστιν εκεί) та ин. /288/

жемчюжну душу... чресъ злато ожереліе] В усній традиції — звичайно „жемчужно ожерелье”, Шейн, Вел. №№ 2086, 2088 та ин. Миллер, Ист. п., с. 757.

унылы голосы трубы трубятъ Городенскіи; пониче веселіе] У 1-му вид. „Унылы голоси, пониче веселіе. Трубы трубятъ Городеньскіи”. Ґрамм. і Огон. — „уныли голоси”. Йдемо за Пот., Яковл. (частиною перестановку прийняв і Корш, але з вставкою: „унылы голосы [поминаючЂ и] трубы трубять Г.”), до всього Пот. ґрунтувавсь почасти на міркуваннях логічних, почасти на паралельному місці з Повід, про Мам. поб., поданому попереду: „Уже поганые оружия своя повергоша” і т. д. Маньковський після „трубы трубятъ Γ.” ставить дві крапки й вбачає в оцьому сурмному звукові дальшу мову, звернену до Ярослава й онуків Всеславових („труба трубит = слова, речи говорит”). —„Городеньскіи": Городно — уділ кн. Ізяслава Васильковича — у Минськ. губ., між pp. Стирем та Горинню, тепер у Пинськ. п. (Карамз. Ист. Г. P., II, пр. 250; Ґрамм., Огон., Прозор.); але, може, це той Городен, що р. 1183 „погорЂ всь и церкы каменая от блистания молниЂ и шибения грома”, Іп., ст. 634.

Ярославе и вси внуци Всеславли] Ярослав, як здебільша гадають коментатори, — Ярослав Всеволодович, кн. Чернігівський, пом. р. 1198, онук Олега Чернігівського „Гориславича” (В'яз. 304), брат у-других Ігоря (див. за нього Іпат. л. р. 1187). Огон. уважає його згідно з Бусл. (Христ. 611) за сина Володимирового й онука Мстислава Вел. Зіставивши його з онуками Всеславовими, Макс. (Укр. 109, прим. 38) здогадується, чи не був це Ярослав Юрієвич, князь Пинський, що міг у спілці з сусідами, полоцькими князями, воюватися проти литовців. „Внуци Всеславли” — мабуть: Брячислав та Всеволод, як здогадується Маньк. с. 38.

понизить... вонзить] Грамм., Тіх., Вс. Мілл., Корш та инші виправляють: „понизите”... „вонзите”. Разом із Огон. гадаю, що тут немає потреби виправляти: це 2 ос. мн. наказ. спос., що збереглася й у сучасній українській мові, а в давніх новг.-псков. записах ь і е могли визначати одне й те саме, пор. грамоти XIII — XIV в., також див. і в Іп.: „аже не вдасть (= не вдасте), то не жалуйте, что ся удЂете”, ст. 296. Корш: „уже бо [вси вы] выскочисте”...

из дЂдней славЂ] Ґрамм., Тіх., Вс. Мілл., Пот., Огон., Корш та инші виправляють: „славы"; але в псков. рук. могло бути и „сла—. — „ХлЂбъ Ђдучи дЂдень” див. — Повч. Моном., Лавр., с. 245.

...начасте наводити поганыя на землю Рускую, на жизнь Всеславлю] Половців р. 1180 привели до Полоцької землі Ярослав, брат Святослава в. кн. Київського, й Ігор, герой „Слова”, коли Святослав, ворогуючи з Ростиславичами, воювавсь під Дрютьськом. У цьому-таки поході брали участь полоцькі князі, котрі привели Ливонців та Литву (Огон. с. 105). — на жизнь — див. попереду. Корш: /289/ „на землю Русьскую стьзю Всеславлю”, та це й непереконливо, й неврозумливо.

которою бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи] 1-ше вид. — „которое"; і 1-ші видавці й Шішков, Пожарськ., Ґрамм., Дуб., Ерб., Прозор. та инші мали „которое” за займенника. Барс, виправляв: „котороЂ” (дав. відм.) бо бЂше насиліе” (розуміючи „на жизнь Всеславлю”); В'яз. (Иссл. о вар., 252) також сполучав це речення з попереднім... „на жизнь Всеславлю, которой бо бяше насиліе”... Дарма що гр. Рум'янцев і не був певний, що слово „который” давнє, все-ж ми знаходимо його по найдавніших пам. (Срезн. I, s. v.) і в Амарт.: „которое убо есть третьее”, „которое возвращение пріиметъ”, I, с. 281. Инші вбачали тут речівника „кóтора” = усобиця, незгода. Вельтм., Снєґіp. — „которы бЂша и насиліе”. Читаємо як Макс. (Укр. 98), Тіх., Огон., Пот., Вс. Мілл., Владім., Шамб., перекладаючи „адже через усобиці (незгоди) було надсильство від землі Половецької": згадаймо, що руські князі, борючися за кращі уділи, раз-у-раз кликали собі на допомогу спільників половців. — Пот., 118, має слова „которую... половецкыи” за пізнішу глосу, а може й за варіянт До „начясте наводити поганыя на землю Русьскую"; знов-же безпідставно читає й Корш: „которою бо [вашею пьрвое] бЂше насиліе”... Слово „котора” в літопису звичайне: „взяста межи собою распря и которы” Лавр. р. 1093, с. 211; „почто губимъ землю Русьскую, сами на ся котору дЂюще?”, Соф. 1-й, р. 1097, с. 150; „въздвиже діяволъ котору въ братіи си Ярославичех”, Соф. 1-ий, р. 1073, с. 147; „бысть котора въ людехъ, и въсташа на князя Мьстислава Юріевича Новгородця”, ib. р. 1156, с. 160; часто в Іп. л. і в Флавія: „раскотораніе, раскоторавшеся, раскотораются” і т. п., див. попереду: „которою; ту бяше успилъ”... і Срезн. I, s. v.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.