Попередня     Головна     Наступна

XX. Гонитва.

А не сорокы въстроскоташа: на слЂду Игоре†Ђздить Гза с Кончакомъ] 1 вид. — „втроскоташа"; „въстроскотоша” — виправив Ґрамм.; читаємо це слово за Тіх., Мілл., Пот., Кορшем. Але в цілому — Корш: „а не сорокы [вы се] въстроскоташа: наслЂдЂ... Къза...”, що непотрібно. Пот. гадає, що „после, а не первоначально стояло другоє сравнение поездки Гзы и Кончака”. „Сорокы въстроскотошя” написав переписувач помилково, підо впливом „тъгда... сорокы нетроскоташя”, що було в рук. по цьому. Вважаю, що це негативне порівняння до речи, й не бачу потреби гадати, начеб-то тут невідмінно помиливсь переписувач. — „Гза” — а не „Гзакъ” — див. попереду. Кончак надто був зацікавлений в Ігоревому повороті, бо він поручився за нього, коли його брато в полон (Іп., ст. 644). Цього-ж-таки року (1187) „воева Кончакъ по Рси” (т.-таки, ст. 653), і це можна вважати як помсту за те, що втік важливий бранець.

тогда врани не граахуть... свЂтъ повЂдають] Ці слова Пот. ставить після слів: „претїргоста бо своя брїзая комоня”, у цьому з ним погоджується Смірн. II, 129. Корш — капітально реставрує це місце: „сорокы [на ню] не троскотахуть, полози [близъ] ю не пълзахуть, толико... путь къ рЂцЂ [има] кажють”... — „Полозие” од „полозъ” — змій запропонував Вс. Мілл. 245, погодивсь Барс., але заперечує Пот. ; Ґрамм., Снєґір., Макс., Тіх., Пот., Огон., Шамб. та инші читають „по лозію”, але не „по лозняку”, як гадав Срезн. II, 44, а взагалі „по ветвям деревьев”. Ґрамм. сполучав „по лозію ползоша только дятлове”, але читаючи за 1-м вид., як завважив Огон., можна краще зрозуміти це місце. — галици помлъкоша — Пот. виправив: „галичь"; та це й непотрібно. — путь к рЂцЂ кажуть — Пот. 146 „къ руцЂ”, себ-то „на руку” ( = сприятливий, зручний), гадаючи, що тут натяк на ворожіння по текту дятла, поклик, на „Сл. Кир. Кипр. о злыхъ дусЂхъ” Сб. XV в. (Бусл. Христ. 544): „вЂруемъ въ потки и въ дятля и въ вороны, и въ синици. Коли гдЂ хощемъ поити, которая переди пограеть, то станемъ послушающе, правая ли, или лЂвая; да аще ны пограеть по нашей мысли, тъ мы къ собЂ глаголемъ: добро ны потка си, добро ны кажеть...” див. і Гальковский, Борьба с языч. II, 68. Та Пот. не обстає за своєю виправкою, погоджуючися залишити й „къ рЂцЂ”, адже-ж наведений витяг про дятла — цьому також не суперечить: ясно, що Ігор, тікаючи, прямував /324/ до річки, це був найзручніший, найсприятливіший для нього напрямок. — пЂсньми — Тіх. „пЂ^(нсьми"; в рукоп. звичайніш — „пЂ^(снми” і „пЂ^(сми”, напр., Амарт. XIII — XIV в. М. Дух. Акад., с. 272. У нар. пісні — соловейко = символізує радощі: „О без милого соловейка і світ не світає, | А без мого миленького гуляння немає. | Як вилетить соловейко тай світа раніше, | А як вийде мій миленький — гулять веселіше”, Метл. 5 — 6. — Некрасов (Зарожд. нац. литер., с. 147, 156) згадує про оповідання, як природа допомагала втікти з полону татарського (з Казани) бранцеві, що обіцявсь намалювати образ Нила Сорського. Цього оповідання я не зустрічав.

млъвить Гза κ Кончакови... опутае†красною дивицею] Запропоновано виправити: Корш — „золочеными стрЂл[ък]ами”. Барс.: „къ гнЂздоу оулетить”. Пот. „†соколичя опутае—, — та всі ці виправки не істотні й нового в розуміння „Сл.” не додають. — Опутае†— „опутать” в нар. симболіці = оженити, пута — симболізують любовний та шлюбний звязок, Пот. одзначає підблюдну нар. пісню (до р. 1769): „Ахъ ты мати, ты мати, порода моя, | Еще взгляни, мати, въ окошечко, | Ахъ ты выкини, мати, опутинку, | Еще чЂмъ мнЂ опутать ясна сокола” (Бусл. Ист. Хр. 1542). „Опутать”, як і оженити, вимагає орудн. відм. : „родителЂ ему съвЂштастася женити и дЂвицею” Супр. р. Micl. 18; др. p.: „ожени Гюрги сына своего ГлЂба въ Руси Изяславною Давыдовича” Лавр. с. 329, р. 1155; р. 1143 — „Всеволод ожени сына своего Святослава Васильковною Полотского князя”, там-таки, 294. „Найти путо — скоро выйти замуж или жениться” (Пенз.); „опутать = засватать” (Даль). В укр. пісні паралелізм: „Ой на волики та налигачі, а на коники пута; коли-б-же не ти, серце дівчино, то не був-би я тута” Метл., 26. — В Іп. р. 1185 розмову Кончакову з Кзи подано без романтичних мотивів: „и бысть у них котора (себ-то суперечка). Молвяшеть бо Кончакъ: поидемъ на Киевьскую сторону, гдЂ суть избита братья наша и великый князь нашь Бонякъ. А Кза молвяшеть: поидем на Семь, гдЂ ся осталЂ жены и дЂти, готовъ намъ полонъ собранъ, [емлемъ же городы без опаса, Хл. і Поґод.] И тако раздЂлишася на двое”..., ст. 646. — Порівн. до сокола — див. попер.; додамо: „молодця шукала, | Іванечка сокольця”, Чуб. V, с. 98. „Соколець”, „соколичь” — тут — кн. Володимир Ігоревич, що залишивсь у полоні після батькової втечі й повернувсь на Русь допіру р. 1187, про це Іп. л.: „Тогда же приде ВолодимЂрь ис ПоловЂць с Коньчаковною, и створи свадбу Игорь сынови своєму и вЂнча его ис дЂтятемь”, ст. 659. Про поворіт Володимира Ігоревича з Кончаківною Татіщєв повідомляє так: „Игорь же найпаче сему обрадовался и, крестя ея, и съ дитятемъ, именовалъ Свобода, потомъ учинилъ свадьбу и вЂнчалъ ея со дитятемъ. Былъ сей бракъ отправленъ съ веселіемъ многимъ”.

Ни нама будетъ сокольца, ни нама красны девице] Ґрам.: „красныя дЂвици"; Пот. „красьны дЂвицге; Корш. „красьныЂ дЂвицЂ”. Пор. у білор. пісні: „Сы вулицы сыколы литяць, | А другия все /325/ сокольчики, | A сы терема добрый молыдзиц, | A сы другого красна дзевица”... Шейн, Мат. I, I, с. 183.

почнуть наю птици бити] — „наю” род. відм. зам. знах., пор. Іп. л. р. 1147: „се наю, брате, Богъ съвокупилъ”, ст. 357. Виправляли: Тіх. „птицы”, Пот. „птичи”. Розуміння (Пот.): „даже в нашем поле будут нас птицы бить, т. е. этим мы докажем свою слабость, дадим повод обижать, презирать нас и своим”. Пор. пісню: „Та журба-ж мене ізсушила, та журба-ж мене ізвялила: | Що найменша в степу птиця, тай та мене била”... Чуб. V, 447, № 11. Але вважаючи „наю” за місцев. відм., можна зрозуміти це місце не гірше: „почнуть [русичі] у нас птиць бить”... (див. порівняння Половців до птахів попереду: „ни соколу, ни ястребу, ни тебЂ чръный воронъ поганый Половчине”). Пор. ще прислів'я, що його сказав пскович кн. Олександер Черториський, одмовляючись присягнути Московському в. кн.: „не слуга де я великому князю и не цЂлованіе ваше на мнЂ и мое на васъ; коли де учнутъ Псковичи соколомъ вороны имать, ино тогда де и мене Черториского воспомянете” (Пск. I, р. 1460, с. 219) = у нещасті.

Попередня     Головна     Наступна