Попередня     Головна     Наступна             (Див. фрагменти в перекладі на сучасну мову)





II. Густинський літопис. 1)


Въ лЂто 6693 (1185) 1) Святославъ Кіевскій абіе на веснЂ посла на Половцовъ Романа НЂздиловича и, помощію Божіею, априля 21, на самый Великъ день, побЂди ихъ и вЂжи ихъ побра. Ярославъ же Всеволодичъ стыдяшеся 2) князей, яко не ходи на помощъ на Половцовъ, и кромЂ его 2) побЂдиша ихъ.

Въ тожъ лЂто, априля 3) 13 Игоръ Святославичъ, внукъ Олговъ, не повЂдая Святославу Кіевскому, пойде зъ Новгорода на Половцовъ, и поятъ съ 4) собою брата Всеволода зъ Трубецка, и Святослава Олговича зъ Рилска, и Володымера сына своего съ Путивля, и Олстина Олексича 5), воеводу Ярослава Всеволодича ис Ковуи 6) з ЧернЂговци. И въ то время бысть затмЂня 7) солнца, а се знаменне не на добро бываеть. Игоръ же единаче пойде, не ради о томъ.

Егда же прійдоша въ землю Половецкую, изыйде противу ихъ безчисленное множество Половецъ, иже бишася зъ Русю крЂпко, дондеже, попущеніемъ Божіимъ, поражени 8) быша христіане и единые избіени 9) друзіи[же] 10) изыимани 11). Ятъ же бысть и самъ князь Игоръ отъ Таргаломва мужа Чилбука, а Всеволода [я] 12) брата его Романъ Кзичь 13), а Святослава Олговича Елдюкъ 14) въ Бобурчевичахъ, a Володымера Игоровича 15) Копти Вулашевичъ. И тако отъ толика множества христіанъ немного ихъ избЂже, едины бо избити 16) тамо падоша, друзіи яты, болЂй же ихъ въ рЂкахъ истопе, останци 17) же яты.

Въ то время Святославъ Кіевскій хотЂ пойти на Половцовъ, и се прибЂже 18) къ нему съ тоя брани БЂловодъ Просовичъ, повЂдая ему погибель христіянъ въ земли 19) Половецкой. Половци 20) же, побЂдивше христіянъ, взяша гордость великую и абіе пойдоша на Рускую землю.



1) Див. П. С. Р. Л. II, р. 1843; с. 519 — 520; текст — за рук. М. Лосицького р. 1670 (М. О. Ист. и Др. P.); рук. Мгарського ман. XVII в. (Арх. Ком.); рук. Архива Мин. Ин. Д. XVII в.; до цих рукоп. додаємо рук. Увар. № 1400 (33) XVIII в., сс. 247 — 248, де на полях подано коротенький зміст частин текста.


1) Ув. 6695.

2-2) Ув. — проминуто.

3) Ув. августа.

4) Ув.; Г. Мг. Арх. — со.

5) Ув.; инші — Олексина.

6) Усі сп. — и Скову з ЧернЂговци.

7) Ув.; инші — затмЂне.

8) Ув.; инші — поражены.

9) Ув.; инші — избіены.

10) Ув.; в инш. немає „же”.

11) Ув,; ин. — изымани.

12) Ув. Всеволодом» (описка); инші — Всеволода (далі — прогалина).

l5) Випр. за Іп. і Арх.; Г. Mг., Ув. князичь (= княжичь).

14) Ув.; инші — Елдукъ.

15) Ув. Игоревича.

16) Ув.; инші — избиты.

17) Ув. останцы.

18) Ув. прибеже.

19) Ув.; инші — въ землЂ.

20)Ув. половцы. /343/



И бысть въ нихъ распря, въ кую бы страну пойти: Кончакъ хотяше пойти на Кіевъ, мстяся своихъ братій, яко „тамо многащи поражены быша наша 21), тамо убіенъ бысть и нашъ великій князь Бонякъ"; другій же князь глаголаше: „пойдемъ въ тую страну, отнюду же изыйдоша князи, а мужи у насъ погибоша, и безъ труда тамо будемъ имЂти користь”. И тако раздЂлишася.

Кончакъ прійде къ 22) Переяславлю, идЂже Володымеръ ГлЂбовичъ крЂпко браняшеся Половцомъ, отъ нихъ же и раненъ бысть треми копійми 23), и слаше непрестанно къ 21) Святославу Кіевскому о помощъ 24); но 25) донелЂ же Святославъ съ 4) Рурикомъ Ростиславичомъ и иными князи прійдоша, Половци градъ Римовъ плЂниша, и тамо вземше великую користь возвратишася въ своя 26), безъ всякаго возбраненія. А Кза же съ 4) другими Половцами поплЂниша и пожгоша около Путивля и возвратишася; а князи Рускіе собирахуся не събирающеся 27), по отшествіи же Половецъ разыйдошася.

Игоръ же, во ослабЂ сый, избЂже отъ Половецъ с 4) нЂкимъ Лавромъ Половчаниномъ; емуже ради 28) быша всЂ.



21 ) Ув.; инші - наши.

22) Ув.; инші — ко.

23) Ув. тремя копейми.

24) Ув. о помощи. 25) В Ув. — немає.

26) Г. Мг. A. — во своя.

27) Ув.; ин. — собирающеся.

28) Ув.; ин. — рады.





Попередня     Головна     Наступна             (Див. фрагменти в перекладі на сучасну мову)


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.