ГЕОЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН
§1. Посткомуністична економічна дезінтеґрація
Одним із найважливіших чинників існування комуністичної системи була її жорстка подвійна централізація— у рамках кожної окремої країни та в міжнародному, міжнаціональному аспекті. Це знайшло свій вияв насамперед в існуванні так званого єдиного народногосподарського комплексу СРСР, системи взаємозв’язків під егідою Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) а також в таких квазіфедеративних утвореннях, як колишні Чехословаччина і Юґославія. Альтернативою входження в жорстко ієрархічні централізовані структури був тільки шлях практично повної економічної самозамкненості, своєрідної господарчої автаркії, що його дотримувалися такі прокомуністичні країни, як Албанія, Китай, Північна Корея (КНДР).
Крах комуністичної системи не міг не охопити її геоекономічні виміри. Розпад геоекономічної структури комунізму виявився процесом глибоко суперечливим. Природно закономірний, він розгортався на тлі проґресуючих міжнародних об’єднувальних процесів і саме тому здавався протиприродним. Слід врахувати, що більшість посткомуністичних країн мали високоспеціалізовані галузі і види виробництва, які не можуть нормально функціонувати без зовнішньоекономічних зв’язків. Економіки майже всіх таких країн (можливо, за винятком тих, що вже пристосовувалися до режиму економічної автаркії) мали досить високий ступінь функціональної залежності від зовнішніх покупців і постачальників — насамперед у межах народногосподарського комплексу СРСР і системи РЕВ.
Отже, колапс структур міжнародної співпраці, що існували раніше, спричинив складні геоекономічні проблеми геоекономічного самовизначення практично в усіх посткомуністичних країнах. Яку зовнішньоекономічну стратегію обрати, як ставитися до міжнародних об’єднувальних процесів, що набирають силу, хто може бути головними партнерами економічних взаємозв’язків у короткотерміновій і тривалочасовій перспективах — ці та схожі питання стали невід’ємною часткою тих численних дилем, що виникли в процесі післякомуністичних економічних перетворень 14. І неспроможність вирішити ці питання чи й відкладання їх вирішення на майбутнє до бажаного періоду подолання нестабільності, властивій перехідним економікам, може виявитись фатальною помилкою для будь-якої посткомуністичної країни.
Звичайно, на противагу процесам роз’єднавчим, які не вимагали від політиків ретельного аналізу і виважених рішень, а лише політичної сміливості і волі, процедури геоекономічного самовизначення потребують формування науково обґрунтованої стратегії і тактики у сфері міжнародних економічних зв’язків. Саме останнього бракувало політикам «першої післякомуністичної хвилі», і процес роз’єднання став перетворюватись на своєрідний психічний комплекс відокремлення, посткомуністичної ксенофобії, у тому числі і насамперед у галузі економічного життя. Керуючись емоціями на кшталт «антиімперських», «антитоталітарних» гасел у зовнішньоекономічній політиці, вони не зуміли домогтися суттєвого поступу на шляху входження їхніх країн у систему міжнародного поділу праці на новій основі.
Які можливі варіанти реального вирішення завдань зовнішньоекономічної стратегії.
§2. Можливі моделі геоекономічного самовизначення
Геоекономічна модель поведінки будь-якої країни — це похідна від досить складної сукупності чинників. Останні, зокрема, включають в себе характерні країні порівняльні економічні переваги, рухливість економічного і науково-технічного розвитку, довготермінові переваги внутрішньої і зовнішньої політики, історичні уроки і систему сучасних цінностей суспільства, культурні і релігійні особливості, психологічні відмінності. Виходячи з цього, можна вирізнити основні моделі геоекономічного розвитку посткомуністичної країни.
Модель 1. Збереження статус-кво. Для колишніх республік Радянського Союзу, пострадянських країн (ПРК) це означає переважну орієнтацію на розвиток економічних взаємовідносин у рамках СНД. Для колишніх партнерів з РЕВ така модель означала би пошук нових варіантів, які забезпечували б першочерговість взаємних економічних відносин.
Переваги моделі 1 полягають в тому, що вона для багатьох являє собою найбільш просте й полегшене вирішення тих економічних завдань, у розв’язання яких занурилися країни після розпаду РЕВ, а згодом і СРСР. У такому разі економічні ризики щонайменші (хоч і посилюються ризики політичні, зв’язані з економічною залежністю зовні суверенних держав). Для здійснення цієї моделі ще існують певні зручні структури і звички взаємної співпраці, що їх посткомуністична номенклатура зберегла ще з минулого. Отже, у короткотерміновій чи й навіть середньотерміновій перспективах такий вибір може виявитись найбільш дешевим (у прямому економічному й у переносному суспільно-політичному сенсі) варіантом геоекономічної стратегії.
Щодо ПРК такий варіант уже практично втілився в об’єднувальний процес у рамках Економічного союзу країн СНД. Відповідно до ухваленого наприкінці жовтня 1994 року у Москві Перспективного плану інтеґраційного розвитку СНД передбачається поетапне формування єдиного економічного простору його країн-членів. Першими практичними заходами стало утворення Міждержавного економічного комітету (МЕК), Економічного союзу і підписання угоди про створення платіжного союзу. На порядку денному стоїть питання про створення зони вільної торгівлі, яка, завдяки координації і майбутній уніфікації зовнішньої митної політики країн-членів Економічного союзу, досить швидко переросте у митний союз. Об’єднувальні заходи передбачають досить інтенсивний процес лібералізації руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили (тобто форсований перехід від митного союзу до спільного ринку). Вони передбачають і досить широке коло питань з метою узгодження економічної політики країн-членів. Згідно з графіком уже в 1998 році це дасть змогу практично вирішувати питання створення валютного союзу, що, своєю чергою, свідчитиме (якщо оперувати загальновизнаними критеріями стадій міжнародної економічної інтеґрації) про реальне утворення Економічного союзу.
Таким чином, прийняті рішення спрямовані на відновлення у новій формі економічного об’єднання ПРК. Неважко здогадатись, що тут Росія гратиме провідну роль. При цьому інші учасники будуть економічно прив’язані до російської економіки. Слід мати на увазі, що об’єднання відбуватиметься не тільки згори, а й знизу — через створення так званих міжнародних фінансово-промислових груп, тобто пострадянських транснаціональних корпорацій. Навряд чи можуть існувати сумніви щодо того, хто контролюватиме переважну більшість таких ТНК. Російський фінансовий капітал, користуючись не тільки найбільшим серед ПРК економічним потенціалом, а й тим, що реформи в Росії просунулись дещо далі, ніж в інших країнах-членах Економічного союзу, має всі можливості переважати в новому спільному економічному просторі країн ПРК (за винятком країн Балтії).
Слід визнати, що переваги короткотермінового і середньотермінового варіантів моделі 1 можуть бути втрачені у тривалочасному варіанті недостатньою ефективністю економіки через переважну співпрацю з тими країнами, які також мають недостатньо високі параметри економічного розвитку. Цей головний ґандж моделі 1 змушує шукати якісь її різновиди, що дозволяли б узгоджувати загальний курс на економічне об’єднання в рамцях Економічного союзу СНД з курсом на послідовну диверсифікацію своїх зовнішньоекономічних зв’язків. Така стратегія розвитку спрямована на створення торгівлі (trade creation) у межах співдружності з одночасним намаганням уникнути відхилення торгівлі (trade diversion), що, як звичайно, супроводжує об’єднувальні процеси. Можна стверджувати, що така стратегія тією чи тією мірою властива, скажімо, країнам Середньої Азії.
Стосовно колишніх партнерів з РЕВ – країн колишнього соціалістичного табору, то у період після розпаду цієї організації модель 1 ніколи не бралася за основу справді масштабних спільних дій. Щоправда, слід відзначити спроби локального застосування такої моделі у сфері платіжних відносин колишніх країн РЕВ. Це виявилося насамперед у проектах створення багатосторонньої платіжної системи з метою подолання тих ускладнень, які спричинилися раптовим переходом на розрахунки у вільно конвертованій валюті. Проте, хоч як дивно, існує небагато фахівців 15, стурбованих можливістю шкідливого впливу різкого згортання економічних зв’язків між колишніми партнерами з РЕВ на економічне становище останніх, отже, й на загальний перебіг процесів економічних перетворень. У цих країнах такі труднощі сприймаються набагато спокійніше, надто ж там, де успішніше здійснюють макроекономічну стабілізацію і системні перетворення (Польща, Угорщина, Чехія). Останнє, зокрема, зумовило фактичну офіційну відмову від розгляду будь-яких, навіть обмежених, ініціатив у річищі виокресленої моделі.
Модель 2. Повна геоекономічна переорієнтація. Її перевагами є можливість рішучого структурного маневру у проведенні економічних реформ, залучення в економіку сучасних технологій, орієнтація на ринки з більш високими вимогами, що змушує до прискореного підвищення конкурентоспроможності. Проте цей варіант потребує значних витрат і чималого часу. Він може здійснюватись лише за наявності певних передумов, передовсім таких: інтенсивний процес нагромадження капіталу в країні, що базується як на внутрішніх заощадженнях, так і масштабному інвестуванні із-за кордону; досягнення досить стійкої макроекономічної сталості економіки, що може витримати ті навантаження, які супроводжують рішучу структурну перебудову; високий ступінь відкритості ринків країн, у напрямі яких здійснюється переорієнтація експорту.
Таблиця 1
Географічна структура експорту та імпорту окремих європейських країн з перехідною економікою 16 (у відсотках) '
|
Країна |
Східна Європа |
СРСР/СНД |
Країни з розвинутою ринковою економікою |
|||
|
|
1989 |
1992 |
1989 |
1992 |
1989 |
1992 |
|
Болгарія |
|
|
|
|
|
|
|
експорт |
12,9 |
6,3 |
49,3 |
25,2 |
19,6 |
37,0 |
|
імпорт |
12,0 |
6,0 |
34,0 |
28,6 |
35,4 |
44,9 |
|
Польща |
|
|
|
|
|
|
|
експорт |
16,4 |
5,8 |
24,4 |
11,0 |
43,2 |
73,7 |
|
імпорт |
16,6 |
4,9 |
21,4 |
14,1 |
46,5 |
68,9 |
|
Румунія |
|
|
|
|
|
|
|
експорт |
10,2 |
5,0 |
14,5 |
13,5 |
47,7 |
47,6 |
|
імпорт |
14,9 |
7,1 |
22,5 |
13,7 |
17,2 |
56,0 |
|
Угорщина |
|
|
|
|
|
|
|
експорт |
15,9 |
6,0 |
25,1 |
13,2 |
43,1 |
70,0 |
|
імпорт |
17,1 |
6,6 |
22,1 |
16,8 |
49,3 |
67,7 |
|
Чехо-Словаччина |
|
|
|
|
|
|
|
експорт |
20,1 |
9,7 |
26,5 |
10,9 |
37,6 |
63,7 |
|
імпорт |
21,9 |
5,5 |
25,9 |
24,6 |
37,6 |
62,6 |
* Дані за 1992 р. охоплюють І-III квартали.
Ця модель взята на озброєння колишніми партнерами Радянського Союзу з РЕВ. Так, протягом 1989-1992рр. у певній частині східноєвропейських країн, СРСР/СНД і країн з розвинутою ринковою економікою досить інтенсивно відбувалися зміни в експорті та імпорті.
Дані таблиці 1 свідчать про те, що практично всім східно- і центральноєвропейським країнам з перехідною економікою властива суттєва переорієнтація у своїх зовнішньоекономічних зв’язках на розвинуті ринкові економіки. Причому чим більш успішним є перехід до ринкової економіки, тим більшим є відхилення в бік ринків розвинутих країн.
Серед ПРК намагання здійснити докорінну переорієнтацію спостерігаються в країнах Балтії. Проте, якщо в країнах—колишніх партнерах РЕВ цей процес переорієнтації або вже досить далеко зайшов, або й завершився (Польща, Угорщина, Чехія), то на теренах колишнього СРСР він реалізувався тільки в Естонії. Ця країна в 1993 р. спрямовувала до країн з розвинутою ринковою економікою 53,7% свого продукту, а імпортувала 67,9% сукупного обсягу ввозу. Для країн СНД ці показники були суттєво меншими: 29,0% і 21,8%. У Латвії цей процес тільки розгортається, можна говорити про своєрідний стан біполярності: у 1993 р. на країни СНД припадало 45,8% латвійського експорту і 37,8% – імпорту, тоді як для країн з розвинутою ринковою економікою відповідно 34,2% і 29,6%. У Литві процес переорієнтації знаходиться у початковій фазі і країни СНД переважають: 62,8% в експорті та 84,1% – в імпорті 17.
У країнах СНД дуже важко визначити справжніх прибічників цієї моделі розвитку. З одного боку, Азербайджан, Молдова, Туркменистан, Узбекистан, Україна мають наміри урізноманітнити, диверсифікувати географічну структуру їхніх зовнішньоекономічних зв’язків. З другого боку, така диверсифікація потребує досить суттєвих витрат і часу. Таким чином, геоекономічна стратегія цих держав має суттєві відмінності між довготерміновими інтересами та вимушеними поточними діями. При цьому, напевно, невідомо, яким чином поєднати короткотермінові і тривалочасові інтереси. За таких умов переважають заходи прискореного пристосування, що унеможливлює здійснення рішучої геоекономічної переорієнтації.
Модель 3. Геоекономічно нейтральна система. Ця модель передбачає необхідність рівномірного розвитку зовнішньоекономічних зв’язків «на всіх азимутах». Вона має переваги, які полягають у забезпеченні щонайширшої економічної бази політичної незалежності держави, а також можливості зробити сектор зовнішньоекономічних зв’язків більш сталим щодо коливань політичної кон’юнктури, набути здатність маневрувати між різними країнами у проведенні зовнішньоекономічної політики і отримувати таким чином додатковий економічний виграш.
Недоліки цієї стратегії зумовлені великим ступенем ризику її переродження в політику ізоляціонізму і економічної автаркії, адже теоретично геоекономічної нейтральності можна досягнути двома різними шляхами. Перший — це часткова переорієнтація зовнішньоекономічних зв’язків, за якої останні не орієнтуються на якийсь новий пріоритет, а стають геоекономічно більш доцільно структурованими. Другий— це прискорене згортання зовнішньоекономічних зв’язків з країнами, які за комуністичних часів вважалися пріоритетними. Очевидно, що перший зі згаданих шляхів більш складний. Тому за браком достатніх передумов для переорієнтації, а також за невміло сформульованої зовнішньоекономічної політики другий шлях стає невідворотним. Наслідки реалізації такої стратегії розвитку можемо спостерігати на прикладі, скажімо, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та безпосередньо України.
§3. Моделі участі в процесах міжнародного економічного об’єднання
Практика посткомуністичного розвитку наочно довела нереалістичність курсу «економічної незалежності», що неодмінно здійснюється за рахунок економічної ефективності. Виходячи з цього, перед усіма посткомуністичними країнами постає питання про шляхи входження в процеси міжнародного економічного об’єднання. При цьому теоретично і практично виявилося декілька можливих варіантів вирішення цього питання, оскільки входження в світове господарство за нинішніх умов може відбуватися насамперед через активну участь у діяльності тих чи тих реґіональних (інтеґраційного характеру) угруповань. Це призвело до появи цілої низки крайових економічних організацій інтеґраційного типу та намагань створити такі організації.
Так, 1990 року Литва, Латвія та Естонія домовляються про поступове створення Балтійського ринку. 1991 року ці ж таки країни створюють митний союз балтійських держав з метою досягнення всебічного економічного об’єднання.
Тоді ж таки фірми і організації Болгарії, Польщі, СРСР, Угорщини і Чехословаччини створюють міжнародну організацію «Східноєвропейська співпраця і торгівля» (СЄСТ) з метою відновлення на ринковій основі порушених господарських зв’язків між колишніми партнерами РЕВ. Проект співпраці передбачав створення Східноєвропейської біржі і Міжнародного кліринґового банку, торговельних домів. Практично тоді ж таки виникає й інша неурядова організація, що діє в цьому напрямі, — «За реґіональний ринок країн Східної Європи і Азії».
У 1992 році Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан і Узбекистан (Казахстан як спостерігач) вступають в Організацію економічної співпраці (ОЕС), членами якої з 60-х рр. вже були Іран, Пакистан і Туреччина. Це дозволило перетворити ОЕС в один з найбільших у світі торговельних блоків. Передбачено зниження торговельних тарифів, створення інвестиційного банку, спільної авіалінії, встановлення супутникового зв’язку тощо.
Створення 1992 р. Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) — організації 11 причорноморських країн, а також Азербайджану, Албанії та Вірменії передбачає поступове зняття обмежень на переміщення товарів, капіталів і робочої сили, розвиток інфраструктур транспорту і зв’язку, максимальне заохочення взаємної співпраці, створення єдиного інвестиційного і зовнішньоторговельного банку для цього краю.
У 1993 р. виникає Економічний союз (ЕС) країн СНД, що має за мету поступове формування однорідного економічного простору, проведення взаємно погоджених економічних реформ і скоординованої економічної політики, стикування господарських механізмів країн-членів. Характерно, що паралельно цьому мали місце намагання здійснити економічне об’єднання країн СНД на більш вузькій основі. Це, зокрема, виявилося у заяві урядів Республіки Білорусь, Російської Федерації та України (липень 1993 р.) про невідкладні заходи щодо поглиблення «економічної інтеґрації», що передбачало укладення договору, а також утворення організаційних структур економічної співпраці країн Середньої Азії і Казахстану.
Таблиця 2
Проінтеґральні чинники стосовно різних реґіональних економічних об'єднань і партнерських зв'язків
|
Реґіональні економічні об'єднання або партнерські зв'язки |
Проінтеґраційні чинники |
||||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
||||||
|
снд |
+/- |
+/- |
+/- |
+/- |
+ |
+/- |
- |
- |
|||||
|
Росія-Білорусь- Україна |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
+/- |
- |
+ |
|||||
|
Держави Середньої Азії і Казахстан |
+ |
|
+/- |
+/- |
+/- |
+/- |
+/- |
+ |
|||||
|
ОЕС |
+ |
- |
+/- |
- |
- |
+/- |
+ |
+ |
|||||
|
ЧЕС |
V- |
V- |
+/- |
- |
+/- |
- |
+/- |
- |
|||||
|
Балтійський ринок |
+ |
- |
+ |
+ |
+/- |
+ |
+ |
+ |
|||||
|
Чорноморсько-Балтійський союз |
+/- |
+/- |
+ |
+/- |
+/- |
+/- |
+ |
. |
|||||
|
Вступ до ЄС- - країни центр. Європи - інші країни |
+ |
+/- |
+/- |
+/- |
+/- |
+ |
+ |
+ |
|||||
|
Вишеградська четвірка |
+ |
- |
+ |
+ |
V- |
+ |
+/- |
+ |
|||||
|
Регіональна організація колишніх членів РЕВ |
+/- |
+/- |
|
|
|
|
|
|
|||||
|
Балтія- Скандинавія |
+ |
+/- |
- |
- |
+/- |
+ |
+ |
+ |
|||||
|
Румунія-Молдова |
+ |
- |
+ |
+ |
+/- |
+/- |
+ |
+ |
|||||
|
Далекий Схід Росія-Японія |
+ |
+ |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|||||
|
Далекий Схід Росія-Китай |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
- |
- |
- |
|||||
|
Галичина-Польща |
+ |
+/- |
+/- |
+/- |
+ |
+ |
+ |
+ |
|||||
|
Закарпаття- Угорщина |
+ |
+ |
+/- |
+/- |
|||||||||