[Український правопис. — К.: Наукова думка, 2015. — С. 151-185.]

Попередня     Український правопис     Наступна             Покажчик


Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації





V. НАЙГОЛОВНІШІ ПРАВИЛА ПУНКТУАЦІЇ


§ 115. КРАПКА (.)


Крапка ставиться:

1. У кінці розповідного речення або спонукального, якщо воно вимовлене без окличної інтонації:

Весь народ піднімається до мене. Йдуть з усієї України та й ще йтимуть. Посилав універсали з Січі, тепер хочу скласти універсал із Чигирина (Загребельний).

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян (Рильський).


2. У кінці пов’язаних між собою частин розповідного тексту, коли автор хоче навмисно подати їх інтонаційно відокремленими одна від одної:

А я ходжу. Рівним, розміреним кроком, через усю хату, з кутка в куток. З кутка в куток (Коцюбинський).


3. У кінці рубрик переліку, коли вони досить розвинені й кожна з них становить закінчене речення:

Відзначаючи ювілей видатного українського вченого-сходознавця, одного з засновників Академії наук України, академіка АН України А. Ю. Кримського, загальні збори Академії наук України постановили:

1. З метою відродження й розвитку національної школи сходознавства як важливого наукового компоненту інтелектуального потенціалу України створити в системі АН України Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського.

2. Видати повне зібрання творів академіка АН України А. Ю. Кримського. /152/

3. Порушити клопотання перед Кабінетом Міністрів України про створення будинку-музею академіка АН України А. Ю. Кримського в м. Звенигородці Черкаської області (З «Вісника АН України»).


4. Після речення, за яким розпочинається виклад розгорненої розповіді, опис тощо:

А діло було таке. Студенти з царського садка пішли в гості до знайомого купця, котрий жив далеко, аж на Орданському. Той купець мав багацько дочок, не дуже гарних. Він закликав до себе десятками всяких студентів, годував, поїв їх і чимало дочок повидавав уже заміж за світських і духовних. Студенти часто гуляли там до півночі й цілою юрбою перелазили потім стіну Братського монастиря (Нечуй-Левицький).


5. Як знак незакінченості слова на письмі, напр.: т. або тов. (товариш), гр. (громадянин) (про скорочені слова див. § 39, 40).


Примітка 1. Крапка не ставиться:

а) в абревіатурах між складовими частинами: ООН, МАУ, неп;

б) у скороченнях назв метричних мір: г (грам), кг (кілограм), м (метр), мм (міліметр), т (тонна);

в) у кінці заголовків, на вивісках і штампах.


Примітка 2. Про вживання крапки замість коми див. § 118, Б, п. 2, прим. 1.





§ 116. ЗНАК ПИТАННЯ (?)


Знак питання ставиться:

1. У кінці питального речення:

За кожною з цих пам’яток — люди: майстри, митці. Хто знає про них? Хто назве їх імена? (Федорів).

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати? (Рильський).


Примітка 1. Підвищена проти звичайної питальна інтонація передається двома або трьома знаками питання:

Кляті! кляті!

Де ж слава ваша ?? На словах!

Де ваше золото, палати?

Де власть великая? (Шевченко). /153/


Примітка 2. У питальних реченнях з однорідними членами знак питання можна ставити після кожного однорідного члена з метою розчленування питання:

Хіба ж живуть вони? і знають,

Як ви сказали, благодать,

Любов?.. (Шевченко).


Примітка 3. Знак питання не ставиться в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням (хоч інтонація в таких випадках часто мало відрізняється від інтонації питальних речень):

Ніхто не запита

В принишклої блідої Катерини,

Чом на щоці сріблиться сіль крута —

Ще свіжий слід невтертої сльозини (Бажан).


Коли ж головне речення питальне, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставиться:

Чи знаєте, хлопці, як високо сокіл

Під небом літає у теплії дні? (Глібов).

Пам’ятаєте, який у мене веселий дід був? (Яновський).


2. У дужках у середині цитати або після неї для виявлення сумніву або критичного ставлення того, хто цитує, до наведеного матеріалу:

Нехай багато не розводяться вчорашні «марксисти» про велике значення колективізації (?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду (?!) (З газети).





§ 117. ЗНАК ОКЛИКУ (!)


Знак оклику ставиться:

1. У кінці окличного речення:

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота! (Леся Українка).

Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю! (Тичина).


Примітка 1. Знак оклику завжди ставиться в кінці речень, що мають у своєму складі слова як, який, що (то) за, скільки тощо (зі значенням експресії), але не є підрядними:

Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом і недосяжних проектів! (Коцюбинський).

На небокраї яка краса огнів сія! (Сосюра).

Він звів до Сагайди сіре змучене обличчя з великими сумними очима. Що то були за очі! (Гончар). /154/


Примітка 2. Підвищена проти звичайної оклична інтонація передається двома або трьома знаками оклику:

Тельман говорить!!

Слухайте, доли, слухайте, гори,

Слухай, Німеччино,

Тельман говорить!!! (Тельнюк).


2. У кінці окличного називного речення:

Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).


3. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією:

Україно! Ти в славній борні не одна (Рильський).

Ти прекрасна, вечірняя зоре! (Леся Українка).

Народе мій! Твоє буття затяте

В моїй крові затято клекотить!.. (Драч).


4. Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією:

Ай! як тут гарно! (Коцюбинський).

Ой! Що це за сопілка? Чари! Чари! (Леся Українка).

Гей! Піднімайтесь, хто сильний та дужий! (Довженко).

Мавка (спалахнула). Так! Хто не зріс між вами, не зрозуміє вас! (Леся Українка).

Ні! Недобре зробив батько,глухо якось, з протягом, почав Чіпка (Панас Мирний).


Примітка 1. Знак оклику вживається в середині речення, щоб підкреслити значущість певних слів:

І ворогам не розтоптати — ні!

Омитий кров’ю стяг наш трудівничий (Рильський).

Звичайно в таких випадках відповідні слова виділяються ще двома тире.


Примітка 2. Складна інтонація оклику — питання передається на письмі знаками ?! або !?:

Се ти, мій чарівниченьку?!(Леся Українка).

Де ж той світ!?

І де та правда!? Горе! Горе! (Шевченко).

Для чого ж тоді на Ельбі поклали ви круглі голови?! —

Кричить нам у вічі земля (Б. Олійник). /155/


5. У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу:

На останньому пленумі ради СПУ були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег «вирощувати курей» (!!), другий — «думати про вічність» (!?) (З газети).





§ 118. КОМА (,)


А. Кома в простому реченні


У простому реченні кома ставиться:


1. Між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками:

Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (Нечуй-Левицький).

Тут, на цих вуличках, дозрівала його класова свідомість, тут він переймався недолею голодних, безправних, безробітних (Федорів).

Це ж могло наступити нині, завтра, позавтра... (Кобилянська).

Світло сяйною хвилею хлюпнуло по верхівках дерев, замиготіло, застрибало по кущах (Гуцало).


Примітка 1. Два або кілька прикметників-означень однорідні:

а) коли вони характеризують предмет в одному плані (при переліку різних особливостей або якостей предмета):

Дивом див було, що те пискляве, рожеве, безпомічне — то і є людина (Гончар);

б) коли вони показують різні споріднені ознаки предмета (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо):

Немає матусі! У глухій, темній могилі вона (Тесленко).

Його очі замиготіли зимним, неприязним блиском (Кобилянська).

І вся вона на видноті — ставна, вродлива (Харчук);

в) коли друге й дальші означення підсилюють, уточнюють або пояснюють перше:

Якось раз над містечком стояла тиха, місячна, літня ніч (Нечуй-Левицький).

Твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він [Остап] затис кулак і погрозив на той бік річки (Коцюбинський). /156/

Коли прикметники-означення характеризують предмет у різних планах, то такі прикметники неоднорідні й кома між ними не ставиться:

Вода шуміла й билась між камінням білими кипучими хвилями (Нечуй-Левицький).

Ми їхали порожньою рудуватою дорогою (Вл. Шевчук).

В ранковому березневому затуманеному повітрі пахли вишневі садки (Харчук).

Неоднорідні означення частіше стоять перед іменником, зрідка — після нього:

Усе застеляла мла вечірня пахучая (Марко Вовчок).

На чорній зритій землі по краях поплуталась огудина суха гарбузова (Головко).


Примітка 2. Не слід розглядати як однорідні й відокремлювати комами:

а) два однакові формою дієслова, що означають дію та мету її: піду подивлюся; сядьмо поміркуймо тощо;

б) два однакові або близькі значенням слова, з яких друге вжите із запереченням не, якщо таке словосполучення становить змістом одне ціле (жду не діждуся; дивишся не надивишся; дишеш не надишешся; вовк не вовк і под.):

Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем! (Нечуй-Левицький).


2. Між однорідними членами речення, з’єднаними двома або більше однаковими сполучниками: і...і (й...й), ні...ні (ані...ані), то...то (не то...не то), чи...чи (чи то...чи то), або...або:

А тим часом місяць пливе оглядать

І небо, і зорі, і землю, і море (Шевченко).

Ні зради яд, ні танки, ні гармати

Не допоможуть ворогу в бою (Сосюра).

Не хотів ані дружитись, ані дома житичумакував (Марко Вовчок).

Доля — наче примхлива дівчина: то пригріє, то знов остудить (Вс. Шевчук).

Чи то садок видніє, чи город, чи поле? (Панас Мирний).

Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (Коцюбинський).


Примітка 1. Коли частина однорідних членів з’єднана безсполучниково, а частина — повторюваними сполучниками і (й), та (= і), кома ставиться між усіма однорідними членами, у тому числі й між першими двома (перед першим сполучником): /157/

Я пам’ятаю вчительку мою,

просту, і скромну, і завжди спокійну (Сосюра).

Світе мій гучний, мільйонноокий,

Пристрасний, збурунений, німий,

Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,

Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий! (Симоненко).


Примітка 2. Якщо однорідні члени речення зв’язані сполучниками і (й), та (= і) в пари, то перед сполучниками коми не ставляться, а пари відокремлюються комами:

Життяце ріка, в якій попутно й навально тече минувшина й теперішність, добро й зло, правда і кривда (Федорів).


Примітка 3. Коли сполучники і (й), та (= і), або, чи не повторюються, кома перед ними не ставиться (про сполучник або див. ще п. 15):

Було як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Марко Вовчок).

Картина була надзвичайна, неначе сон чи казка (Довженко).


Примітка 4. Коли два слова, перед кожним з яких стоїть сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то кома між ними не ставиться: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо тощо.

Кома не ставиться також між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником і утворюють тісну смислову єдність (звичайно такі однорідні члени не мають при собі пояснювальних слів):

А потім і щастя і горе обірвались так раптом (Леся Українка).


3. Між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками а, але, однак, проте, а проте, зате, та (= але), так, хоч (хоча).

В життя розкритій книзі

Сторінок безліч є,

В які вписати мусиш

І ти життя своє.

Вписати не чорнилом,

А полум’ям душі (Братунь).

Задер голову Баглай, стежить, як поволі, але вперто підіймаються голуби над собором (Гончар).

Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві (Коцюбинський).

Тече вода в синє море,

Та не витікає (Шевченко). /158/

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю (Пісня).

З виду дід був... столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).


4. Перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент:

Давид роздягся, шинель на ключці повісив, і будьонівку (Головко).

Зазеленіли луги, ще й дібровонька (Пісня).


5. Перед другим з парних сполучників не тільки... а й (не тільки... але й, не тільки... а ще й, не тільки... але також і), як... так і, не так... як, хоч... але (та), не стільки... скільки, що вживаються при однорідних членах речення:

Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи (Коцюбинський).

Як російська, так і європейська критика все частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги (Коцюбинський).

Не так тії вороги,

Як добрії люди

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять (Шевченко).


6. Перед словами а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів:

Ми певні, що... Ваше чуле серце не обмине... нашого благання й жаги — бачити рядом із такими талановитими виставниками «Наталки Полтавки», як Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Затиркевич, і Вас, наша зоре! (Панас Мирний).

Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля.


7. При повторенні слова для означення великої кількості предметів, тривалості дії, для підкреслення згоди або заперечення тощо:

Все, все згадала вона в ту хвилину! (Довженко). /159/

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте (Шевченко).

Здається, часу і не гаю, а не встигаю, не встигаю! (Костенко).


8. Для виділення звертань і зв’язаних з ними слів (про знак оклику при звертаннях див. § 117, п. 3):

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має! (Воробкевич).


Народе мій, ясна любове,

Ти волю лиш яви свою

Поклич,а серце вже готове

За тебе згинути в бою! (Павличко).


Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте! (Франко).

Де ж ти дівся, в Яр глибокий

Протоптаний шляху? (Шевченко).


9. Після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова в реченні (пор. § 117, п. 4):

Гей, на коні, всі у путь! (Тичина).

О, як люблю я рідну землю... (Воронько).


Примітка 1. О, ой, коли вони інтонаційно тісно зв’язані з дальшим звертанням (тобто після них немає паузи), комою не відокремлюються:

О люде мій бідний, моя ти родино,

Брати мої вбогі, закуті в кайдани! (Леся Українка).

Ой волохи, волохи,

Вас осталося трохи (Шевченко).


Примітка 2. Після ну, ой, ах і т. ін., ужитих для підсилення, кома не ставиться:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого (Шевченко).

Ой летіла гуска додому

Та впала, як грудка, додолу (Драч). /160/


Примітка 3. Не відокремлюються вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання:

Ой ти, дівчино,

З горіха зерня,

Чом твоє серденько —

Колюче терня? (Франко).

Гей ти, поле колоскове,

молодість моя! (Сосюра).


10. Після стверджувальних слів так, еге, гаразд, (а)якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст:

Так, це була вона, його земля,

Про неї він співав і нею марив (Павличко).

Еге, я правду вам казав (Гребінка).

Земляка свого бачили?.. — Аякже, бачив (Головко).

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні (Леся Українка).

Що, титаря вбили? (Шевченко).

Що ж, отак і проходить вечір,

По-лисячому тихо, без стуку (Б. Олійник).

Увага. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кома не ставиться:

Так ніхто ще не вірив у мене! (Чубач).

Гаразд ідуть наші справи.

Так само слід відрізняти заперечення ні від повторюваного сполучника ні (див. п. 2).


11. Для виділення вставних слів і вставних речень (про вживання тире або дужок при вставних словах і вставних словосполученнях та реченнях див. § 121, п. 14 і § 123, п. 2):

Треба хліба людині й металу,

Треба музики і п’єдесталу,

Та, мабуть, над усе до загину

Треба віри людині в людину (Забаштанський). /161/

І, можливо, моє серце-проміння

Зловить в свої долоні дитина

І всміхнеться (Братунь).

А в хлібороба, звісна річ, роботи — як води, від снігу до снігу (Федорів).

З Копачів я, бачте, родом (Білоус).

Погане, я чував, життя собаче,

Недобре ж і Вовкам (Глібов).


Примітка 1. Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, бачте, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.


Увага. Слід відрізняти вставні слова та словосполучення від подібних до них слів, які є членами речення й комами не виділяються:

У нижчеподаній статті я, звичайно, не охоплюю всіх проблем розвитку української мови (Рильський).

Але: Концерт звичайно закінчується о 10 годині.

Ці слова, до речі, викликають сумнів.

Але: Ці слова сказані до речі.


Примітка 2. Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо.


Чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? (Леся Українка).


Примітка 3. Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення:

Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав.

Пор.: Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав.

Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ.

Пор.: Я буду у вас сьогодні, мабуть, увечері.


Примітка 4. Не виділяються комами такі слова: адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, які не є вставними. /162/


12. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж і т. ін.:

Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (Гончар).

Це місто [Київ] прекрасне, як усмішка долі (Костенко).

Припадаю вустами до слова,

Мов до стиглого грона калини (Кащук).

Зникло лихоліття,

Наче уві сні (Братунь).

Він справді здриґнувся, немов ступив у студену воду (Мушкетик).

В цей час у порту завжди, ніби граючись у хрещика, сновигали матроси всіх націй (Панч).


Примітка 1. У сталих фразеологічних зворотах перед порівняльним сполучником кома не ставиться:

Дощ ллє як з відра.

Почервонів як рак.


Примітка 2. Іменна частина складеного присудка, приєднана за допомогою сполучників як, мов, ніби тощо, комою не відокремлюється:

Руки зробилися як лід.


Примітка 3. Звороти, що вводяться в речення за допомогою сполучника як і мають значення «у ролі кого, чого», комою не виділяються:

Про масштаби Довженка як письменника можна судити з його найбільшої літературної праці — «Зачарованої Десни» (Новиченко).

Розглядаємо вашу відповідь як згоду.


Примітка 4. Не ставиться кома перед як, ніж у виразах (не) більш як, (не) раніше ніж, (не) довше ніж і т. ін.

Сидів не більш як півгодини.

Роботи вистачило не довше ніж на два дні.


13. Для виділення допустових речень:

Коли під’їхали до собору одержувати комбікорм, то на дверях висів замок, хоч до кінця робочого дня було ще далеко (Гончар).


Примітка. Коли хоч (хоча) вжито не в допустовому реченні, а при окремому члені речення як частку, кома перед ним не ставиться:

Дай мені хоч трохи води. /163/


14. Для виділення прикладок як поширених, так і непоширених, особливо коли вони відносяться до власного імені або займенника:

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (Коцюбинський).

Нехай мене, Кармелюка, в світі споминають! (Марко Вовчок).

Отак роки, отак без краю

На струнах Вічності перебираю

Я, одинокая верба (Тичина).

Я син простого лісоруба,

Гуцула із Карпатських гір (Павличко).


Примітка. Про вживання дефіса при прикладках див. § 27, а про вживання тире — § 121, п. 7.


15. Для виділення відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (= тобто) тощо:

Як учений, етнограф і фольклорист, Франко все життя з палким інтересом ставився до народної творчості (Рильський).

Тайга, тобто заболочений хвойний ліс із домішкою осики, тягнеться на сотні кілометрів.

Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.


Примітка. Прикладки зі сполучником як виділяються комами тільки тоді, коли вони виразно відокремлюються інтонаційно й мають додатковий смисловий відтінок причиновості. В інших випадках коми не ставляться:

Шевченко як поет відомий всьому світові.

Мова йде про Архипенка як художника.


16. Для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються:

Було про що думати цієї ночі, та він примусив себе не думати зараз ні про що, крім бою (Сизоненко).

Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем. Та й не тільки митцем, особливо зараз, коли треба перебудувати майже все (Довженко). /164/

Майже всі твори видатного художника, включаючи етюди, були представлені на цій виставці.

На краю села, замість похилої хатини, стояв великий будинок.

Гризуни, наприклад ховрашки, завдають багато шкоди полям.

Усі мешканці села, навіть діти й старі, поспішали в поле.

Він полюбляв, щоб до Волі приходили гості, зокрема Рада й Аліна (Яновський).


17. Для виділення відокремлених означень, виражених:

а) дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова й стоять після означуваного іменника:

Вмирав поет, залюблений у світ,

Вмирав поет, задивлений у море (Осадчук).

Деревця молоді, укриті білим пухом,

Тихенько сплять над Волгою в снігу... (Забашта).

Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі (Коцюбинський);

б) дієприкметниками та прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є вже означення:

Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Панас Мирний).

Живе життя і силу ще таїть

Оця гора, зелена і дрімлива (Зеров).

Слався, мій народе, мій гордий, чесний, добрий, молодий (Вінграновський);

в) дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), поставленими перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до іменника, мають ще обставинний відтінок («будучи», «бувши»...) або відділені від іменника іншими членами речення:

Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встиг учинити скільки-будь сильного опору (Гончар). /165/

У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була б дуже гарною молодицею (Нечуй-Левицький);

г) дієприкметниками й прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стосуються особових займенників:

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися (Котляревський).

Вона стоїть навпроти Сагайди, маленька, мов куріпка на межі (Гончар).

Дивився [Юрко] на батька, і йому стало жаль його, завчасно постарілого, спрацьованого (Харчук);

ґ) іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них), щоб надати їм більшої ваги порівняно з іншими членами речення:

Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікті, з чорними косами, вона [Мотря] була ніби намальована на білій стіні (Нечуй-Левицький).

До неї наближалась мати... Іллевського, невисока, досить повна жінка, з кошиком у руці (Гончар).


Примітка. Не виділяються й не відокремлюються комами означення з пояснювальними словами або без них, коли вони за змістом невіддільні від слів, яких стосуються:

Минаючи убогі села

Понаддніпрянські невеселі,

я думав... (Шевченко).


18. Для виділення відокремлених уточнювальних обставин часу, місця тощо:

А вечорами, по роботі, він не раз до пізньої ночі ходив у важкій задумі по болотистих улицях Борислава (Франко).

Сьогодні вранці, під час перерви, побачивши, що Кажан пішов у сад, Олег кинувся нагору, до його кімнати (Донченко).

Там, за горами, давно вже день і сяє сонце, а тут, на дні міжгір’я, ще ніч (Коцюбинський).

По той бік шляху, десь далеко в степу, за садками, тремтить червона заграва... (Тютюнник).


19. Для виділення відокремлених обставин, виражених дієприслівниковими зворотами:

Маруся, вийшовши з кімнати, засоромилась (Квітка-Основ’яненко). /166/

Почали люди серпи гострити, лаштуючись до жнив (Коцюбинський).

Забившись у дровітню, я плакав, коли Мальва залишала наше подвір’я (Земляк).

Переглядаючи трагічні сторінки Каменяревого життя, поет [Павличко] постійно пам’ятає про зв’язок Франка з нашим часом (Лубківський).


Примітка. Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників і, та, а, що з’єднують однорідні присудки, виділяється комами з обох боків:

Прислухались і, не вірячи самі собі, одхиляли сінешні двері (Коцюбинський).


20. Для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками, коли вони означають час, причину, умову дії:

Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).

Прощаючись, Багіров відкликає Ясногорську вбік (Гончар).

Не повіривши, Чабанчук кинувся в канцелярію (Донченко).

Попрацювавши, можна й відпочити.


Примітка. Одиничні дієприслівники, що стоять безпосередньо при присудку й мають значення прислівника, комами не відокремлюються:

Вона сиділа замислившись (Яновський).

Ідуть дівчата в поле жати

Та, знай, співають ідучи (Шевченко).

Із вирію летять курличучи ключі (Зеров).




Б. Кома в складному реченні


У складному реченні кома ставиться:

1. Для відокремлення речень, що входять до безсполучникового складного речення (про вживання крапки з комою або тире в таких реченнях див. § 119, п. 2 і § 121, п. 9):

В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (Коцюбинський).

Підведу од книжки очі,

Під вікном ростуть банани, /167/

Шелестять високі пальми,

Мирти, фіги і платани (Кримський).

Пісня [«Два кольори»] пішла в глибини, пісня пішла на вершини, ніхто нікому її не віддасть, навіть авторам (Драч).


2. Для відокремлення речень, що входять до складносурядного речення (про вживання тире в таких реченнях див. § 121, п. 9):

Один кривавим потом умивається, та робить, та дбає, а другий, ледащо, лінується... або ще п’є... (Грінченко).

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий (Франко).

Непокривлену душу хотіли зламати,

Та ламалися тільки болючі киї,

Наді мною ночами відплакала мати,

Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її (Павличко).

Усе іде, але не все минає

Над берегами вічної ріки (Костенко).


Примітка 1. Іноді перед сполучниками сурядності і, та, а, але, однак і под. замість коми ставиться крапка, щоб надати більшої самостійності реченням, які могли б бути складовими частинами простого або складносурядного речення:

Острів, як спрут, занурив у море шершаві лаби, приссався до нього, наче хоче спинитись. Але не може (Коцюбинський).

Ми якось дуже звикли, що він [Ойстрах] є.

А от нема. І струни його стихли (Костенко).


Примітка 2. Якщо у складному реченні зі сполучниками і (й), та (= і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кома перед сполучниками не ставиться:

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні (Смілянський).

Він... розказував, яку в їх селі рибу ловлять і яка в їх ріка рибна, що усяка риба ведеться (Марко Вовчок).

І знов моя до тебе думка лине,

Далекий краю ранньої зорі,

Де тигрів слід веде до Уссурі

І спіє виноград між віт ялини (Борис Тен).


3. Для відокремлення речень, що входять до складного речення з безсполучниковим і сурядним зв’язком:

Синіють води, зеленіє яр,

І стеляться сліпучі краєвиди (Зеров). /168/

О так! Минають роки і віки,

Усе спливає хвилями ріки,

Й життя нові нам ставить теореми (Борис Тен).


4. Для відокремлення речень, що об’єднуються в одне складне речення за допомогою повторюваних сполучників і...і, ні...ні, або...або, то...то, чи...чи тощо:

І розсвіте, і вийдуть смілі люди,

І порохом пропахне сніг і дим,

І розсвіте, і всесвіт видно буде,

Весь світ, всю долю видно стане їм (Бажан).

Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок).

Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

То дощ, то сніг, то знову дощ,

І листя лопотіло (Вінграновський).

Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва

весни вітає дні, чи літо славить птах, —

усе мені шумить хода твоя шовкова,

і стан твій молодий пливе в моїх очах (Сосюра).


5. Для відокремлення в складнопідрядному реченні підрядних речень, уведених сполучниками або сполучними словами, від головних і від інших підрядних:

Так тихо сходить місяця підкова,

Що аж завмерли гори та ліси... (Пушик).

І той любов’ю повниться до світу,

Хто рідну землю має під собою... (Вінграновський).

Ось чутно, як несе вітер якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком (Коцюбинський).

Він жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у ліс вузьким клином (Нечуй-Левицький).

Весь край слов’янський чує крок дружин,

Які спішать на збір у Дрогичин (Бажан).

Спасибі, що мені відкрили очі

На невмирущу душу материнську,

Без котрої збіднів би цілий світ (Підсуха). /169/

Душа летить в дитинство, як у вирій,

бо їй на світі тепло тільки там (Костенко).

Дай мені, Вітчизно, та для пісні сили,

щоб тебе в цій пісні славить і любить,

щоб для тебе серцем вічно зеленіти (Сосюра).

Під липами неподалік колгоспної контори почали сходитись лише опівдні, хоч два автобуси, які мали відвезти хлопців та їхніх родичів до району, стояли тут іще з восьмої ранку (Гуцало).

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди (Чубач).

Ти гукай, не гукай,

а літа не почують.

Все біжать та спішать

хоч співай чи ридай... (Б. Олійник).


Примітка 1. Кома не ставиться перед як у виразах як слід, як треба, як годиться й под., коли нема ясно визначеного підрядного речення:

Роби як слід, то й добре буде.


Примітка 2. Комою не відокремлюються одиничні займенники та прислівники, що є, власне, частиною непрямого питання:

Бачив хлопця й не сказав якого.

Мати повернеться, та не знати коли.


Примітка 3. При складених сполучниках і сполучних словах тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, після того як, внаслідок того що, замість того щоб кома ставиться один раз: або перед усім складеним словосполученням, або перед сполучниками що, щоб, як — залежно від змісту та інтонації:

Надворі стало темно через те, що небо заволокло чорною хмарою.

Надворі стало темно, через те що небо заволокло чорною хмарою.


Примітка 4. Кома ставиться перед як у зворотах не хто інший, як...; не що інше, як...:

Те, що її зацікавило, було не що інше, як троє осідланих коней під ґанком вілли (Коцюбинський).


Примітка 5. Коли перед підрядним реченням стоять частки не, і, то підрядне речення не відділяється від головного комою:

Мене цікавить не як це сталося, а які можливі наслідки цього факту (Пор.: Мене цікавить не те, як це сталося...).

Треба бути уважним і коли обставини цьому не сприяють. (Пор.: Треба бути уважним і тоді, коли обставини...). /170/


Примітка 6. При збігу сполучників перед другим із них кома не ставиться тоді, коли в наступному реченні наявні співвідносні слова то, так:

І якщо пісня вийде в люди,

То пломінь серця не згашу (Малишко).

Пор.: Але коли Ви такі добрі, що не одмовились би перекласти щось із рукопису, то я позволю собі скористуватися з сього і, якщо зможу, пришлю Вам рукопис (Коцюбинський).

Якщо перший сполучник протиставний (а, але, однак і т. ін.), то кома після нього взагалі не ставиться:

Він прокинувся увечері, ...довго пив чай, а коли зовсім стемніло, став збиратися у свою п’яту вилазку (Первомайський).





§ 119. КРАПКА З КОМОЮ (;)


Крапка з комою ставиться:


1. Між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного з них є коми:

Привіт тобі, зелена Буковино,

Твоїм хорошим горам і гаям;

Твоїм одважніш, дорогим синам! (Самійленко).

Котовський справді палив поміщицькі маєтки; справді з’являвся до багатіїв, вимагав у них боргові зобов’язання бідняків і тут же, перед їхніми очима, нищив; справді забирав гроші й роздавав злидарям (Смолич).


2. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є розділові знаки:

Та ні, він [І. Франко] був, і є, і завжди буде,

Цей велетень, цей титанічний дух;

Його вогонь не вигас, не заглух, —

Він вкладений навіки в наші груди (Павличко).

Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг, і сліпучо-біла вулиця леліла сріблом; крізь просвічені скісним заполудневим сонцем шибки вікон зеленіло... ялинкове гілля; з крутосхилу Ботанічної злітали верхи на ґринджолятах хлопчаки (Дрозд).


3. Між реченнями — частинами складносурядного речення, зв’язаними /171/ сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки (рідше — сполучниками і, та), якщо ці речення мають значний обсяг або в середині їх є коми:

І крізь мокру сніговицю

Бачу я вогонь червоний,

Наче сонце, що конає

У молочній білій млі;

А навколо нього мріють

Наче тіні чорних птахів (Леся Українка).

Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка).


4. Між поширеними однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному, особливо коли в середині таких підрядних уже є розділові знаки:

Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних степів, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх і вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили нагадують вам про давнє життя людське...; де синє небо, побратавшись з веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно високе, бездонно-глибоке шатро.. ? (Панас Мирний).

І тепла радість душу обняла,

І сам не знаєш у задумі світлій,

Що кращевечір цей чи ночі мла;

Що краще — біля тебе сад розквітлий

І серць квітучих трепет молодий

Чи над тобою зоряні сади (Борис Тен).


5. Між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень:

Щойно полуниця відходить, а вже буріють вишні-петринівочки, шовковиця сиплеться, а там зажовтіють абрикоси; буває, так наспіє полуниці, то жінкам невправка з нею, тоді оголошується загальна мобілізація, вже й металурги лазять поруч з дітьми по садках... (Гончар).


Примітка. Крапка з комою ставиться також у кінці досить великих рубрик переліку (про крапку в цих випадках див. § 115, п. 3). /172/





§ 120. ДВОКРАПКА (:)


1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка:

У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи (Коцюбинський).

Несуть пани есаули

Козацькую збрую:

Литий панцир порубаний,

Шаблю золотую,

Три рушниці-гаківниці

І три самопали... (Шевченко).

Заснув, незчувся й коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).


Примітка 1. Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення й тоді, коли нема узагальнюючого слова, якщо тільки перед переліком робиться попереджувальна пауза, а однорідні члени речення читаються з перелічувальною інтонацією:

Та в цю хвилю двері розчинились

і ввійшли: якийсь рудобородий

в довгому старім плащі подертім;

з лірою ж за ним дідок кошлатий,

що все кашляв та все очі мружив;

іще й третій, що безруко щуливсь,

лиш рукав сорочки теліпався (Тичина).


Примітка 2. Про вживання тире перед узагальнюючим словом див. § 121, п. 5.


2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з його членів, а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні:

Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку (Нечуй-Левицький).

Якби його так намалювати,сказали б: то не чоловік сидить, то — сам сум! (Панас Мирний). /173/

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (Коцюбинський).

Як мала у тебе сила,

То з гуртом єднайся ти:

Вкупі більше зробиш діла,

Швидше дійдеш до мети (Грінченко).

Як і вони — я був щасливим:

Із теплих уст ловив слова,

Що казкою ставали, дивом,

В якому всесвіт ожива (Ющенко).


Примітка. Про вживання двокрапки при прямій мові див. § 125, п. 3.





§ 121. ТИРЕ (—)


Тире ставиться:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним:

Бук — дерево.

Три та сімдесять.

Київстолиця України.

Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).

Пісня і праця — великі дві сили,

Їм я бажаю до скону служить (Франко).

І один у полівоїн (Дольд-Михайлик).


Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не, тире звичайно не ставиться:

Серце не камінь.


2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом:

Говоритиріч нудна.

Працювати слід до дна (Рильський).

Життя прожити — не поле перейти (Прислів’я). /174/


3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета:

Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Українуце найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).

Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія —

Оце твоя, поезіє, дорога (Зеров).

Сміле слово — то наші гармати,

Світлі вчинкито наші мечі (Грабовський).

Зернинато життя у сповитку (Кащук).

Серце чисте співця —

То ранкової відблиск роси (Ющенко).

Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона обрана, — ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).

Жити мені без праці — значить не жити (Павличко).


Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим:

Земля на прощання усміхнуласьі потемніла (Панас Мирний).

Повечеряємо — і за роботу (Тютюнник).

Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (Коцюбинський).

Або — після сполучника:

Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (Довженко).


4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:

Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за нимиквітник (Коцюбинський).

Без витоку нема ріки,

Як без коріннякрони (Осадчук).


5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:

День, вечір, ніч, раноквсе біле, все тьмяне (Леся Українка).

Ні спека дня, ні бурі, ні морози —

Ніщо не вб’є любов мою живу (Сосюра). /175/


6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення:

Сотні й тисячі українських дівчат: колгоспниць, робітниць, студенток, лікарів, інженерів — у сірих шинелях радянських воїнів ідуть на захід (Бажан).

Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.


7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме:

У своїм невеличкім гурточку він [Гуща] завів новину — гуртову працю (Коцюбинський).


Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами:

Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (Копиленко).

Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх (Тичина).

Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки (Мушкетик).


8. Між частинами заперечного порівняння:

...То ж не вовки-сіроманці

Квилять та проквиляють,

Не орли-чорнокрильці клекочуть,

Попід небесами літають, —

То ж сидить на могилі

Козак старесенький,

Як голубонько сивесенький,

Та на бандуру грає-виграває,

Голосно-жалібно співає (Народна дума).


9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого:

Защебетав соловейко

пішла луна гаєм (Шевченко).

Вдарив революціонер —

захитався світ (Тичина). /176/

Минали літа — росли сини (Головко).

Не жди ніколи слушної пори —

Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Павличко).

Орач торкнеться до керма руками —

І нива дзвонить темним сріблом скиб (Стельмах).


10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга — наслідок:

...Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Марко Вовчок).

Як тільки займеться десь небоз другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).


11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється:

Ще сонячні промені сплять —

Досвітні огні вже горять! (Леся Українка).

Закрався вечір, одшуміла праця,

Як сльози, затремтіли ліхтарі, —

Та діти наші ночі не бояться (Рильський).


12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон:

Фізичний закон Бойля — Маріотта.


13. Між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від...до):

Автотраса Київ — Львів.

Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня.

Пам’ятки української мови XVI — XVIII ст.

Вантаж вагою вісім — десять тонн.


14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення:

...Топольськиймолодий чоловік, алена думку пана посланадзвичайно талановитий і солідний (Маковей).

Опукою згори — аж вітром зашуміло

Орел ушкварив на Ягня (Гребінка).

А тоді зопалу — не встигло радіо попередити! — вернулися морози (Яворівський).


Примітка 1. Про вживання ком і дужок при вставних словах і вставних реченнях див. § 118, А, п. 11; § 123, п. 2. /177/


Примітка 2. Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома не ставиться:

Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).


15. Разом із комою для відзначення переходу від підвищення до зниження інтонації в періоді:

Як тільки ясний день погасне

І ніч покриє Божий мир,

І наше лихо трохи засне,

І стихне людський поговір, —

Я йду до берега крутого,

І довго там дивлюся я,

Як із-за лісу, з-за густого

Зіходить зіронька моя (Глібов).


Примітка. Про вживання тире при прямій мові див. § 125.


16. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне):

Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка,на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (Рильський).


17. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру:

Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Марко Вовчок).

Не слухає сонце,

За гору сідає

І нам посилає

На всю нічпрощай! (Самійленко).

Сьогоднімайбутнього

далину я оком прозираю (Тичина).

На прю ми стали проти царства тьми,

Що оскверняє море й суходоли,

І віримо, що переможемми,

І знаємо, що не вмремоніколи! (Рильський). /178/





§ 122. КРАПКИ (...)


Крапки ставляться:

1. На позначення перерваності або недокінченості мови:

Я тепер знаю... Але тоді, ви розумієте... Тоді я... я... І ще Аркадій... Ясно вам... Так... (Корнійчук).

Юнак розплющив очі: синь!

Літак... Димки... І височінь (Тичина).


Примітка. Крапки ставляться в середині речення при великій паузі, коли далі висловлюється щось несподіване:

Макар Іванович не збрехав: він справді заслаб... від страху (Коцюбинський).

Це за такими, певно, здавна,

відколи зорі у Ковші,

все плаче й плаче Ярославна

В Путивлі... в музиці... в душі (Костенко).


2. На позначення уривчастості мови від хвилювання, зворушення й узагалі сильних переживань:

Я... я спокійніша... Ти не звертай уваги... так, трохи нерви... (Коцюбинський).

Плачеш?.. в груди б’єш, конаєш...

Я конаю, мати, й сам...

Ой... нащо ж... малу дитину

Доручала... ти... степам... (Олесь).


Примітка. У реченнях питальних і окличних у таких випадках ставиться знак питання або знак оклику та дві крапки вряд:

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!.. (Рильський).

Стражники на людей стріляли, це відомо, а щоб селяни?.. (Гордієнко).


3. На позначення пропуску в цитаті, а також коли цитата береться з середини речення або коли цитоване речення наводиться не до кінця:

Про цей переклад «Іліади» І. Франко сказав: «...се не популяризований, але справді націоналізований наш український Гомер, і то націоналізований так щасливо, що я не знаю нації, яка могла б похвалитися подібною працею» (Кундзич). /179/

Антиподом Чіпки є дрібний власник Грицько, що пнеться у великі господарі: «...до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда», хоч сам вийшов з бідноти (З наукової літератури).





§ 123. ДУЖКИ [()]


У дужки беруться:

1. Підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо:

Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови).

Вокатив (кличний відмінок) — форма іменника, що означає особу, до якої звертаються.


2. Вставні слова та вставні речення, подані як додаткові уваги до тексту (див. ще § 118, А, п. 11; § 121, п. 14):

Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. (Шевченко).

Україно моя! (А на серці тривога).

Я не можу про тебе забути ніде (Вс. Швець).


3. Ремарки в драматичних творах при прямій мові дійових осіб:

Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання). Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки).

Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

Кречет. Під час операції я прошу нікого не пускати. (До Аркадія). Вас я прошу теж не заходити (Повернувся, важко пішов по сходах нагору й зник за дверима...) (Корнійчук).


4. Фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи:

(Оплески). (Сміх). (Рух у залі).


5. Прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів (див. приклади до п. 3). /180/


6. Знак питання або знак оклику в цитатах для вияву ставлення автора до наведеного ним матеріалу (див. § 116, п. 2; § 117, п. 5).


Примітка 1. а) Кома, крапка з комою, двокрапка й тире не ставляться (крім поодиноких специфічних випадків) перед відкритою чи закритою дужкою, а тільки після останньої.

б) Знак питання, знак оклику та крапки можуть стояти перед закритою дужкою, якщо вони безпосередньо відносяться до слів, узятих у дужки; якщо ці знаки стосуються всього речення, їх ставлять після закритої дужки.


Примітка 2. При збігу в реченні внутрішніх і зовнішніх дужок можна в разі потреби застосувати дужки різної форми (круглі та квадратні). При цьому круглі дужки слід ставити в середині квадратних.


Примітка 3. Після цитати, за якою йде в дужках посилання на автора та джерело, крапки не ставимо, а переносимо її за дужки. Проте, коли безпосередньо перед прізвищем автора є вже дужки, крапку слід ставити перед посиланням на автора або джерело:

Бувало так, що всю напругу свого таланту Рильський збирав у сонет, і в чотирнадцятьох рядках йому вдавалося дати монументальний образ епохи («Знак терезів — доби нової знак») (Павличко).


Примітка 4. Після закритої дужки, що нею закінчується речення, ставиться розділовий знак, якого вимагає ціле речення, незалежно від того, який знак стоїть перед закритою дужкою.





§ 124. ЛАПКИ (« »)


У лапки беруться:

1. Цитати, причому й тоді, коли цитата входить у середину речення як його складова частина:

...Усім нам, працівникам галузі перекладу, цього «високого мистецтва», за виразом К. І. Чуковського, або «благородного ремесла», як говорить Марія Домбровська, корисно пам’ятати слова О. Твардовського про С. Маршака як перекладача Бернса: «Він зробив його росіянином, залишивши шотландцем». Я б додав ще: «Він зробив його Маршаком, залишивши Бернсом», — бо ж не сама тільки печать національності, а й печать індивідуальності лежить на кожному талановитому перекладі (Рильський).


2. Слова, що їх не вважають за свої або що наводяться з відтінком презирливого чи іронічного /181/ ставлення до чужого вислову, а також слова, вжиті вперше або, навпаки, застарілі та незвичайні:

Для більшості її [Лесі Українки] сучасників той дух [новаторського мистецтва] нагадував «хмару, що сунулась так тяжко по долині», а для нас, «на високості» XX століття, він «одмінився, просвічений нагірним, чистим світлом» (Павличко).

Моє ім’я враз із кількома іменами подібних до мене «во время оно» оббігало весь край, було пострахом усіх «мирних і вірноконституційних горожан», — з моїм іменем усі вони в’язали поняття перевороту, революції, різні (Франко).


3. Індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо (див. ще § 38, п. 15, 17—20): завод «Арсенал», швейна фабрика «Дитячий одяг», катер «Ластівка», фірма «Світанок», видавництво «Довіра», «Перехресні стежки» Івана Франка, газета «Слово», кінофільм «Устим Кармелюк».


Примітка 1. У лапки не беруться:

а) власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний університет, Київська обласна лікарня, Українська універсальна товарна біржа, Харківський тракторний завод;

б) власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Азовсталь;

в) назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство, агентство Пренса Латіна;

г) назви шахт, марок машин, літаків і т. ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334;

ґ) назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.;

д) назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія.

У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо;

е) назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор.К.: Дніпро, 1988.


Примітка 2. Про вживання лапок при прямій мові див. § 125, п. 2—4. /182/


Примітка 3. а) Кома, крапка з комою, двокрапка й тире ніколи не ставляться перед закритими лапками, а тільки після них.

б) Знак питання, знак оклику й крапки ставляться або перед закритими лапками, якщо вони відносяться лише до слів, поставлених у лапках, або після лапок, якщо ці розділові знаки стосуються всього речення.


Примітка 4. Якщо знак питання, знак оклику й крапки стоять перед закритими лапками, то після лапок ті самі знаки не повторюються; неоднакові ж знаки можуть, залежно від змісту, ставитися одночасно й перед закритими лапками, й після них:

Чи знайомі ви з романом Герцена «Хто винен?»

Але: Невже ти не чув, як кликали: «До зброї, товариші!»?





§ 125. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ


Для виділення прямої мови вживаються лапки або тире.

1. Коли пряма мова починається з абзацу, то перед початком її ставиться тире, а в кінці, як звичайно, крапка, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення:

Зупинившись у кущах бузку,.. Льоня одразу спитав:

— Ти звідки?

З дому. З Підлісного,відповіла Яринка.

Маєш якусь справу?

— Та... думала тут декого зустріти (Козаченко).


2. Коли пряма мова йде в рядок, без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці — закриті лапки й відповідний до характеру речення розділовий знак:

У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік: «Дивіться, дивіться! Хтось іде!» (Яновський).


3. Речення, що вказує, кому належить пряма мова («слова автора»), може:

а) стояти перед прямою мовою; тоді після нього ставиться двокрапка:

Чується немолодий голос хазяйки: «Та двері, двері зачиняйте» (Шиян).

Я так давно тягнуся до краси,

Та лиш тепер посміла попросити: /183/

«Навчи мене, ботаніко, роси

З пелюсток мрій на землю не трусити» (Чубач);

б) стояти після прямої мови; у цьому випадку після прямої мови ставиться знак оклику або знак питання, або крапки — залежно від характеру речення. Після відповідного розділового знака перед словами автора ставиться тире:

Тату! татку!упізнали діти.

— Голуб’ята! — батько простер руки (Тичина).

Краще померти стоячи,

Ніж на колінах жити! —

Сказав учитель історії

Дітям (Б. Олійник).

Хто там? — запитав на її легенький стукіт біля дверей Ковтун...

Я, я! — нетерпляче повторила Яринка... (Козаченко).

Коли в кінці прямої мови за характером речення повинна бути крапка, замість неї ставиться кома:

Ось ви, прославлений піїт, чи думали коли-небудь над тим, щоб мову, якою ми ось з вами розмовляємо, ...узаконити на папері. Щоб вона стала поряд з іншими мовами як рівня.

— Це неможливо, — категорично заперечив Капніст... — Мова наша чарівна, але ж не для друку, хто її вивчатиме, буде читати писане нею?

— Будуть, Василю Васильовичу, — вперто відказав Котляревський.Якраз простонародна мова й має стати засобом нашої боротьби (Іваничук).

Коли пряма мова подається в лапках, після неї також ставиться тире:

«Як живете?»в листі своїм княжна його [Т. Г. Шевченка] запитує (Білоус).

«Трава — що воно таке?» — запитав мене син (Драч);

в) розривати пряму мову; тоді лапки ставляться тільки перед початком та в кінці прямої мови й застосовуються правила:

1) коли на місці розриву не повинно бути ніякого знака або мала бути кома, крапка з комою, двокрапка, тире, /184/ то перед словами автора й після них ставиться кома й тире, а пряма мова продовжується з малої літери:

У мене, — вів своє дід, — сини, двоє, на фронтах (Смілянський).

Батьку,мовила тихо,ви так гарно співали, гарно... (Загребельний).

«Мамо,каже старший брат,ходім додому!» (Марко Вовчок);

2) коли на місці розриву мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них — крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери:

Нічого, нічого, Петю,заспокоював майор.Мати розуміється на цьому (Іван Ле).

Зроду не чув, щоб так лисиці кидались на людей.

— А я чув, — сказав Жадан. — І не тільки чув. Бачив (Щербак);

3) коли на місці розриву мав бути знак питання або оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире, а після слів автора ставиться крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери:

А, це ти, Максиме?зрадів Карно.Заходь, заходь! (Коцюбинський).

Оце довчивсь! — почав батько мені. — Що ж тепер?.. (Тесленко);

4) коли на місці розриву мали бути крапки, то вони залишаються перед тире. Пряма мова продовжується або з великої, або з малої літери, залежно від того, яка літера була б після крапок при відсутності розриву. Після слів автора в першому випадку ставиться крапка й тире, а в другому — кома й тире:

Ходять тут усякі...бурмоче дід.Недавно двоє пройшло (Донченко);

5) коли одна частина слів автора відноситься до першої частини прямої мови (що стоїть до розриву), а друга — до другої, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери: /185/

Ходім,сказав він і спитав: — Чого ж ти мовчиш?


Примітка 1. Правила цього пункту застосовуються й до речень, які містять цитати з вказівками, кому ці цитати належать.


Примітка 2. Діалоги й полілоги можуть подаватися без абзаців; це буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише перша репліка подається з абзацу й перед нею ставиться тире, а далі репліки наводяться в лапках; після них перед мовою автора ставиться тире, а перед ними після мови автора — двокрапка:

Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А ті: «Не підемо, давай нам наше... ми за правду» (Коцюбинський).


4. Коли кілька реплік прямої мови йдуть у рядок, без вказівки, кому вони належать, то кожна з них береться в лапки, а між репліками ставиться тире:

«А в тебе земля ще де є?» — «Ні, нема». — «А хата є?»«Є» (Панас Мирний).

Перед кожною реплікою (в тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є?«Є».


Примітка. Лапки, що виділяють якесь слово або кілька слів у кінці прямої мови, зберігаються перед зовнішніми закритими лапками тоді, коли між ними стоїть знак оклику або питання:

«Ти дивився кінофільм „Данилокнязь галицький“?»спитав він товариша.

Але: Він сповістив: «Повернувся до Києва на пароплаві «Іван Франко». /186/








Розділи правопису:

I. Правопис основи слова

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

III. Правопис слів іншомовного походження

IV. Правопис власних назв

V. Найголовніші правила пунктуації


Покажчик









Попередня     Український правопис     Наступна             Покажчик


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.