Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ ДО «РИТОРИКИ»


«Риторика» — це переклад з латинської мови рукопису лекційного курсу риторики, прочитаної Ф. Прокоповичем студентам Києво-Могилянської академії протягом 1706/1707 навчального року. Весь курс складається з десяти книжок, але, оскільки книжка IX майже повторює матеріал перших восьми книжок і не вносить нічого нового в з’ясування історії красномовства, як і філософії, переклад її опущено. Крім курсу «Риторики» сюди ввійшли «Різні сентенції», сам підбір яких сприяє, безумовно, з’ясуванню ідейного спрямування та теоретичних джерел «Риторики» Ф. Прокоповича. Текст між Риторикою та сентенціями, а також на аркушах 246 — 247 зв. пропущений з невідомих причин.

Рукопис цього курсу зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР, шифр ДА/П.418. «Риторика» Ф. Прокоповича публікується вперше.



ВСТУП


 1 Ампліфікація (збільшення) — поширене пояснення предмета.

 2 Епідиктичний — парадний, урочистий різновид промови.



КНИЖКА ПЕРША


 1 Ціцерон, Марк Туллій (106 — 43 рр. до н. е.) — видатний римський політичний діяч, оратор і письменник, автор філософських та риторичних трактатів, промов, листів, виразник ідей стоїцизму.

 2 Златоуст, Йоанн (347 — 407 рр.) — константинопольський патріарх, християнський письменник і відомий церковний проповідник (звідси «Златоуст»).

 3 Доміціан, Тіт Флавій — римський імператор у 86 — 96 рр. н. е.

 4 Див.: Ціцерон, Про оратора, I, 8, 31 і Брут. 104.

 5 Сенека, Луцій Анней (бл. 5. р. до н. е. — 65 р. н. е.) — римський поет, філософ стоїчного напрямку, автор 10 трагедій і філософських трактатів.

 6 Красс, Луцій Ліціній (140 — 91 рр. до н. е.) — римський оратор. Збереглися лише незначні уривки його промов. Високу оцінку дає йому Ціцерон (Брут, 38 — 39).

 7 Курія — будівля, де відбувалися засідання римського сенату.

 8 Антоній, Марк (143 — 87 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, полководець, видатний оратор, загинув у битві з Марієм і Цінною у 87 р. н. е., учасник діалогу в творі Ціцерона «Про оратора».

 9 Марій, Гай Марк (156 — 86 рр. до н. е.) — римський полководець, переможець нумідійського царя Югурти, тевтонів і кімврів, був сім разів консулом, очолював народну партію.

 10 Анаксімен з Лампсака (380 — 320 рр. до н. е.) — грецький ритор і історик, учасник походів Александра Македонського, автор «Історії Філіппа Македонського», «Історії Греції», підручника риторики та ін. \480\

 11 Александр Македонський (356 — 323 рр. до н. е.) — син македонського царя Філіппа II, відомий полководець, засновник Македонської імперії.

 12 Лампсак — місто у Мізії на Геллеспонті,

 13 Демосфен (384 — 322 рр. до н. е.) — видатний афінський державний діяч і оратор, ворог Македонії, виступав проти македонського царя Філіппа II у своїх «Промовах проти Філіппа», які, звичайно, називаються «Філіппіками».

 14 Філіпп II — цар Македонії у 359 — 336 рр. до н. е., батько Александра Македонського.

 15 Розуміється Ціцерон. Прокопович часто вживає тільки Туллій.

 16 Рулл, Публій Сервілій — римський трибун у 63 р. н. е., автор проекту аграрного закону, проти якого виступав Ціцерон.

 17 Катіліна, Луцій Сергій — римський аристократ, який у 63 р. до н. е. намагався зробити державний переворот, однак Ціцерон завчасно довідався про це і розкрив змову у своїх промовах «Проти Катіліни».

 18 Антоній, Марк (83 — 30 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, полководець, учасник другого тріумвірату з Лепідом і Октавіаном. Ціцерон виступав проти Антонія з 14 промовами, т. зв. «Філіппіками».

 19 Феодосій Великий — римський імператор у 379 — 395 рр. н. е., вів війну з готами, у 380 р. переміг їх, прихильник християнства, за його наказом був скликаний у Константинополі 381 р. н. е. другий собор християнських єпископів.

 20 387 р. н. е. жителі Антіохії, рідного міста Иоанна Златоуста, у відповідь на підвищення податків імператором Феодосієм зчинили бунт і знищили статуї на честь імператорської сім’ї, за що їх чекала кара. Цим подіям Иоанн Златоуст присвятив 19 гомілій (проповідей) «Про статуї».

 21 Гайна — головнокомандуючий готського війська, яке перебувало у Фрігії. На його вимогу 399 р. усунуто Євтропія, а через рік йому видали константинопольських вельмож, його особистих ворогів — Авреліана, Иоанна Сатурніна. Иоанн Златоуст супроводжував їх у ставку Гайни і тут виступив з промовою.

 22 Таран — старовинне знаряддя для руйнування мурів фортець.

 23 Аянт чи Аякс (міф.) — син Теламона, цар Саламіна, один з учасників Троянської війни.

 24 Одіссей (міф) — цар о. Ітаки, син Лаерта й Антіклеї, учасник Троянського походу, головний герой поеми Гомера «Одіссея».

 25 Ахілл (міф.) — син Фессалійського царя Пелея і морської богині Фетиди, учасник Троянського походу, головний герой поеми Гомера «Іліада».

 26 Публій, Овідій Назон (43 р. до н. е. — 17 р. н. е.) — римський поет, автор «Метаморфоз», «Героїнь», «Трістій», «Фастій», «Науки кохання» та ін.

 27 Сирени (міф.) — істоти з головами жінки і тілом птахів, які проживали десь на південному узбережжі Італії і співом своїм заманювали моряків і вбивали їх.

 28 Ісократ (436 — 338 рр. до н. е.) — афінський оратор, учень Горгія, творець ритмізованого періоду з певним використанням горгіевих фігур. \481\

 29 Веррес, Гай Корнелій — намісник Сіцілії у 73 — 71 рр. до н. е., проти зловживань якого виступав Ціцерон у промовах «Проти Верреса» в 70 р. до н. е.

 30 Гортензій, Квінт Гортал (114 — 50 рр. до н. е.) — видатний римський оратор, захисник Верреса.

 31 Марціал, Марк Валерій (бл. 40 — )104 рр. до н. е.) — римський поет, автор епіграм.

 32 Георгій Леонтійський (483 — 375 рр. до н. е.) — грецький оратор, софіст і теоретик красномовства, відомий своїми риторичиими фігурами («горгіеві фігури»).

 33 Деметрій Фалерський (бл. 345 — 283 рр. до н. е.) — афінський державний діяч, оратор, учений, автор трактатів з історії, філософії, граматики і риторики, які не збереглись.

 34 Проересій — софіст родом з Вірменії, викладав у Афінах, його Константин запросив до Риму, і він здобув тут авторитет, йому римляни поставили бронзову статую (Див. Евнапій, X. 7).

 35 Кіней — посол епірського царя Пірра, який безуспішно вів переговори з римським сенатом про мир після битви Пірра з римлянами під Аускуле в 279 р. до н. е.

 36 Евстафій — посол римського імператора Констанція до перського шаха Шахпура II у 358 р.

 37 Лібаній (314 — 395 рр.) — грецький софіст, родом з Антіохії, викладач риторики в Константинополі, вчитель християнських письменників Василія Великого та Иоанна Златоуста, автор риторичних творів, промов до імператорів Юліана, Констанція і Констанса, листів тощо.

 38 Юліан Відступник (Апостат) — римський імператор у 361 — 364 рр. н. е., філософ і письменник.

 39 Констянтин Великий (306 — 337 рр. н. е.) — східний римський імператор, надав значних прав християнській церкві. Хоча Нікейський собор єпископів християнської церкви 325 р. н. е. вчення Арія осудив, однак перед смертю Констянтин прийняв християнство від аріанського єпископа Євсевія.

 40 Преторіанська префектура — командування імператорською гвардією.

 41 Префект — особа, наділена владою, керівник, командир.

 42 Кодін, Георгій (X — XI ст.) — візантійський письменник, автор «Історії Візантії» та ін.

 43 Ієронім Блаженний (335 — 420 рр. н. е.) — християнський письменник, філософ, ритор, автор твору «Про славних мужів», переклав латинською мовою Біблію (т. зв. Вульгата) і «Хроніку» Євсевія.

 44 Лівій, Тіт (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.) — римський історик, автор твору «Від заснування Рима».

 45 Гермоген з Тарса (II ст. н. е.) — учитель риторики, автор творів «Прогімнасмати», «Риторичне мистецтво».

 46 Троян, Марк Ульпій — римський імператор у 98 — 117 рр.

 47 Філострат Флавій (II ст. н. е.) — грецький софіст, автор творів «Життєписи софістів», «Зображення» та ін.

 48 Діон Хризостом (40 — 115 рр. н. е.) грецький ритор і філософ.

 49 Курцій, Руф Квінт (І ст. н. е.) — римський історик, автор «Історії Александра Великого Македонського».

 50 Роз. Ціцерон.

 51 Светоній, Гай Транквілл (бл. 76 — 150 рр. н. е.) — римський історик, автор творів «Життєписи цезарів», «Про зна\482\менитих мужів». Останній тут помилково названий «Про славних ораторів».

 52 Гай, Фанній Страбон — римський консул у 161 р. до н. е., філософ-стоїк, оратор і історик, учасник завоювання Карфагена.

 53 Марк, Валерій Мессала — римський консул у 161 р. до н. е., учасник І пунійської війни.

 54 Арістотель (427 — 347 рр. до н. е.) — видатний грецький філософ, вчений, учитель Александра Македонського, засновник філософської школи в Афінах (т. зв. Лікею), автор багатьох праць з різних галузей знань.

 55 Платон (427 — 341 рр. до н. е.) — грецький філософ-ідеаліст, учень Сократа та вчитель Арістотеля, засновник Академічної філософської школи в Афінах.

 56 Плутарх з Херонеї (46 — 120 рр. н. е.) — грецький письменник, автор «Паралельних життєписів», моральних трактатів та ін.

 57 Фемістокл (нар. бл. 525 р. до н. е.) — видатний афінський полководець і державний діяч, організатор перемоги греків над персами при о. Саламіні в 480 р. до н. е.

 58 Гомер (VIII — VII ст. до н. е.) — грецький поет, автор поем «Іліада» і «Одіссея».

 59 Агамемнон (міф.) — цар Мікен (Пелопоннес), вождь грецького війська у Троянській війні, один з головних персонажів «Іліади» Гомера.

 60 Троя або Іліон — місто у Троаді (Мала Азія), місце дії «Іліади» Гомера (місце Трої — сучасний пагорб Гісарлик у Туреччині).

 61 Нестор (міф.) — згідно з легендою пілоський цар (Греція), учасник походу аргонавтів та Троянської війни, відзначався красномовністю, дожив до глибокої старості, звідси «несторівський вік».

 62 Публій, Корнелій Тацит (бл. 54 — 117 рр. н. е.) — римський історик, автор «Історії», «Анналів», «Германії», «Життя Агріколи», «Діалогу про ораторів» та ін.

 63 Квінтиліан, Марк Фабій (бл. 30 — бл. 90 рр. н. е.) — римський письменник, автор твору «Про виховання оратора».

 64 Юній Мельхіор з Мосціск (1511 — 1591) — польський католицький теолог і проповідник. Автор праць з риторики.

 65 Публій Вергілій Марон (70 — 79 рр. до н. е.) — римський поет, автор творів «Енеїда», «Георгіки», «Буколіки» та ін.

 66 Горацій, Квінт Флакк (65 — 8 рр. до н. е.) — римський поет, автор «Од», «Епод», «Сатир» і «Листів». Один з листів Горація, адресований до Пізонів, є викладом теорії поезії, і його звичайно називають «Про поетичне мистецтво».

 67 Гай Луцілій (180 — 103 рр. до н. е.) — римський сатирик, збереглися лише фрагменти його творів.

 68 Еразм Роттердамський (1466 — 1536 рр.) — знаменитий гуманіст Відродження, видатний вчений, знавець грецької і латинської мов та античної літератури, автор «Похвали глупоті» і «Книги прислів’їв».

 69 Василій, названий церквою Великим (бл. 330 — 379 рр. н. е.) — каппадокійський митрополит, церковний письменник, автор «Шестиднева» та інших трактатів і проповідей.

 70 Григорій Богослов, Назіанзін (328 — 690 рр. н. е.) — християнський теолог і ритор, константинопольський патріарх, виступав проти аріанства. \483\

 71 Роз. Василій Великий.

 72 Мається на увазі аграрний законопроект народного трибуна Публія Сервілія Рулла про наділ землі бідному населенню. Проти цього законопроекту виступав Ціцерон у 63 р. до н. е., і законопроект не був прийнятий.

 73 Роз. Філіпп II.

 74 Роз. Юліан Відступник.

 75 Кавсін Школа (1580 — 1651 рр.) — французький теолог, автор праць з риторики.

 76 Фіней з Навкратіс у Єгипті (III ст. до н. е.) — грецький письменник, автор твору «Бенкет софістів».

 77 Діонісій Сіракузький, Молодший — сіракузький тиран у 367 — 343 рр. до н. е.

 78 Тертуліан Квінт Септім (бл. 160 — бл. 240 рр. н. е.) — християнський письменник, родом з Карфагена, автор багатьох теологічних трактатів (найвідомішим є «Захист християнства»). Заперечував будь-яке значення наукового пізнання світу, його формула — «вірую, бо абсурдно» — є крайнім виразом церковного вчення про непізнаваність людським розумом релігійних «істин».

 79 Гностицизм (грецьке γνωσις — знання) — напрям у філософії й теології, представники якого намагалися примирити іудейську теологію з грецькою філософією; виник у християнських громадах у Єгипті в II ст. н. е.

 80 Тут і далі роз. Горгій Леонтійський.

 81 Ксеркс — син Дарія І і Атосси, шах Персії у 485 — 465 рр. до н. е.

 82 Зевс (міф.) — верховне божество у стародавніх греків (у римлян — Юпітер).

 83 Кінфія (міф.) — епітет грецької богині Артеміди від гори Кінф на о. Делосі, де вона народилась.

 84 Фетіда (міф.) — дочка Нерея і Дориди, мати Ахілла, греки вважали її богинею моря.

 85 Нептун (міф.) — син Сатурна і Реї, брат Юпітера і Плутона, бог морів та всіх водоймищ (у греків — Посейдон).

 86 Тога — верхній одяг у стародавніх римлян, який звичайно носили під час миру (звідси означає «мир»).

 87 Геракл (міф.) — син Зевса й Алкмени, легендарний грецький народний герой, відомий своїми дванадцятьма подвигами (у римлян — Геркулес).

 88 Мульцібер (міф.) — «той, що плавить залізо», епітет римського бога вогню та ковальської справи Вулкана, (у греків. — Гефест). Вакх або Діоніс (міф.) — син Зевса і Семели, бог рослинності, покровитель виноградарства й виноробства, один з найпопулярніших богів Стародавньої Греції (у римлян — Вакх, Лібер та ін.).

 86 Гіпербола — риторична фігура, що полягає у перебільшеному зображенні речі, гіперболічний — перебільшений.

 9° Панегірист — автор панегіриків, похвальних промов, віршів тощо.

 91 Юнона (міф.) — дочка Сатурна і Реї, дружина римського верховного бога Юпітера (у греків — Гера).

 92 Стовпи Геракла — назва двох мисів: Кальпе в Іспанії і Абіла в Мавританії, які оточують з півдня і з півночі Гібралтарську протоку. Згідно з легендою, їх поставив Геракл під час походу по яблука Геоперид.

 93 Ганнібал (247 — 183 рр. до н. е.) — видатний карфагенський полководець. \484\

 94 Пірр (319 — 272 рр. до н. е.) — цар Епіру.

 95 Марс (міф.) — син Юпітера і Юнони, римський бог війни (у греків — Арес або Арей).

 36 Муції — римський плебейський рід, з якого вийшли видатні діячі, як, наприклад, Гай Муцій Корд, — учасник війни з етрусками, Публій Луцій Сцевола, Квінт Луцій Сцевола та ін.

 97 Сулла, Луцій Корнелій (138 — 78 рр. до н. е.) — керівник аристократичної партії у Римі, диктатор у 82 — 79 рр. до н. е.

 98 Канни — місто в Апулії (Італія), біля якого 216 р. до н. е. карфагенське військо під командуванням Ганнібала перемогло римлян.

 99 Мітридат VI Євпатор (бл. 132 — 63 рр. до н. е.) — цар Понту, вів з Римом три війни від 89 до 64 рр. до н. е.

 100 Еней (міф.) — головний герой поеми Вергілія «Енеїда».

 101 Сивілли (міф.) — у греків і римлян — провісниці, які відгадували волю богів і майбутнє.

 102 Прозерпіна (міф.) — дочка Зевса і Деметри, дружина Аїда, бога підземного царства.

 103 Про це розповідає Плутарх (див.: Александр, III). Храм Артеміди (Діани) Ефеської, який вважався одним з семи чудес світу, спалив 356 р. до н. е. грек Герострат (звідси «Геростратова слава»).

 104 Гегесій (поч. III ст. до н. е.) — грецький ритор і софіст, автор «Історії Александра Великого» (збереглися фрагменти) і «Похвали Родосові».

 105 Меркурій (міф.) — син Юпітера і Маї, посланець богів, покровитель купців та мандрівників.

 106 Маловідомий риський ритор І ст. н. е.

 107 Туніка — спідній одяг у римлян з нефарбованої вовни, на який, виходячи з дому, одягали ще тогу.

 108 Щось на зразок сучасної рими. Співзвучність іменникових закінчень — це фігура similiter cadens, а співзвучність дієслівних — similiter desinens (див.: Риторику до Гереннія, IV, 20, 28; Квінтиліан, IX, 3; Деметрій, 26).

 109 Парономасія — риторична фігура, яка полягає в грі подібних слів з різним значенням.

 110 Фавоній — теплий західний вітер,

 111 Зефір — те саме, що й Фавоній.

 112 Нектар (міф.) — напій грецьких і римських богів.

 113 Амброзія (міф.) — їжа античних богів, яка давала безсмертя.

 114 Андріан, Публій Елій — римський імператор у 117 — 138 рр. н. е.

 115 Вакханки або менади — учасниці містерій у честь бога родючості Вакха (Діоніса).

 116 Кіконці — плем’я, яке проживало на території Фракії над річкою Гебр.

 117 Олімп — гора між Фессаліею й Македонією, де, за легендою, жили стародавні грецькі боги.

 118 Аврора (міф.) — у римлян богиня вранішньої зорі.

 119 Апулей, Луцій (бл. 125 — 180 рр. н. е.) — римський письменник родом з Мадаври (Північна Африка), автор творів «Метаморфози» («Золотий осел»), «Флориди», «Апологія» та ін.

 120 Еннодій (473 — 521 рр. н. е.) — єпископ Павії, один з отців римо-католицької церкви, автор послань, панегірика на честь Теодорика Великого та ін. \485\

 121 Тір — стародавня столиця Фінікії.

 122 Фракія — область у північно-східній Греції.

 123 Парабола — притча, алегоричне пояснення предмета

 124 Оріген (бл. 185 — 253 рр. н. е.) — християнський теолог, який намагався зблизити християнство з грецькою філософією’, автор творів «Про основи християнства», «Проти Цельса».

 125 Антономасія — це вживання епітетів, що визначають якусь річ, замість її властивої назви.

 126 «Риторика до Гереннія» — найдавніший латинський підручник риторики, який грунтується на грецьких джерелах.

 127 Кініки — філософська школа в стародавній Греції, заснована Антисфеном (у 436 — 366 рр. до н. е.), виступали проти ідеалістичного вчення Сократа і Платона про об’єктивне існування загальних понять, однак хибно вважали, що поняття — це назви, позбавлені об’єктивного змісту, критикували релігійні вірування; проповідували зневажливе ставлення до багатства, розкоші та надбань культури.

 128 Діоген з Сінопи (413 — 323 рр. до н. е.) — грецький філософ-кінік.

 129 Томаш Млодзяновський (1622 — 1686 рр.) — польський католицький теолог і провідник, єзуїт.

 130 Аполлон (міф.) — син Зевса і Латони, покровитель поезії, музики, ворожби.

 131 Йов (бібл.) — згідно з біблійною легендою. — великий багач, який втратив усе своє майно, його іменем названа одна з книжок Біблії.

 132 Яків — біблійний персонаж, який уважається родоначальником 12-ти «колін ізраїлевих»; згідно з біблійною легендою, у сні він побачив драбину, яка сягала неба. По ній ходили ангели, а зверху на драбині був бог Ягве, який сказав Якову, що він пануватиме над землею свої предків (Буття, 12 — 14).

 133 Жінки-мироносиці — біблійні персонажі, котрі перші дізналися про воскресіння Христа.

 134 Ян Казімір — польський король у 1648 — 1668 рр.

 135 Гра слів: «Млодзяновський» — від польського «młody» (молодий).

 136 Музи (міф.) — грецькі богині поезії, мистецтв і наук.

 137 Самаряни — жителі м. Самарії у Палестині. Про самарянку оповідається у Євангалії від Йоанна, 4.

 138 Йдеться про анонімний підручник «Риторика до Гереннія».

 139 Августин Аврелій (354 — 430 рр. н. е.) — блаженний, один з отців церкви. В його творах християнська церква, що вже стала захисницею Інтересів панівних класів, отримала теоретичне (теологічне) обгрунтування, яке до XVIII ст., тобто до появи творів Ф. Аквінського, вважалось в католицькій теології найавторитетнішим; автор творів «Про божу державу», «Сповідь» тощо.

 140 Мабуть — це Кипріан Соарець (Соарський) (бл. 1523 — 1593 рр.), автор праці «Про риторичне мистецтво», кн. III.

 141 Мендоза, Франціск (XVI ст.) — французький єзуїт, автор твору «Сад обох красномовств, священного і світського».

 142 Фаміано Страда (1572 — 1649 рр.) — італійський церковний письменник, історик, поет, автор праці з теорії поезії.

 143 Понтан або Понтано (Яків Шпанмюллер, 1542 — 1626 рр.) — німецький католицький теолог і філософ, єзуїт, автор праць «Прогімнасмати», «Поетики» та ін. \486\

 114 Сігізмунд Лавксмін (помер 1670 р.) — католицький теолог, автор праць з риторики, грецької мови та теології,

 145 Це «Діалог про ораторів» Таціта.

 146 Марк Клавдій Марцелла — політичний противник Цезаря, разом з Помпеем покинув Італію, перебував у Мітилені. Ціцерон 45 р. до н. е. виступав перед Цезарем з промовою «На захист Марцелла» з метою надання йому амністії.

 147 Гай Манілій — народний трибун у 66 р. н. е., прихильник Помпея, провів закон про надання Помпеєві командування у війні з Мітрідатом. Ціцерон підтримав цей закон у промові «На захист закону Манілія».

 148 Варрон, Марк. Теренцій (116 — 28 рр. до н. е.) — римський політичний діяч і письменник, автор творів «Про сільське господарство», «Про латинську мову» та ін.

 149 Колумелла, Луцій Юній Модерат (І ст. н. е.) — римський письменник, автор твору «Про сільське господарство».

 150 Вітрувій, Марк Полліон (друга половина І ст. до н. е.) — римський архітектор, автор твору «Про архітектуру».

 151 Вегецій, Флавій Ренат (бл. 383 — бл. 450 рр. н. е.) — римський державний діяч і письменник, автор твору «Про військову справу».

 152 Херувим — згідно з Біблією, — один із ангельських чинів.

 153 Антіохія — місто в Малій Азії.

 154 Гай Скрібоній Куріон — народний трибун у 90 р. до н. е., консул у 76 р. до н. е., прихильник Ціцерона.

 155 Алківіад (450 — 404 рр. до н. е.) — афінський політичний діяч і полководець епохи Пелопонеської війни (див.: Плутарх, Алківіад, XI).

 156 Свіда (X ст. н. е.) — автор словника грецької мови, який містить відомості з географії, історії, літератури, філософії тощо.

 157 Фукідід (бл. 465 — бл. 399 рр. до н. е.) — грецький історик, автор «Історії Пелопонеської війни».

 158 Геродот (489 — 425 рр. до н. е.) — грецький історик, автор «Історії» у дев’яти книжках.

 159 Див.: Плутарх. Демосфен, 6.

 160 Марк Валерій Мессала Корвін (бл. 64 р. до н.. е. — 9 р. н. е.) — римський оратор, політик, учений і полководець

 161 Марпеська скеля — гора на о. Парос, відома чудовим мармуром.

 162 Афтоній з Антіохії (IV ст. н. е.) — ритор і софіст, автор підручника риторики «Прогімнасмати».

 163 Солецизм — неправильний у синтаксичному відношенні мовний зворот.

 164 Кір Старший — син Камбіза, засновник Перської держави, перський шах у 449 — 529 рр. до н. е.

 165 Євтропій — євнух при імператорському дворі Східної Римської імперії, якого мали призначити консулом у 399 р. н. е., фаворит імператора Аркадія, вигнаний з двору, врятувався завдяки втручанню йоанна Златоуста.

 166 Аркадій — імператор Східної Римської імперії у 395 — 408 рр.

 167 Нікіфор Калліст Ксанфопул (XIV ст.) — візантійський історик, автор «Церковної історії» у 18 кн.

 168 Гай Крісп Салюстій (86 — 35 рр. до н. е.) — римський історик, автор «Історії», «Війни з Югуртою», «Війни з Катіліною». \487\

 169 Гай Пліній Секунд Молодший (62 — бл. 114 рр. н. е.) — римський державний діяч, письменник, збереглися «Листи», «Панегірик Траянові».

 170 Ліпсій Юст або Ліпсіус (1547 — 1606 рр.) — видатний бельгійсько-голландський філософ і філолог, займався критикою текстів античних письменників, відроджував стоїцизм.

 171 Цезар, Гай Юлій (100 — 44 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, полководець, оратор і письменник, завойовник Галлії, автор творів «Записки про Галльську війну» і «Записки про громадянську війну».

 172 Плавт, Тіт Макцій (бл. 250 — 180 рр. до н. е.) — римський комедіограф. З його комедій збереглося 20 і уривок 21-ої комедії.

 173 Публій, Афер Теренцій (бл. 185 — 159 рр. до н. е.) — римський комедіограф, автор шести комедій: «Андріянка», «Той, що сам себе карає», «Євнух», «Брати», «Свекруха», «Форміон».

 174 Афанасій (бл. 293 — 373 рр. н. е.) — александрійський патріарх, проповідник, полеміст і письменник, зарахований християнською церквою до святих,

 175 Юстін (II ст. н. е.) — апологет християнства, написав по-грецьки «Апологію християнства», яку присвятив імператорові Антонію Пію, загинув 167 р. н. е.

 176 Афенагор (II ст. н. е.) — християнський філософ, автор «Апології християн», спрямованої до імператорів Марка Аврелія і Коммода.

 177 Роз. Василій Великий.

 178 Григорій Ніський (331 — 400 рр. н. е.) — єпископ каппадокійського міста Ніси, християнський письменник, збереглося його 26 послань до жителів Ніси.

 179 Роз. Ерази Роттердамський.

 180 Селевкія — місто в Кілікії (Мала Азія).

 181 Фотій (820 — 891 рр.) — константинопольський патріарх, автор «Бібліотеки».

 182 Феодорет (Теодорет), (бл. 393 — бл. 465 рр. н. е.) — єпископ м. Кіррос у Сірії, християнський письменник, автор догматичних, апологетичних і екзегетичних творів, «Історії церкви» у 5 кн., «Історії ченців» та ін.

 183 Сінесій (бл. 370 — 413 рр. н. е.) — єпископ Птолемаїди, автор проповідей, послань і гімнів грецькою мовою та невеликих трактатів: «Про царство», «Єгипетські оповідання» та ін.

 184 Мабуть, Кирило Александрійський (II пол. IV ст. — 444 р. н. е.) — александрійський патріарх, противник аріанства, автор «Десяти книжок проти Юліана Відступника».

 185 Иоанн Дамаскін (пом. бл. 754 р. н. е.) — церковний письменник, поет, автор церковних пісень. У філософських творах подає чимало відомостей про античність.

 186 Кипріан Цецілій (бл. 200 — 258 рр. н. е.) — карфагенський єпископ і письменник, автор богословських трактатів і листів.

 187 Лактанцій Луцій Цецілій Фірміан (III — IV ст. н. е.) — християнський письменник і проповідник, автор твору «Основи божественної науки».

 188 Амвросій (330 — 397 рр. н. е.) — один з отців християнської церкви, єпископ Мілана 374 р., противник аріанства, автор теологічних трактатів і церковних пісень. \488\

 189 Григорій, мабуть, VII — римський папа в 1073 — 1085 рр.

 190 Емфаза — виразність, посилення емоціональної виразності мови шляхом нагромадження фігур.

 191 Гомілія — проповідь, яка містить пояснення окремих частин Біблії.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.