Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Феофан Прокопович. Філософські твори. Том II. Натурфілософія. Частина III. Книжка III]

Попередня     Головна     Наступна         Примітки





Книжка третя

ПРО ДОСКОНАЛІ ЗМІШАНІ НЕЖИВІ ТІЛА — МЕТАЛИ, КАМЕНІ ТА ІНШІ



Про метали Арістотель говорить у метеорологічному трактаті. Ми їм присвячуємо окрему книжку, тому що вони, напевно, є досконало змішаними. Зрештою, назви металів частково є ті ж, що й назви корисних копалин, саме тих, які називаються власне металами: золото, срібло й ін. Згідно з їх видами ми поділяємо цей трактат.





РОЗДІЛИ ТРЕТЬОЇ КНИЖКИ:


I. Про корисні копалини взагалі.

II. Про смолу і сірку.

III. Про землі й солі.

IV. Про метали, переважно про їхню матерію і діючу причину.

V. Про місце, де виникають метали, а також про види і властивості металів.

VI. Про камені й геми.






Розділ перший

ПРО КОРИСНІ КОПАЛИНИ ВЗАГАЛІ


1. Розглядаються три проблеми корисних копалин: матерія і форма, діюча причина і місце їх виникнення. Стосовно першої, виникає сумнів з приводу елементів, з яких складаються корисні копалини (бо ніхто не сумнівається, що матерією всіх копалин як і інших речей, є елементи), а саме, чи є в них якісь особливі форми? Чи слід вважати формою копалин лише змішування елементів? І перше й друге здаються однаково вірогідними, але жодне з них не певне. Це питання залежить від того нерозв’язаного питання про поширення форм. Отже, думка, що форми корисних копалин різні й відмінні від матерії, підтверджується доказами: по-перше, якщо навіть іншим тілам, крім людей, треба надати якісь форми, як, наприклад, рослинам і тваринам, то чому виключаємо з цього \481\ корисні копалини. На це, по-перше, можна відповісти: вони одержують невизначене буття, потім володіють властивістю дії між живими і неживими, завдяки якій стають невизначеними. Досконалість живих або саме життя, напевно, заслуговує якоїсь важливішої засади, ніж елементи: тому вона менш необхідна неживим.

По-друге, тому що корисні копалини виявляють різні дії, значно відмінніші від тих, які можна вивести з елементів. Але й ця причина не має великого значення, /239/ бо, по-перше, ті ж самі автори відносять всі нежиаі дії до якостей елементів, називаючи їх першими. Потім, не викликає сумніву поєднання елементами між собою якихось дій. Вони проявляються як такі, що діють згідно з законами їхньої природи, а такими не можуть бути в жодному елементі зокрема. В противному разі ми не говорили б, що в тілах елементи існують іншим способом. Коли в дереві, наприклад, ми не бачимо нічого подібного до землі, то тим менше можемо знайти це у повітрі чи у вогні.

По-третє, тому що метали збільшуються вільно, як росте гроно винограду. Адже відомо, як свідчать коімбрійці (трактат «Явища», 14, розд. 2) і Сеннерт («Фізика», кн. V, розд. 14 та інші), що в копальнях метали збільшуються всередині самих покладів. Однак цього аргументу не досить для надання копалинам форм. Бо, по-перше, коли елементи є чимось дуже активним, то чому збільшення приписується скоріше їх здатності, ніж невизначеним формам? Потім, тварини і рослини, яким без суперечки філософи приписують особливі форми, не розмножуються тим способом, яким збільшуються копалини, бо ті виводять свій рід із самих себе.

А копалини, проникаючи в найближчу до себе землю, роблять її придатною, щоб під впливом світил вона змінилася в їх вид. Крім того, оскільки вперше копалини можуть утворюватися завдяки небесним світилам, як буде сказано далі, то чому, коли вони збільшуються і поширюються, та частина, яка є приростом, не так утворюється, як вперше була утворена якась перша частина?

2. Згідно з протилежною думкою, за форму копалин приймається лише змішування елементів. Підстави такі: тому що інакше копалини не мали б того, завдяки чому як самостійний рід відрізнялися б від живих; вони отримують своє існування від чогось наданого елементам зверху, що позначається назвою форми. На це відповідається так: і рослини не мають того, чим як самостійний рід відрізняються від тварин, бо суть однакова, але ж ти скажеш, що рослини відрізняються від тварин тому, що мають менш досконалу форму; те ж саме кажуть про відмінність копалин від істот. \482\

Відомо, що у хмарах виникають якісь камені, як ми бачили раніше, однак цілком очевидно, що не можна припустити виникнення таких форм. На це відповідається таким зауваженням: відомо, що більшість недосконалих істот народжується без батьків під впливом небес. То чи слід вважати, що вони з цієї причини позбавлені форм. На це питання можна відповісти легко і навіть прямо на основі викладеного вчення, де ми говорили про вплив небес і зробили правильний висновок, що небесам надана якась плодоносна здатність до породження багатьох речей, завдяки якій можуть виникати певні істоти і копалини зі своїми особливими формами, якщо такі існують.

Отже, коли жодна з цих думок не здається вірогіднішою або певнішою аід іншої, [розглянемо] і одну й другу в наступному судженні.

3. Деякі вважають, що діючою причиною копалин і особливо металів є самі метали, як, скажімо, дерева породжуються самими деревами, тварини — тваринами, тобто здатністю сімені, яке є їх творцем. Але ця ж думка, здається, надає копалинам життя. Адже який же в живих істотах може бути важливіший та відоміший рух і одночасно ознака життя, ніж здатність народжуватися? Краще думають ті, які причиною вважають вплив небес. Проте небеса створюють (копалини) не самим теплом, а певне світло створює їх в надрах землі дією свого тепла. Вплив небес, ймовірно, краще здійснюється через надання живого насіння. /239зв./ Неймовірним є те, про що вчать хіміки, а саме, ніби сірка і ртуть якимось правильним співвідношенням між собою утворюють матерію металів. Вона існує або сама собою, або змішана з іншими елементами, діяльною причиною є здатність її та інших активних елементів, як діючою причиною каменів є якась каменотворна здатність, але про це далі.

4. Ніхто не сумнівається, що місцем народження копалин є земля, але можуть сумніватися, чи копалини народжуються в самій землі? Адже відомо, що і в храмах виникають якісь камені, і в деяких річках плавають шматки золота. Однак це не заважає тому, щоб ми лише землю називали лоном копалин. Бо народження каменів у хмарах є надзвичайним і дуже рідкісним, а шматки золота, які знаходять в якихось річках, не народжуються в річках, а вони пливуть, вирвані з землі, по якій течуть річки, або викопані з джерел. Отже, земля найкраще може бути поділена на три провінції або області: перша з них, найближча нам, є матір’ю й годувальницею рослин; друга, дещо глибша, в ній народжуються копалини, але найбільше метали; третя, ще глибша, там сховище вогню і води. \483\







Розділ другий

ПРО СМОЛУ І СІРКУ


1. Види копалин є відмінними й різноманітними, їх нелегко звести до якогось природного порядку. Нам хочеться спершу сказати дещо про ті, які не рідкі, але легкоплавкі, потім про трохи твердіші, тоді про дуже тверді. Серед рідких основними є смола і сірка, такими назвами позначаються всі маслянисті й жирні. Їх матерією є також елементи. Зрештою, треба сказати, що властивіша й найближча матерія, яка існує в них більше й виступає виразніше за інших, проявляється як форма. Решту вона до себе домішує, ніби підкоряючи і перетворюючи в свою природу. Отже, коли природа смоли і сірки масляниста, жирна й займиста, то треба сказати, що вона складається найбільше з елементарної сірки і ртуті.

2. Ці копалини майже однорідні, але в них дещо інші властивості, бо матерія смоли більше, а сірки менше клейка. Однак одна й та ж річ (як знайдеш у авторів) називається і сіркою, і смолою, звідки як смола, так і сірка вважаються родом. Деякі види цього роду подамо тут, після того як викладемо його особливу властивість. Це дивна займистість; бо відразу, як схопить полум’я, швидко загоряється, а коли заливається невеликою кількістю води, — не згасає, а горить ще більше. Причина цього та, що смолисті (речовини) такого роду після запалювання охоплюються полум’ям не лише зверху, як дерева й інші, а всі цілком. Тому, хоч зовнішня їх поверхня і заливається водою, внутрішня, палаюча, води не допускає, але, сильніше зібравшись, натягується, розбризкує і більше виштовхує воду.

3. Одна смола цілком рідка і подібна до олії, інша коагульована й густа, і в обох є різні відмінності. Рідкої є три види: нафта, ропа і так звана особлива рідка смола. /240/ Нафта — це випари за смоли, тобто дуже легка частина смоли, очищена й рідша, в одних місцях природна, в інших — виділена штучно, подібно до того, як чистий спирт відділяється від вина.

Ропа — це ніби олія скелі, тому що капає зі скель і має дуже різкий запах, проте менш легка і тонка, ніж нафта. Так звана рідка смола — це ще густіша матерія, ніж ропа. Однак ці три, кажуть, природою не відрізняються, бо часто походять з одного кореня, а різняться лише тонкістю і роздрібненістю частинок. Це свідчать хіміки на основі перегонки бурштину або електри. У розплавленому бурштині відокрем\484\люються три частини, що відрізняються тонкістю: одна густа і не так тонка, друга дрібніша й займистіша, третя дуже тонка і, ніби нафта, загоряється навіть від віддаленого полум’я.

4. Нараховується також три основні й відомі види коагульованої смоли: галозант, пахуча амбра і бурштин або електр. Галозант плаває в морі, це якийсь густий жир, ніби згущена морська піна, інші [автори] називають його насінням кита. Більшість відкидає цю думку і вчить, що це не що інше, як якийсь густий жир, викинутий невідомо звідки, що плаває у морі, видом нагадує смолу, має величезне застосування у медиків.

Амбра — це арабський медикамент, що являє собою жирний субстрат. Вона, звичайно, знаходиться в Індійському чи Ефіопському морі і на їх берегах, дуже пахуча й дуже дорога, дуже густа, але одна твердіша, інша м’якша. Кажуть, що вона витікає з якихось джерел, ніби олія, але кинута в море й підяята високо в повітря згущується й коагулюється. Нам же відома лише частково, як мазь, але рідкісна й дуже дорога.

А бурштин — це дуже відома всім гемма, як звичайно вважається; однак — це не гемма, а якийсь вид смоли. Її походження подається авторами подвійно: перше — це сік якихось дерев, який, стягнутий холодом, затвердів у гемму. Так пише Пліній (кн. XXXVII, розд. 1), св. Василій («Шестиднев», проповідь 5). Друге — він є навіть в копальнях землі, які знайдені в Прусії біля Кенігсберга, недалеко від Балтійського моря. Кажуть, що він трапляється серед кори коренів й гілок, закиданих землею, і на деяких [деревах] виявляють прилипнуті частинки жовтого бурштину. Сеннерт вважає їх одним із справжніх початків бурштину і говорить, що його матерією є не лише смола з усіма її видами, а саме звичайною смолою, ропою і нафтою, але й випари лужного галуна, нітролу та і«ше, бо все це знаходять хіміки у розплавленому бурштині. Бурштин рідкий, але вилитий в море коагулюється збігом лужного й галунового випару з допомогою моря.

5. Властивості бурштину різні, але відоміші такі. По-перше, він, потертий сукном, притягує до себе опилки. Пояснення цього може бути таке: коли він натирається сукном, то теплом від тертя розслаблюється, а розслаблені частини прикріплюються до опилок і там починають холонути. А оскільки воли, пов’язані якоюсь клейкістю, тягнуться до свого тіла, то захоплюють з собою опилки. Ця причина притягання грунтується на тому, що бурштин, холонучи, виділяє запах, а носіями запаху є випаровувані частинки. Потім, притягує не тільки через тертя, але й нагрітий будь-яким теплом. Що \485\ його випаровування клейке, видно з того, що, коли загоряється, виділяє густий і брудний дим, і це стосується суб’єкта. Потім це підсилюється таким дослідом: якщо бурштин залишається при однаковій температурі, то, наприклад, коли присунути його до гарячої печі, не буде ніякого притягання, саме тому, що випари не охолоджуються.

Друга властивість бурштину та, що він містить у собі різні речі чи зображення речей, бо часто у бурштині перебувають комарі, мухи, змії та інші [тварини], ніби у сувої.

Вони не справжні, а являють собою /240зв./ щось позірне. Передають, що якийсь голландець був обурений виглядом золота, схованого у бурштині. Він бачив у шматку бурштину велику золоту монету, через що купив його у якогось громадянина Кенігсберга. Коли ж зламав, то не знайшов нічого, хіба що витвір своєї жадібності. Отже, ті зображення є не що інше, як темніші чи світліші частини, жовті, білі, чорні і т. д. Подібним способом, здається, був обманутий Марціал, який написав таку епітафію змії, що виднілася всередині бурштину (кн. IV, епіграма 69):


Змійці, яка по вітках Геліади спиналась плакучих,

Крапля бурштину рідка шлях перекрила вузький.

Подив охопив змію: чом росинка липка вниз не пада? —

Так і застигла змія в краплі бурштину в’язкій.

Царським своїм гробівцем не хизуйсь, Клеопатро, надмірно,

Гріб бо тієї змії кращий від твого стократ. 1



 1 Переклад М. Д. Роговича.



Якщо поет справжнє мистецтво не заміняє вигаданою розповіддю, ніби випадково змія потрапила в течію бурштину і була затримана, як говорить Матвій Радер («Коментарі») про цю епіграму, то треба зауважити дві обставини. Перша: він говорить «у плакучих гілках Геліад», тобто тополиних, бо є казка, яку описав Овідій у «Метаморфозах», про сестер, що плачуть, дочок сонця (звідси й названі Геліадами, бо ήλιος по-грецьки сонце), які, оплакуючи смерть брата з великим болем, були перетворені в дерева, а ті дерева були тополями; як згадує Вергілій («Енеїда», кн. X), хоч про те ж саме в 6-й Еклозі говорить, що це були вільхи. З дерев постійно текли сльози і вони перетворювалися в бурштин, як там же співає Назон:


Звідти течуть сльози і краплями ціпеніють на совці.

З нових гілок — бурштин, який починає прозорий потік

І надає загадки зачудованим римлянам. \486\


Потоком тут називається По або Ерідан, славний серед річок Італії. Причину розкриває Овідій і інші стародавні [автори]. Вони вважали, що бурштин капає з дерева тополі, і цю думку підтримує Пліній (кн. XXXIII, розд. 3) і стверджує, що походить звідти, тому що жінкам По дає можливість носити бурштин замість прикрас і для лікування.

В епіграмі Марціала вартий уваги кінець, де у жартівливому тоні згадується могила Клеопатри, цариці Єгипту. Бо, кажуть, боячись потрапити до рук Августа, добровільно приставила до грудей отруйних змій і померла від отруйних укусів, але похована в дорогій могилі. Отже, бурштин — могила змії, майстерно порівнюється з могилою цариці, яка загинула від укусу змії, і ставиться вище неї. Проте Плутарх в «Життєписі Марка Антонія» про той укус говорить інше, із шанобливості називає інші умови.

Прочитай також іншу епіграму Марціала про бджолу, сховану бурштином (кн. IV, епіграма 24), і набагато витонченішу — про мурашку, теж сховану бурштином, що є в кн. VI, під номером 13.

Споріднений з бурштином агат, його більшість вважає тим самим, бо це смолистий камінь, здебільшого чорний, однак іноді трапляється прозорий чи жовтого кольору. Подрібнений нагадує колір смоли. Сеннерт каже, що він виявляє епілептиків, має силу розм’якшувати й розганяти [камінь у нирках]. Звідси бурштин і агат пропонуються лікарями для вигнання камінців. Є й інші властивості коагульованої смоли, але не такі значні.

7. Як смола сприймається взагалі і приписується якомусь видові зокрема, так і сірка, взята взагалі, означає те ж саме, що й смола зокрема. Однак і зокрема вона приписується тій матерії, яка найпростіша /241/ й служить у практиці для збудження вогню.

Близький до сірки миш’як, кольору золота і сандара (миш’яковиста мідь), які збігаються і природою, і властивостями, і, кажуть, вони відрізняються не інакше, як тим, що одне слабше, друге сильніше сплавлене в надрах землі. Сюди навіть зараховують антимогій, про який одні кажуть, що він є металом, а інші — смолиста речовина, яка нагадує свинець, але крихка і складається з сірки.

Всі ті, що ми тут назвали, і багато інших походять з основ чи начал металів, або самі є началами металів. В більшості вони навіть виникають при розкладі металів. Якщо золото й інші виплавлені метали не псуються, то в первісному виді можуть руйнуватися. \487\







Розділ третій

ПРО ЗЕМЛІ І СОЛІ


1. Із сказаного про землю і солі мало що відноситься до компетенції фізики; бо воно більше стосується історії. Однак, щоб ми чогось не пропустили, зробимо, принаймні, короткий перелік їх властивостей і видів.

Під назвою землі тут не розуміється ні земельний елемент, ні земля взагалі, яку обробляють селяни, — вона хоч і. не проста, але більш підходить до простої. Отже, тут під землями розуміють якісь наділені окремими властивостями земельні маси.

Серед них найпростіша — глина, або гончарна земля, придатна для виготовлення горщиків, міцна й тягуча, бо в який би бік не витягувалась, не рветься і висушена не розтріскується. Здається, містить в собі багато солей. До неї домішана певна помірна жирність звичайної сірки.

2. За глиною йде мертель, як кажуть німці, він є наче якоюсь масною пухкою землею, яку знаходять у формі наче кам’яних краплин у піску. В ній є більше (властивостей) сірки, менше — солі. Ймовірно, що вона виникає так, як із стиснутого сиру виступає масна й м’яка матерія: а саме, коли скелі дуже стискаються, капає те, що було маслянистішим, з чим добре змішавшись, найближча земля утворює той жир, який називається мергель.

3. На третьому місці треба поставити білу глину, бо ці три види земель найголовніші і найвідоміші. Назвою білої глини тут позначається не лише біла, але й всяка земля, придатна для прикрашування, вигладжування, побілки або фарбування. А всі такі [землі] через меншу тягучість ніби однаково мають природу солі і сірки. І, ймовірно, сірка спричиняє, щоб вони не дуже згущувалися, а сіль — щоб не були дуже клейкі. Є багато родів білої глини, яка знаходиться в різних місцях; однак тому що її найбільше на Кріті, то всі інші беруть назву від неї. Є й інші землі, які знаходять застосування як у лікарів, так і в інших спеціалістів, але досить згадати головні.

4. Що стосується солі, то її існує багато видів. По-перше, сіль взагалі, яка знову є в трьох видах: викопна — вона добувається із землі. Такі копальні відомі в Польщі — Бохня 1, в них добуваються великі циліндри солі, подібні до прозорого мармуру чи алебастру. Морська — яка утворюється з морської води, коли та позбавляється вологи сонячним теплом, \488\ і якщо не вистачає сонця, то висушується вогнем. Джерельна — вона черпається з водою з джерел і ставків, і кип’ятінням відокремлюється від води. Ці обидві, як джерельна, так і морська, беруть початок із викопної, бо звідти і джерела, і насичені моря беруть велику кількість солі. Сіль не знаходиться лише в якомусь одному морі, бо всі моря є солоними. А звідки походить сіль викопна — не зовсім зрозуміло, звичайно ж говориться, що вона народжується із змішування водяної й густої земляної речовин. /241зв./ І не подається ні справжній смисл народження, ні причина, чому вона знаходиться тільки в певних місцях, а не всюди.

Отже, вірогідніше пояснення походження солі хіміками, а саме: первісна сіль змішується з іншими елементами, і де вона переважає, утворюється звичайна сіль. Якщо скажеш, що елементарна сіль перебуває всюди й у всякому тілі, то чому не всюди народжується сіль взагалі? Відповідаю: від початку створення так встановлено богом, щоб одні тіла мали більше від одного, інші — від другого елемента. Таким чином, були створені солі взагалі, й інші види солі, від яких певним способом і зміною однієї в інші утворились такі маси солі. Крім звичайної солі є також сіль вірменська, або аманійська, яка затверділа під піском в плити і знаходиться в районі Кіренаїки. Вона менш наділена запахам.

Є навіть аміачна сіль, яку хіміки звичайно добувають, за свідченням Селнерта, так: п’ять частин людської сечі, одна частина звичайної солі, і півчастини сажі дерев варяться, поки не доводяться до позбавлення всієї вологості; потім [маса] розплавляється і коагулюється. А перегонка у хіміків відбувається майже так само, як і очищення, хіба що при очищенні застосовуються посудини з отворами, через які виходять рідини, а у перегонці — посудини без отворів. І як при очищенні тара, піднята угору, конденсується в рідину, так при перегонці сухі випаровування піднімаються і, коагульовані, прилипають у верхній частині посудини. Ця сіль найлегша.

6. Третім видом солі є луг, або як інші називають — лужна сіль. Природний луг знаходиться у своєрідній землі біля мурів і скель, ніби розцвітає серед плит. Кажуть, що в Азії він ніби стікає краплями в печерах, а потім висихає. Найчастіше добувається штучно виварюванням із лужних земель. Ця сіль має дивну природу: зорові здається білою, на дотик — холодною; однак містить в собі червонуваті випари, дуже гаряча, легкозаймиста і має чисто вогняну природу, про яку ми сказали раніше.

7. Четвертий вид називається галуном — відома й звичайна матерія, що знаходиться в копальнях і відокремлюється плавленням із руд. Деякі відносять галун до виду смоли, бо \489\ він має велику подібність із сіркою і, коли плавиться, виділяє багато жиру. Однак, коли долити людської сечі, галун відокремлюється від жиру, а сірка осідає.

8. Сюди також відноситься п’ятий вид солі, названий купоросом від лужного купоросу, по-грецьки — халкант, полатині — атраментум, тому що з нього роблять чорнило. Він споріднений з сіркою. В собі містить багато сірки, є природний і штучний, але перший від другого відрізняється за субстанцією так само, як виплавлена сіль від викопної. У істориків розглядаються різні його види, але нам досить і цього.








Розділ четвертий

ПРО МЕТАЛИ, ПЕРЕВАЖНО ПРО ЇХНЮ МАТЕРІЮ І ДІЮЧУ ПРИЧИНУ


Третій рід копалин — метали і камені, тіла дуже тверді й міцні, бо хоч деякі метали тягучі, а деякі навіть рідкі, однак віднести їх до рідин неможливо, тому що вони ллються дуже важко і рідко втрачають густоту.

Про матерію і діючу причину металів точиться особлива суперечка. Про окремі форми, якщо вони відмінні від змішування елементів, не можна /242/ знати нічого, навіть те, що знають філософи про інші специфічні форми. А якщо вони вважаються невідмінними від самого змішування, то питання буде те ж саме, що й про матерію. Матерію ж тут знаходимо, бо ніхто не сумнівається, що матерією металів є елементи. Але це віддалена [матерія].

2. Прихильники Арістотеля вчать, що всі метали походять з випаровування, бо в них переважає вологість. Метали народжуються, коли підземне випаровування закрите, особливо в каменях. Тоді сухі випаровування, які тягнулися угору, збираються в одне й коагулюються, ніби роса, в маленькі краплини, що не могло б відбуватися без холоду. Різниця полягає лише в тому, що при виникненні роси й інею відділяється та сухість, яка тягнулася вгору, а при утворенні металів не відбувається такого відокремлення, і сухе з вологим коагулюється разом. Однак ця перша думка незрозуміла, тому що розповідаючи про сухе й вологе випаровування взагалі, не говорять, з якої матерії вони випаровуються. І тому, якщо б загалом вона була б істинною, щодо цього є хибною, оскільки тут йдеться про найближчу матерію. Бо коли б питали про матерію тварини, і хтось сказав би, що та матерія — це якісь випаровування і елементи, то твердив би \490\ правильно, але не добре; так само й тут. Потім вона приписує металам дуже нечисленну і маленьку матерію — два випаровування — сухе і вологе; з них же складаються і землі. Однак важливість металів вимагає, щоб про них говорилося інакше, ніж про метеори.

3. Найпереконливіші доведення дають хіміки, які дуже старанно дослідили народження і розпад металів. Вони вважають, що властивою матерією металів є сірка, ртуть і купоросна земля. Але сірка і ртуть не елементарні, які є віддаленою матерією, а сірка — як вид смоли, і ртуть — як живе срібло, про яке скажемо далі; хіміки вчать, що з цих трьох метали виникають тоді, коли сірчаний дух змішується з купоросним, або сама сірка і купорос змішуються з ртуттю в дуже малій кількості, тобто так, щоб у малих частинках одна природа не була окремо від іншої.

Цю думку підсилюють такими аргументами: 1) оскільки метали знаходяться всюди, то вони є також причинами; 2) тому що з металевих мас виплавляється сірка; 3) тому що метали перетворюються у ртуть і, кажуть, з ртуті виникають метали; 4) тому що при плавленні заліза й міді з’являється зеленувате й червоне полум’я і чути запах сірки; 5) тому що більшість хвороб, з якими стикаються шахтарі й металурги, походять від сірки й ртуті. Те саме можна показати з властивостей [металів], про які буде йти мова далі.

4. Згідно з загальною думкою, діяльною причиною є світло чи вплив небес. Правда, вона віддаленіша, хоча цілком ґрунтовна і характерна для всіх копалин. А за найближчу причину одні вважають холод, яким певні рідкі матерії згущуються в метали, але помилково, бо холод міг би згущувати метали, розріджені жаром, але спершу не міг би коагулювати матерію металів. Саме це можна побачити у ртуті, оскільки вона ні великим холодом, ні великим жаром не набуває своєї твердості, і немає нікого, кому б це було відомо.

Отже, хіміки надають тим принципам навіть здатність породжувати метали. Так ртуть, кажуть, є матір’ю і жіночим началом, а сірку, бо вона купоросної природи, вважають за чоловіче начало. Ртуть, змішана з ними, згущується сіллю і клейкістю сірки або купоросу. Отже, хоч у фізиці є певні норми і правила, все ж у тому, що стосується природи і походження металів треба вірити тим, хто добуває метали, плавить, очищає, і хімікам більше, ніж пустим балакунам, які не знають металевих речей, які з ненавистю до хімії і не знаю за допомогою ще яких аргументів намагаються довести інше. Тому дуже вчені мужі з перипатетиків, які проводять глибокі дослідження природи металів, в цій справі наслідують думку хіміків. /242зв./ \491\






Розділ п’ятий

ПРО МІСЦЕ, ДЕ ВИНИКАЮТЬ МЕТАЛИ, А ТАКОЖ ПРО ВИДИ І ВЛАСТИВОСТІ МЕТАЛІВ


1. Місцем, де виникають метали, взагалі є земля, як ми вже сказали; однак метали знаходяться не всюди, як не всяка земля плодоносить. Це частково треба приписати різноманітності зірок, які поширюють свій вплив на різні частини землі, а частково матерії, особливо багатству чи нестачі самої ртуті, сірки і вапна. А саме нестачу чи багатство частково треба віднести до різноманітності зірок, частково до звичайної творчої дії бога, яка хотіла породити в одному місці і матерію металів, і самі метали, а в іншому — ні. Відомо, що метали зустрічаються переважно в місцях гористих і вкритих лісами. Гори Далмації, кажуть, були багаті на золото. Славляться також багатством металів гори Піренеї в Іспанії, в Галії — Кесімен, у Німеччині — Карпати, у Фракії — Родопи і Пантей, у Лідії — Тмол, в Індії — гори, які називаються Капіталії (головні) та інші в інших місцях.

2, Копальні металів іноді виникають випадково, як під час землетрусу, коли розпадаються скелі і гори або розколюється земля, та іншими способами. Іноді їх відкривають за допомогою потоків, які стікають з гір, бо колір, запах і смак джерел в більшості видають сховане родовище металів, а також за допомогою штамків золота й інших металів, що знаходять в течії рік. Дивує, про що повідомляє багато [авторів], і Педро Моліна («Фізика», кн. IV, розд. 7) також свідчить про спосіб, яким виявляють родовища металів. Береться прут горіхового дерева, тобто зірваний з ліщини, або якщо вона відсутня — з вільхи. Але необхідно, щоб цей прут був з однорічного дерева і був роздвоєний у формі циркуля, як отут намальовано. Шукач металів, блукаючи по горі, несе такий прут і тримає один кінець одною рукою, другий — другою, опустивши руки вниз, а пальці відставлені угору в полі зору очей, кут прута тримає спрямованим у небо. Необхідно, щоб віддаль однієї руки від другої була приблизно на півступні, або дещо ширша, і прут слід тримати наскільки можна міцно й нерухомо. Коли той, хто несе прут, натрапить на місце, де є родовище металів і пісок, то тут прут повернеться до землі або проти того, хто несе прут. Першим, хто твердив, що метали добуваються з надр землі, кажуть, був Тувалкаїн 2, який і використовував штучно знайдені мідь і залізо, і тому \492\ в Біблії («Буття», розд. 4) вія називається шукачем й ковалем великих покладів міді й заліза.

3. Одні розрізняють багато видів металів, інші — менше. Здається, що між думками про цю справу дві мають найбільшу ймовірність, з них одна нараховує 7 видів, а саме: золото, срібло, мідь, залізо, свинець, олово, ртуть (живе срібло) . Друга — тільки шість, відкидаючи олово, через те, що ніби олово є сплавом срібла і свинцю. Отже, інші метали або відносяться до цих видів, або вони не прості, а складені з двох металів, як електр (відмінний від уже описаного бурштину), який утворюється змішуванням золота й срібла.

4. Важливе питання: чи види металів відмінні самі собою, чи тільки акцидентами? Тобто йдеться про те, чи дійсно метали відрізняються виглядом, чи тільки здається, що відрізняються, через неоднакову цінність і досконалість їхньої природи.

Багато хто з хіміків твердить, що виглядом вони не відрізняються, а лише ступенем досконалості, виникнувши з однієї і тієї ж матерії. Це доводять тим, що навіть у свинці перебувають часточки срібла, а в міді — золота, і що багато [металів] виникають здебільшого разом, що один [вид] перетворюється в інший, як залізо і мідь, а всі розплавляються на ртуггь. /243/ Тому хіміки називають свинець шорстким золотом (aurum leprosum), ніби всередині срібла є золото. А ті, які заперечують цю думку, приймають за доказ різноманітність акццдентів у металах, і це є ознакою різних форм. Потім навіть те, на що розкладаються метали, і збігається назвою з ними, кажуть, відрізняється [від них], бо доводять, що купорос, який виникає з вапна, дуже відмінний від того, який виготовляється з заліза. І значно відрізняється ртуть, вилучена із свинцю, від вилученої з заліза. Але вся трудність залежить від нерозв’язаного питання, викладеного на початку цієї книги, а саме: чи метали, крім змішування елементів, мають якісь особливі форми? Бо якщо б взагалі було встановлено, що вони мають такі форми, то було б вірогіднішим, що один метал відрізняється від іншого відмінністю форми. Якщо ж не подобається надавати ці форми, то правдивішою буде думка хіміків. Аргументи їх мають велику ймовірність і всіма приймається поділ металів.

Вони поділяють їх на досконалі й недосконалі. Цьому не перешкоджає й те, що, як кажуть противники, вони є відмінними від тих, які бачимо. Бо вони не стільки відмінні, скільки можуть набувати різного вигляду, подібно як можна знайти різноманітність між видами людей. Не заважає те, що мідь відмінна від купоросу, і ртуть — від свинцю, залізо — від ртуті й купоросу. Бо навіть після розчинення, наприклад, \493\ залізного купоросу в ньому залишаються властивості заліза, у мідному купоросі — міді, тому що вони не повністю розчиняються. Звідси виходить, що в усіх металах є та ж сама сірка, той же купорос і ртуть, бо хіміки вчать, що їх багато виникає разом і один може змінюватись на інший.

5. Вищенаведені види [металів] хіміки ділять, називаючи одні метали благородними, інші — звичайними. Благородним є той, що має тонку ртутну субстанцію, без всякої шкоди витримує будь-яке випробування вогнем і щонайкраще кується молоткам. Оскільки всі ці ознаки є в золоті, то воно вважається найвизначнішим з усіх видів металів. Хіміками воно описується так: золото — найблагородніший з металів, що складається з найчистішої, найретельніше виплавленої ртуті, доводиться до досконалості силою переважно червоної й дуже твердої сірки, виглядає дуже добре змішаною єдністю. До благородних відноситься і срібло. Описується так: срібло — це благородний метал, проте нижчий від золота, складається із зовсім твердої ртуті й білої цілком твердої сірки. А що сірка тут визначається іншою в золоті, ніж у сріблі, то треба знати, що вона відрізняється лише досконалістю, розплавленням і чистотою.

6. Звичайні метали мають менш досконалі основи, менш плавкі, тверді й чисті. Вони не витримують без шкоди випробування вогнем, тому що здебільшого всі згоряють, переходять у дим, попіл, шлаки. Першим з них є мідь (або купрум), недосконалий твердий метал, складається з малої кількості ртуті, великої кількості сірки, червоної, недосконалої, недобре дозрілої й тому нетвердої, а звідси й сама мідь має червоний колір. Другим є залізо, звичайний метал, складається з невеликої кількості ртуті й більшої кількості твердої сірки, свинцево-білуватого кольору.

Третім звичайним металом є олово, м’яке, біле, складається воно з великої кількості ртуті, менш чистої й твердої, ніж у благородних, однак, чистішої й твердішої, ніж у свинці, і з білої, нечистої й менш дозрілої сірки.

Четвертий звичайний метал — свинець, м’який, сизого кольору, з великої кількості нечистої, необробленої ртуті й невеликої кількості нечистої й несвіжої сірки. П’ятим є живе срібло (не кажу, чи воно є метал, чи щось інше, однак зараховується до металів, тому що знаходиться в копальнях металів і служить матерією для інших металів. Воно не відноситься ні до дорогих, ні до звичайних, бо є рідиною або звичайним металом з тієї причини, що не змішане з сіркою або змішане у невеликій кількості. Воно має дуже цікаву природу: тече, подібно до води, але не зволожує, дуже важке, і нічому, крім золота, не дозволяє занурюватись у себе. \494\

Ртуть легко змішується з металами через подібність природи, так само, як олія легко прилипає до маслянистих речей, вода — до вологих. Його природа /243зв./ цікавила досі багатьох філософів, але ще не пізнана.

7. Що стосується афектів чи властивостей металів, то їх є 4 загальних (е й деякі спеціальні, які можна вважати загальними) : плавитись від вогню, стискуватись від холоду, куватись молотком і вбирати ртуть.

Розплавляються вони внаслідок того, що мають ртуть. Таму ті, в яких ртуть переважає, плавляться легше, а важче ті, в яких переважає сірка і сіль. Якщо в металах трохи більше ртуті, то вони стають м’якими і плавляться при незначній температурі. Навпаки, ті, які частіше спалюються вогнем, коли вологість ртуті усунена, так важко плавляться, ніби переповнені галуновими й купоросними водами. Цій же ртуті треба приписати й тягучість. Сірці й купоросові, кажуть, властива густота, тому що в ній переважає клейкість і елементарна сіль. А живе срібло (ртуть) збирають внаслідок спорідненості природи, як сказано дещо раніше.

8. Для детальнішого ознайомлення треба знати, що ці 7 металів внаслідок певної подібності й аналогії у хіміків називаються іменами 7 планет. Золото називається також сонцем, срібло — місяцем, мідь — венерою, залізо — марсом, олово — юпітером, свинець — Сатурном. Живе срібло (ртуть) називається меркурієм.








Розділ шостий

ПРО КАМЕНІ Й ГЕМИ


1. Тепер слід розглянути найміцніші й найтвердіші з усіх копалин, а саме, камені, тому що цим іменем названі й камені взагалі і геми зокрема, тобто дорогоцінні камені. Спершу треба сказати дещо взагалі про виникнення каменів.

Отже, відкинувши загальноприйняту думку, за якою матерією металів і каменів вважаються самі елементи чи випаровування, відкинемо й твердження хіміків, яке приписує твердість каменів елементарній солі, бо хоч вони дійсно правдиві, однак визначають віддалену матерію. На мій погляд, найвірогіднішою є думка, яка найближчою матерією каменів вважає якийсь каменетворний чи скріплювальний дух. А що являє собою цей дух, не так легко визначити. Він існує в природі — це доведено багатьма дослідами, як було видно рані\495\ше, де [ми говорили] про непошкодженість трупів. Сеннерт («Дро хімічні елементи», розд. 2) пояснює каменетворну силу духа, що вона таке і що зумовлює. А звідки і з чого походить той дух, він не пояснює. Гадаю, що це якась дуже досконала, відокремлена від усього, менш чиста субстанція, пов’язана з субстанцією солі і добре врівноважена з дуже досконалим духом сірки. Бо з цих двох, здається, легше зрозуміти затвердіння каменів. Сіль же сама по собі має силу твердіння, а клейкість сірки забезпечує зв’язок частин. Клейкі тіла, навіть рідкі, нелегко розливаються. Отже, коли земельні, водяні й інші частиики цілком відповідні між собою, введені в якусь рідину чи в придатне і відповідне болото, то поєднуються міцно одна з одною клейкістю сірки; коли в них входить каменетворний дух, а з’єднувальною силою чистої солі дуже стискаються, то виникають камені. Коли ж говориться, що камені ростуть, то це переносне поняття, краще треба сказати, що вони збільшуються. Коли в тому місці, де народжуються камені, багато подібної матерії і частіше збираються (каменетворні) духи, або навіть випаровуються з самих каменів, то вони, підхоплюючи зустрічну матерію, роблять її твердішою і приєднують до того ж каменя. Звідси, я вважаю, [походять] оті смуги й лінії в дуже твердих скелях і в мармурі, відмінні кольором від інших частин.

2. А вивчення цього виникнення каменів пояснює, як видно, разом з матерією каменів і їх діючу причину: бо віддалена причина, без сумніву, — це дія небес. Чи камені відрізняються видом? Тобто чи вони мають, крім викладеного змішування названих елементів, якісь окремі форми? Це майже така ж складність, яка була висловлена про метали. Однак тому, що у різних каменів різні властивості /244/ і вони дуже дивні, то здається вірогіднішим, що є якісь особливі форми, до яких треба їх віднести, А тепер розглянемо класифікацію каменів.

3. По-перше, одні камені називають простими, інші — цінними залежно від матерії, з якої складаються. Далі, одні називаються пористими, інші — густими, одні — прозорішими, інші — темнішими. Звичайним поділом камені діляться на специфічно названі гемами і перлами, хоча перли виключаються з роду каменів. Але не треба сперечатися про назву.

4. Серед каменів, які особливо відомі, є такі: однорога копалина, пемза, мармур, червоний корал, безоар (bezoar), камені тварин та найславніший і найдивніший — магніт.

Однорога копалина — це камінь, який виглядом цілком нагадує ріг, і тому вважають, що це ріг єдинорога. Він знаходиться в землі, тому що числений тварини цього виду були знищені потопом. Вважають, що їхні кістки були розсіяні \496\ і затверділи. Ті, хто доводить цю думку, здебільшого вчать, що це справді камінь, тільки має вигляд, подібний до того рога, хоч багатьма ознаками від нього відрізняється. Бо справді ріг єдинорога настільки твердий і міцний, що його ледве можна дряпнути чи розтерти, і нам здається, він не годиться до назви (каменя), а лише підходить для тих, хто вважає цю копалину рогом.

Пемза — дуже пористий камінь, червонуватого чи жовтуватого кольору, ніби якась глина; навіть у тваринах є якісь пористі і м’які камені.

Мармур має різні види — алебастри, офіти, порфірити й інші, з різними кольорами або однобарвні, або у вигляді якихось розсіяних різнорідних хвиль... На гладеньких плитах каменів можна бачити численні зображення тварин, рослий, навіть людей, і ніби штучно витиснені рельєфи, які є дивними витворами природи. Інші камені не зараховуються до мармурів, як лідійський камінь, сміріс, яким звичайно розбивається скло, пірит, кремінь та іи. Питання про кремінь є окладним стосовно того, як з нього утворюються іскри. До складності веде думка тих авторів, які вважають, що тілам властиві лише здатності елементів, а не самі елементи. Ми уникаємо цієї складності і говоримо, що тертям і сильними зіткненням з сталлю в поверхні кремнію порушується відповідність елементів, сходяться вогняні частинки, сірка запалюється і тому виникають іскри. Відомо, що це стається не тільки в кремнії, але й в інших каменях, проте в кремнії сильніше через більшу кількість і чистоту сірки. Є й інші вже названі, цінні камені. Але оскільки вони менш цінні, ніж геми, то можуть вважатися середніми між тими і цими.

5. Перше. Корал — це ніби морська рослина чи якийсь кущ, що народжується у водах. Про його народження багато хто думає, що він у водах, м’який, а вийнятий кам’яніє. Однак Жан Бавгіні 3 («Хімічна спроба», кн. II, розд. 10) (як передає Сеннерт) вважає цю думку хибною і твердить, грунтуючись на певних дослідах, що корал у воді так само твердий, як і в повітрі.

Друге. Безоар у арабів вважається лікувальним, тому що має велику силу проти отрути. Вія не є копалиною, а народжується в животі козла чи індійської гірської кози; довгуватої форми, іноді має вигляд жолудя чи каштана, чорнуватого, жовтуватого чи зеленуватого кольору, не дуже твердий, легко ламається. Більший — у старої кози, менший — у молодої. Згадуються два його види: один — східний, привезений з Персії, Єгипту, Японії, Китаю, є найкращий. Другий — західний, який доставляють з Америки і Перу, гірший від попереднього. \497\

Третє. Є багато каменів, які народжуються в тваринах як електорій, хелідоній, буфон і той камінь, який називається рачині очі — карпіон, перкар та ін. Але найціннішим є той, який називається сльозою оленя. Про нього Скалігеро пише так (вправа 112): «До сотого року в оленя її немає. Після цього віку проростає на повіці ока самими кістками і вростає в лобну кістку з такою твердістю, що перевищує ріг. /244зв./ Ця частина, яка виступає, є круглою, дуже блищить, бурого кольору, із слідами венозних входів. Така легка, що зникає від легкого дотику і так витягується, що здається, ніби вона сама рухається. Дуже цінні ліки проти отрути; їх приписують хворим чумою з краплею вина. Після нього виникає такий піт, що думаєш, ніби розчиняється все тіло».

Четверте. Сюди, зрештою, відноситься і камінь, так званий аерит, який орел несе в своє гніздо для виведення потомства. Він містить в собі інший камінь. Кажуть, що він збільшує й зберігає потомство; щоб оберігав — прив’язується до руки; щоб збільшував — до бедра.

П’яте. Скільки б ти не говорив про магніт, всього не скажеш про його цінність. Однак, тому що не можна обійти мовчанкою, дещо треба сказати.

Шосте. Отже, магніт відомий тими двома дивними здатностями, що притягує до себе залізо і що повертається до полюсів світу. Ці властивості не були відомі античним, бо ні Арістотель, ні Діоскорид 4, ні Пліній, ні Теофраст, ні Лукрецій, ні жоден інший стародавній грецький чи римський філософ не згадували нічого подібного про магніт. Що стосується притягання заліза, то не треба сперечатися, чи магніт притягає залізо, а чи залізо — магніт, бо притягання стосується як першого, так і другого. І насамперед необхідно пам’ятати, що між обома є якась відповідність, бо якщо маса магніту мала в порівнянні з залізом, то він притягується залізом. Дуже дивне й приємне видовище, коли бачиш голку, потерту об магніт і закриту склом. Якщо рухається над нею щось залізне на невеликій віддалі, то вона рухається за ним, і буде переміщатися за ним в усі боки так, що відчай охоплює того, хто спостерігає цей безладний рух.

Це дуже дивна властивість, і вона хвилювала багатьох, але майже даремно.

1. Епікур, кажуть, вважав, що від заліза й магніту вилітають атоми, тобто дуже дрібні частинки, подібні фігурою, які з’єднуються, входять в тіла магніту й заліза, і відбиті звідти, притягують або залізо до магніту, або магніт до заліза. Але ця думка, крім того, що не пояснює, чому і як ті частинки самі собою притягують і чому повертаються до тіл, не заслуговує на довір’я через основну [тезу] філософії \498\ Епікура, або точніше епікурейців, які зводили всі дії речей до притягання таких частинок. Адже те, що собаки і коти, побачивши хліб, прибігають, а палку — втікають, вчать вони, відбувається через те, що у хлібі є якісь притягувальні частинки, або гачки, а у палиці — колючки чи жала. Але прийнявши це, ми виставимо себе на посміховисько.

2. Анаксагор вчив, що магніт живий і притягання здійснюється живою здатністю. До нього з сучасних приєднується відомий філософ Кардана і погоджується з цим юдей Агелла.

3. Марсіліо 4, теж сучасний [автор], бере причину від сузір’я Ведмедиці і каже, що їй підпорядкована магніт та залізо. Але ця думка може бути спростована багатьма аргументами. Проте є дві основні причини, які її заперечують. По-перше, вона не пояснює дію сузір’я Ведмедиці, таким чином, можна б приписати цю причину кожному сузір’ю. Потім, якщо б це була правда, то магніт притягував би і тягнувся б лише на північ.

4. Данієль Сеннерт («Фізика», кн. V, розд. 4) вчить, що ніщо не є вірогіднішим, ніж симпатія магніту до заліза; бо магніт, каже, є якоюсь породою заліза, і з нього може виникати залізо. І в цьому сходяться майже всі, хто докладніше досліджував природу магніту. Ця думка вигідна, але хибна; бо хоч магніт взаємодіє з залізом і є його породою, однак не пояснюється, чому його притягує. Чи інші речі не мають між собою подібної погодженості природи? І, однак, залізо не притягує заліза, дерево дерева, ані інші тіла — інших.

5. Нам здається так: з магніту постійно витікає тепле і клейке випаровування, але, наближаючись до заліза, гусне від його холоду і взаємодіє: якщо залізо маленьке — притягує, а якщо велике — йде до заліза сам магніт. /245/

Зрештою, видно тільки це, хоча я бачу багато протилежного цьому погляду, і найбільше, чому магніт не притягує інші метали, ані не притягується до них? Про бурштин же, що таким чином притягує опилки, як ми сказали раніше, з наших дослідів відомо навіть, що він притягує не тільки опилки, але й інші легкі і маленькі тільця.

7. Друга ж властивість магніту (що він повертається на північ) ще давніша і таємничіша. Старанні дослідники природи повідомляють, що магніт не повернутий прямо на полюс світу, а спрямований на точку, віддалену від полюса на 23 градуси. Якщо він не всюди однаково відхиляється від полюса світу, то десь спрямовується на сам полюс, з чого виводять, що причина, яка повертає до себе магніт, є не на небі, а на землі, ніби якийсь полюс магніту. Вія в одному місці віддалений від полюса світу на 23 градуси, у другому — менше, в іншому — більше, ще в іншому дивиться прямо. Це майже пра\499\вильно, але важко назвати цю причину і пояснити її здатність.

1. Скалігеро (вправа 131) пояснює це якоюсь погодженістю природи і каже правду, бо хто засумнівається, що в природі є погодженість, коли одне притягується іншим. Але якими засобами притягується — це викликає питання.

2. Інші пояснюють це певною дією планет, але не говорять, у чому полягає подібна сила зірок. І якщо б це була правда, магніт ніколи не перебував би в стані опокою, як не бувають у спокої зірки, а йдуть за своїм рушієм чи за тим, хто їх притягає.

3. Педро Моліна вважає, що земля пронизана магнітною віссю з півдня на північ. Але звідси запитання: якщо б земля була пронизана дерев’яною віссю, то чи притягалися б дерева?

4. Дехто твердить, що магніт займає [свій] відповідний стан, подібно до того, як всі інші [тіла] займають свій стан, якщо їм не перешкоджають; це стосується кожного магніту. Тому центр магніту не збігається з центром землі. Однак не пояснюється причина цієї спряімованості [магніту], бо вона не зумовлена ні вагою, ні легкістю. Отже, питання залишається відкритим. Я волію в таких речах дивуватися, ніж недостойно думати.

8. Зустрічаються дорогоцінні камені або геми; деякі з них нам треба назвати.

1. Сапфір — голубого кольору, подібний до ясного неба і один біліший, інший менш білий. Перший називається чоловічим, другий жіночим. Кажуть, що він протистоїть отруті. Коли сапфір носить нечесна й жадібна людина, то він втрачає блиск і благородство, Вія також має здатність зміцнювати очі.

2. Гіацинт кольором нагадує золото. Загорнутий у вузлик чи підвішений на шиї допомагає запобігти чумі. Застосовується також для викликання сну й зміцнення серця, позбавлений блиску, але це останнє більшість [авторів] вважає хибним.

9. Сардій подібний до кривавого м’яса; кажуть, що змішаний з міцним вином і випитий припиняє будь-яку кровотечу і місячні.

4. Гранат — червоний, але з якоюсь жовтизною, подібно до вогню. Кажуть, що він зміцнює серце і припиняє сум.

5. Смарагд — гема дуже красива і серед людей дуже ціниться, відновлює й зміцнює очі своєю приємною зеленню. Застовуеться проти отрути й укусів отруйних тварин, чумної гарячки. Смарагд, схований у перстві або повішений на шию, оберігає від епілепсії. А найдивніше, (якщо правду пишуть), діє на кохання, бо коли торкається закоханої людини, то кохання негайно зникає. \500\

6. Адамант, названий так, оскільки не піддається дії ні заліза, ні вогню, дуже твердий, прозорий ніби вода, має величезну силу і протистоїть отруті. /245зв./

7. Карбункул одержав таку назву, тому що блищить навіть у темряві, хоч ніколи не було свідків — очевидців такого явища.

8. Рубін, відмінний від карбункула, є червоним і найблискучішим з усіх гем. Кажуть, що він має силу протистояти отруті і гниттю, оберігати від чуми і звеселяти душу.

9. Аметист, названий так тому, що, кажуть, відганяє сон. Він забарвлений у колір, що є ніби змішаним фіолетовим з пурпуровим.

10. Опал — дуже красива гема, вона одна містить кольори всіх гем. йому ж властиві, за свідченням Плінія (кн. XXXVII, розд. 6): «ніжний вогонь карбункула, блискучий пурпур аметиста, зелене море смарагду і все однаково неймовірно змішане світло». Тому ні в якому разі не може бути підмінена іншою гемою; і оскільки містить кольори всіх гем, вважають, що має властивості всіх. Передусім відомий користю для збереження гостроти зору.

11. Топаз, який називається хризолітом, маючи золотий колір, застосовується для припинення кровотечі пораненим,

12. Берил передає зелений колір спокійного моря. В першу чергу застосовується від ран очей, у вигляді дуже дрібного порошку.

13. Кришталь одержує назву від льоду, до якого дуже подібний. Ті, хто не погоджується з принципами хіміків, вважають його дуже твердим льодом. Справді, знаходиться на Кіпрі і в інших місцях, у яких завжди є своє тепло і невеликий вогонь, розкладається на землю і сіль. Кришталь, якщо кладеться під язик, вгамовує спрагу. Змішаний з мигдальною олією застосовується проти отрути, чим звичайно користуються майстри; має гарні лікувальні властивості. Лікує розлади шлунку.

14. Яшма є різних кольорів, особливо ж славиться червонувата й зелена, обидві відомі своїми дуже славними властивостями. Червона зупиняє кровотечу з носа та геморойних ран. Сеннерт каже, що, ймовірно, і виливи крові, і внутрішні кровотечі, які не можуть бути зупинені жодним засобом, зупиняє яшма, прив’язана до бедра. Так і кров, що тече з носа, й те, що невиліковне іншими засобами, було вилікувано яшмою, підвішеною на шию. А та, що зелена, має поверхню завжди жирну, ніби змащену олією. Вона наділена дивною силою роздрібнювати камені й виганяти їх з сечею. Бо досвід свідчить, що дуже сильні й найнестерпніші через камені муки відступали, коли яшма прив’язувалась до руки, а якщо додавався сапфір, каміння цілком виганялося... /246/ \501\

Закінчимо цей трактат перлинами, які хоч не народжуються в землі, як інші геми, однак не менш відомі й цінні. Народжуються вони в якихось раковинах з тієї рідини, з якої твердне шкаралупа раковини. Найдорожчі знаходяться ,в Перському морі, в районах Японії та Індії. Перлини мають велику - здатність зміцнювати й підтримувати дух. Лікарі нараховують багато інших їх властивостей. Але нам досить цього, сказаного про камені і геми.

Хоч не всі з них можуть бути названі копалинами, як камені в раковинах, однак дуже велика частина є справді тих, які викопуються із землі, і тому віднесемо їх всіх до одного роду і назвемо копалинами.

Існують також інші досконалі змішані [тіла], але позбавлені душі, які не можна вважати копалинами, наприклад, вино, молоко, хліб, тканини, вовна і т. п. Однак, тому що все це залежить від живих речей, про них тут не говорилося.

Далі переходимо до живих істот <...> \502\















Попередня     Головна     Наступна         Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.