Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ «НАТУРФІЛОСОФІЯ, АБО ФІЗИКА»



«Натурфілософія, або фізика» (назва редакційна) — це переклад з латинської мови рукопису лекційного курсу натурфілософії, записаного невідомим студентом і прочитаного Ф. Прокоповичем студентам Києво-Могилянської академії, \524\ мабуть, протягом 1708/1709 навчального року. Рукопис курсу фізики Прокоповича зберігається в ЦНБ АН УРСР у відділі рукописів (шифр ДА/П. 43). Фізика у цьому рукописі займає аркуші від 64 до 246 зв. Титульний аркуш відсутній. Курс «Натурфілософії» складався з щонайменше чотирьох частин, з яких у рукописі наявні перші три частини. Перша з них охоплює проблеми природного тіла, зокрема його засади, матерії й форми, скінченного й нескінченного, руху, простору, часу, вакууму тощо. Друга частина присвячена питанням космології, де розглядаються системи світу (як геоцентричні, так і геліоцентричні), з’ясовується природа Сонця, Місяця, Землі та інших планет, а також розглядаються загальні проблеми народження, знищення, зміни, дії й підлягання дії. В третій частині розглядаються переважно питання метеорології й корисних копалин. Четверта, відсутня частина фізики Прокоповича, охоплювала коло важливих питань, які стосувалися проблем живого тіла та психології, тобто традиційного для того часу вчення про душу та її види, відчуття та їх поділ на зовнішні і внутрішні, вчення про інтелект, пам’ять, волю й, нарешті, питання залежності волі від інтелекту. Відсутні також сьомий і восьмий розділи третьої книжки частини II, всієї першої книжки частини III.

«Промова про заслуги та користь фізики», подана перед «Фізикою», входить до складу рукописної збірки, яка зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР. Шифр 195/620С, арк. 55 — 57 зв. Переклав В. Д. Литвинов.

«Фізику» переклали А. Є. Березицький, Я. М. Гайдукевич, М. В. Кашуба, М. Д. Рогович та В. Ю. Яніш. Спецредакція І. С. Захари, В. В. Кондзьолки й М. В. Кашуби. Примітки І. С. Захари та В. В. Кондзьолки.

Переклад «Фізики», як і «Промови про заслуги та користь фізики», публікується вперше.







ПРОМОВА ПРО ЗАСЛУГИ ТА КОРИСТЬ ФІЗИКИ.


 1 Амоній Рувій Роденський — католицький теолог і вчений XVI ст., автор низки коментарів до творів Арістотеля, а серед них і «Коментаря до всієї діалектики Арістотеля» (Кельн, 1609 р.).



ЧАСТИНА ПЕРША

КНИГА ПЕРША


 1 Арістотель — див. примітку 54 до кн. І «Риторики».

 2 Парменід з Елеї (кінець VI — початок V ст. до н. е.) — представник елейської школи. Недовір’я до чуттєвого пізнання, висока оцінка умоглядного знання вносять в його вчення елемент ідеалізму й раціоналізму, а заперечення руху робить Парменіда родоначальником античної метафізики. Він ототожнював, буття й мислення і протиставляв єдине й непорушне буття багатоманітності змінних речей.

 3 Мелісс Самоський (середина V ст. до н. е.) — старогрецький філософ, учень Парменіда, останній представник елейської школи. У своєму вченні розвинув метафізичні та ідеалістичні концепції своїх попередників. За першооснову всього приймає, як і Парменід, абсолютне єдине. \525\

 4 Ксенофан з Колофону (приблизно 565 — 473 рр. до н. е.) — старогрецький філософ, поет, засновник елейської школи. Відомий своєю критикою релігійного антропоморфізму і політеїзму.

 5 Гесіод (роки народження та смерті невідомі) — старогрецький поет VIII — VII ст. до н. е., народився в Беотії. Повністю збереглися його дидактичні поеми «Праці і дні» і «Теогонія», в яких відображено світогляд греків епохи становлення класового суспільства.

 6 Фалес Мілетський (приблизно 624 — 547 рр. до н. е.) — засновник мілетської школи та основоположник античного матеріалізму. Вніс великий вклад в розвиток математичних, фізичних, астрономічних знань античності. За першооснову всіх речей приймав воду.

 7 Анаксімен (приблизно 588 — 525 рр. до н. е.) — старогрецький філософ-матеріаліст, стихійний діалектик, представник мілетської школи, учень Анаксімандра. За першооснову всього вважав повітря, яке перебуває у вічному русі.

 8 Діоген Аполлонійський (друга половина V ст. до н. е.) — старогрецький філософ, один з останніх античних натурфілософів-матеріалістів. Послідовник Анаксімена, від якого запозичив своє вчення про повітря як першооснову, а також про згущення і розрідження як основні зміни речей.

 9 Архелай Афінський (V ст. до н. е.) — старогрецький натурфілософ-матеріаліст, учень Анаксагора і вчитель Сократа. Анаксагорівський розум (νου̃ς) трактував як повітря, завдяки чому зблизив філософію Анаксагора і Анаксімена.

 10 Гіппас Метапонтійський (VI — V ст. до н. е.) — старогрецький філософ-піфагореєць, першоосновою всього, як і Геракліт, вважав вогонь.

 11 Геракліт Ефеський (приблизно 544 — 540 рр. до н. е. — приблизно 4 !83 до н. е.) — один :з найвидатніших грецьких філософів-матеріалістів, основоположник античної стихійної діалектики. Під першоосновою всього розумів вогонь, що вічно спалахує й гасне. Джерелом руху вважав боротьбу протилежностей.

 12 Гермес Трисмегіст (тобто Тричі найвеличніший) — вигаданий автор теософського вчення, викладеного в книжках і уривках єгипетсько-грецького походження, так звані «герметичні книжки» (III — IV от. н. е.). Серед трактатів, що збереглися, є такі: 1) Піландр, 2) Вселенське слово Гермеса Асклепію, 3) Священне слово Гермеса Трисмегіста, 4) Кратір або Монада, 5) Невидимий бог вельми явний, 6) Благо в одному бозі і ніде більше. Вчення Гермеса Трисмегіста поєднує в собі три елементи: єгипетський політеїзм, християнський монотеїзм та грецьку ідеалістичну філософію (переважно платонізм).

 13 Ціцерон Марк Туллій — див. примітку 1 до кн. І «Риторики».

 14 Вихід (бібл.) — друга книга п’ятикнижжя Мойсея, де подано опис Життя легендарного Мойсея і так званого виходу євреїв з єгипетського полону. У «Виході» викладено законодавчий кодекс, який просякнутий духом релігійної нетолерантності, фанатизмом, рабовласницькою мораллю.

 15 Мойсей — біблійний пророк. Йому приписується звільнення стародавніх євреїв з єгипетського полону. \526\

 16 ’ών — з старогрецької мови, означає «сутній», «буття».

 17 Тарквінії — царський рід у стародавньому Римі, з якого вийшли два римські царі: Тарквіній Старший, який правив в 615 — 578 рр. до н. е., і Тарквіній Гордий, що царював у 534 — 509 рр. до н. е. (див. примітку 12 до кн. VII «Риторики»).

 18 Аполлон (Дельфійський) (міф.) — див. примітку 130 до кн. I «Риторики».

 19 Брут (VI ст. до н. е.) — республіканець, який очолив повстання римлян проти царя Тарквінія. Увійшов в історію як зразок доблесті, стійкості й безкорисливості.

 20 Тіт Лівій (59 — 17 рр. до н. е.) — див. примітку 44 до кн. І «Риторики».

 21 Овідій Публій Назон (43 — 17 рр. до н. е.) — див. примітку 26 до кн. І «Риторики».

 22 Девкаліон і Пирра — згідно з грецькою міфологією Девкаліон — син Прометея, що царював у фесалійській Фої. Його дружиною була Пирра, дочка Епіметея і Пандори. Коли Зевс вирішив знищити потопом грішне покоління людей, Девкаліон за бажанням Зевса врятувався разом зі своєю дружиною в ковчезі, який вони побудували за вказівкою Прометея.

 23 Імерійський (Юдей) (315 — 386) — грецький софіст, відомий ритор, мав багато учнів, серед яких Григорій Назіанзін, Василь Великий.

 24 Діонісій Ареопагіт — вигадане ім’я християнського богослова, твори якого «Про божественні імена», «Про небесну ієрархію» були популярними протягом середніх віків, в добу Відродження і Реформації. Його особа аж до філологічних досліджень Лоренцо Валли і Еразма Роттердамського ототожнювалась з Діонісієм, єпископом афінським, якого начебто навернув до християнства апостол Павло. Весь цикл приписуваних йому творів одержав назву «Ареопагітики». У Росії вони стали відомими з XIV ст., куди їх привіз, митрополит Кіпріан. Очевидно, що найбільший вплив на їх автора мав пізній неоплатонізм, особливо твори Прокла. Поряд з богословськими спекуляціями «Ареопагітики» містять в собі чимало глибоких діалектичних ідей, чим і пояснюється їх популярність. Широке використання «Ареопагітик» можна знайти в творах українських письменників-полемістів, професорів Києво-Могилянської академії, Г. Сковороди. Радянські дослідники припускають, що автором цих творів є середньовічний грузинський мислитель Петро Івер. (Див. примітку 139 до кн. І «Риторики»).

 25 Очевидно, йдеться про тих же коімбрійців.

 26 Августин (354 — 430) — див. примітку 139 до кн. І «Риторики».

 27 Василій (Василій Кесарійський або Василій Великий) — див. примітку 69 до кн. І «Риторики».

 28 Йоанн Златоуст (Хризостом) — див. примітку 2 до кн. І «Риторики».

 29 Маніхейство — релігійно-філософське вчення, виникло в III ст. н. е. в Іраку. Його засновником був напівміфічний Мані (приблизно 215 — 276 рр.). Це вчення було синтезом зороастризму, християнства і гностицизму.

 30 Валентинійці — послідовники визначного філософа — гностика II ст. Валентина, який вважав Христа «логосом» (словом, думкою бога), а не людиною. \527\

 31 Маркіонійці — прихильники вчення християнського єретика II ст. Маркіона, який належав до однієї з найстаріших гностичних сект.

 32 Шестиднев — згідно з біблійною легендою число днів, протягом яких відбувалося створення світу. Візантійські і старослов’янські письменники створили під цією назвою низку богословсько-філософських трактатів, кожен з яких складався з шести частин, що за змістом відповідали шести дням створення світу. Існували «Шестидневи» Василія Великого, Гавриїла Пісиди та ін.

 33 Анаксагор (500 — 428 рр. до н. е.) — старогрецький матеріаліст, викладав філософію в Афінах. Висунув вчення про незнищенні елементи, так звані гомеомерії, число яких вважав нескінченним. У зв’язку з цим всяке виникнення він пояснює як поєднання елементів певної якості, а знищення — роз’єднання елементів цієї ж якості. Рух матерії відбувається завдяки розумові (νου̃ς) який відокремлений від матерії і є тонкою ефірною матерією.

 34 Платон — див. примітку 55 до кн. І «Риторики».

 35 Скалігеро Джуліо Чезаре (1584 — 1558) — видатний французький філолог і філософ свого часу, був творцем теорії драматургії в епоху Відродження, написав першу наукову граматику латинської мови, а також чимало коментарів до творів Арістотеля, Теодорета, Гіппократа. В епоху Відродження був одним з дуже популярних вчених.

 36 Толето Франціск (1532 — 1596) — відомий теолог, кардинал, викладав філософію і теологію в римському колегіумі. Написав низку філософських коментарів до праць Арістотеля та теологічних творів.

 37 Сеннерт Даніель (1572 — 1637) — відомий німецький лікар і філософ, прихильник атомізму, викладав медицину у Віттемберзькому університеті. Він намагався поєднати вчення Парацельса з вченням Галена, значно поглибив анатомічне вчення.

 38 Альберт Великий (Альберт фон Больштедт) (1206 — 1280) — німецький філософ, природознавець і богослов, представник ортодоксальної схоластики, вчитель Фоми Аквінського.

 39 «Теетет» — один із діалогів Платона, присвячений проблемам теорії пізнання.

 40 Скотисти — учні й послідовники видатного шотландського філософа Йоанна Дунс Скота. Термін «скотизм», або «скотисти», вперше зустрічається в коментарі до «Сентенцій» Петра з Кандії (пом. 1410). Цей критично-раціоналістичний напрям, опозиційний до філософії томізму, був близький до тогочасного номіналізму і концептуалізму, сприяв розкладові схоластики. Найвідоміщі представники скотизму: Антоній Андре, Вальтер Бурляйн, Франциск Мерон, Жан Канонік, Олександр з Олександрії, а також Томас Брадвардін. Останній відомий не лише як філософ і теолог, але й як видатний математик оксфордської школи, який застосував математично-дедуктивні методи в сфері теології. Його погляди мали значний вплив на Віклефа і пізніших реформаторів, на нього посилається Лейбніц. В XIV — XVII ст. єзуїти починають використовувати скотизм поряд з томізмом і викладати його в своїх колегіях і школах, зокрема в Польші. Це викликало відповідну реакцію серед професорів Київської академії: в \528\кінці XVII — на початку XVIII ст.. критичне ставлення до скотизму тут збільшується.

 41 Авіценна — див. примітку 9 до кн. VI «Логіки».

 42 Скот Дунс Йоанн (приблизно 1266-1308) — середньовічний філософ-схоластик, представник номіналізму, що був у середньовіччі першим виявом матеріалізму. Див. примітку 32 до кн. II «Риторики» та примітку 10 до кн. VII «Логіки».

 43 Фемістій (317 — приблизно 390) — відомий коментатор Арістотеля. Заперечував вчення Олександра Афродизійського про смертність людського розуму. У філософії намагався поєднати вчення Арістотеля і Платона. Див. примітку 2 до кн. VI «Логіки».

 44 Філопон Йоанн, або Граматик, — див. примітку 4 до кн. VI «Логіки».

 45 Сімпліцій (V — VI ст. н. е.) — грецький філософ-перипатетик. Відомий своїми коментарями до творів Арістотеля «Фізика», «Про небо», «Категорії» та ін.

 48 Олександр Афродизійський (кінець II — початок III ст.) — один з перших і найвідоміших коментаторів Арістотеля. У своїй інтерпретації Арістотеля намагався знаходити елементи матеріалізму, заперечував безсмертя душі. Коментуючи теорію понять Арістотеля, наближався до пізнішого номіналізму.

 47 Евдем (Родоський) (IV — III ст. до н. е.) — грецький філософ, лікар, математик, учень Арістотеля, багато займався проблемами історії науки. Відомий його коментар до «Фізики» Арістотеля.

 48 Сенека Люцій Анней — див. примітку 6 до кн. I «Риторики» та примітку 7 до кн. VII «Логіки».

 49 Гален Клавдій (приблизно 130 — 200) — знаменитий римський лікар і природодослідник, теоретик медицини. У філософії — ідеаліст-скептик, поєднав вчення Платона, стоїків і Арістотеля.

 50 Теодорет (396 — 457) — киренський єпископ, письменник, автор численних апологетичних та догматичних творів.

 51 Апеллес — один зі славетних живописців античності, народився в Колофоні, був другом Александра Македонського. Відомий картиною, що зображує Александра Македонського з блискавкою в руках. Про цю картину навіть сам Александр сказав, що існує лише два Александри: один — син Філіппа, другий — твір Апеллеса; перший — непереможний, другий — неповторний.

 52 Александр Македонський — див. примітку 11 до кн. I «Риторики».

 53 Філіпп (мається на увазі Македонський) — див. примітку 14 до кн. I «Риторики».

 54 Афанасій Кірхер (1602 — 1680) — визначний німецький вчений, багато займався фізикою, природничими науками та лінгвістикою, математикою, теологією.

 55 Архімед (приблизно 287 — 212 рр. до н. е.) — визначний вчений античності, особливо прославився своїми технічними винаходами.

 56 Посидоній (1,35 — 51 рр. до н. е.) — старогрецький філософ-стоїк, найвизначніший представник так званої Середньої Стої, поєднав стоїцизм із платонізмом. \529\

 57 Аверроес (Ібн-Рошд) (1126 — 1198) — визначний середньовічний вчений, розвинув і поглибив матеріалістичні сторони вчення Арістотеля. Більшість його творів — це коментарі до Арістотеля, де є чимало оригінального і нового. Твори Аверроеса відіграли велику роль у розвитку в Західній Європі антицерковних, атеїстичних і матеріалістичних ідей.

 58 Григорій Назіянзін — див. примітку 70 до кн. І «Риторики».

 59 Иоанн Дамаський (Дамаскін) — див. примітку 185 до кн. І «Риторики».

 60 Філон Олександрійський (21 або 28 до н. е. — 41 або 49 н. е.) — юдейсько-елліністичний філософ-ідеаліст, мав великий вплив на формування християнського віровчення, За виразом Ф. Енгельса, був «батьком християнства».

 61 Асклепій — один з античних інтерпретаторів Арістотеля, учень Аммонія.

 62 Юстин — див. примітку 175 до кн. І «Риторики».

 68 Григорій Великий (або Діолог)один з римських пап (590 — 604), відомий і як письменник.

 64 Абис — із старогрецького ’άβυσσος — безодня.

 66 Пелагій — див. примітку 27 до кн. X «Риторики».

 66 Гіппократ (приблизно 460 — 377 рр. до н. е.) — видатний грецький лікар.

 67 Емпедокл (приблизно 483 — 423 рр. до н. е.) — старогрецький філософ-матеріаліст. Пояснював виникнення світу, всіх речей через з’єднання і роз’єднання чотирьох фізичних елементів: води, повітря, вогню і землі. Див. примітку до кн. V «Риторики».

 68 Демокріт (приблизно 460 — 370 рр. до н. е.) — найбільший античний філософ-матеріаліст, перший енциклопедичний ум серед греків. Заклав основи матеріалістичної атомістичної теорії, а також матеріалістичної гносеології.

 69 Епікур (341 — 370 рр. до н. е.) — один з найвидатніших мислителів античного світу, філософ-матеріаліст і атеїст. Див. примітку 56 до кн. IV «Риторики».

 70 Пліній Старший Гай Секунд (23 — 79) — визначний римський учений, письменник. Написав багато праць з різних галузей — природознавства, філології, риторики, історії, військової справи.

 71 Теофраст (370 — 288 рр. до н. е.) — старогрецький філософ і граматик, найвидатніший учень Арістотеля, перипатетик. Див. примітку 43 до кн. IV «Риторики».

 72 Еліян Клавдій (ХМ ст.) — жив у Римі. Із його творів збереглася «Історія тварин», де подано дуже цікаві факти з життя тварин, і «Різноманітні історії» — зібрання безлічі історичних фактів, подій, анекдотів і висловів видатних людей.

 73 Плутарх — див. примітку 56 до кн. І «Риторики».

 74 Афанасій Великий (298 — 373) — олександрійський архієпископ, основоположник православ’я.

 75 Амброзій — див. примітку ;188 до кн. І «Риторики».

 76 Лактанцій Луцій Целій Фірміан — див. примітку 187 до кн. І «Риторики».

 77 Кініки — див. примітку 127 до кн. І «Риторики».

 78 Боецій Аніцій (480 — 524) — останній представник римської філософії, ідеаліст-еклектик, послідовник філософії Платона в неоплатонівському забарвленні. \530\

 79 Парки — згідно з старогрецькою міфологією богині підземелля, що мають владу над життям людини.

 80 Никифор — патріарх Константинопольський (приблизно 792 — 828). Написав «Історію Візантії» від 602 до 769 р., а також низку інших творів.

 81 Йосиф Юдейський (Флавій) — див. примітку 1 до кн. VI «Риторики».

 82 Арімаспи — міфічний народ, що жив на північному сході античного світу. Геродот пише, що цей народ був одноокий (скіфською мовою — «арімаспи»). Весь час цей народ вів боротьбу з грифами, які хотіли відібрати у нього золото.

 83 Аполлоній Панський (І ст.) — головний представник неопіфагореїзму — релігійно-містичної школи, яка грунтувалася на вченні Піфагора. Християнська релігія вважала його сучасником Христа, а тому приписувала йому безліч чудес.

 84 Терезій (міф.) — пророк з Фів, тісно пов’язаний з міфом про Едипа.

 85 Меланф Родоський (II ст. до н. е.) — філософ-ідеаліст зі школи академіків, був учнем Арістарха і Карнеада, написав низку творів, які не збереглися.

 86 Хрізіпп (приблизно 280 — 205 рр. до н. е.) — старогрецький філософ, представник стоїцизму, йому приписують до 705 творів.

 87 Квінт Горацій Флакк. Див. примітку 66 до кн. І «Риторики».

 88 Перст (34 — 62) — римський сатирик, написав ряд творів, з яких збереглося лише 6 сатир.

 89 Дзевксис (420 — 380 рр. до н. е.) — знаменитий грецький кудожник.

 90 Арріага Родріго — див. примітку 7 до кн. VI «Логіки».










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.