Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ «НАТУРФІЛОСОФІЯ, АБО ФІЗИКА»



ЧАСТИНА ДРУГА


КНИЖКА ПЕРША


 1 Птолемей Клавдій (II ст.) — грецький геометр, астроном і фізик. Його геоцентрична система протягом століть була панівною в астрономії, особливо її відстоювали християнські теологи.

 2 Копернік Миколай (1473 — 1543) — великий польський астроном, творець геліоцентричної системи світу. Ф. Прокопович детально викладає його систему.

 3 Тіхо де Браге (1546 — 1601:) — знаменитий датський астроном, автор численних відкрить. З допомогою примітивних приладів робив точні астрономічні виміри. Його астрономічне вчення наносило сильний удар середньовічній схоластиці й метафізиці.

 4 Євстафій (IV ст.) — див. примітку 12 до кн. VIII «Риторики».

 5 Зороастр (Заратуштра) — особа напівміфічна. Його вважають засновником релігії зороастризму або парсизму, що виникла в Середній Азії на початку І тисячоліття до н. е. Це вчення характеризується релігійним дуалізмом і визнає двох суперечливих між собою богів: доброго і злого. Ця релігія зазнала великого утиску з боку арабів, які жорстоко розправилися з її носіями, захопивши в VII ст. Іран.

 6 Метампсихоз (грецьке) — вчення про перехід душі після смерті з одного організму в інший (є у буддизмі, Піфагора, неоплатоніків). \533\

 7 Ерідон — сузір’я південного неба, належить до сузір’я Птолемея.

 8 Арістарх (із Самоса) (приблизно 320 — 250 рр. до н. е.) — визначний старогрецький астроном і математик, який вчив, що Земля обертається навколо непорушного Сонця і навколо своєї осі.

 9 Філолай (V ст. до н. е.) — старогрецький філософ-піфагорієць. У творі «Про природу» він твердив, що в центрі світу перебуває вогонь, навколо якого на гармонійних відстанях обертається Земля, Місяць, планети і сфера непорушних зірок.

 10 Знаки Зодіака — умовні позначення, що використовуються в астрономічній літературі і календарях. Зодіак — це сукупність 12 сузір’їв, за якими відбувається видимий річний рух Сонця: Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козоріг.

 11 Фоскаріні Паоло Антоніо (1580 — 1616) — італійський математик, вчитель теології і філософії в Неаполі. Він один з перших виступив у підтримку системи Коперніка, яку пояснив і захищав Галілей.

 12 Фантонем Себастіан — італійський вчений XVII ст., біографічних даних якого не встановлено.

 13 Епікурейці — послідовники Епікура. Вчення Епікура в середньовіччі спотворювалось і вульгаризувалась, а тому в ньому на перший план висували егоїзм, грубу чуттєвість. Див. примітку 61 до кн. VI «Риторики».

 14 Стратон Лампсакійський (приблизно 340 — 1270 рр. до н. е.) — старогоецький філософ, продовжувач матеріалістичної лінії в філософії Арістотеля. Прокопович вважав його атеїстом.

 15 Стоїки — див. примітку 16 до кн. VI «Риторики».

 16 Аріман і Ормузд (міф.) — в релігії зороастризму Аріман був уособленням зла, джерелом злих, шкідливих сил і дій природи. Ормузд — ім’я найвищого божества стародавніх іранців. На противагу до Арімана, Ормузд вважався добрим, благородним богом, а тому і творцем всіх чистих, світлих засад у природі.

 17 Брахмани (браміни) — жерці, представники вищої касти в Індії.

 18 Брахма, Вішну, Шіва — головні боги індійської міфології і релігії (індуїзму).

 19 Маг Симон (III ст.) — засновник гностичної секти симонізму.

 20 Арій (266 — 336) — один з відомих «єретиків», вчив, що Ісус Христос є не «єдиносутнім», а лише «подібносутнім» богуотцеві, на відміну від якого він є не вічним, а створеним. Вчення Арія користувалося популярністю серед міського плебсу. 325 року Нікейський собор засудив це вчення. В XVI ст. у видозміненому вигляді вчення Арія відродилося в Польщі, до складу якої в той час входила значна частина українських і білоруських земель, де воно також поширювалось. Ф. Прокопович критикує його прихильників.

 21 Гієрофант — у стародавніх греків жрець при елевсінських містеріях. За римських часів греки називали гієрофантом верховного жреця.

 22 Лікей — філософська школа в Афінах, заснована Арістотелем.

 23 Кипріан — див. примітку 186 до кн. І «Риторики». \534\

 24 Ювенал Децім Юлій — див. примітку 45 до кн. V «Риторики».

 25 Климент, Тіт Флавій Александрійський (прибл. 150 — прибл. 215) — один з християнських «отців церкви». Прагнув еклектично поєднати вчення церкви з неоплатонівською елліністичною філософією, яку разом із Старим завітом вважав підготовчим ступенем до Нового завіту.

 26 Мається на увазі твір Иосифа Флавія «Єврейські старожитності».

 27 Полідор Вергілій (1470 — 1550) — італійський гуманіст, автор «Книжки прислів’їв», «Про винахідників речей» та ін.

 28 Ной — біблійний персонаж, патріарх, який буцімто врятувався разом із сім’єю під час всесвітнього потопу, згодом став родоначальником нового роду людей.

 29 Берос Халдейський — вавілонський (халдейський) історик III ст. до н. е., який писав грецькою мовою на підставі халдейських клинописів. Вавілонську легенду про створення світу богом уважав звичайною алегорією.

 30 Варрон (Марк Теренцій Варрон Реатинський) — див. примітку 148 до кн. І «Риторики».

 31 Огігій (міф.,) — беотійський архонт, син Беота, або Посейдона, перший володар Фіванської області, яка отримала назву Огігія.

 32 Яків — див. примітку 132 до кн. І «Риторики».

 33 Троє Помпей — римський історик, походив з Галії, жив у епоху Августа. Написав всесвітню історію від епохи ассірійського царя Ніна до свого часу.

 34 Нін — міфічний засновник Ассірійського царства.

 35 Лукрецій Тіт Кар (прибл. 99 — 95 рр. до н. е.) — римський філософ, поет. У своїй поемі «Про природу речей» продовжує і поглиблює матеріалістичні філософські традиції Епікура. В цьому творі Лукреція є найповніший виклад античного атомізму.

 36 Кирило Єрусалимський — єпископ IV ст., якого не раз виганяли з Єрусалиму за його жадобу до грошей.

 37 Лев — напевно, Лев І (Великий), римський папа (440 — 461).

 38 Овен — зодіакальне сузір’я, нараховує 57 зірок, видимих неозброєним оком.

 39 Лев Аллатій (1586 — 1669) — директор ватіканської бібліотеки в Римі, відомий філолог, автор праць про історію суперечок між православними і католиками.

 40 Ієронім Євсевій Софроній — див. примітку 43 до кн. І «Риторики».

 41 Дамасій (IV ст.) — єпископ у Римі в 366 — 384 рр., написав ряд теологічних творів, був також відомий як перший християнський поет-епіграміст.

 42 Лоанн Єрусалимський — діяч східної церкви VIII ст., відомий своєю боротьбою проти іконоборства.

 43 Мова йде про Овідія та його твір «Остання ніч в Римі».

 44 Карнелій а Lapide (1567 — 1637) — єзуїт, викладав теологію в Лювені й Римі, відомий як коментатор Біблії.

 45 Євномій (IV ст.) — представник крайнього аріанізму, другу особу святої трійці вважав непричетною до божої істоти і відмінною від природи отця.

 46 Тертуліан Квінт Септімій Флоренс — див. примітку 78 до кн. І «Риторики». \535\

 47 Маркіон — християнський «єретик» II ст. Єдиним джерелом релігійного вчення визнавав святе письмо, але заперечував весь Старий завіт, а Новий визнавав лише частково.

 48 Альдровонді (Улісс) (1622 — 1605) — італійський ботанік,

 49 Клавдіан — див. примітку 59 до кн. І «Риторики».

 50 Авдай (рік народження невідомий — 370) — родом з Месопотамії. Спираючись на аналіз святого письма, прийшов до висновку, що бог має образ людини (антропоморфізм).

 51 Геренцій (можливо, Геренній) грецький філософ, неоплатонік III ст. н. е., учень Аммонія Саккаса.

 52 Григорій Ніський — див. примітку 178 до кн. І «Риторики».

 53 Переклад М. Зерова.

 54 Діоген із Сінопи — див. примітку 128 до кн. І «Риторики».

 55 Арон (біблійний персонаж) — бррт Мойсея, який нібито передав народові слова бога, що почув від Мойсея.

 56 Анаксарх (V ст. до н. е.) — старогрецький філософ, учень Демокріта, творець науки про найвище добро (євдаймонія).

 57 Антоній Карфагенський (перша половина XVI ст.) — іспанський лікар, був професором у Алкалі і двірцевим лікарем Генріха II (Франція).









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.