Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ПРИМІТКИ «ЛИСТИ»
До цього зібрання ввійшли листи Ф. Прокоповича, перекладені з рукописних копій та оригіналів, що знаходяться переважно в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР. Деякі з них друкувалися в різний час мовою оригіналу. Так, 1776 р. Самуїл Миславський, вихованець Києво-Могилянської академії, видав у Москві збірку листів Ф. Прокоповича під назвою «Листи найславетнішого й превелебного Феофана Прокоповича в різний час і до різних друзів написані, щойно вперше докупи зібрані й впорядковані» 1, яка була, власне, другим, розширеним виданням листів Ф. Прокоповича (перше з’явилося 1743 р.). До збірки увійшло 30 листів, писаних латинською мовою до різних осіб. Уривки деяких листів подав І. Чистович у перекладі російською мовою на сторінках своєї монографії про Ф. Прокоповича 2. Майже через 100 років були опубліковані ще 27 листів 3. Видав їх В. Тарнавський. 1882 р. М. І. Петров під назвою «Интимная переписка Ф. Прокоповича и Я. Марковича» опублікував дев’ять додатків, чи постскриптумів, до листів Ф. Прокоповича 4.
Крім того, вже в наш час стали відомими два латиномовні листи Ф. Прокоповича, опубліковані в НДР, які він писав до німецьких учених з міста Галлє А. Г. Франке та Ю. С. Шаршміда 5.
1 Epistolae illustrissimi ас reverendissimi Theophanis Procopowicz variis temporibus et ad variosamicos datae, nunc primum in unum corpus collectae et suo ordine digestae. Typis Unlversitatis Caesareae Mosquensls, 1776.
2 И. Чистович. Феофан Прокопович и его время. М., 1868.
3 «Труды Киевской духовной академии», № 2. 4, 8, 10. К., 1865.
4 Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с. 498 — 508.
5 Eduard Winter. Halle. als Ausgangspunkt der deutschen Rußlandkunde im 18. Jahrhunderte. Akademle — Verlag. Berlin, 1953, S. 355-356, 437-439.
Під час підготовки цього видання В. М. Нічик, В. Д. Литвиновим та М. Д. Роговичем було знайдено ще чимало листів, які зберігаються в Центральному державному архіві давніх актів (далі ЦДАДА), в Ленінградському відділенні архіву АН СРСР (далі ЛВА АН СРСР) та ін. Вони \462\написані до президентів Санкт-Петербурзької академії наук Й. А. Корфа та Л. Л. Блюментроста, академіків Т.-З. Байєра, Г.-Ф. Міллєра, а також до Е.-Й. Бірона та інших осіб.
Перші 29 листів (без зірочок) опубліковані у збірці: Epistolae illustrissimi ас reverendissimi Theophanis Procopowicz...
Листи з двома зірочками (**) були різного часу надруковані («Труды Кіевской духовной академій», № 2, 4, 9, 10, 1865; Н. И. Петров. Акты и документы, относящіеся к исторіи Кіевской Академій, т. І. К., 1904; Н. И. Петров. Интимная переписка..., с. 498 — 508; С. Рункевич. Архиепископ Феофан (Прокопович) в его переписке с Петром Великим. По документам Государственного архива. — «Странник», 1906, февраль. СПб., с. 201 — 217; П. Пекарский. Наука и литература в Россіи при Петре Великом. СПб., 1862, т. I, с. 561 — 564; И. А. Чистович. Феофан Прокопович и его время. СПб., 1868, с. 120 — 122, 135 — 136; Eduard Winter. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Rublandkunde im 18. Jahrhunderte, c. 335 — 336, 437 — 439).
Листи з трьома зірочками (***) перекладені з рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР , (шифри ДА/П. 110; ДА/П. 120; ДА/П. 298; 435/356 с.; 436/602 с.; 494/590 с.) та Центрального Державного історичного архіву в Ленінграді (ЦДІАЛ) (ф. 834, оп. 2, №1327, 1833, 1834, 1835), а також в ЦДАДА та ЛВА АН СРСР, шифри вказані в коментарях.
Епістолярна спадщина Ф. Прокоповича відкриває для нас немало нових граней духовного життя, характеру, світогляду, інтересів, уподобань вченого. Вона допоможе глибше пізнати цю непересічну постать на ниві духовної культури XVIII ст.
До даного видання включено не всі, знайдені досі листи Ф. Прокоповича. Сюди не ввійшло більше десятка листів, адресованих різним духовним особам (переважно до єпископа Іродіона Жураховського) й які з наукової точки зору не мають великого значення. Переклад листів здійснили В. Д. Литвинов та М. Д. Рогович, редакція перекладу М. Д. Роговича.
1 Маркевич (Маркович) Яків Андрійович (1696 — 1770 рр.) походив з козацької старшинської сім’ї. У 1740-х роках був генеральним підскарбієм, тобто генералом. Освіту здобув у Київській академії, де ректором на той час був Ф. Прокопович, з яким вони стали друзями, обмінювалися листами, книгами, повідомляли один одного про свої наукові праці.
2 Мається на увазі Сильвестр Піновський — спочатку префект, а згодом ректор Києво-Могилянської академії (1716 — 1721 рр.).
3 Павло — Див. примітку до «Риторики».
4 Короткий плащ — військовий або дорожній.
5 Тога — тут: цивільний одяг.
6 «В апостольському одязі» — тут: в науці.
7 Листи Ф. Прокоповича до Я. Маркевича складаються з двох частин: перша частина — це лист загального характеру, який можна було передати для читання й іншим особам; друга частина — приписка про свої особисті справи та інтереси. Ці приписки рідко зустрічаються у друкованих і \463\ рукописних збірках листів Ф. Прокоповича, а тому були видані окремо. Перекладено з видання: Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с. 49,8 — 508.
8 Йдеться про Полуботка Павла Леонтійовича (близько 1660 — 1724 рр.), наказаного гетьмана Лівобережної України, тестя Я. Маркевича.
9 Очевидно, Іван Скоропадський.
10 Йдеться про Стефана Яворського (1658 — 1722 рр.). Народився в містечку Яворові, на Львівщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, де лекції з філософії читали відомі на той час професори Йоасаф Кроковський і Варлаам Ясинський. Згодом учився у Львові, Любліні, Познані, Вільно, де слухав філософію та теологію, а після повернення на батьківщину викладав у Києво-Могилянській колегії риторику, поетику, філософію та теологію. Від 1700 р. С. Яворський — «мєстоблюстітєль» патріаршого престолу, а від 1721 р. — президент синоду. Виступав проти заходів Петра I, спрямованих на підпорядкування церкви державі й секуляризацію монастирських маєтностей, захищав традиції давньоруського благочестя, віру в мощі, чудеса тощо. Разом з тим підтримував інші реформи Петра I, зокрема й організацію учбових закладів, для яких сам складав словники та інші посібники, однак вважав, що розвиток людського розуму й науки повинен підпорядковуватись авторитетові церкви й релігії. Яворський боровся проти «єретиків» і вільнодумців, Під час навчання Прокоповича в Києво-Могилянській академії був професором філософії; згодом став одним з головних його ідейних супротивників.
11 Цей постскрипт М Петров подає безпосередньо за текстом листа від 13 квітня 1716 р., замість поданого продовження цього листа, яке він відносить до листа «без дати» (див: Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с. 499, 502).
12 Йдеться про твір Феофана під назвою «Про виправдання», виданий у Бреслау 1789 р.
13 Згадується один із семи теологічних трактатів, які написав Ф. Прокопович у київський період свого життя. Виданий у Петербурзі 1774 р.
14 Вже згадані сім трактатів (див. примітку 13).
15 Яків — Див- примітки 132 до кн. І «Риторики».
16 Назіянзен — Див. примітки до кн. «Риторики».
17 Гомер відзначався тим, що міг дуже докладно розповідати про дрібні справи, проте мова твору від цього не втрачала простоти й легкості.
18 Антимах — давньогрецький поет (IV ст. до н. е). Написав просторий епос «Фіваїда». Він засновник «вченої» поезії: його твори розтягнуті й напушені, композиційно крихкі.
19 Як видно зі змісту листа, а також з підпису, в якому зазначено місце написання, лист писаний не пізніше літа 1716 р., бо в жовтні його автор був уже в Петербурзі. Вказану дату й місце написання листа подає М. Петров (див.: Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с. 500).
20 Йдеться, очевидно, про Якова І (1566 — 1625 рр.) — англійського короля (1603 — 1625 рр.) з династії Стюартів. Яків І посилив абсолютистські тенденції, які обгрунтував у трактаті «Істинний закон вільної монархії» (1603 р.), де \464\ підкреслював божественність походження королівської влади і її незалежність від парламенту. «Апологією», мабуть, називає Прокопович цей твір Якова І.
21 Йдеться про книжку Криштофа Дорогостайського (1562 — 1611 рр.) «Hippika, to jest o koniach ksiega» — одну з перших праць у Польщі з ветеринарії.
22 Оронцій Фіней (Fine Oronse) (1494 — 1555 рр.) — французький математик. З його творів найбільшої уваги заслуговують два: «Protomathesis» («Основи математики») (Париж, 1532), що складається з чотирьох книг, присвячених арифметиці, двох — геометрії, п’яти — космографії і чотирьох — гномоніці; «De rebus mathematicis hactenus desideratis libri quattuor» («Про математичні дії, яких ще бракує») (Париж, 1556), виданий по смерті автора астрономом Антуаном Мізо.
23 Йдеться про власні твори Феофана. Одна з «Апологій» — на захист віри, як відповідь лютеранським теологам... Друга — відповідь на твір католика Йоана Гербінія «Про київські печери» («Kijovia subterranea»), виданий у Кенігсберзі 1675 р.
24 Автор листа має, можливо, на увазі князя Д. М. Голіцина (1665 — 1737 рр.), київського губернатора під час перебування Феофана ректором. Голіцин був шанувальником С. Яворського, ідейного супротивника Прокоповича, до кінця його життя.
25 Цей постскрипт М. Петров подає до листа з датою 24 травня 1716 р. (див.: Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с. 499).
26 «Теогонікою» називає Феофан один зі семи теологічних трактатів, які він написав, перебуваючи на посаді ректора Київської академії та викладача теології.
27 Йдеться про родину Гедеона Святополка-Четвертинського (р. н. невідомий — помер 1690 р.) — київського митрополита. 1686 р. відмовився від формальної підлеглості константинопольському патріархові й визнав владу московського патріарха над українською православною церквою.
28 Цей лист, як видно зі змісту, також писаний до Я. Маркевича.
29 Тобто сановні ченці.
30 «...Si non pro episcopo cogerer agere histrionem. Ita enim fert corruptissimus status iste, nist corrigat illum divina sapientia». «...Если бы, вместо того, не пришлось разыгрывать комедій; ибо таково єсть испорченнейшее состояніе, если не исправит его божественная премудрость» (И. Чистович. Феофан Прокопович и его время. СПб., 1868, с. 24). Цей переклад, нам здається, надто довільний і не лише не допомагає краще зрозуміти зміст листа, а, навпаки, затемнює його.
31 Справді, після кількох років навчання в Римській колегії, не дослухавши повного курсу, Феофан повернувся на батьківщину. Причини, які спонукали його зробити це, невідомі. Враховуючи думки Феофана, висловлені в цьому листі щодо «божественних справ», є підстави вважати, що покинув він Рим з небажанням закінчити повний курс теології і тим самим стати «душпастирем». Так робили пізніше, наприклад, Г. Сковорода, С. Руданський та ін.
32 1715 р. Петро I велів Ф. Прокоповичу прибути до Пе\465\тербурга. Феофан і його колеги в Києві сприйняли це як знак скорого висвячення його на єпископа.
33 Йдеться про «єдиного бога в трьох особах — отця, сина й духа святого» — один з догматів православної й католицької віри.
34 Так Феофан характеризує сучасний йому стан суспільства; сам він наполягав на тому, що церемонії і зовнішні обряди не мають суттєвого значення в справах віри.
35 Ясман — село неподалік м. Глухова. Феофан, їдучи до Петербурга, заїздив до маєтку Маркевичів. Про це він говорить на початку листа.
36 Савицький Василь — батько Стефана Васильовича Савицького, придворного проповідника першої половини XVIII ст., а згодом — бібліотекаря Московської слов’яно-греко-латинської академії.
37 1716 р., коли Ф. Прокопович вже прибув до Петербурга й мав стати єпископом, у Москві складено проти нього протест з метою перешкодити висвяченню його на єпископа. Авторами протесту були Стефан Яворський та професори Московської академії («друзі» ще з Київської академії) Гедеон Вишневський та Феофілакт Лопатинський (про них див. далі). Шукаючи підтримки, Феофан і звертається з цим листом до професорів Київської академії.
38 Вишневський Гедеон (помер 1771 р.) — випускник Києво-Могилянської академії, продовжував освіту за кордоном (у Польщі), де отримав ступінь доктора теології. По від’їзді до Москви став професором філософії та теології в Московській слов’яно-греко-латинській академії, а від 1722 р. — її ректором. У суперечці між Ф. Прокоповичем і С. Яворським став на бік останнього.
39 Волчанський Йосиф — ректор Києво-Могилянської академії й професор теології від 1721 до 1727 р.
40 Отець Сильвестр — мабуть, Сильвестр Піновський.
41 Єзуїтський плащ — тут: ступінь доктора теології, який він отримав у польській єзуїтській колегії.
42 Чернігівський полковник — очевидно, Павло Леонтійович Полуботок.
43 Рязанський митрополит — Стефан Яворський.
44 Феофілакт Лопатинський (р. н. невідомий — 1741 р.) Навчався в закордонних колегіях та Київській академії, а згодом викликаний до Московської академії на посаду викладача. Там від 1706 до 1708 рр. був префектом, потім до 1722 р. — ректором. 1725 р. призначений архієпископом і другим, після Ф. Прокоповича, віце-президентом синоду. Виступав проти Феофана на боці Гедеона Вишневського та Стефана Яворського.
45 Феофілакт — див. Феофілакт Лопатинський.
46 Алексіад Йоан — Мусін-Пушкін Іван Олексійович, граф, у минулому астраханський воєвода, потім сенатор і начальник монастирського приказу, з 1727 р. завідував монетним двором.
47 Найвищий князь, — певно, Д. М. Голіцин.
48 У зв’язку з тим, що ідейні супротивники звинувачували Феофана у відході від православ’я ще до призначення його єпископом, Прокоповичеві важливо було заручитись попередньою підтримкою не лише професорів Києво-Могилянської \466\ академії, але й єрусалимського патріарха — відомого поборника «чистоти» православ’я від впливів інших віровизнань.
49 Зі змісту листа можна припустити, що він писаний до Я. Маркевича.
50 Цей лист, як видно зі змісту, також писаний до Я. Маркевича.
51 Цей лист, як видно зі змісту, адресований до Я. Маркевича.
52 Серапіон (Концевич), а також Михаїл (Загурський) Симон (Кохановський), професори Київської академії, які за рекомендацію Ф. Прокоповича були запрошені до Петербурга.
53 «Рутенські хронологи» — руські історики.
54 Йдеться про св. авву Дорофея (помер 620 р.), настоятеля монастиря в Сірії, який у своїх творах звеличував життя і діяння попередніх християн-аскетів. В них він писав і про їх мандрівки.
55 Христофор Целярій (Крістоф. Целяріус, Келер 1638 — 1707 рр.) — німецький вчений і педагог, професор історії та красномовства в Галльському університеті. Написав «Античну історію», «Античну географію», «Нову географію», і багато інших.
56 Варфоломій (бібл.) — один з 12 апостолів. Проповідував християнство в Індії, а за деякими переказами — у Вірменії.
57 Вирішивши заснувати нову форму церковного правління, Петро I доручив Феофанові скласти статут духовної колегії, який і був написаний 1719 р. під назвою «Духовний регламент».
58 Архімандрит Феодосій — це архієпископ новгородський, віце-президент синоду Феодосій Яновський.
59 І. Чистович (Ф. Прокопович и его время. СПб., 1868, с. 48) подає переклад цього місця: «...Куплю, — говорит, — старинное русское седло (sella), которые употреблять запрещено, и средь белаго дня проедусь на нем по Москве, вопреки царскому указу: авось, быть может, попаду на казнь». «Русское седло», точніше — «рутенське крісло», очевидно, трон патріарха Московського, «местоблюстітєлем» якого від 1700 р. був Стефан Яворський.
60 Дорпатум — нині м. Тарту в Естонській РСР (називалося ще Дерпт, Юр’єв).
61 Лівонія — стародавня назва території Латвії та Естонії (за назвою племені лівів, яке там проживало).
62 Ніэрот Д. Б. — Магнус-Вільгельм Нірод, шведський майор, а згодом віце-президент комерц-колегії в Петербурзі на службі в Петра I.
63 Галльська миля — це «leuca». Вона дорівнювала 17 500 римським крокам, або 2225 м. Таким чином, Прокопович промандрував близько 445 км.
64 Кікін Олександр Васильович — помічник Петра I й адміралтейств-радник. 1716 р. був страчений за те, що готував втечу царевича Олексія Петровича за кордон.
65 За змістом — лист писаний до Я. Маркевича.
66 Так, наприклад, під час перебування Я. Маркевича у Москві (грудень 1727 — травень 1729 рр.). Феофан рекомендував його гетьманові Данилові Апостолу, який незабаром \467\ змінив своє негативне ставлення до Я. Маркевича на ласку.
67 Цей постскрипт М. Петров відносить до листа від 27 січня 1717 р., хоч у збірці немає жодного листа з такою цатою (див.: Н. И. Петров. Интимная переписка..., т. II, с 504 — 506). Гадаємо, що цей постскрипт найкраще підходить саме до цього листа.
68 Стефанові Яворському.
69 Прибилович Стефан — вітчизняний філософ, письменник. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Пізніше був професором цієї та Слов’яно-греко-латинської академій. Написав твори: «Summulae logicales», «Tractatus physicus» та ін.
70 Шидловський — генерал-майор, сучасник Прокоповича.
71 Меншиков Олександр Данилович (1673 — 1729 рр.) — російський державний діяч, найближчий прибічник Петра I. В 1708 — 1709 рр. брав участь у воєнних діях на Україні проти шведів і Мазепи.
72 Апраксій Федір Матвійович (1661 — 1728 рр.) — прибічник Петра I, генерал-адмірал військового флоту. Від 1700 р. — начальник адміралтійського приказу, від 1718 р. — президент адміральської колегії, від 1726 р. — член Верховної таємної ради,
73 Долгорукий Яків Федорович (1659 — 1720 рр.) — російський державний діяч, найближчий однодумець Петра I. Від 1717 р. — голова ревізіон-колегії, що відала контролем за державними прибутками й витратами.
74 Чернишов Григорій Петрович (1672 — 1745 рр.) — видатний російський військовий діяч початку XVIII ст., генерал-аншеф, сенатор, 1730 р. брав участь у боротьбі з «верховниками».
75 Феодосій Яновський.
76 Прокоповича зближала з С.-П. Кохановським спільність наукових інтересів, оскільки він також вивчав теорії походження держави. Кохановський, зокрема, відомий як перекладач російською мовою твору визначного бельгійського мислителя-гуманіста Юста Ліпсія «УвЂщевания и приклады политическіе от различных историков... собранные» (1721 р.), надрукування якого було, однак, заборонене (див. П. Пекарский. Наука и литература в России при Петре Великом, т. І. СПб., 18612, с. 218 — 220).
77 Князь Дмитро — Голіцин Дмитро Михайлович.
78 Апраксій Петро Матвійович (1659 — 1728 рр.) — російський державний діяч, один з прихильників Петра I, брав участь у Верховному суді над царевичем Олексієм. 1722 р. був президентом юстиц-колегії.
79 Йдеться, очевидно, про справу царевича Олексія Петровича.
80 Байер Теофіл-Зігфрід (1694 — 1738 рр.) — відомий орієнталіст, професор Петербурзької академії наук, викладач у школі Ф. Прокоповича. До приїзду в Росію (1726 р.) був бібліотекарем у місті Кенігсберзі. Автор низки праць з історії та географії Росії.
.Байєр присвятив Феофанові свій твір «Museum Sinicum» («Опис Китаю»). У присвяті він, між іншим, писав: «...Мені здавалося, що я перебуваю в Греції, в тамтешніх поетичних і риторичних чи філософських школах усякий раз, як ви лиш починали про них мову. Я часто дивився на вас, як на \468\ якогось Клемента чи Кирила, чи Євсевія, коли ви спростовували вигадки давніх народів чи найбезглуздіші думки філософів; так само ви немов би вводили мене до Рима чи до іншого якогось міста Італії, славного священними та громадськими пам’ятками; й коли зі мною згадували багато чого, з різних віків, мені здавалося, що я слухаю набагато освіченішу від інших людину як у словесних науках, так і у вищих мистецтвах. З яким задоволенням я слухав вас усякий раз, коли ви змальовували мені пам’ятки давнього часу, які ви бачили в Римі й інших містах Італії, а особливо стан науки, й розповідали інші ваші мандрівки і про свій, так би мовити, курс студій. Який розмай і рясота! В розповіді яка пам’ять про речі, яка сила в розміркуванні й з великою поважністю поєднана сприйнятливість духу, яка в поясненні, яка здатність думки й яка вишуканість як римської, так і італійської мов, яка, нарешті, приємність і грація в усьому мовленні, в усьому...» його вважають також автором біографії Ф. Прокоповича (Vita Theophanis Procopovitsch — Nordische Nebenstunden. Th. I. Frankfurt und Leipzig, 1776, c. 261 — 270), виданої Шерером.
Цей лист є відповіддю на присвяту Байєра, у якій він вихваляє вченість Феофана.
81 Скорочення. S. Р. D. означає «salutem plurimam dicit» — «передає низький уклін».
82 «Синіка» — вже згадуваний твір Байєра.
83 Х.-Ф. Гросій (Грос) (брат Генріха Гроса — російського секретаря в Парижі). Німець за походженням. Вчений, професор імператорської академії, вихователь синів віце-канцлера, графа А. І. Остермана. Помер 1742 р.
84 До якого саме князя звертається Ф. Прокопович, невідомо. Це могли бути князі В. Л. Долгорукий і Д. М. Голіцин, і А. М. Черкаський, і Антіох Кантемір.
85 Йдеться очевидно, про Петра II (1715 — 1730 рр.).
86 Лист, до невідомої особи.
87 Йдеться про імператрицю Анну Іванівну.
88 Генріх-Теофіл Натцій — це Генріх-Готліб [?] Натцій, лютеранський пастор у Петербурзі при німецькій церкві.
89 йдеться про учнів школи, яку заснував Прокопович 1721 р. на власній садибі в Петербурзі. Вчителями школи були відомі на той час вчені, професори академії, як, наприклад, Т. 3. Байер, Т. Ф. Федорович.
90 Йоган-Христоф Рігер — лейб-медик російської імператриці Анни Іванівни.
91 Лист написаний до Блюментроста, який був призначений президентом новоствореної академії (Лаврентій Лаврентійович Блюментрост (1692 — 1755 рр.) — лейб-медик багатьох членів царської сім’ї, з 1725 р. — президент Петербурзької академії наук).
92 Підпис автора й дату написання листа додано за його рукописним варіантом — БАН СРСР, відділ рукописів, ф. 1, оп. 3, арк. 110, №11.
93 Бідлов — Микола Бідло (помер 1735 р.), голландський лікар, професор анатомії та хірургії, лейб-медик Петра I, засновник першого в Росії медучилища.
94 Лист написаний до києво-печерського архімандрита Йоанікія Сенютовича.
95 Феодосій — Феодосій Яновський. \469\
96 Справжнє прізвище нез’ясоване.
97 Лукіян Самосатський — Див. примітку 48 до кн. V «Риторики».
98 Кассандра (міф.) — дочка Пріама. Пріам — цар Трої (Іліону), яку зруйнували греки. Ці події описано Гомером.
Геракл — міфічний герой давніх греків. За наказом бога Зевса він здійснив 12 подвигів і заслужив безсмертя. Божеволів Геракл тричі: при першому приступі божевілля він убив трьох своїх синів; при другому — товариша, який допомогав йому в біді; при третьому — Ліхаса, який приніс йому від дружини насичений отрутою плащ, від чого Геракл жахливо страждав.
Медея — дочка царя Колхіди, дружина ватажка аргонавтів Ясона, яка допомогла грекам добути «золоте руно».
99 Адріан — римський Імператор (117 — 138 рр.).
100 Нова академія — Києво-Могилянська. Новою називає її Феофан, мабуть, тому, що в Росії «академією» її стали називати від 1701 р. До того вона називалася колегією або просто «школою».
101 Йдеться про князя О. Д. Меншикова.
102 Лист до невідомої особи.
103 Лугдунська академія — академія міста Lugduni Batavorum (на території Голландії), сучасний Лейден.
104 За змістом — лист писаний до Я. Маркевича, очевидно, першої половини 1725 р., бо йдеться напевно про смерть Петра I.
105 Тобто очима.
106 За змістом — лист писаний до Я. Маркевича.
107 Розкривши скорочення Т. S. D. як Theophilo-Sigefrido Dignissimo (Теофілові-Зігфріду Найдостойнішому), можна приєднатися до зауваження видавців книги листів 1776 р., яке вони дають у посиланні, що цей лист писаний до Т.-З. Байєра.
108 S. Р. D. — див. примітку 81.
109 Лист писаний у середині 1728 р. по йдеться про О. Д. Меншикова.
111 Лист до невідомої особи.
112 Лист, можливо, написано до Й.-Х. Рігера.
113 Лібаній — грецький софіст (315 — близько 391 рр.). Написав «Промови» (понад 60), «Риторичні вправи» (50).
114 «κνων, κυνος» (rp.) — «собака, пес» починається від «к» («КАППА»), тому Прокопович називає цю літеру «собачою».
115 Текст листа доповнено за його рукописним (повнішим) варіантом, виявленим у ЛВА АН СРСР.
116 Прізвище адресата, місце і дату написання подано за рукописним варіантом листа. — ЛВА АН СРСР, т. 784, оп. 2, од. зб. 2, арк, 219 — 220 зв.
117 Йдеться, мабуть, про Антіоха Кантеміра (1708 — 1744 рр.).
118 Остерман А. І. (Генріх-Йоган Фрідріх) (1686 — 1747 рр.) — російський державний діяч, віце-канцлер, член Верховної таємної ради, перший кабінет-міністр.
119 Бухвостов (Бухвастов) Кузьма — секретар новгородського архієрейського дому, тобто Феофанів.
120 Йдеться, очевидно, про картину на відомий євангельський сюжет про Марію Магдалину. \470\
121 Ці листи видав у Москві 1776 р. шанувальник пам’яті Ф. Прокоповича, вихованець Києво-Могилянської академії, згодом митрополит київський і галицький, архімандрит Києво-Печерської лаври Самуїл Миславський. Помер 1796 р. Всіх листів 30, з них тут друкується 29.
122 Лист до Іродіона Жураковського — архієпископа чернігівського.
123 Симонія — практика продажу й купівлі церковних посад у католицьких та інших церквах.
124 Лист, як видно зі змісту, писаний до вдови гетьмана Івана Павловича Скоропадського Насті Скоропадської.
125 йдеться про Петра II Олексійовича (1715 — 1730 рр.) — імператора всеросійського, онука Петра I, сина царевича Олексія Петровича й принцеси Софії — Шарлоти Бланкенбурзької.
126 Очевидно, новообраний гетьман Данило Павлович Апостол.
127 Йов (бібл.) — Див. примітки до кн. «Риторики».
128 Лист написаний, напевне, до Д. П. Апостола (1654 — 1734 рр.), гетьмана Лівобережної України.
129 Обидовський Іван — як виявляється з одної проповіді Стефана Яворського (1698 р.), — це «його царської пресвітлої величності стільник, війська запорізького полковник ніжинський», а недовго — наказний гетьман Лівобережної України.
130 Лист писаний, мабуть, до дружини гетьмана Данила Апостола.
131 Лист написаний до А. І. Остермана. Йдеться про емблему на фейєрверк в день народження сестри царя Наталії Олексіївни.
132 Лист написаний, здається, до гетьмана Данила Апостола 1729 р.
133 Лист до невідомої особи.
134 Лист писаний, мабуть, до гетьмана Данила Апостола.
135 Стефанович Василь (1697 — 1773 рр.) — вітчизняний правознавець і державний діяч. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, а вдосконалював її в багатьох університетах Західної Європи (Німеччини, Чехії, Австрії, Італії). 1722 р. отримав диплом магістра Вроцлавського університету. Від 1724 р. був перекладачем з іноземних мов в імператорській канцелярії Петра I. 1729 р. за викликом гетьмана Д. Апостола Стефанович переїхав на Україну до Глухова, де протягом 8 років працював в урядовій комісії кодифікації права.
136 За змістом — лист писаний до Іродіона Жураковського.
137 Лист писаний, мабуть, до гетьмана Данила Апостола.
138 Феофана при народженні названо Єлисієм (Елеазаром). Вже у зрілому віці він змінив своє ім’я, назвавшись Феофаном на честь свого дядька по матері Феофана Прокоповича І.
139 Лист писаний до Іродіона Жураковського.
140 Павло — Див. примітки до «Риторики».
141 Лист написаний 10 вересня 1728 р. до Іродіона Жураковського.
142 Стародуб — полкове місто Стародубського полку на Гетьманщині. Тепер м. Стародуб — центр Стародубського району Брянської області. \471\
143 Йдеться про гетьмана Данила Апостола.
144 Лист написаний Феофаном до Могилівського братства з повідомленням, що для Могилева призначено єпископа з Росії.
145 Йдеться про єпископа білоруського, Сильвестра Четвертинського, який помер 18 лютого 1728 р.
146 Йдеться про Арсенія Берло, архімандрита Межигорського монастиря.
147 Долгоруков Сергій Григорович — російський дипломат, страчений 1739 року за причетність до змови «верховників» (підробку «заповіту» Петра II).
148 За змістом — лист адресований до новонаставленого могилівського єпископа Арсенія Берло.
149 Єзекїіль (бібл.) — один з пророків Старого Завіту.
150 На цьому лист закінчується. На полях рукопису написано: reliqua desunt («решти бракує»).
151 Лист до невідомої особи.
152 Як свідчить приписка на рукопису, лист адресований до Байєра.
153 Лист написаний Ф. Прокоповичем. Затверджений і підписаний членами синоду,
154 1717 р., коли Петро I перебував у Франції, сорбоннські теологи звернулися до нього з пропозицією про об’єднання церков — католицької і православної. Поданий лист є негативною відповіддю Ф. Прокоповича від імені єпископів Російської імперії на цю пропозицію.
155 Іннокентій III (1161 — 1216 рр.) — папа римський (1198 — 1216 рр.).
156 До Іродіона Жураковського.
157 Миклашевський Іван, син Миклашевського Михайла — генерального осаула (1685 р.), а згодом Чернігівського полковника (1690 — 1695).
158 Флорентійський собор відбувся протягом 1439 — 1442 рр. На ньому була укладена так звана Флорентійська унія (1439 р.). Це була спроба об’єднання католицької й православної церков на чолі з папою римським, яка, однак, не була прийнята православними. Критиці рішень Флорентійського собору Прокопович присвячує спеціальний твір «Про Флорентійський собор», написаний ним під час його ректорства в Києво-Могилянській академії, в сатиричному дусі зображає він також Ліонські та Латеранський собори. Таке ставлення Прокоповича до соборів випливало не лише з його критики папства і католицизму, але й з того, що він церковні перекази (як і рішення соборів) не вважав взагалі за джерело віри. Під останнім він розумів лише Біблію. Об’єктивно ця позиція Прокоповича сприяла підриву авторитету церкви і кліру та зближала його з протестантами.
159 Василій Великий — Див. примітки до «Риторики».
160 До канцлера Головкіна в’ід 1 листопада 1728 р., з приводу незгоди могилівського братства з архієрейським домом.
161 До канцлера Головкіна від 5 листопада 1728 р. з приводу пропозиції послати до Могилева єпископа з Росії.
162 Лист від 5 березня з Москви до Аарона — єпископа карельського й ладозького. \472\
163 До канцлера Г. І. Головкіна — начальника посольської канцелярії від 13 вересня 1728 р.
164 До Анастасія Кондоїді, єпископа вологодського (або Лаврентія, єпископа великоустюжського), від 16 грудня 1729 р.
165 Строганови — багаті російські купці й промисловці XVI — XVII ст. В XVII ст. Строгановим присвоєно звання «іменитих людей», в XVIII ст. — баронські й графські титули.
166 Йдеться про Івана Обидовського. Лист надісланий з Москви до Глухова, мабуть, 1730 р.
167 Лист до Остермана.
168 Сидоній Аполінарій (Gaius Sollius Modeslus Apollinaris Sidonius) — талановитий галльсько-римський поет V ст.
169 Цар грузинський, — очевидно, Бакар Вахтангович (помер 1750 р.), що виїхав до Росії 1724 р.
170 Катерина Олексіївна — Катерина І (1684 — 1727 рр.) — імператриця російська (1725 — 1727 рр.), дружина Петра I від 1703 р. Прохання Феофана до імператриці про розпечатання в новгородськім архієрейськім домі й у єпархії хліба та грошей, запечатаних з приводу слідства над колишнім новгородським архієпископом Феодосієм Яновським.
171 Лист написаний до І. С. Шаршміда — німецького вченого з м. Галлє. Перекладено з надрукованого в латинському оригіналі (див.: Eduard Winter. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Russlandkunde in 18. Jahrhundert. Berlin, 1953, c. 335 — 356).
172 До кого написаний лист — невідомо. Можна припустити, що він адресований якомусь приятелеві закордон. На полях рукопису зроблено напис латинською мовою: Epistola eiusdem autoris «De iustificatione» (Лист того ж автора, що й «Про виправдання»); а також російською: «Ця епістола надрукована в Братиславі 1769 року й при ній твір. «De iustificatione» («Про виправдання»). Обидві приписки відрізняються від листа почерком і чорнилом. Перекладено з списку, що зберігається в ЦНБ АН УРСР, у відділі рукописів (шифр ДА/П298, с. 855 — 860).
173 Ісайя — біблійний пророк. Його іменем названа одна з книжок Біблії.
174 Лист написаний до німецьких вчених з м. Галлє, зокрема до А.-Г. Франке (Francke) (1663 — 1727 рр.), засновника сирітського будинку в Галлє. Був пастором і професором східних мов у Галлє.
Перекладено з надрукованого латинською мовою (див.: Eduard Winter. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Rußlandkunde in 18. Jahrbunderte, S. 437 — 439).
175 Нієрот 5.II 1687 р. отримав звання барона. 1710 р. він разом з іншими підписав віддачу російським військам міста й фортеці Ревеля; був ландратом в Естландії і віце-президентом комерцколегії. 1720 р. подав Петрові I прохання, в якому пояснював, що він у духовнім заповіті, складеному 1717 р., маєтки свої Альп[ум] «відказав на утримання влаштованої там ним школи і що в цей заклад виписані наставники з Німеччини: є доктор і більше 20 шляхетних і нешляхетних учнів». В школі, писав Нірод, «навчені будуть діти німецької, латинської і французької мов, гео\473\графії, історії, філософії, арифметики, архітекства й живопису. Вони ж навчені будуть політики, моралії в політичних справах, також і танцювати...» Нієрот пропонував цареві свою школу для освіти також росіян.
176 Німецьку.
177 Йдеться про Толстого Петра Андрійовича — графа, члена таємної канцелярії.
178 Йдеться про Феодосія Яновського.
179 До Феофілакта Лопатинського, архієпископа тверського.
180 Питирим — архієпископ нижнєгородський, член синоду.
181 Тішин — секретар синоду,
182 До Варлаама Ванатовича. Був духовником Феодосія, архієпископа новгородського, а пізніше обер-ієромонахом флоту. 1719 р. настановлений архімандритом Тихвинського монастиря, а від 1722 р. архієпископ київський і галицький.
183 йдеться, мабуть, про Феофілакта Лопатинського.
184 Юсупов Григорій Дмитрович (1676 — 1730 рр.). — російський державний діяч. Почав служити при Петрі І стільником; брав участь з ним в Азовських походах, був під Нарвою, Полтавою і Виборгом. При Катерині І був сенатором, при Петрі II — першим членом державної військової колегії.
185 До Лаврентія, єпископа великоустюжського.
186 До Рафаїла псковського з проханням посприяти ад’ютантові князя В. В. Долгорукого — А. І. Щербініну.
187 Долгорукий Василь Володимирович (1667 — 1746 рр.) — князь, генерал-фельдмаршал.
188 До гетьмана Д. П. Апостола.
189 До гетьмана Д. П. Апостола.
190 До гетьмана Івана Скоропадського.
191 Юда — Див. примітки до «Риторики».
192 Йоан — Див. примітку до кн. «Риторики».
193 Лист написаний до одного з вельмож імператриці Анни Іванівни.
194 Анна Іванівна (1693 — 1740 рр.) — російська імператриця. (1730 — 1740 рр.), племінниця Петра I.
195 Катерина Іванівна — дочка царя Івана V Олексійовича.
198 А яка Леопольдівна (1718 — 1746 рр.) — «правителька» Росії від 9.XI. 1740 до 26.Х. 1741 рр., внучка царя Івана V Олексійовича, дочка Катерини Іванівни.
197 Анна — «добродійна» (євр.).
198 Михайло Франціск Мілярд (Маляр_д) < — фр’анцуз, який втік з Англії від релігійних переслідувань до Петербурга й тут висловив бажання приєднатись до православної церкви. Працював при Академії наук перекладачем з латинської, французької та англійської мов до 1739 р.
199 Ян Говій (Johann Hovy) — голландець, прийнятий на російську службу 1697 р. серед інших 50 лікарів.
200 Єремія (бібл.) — один з пророків Старого Завіту. В приписуваних йому піснях оплакував зруйнований вавілонянами Єрусалим.
201 Даниїл (бібл.) — один з біблійних пророків.
202 Носиф («Прекрасний») — міфічний біблійний персонаж, один з 12 синів патріарха Якова.
203 Тит Лівій — Див. примітку 44 до кн, І «Риторики». \474\
204 До Рафаїла Заборовського, який став на той час ректором Києво-Могилянської академії.
205 3 цих слів можна зробити висновок, що архієпископ Р. Заборовський клопотався перед Прокоповичем про те, про що й перед гетьманом Д. Апостолом і перед синодом, тобто: або про дозвіл збирати на Братський монастир і академію милостиню в столицях (як це пізніше було), або про відновлення видачі на академію з гетьманського військового скарбу по 200 крб. на рік, або і те й друге.
206 Йдеться, мабуть, про 200 крб., що їх видавав гетьман на утримання Київської академії.
207 Мабуть, Тихорського.
208 Тантал Τάνταλος — персонаж грецької міфології, син Зевса і німфи Плуто, лідійський чи фракійський цар. За міфами Тантал був улюбленцем богів, бенкетував з ними на Олімпі. Боги важко покарали Тантала за те, що він розголосив таємниці Зевса й обдурив богів. На тому світі Тантал, стоячи по шию у воді, не міг втамувати спрагу, бо вода відступала, коли він нахилявся, щоб напитися; над ним на гілках рясніли достиглі плоди, але він не міг досягнути їх. Звідси й походить вираз «терпіти танталові муки».
209 Ні в Которських, ні в Косачівських лісах, звичайно, цинамону не було. Феофан тут удається до гумору.
210 Лист адресований Й. Сенютовичу, архідияконові, намісникові Йоасафа Кроковського.
211 Цитата подана з помилкою. Повинно бути: «Saepe prernente Deo fert Deus alter opem> («Часто, коли один бог несе горе, то інший — добро») [Овідій, Трістії, I, 1]. (Ред.)
212 Лист до А. Кондоїді, домашнього вчителя дітей князя Д. Кантеміра в зв’язку з полемічним твором, написаним останнім і спрямованим проти «Першого учення отроком» Феофана Прокоповича. В цьому творі Д. Кантемір звинувачує Ф. Прокоповича в підриві віри в ікони, чудеса, мощі і т. д. Не погоджуючись з Кантеміром, але поважаючи його вченість, Прокопович пише листа до А. Кондоїді, сподіваючись, що той передасть його деякі, досить м’яко висловлені, контраргументи Д. Кантемірові.
213 Лист до Петра I.
214 Лист до синоду.
215 Власноручне «донесення» Прокоповича цареві Петрові I.
216 Лист Петрові I з проханням віддати Прокоповичеві книжки, взяті в Дерпту як військову здобич під час російсько-шведської війни.
217 Лист до графа Федора Матвійовича Апраксіна з проханням надіслати Прокоповичеві тисячу «кленових деревців» для висадження їх у селі Оль’єші Копорського повіту, яке Феофан отримав у дар від царя Петра I 1720 р.
218 Попередній проект складу духовної колегії, поданий на розгляд Петра I. Попереднім його можна вважати тому, що в ньому згадані члени синоду із світських, кандидатури яких були відхилені царем. З документа видно, що перше місце в синоді Феофан уступив не без боротьби, й саме він претендував на першість, хоч, як відомо, президентом синоду 1721 р. було призначено митрополита рязанського й \475\ муромського Стефана Яворського, першим віце-президентом — архієпископа новгородського й архімандрита Олександро-Невського монастиря Феодосія Яновського, а Феофана — лише другим віце-президентом, хоч фактично роботою синоду керував Прокопович. Проект складено Прокоповичем, хоч записано канцелярською рукою, очевидно, не духовної особи, судячи з правопису імені («Іоан», «Михайло»), Час написання проекту — до 1720 р., бо цього року він був виправлений Петром I і затверджений сенатом.
219 Лист до Петра I, написаний Прокоповичем. Він супроводив проект семінарії (академії наук) в Петербурзі, складений Феофаном ще до створення синоду. Проект надруковано (П. Пекарский. Наука и литература в России при Петре Великом, т. І. СПб., 1862, с. 561 — 564). Феофан особисто цікавився справою будування приміщення для цієї семінарії.
220 Олексій Васильович — О. В. Макаров, кабінет-секретар Петра I, що перебував у час написання йому листа Феофаном у Ризі. Лист супроводжував «пункти» й «прохання» до царя щодо доцільності й потреби відкриття семінарії. Частина листа, що стосується семінарії, надрукована (І. А. Чистович. Феофан Прокопович и его время СПб., 1868, с. 135 — 136).
221 В оригіналі «палые деньги» — не з’ясований нами вид, очевидно, церковних прибутків. Можливо, «виморочні» гроші, тобто частина грошей за маєтки, власники яких померли.
222 Смоленським архієреєм 1721 р. був митрополит Варлаам Косовський (помер 4 травня 1721 р.).
223 Михайло Петрович — М. П. Аврамов, директор петербурзької друкарні, згодом — ворог Прокоповича. У. боротьбі проти останнього відстоював принципово ті ж позиції, що й Стефан Яворський: вимагав обмеження розвитку розуму і науки авторитетом церкви, захищав давньоруське благочестя, поклоніння іконам, віру в мощі, чудеса, містичні візії, негативно ставився до вчення Коперника. Відкрито став на ці позиції лише після смерті Петра I, у співробітництві з яким розкаювався і визнавав, що воно було вимушеним.
224 Ця частина листа написана на окремому клаптику паперу.
225 Лист від імені Феодосія Яновського та Феофана Прокоповича, адресований кабінет-секретареві О. В. Макарову, який теж супроводив «прохання» синоду.
226 Лист Ф. Прокоповича від 6 вересня 1721 р. до Петра I.
227 5 червня 1722 р. синод подав цареві рапорт, в якому йшлося про те, чи й надалі українські митрополити та архієреї мають користуватись, за давнім місцевим звичаєм, під час церемоній килимами під ногами, двома «екгольпами», носити митру з хрестом і т. д., чи повинні відбувати церемонії за російським звичаєм. Рапорт супроводжувався цим листом Прокоповича, адресованим кабінет-секретареві О. В. Макарову.
228 Лист адресований кабінет-секретареві О. В. Макарову з проханням призначити на архієрейську кафедру до Іркутська радника синоду, архімандрита Феофілакта Лопатинського, колишнього ректора Московської слов’яно-греко-латинської академії «за власним бажанням». \476\
229 Лист Феофана Петрові I, який перебував тоді в Азовському поході, стосовно складання історії діяльності царя, «щоб пам’ять про неї не вмерла для нащадків». Лист написаний від імені Прокоповича й синоду.
230 Лист Феофана Петрові I, писаний щодо доручення, даного йому царем, а саме: про право монарха призначати своїм наступником на престол не обов’язково когось зі своїх дітей, а кого він сам забажає, і навіть людину, не споріднену кровно з династією царів.
231 Лист до Феодосія Яновського. Зберігається в Центральному державному історичному архіві в Ленінграді (далі — ЦДІАЛ), ф. 834, оп. 2, № 1833.
232 Лист адресований членові таємної ради графові Петрові Андрійовичу Толстому про справи та листи, що стосувались ворожнечі й полеміки між Прокоповичем і Яворським (ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1834).
233 Лист Феофана до графа Івана Олексійовича Мусіна-Пушкіна, в якому йдеться про твір Прокоповича теологічного характеру з назвою «Книжица, в ней же повЂсть о распрЂ Павла и Варнавы с иудействующими и трудность слова Петра Апостола о неудобоносимом законном игЂ, пространно предлагается». — ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1327.
234 Лист до обер-секретаря синоду Михайла Осиповича Дудіна щодо відомої Решилівської справи. — ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1835.
235 Лист до економа архієпископського дому ченця Герасима. — ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1835.
236 З додатка видно, що Феофан сам передав листа царському кур’єрові Василеві Бартеньовичу Максимову в Петербурзі, який, на державній яхті поїхав з дорученням повз Новгород, а назад до Петербурга мав намір повертатись на байдаці Прокоповича. — ЦДІАЛ, ф. 834, Оп. 2, № 1835.
237 Лист до секретаря синоду Івана Тимофійовича Мурінова. Про дім якого «Литв[инова?]» йдеться в листі, не встановлено (ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1835).
238 Ці кілька записів, кожний на окремому клаптику паперу, стосуються згаданої Решилівської справи, суть якої полягала у виявленні й переслідуванні таємних прихильників відновлення патріаршества (ЦДІАЛ, ф. 834, оп. 2, № 1835.
239 Лист адресований, очевидно, Петрові II, в якому йдеться про видання виправленої Біблії. Справа полягала в тому, що Острозьке видання Біблії, майже без змін передруковане в Москві 1663 р., у часи Петра I уже не задовольняло своїм правописом. Тому її доручено було «виправити» тодішньому ректорові Московської слов’яно-греко-латинської академії Феофілактові Лопат’инському. По смерті Петра I справа зупинилась і, хоч указом Катерини І 1725 р. вимагалось переглянути переклад, а за наказом Анни Іванівни 1739 р. переклад навіть був надрукований з позначенням виправлень на маргінесі книжки, проте книжка була затримана в друкарні й не випущена в світ. За імператриці Єлизавети Петрівни переклад і виправлення біблії відновилися, переклад доопрацьовували Яків Блонницький, Іларіон Григорович до 1747 р., коли з Києва були викликані вчитель теології й грецької мови, ієромонахи Варлаам Лящевський \477\ та Гедеон Сломінський, які завершили працю над перекладом Біблії. Варлаам Лящевський написав докладну передмову до перекладу і 1751 р. Біблія була надрукована й побачила світ, а ця праця дала Ляшевському посаду ректора Московської слов’яно-греко-латинської академії, хоч найважливіші виправлення були зроблені ще Феофілактом Лопатинським.
240 Проект семінарії (академії) в Петербурзі Ф. Прокоповича, поданий Петрові I 1721 р. (Кабін, спр. II, арк. 1 — 5, № 57), доданий до рапорту синоду Петрові від. 15 березня 1721 р., де вказано, що «у регламенті духовних зборів заплановано бути при царському Санкт-Пітербурху семінарії, тобто навчальному закладові для юнаків».
241 Лист написаний, напевно, наприкінці 1718 р., бо 1 січня 1719 р. Іван Мусін-Пушкін сповістив сенат про те, що цар Петро I «наказав іменним своїм великого володаря наказом прибути до Санкт-Пітербурху з Києва Михайлівського монастиря ігуменові Варлаамові Лінницькому й ченцям: Симонові-Петрові Кохановському, Михайлові Загурському, а разом з ними третього, вибравши з учбової Київської колегії, до навчання придатного...». 10 лютого викликані з Києва люди уже були вислані до Петербурга: ігумен Варлаам Лінницький, ченці Симон-Петро Кохановський, Михайло Загурський та «знову вибраний Серапіон Концевич».
242 Адресовано, можливо, Г. Ф. Міллєрові. Зберігається в ЛВА АН СРСР, ф. II, оп. 1, од. зб. 207, арк. 197 зв — 199.
Ця рецензія Ф. Прокоповича на трактат відомого російського історика В. М. Татіщева міститься в рукопису під назвою «Про бивні й кістки, знайдені в Сибіру й химерній тварин, званій мамонт, всюди приписувані...»
Перший варіант цієї праці В. М. Татіщева під назвою «Geneross. Dn. Basilii Tatischow Epistola ad D. Ericum Benzelium de mamontowa kost, id est bestiae Russis mamont dictae» було опубліковано 1725 і 17129 pp. («Acta literaria Sveciae», т. 2, c. 36 — 43) в Стокгольмі окремою брошурою. Новий текст цієї праці, над якою автор працював до кінця 1730 р., був посланий автором до академії на апробацію. Академія передала трактат на рецензію Ф. Прокоповичу, яку він і написав у вигляді поданих вище «міркувань».
243 Невідомий філософ.
244 Невідомий автор.
245 Лист написаний до Л. Л. Блюментроста (1692 — 1755 рр.) лейбмедика Петра I та президента Академії наук у Петербурзі (1725 — 1733 рр.). Листи 102 — 108 зберігаються там же, де й лист 101.
246 Йдеться про Петра II Олексійовича (1715 — 1730 рр.), російського імператора (1727 — 1730 рр.), онука Петра I.
247 Лист до академіка Х. Ф. Гроса.
248 Хрістіан Брайтгаупертус — невідомий автор.
249 Д. Геремус — невідома особа.
250 Байєр був родом німець і мріяв про повернення на батьківщину. Помер, проте, у Петербурзі 1738 р.
251 Карл XII (1682 — 1718 рр.) — шведський король від 1697 р. Вів Північну війну з Росією (1700 — 1721 рр.). Зазнав нищівної поразки під Полтавою 1709 р.
252 Август — Август II Сильний (1670 — 1733 рр.), поль\478\ський король (1697 — 1706 і 1709 — 1738 рр.). Союзник Петра I. у Північній війні (1700 — 1721 рр.).
253 Лівонія — Див. примітку 61 до «Листів».
254 Флемінг, — очевидно, Л. К. Флемінг (1621 — 1699 рр.), шведський полководець у війнах з росіянами, поляками, данійцями.
255 Слова «Дмитра Кантеміра Історія Туреччини» у рукопису стоять на полях і написані іншим ніж у листі почерком. Д. Кантемір (1673 — 1723 рр.) — вчений і політичний діяч Молдавії та Росії, Від 1710 р. — молдавський господар. Виступав за звільнення Молдавії від турецького іга і союз з Росією. Після невдалого Прутського походу Петра I переїхав до Росії. Д. Кантемір — видатний вчений, член Берлінської академії наук, автор низки історичних і політичних праць, одна з яких є згадувана в листі «Історія утворення й занепаду Огтоманської імперії».
256 Йдеться, очевидно, про історичний твір Т. 3. Байєра «О варягах»,
257 Погонат — в перекладі з давньогрецької означає «бородатий» (від πώγων, ωνοςξ — борода).
258 Гераклій — можливо, візантійський імператор (помер 641 р.), брат Константина Погоната.
259 Константан Погонат — Константан IV Погонат (помер 685 р.) візантійський імператор.
260 Константин — Костянтин Великий (близько 274 — 337 рр.), римський імператор (306 — 337 рр.). Заснував 326 р. м. Константинополь, яке 330 р. перетворив на столицю Римської імперії.
261 Юстиніан — Юстиніан II, східноримський (візантійський) імператор (від 685 р.); син Костянтина IV Погоната. Вбитий 711 р. В один з періодів свого правління був схоплений повсталим народом і покараний через відрізання носа і язика. Звідси його прізвисько «рінотмет» = «відрізаний ніс» (ξινος + τμηνος).
262 Пандекти (ξι πανδέκ — ται) — книги, енциклопедичний словник.
263 Беверегій — невідома особа. Можливо, йдеться про Віль’яма Беверіджа, відомого юриста XVII ст.
264 Роддіус — за деякими даними (див.: П. Пекарский. История Императорской Академии наук в Петербурге, т. 1. СПб., 1870, с. 185 — 492), «пастор Родде з Нарви», автор «Каталогу російських письменників» (Catalogus scriptorum (sic) russicorum). Вперше познайомив Байєра з тунгузькою й монгольською азбуками. Від нього довідався Байєр про надрукований у Чернігові твір протестантського автора Гергарда «Святі роздуми» (Meditationes sacrae), звернув увагу на слов’янську етимологію деяких німецьких слів.
265 Кодекс Беверегія — йдеться, очевидно, про згадувані вище пандекти цього автора.
266 Лист до І.-А. Корфа (1697 — 1766 рр.) — директора, чи «головного командира» Петербурзької академії наук (1734 — 1740 рр.) у відсутність Г.-К. Кейзерлінга, який формально вважався президентом, але перебував за кордоном.
267 Йдеться про Анну Іванівну.
268 Тідеман — академічний нотаріус (від 1735 р.). Помер 1742 р.
269 Лист писаний єпископові рязанському й муромському, \479\ очевидно, Феофілактові Лопатинському, який по смерті Стефана Яворського посів цю єпископію. (Зберігається в ЦДАДА, ф. № 18, од. зб. № 11, арк. 1 — 2 зв.).
270 Лист написаний до Е.-Й. Бірона. Зберігається в ЦДАДА, Держархів, ф. XI, Духовне відомство, од. зб. 535, 1735 р.
