Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ «ІСТОРИЧНІ ПРАЦІ»



Феофан Прокопович — один з найяскравіших представників вітчизняної культури початку XVIII ст. Визначний політичний діяч, близький сподвижник Петра I в його перетворювальній діяльності. Прокопович був не лише поетом, теоретиком літератури, філософом, але й істориком.

В творчості Прокоповича петровська епоха знайшла своє найповніше відображення. Боротьбу за здійснення петровських реформ цей «просвітник у рясі» (за виразом М. К. Гудзія) вважав головною справою свого життя. Ще в період викладацької діяльності у Києво-Могилянській академії він написав і 1705 р. здійснив постановку трагікомедії «Володимир». Вперше у вітчизняній літературі XVIII ст. Прокопович обрав сюжетом твору епізод з рідної історії. В трагікомедії розповідається про події X ст., що передували хрещенню Русі київським князем Володимиром Святославовичем. У п’єсі йдеться про внутрішню боротьбу, яка відбувається в душі Володимира, коли він вирішив відмовитися від «поганства». Разом з тим п’єса Прокоповича мала гостре соціально-політичне звучання. Тема боротьби просвіти й прогресу, яку вів Володимир Святославович з користолюбними і неосвіченими жрецями, була вельми злободенною і в той час, коли Петро I боровся проти реакційного духівництва та боярства.

Звернення до загальноруської історії не було випадковим епізодом в творчості Прокоповича. Він багато й плідно займався вивченням давньоруських літературних творів, які знайшли відображення в його численних публіцистичних працях, в історичних екскурсах, що передували «Духовному регламенту» та «Правді волі монаршої».

Історичні твори Прокоповича — найменш відома сторона його наукової діяльності, оскільки до цього часу вони не були знайдені, незважаючи на те, що в листі до Я. А. Маркевича від 10 травня 1720 р. (опублікованому П. П. Морозовим) йдеться про те, що 1719 р. він написав твір з історії Росії. Феофан писав, що це коштувало йому значних зусиль, оскільки доводилось перечитувати польських істориків і руських літописців і критично зіставляти їх дані.

Як свідчить радянський дослідник історії книги С. П. Луппов, бібліотека Прокоповича, що складалась майже з 4 тис. книжок, «була унікальним явищем як за кількістю книг, так І за своїм складом» 1.



 1 С. П. Луппов. Книга в России в послепетровское время 1725-1740. Л., 1976, с. 265.



У бібліотеці, що відображала різноманітні інтереси Прокоповича, були зібрані твори античних і візантійських істориків: Геродота, Юлія Цезаря, Тацита, Плутарха, Саллюстія Светонія, Корнелія Непота, Ксенофонта, йосифа Флавія, Діо\480\дора Сіцілійського та ін. Тут же зберігалися «Аннали» Цезаря Баронія, праці С. Пуфендорфа («Вступ до історії європейської», «Історія Карла-Густава», «Історія великого курфюстра», твори польських істориків (М. Стрийковського, Я. Длугоша, М. Кромера). Загальна кількість книг, що стосувалися всесвітньої й вітчизняної історії, становила 507 1.

Крім друкованих історичних книг, в бібліотеці Феофана були зібрані найцінніші давньоруські рукописи, отримані ним з зібрань Петра I та царевича Олексія Петровича 2. Навіть їх короткий перелік дає уявлення про те, що Прокопович користувався основними джерелами з історії Русі від найдавніших часів:

Хронограф XVI ст. (редакція 1599 р.) з додатком витягу з Никонівського літопису, Києво-Печерського патерика та інших пам’яток (БАН, 31.6.27).

Хронограф 1512 р. разом з Псковським літописом особливого складу, першої половини XVI ст. (БАН, 34.4.32). Хронограф містився у зібранні Петра I. На полях записи, зроблені В. М. Татіщевим.

Хронограф XVII ст. з витягом з «Просвітителя» Йосифа Волоцького (БАН, 16.12.13).

Хронограф особливого складу XVIII ст. (БАН, 34.4.15).

Хронограф Дорофея Монемвассійського XVII ст., що належав Петрові I (БАН, 16.42.14).

Воскресінський літопис XVI ст. з вкладним записом патріарха Никона 1658 р. в Ново-Єрусалимський Воскресінський монастир (БАН, 34.5.24).

Симеонівський літопис з додатками XVI ст. (БАН, 17.8.24).

Никонівський літопис з додатками XVI ст. (БАН, 32.14.8).

Никонівський літопис у 2-х томах з вкладним записом 1661 р. патріарха Никона в Ново-Єрусалимський монастир (БАН, 17.2.5). На полях записи, зроблені В. М. Татіщевим.

Степенна книга разом з літописними статтями, що належала царевичу Олексію Петровичу (БАН, 32.8.3).

Степенна книга з зібрання Петра I (БАН, 32.8.5).

Розрядна книга від 1557 до 1601 р. з літописними заувагами (БАН, 34.6.57).

В зібранні Ф. Прокоповича, ймовірно, було значно більше рукописів. Так, наприклад, В. Татіщев, який постійно спілкувався з «премудрим священиком», як назвав його Антіох Кантемір, бачив давній список «Правды Русской», для якої Феофан склав коментар. В. Татіщев у примітці 23 до «Правды Русской» писав: «Про числення цих грошей в історії дуже темно пам’ятаю, що в архієпископа Прокоповича бачив присланий його дяком список, але не переписав, і тут за деякими обставинами дізнаюсь, що гривна 20 кун, куна 3 резані, отже 60 резан у гривні, нагат у резані 2, в куні 6, у гривні 120» 3.



 1 С. П. Луппов. Книга в России в послепетровєкое время 1725 — 1740.

 2 Исторический очерк и обзор фондов рукописного отдела Библиотеки Академии наук. Вып. 1, XVIII век. М. — Л., 1956, с. 211 — 212.

 3 Прсдолжение Древней российской вивлиофики. Часть I, содержащая «Правду Русскую». Судебник царя и великого князя Ивана Васильевича, с примечаниями г. Тайного Советника Василья Никитича Татищева. СПб., 1786, с. 18.



По смерті Прокоповича його книги і рукописи віддано частково до Новгородської семінарії при монастирі Антонія Римлянина, а частково до школи при Олександро-Невському \481\ монастирі. Рукописи передано в Бібліотеку Академії наук але, можливо, частина їх разом з книжками потрапила до названих шкіл. Крім того деякі рукописи Феофана зберігались у бібліотеці Софійського собору в Києві і в Київській духовній академії.

Але навіть і ці рукописи, що надійшли з книжкового зібрання Прокоповича в Бібліотеку Петербурзької академії наук і нині зберігаються в Бібліотеці Академії наук СРСР, становлять основний фонд найавторитетніших свідоцтв з історії давньої Русі. Досить сказати, що Никонівський літопис, вперше виданий А. Л. Шльоцером 1767 р. у восьми частинах за списком XVII ст. (БАН, 17.2.5), у другій половині XVIII ст. ввійшов до наукового обігу. Воскресінський і Симеонівський літописи також є першорядними джерелами для відтворення історії IX — XVII ст.

Для яких же праць використовував Феофан ці літописи й хронографи? Відомо, що Петро I надавав великого значення вивченню історії Росії. 1708 р. начальник Монастирського приказу І. А. Мусін-Пушкін передав директорові Московської друкарні Ф. П. Полікарпову-Орлову наказ Петра I про написання «Історії Росії» від найдавніших часів до сучасних подій. Протягом кількох років Ф. Полікарпов працював над «Історією Росії»: зберігся первісний варіант її основної редакції. Остаточна редакція «Історії про володіння російських великих князів стисло», складена 1715 р., була передана до Бібліотеки Петербурзької академії наук 1739 р. з зібрання Я. В. Брюса 1. На початку 1716 р., після того як Петро I переглянув твір Полікарпова й висловив своє незадоволення ним, за створення історії Росії від найдавніших часів взявся Ф. Прокопович. Він одержав від Петра основні літописні першоджерела й вже завдяки цьому методика його роботи над історією Росії значно відрізнялась від методики Ф. Полікарпова, який в характеристиці найдавнішої історії використав цілі розділи з друкованого Синопсиса.

В листі до Я. А. Маркевича від 1 травня 1720 р. Прокопович, повідомивши, що попереднього (1719 р.) він багато часу віддав складанню історії Росії, називає свою працю «Каталог великих князів та імператорів російських, починаючи від першого государя Рюрика і до монарха, що царює нині, з коротким переліком найвидатніших справ їх і точним позначенням року смерті» 2.

Є. Болховітінов, укладач «Словника історичного про колишніх в Росії письменників духовного чину греко-латинської церкви», характеризуючи діяльність Феофана, повідомляє, що він склав і надрукував 1720 р. «Родовідний список великих князів і царів російських до государя Петра Великого, що вміщує короткий опис діяльності кожного і час смерті з гравійованим зображенням кожного государя» 3.


 4 Г. Н. Моисеева. «История России» Федора Поликарпова как памятник литературы. — Проблемы литературного развития в России первой трети XVIII века. Сб., XVIII в., вып. 9. Л., 1974, с. 81 — 92.

 2 П. П. Морозов. Феофан Прокопович как писатель. СПб 1880, с. 219.

 3 Евгений Болховитинов. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-латинской церкви, т. II, СПб., 1827. \482\



Можливо, про цю книгу йшлося в об’яві книгопродавця Герасима Зотова (відомого тим, що в цей час він продавав «Подорож від Петербурга до Москви» Радіщева, яка була опублікована 10 травня в «Санкт-Петербургских ведомостях»: «В Гостинному дворі в Суконній лінії, в книжній лавці під № 16. у книгопродавця Герасима Зотова продаються щойно надруковані книги... 10-а Таблиці російських государів, 1 крб. в обклад[инці] 1. Це видання, що не збереглося (або ще не знайдене) в бібліотеках, бачив В. С. Сопіков. В «Спробі російської бібліографії» він писав: «№ 1054. Список родослівний великих князів і царів російських до імператора Петра Великого, з коротким описом найвидатніших справ їх, з гравійованим кожного портретом. Твір Феофана Прокоповича. СПб., 1717, в 4°. дуже рідкісна» 2.

В наш час в Центральній Науковій бібліотеці АН УРСР В. М. Нічик виявила три рукописні твори Прокоповича з історії Росії від найдавніших часів до царювання Петра I. В складі Новгородського III літопису знайдено первісний нарис твору Феофана «Родовід великих государів і великих князів російських». Він починається з повідомлення про на< щадка «римського кесаря Августа» — Пруса, спадкоємець якого Рюрик на прохання новгородців прийшов від Прус 3. Ігор тут помилково названий не сином, а племінником Рюрика. «Родовід» закінчується повідомленням: «Петра Олексійовича діти — благовірні царевичі і великі князі Олексій Петрович і Петро Петрович. Царевича Олексія Петровича син великий князь Петро Олексійович» 4.

Завдяки «Родоводу» ми маємо можливість досить точно визначити час роботи Ф. Прокоповича над цим первісним коротким варіантом. Внук Петра I Петро Олексійович народився 12 жовтня 1715 р., син Петра I царевич Петро Петрович народився 28 жовтня 1715 р. З нагоди народження Петра Петровича Прокопович написав «Слово похвальне в день народження найблагороднішого государя царевича та великого князя Петра Петровича» 5, проголошене 1716 р. в Троїцькому соборі. 1717 р. «Слово» було надруковане окремою брошурою. 1718 р. після страти царевича Олексія Петро Петрович був офіційно проголошений наступником престолу. 25 квітня 1719 р. царевич Петро Петрович несподівано помер. З цього короткого огляду випливає, що первісний нарис «Родоводу» був написаний після жовтня 1716 р., коли Феофан готував по приїзді до Петербурга своє перше, виголошене в Троїцькому соборі, «Слово похвальне» Петру Петровичу, й до 1718 р. — року страти Олексія Петровича.

Список Новгородського III літопису, в одному збірнику з яким переписаний «Родовід», має водяний знак — герб Амстердама, який датується кінцем XVII — першими роками XVIII ст. Збірник, очевидно, був переписаний в кінці 10-х років XVIII ст.



 1 Д. С. Бабкин. Процесс А. Н. Радищева. М. — Л., 1952, с. 81.

 2 В. С. Сопиков. Опыт российской библиографии, ч. 1, 1813, № 1054.

 3 ЦНБ АН УРСР, відділ рукописів, шифр 316/527, арк. 94.

 4 Там же, арк. 95 зв.

 5 Феофан Прокопович. Сочинения. М. — Л., 1961, с. 38 — 48.



Другий варіант — «Родовід великих князів і царів російських». Рукописи у списку початку XIX ст. збереглись у \483\ збірнику, що належав митрополиту Є. Болховітінову (ЦНБ АН УРСР, шифр 341/7146). Нині Г. М. Мойсеєвою в Бібліотеці АН СРСР знайдено друкований текст цього видання 1717 р. з гравірованими портретами російських князів і царів, виконаних Пікартом. Історію видання «Родоводу великих князів і царів російських» в наш час можна уявити так. Прокопович приїхав до Петербурга за викликом Петра I у жовтні 1716 р. 1 Петро I в цей час перебував за кордоном, і всі державні справи були доручені О. Д. Меншикову. Ймовірно, Меншиков і передав Ф. Прокоповичу доручення царя — написати історію Росії. В кінці березня — на початку квітня 1717 р. О. Д. Меншиков, який регулярно повідомляв Петра I про справи, писав закордон: «До цього додаю, на прохання Прокоповича, до вашої величності лист, тут ним складений генеалогії вашої. І якщо щось зволите на ньому змінити, скоротити чи додати, то прошу на тих листах відзначити і сюди той лист надіслати, який би вже на міру поклавши, велів таку дошку зробити» 2.

Петро I повернувся до Петербурга 10 жовтня 1717 р. «Родовід», розкішно надрукований, з гравірованими портретами російських великих князів і царів з Петром I у центрі, був піднесений царю. Є. Болховітінов, що перший повідомив у «Словнику російських письменників духовного чину» про цей друкований твір Прокоповича з російської історії, помилився, вказуючи рік видання: не 1720, а 1717.

Але Прокопович, очевидно, не був задоволений цим коротким «Родоводом» і продовжував роботу над російською історією, про що він повідомляв в листах до Я. А. Маркевича. Можна вважати, що цей третій, більш детальний варіант історичного твору Ф. Прокоповича, був названий ним «Витяг з літописців коротких відомостей від початку великих монархів, що були на державних престолах, викладений за ступенями і роками». Рукопис зберігся у списку кінця XVIII ст. (ЦНБ АН УРСР, шифр 455/593). Найдавніша історія від Рюрика до Петра I викладена на аркушах 2 — 9 зв. Тут більш детально, ніж у друкованому «Родоводі», показано давню історію Києва «від трьох братів Кия, Щека і Хоріва, який в своє ім’я створив літа 5938 або 430» і Новгорода. Дані додаткові відомості про княжіння Володимира Святославовича, Володимира Всеволодовича Мономаха, Олександра Невського, Дмитрія Донського, Івана III. Починаючи від розділу «Царі російські» (арк. 6 зв), Ф. Прокопович дає широкі характеристики діяльності Івана IV, Федора Іоанновича, Бориса Годунова і, нарешті, царів з роду Романових — Михайла Федоровича, Олексія Михайловича, Федора Олексійовича, Іоанна Олексійовича.



 1 И. Чистович. Феофан Прокопович и его время. СПб., 1868, с. 24 — 25.

 2 И. И. Голиков. Деяния Петра Великого... собранные из достоверных источников и расположенные по годам, изд. 2-е, т. VI. М.. 1838. с. 592.



Але найбільший розділ «Витягу з літописців» займає характеристика державної діяльності Петра I (аркуші 10 — 11 зв.). Цей опис за ідейними і літературними особливостями цілком співпадає з численними «Словами», присвяченими Прокоповичем Петру I, та його «Історією імператора Петра Великого від народження його до Полтавської баталії», вида\484\ною у 1773 р. Оскільки про Петра I йдеться у «Витязі з літописців» як про живого, то очевидно, що він написаний до 28 січня 1725 р. — дня смерті Петра I. «Витяг з літописців» закінчується повідомленням про коронацію Катерини І: «Государиня імператриця Катерина Олексіївна коронована була. А від початку царювання царя Михайла Федоровича, до 725 року, 112 років» (арк. 11 зв.).

Можливо, Ф. Прокопович мав намір надрукувати «Витяг з літописців» разом з гравірованим портретом Катерини I, в оточенні медальйонів з портретами російських князів і царів від Рюрика до Петра I. Така гравюра була видана у 1725 р. Олексієм Зубовим. Але там немає текстового пояснення, як на гравюрі Пікарта 1717 р. Можна вважати також, що смерть Петра I вкрай ускладнила становище близьких до нього людей, серед яких був і Ф. Прокопович, його ідейний прихильник, активний пропагандист перетворювальної діяльності царя. Але те, що в нашому розпорядженні є рукописна копія кінця XVIII ст. з цього твору, свідчить, що дана праця Прокоповича була відома і поширювалась у списках.

Четвертий варіант, який, можливо, безпосередньо передував друкованому текстові 1720 р. (до нас не дійшов), зберігся у збірнику, що належав митрополитові Є. Болховітінову з написаними ним змістом, заувагами й додатками (ЦНБ АН УРСР, шифр 341/714 с). Вище вже йшлося про те, що Є. Болховітінов першим повідомив в «Словнику» про друкований «Родовідний список великих князів і царів російських», виданий в четвірку 1720 р. Але рукописний текст, що зберігся в збірнику Є. Болховітінова, названий «Реєстр государів російських від самого Рурика до государя імператора Петра Великого, яких нараховується 33» (в дужках рукою Є. Болховітінова додано: «Твір Феофана Прокоповича»), доповнено повідомленням прр смерть Петра I: «Славетний воістину муж, завжди запальний у ділах, невтомний у трудах, скрізь і завжди предивний, всіх попередніх государів виявив добродійства. Помер року 1725» 1. Така коротка приписка, що йде за характеристикою Петра у теперішньому часі, свідчить про те, що запис про смерть зроблено поспіхом і формально, а робота закінчена ще за життя Петра I. Ймовірно, це й є рукописний текст друкованого видання «Родовідного списку» Феофана, виданого 1720 р.

«Родовідний список» Прокоповича, складений на підставі першоджерел — руських літописів, хронографів, степенних. книг, польських хронік, — був першим некомпілятивним друкованим твором з історії Росії. У XVIII ст. цей твір Прокоповича користувався великим авторитетом. Про це свідчить і характеристика історичних праць Феофана, що подається М. І. Новіковим у «Спробі історичного словника про російських письменників», як «філософа глибокодумного, що за просвіченим розумом слідує, політика проникливого, історика вмілого й працьовитого давнини дослідника» 2 (розрядка наша. — Г. М.).



 1 ЦНБ АН УРСР, відділ рукописів, шифр 341/714 с, арк. 78 зв.

 2 Опыт исторического словаря о российских писателях... собранный Н. И. Новиковым.



У «Санкт-Петербургских учених ведомостях», що видавались М. І. Новіковим, поряд з підписами до портретів Ломоносова, Кантеміра, Полабського та інших \485\ видатних діячів російської культури XVIII ст., вміщено вірш В. І. Майкова «До зображення Феофана Прокоповича»:


Великого Петра дел славных проповедник,

Витийством Златоуст, муз чистых собеседник;

Историк, богослов, мудрец Российских стран:

Таков был пастырь стад словесных Феофан 1.


Величезний вплив мав Ф. Прокопович-історик на формування історичних поглядів Ломоносова. Коли Ломоносов після повернення з Німеччини в 1741 р. приступив до вивчення російської історії, давньоруські рукописи з зібрання Ф. Прокоповича (який помер у вересні 1736 р.) вже знаходились у Бібліотеці Петербурзької академії наук і Ломоносов уважно їх вивчав. На багатьох сторінках цих рукописів збереглися зауваження Ломоносова 2.

1760 р. Ломоносов видав «Короткий російський літописець з родоводом», який за стилем, методом викладу і загальною характеристикою історичного процесу дуже близький до «Родовідного розпису великих князів і царів російських» Ф. Прокоповича. Така схожість не випадкова. Вона є наслідком уважного вивчення Ломоносовим цього твору Ф. Прокоповича.

Можна висловити досить обгрунтоване припущення, коли саме Ломоносов познайомився з «Родовідним розписом» Ф. Прокоповича. 1 січня 1736 р. Ломоносов вперше приїхав до Петербурга разом з 11 кращими вихованцями Слов’яно-греко-латинської академії. Прибулі були зараховані студентами при Петербурзькій академії наук і спочатку поселені в приміщенні академії. Але з 23 березня 1736 р. для «московських учнів» були найняті «палати з двох апартаментів... на загальному монастирському дворі» в будинку, що належав новгородському архієпископу Ф. Прокоповичу. Орендоване приміщення знаходилось «на Василівському острові, в першій лінії йдучи від великої Неви-ріки з лівого боку» і називалось «двір новгородських семи монастирів» 3. В цьому будинку, що належав новгородській єпархії, містилася канцелярія Ф. Прокоповича. Тому цілком можливо, що в період п’ятимісячного проживання в «апартаментах» новгородського архієпископа (від кінця березня до 8 вересня 1736 р.) 4 Ломоносов міг особисто спілкуватися з Ф. Прокоповичем, який завжди брав найдіяльнішу участь у справі освіти «вчених росіян». На своєму подвір’ї, на Карпівці, Ф. Прокопович мав, як відомо, школу, в якій викладались науки і «мистецтва».



 1 «Санкт-Петербургские ученые ведомости», 1777, № 22, с. 171.

 2 Г. Н. Моисеева. Ломоносов и древнерусская литература. Л., 1971, с. 122 — 140.

 3 Материалы для истории императорской Академии наук, т. 3 (1736 — 1738). СПб., 1886, с. 45, 162.

 4 Летопись жизни и творчества М. В. Ломоносова, Под ред. А. В. Топчиева, Н. А. Фигуровского и В. Л. Ченакала. М. — Л., 1961, с. 32 — 33.



Троє «московських учнів» (Ломоносов, Райзер і Виноградов), що готувались до від’їзду для навчання закордон, не могли не зацікавитись Ф. Прокоповичем, який завершував свою освіту на Заході. Цілком ймовірно, що особисте спілкування з «щонайвченішим» архієпископом привернуло увагу до його праць, і серед куплених Ломоносовим книг у 1736 р. на вперше одержані перед від’їздом до Німеччини гроші були не лише «Новий і короткий спосіб до складання російських \486\ віршів... через Василя Тредіаковського», а й «Родовідний розпис великих князів і царів російських» Ф. Прокоповича. А можливо, що Ф. Прокопович подарував свою книгу допитливому юнакові, який так жадібно прагнув до знань. Важливо одне — твір з російської історії Ф. Прокоповича знайшов продовження і розвиток у працях Ломоносова.

Висока повага до особи найближчого сподвижника Петра І, поета, теоретика літератури і вченого-історика, була тією основою, на якій складалася творча спадкоємність доробку Ф. Прокоповича в працях Ломоносова.




 1 Після слова «Реэстр» рукою Євгенія Болховітінова додано «Сочиненіе Феофана Прокоповича».

 2 Буква «и» Болховітіновим перекреслена і зверху написано: «князя».

 3 Після слова «вЂчному» Болховітіновим додано слово «житію».

 4 Після слова «Россіи» Болховітінов вставив зверху слово «имя»,

 5 Слово «россійскаго» виправлене Болховітіновим на «Ростовскаго».

 6 Слово «потом» виправлене Болховітіновим на «патриарший».

 7 Слово «Ливонию» додане Болховітіновим замість іншого, перекресленого, яке не читається.

 8 Слово нечітко читається, воно виправлене Болховітіновим на «Тавад с Густом».

 9 Слово «споспЂшествовал» Болховітіновим викреслено і зверху написано «спасительных».

 10 Після слова «муж» в друкованому варіанті твору Ф. Прокоповича «Родовід великих государів і царів російських», текст якого збігається з текстом «Реэстру», сказано: «Многоочен, в совЂтах искусен, в дЂлах не истомлен, в трудах вездЂ, всЂгда и во всЂх дивен. ВсЂх прежних государей показа добродЂтели быти в себЂ послЂдний. Воистину Петр Первый, Петр Великий. На сего смотри, аще хощеши добре царствовати». Оскільки в «Родоводі» про Петра I йдеться як про живого, а в «Реэстрі» вказується дата його смерті, то звідси видно, що рукописний «Реэстр» є пізнішим варіантом друкованого «Родоводу».

 11 Після цифри 1725 зроблено прочерк і рукою Болховітінова додано «До сего Феофан Прокопович».










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.