В лЂто 6421. Поча княжити Игорь по ОльзЂ.

В се же время поча царствовати Костянтинъ, сынъ Леонтовъ, зять Романовъ. И ДеревлянЂ заратишася отъ Игоря по Олго†смЂрти.

В лЂто 6422. Иде Игорь на Древляны, и побЂдивъ възложи на ня дань большю Ольговы.

В то же лЂто приде Семеонъ Болгарьскый на Царьградъ, и створивъ миръ, иде въсвояси.

В лЂто 6423. Приидоша ПеченЂзи пЂрвое на Рускую землю и створивше миръ съ Игоремъ, идоша къ Дунаю.

В си же времена приде Семеонъ плЂняя Фракию; ГрЂци же послаша по ПеченЂгы. ПеченЂгомъ же пришедъшимъ и хотящимъ на Семеона, расваришася ГрЂцкыя воеводы; видЂвъше ПеченЂзи, яко сами на ся рать имуть, отъидоша въсвояси, а Болгаре съ ГрЂкы съступишася, и посЂчени быша ГрЂци. Семеонъ прия градъ ОньдьрЂянь, иже первое Орестовъ городъ нарицашеся, сына Агамемнонъ, иже пЂрвое въ трехъ рЂкахъ купався, недуга избы, ту сего града въ свое имя нарече. ПослЂдЂ же АндрЂянъ кесарь обновивъ и въ свое имя нарече АндрЂянъ, мы же зовемъ ОндрЂянемъ градомъ.

В лЂто 6424.

В лЂто 6425.

В лЂто 6426.

В лЂто 6427.

В лЂто 6428. Поставленъ Романъ царемъ въ ГрЂцЂхъ. Игорь же воеваше на ПеченЂгы.

В лЂто 6429.

В лЂто 6430.

В лЂто 6431.

В лЂто 6432.

В лЂто 6433.

В лЂто 6434.

В лЂто 6435.

В лЂто 6436.

В лЂто 6437. Прииде Семеонъ на Царьградъ, и поплЂни Фракию и Македонью, и приде къ Царюграду в силЂ вЂлицЂ и в горъдости, и створи миръ с Романомъ царемъ, и възвратися въсвояси.

В лЂто 6438.

В лЂто 6439.

В лЂто 6440.

В лЂто 6441.

В лЂто 6442, ПЂрвое придоша Угри на Царьградъ, и пленяху всю Фракию, Романъ же створи миръ со Угры.

В лЂто 6443.

В лЂто 6444.

В лЂто 6445.

В лЂто 6446.

В лЂто 6447.

В лЂто 6448.

В літо 6421 [913]. Почав княжити Ігор після Олега. У це ж врем’я почав царювати Костянтин, Леонів син, Романів зять. І деревляни розпочали війну проти Ігоря після смерті Олега.

В літо 6422 [914]. Ходив Ігор на древлян і переміг, і наклав на них данину більшу Олегової. Того ж літа приходив Семеон Болгарський до Цареграда, заключив мирний договір і повернувся додому.

В літо 6423 [915]. Вперше прийшли на Руську землю печеніги і, заключивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю.

У ті часи приходив Семеон і полонив Фракію. Греки ж послали за печенігами. Коли печеніги прийшли і вже хотіли виступити проти Семеона, як розсварилися грецькі воєводи. Печеніги побачили, що греки самі між собою воюють, пішли додому. А болгари зійшлися з греками, і порубані були греки. Семеон же захопив город Ондріян, який раніше називався городом Ореста, Агамемнонового сина, який колись тут у трьох ріках купався, позбувся хвороби і тут цей город назвав своїм іменем. Пізніше ж цар Андріян город обновив і назвав своїм іменем — Андріян, ми ж називаємо Ондріяновим градом.

В літо 6424 [916].

В літо 6425 [917].

В літо 6426 [918].

В літо 6427 [919].

В літо 6428 [920]. Поставлено Романа царем Грецької землі. Ігор же воював проти печенігів.

В літо 6429 [921].

В літо 6430 [922].

В літо 6431 [923].

В літо 6432 [924].

В літо 6433 [925].

В літо 6434 [926].

В літо 6435 [927].

В літо 6436 [928].

В літо 6437 [929]. Прийшов Семеон до Цареграда, і захопив Фракію і Македонію, і прийшов до Цареграда з силою великою і з гордістю, і заключив мир з царем Романом, і повернувся додому.

В літо 6438 [930].

В літо 6439 [931].

В літо 6440 [932].

В літо 6441 [933].

В літо 6442 [934]. Вперше прийшли до Цареграда угри і полонили всю Фракію. Роман же заключив мир з уграми.

В літо 6443 [935].

В літо 6444 [936].

В літо 6445 [937].

В літо 6446 [938].

В літо 6447 [939].

В літо 6448 [940].

В лЂто 6449. Иде Игорь на ГрЂкы; и яко послаша Болгаре вЂсть къ царю, яко идуть Русь на Царьградъ скЂдий 10 тысящь. Иже и поидоша и приплуша, и почата воевати Вифиньскыя страны, и плЂноваху по Понту до Ираклия и до Фофлагоньскы земля, и всю страну Никомидийскую пополониша, и Судъ всь пожьгоша. Ихъже емъше, овЂхъ растинаху, и другія же, сторожи поставьляюще, стрЂлами растрЂляху; и изъламляху, опакы руцЂ связавше, и гвозды желЂзны посредЂ головъ вбивахуть има Много же и святыхъ церквий огьневи предаша, и имЂнье не мало обою сторону взяша, [монастыря же и села все огневи предаша]. Потомь же пришедшемъ воемъ отъ въстока, Панфиръ деместникъ съ четырмидесятъ тысящь, Фока же патрикий съ Македоны, Феодоръ же стратилатъ съ Фракы, и с ними же и сановницы боярьстии обидоша Русь около. И свЂщаша Русь, и изидоша противу вооружившися на ГрЂкы, и брани межю има бывши злЂ, одва одолЂша ГрЂци. Русь же възвратишася къ дружинЂ своей к вечеру, и на ночь влЂзъше въ лодья отбЂгоша. Феофанъ же усрЂте я въ олядЂхъ съ огнемь, и нача пущати огнь трубами на лодья Рускыя, и бысть відЂти страшно чюдо: Русь же видяще пламень, вмЂтахуся въ воду морьскую, хотяще убрЂсти, ......... отяще и тако прочии възвратишася въсвояси. ТЂмь же пришедъшимъ в землю свою, повЂдаху кождо своимъ о бывшемъ и о лядьнЂмъ огни: «якоже молонья», рече, «иже на небесихъ, ГрЂци имуть в себе, в сию пущающе жьжаху насъ; и сего ради не одолЂхомъ имъ». Игорь же пришедъ и нача съвокупити вои многы, и посла по Варягы за море, вабя и на ГрЂкы, хотя поити на ня.

В лЂто 6450. Семеонъ иде на Хорваты, и побЂженъ бысть Хорваты, и умре, оставивъ Петра, сына своего, княжить. В се же лЂто родися Святославъ у Игоря.

В літо 6449 [941].

Ігор ходив у похід на греків.

І послали вість царю болгари:

«Іде Русь на Цареград, скідій десять тисяч».

І як прийшли вони, і пристали [до берега],

І стали воювати країни Віфінські,

І полонили їх по Понту аж до Іраклія

І до землі Фофлагонської.

І всю країну Нікомидійську пополонили,

І Суд весь спалили.

І кого брали, тих розтинали,

Інших як мішені розставляли

І стрілами розстрілювали

І [хребти] ламали, назад руки зв’язавши,

І цвяхи залізні посеред голів їм забивали.

І святих церков багато вогневі віддали,

І з обох боків великі добра взяли

Монастирі і села попалили.

Потім прийшли вої зі сходу,

Із сорокатисячним військом Панфир-деместник,

Із македонянами Фока-патрикій,

Із фракійцями Федір-стратилат,

Із ними ще й бояри сановні,—

І обступили русь.

І раду радила русь,

І вийшли оружно проти греків,

І битва між ними була жорстока,

І ледь-ледь подолали греки.

Надвечір повернулися руси до дружини своєї

І вночі, посідавши в лодії, відбігли.

Феофан же зустрів їх у лодіях вогнем,

І почав пускати вогонь трубами на лодії руськії,

І було видно страшне чудо:

І русь же, бачачи полум’я, стрибала у воду морськую,

І хотіла врятуватися,

І тільки деякі додому повернулись.

Ті ж, що в землю свою повернулись,—

Кожен своїм оповідали про те, що сталось,

І про вогонь із лодій:

«Неначе блискавку небесну,— казали,—

Мають греки у себе

І, її пускаючи, нас попалили,

І через це не здолали ми їх».

І коли повернувся Ігор,

Почав знову множство воїв гуртувати І послав по варягів за море, ваблячи іти на греків, Бо сам знову хотів іти на них.

В лЂто 6451. Пакы приидоша на Царьградъ, и миръ створивше с Романомъ, възвратишася въсвояси.

В лЂто 6452. Игорь совокупи воя многы, Варягы, и Русь, и Поляны, и СловЂны, и Кривичи, и ПеченЂгы ная, и тали в нихъ поемъ, поиде на ГрЂкы в лодьяхъ и на конехъ, хотя мстити себе. Се слышавше Курсунци, послаша къ Роману, глаголюще: «се идуть Русь, покърыли суть море корабли». Такоже и Болгаре послаша вЂсть, глаголюще: «идуть Русь, и ПеченЂгы наяли суть к собЂ». Се слышавъ царь, посла къ Игореви лутьшии бояры, моля и глаголя: «не ходи, но возьми дань, юже ималь Олегъ, и придамъ еще къ той дани» Такоже и ПеченЂгомъ послаша паволокы и золото много. Игорь же дошедъ Дуная, съзва дружину и нача думати, и повЂда имъ рЂчь цареву. Ркоша же дружина Игорева: «да аще сице глаголеть царь, то что хощемъ боле того, не бившися имати злато, и серебро, и паволокы. Еда кто вЂсть, кто одолЂеть, мы ли, они ли? или с моремъ кто свЂтенъ? Се бо и не по земли ходимъ, но по глубинЂ морьстий, и обьча смерть всЂмъ». И послуша ихъ Игорь, и повелЂ ПеченЂгомъ воевати Болгарьскую землю, а самъ взЂмъ у ГрЂкъ злато и паволокы на вся воя, възвратися въспять, и приде къ Киеву въсвояси.

В літо 6450 [942]. Семеон ходив на хорватів, і переможений був хорватами, і помер, а залишив князювати Петра, сина свого. Цього ж року народився у Ігоря син Святослав.

В літо 6451 [943]. Знову ходили на Цареград, заключили мир з Романом і повернулися додому.

В літо 6452 [944]. Ігор зібрав багато воїв: варяги, і русь, і поляни, і словіни, і кривичі, і печенігів найняв, і взяв від них заложників,— пішов проти греків у лодіях і на конях, прагнучи помститися за себе. Почули це корсунці і послали до Романа, повідомляючи: «Тут іде русь, море покрила кораблями». Також і болгари послали вість, попереджаючи: «Іде русь, і печенігів найняли до себе». Почув це цар і послав до Ігоря луччих бояр, молячи і прохаючи: «Не йди, а візьми данину, яку брав Олег, і додам ще до тої дані». Також і печенігам послав паволоки і багато золота. Коли Ігор підійшов до Дунаю, скликав дружину, і став раду радити, і переповів їм мову цареву. Ігорева ж дружина сказала: «Коли так говорить цар, то чого нам потрібно більше, без битви взяти золото, і срібло, і паволоки? Хіба відомо, хто одоліє, чи ми, чи вони? Чи з морем хто в спілці? Адже не по землі ходимо, а глибинами морськими, і спільна смерть для всіх». І послухався їх Ігор, і звелів печенігам воювати Болгарську землю, а сам узяв у греків золото і паволоки на всіх воїв і повернувся назад, і прийшов додому в Київ.

В лЂто 6453. Присла Романъ и Костянтинъ и Стефанъ послы къ Игореви построити мира пЂрваго; Игорь же глаголавъ съ ним [и] о мирЂ. Посла Игорь мужи свои къ Роману, Романъ же събра бояры и сановникы. И приведоша Рускыя послы, и повелЂша глаголати и писати обоихъ рЂчи на харотью, равно другаго свЂщания, бывшаго при цари РоманЂ, и Костянтині, СтефанЂ, христолюбивыхъ кладыкъ:

«Мы отъ рода Рускаго послы и гостье, Иворъ, посолъ Игоревъ великаго князя Рускаго, и обьчни посли: Вуефастъ Святославль, сына Игорева, Искусеви Олгы княгыня, Слуды Игоревъ, нетий Игоревъ УлЂбъ Володиславль, Каницаръ Предславинъ, Шигобернъ, Съфандръ жены УлЂбовы, Прастенъ, Турдуви, Либиарь, Фастов [ъ], Гримъ, Сфирковъ, ПрастЂнъ, Якунъ, нетий Игоревъ, Кары, Тудков, Каршевъ, Тудоровъ, Егриерлисковъ, Войстовъ, Иковъ, Истръ, Яминдовъ, Ятьвягъ, Гунаревъ, Шибьридъ, Алдань, Колъклековъ, Стеггиетоновъ, Сфирка, Алвадъ, Гудовъ, Фудри, Тулбовъ, Муторъ, Утинъ, купЂцъ Адунь, Адолбъ, Ангивладъ, УлЂбъ, Фрутанъ, Гомолъ, Куци, Емигъ, Турьбридъ, ФурьстЂнъ, Бруны, Роалъдъ, Гунастръ, ФрастЂнъ, Ингелдъ, Турбернъ, и другий Турбернъ, УлЂбь, Турбенъ, Моны, Руалдъ, СвЂнь, Стиръ, Алданъ, Тилий, Апубкарь, СвЂнь, ВузелЂвъ, Исинько, Биричь, послании отъ Игоря, великаго князя Рускаго, и отъ всея княжья, и отъ всЂхъ людий Руское земли. И отъ тЂхъ заповЂдано объновити ветхый миръ и отъ ненавидящаго добра, вьраждолюбца дьявола, разорити отъ многъ лЂтъ, утвЂрдити любовь межю ГрЂкы и Русью. И великый нашь князь Игорь, и бояре его и людие вси Рустии послаша ны къ Роману и Стефану и Костянтину, великымъ царемъ ГрЂцкымъ, створити любовь [съ] самими цари, и съ всЂмъ боярьствомъ, и съ всими людми ГрЂцкими, на вся лЂта, дондеже солнце сияеть и всь миръ стоить. Иже помыслить отъ страны Рускыя раздрушити таковую любовь, и еліко ихъ священие прияли суть, да приимуть мЂсть отъ Бога ВседЂржителя, осужение и на погибель и в сий вЂкъ и в будущий; а елико ихъ не крещено есть, ди не имуть помощи отъ Бога, ни отъ Перуна, да не ущитятся щиты своими, и да посЂчени будуть мечи своими, и отъ стрЂлъ и отъ иного оружья своего, и да будуть раби и в сий вЂкъ, и будущий. Великий князь Рускый и боярЂ его да посилають на то въ ГрЂкы къ великымъ царемъ ГрЂцкымъ корабля, елико хотять, съ послы своими и гостьми, якоже имъ уставлено есть. Ношаху послы печати златы, а гостие серебряны. НынЂ же увЂдалъ есть князь нашь посилати грамоту къ царству вашему: иже посылаеми бывають отъ нихъ послы и гостье, да приносять грамоту, пишюще сице: яко послахъ корабль селико; и отъ тЂхъ да увЂмы и мы, оже с миромъ приходять. Аще ли безъ грамоты приидуть и предани будуть намъ, дЂржимъ и хранимъ, дондеже възвЂстимъ князю вашему. Аще ли руку не дадять и противятся, да убьени будуть, и да не изыщеться смерть ихъ отъ князя вашего. Аще ли убЂжавше приидуть въ Русь, и мы напишемъ къ князю вашему, и яко имъ любо, тако створять. И аще придуть Русь без купля, да не взимають мЂсячины. И да запретить князъ словомъ своимъ, и приходящи Руси сде, да не творять бещинья в селЂхъ, ни въ странЂ нашей. И приходящимъ имъ, да витають у святаго Мамы; да послеть царство ваше да испишеть имена ихъ, и тогда възмуть мЂсячьное свое і посли слЂбное свое, а гостье мЂсячное свое, пЂрвое отъ града Киева, и пакы ис Чернигова и ис Переяславля и прочии городи. И да входять в городъ одиными вороты съ царевомъ мужемъ безъ оружья 50 мужь, и да творять куплю якоже имъ надобЂ, и пакы да исходять; и мужь царьства вашего да хранить я, да аще кто отъ Руси или отъ ГрЂкъ створить криво, да оправляетъ. Входя же Русь в тородъ, да не творять пакости и не имЂють власти купити паволокъ лише по пятидесятъ золотникъ; и отъ тЂхъ паволокъ аще кто купить, да показаеть цареву мужеви, и тъя запечатаеть и дасть имъ. И отходящи Руси отсюду взимають отъ насъ еже надоби брашно на путь, и еже надобЂ лодьямъ, якоже установлено есть пЂрвое, и да възвращаются съ спасениемъ въ свою сторону, и да не имуть волости зимовати у святаго Мамы. И аще ускочить челядинъ отъ Руси, понеже приидуть въ страну царства нашего, и отъ святаго Мамы, и аще будеть и обрящеться, да поимуть и; аще ли не обрящется, да на роту идуть наши крестьяная Русь, а не хрестьянин по закону своему: ти тогда взимають отъ насъ цЂну свою, якоже уставлено есть преже, 2 паволоцЂ за челядинъ. Аще ли кто отъ людий царства вашего, или отъ рода вашего, или отъ инЂхъ городъ ускочить челядинъ нашъ къ вамъ, и принесеть что, да взвратять е опять; и еже что принеслъ будеть цЂло все, да возметь отъ него золотника два имЂчнаго. Аще ли покусится кто взяти отъ Руси и отъ людий царства вашего, иже то створить, покажненъ будеть вельми; аще ли и взялъ будеть, да заплатить сугубо. Аще ли створить тоже ГрЂчинъ Русину, да прииметь ту же казнь, якоже приялъ есть онъ. Аще ли ключится украсти Русину отъ ГрЂкъ что, или ГрЂчину отъ Руси, достойно есть да възвра [ти] ть е не точью едино, но и цЂну его; аще украденое обрящется продаемо, да вдасть цЂну его сугубу, и тъ покажненъ будеть по закону ГрЂцкому, и по уставу ГрЂцкому, и по закону Рускому. И елико християнъ отъ власті нашея пленена приведуть Русь, ту аще будеть уноша, или дЂвица добра, да въдадять золотникъ 10 и поимуть и; аще ли есть средовЂчъ, да вдасть золотникъ 8, и поиметь и; аще ли будеть старъ, или дЂтичь, да вдасть золотникъ 5. Аще ли обьрящутся Русь работающе у ГрЂкъ, аще суть полоници, да искупають а Русь по 10 золотникъ; аще ли купилъ и будеть ГрЂчинъ, подъ крестомъ, достоить ему да възметь цЂну, елико же далъ будеть на немъ. О Курсуньсций сторонЂ, колко же есть городъ на той часті, да не имудь власти князи Рускыи да воюеть на тЂхъ сторонахъ, а та страна не покоряется вамъ; и тогда аще просить вои отъ насъ князь Рускый, дамы ему елико ему будеть требЂ, и да воюеть. И о томъ, аще обрящють Русь кувару ГрЂчьску вывержену на нЂкоемъ любо мЂстЂ, да не преобидять ея; аще ли отъ нея възметь кто что, или человЂка поработить, или убьеть, да будеть повиненъ закону Рускому и ГрЂцкому. И аще обрящють Русь Корсуняны рыбы ловяща въ устьи ДнЂпра, да не творять имъ зла никакого же. И да не имЂють Русь власти зимовати въ устьи Днепра, БЂлобережа, ни у святаго ЕлеуфЂрья; но егда придеть осень, да идуть в домы своя в Русь. А о сихъ, иже то приходять Черьнии Болгаре, и воюють въ странЂ Корсуньстий, и велимъ князю Рускому да ихъ не пущаеть и пакостять сторонЂ его. Или аще ключится проказа нЂкака отъ ГрЂкъ, сущихъ подъ властью царства нашего, да не имате власти казнити я, но повелЂньемь царства нашего, да прииметь, якоже будеть створилъ. И аще убьеть крестьянінъ Русина [или Русинъ Христіанина] да держимъ будеть створивши убійство отъ ближнихъ убьенаго, да убьють и. Аще ли ускочить створивы убо[й] и убЂжить, и аще будеть имовитъ, да возмуть имЂнье его ближнии убьенаго; аще ли есть неимовитъ створивый убийство и ускочить, да ищють его, дондеже обрящется; [аще ли обрящется] да убьенъ будетъ. Или аще ударить мечемъ, или копьемъ, или кацЂмъ инымъ съсудомъ Русинъ ГрЂчина, или ГрЂчинъ Русина, да того дЂля грЂха заплатить серебра литръ 5, по закону Рускому; аще ли есть неимовитъ, да како можеть въ толко же и проданъ будеть, яко да и порты, в нихъже ходить, и то с него сняти, а опрочи да на роту ходить по своей вЂрЂ, яко не имЂя ничтоже, ти тако пущенъ будеть. Аще ли хотЂти начнеть наше царьство отъ васъ вои на противящася намъ, да пишють к великому князю вашему, и пошлеть к намъ, елико хощемъ; и оттолЂ увЂдять иныя страны, каку любовь имЂю [ть] ГрЂци с Русью. Мы же свЂщание все положимъ на двою харатью, и едина харотья есть у царства нашего, на нейже есть крестъ и имена наша написана, а на другой посли ваши и гостье ваши. А отходяче с посломъ царства нашего, да попроводять к великому князю Игореви Рускому и к людемъ его, и ти приимающе харотью, на роту идуть хранити истину, якоже мы свЂщахомъ и написахомъ на харотью сию, на нейже суть написана имена наша. Мы же, елико насъ крестилися есмы, кляхомся церковью святаго Ильи въ зборнЂй церкви, и предълежащи [мъ] честнымъ крестомъ, и харотьею сею, хранити же все, еже есть написано на ней, и не преступати отъ того ничтоже; а оже переступіть се отъ страны нашея, или князь, или инъ кто, или крещенъ, или некрЂщенъ, да не имать отъ Бога помощи, и да будуть рабі в сий вЂкъ и въ будущий, и да заколенъ будеть своимъ оружьемъ. А некрещении Русь да полатають щиты своя и мечи своя нагы, и обручи свои и прочая оружья, и да клЂнуться о всемъ, и яже суть написана на харотьи сей и хранити отъ Игоря и отъ всЂхъ бояръ и отъ всЂхъ людий и отъ страны Рускыя, въ прочая лЂта и всегда. Аще ли же кто отъ князь и отъ людий Рускыхъ, или крестьянъ, или некрещеный, переступить все еже написано на харотьи сей, и будеть достоинъ своимъ оружьемъ умрети, и да будеть проклятъ отъ Бога и отъ Перуна, и яко преступи свою клятъву. Да обаче будеть добрЂ, Игорь великый князь да хранить любовь вьсю правую да не раздрушится, дондеже солнце сияеть и всь миръ стоить, въ нынЂшняя вЂкы и в будущая».

Послании же посли Игоремъ придоша къ Игореви съ послы ГрЂцкими, и повЂдаша вся рЂчи царя Романа. Игорь же призва послы ГрЂцкыя, рече: «молвите, что вы казалъ царь?» И ркоша посли цареви: «се посла ны царь, радъ есть миру, и хочеть миръ имЂти съ княземъ Рускымъ и любовь; и твои посли водили суть царя нашего ротЂ, и насъ послаша ротЂ водить тебе и мужь твоихъ». И обЂщася Игорь сице створить. И наутрЂя призва Игорь посли, и приде на холъмы, кде стояше Перунъ, и покладоша оружья своя, и щиты, и золото, и ходи Игорь ротЂ и мужи его, и елико поганыя Руси; а христьяную Русь водиша въ цервовь святаго Ильи, яже есть надъ ручьемъ, конЂць ПасыньцЂ бесЂды и Козаре: се бо бЂ сборная церкви, мнози бо бЂша Варязи христьяни. Игорь же утвЂрдивъ миръ съ ГрЂкы, отпусти послы, одаривъ скорою и челядью и воскомъ, и отпусти я; посли же придоша къ цареви, и повЂдаша вся рЂчи Игоревы и любовь яже къ ГрЂкомъ. Игорь же нача княжити въ КиевЂ, и миръ имЂя къ всЂмъ странамъ. И приспЂ осень, и нача мыслить на Деревляны, хотя примыслити большюю дань.

В літо 6453 [945]. Прислали Роман, і Костянтин, і Стефан послів до Ігоря, щоб відновити попередній мир. Ігор же говорив з ними про мир. Послав Ігор своїх мужів до Романа. Зібрав Роман своїх бояр і сановників. І привели руських послів, і звеліли їм говорити і писати на хартію сказане обома [сторонами] відповідно попередньому мирному договору, укладеному за царів Романа, і Костянтина, і Стефана, христолюбивих владик:

«Ми, від роду руського посли і купці, Івор, посол великого князя Руського Ігоря, і іншії посли: Вуефаст від Святослава, сина Ігоревого, Іскусеві від княгині Ольги; Слуди від Ігоря, небіж Ігорів Уліб від Володиславля, Каницар від Предслави; Шигоберн, Сфандр від Улібової жони, Прастен, Турдуві, Лібіар, Фастів, Грім, Сфірків, Прастін, Якун, небіж Ігорів, Кари, Тудків, Каршев, Тудорів, Егріерлісків, Войстів, Іків, Істр, Яміндів, Ятвяг, Гунарів, Шібрід, Алдан, Колклеків, Стеггієтонів, Сфірка, Алвад, Гудів, Фудрі, Тулбів, Мутор, Утін, купець Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Куці, Еміг, Турбрід, Фурстін, Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастін, Інгельд, Турберн, і другий Турберн, Уліб, Турбен, Мони, Руальд, Свін, Стир, Алдан, Тілій, Апубкар, Свій, Вузелів, Ісинько, Бирич,— посланії від Ігоря, великого князя Руського, і від усіх князів, і від усіх людей Руської землі. І від них заповідано поновити старий мир, підступом ненависника добра і враждолюбця — диявола — порушений уже багато років, і зміцнити любов поміж греками і руссю.

І великий наш князь Ігор, і бояре його, і всі люди руськії, що послали нас до Романа, і Стефана, і Костянтина, великих царів грецьких, укласти договір про дружбу з самими царями, і зі всім боярством, і зі всіма людьми грецькими на всі літа, допоки сонце сяє і весь світ стоїть. І хто із країни Руської намислить порушити цю дружбу, а прийняли хрещення, то хай впаде на них помста Бога Вседержителя, і осуджені будуть на погибіль і в цей вік і в майбутній. А коли не хрещені, то хай не мають допомоги ні від Бога, ні від Перуна, і хай їх не захистять власні щити, і хай посічені будуть мечами своїми, і загинуть від стріл та іншого оружжя свого, і хай будуть рабами і в цьому житті, і потойбічному.

Великий князь Руський і бояри його хай посилають на те в Грецьку землю до великих царів грецьких кораблі, скільки хотять, з послами своїми і купцями, як то для них установлено. [Досі] носили посли печатки золоті, а купці — срібні. Нині ж звелів князь ваш посилати грамоти до нас, царів, що послані від них посли і купці хай приносять грамоту, в якій буде написано про це: скільки послано кораблів, і аби ми з того упевнилися, що ідуть вони з миром.

А коли без грамоти прийдуть і будуть взяті нами, то будемо тримати і охороняти, доки не повідомимо князеві вашому. А коли в руки не даватимуться і опір чинити стануть,— то будуть убиті, і хай смерть їхня не буде відомщена князем вашим. А коли втечуть і повернуться на Русь, то ми напишемо князеві вашому, і хай робить, що хоче. І коли прийде русь не для торгівлі, хай не стягають місячини. І хай заборонить князь словом своїм, щоб прибула сюди русь не творила безчинства по селах, ані в країні нашій. І нехай прибулі проживають у святого Мами, і коли пошле царство ваше — хай напише їхні імена, і тоді хай беруть місячину свою: посли свою посольську, а купці свою місячину, найперші — від града Києва, потім із Чернігова, і із Переяслава й інших городів. І нехай входять у город одними воротами [в супроводі] царевого мужа без зброї по п’ятдесят мужів, і хай торгують скільки потрібно, і виходять назад. І муж царства вашого хай охороняє їх.

А коли хто із Русі чи із Грецької землі поступить неправо, хай судиться. Коли русь входить в город, хай не чинить пакості, і не має права купляти паволоки дорожче, ніж по п’ятдесят золотників. А коли хто купить такої паволоки, нехай покаже царевому мужеві, і той поставить печатку і дозволить. Відбуваюча звідси русь нехай бере від нас, що потрібно: їжу в дорогу і що потрібно для лодій, як було встановлено раніше. І нехай повертаються в цілковитій безпеці в свою країну, а зимувати у святого Мами не мають права.

А коли втече руський челядин, то нехай прийдуть [за ним] в землі царства нашого. І коли його відшукають у святого Мами, хай забирають, а коли не знайдеться, то нехай клянуться нам руські християне, а не християне — згідно свого закону. І нехай тоді беруть із нас свою ціну, як було встановлено раніше,— дві паволоки за челядина.

А коли хто із людей царства вашого, чи із роду вашого, чи із інших городів ваших втече до нас [на Русь] і принесе що-небудь, хай те буде повернуто назад. І коли принесене буде все ціле, то нехай візьмуть із нього два золотники за поїмку.

А коли ж хто-небудь із русі чи із людей вашого царства спокуситься на кражу і те вчинить, буде суворо покараний. І коли вже візьме, хай заплатить подвійно.

А коли подібне зробить гречин русину, нехай прийме ту ж кару, яку поніс він.

А коли трапиться украсти що-небудь русину у грека чи грекові у русина, то належить повернути не тільки вкрадене, а й ціну його. А коли вкрадене виявиться проданим, то нехай поверне його подвійну ціну і буде покараний по закону руському.

І скільки б полонених християн, наших підданих, не привела русь, буде то юнак чи красна дівиця, хай платять греки десять золотників і забирають їх; а коли середнього віку, хай платять вісім золотників — і забирають їх; а коли буде старий чи дитина — нехай дають за них п’ять золотників.

А коли знайдуться руси, що яко полонені перебувають в рабстві у греків, нехай викупають і руси по десять золотників. А коли, їх купив гречин, то йому належить поклястися на хресті,— і хай візьме ціну, яку заплатив за раба.

Про Корсунську землю. Скільки б не було там городів, князі руськії не мають влади в них і права воювати в тих краях. І та земля не підкоряється вам. А коли князь руський попросить у нас воїв, дамо, скільки йому буде треба,— і нехай воює.

І про те: коли русь знайде грецький корабель, викинутий у будь-якому місці, хай не роблять йому шкоди. А коли хто візьме із нього що-небудь, чи чоловіка поверне в рабство, чи уб’є, то має підлягати суду згідно закону руського і грецького.

І коли руси застануть корсунців у гирлі Дніпра за ловлею риби, нехай не чинять їм ніякого зла.

І хай русь не має права зимувати в гирлі Дніпра, в Білобережжі, ані біля святого Єлеуфір’я; і з настанням осені хай ідуть по домівках своїх на Русі.

І про сих: якщо прийдуть чорні болгари і стануть воювати в Корсунській землі, то велимо князеві руському, аби їх не пускав, бо нашкодять і його землі.

Якщо ж коли буде вчинено якесь злодійство [кимось] із греків, сущих під владою царською нашою, то не маєте права карати їх, але з нашого царського повеління хай буде покараний за содіяне.

Якщо ж християнин уб’є русина [чи русин християнина], хай затримають убивцю родичі вбитого і уб’ють його.

Якщо ж убивця сховається і втече і коли буде багатий, нехай візьмуть майно його родичі вбитого. А коли убивця неімущий і сховається, хай шукають його, допоки знайдеться, [а коли знайдеться] — нехай буде вбитий.

Якщо ж ударять мечем чи списом, чи кацією, чи якимось іншим предметом русин грека, чи грек русина, хай за те беззаконня винуватець заплатить п’ять літрів срібла, згідно закону Руського. А якщо винуватець неімущий, то нехай, що тільки можна, те й буде продано, навіть і штани, в яких ходить, і ті з нього зняти; а про решту нехай поклянеться своєю вірою, що не має більше нічого, і тільки після цього буде відпущений.

Якщо ж наше царство захоче від вас взяти воїв проти ворогів наших, то напишемо про те великому князеві вашому, а він пошле, скільки хочемо: і з цього довідаються інші країни, яка існує дружба між Грецькою землею і Руссю.

Ми ж договір цей поклали на двох хартіях, і одна хартія зберігається у нас, царів, на ній поставлено хрест і імена наші написано, а на другій — імена послів і купців ваших.

А коли виїдуть посли наші царські, то нехай супроводять їх до великого князя руського Ігоря і до людей його, а ті приймаючи хартію, поклянуться нехай дотримуватися чесно, про що домовилися і записали в цю хартію, на якій написано імена наші.

Ми ж, оскільки прийняли хрещення від вас, поклялися церквою святого Іллі в соборній церкві і предпокладеним правдивим хрестом і хартією цією, дотримуватися всього, що в ній написано, і не порушувати із того нічого. А коли хто-небудь із нашої землі порушить це — чи князь, чи інший хто, хрещений чи не хрещений,— хай не матиме він божої помочі і буде рабом у цьому і в потойбічному житті, і хай буде заколений власною зброєю.

А нехрещена русь хай покладе свої щити, і оголені мечі свої, і обручі свої, і інше оружжя і нехай клянуться про все, що написано на цій хартії, і не відступатимуть від того ні Ігор, ні бояри його, ні всі люди землі Руської і в майбутні роки, і завжди.

Якщо ж хтось із князів чи із людей руських, чи християнин чи нехрещений, порушить все ж написане на хартії цій,— заслужить смерті від своєї зброї і нехай буде проклятий від Бога і від Перуна як клятвопорушник.

І нехай все-таки великий князь Ігор належним чином береже цю правдиву дружбу, і нехай вона залишиться непорушною, допоки сонце сяє і весь світ стоїть, і нині, і во віки віків».

Послані ж Ігорем посли прийшли до нього з послами грецькими

І повідали про все, що цар Роман казав їм.

Ігор же закликав послів грецьких

І рече [їм]: «Розкажіть, що цар вам наказав?»

І відповіли посли цареви: «Се послав нас цар, він радий миру,

І хоче мир і любов із князем руським мати,

І посли твої від царя нашого приймали клятву,

І послав нас цар прийнять від тебе клятву

І мужів твоїх».

І пообіцяв їм Ігор це зробити,

І послів назавтра запросив [князь] Ігор,

І зійшов він на горби, де стояв Перун,

І поклали оружжя своє, і щити, і злото,

І поклявся Ігор, і його бояри,

І всі руси, що були погани.

А християн-русинів водили [на клятву] в церкву святого

Іллі, що стоїть над потоком в кінці Бесіди Пасинців і Козарського, тут-бо була соборна церква, бо багато варягів були християни.

Ігор же із греками мир ствердив, відпустив послів

І одарував їх хутром, челяддю і воском.

І відпустив їх.

І прийшли посли до свого царя,

І розповіли про все, що Ігор говорив їм,

І про його любов до греків.

І почав у Києві князь Ігор княжити,

І мир мав із усіма країнами.

І коли підійшла осінь,

Ігор на древлян похід задумав,

Забажав з них дань ще більшу взяти.

В лЂто 6453. Ркоша дружина Игореви: «отроци СвЂнделжи изоодЂлЂся суть оружьемь и порты, а мы нази; и поиди, княже, с нами в дань, да и ты добудешь и мы». И послуша ихъ Игорь, иде в Дерева в дань, и примысляше къ пЂрвой дани, и насиляще имъ, и мужи его; и возмя дань, и поиде въ свой городъ. Идущю же ему въспять, размысли рече дружинЂ своей: «идите вы с данью домови, а язъ възвращюся и похожю еще». И пусти дружину свою домови, с маломъ же дружины възвратися, желая болшая имЂнья. Слышавше же Древляне, яко опять идеть, съдумавше Древляне съ княземъ своимъ Маломъ и ркоша: «аще ся въвадить волкъ въ овцЂ, то относить по единой все стадо, аще не убьютъ его; тако и сий, аще не убьемъ его, то вси ны погубить»; и послаша к нему глаголюще: «почто идеши опять? поималъ еси вьсю дань». И не послуша ихъ Игорь, и шедше из города ИскоростЂня противу Древляне, и убиша Игоря и дружину его: бЂ бо ихъ мало. И погребенъ бысть Игорь; и есть могила его у Искоростиня города в ДеревЂхъ и до сего дни. Ольга же бяше в Кие†съ сыномъ своимъ дЂтьскомъ Святославомъ, и кормилець бЂ его Асмудъ и воевода бЂ Свинделдъ, тоже отець Мьстишинъ. Ркоша же ДеревлянЂ: «се князя Рускаго убихомъ; поимемъ княгиню его Олгу за князь свой Малъ, и Святослава, и створимъ ему якоже хощемъ». И послаша Деревляне лучьшии мужи свои, числомъ 20, в лодьи къ ОльзЂ, и приста подъ Боричевомъ въ лодьи БЂ бо тогда вода текущи возлЂ горы Кьевьскыя и на ПодолЂ не сЂдяхуть людье, но на горЂ; городъ же бяше Киевъ, идеже есть нынЂ дворъ Гордятинъ и Никифоровъ, а дворъ кьняжь бяше в городЂ, идеже есть нынЂ дворъ Воротиславль и Чюдинь, а перевЂсище бЂ внЂ города, [и бЂ внЂ города] дворъ теремный и другый, идеже есть дворъ демесниковъ, за святою Богородицею надъ горою, бЂ бо ту теремъ каменъ. И повЂдаша ОлзЂ, яко Деревляни придоша, и възва Ольга к собЂ и рече имъ: «добрЂ гостье приидоша». И ркоша Древляне: «придохомъ княгини». И рече имъ Ольга: «да глаголите, что ради приидосте сЂмо?» И ркоша Деревляни: «посла ны Деревьская земля, ркущи сице: мужа твоего убихомъ, бяшеть бо мужь твой яко волкъ въсхыщая и грабя, а наши князи добри суть, иже роспасли суть Деревьскую землю; да иди за нашь князь за Малъ»; бЂ бо ему имя Малъ, князю Деревьскому. Рече же имъ Олга: «люба ми есть рЂчь ваша, уже мнЂ своего князя не крЂсити; но хощю вы почтити на утьрЂя предъ людми своими, а нынЂ идите в лодью свою, и лязьте в лодьи величающеся; азь утро пошлю по вы, вы же речете: не Ђдемь ни на конехъ, ни пеши идемъ, но понесете ны в лодьи; и вьзънесутъ вы в лодьи». И отпусти я в людью. Ольга же повелЂ ископати яму велику и глубоку, на дворЂ теремьскомъ, внЂ города. И заутра Ольга, сЂдящи в теремЂ, посла по гости, и приидоша -к нимъ глаголюще:

«зоветь вы Ольга на честь велику». Они же ркоша: «не Ђдемъ ни на конехъ, ни на возЂхъ, ни пЂшь идемъ, но понесите ны в лодьи». Ркоша же Кияне: «намъ неволя; князь наш убитъ, а княгини наша хощеть за вашь князь», и понесоша я в лодьи. Они же сидяху в перегрЂбЂхъ и въ великихъ сустогахъ гордящеся; и принесоша я на дворъ къ ОльзЂ, и несъше я и вринуша въ яму и съ лодьею. И приникши Олга, и рече имъ: «добьра ли вы честь»? Они же ркоша: «пуще ны Игоревы смЂрти». И повелЂ засыпати я живы, и посыпаша я. И пославши Олга к Деревляномъ, рече: «да аще мя право просите, то пришлите къ мнЂ мужи нарочиты, да въ велице чести пойду за вашь князь, еда не пустять мене людие Киевьсции». Се слышавше Древляне, изъбраша лучьшая мужи, иже дЂржатъ Деревьскую землю, и послаша по ню. Деревляномъ же прішедъшимъ, повелЂ Олга мовницю створити, ркущи сице: «измывшеся придета къ мнЂ». Они же пережьгоша мовницю, и влЂзоша Древляне, и начаша мытися; и запроша мовницю о нихъ, и повелЂ зажечи я отъ двЂрий, и ту изгорЂша вси. И посла къ Деревляномъ, ркущи сице: «се уже иду к вамъ, да пристройте меды мьногы у города, идеже убисте мужа моего, да поплачюся надъ гробомъ его, и створю трызну мужю моему». Они же слышавше, свезоша меды многы зЂло. Олга же поемши мало дружинЂ, и легько идущи, приде къ гробу его и плакася по мужи своемъ; и повелъ людемъ съсути могилу велику, и яко съспоша повелЂ трызну творити. По семъ сЂдоша ДеревлянЂ пити, и повелЂ Олга отрокомъ своимъ служити передъ ними; и ркоша Деревляне къ ОлзЂ: «кдЂ суть друзЂ наши, ихъже послахомъ по тя»? Она же рече: «идуть по мнЂ съ дружиною мужа моего». И яко упишася Древляне, повелЂ отрокомъ своимъ пити на ня, а сама отъиде прочь, и потомъ повелЂ отрокомъ сЂчи я. И исъсЂкоша ихъ 5000; а Ольга възвратися къ Киеву и пристрои воя на прокъ ихъ.

В літо 6453 [945] Ігореві мовила дружина:

«Отроки Свиндельжі оружжям і в порти ізоділись,

А ми голі. І піди, князю, з нами по дань,

І ти добудеш, і ми».

І послухав Ігор їх — пішов по дань в Дерева

І до першої нову ще дань примислив,

І насилля їм з мужами своїми чинив.

І зібрав він дань, і в город свій пішов.

І коли назад вертався, то розмислив

І рече своїй дружині: «Ви ідіть додому з данню,

Я ж вернуся й походжу іще».

І дружину відпустив додому,

Сам з дружиною малою повернувся,

Бо бажав ще більшого багатства.

І почули древляни, що йде [Ігор] знову,

І тримали раду з князем своїм Малом,

І сказали: «Якщо вовк увадиться по вівці,

По одній все виносить він стадо, коли не уб’ють його,

Так і цей: як не вб’ємо його, то нас усіх погубить»

І послали Ігорю сказати: «Пощо знову йдеш?

Всю дань забрав же».

І не послухав їх Ігор.

Із города Іскоростеня вийшли проти нього древляни

І убили Ігоря і дружину його, бо було їх мало,

І поховали вони Ігоря в Деревах,

І донині є його могила біля Іскоростеня.

Ольга ж була в Києві із сином своїм, дитям Святославом,

І кормилець був його Асмуд,

І був Свиндельд-воєвода, він же батько Мстишин.

Кажуть деревляни: «Це убили руського ми князя, А жону його, княгиню Ольгу, одружимо з князем своїм Малом,

І Святослава [візьмемо]; і йому те зробимо, що схочем»

І послали деревляни в лодії двадцять мужів щонайлуччих до Ольги І пристали під Боричевим в лодії. Бо текла тоді вода біля гори Київської і на Подолі не сиділи люди, але на горі. Город же був Київ там, де нині двір Гордятин й Никифорів, а двір княжий був у городі, де нині двір Воротиславлів і Чудинів, а перевісище було за городом, і був за городом двір теремний і другий, де сьогодні двір демесника — за святою Богородицею над горою, був там терем кам’яний.

І сказали Ользі, що прийшли деревляни,

І покликала Ольга їх до себе

І сказала: «Добрі прийшли гості».

І відповіли деревляни: «Ми прийшли, княгине».

І рече їм Ольга: «Так скажіте, чого ради ви прийшли сюди?»

І деревляни кажуть їй: «Нас земля послала Деревська.

Щоб таке сказати: мужа твого вбили,

Бо твій муж як вовк нас обкрадав і грабив,

А наші князі добрі, бо збагатили Деревську землю.

То іди за князя нашого, за Мала»,

Бо було ім’я йому — Мал, князю Деревському».

І каже їм Ольга: «Люба мені мова ваша,

Уже мені свого князя не воскресити, але вас хочу почтити

Завтра ранком перед моїм людом.

А нині ж в лодію свою ідіте

І у ній сідайте, величаючись;

А я ранком пошлю за вами, ви ж кажіть:

«Не поїдемо на конях і пішо не підем,

Але в лодії нас понесіте».

І вознесуть вас у лодії».

І до лодії їх відпустила.

І велику і глибоку викопати яму

Ізвеліла Ольга на теремному дворі за городом.

І як ранок настав, Ольга, у теремі сидячи, за гостями послала.

І прийшли до них [посланці] й кажуть:

«Кличе вас Ольга на честь велику».

Вони ж кажуть: «Не поїдем ні на конях, ні возами,

І пішо не підемо — несіть нас в лодії».

І кияни кажуть: «Нам неволя, князь наш вбитий,

А княгиня наша хоче за вашого князя».

І понесли їх у лодії. Вони ж сиділи в перегребах,

І з великими сустогами й гордились.

І принесли їх у двір до Ольги,

І як несли, так і вергли з лодією в яму.

І, до них схилившись, рече Ольга:

«Чи добра вам честь?»

І вони відповіли: «Гірше нам, ніж Ігорева смерть».

І звеліла засипать їх живими,

І засипали їх.

І послала Ольга до деревлян сказати:

«І якщо справді мене просите,

То пришліть до мене мужів нарочитих, Щоб з великою честю за вашого князя піти,

Бо інакше не пустять мене люди київськії».

Як почули це деревляни, найлуччих мужів відібрали,

Що держать Деревськую землю,

І послали за нею.

І коли прийшли [у Київ] деревляни, Ольга мовницю велить їм зготувати

І рече таке: «Вимиєтесь — прийдете до мене»,

Їм мовницю добре натопили

І, забравшись в неї, деревляни стали митись

І заперли мовницю за ними,

І палить її від дверей звеліла [Ольга],

І там всі вони згоріли.

І послала до деревлян так сказати:

«Це до вас уже іду я,

І медів багато приготуйте біля города, де мужа мого вбили,

І поплачу над гробом його,

І створю тризну по мужі своєму».

Вони ж, почувши про це, назвозили медів дуже багато.

Ольга ж взяла малу дружину

І, легко ідучи, прийшла до гробу Ігоря.

І оплакала мужа свого,

І звеліла людям своїм насипати високу могилу,

І, коли насипали, повеліла тризну сотворити.

І як сіли деревляни пити,

Ольга отрокам своїм звеліла, щоб прислужували їм.

І спитали деревляни Ольгу: «Де є друзі наші,

Яких ми по тебе посилали?»

Вона ж рече: «Йдуть за мною з дружиною мужа мого».

І коли впилися деревляни,

Отрокам княгиня пити за них повеліла,

А сама відійшла геть

І потім отрокам наказала їх посікти.

І посікли їх п’ять тисяч, а Ольга повернулась в Київ

І зібрала військо проти них.

Начало княженья Святославьля.

В лЂто 6454. Ольга съ сыномъ Святославомъ събра вои многы и храбры, и иде на Деревьскую землю. И изыдоша Древляне противу; и снемъшемася обЂма полкома на купь, суну копьемъ Святославъ на Деревляны, и копье летЂ въсквози уши коневи, и ударі в ногы коневи: бЂ бо вЂльми дЂтескъ. И рече Свенгелдъ и Асмудъ: «князь уже почалъ; потягнемъ, дружино, по князи». И побЂдиша Деревьляны; ДеревлянЂ же побЂгоша и затворишася в городЂхъ своихъ. Ольга же устрЂмися съ сыномъ своимъ на ИскоростЂнь городъ, яко тЂ бяху убилЂ мужа ея, и ста около города съ сыномъ, а Деревляне затворишася в городЂ и боряху крЂпько из города, вЂдаху бо, яко сами убилЂ князя и на что ся предати. И стоя Ольга лЂто цЂло, и не можаше взяти города, и умысли сице: посла къ городу ркущи: «чего хощете досЂдЂти? а вси ваши городи передашася мнЂ, и ялися по дань, и дЂлаютъ нивы своя и землю свою, а вы хощете голодомъ измерети, не имучися по дань». Деревляне же рькоша: «ради быхомъ ся яли по дань, но хощеши мьщати мужа своего». Рече же имъ Ольга: «яко азъ уже мьстила есмь мужа своего, когда придоша къ Киеву, и второе, и третьее, еже когда творяхуть трызъну мужю моему; а уже не хощю отмщения творить, но хощю дань имати по малу, и смирившися с вами, пойду опять». Ркоша же Древляне: «что хощеши у насъ? ради даемъ и медомъ и скорою». Она же рече имъ: «нынЂ у васъ нЂту меду, ни скоры, но мала у васъ прошю: дайте ми отъ двора по три голуби и по три воробьи; азъ бо не хощю тяжькы дани възложити на васъ, якоже мужь мой, но сего у васъ прошю мала, изнемогли бо ся есте въ осадЂ; да вдайте ми се малое». Деревляне же ради быша, събраша же отъ двора по три голуби и по три воробьи, и послаша къ ОльзЂ с поклономъ. Ольга же рече «се уже ся есте покорилЂ мнЂ и моему дЂтяти, а идете в городъ, а язъ заутра отступлю отъ города и пойду в городъ свой». Деревьляне же ради. быша, вънидоша в городъ, и повЂдаша людемъ; и обрадовашася людье в городЂ. Ольга же раздая воемъ комуждо по голуби, а дьругимъ по воробьеви, и повелЂ къемуждо голубеви и воробьеви привязати чЂрь, и обЂрьтываючи въ плткы малы, нитъкою повЂрьзаючи къ всЂмъ голубемъ и воробьемъ; и повелЂ Ольга, яко смЂрчеся, пустити голубі и воробии воемъ своимъ. Голуби же и воробьеве полетЂша въ гнЂзда своя, ови в голубникы своя, воробьеве же подъ острЂхы; и тако загарахуться голубници, и отъ нихъ клЂти и одрины, и не бЂ двора, идеже не горяше, и не бЂльзЂ гасити, вси бо дворЂ взгорЂшася. И побЂгоша людье из города, и повелЂ Олга воемъ своимъ имати я; и яко взя городъ и пожьже и, старЂйшины же города ижьже, и прочая люди овЂхъ изби, а другия работЂ преда мужемъ своимъ, а прокъ остави ихъ платити дань, и възложи на ня дань тяжьку, и д†часті идета Киеву, а третьяя Вышегороду къ ОльзЂ; бЂ бо Вышегородъ Ольжинъ городъ. И иде Олга по Деревьской земли съ сыномъ своимъ и дружиною своею, уставляющи уставы и урокы; и суть становища ея и ловища ея. И приде в городъ свой Киевъ съ сыномъ своимъ Святославомъ, и пребывши лЂто едино

Початок князювання Святослава.

В літо 6454 [946].

Ольга з [своїм] сином Святославом

Військо велике й хоробре зібрала

І пішла на Деревську землю.

І супроти вийшли древляни.

І зійшлися обидва війська докупи,

І метнув списа Святослав на деревлян»

І пролетів спис поміж вуха коневі,

І ударив йому у ноги,

Бо був [Святослав] ще дитиною.

І сказали Свингельд і Асмуд: «Князь уже почав!

Ударимо і ми, дружино, за князем!»

І перемогли деревлян,

І древляни побігли,

І зачинилися в городах своїх.

Ольга ж кинулася з сином своїм

На город Іскоростінь, бо ті були мужа її вбили.

І стала побіля города з сином своїм,

А деревляни в городі зачинилися

І кріпко із города боронилися,

Знали-бо, що самі убили князя

І немає на що їм надіятися.

І стояла Ольга ціле літо,

І не змогла Іскоростінь взяти.

І намислила так: послала в город сказати:

«Ви чого хочете досидіти?

Ваші городи вже всі мені здалися,

І згодились на дань,

І ниви і землю свою обробляють,

А ви хочете з голоду померти,

Не хочучи данину платити».

Деревляни ж їй відповідали: «Раді б ми відбутись даниною,

Але ж ти за мужа хочеш метатись».

Ольга ж їм сказала: «Я уже за мужа відомстила,

Коли в Києві ви перший раз і вдруге побували,

Третій раз я помсту вам вчинила,

Як по мужу тризну творили.

Більше вже помщатися не хочу,

Але хочу тільки взяти із вас дань помірну

Й, замирившись з вами, геть піду».

Запитали деревляни: «Що од нас ти хочеш?

Раді дать тобі меди і хутра».

А вона на це їм відказала:

«Нині в вас немає меду ані хутра,

Але хочу з вас я небагато:

По три голуби і горобці мені від двору дайте,

Бо не хочу дань тяжку на вас я накладати,

Як мій муж. А тому й прошу у вас я небагато,

Бо в осаді ви вже знемоглися,

Тож мені оце малеє дайте».

Деревляни ж були раді,

По три голуби і горобці з двору зібрали

І з поклоном Ользі послали.

Ольга ж їм сказала:

«От уже ви мені і моєму дитяті скорились,

Ідіть у свій город, а я завтра відступлю від нього

І у свій город піду».

Деревляни ж були дуже раді,

Ввійшли в город і звістили людям,

І всі люди в городі зраділи.

Ольга ж кожному із воїв по голубу роздавала,

А іншим — по горобцю.

І звеліла кожному голубові і горобцю чір прив’язати

І в шматки тканини огортати,

І ниткою голубам і горобцям в’язати.

І як смеркло, Ольга своїм воям повеліла

Голубів і горобців пустити.

Голуби ж і горобці в свої гнізда полетіли:

Одні в голубники свої, горобці ж — під стріхи.

І так загорілись голубники,

І від них спалахнули кліті і одрини,

І не було двору, де б не горіло,

І не можна було гасити, бо усі двори загорілися.

І побігли люди із города,

І звеліла Ольга воям своїм хапати їх.

І коли взяла город — спалила його,

І старійшин же города спалила,

І інших людей тих перебила,

А інших в рабство мужам своїм віддала,

А решту, щоб данину платили, залишила,

І поклала на них дань тяжку.

І дві частини [її] ішли Києву,

А третя — Вишегороду, для Ольги,

Був-бо Вишегород Ольжин город.

І пішла Ольга по Деревській землі з сином своїм

І з дружиною своєю, визначаючи устави і уроки,

І донині є місця її становищ і ловищ її.

І прийшла в город свій Київ з сином своїм Святославом,

І пробула [в ньому] одне літо.

В лЂто 6455 иде Олга к Новугороду и устави по МьстЂ погосты и дань, и по ЛузЂ погосты и дань и оброкы; и ловища ея суть по всей земли, и знамения и мЂста и погосты, [и сани ея стоять въ Плеско†и до сего дне], и по ДнЂпру перевЂсища и по ДеснЂ, и есть село ея Ольжичи и до сего дни. Изрядивши, възвратися къ сыну своему в Киевъ и пребываше с нимъ въ любви.

В лЂто 6456.

В лЂто 6457.

В лЂто 6458.

В лЂто 6459.

В лЂто 6460.

В лЂто 6461.

В лЂто 6462.

В лЂто 6463. Иде Олга въ ГрЂкы, и приде к Царюграду. И бЂ тогда Костянтинъ сынъ Леонтовъ, и видЂвъ ю добру сущю лицемъ и смыслену велми, и удивися царь разуму ея, бесЂдова к ней и рекъ ей: «подобна еси царствовати в городЂ семъ с нами». Она же разумЂвши, и рече къ царю: «азъ погана есмь, да аще меня хощеши крестити, то крЂсти мя самъ; аще ли, то не крешуся». И крести ю царь с патриархомъ. ПросвЂщена же бывши радовашеся душею и тЂломъ; и поучи ю патриархъ о вЂрЂ, и рече ей: «благословена ты еси в Руськыхъ князехъ, яко възлюби свЂтъ, а тму остави; благословити тя имуть сынове Рустии и въ послЂдний родъ внукъ твоихъ». И заповЂда ей о церковнемъ уставЂ, и о молит†и постЂ, и о милостыни, и о въздЂржании тЂла чиста; она же, поклонивши главу, стояше аки губа напаяема, внимающи ученью, и поклонившися патриарху, глаголаше: «молитвами твоими, владыко, да съхранена буду отъ сЂти неприязнены». БЂ же имя ей наречено въ крещении Олена, якоже и древняя царица, мати велікого Костянтина. И благослови ю патриархъ, и отпусти ю. И по крещении призва ю царь и рече ей: «хощю тя поняти женЂ». Она же рече: «како мя хощеши поняти, а крЂстивъ мя самъ и нарекъ мя дщерь? а въ крестьянЂхъ того нЂсть закона, а ты самъ вЂси». И рече царь: «переклюка мя, Олга»; и вдасть ей дары многы, золото и серебро, паволокы, съсуды разноличныя, и отпусти ю, нарекъ ю дщерь себЂ. Она же хотячи домови, приде къ патриарху, благословения просящи на домъ, и рече ему: «людье мои погани и сынъ мой, да бы мя Богъ съблюлъ отъ вьсякого зла». И рече патриархъ: «чадо вЂрное! въ Христа крЂстилася еси и въ Христа облечеся, и Христосъ съхранить тя, якоже съхрани Еноха в пЂрвыя роды, потомъ Ноя в ковчезЂ, Аврама отъ Авимелеха, Лота отъ Содомлянъ, Моисея отъ Фараона, Давида отъ Саула, три отрокы отъ пещи, Данила отъ звЂрий, тако и тебе избавить отъ неприязни и сЂтий его». И благослови ю патриархъ, и иде с миромъ в землю свою, и приде къ Киеву. Се же бысть, яко и при Соломони, приде царица Ефиопьская, слышати хотящи мудрость Соломоню, многу мудрость видЂти и зънамения: тако и си блащная Олга искаше добрые мудрости Божия, но она человЂцьскыя, а си Божия. Ищющи бо премудрости обрящутъ. Премудрость на исходящихъ поеться, на путехъ же дЂрзновение водить, на краихъ же стЂнъ забралныхъ проповЂдается, въ вратЂхъ же градныхъ дЂрзающи глаголеть; елико бо лЂтъ незлобивии дЂржатся по пьравду. И си бо отъ възраста блаженая Олена искаше мудростью, что есть луче всего, въ свЂтЂ семъ, и налЂзе бисеръ многоцЂньный, еже есть Христосъ. Рече бо Соломонъ: желанье благовЂрныхъ наслажаеть душю; и приложиши сердце свое в разумъ, азъ бо любящая мя люблю, а ищющии мене обрящють мя. Но Господь рече: приходящаго къ мнЂ не иждену вонъ. Си же Ольга приде къ Киеву, и якоже рькохомъ, и присла к ней царь Грецкый, глаголя: «яко много дарихъ тя; ты же глаголала ми, яко аще възращюся в Русь, многы дары послю ти, челядь и воскъ и скору, и воя многы в помощь». ОтвЂщавши же Олга рече къ посломъ: «аще ты», рци, «такоже постоиши у мене в ПочайнЂ, якоже азъ в Суду, то тогда ти вдамъ». И отпусти послы си рекши. Живяше же Олга съ сыном своимъ Святославомъ, и учашеть его мати креститися, и не брежаше того, ни въ уши внимаше; но аще кто хотяше волею креститися, не браняху, но ругахуся тому. НевЂрнымъ бо вЂра крестьянская уродьство есть; не смыслиша бо, ни разумЂша въ тмЂ ходящии, и не видЂша славы Господня, одебелЂша бо сердца ихъ, и ушима бо тяшько слышаша, очима видЂти. Рече бо Соломонъ: дЂлатель нечестивыхъ далече отъ разума; понеже звахъ вы, и не послушасте, и прострохъ словеса, и не разумЂсте, но отмЂтасте моя с [ъ] вЂты и моихъ же обличений не внимасте; възненавидЂша бо премудрость, а страха Господня не изволиша, ни хотяху моихъ внимати с [ъ] вЂтъ, подражаху же моя обличенія. Якоже Олга часто глаголаше: «азъ, сыну, Бога познахъ и радуюся; аще и ты познаеши Бога, то радоватися начнеши». Онъ же не внимаше того, глаголя: «како азъ хощю инъ законъ одинъ приняти? а дружина моя сему смЂятись начнуть». Она же рече ему: «аще ты крестишися, вси имуть тоже творить». Онъ же не послуша матери, и творяше норовы поганьскыя, не вЂдый, аще кто матери не слушаеть, в бЂду впадае; якоже рече: аще кто отца или матерь не слушаеть, смертью да умреть. Се же тому гнЂвашеся на матерь. Соломонъ бо рече: кажа злыя, пріемлеть себе досажение; обличая нечестивого, поречеть себЂ; обличения бо нечестивымъ мозолье имъ суть; не обличай злыхъ, да не възненавидять тебе. Но обаче любяше Олга сына своего Святослава, ркущи: «воля Божия да будеть, аще Богъ въсхощеть помиловати роду моего и земли Рускые, да възло[жи]ть имъ на сердце обратитися къ Богу, якоже и мнЂ Богъ дарова». И се рекши моляшеся за сына и за люди по вся дни и нощи, кормячи сына своего до мужьства его и до възъраста его.

В літо 6455 [947] пішла Ольга до Новугорода

І встановила по Мсті погости і дань,

І по Лузі погости, і дань, і оброки.

І ловища її є по всій землі,

І знамення, і місця, і погости

[І сани її стоять в Плескові і донині],

І по Дніпру перевісища, і по Десні,

І є село її Ольжичі і до сьогодні.

І, давши лад, повернулась до сина свого в Київ,

І там жила з ним у згоді.

В літо 6456 [948].

В літо 6457 [949].

В літо 6458 [950].

В літо 6459 [951].

В літо 6460 [952].

В літо 6461 [953].

В літо 6462 [954].

В літо 6463 [955]. Пішла Ольга в Греки,

І прийшла до Цареграда.

І був тоді царем Костянтин, син Леонів,

І видів її доброю, і вродливою, і розумною дуже,

І здивувався цар розуму її,

І, бесідуючи з нею, сказав їй:

«Достойна ти царювать в городі цьому з нами».

І зрозуміла вона і рече царю: «Поганка я,

І якщо хочеш мене охрестити, то хрести сам,

А якщо ні, то не охрещуся».

І охрестив її цар з патріархом.

І, ояснена бувши, радувалася душею і тілом,

І наставляв її в вірі патріарх, і сказав їй:

«Благословенна ти серед Руських князів,

Бо возлюбила світло, а тьму залишила.

Благословлятимуть тебе сини русьтії

І в найдальшому роду твоїх внуків»,

І дав їй заповіді про церковний устав,

І про молитву, і піст, і про милостиню,

І про дотримання тілесної чистоти,

І стояла вона, схиливши голову,

І як губка, вбирала, у повчання вслухалась.

І, вклонившись патріархові, говорила:

«Молитвами твоїми, владико,

Хай убережена буду від сіті ворожої».

І було дано в хрещенні їй ім’я Олена,

Як і стародавній цариці, матері великого Костянтина.

І благословив її патріарх, і відпустив.

І після хрещення прикликав її цар

І рече їй: «Хочу тебе в жони взяти!»

І рече вона: «Як-то мене хочеш взяти:

І хрестив мене сам, і дочкою назвав?

А в християн немає такого закону,

І ти сам [це] знаєш».

І рече цар: «Переклюкала мене, Ольго».

І дав їй дари численні: зрлото, і срібло,

І паволоки, і сосуди різні,

І відпустив її, назвавши дочкою своєю.

Вона ж бо, хочучи додому, прийшла до патріарха,

І просила благословити на дорогу додому,

І сказала йому: «Люди мої — погани, і син мій,

Тож хай збереже мене Бог від усілякого зла».

І рече патріарх: «Чадо вірнеє! У Христа ти хрестилась

І в Христа одягнешся,

І Христос збереже тебе, як Еноха зберіг у перші часи,

І потім Ноя в ковчезі, Аврама від Авімелеха,

І Лота від содомлян, Мойсея від фараона

І Давида від Саула, трьох отроків від печі,

І Данила від звірів,— так і тебе збавить від ворога

І від сітей його».

І благословив її патріарх.

І пішла вона з миром у землю свою,

І прийшла в Київ.

І було це, як і при Соломоні:

Прийшла цариця Ефіопська, бажаючи почути мудрість Соломонову,

І велику мудрість видіти і знамення.

Так і ця блаженна Ольга шукала доброї мудрості божої,

Але цариця ефіопська — людської, а Ольга — божої.

«Ті, що шукають премудрість,— знайдуть».

«Премудрість на початках [дороги] співається,

На шляхах дерзновення водить,

На краю стін із заборолами проповідується,

При воротях градних сміливо говорить;

Скільки-бо років незлобивії тримаються правди?»

І ця-бо від зрілості блаженна Ольга шукала мудрістю,

Що є найліпше всього на світі цьому,

І бісер знайшла многоцінний, яким є Христос.

Рече-бо Соломон: «Бажання благовірних насолоджує душу,

І прихилиш серце своє до розуму,

Я-бо тих, що люблять мене, люблю,

А ті, що шукають мене, знайдуть мене».

Бо рече Господь: «Того, хто приходить до мене, не прожену геть».

Сія ж Ольга прийшла до Києва, як було сказано,

І прислав до неї цар грецький [послів] зі словами:

«Я багато обдарував тебе. Ти ж говорила мені:

«Коли я повернуся на Русь, багаті дари пошлю тобі:

І челядь, і віск, і хутра,

І воїв численних у поміч».

І у відповідь послам сказала Ольга:

«Коли ти,— каже,— також попостоїш у мене в Почайні,

Скільки я в Суду, то тоді дам тобі».

І послів, це сказавши, відпустила.

Жила ж Ольга з сином своїм Святославом,

І навчала його мати хреститися,

А він не зважав на те, ані дослухався того,

Але коли хто з власної волі хотів охреститися,

То не забороняв, але осуджував того.

Для невірних-бо віра християнська — то потворність,

Бо не знають і не розуміють ті, хто в тьмі ходить,

І не відають слави господньої,

Бо одебеліли серця їхні,

І тяжко вухами чують, а очима бачать.

Рече-бо Соломон: «Діяч нечестивих далекий від розуму»,

Бо кликала вас, і не послухали ви,

І вам поклав слова — і не зрозуміли,

Але ради мої ви відкинули,

І звинувачень моїх не приймаєте,

І зненавиділи-бо премудрість,

І не захотіли страху господнього,

І не хотіли приймати поради моєї,

І погорджували всіма моїми звинуваченнями!»

Так і Ольга часто говорила:

«Я, сину, пізнала Бога і радуюся,

А коли і ти пізнаєш Бога, то почнеш радуватися».

Він же не приймав того, кажучи:

«Як я можу один іншу віру прийняти?

Таж дружина моя з цього буде сміятись».

Вона ж рече йому: «Охрестишся ти —

І всі інші те саме зроблять».

Він же матері не послухав і далі справляв звичаї поганські,

Не відаючи, коли хто матері не слухає, в біду впадає,

Як сказано: «Коли хто батька чи матір не слухає,

Хай умре».

Це ж тому Святослав гнівався на матір.

Соломон же сказав:

«Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере,

Хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває».

«Картання безбожників — як мозоль для них».

«Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він».

Одначе Ольга любила сина свого Святослава, кажучи:

«Хай буде воля Божа. Коли Бог захоче помилувати рід мій

І землі Руськії, хай вкладе їм у серце бажання Бога,

Як то і мені Бог дарував».

І, це кажучи, молилася за сина

І за людей всі дні і ночі,

І наставляла сина свого до змужніння його

І до його повноліття.

В лЂто 6464.

В лЂто 6465.

В лЂто 6466.

В лЂто 6467.

В лЂто 6468.

В лЂто 6469.

В лЂто 6470.

В лЂто 6471.

В лЂто 6472. Князю Святославу възрастьшю и възмужавшю, нача воя съвокупляти многы и храбры, бЂ бо и самъ хоробръ и легокъ, ходя акы пардусъ, воины многы творяше. Возъ бо по себЂ не возяше, ни котла, ни мясъ варя, но потонку изрЂзавъ конину, или звЂрину, или говядину, на угълехь испекъ, ядяше; ни шатра имяше, но подъкладъ постилаше, а сЂдло въ головахъ; такоже и прочии вои его вси бяху. И посылаше къ странамъ глаголя: «хочю на вы ити». И иде на Оку рЂку и на Волгу, и налЂзе [на] Вятичи, и рече имъ: «кому дань даете»? Они же ркоша: «Козаромъ по щелягу отъ рала даемъ».

В лЂто 6473. Иде Святославъ на Козары. Слышавше же Козаре, изыдоша протіву съ княземъ своимъ каганомъ, и съ [с]тупишася бити; и бывши брани межи ими, одолЂ Святославъ Козаромъ и городъ ихъ БЂлувежю взя. И Ясы побЂди и Касогы, и приде къ Киеву.

В лЂто 6474. ПобЂди Вятичь Святославъ, и дань на нихъ възложи.

В лЂто 6475. Иде Святославъ на Дунай на Болъгары. И бившимъся, одолЂ Святославъ Болгаромъ, и взя городовъ 80 по Дунаю; и сЂде княжя ту въ Переяславци, емля дань на ГрЂцЂхъ.

В лЂто 6476. Придоша Печенизи пЂрвое на Рускую землю, а Святославъ бяше в Переяславци; и затворися Ольга съ внукы своими, Ярополкомъ и Олгомъ и Володимеромъ, в городЂ КиевЂ. И оступиша Печенизи городъ в силЂ тяжьцЂ, бещисленое множьство около города, и не бЂ лзЂ вылЂсти изъ града, ни вЂсти послаті; и изнемогаху людье гладомъ и водою. И събравшеся людье оноя страны ДнЂпьра, въ лодьяхъ, и об [ъ] ону страну стояху, и не бЂ лзЂ внити в Киевъ ни единому же ихъ, ни изъ города къ онЂмъ. И въстужиша людье в городЂ и ркоша: «нЂсть ли кого, иже бы на ону страну моглъ дойти: аще не приступите утро подъ городъ, предатися имамъ ПеченЂгомъ»? И рече одинъ отрокъ: «азъ могу преити». Горожани же ради бывше, ркоша отроку: «аще можеши како ити, иди». Онъ же изыде изъ града съ уздою, и хожаше сквозь ПеченЂгы, глаголя: «не видЂ ли коня никтоже»? бЂ бо умЂя ПеченЂскы, и мняхуть и своихъ. И яко приближися к рЂцЂ, свЂргъ порты съ себе, сунуся въ ДнЂпръ и побрЂде; и видЂвше ПеченЂзи, устрЂмишася на нь стрЂляюще его, и не могоша ему ничтоже створити. Они де видЂвше съ оноя страны, приЂхавше в лодьи противу ему, взяша и въ лодью и привезоша и къ дружинЂ; и рече имъ: «аще не подъступите заутра рано подъ городъ, предатися имуть людье ПеченЂгомъ». Рече же имъ воевода ихъ, именемъ Притичь: «подъступимъ заутра в людьяхъ и попадъше княгиню и княжичи умьчимъ на сю страну и люди; аще ли сего не створимъ, погубити ны имать Святославъ». И яко бысть заутра, всЂдоша в лодья, противу свЂту въструбиша велми трубами, и людье въ градЂ кликоша. ПеченизЂ же мнЂша князи пришедша, побЂгоша розно отъ града; изыде Олга съ внукы и съ люд ми к лодьямъ. И видЂвъ же князь ПеченЂжьскый, възвратися единъ къ воеводЂ Притичю, и рече: «кто се приде»? И рече ему: «людье оноя страны». И рече князь ПеченЂжьскый: «а ты князь ли еси»? Онъ же рече: «азъ есмъ мужь его, и пришелъ есмь въ сторожехъ, а по мнЂ идеть вои бещисленое множьство». Се же рече, грозя имъ. И рече князь ПеченЂжьскый Притичу: «буди ми другъ». Онъ же рече: «тако буді». И подаста руку межю собою, и вдасть ПеченЂжьскый князь Притичу конь, саблю, стрЂлы; онъ же дасть ему брони, щитъ, мечь. И отступиша ПеченЂзЂ отъ города, и не бяше лзЂ коня напоити, на Лыбеди ПеченЂгы. И послаша Кияне къ Святославу, глаголюще: «ты, княже, чюжей земли иідешь и блюдешь, а своея ся лишивъ; малЂ бо насъ не възяша ПеченЂзи, и матерь твою и дЂтий твоихъ. Аще не придеши, ни оборониши насъ, да пакы [насъ] възмуть, аще ти жаль отьчины своея, и матерь стары суща, и дЂти[й] своихъ». То слышавъ Святославъ, вборзЂ въсЂдъ на кони съ дружиною своею, и приде къ Киеву, и цЂлова матерь свою, и дЂти своя, съжалиси о бывшемъ отъ ПеченЂгъ; и събра воя и прогна ПеченЂгы в поле, и бысть мирно.

В літо 6464 [956].

В літо 6465 [957].

В літо 6466 [958].

В літо 6467 [959].

В літо 6468 [960].

В літо 6469 [961].

В літо 6470 [962].

В літо 6471 [963].

В літо 6472 [964]. Коли князь Святослав виріс і змужнів,

І почав воїв збирати багато й хоробрих,

І сам-бо був хоробрий і легкий, ходячи як барс,

І воєн багато провів.

І возів за собою не возив, ні котлів, ні м’яса не варив,

А тоненько нарізáв конини, чи звірини, чи гов’ядини

І, на жару запікаючи, їв.

І шатра не мав, а пітник стелив,

А сідло в головах.

І всі вої його такими були.

І посилав у інші землі, кажучи: «Хочу на ви іти».

І пішов на Оку-ріку, і на Волгу.

І натрапив на в’ятичів, і питає їх:

«Кому дань даєте?»

Вони ж відповіли: «Козарам — по шелягу від рала даємо».

В літо 6473 [965]. Пішов Святослав на козар.

Прочувши про те, козари виступили супроти з князем своїм, каганом,

І зійшлися у битві.

І була битва між ними, переміг Святослав козарів,

І город їхній Білу Вежу взяв.

І ясів переміг, і касогів,

І до Києва повернувся.

В літо 6474 [966]. Святослав переміг в’ятичів і дань на них наклав.

В літо 6475 [967]. Іде Святослав на Дунай воювати болгар.

І в битві переміг Святослав болгарів,

І взяв городів вісімдесят по Дунаю.

І сів княжити тут в Переяславці, беручи дань з греків.

В літо 6476 [968]. Вперше прийшли на Руську землю печеніги,

А Святослав був у Переяславці,

І закрилася Ольга із внуками своїми —

Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві.

І обступили печеніги город силою великою,

І стали кількістю незчисленною побіля города,

І не можна було ні вилізти з города, ні вість послати.

І знемагали люди від голоду і без води.

І зібралися люди протилежного боку Дніпра,

І стояли в лодіях на тому березі,

І не можна було жодному з них проникнути в Київ,

Ані з города до них.

І затужили люди в городі і питали:

«Чи не знайдеться хто, щоб на той бік міг дійти

[І передати]: «Коли не підійдете ранком до города

Змушені будемо здатися печенігам»?»

І рече один отрок: «Я зможу перейти».

Горожани ж були раді і сказали хлопцю:

«Якщо можеш якось іти, йди».

Він же вийшов із города з вуздечкою в руках

І, ходячи поміж печенігами, питав:

«Чи ніхто з вас не бачив коня?» —

І його приймали за свого, бо умів по-печенізьки.

І коли наблизився до ріки, скинув одяг із себе,

І кинувся в Дніпро, і пішов убрід.

І як побачили печеніги, то кинулись за ним,

І стріляли в нього,

І не могли йому нічого зробити.

І побачили на протилежному боці,

І приїхали в лодії йому назустріч,

І взяли його в лодію, і привезли до дружини.

І сказав їм: «Якщо не підійдете під город завтра рано,

То здадуться люди печенігам».

І рече їм воєвода їхній, на імення Претич:

«Завтра рано в лодіях підійдем

І, тайком підкравшись, візьмемо княгиню і княжичів

І умчимо із людьми на цей берег;

А коли цього не зробимо,

Святослав, нас усіх погубить».

І як настав ранок, посідали в лодії

І на світанку в труби сильно затрубили.

І люди в городі закричали.

І здалося печенігам, що князь вернувся,

І побігли урозтіч від города.

І зійшла Ольга з онуками і людьми до лодій.

І побачив це князь печенізький,

І повернувся один до воєводи Претича,

І рече: «Хто це прийшов?»

І відповів йому [воєвода]: «Люди з того боку».

І рече князь печенізький: «А чи не князь ти?»

Він же відповів: «Я муж його

І прийшов із сторожею, а за мною іде воїв безліч».

Це сказав, погрожуючи печенігам.

І сказав князь печенізький Претичу: «Будь мені другом».

Він же відповів: «Нехай так буде!»

І подали руки один одному,

І дав печенізький князь Претичу коня, шаблю і стріли,

А він дав йому кольчугу, щит і меч.

І відступили печеніги від города,

І не можна було коня напоїти на Либеді через печенігів.

І послали кияни до Святослава, кажучи:

«Ти, княже, чужу землю шукаєш і глядиш,

А свою залишив. А нас мало не забрали печеніги,

І матір твою, і дітей твоїх.

І якщо не прийдеш і не захистиш нас, то таки візьмуть.

І хіба тобі не жаль своєї отчини,

І матері старої, і дітей своїх?»

Як почув те Святослав, швидко сів на коні з дружиною своєю,

І прийшов до Києва,

І цілував матір свою і дітей своїх,

І співчував про те, що пережили від печенігів.

І зібрав воїв і прогнав печенігів у поле,

І настав мир.

В лЂто 6477. Рече Святославъ къ матери своей и къ бояромъ своимъ: «нелюбо ми есть в Кие†жити, хощю жити в Переяславци в Дунаи, яко то есть среда земли моей, яко ту вся благая сходяться: отъ ГрЂкъ паволокы, золото, вино, и овощи разноличьнии, и ис Чеховъ, и изъ Угоръ серебро и комони, изъ Руси же скора и воскъ, и медъ и челядъ». И рече ему мати: «видиши ли мя болну сущю, камо хощеши отъ мене?» бЂ бо разболЂлася уже; рече же ему: «погребъ мя иди аможе хощеши». И по трехъ днехъ умре Олга, и плакася по ней сынъ ея, и внуци ея, и людье вси плачемъ великимъ, и несъше погребоша ю на мЂстЂ. И бЂ заповЂдала Олга не творити трызны надъ собою, бЂ бо имущи прозвутера и тъ похорони, блажену Олгу. Си бысть предътекущия христьянской земли аки дЂньница предъ солнцемъ и аки заря предъ свЂтомъ, си бо сияше аки луна в нощи, тако си в невЂрныхъ человЂцЂхъ свЂтяшеся аки бисеръ въ калЂ; калнЂ бо бЂша грЂхомъ, не омовени святымъ крещениемъ. Си бо омыся святою купЂлью, съвлечеся грЂховныя одежда ветхаго человЂка Адама, и въ новый Адамъ облЂчеся, еже есть Христосъ. Мы же речемъ къ ней: радуйся, руское познаніе къ Богу; начатокъ примирению быхомъ. Си пЂрвое вниде въ царство небесное отъ Руси, сию бо хвалять Рустии сынове, акы началницю: ибо по смерти моляшеся къ Богу за Русь, праведнихъ бо душа не умирають; якоже рече С[о]ломонъ: похваляему правЂдному възвеселятся людье, бесмертье бо есть память его, яко отъ Бога познавается и отъ человЂкъ. Се бо вси человЂци прославляють, видяще лежащю в тЂлЂ за многа лЂта; рече бо Пророкъ: прославляюща мя прославлю. О сяковых бо Давидъ глаголаше: в память вЂчную будеть правЂдникъ, отъ слуха зла не убоится; готово сер [д] це его уповати на Господа, утвЂрдися сердце его и не подвижится. Соломонъ бо рече: «праведници въ вЂкы живуть, и отъ Господа мьзда имъ есть и строение отъ Вышняго; сего ради примуть царствие красотЂ и вЂнЂць доброты отъ рукы Господня, яко десницею защитить я и мышьцею покрыеть я. Защитилъ бо есть силою блаженую Олгу отъ противника и супостата дьявола.

В літо 6477 [969]. Сказав Святослав матері своїй

І боярам своїм: «Не любо мені в Києві жити,

Хочу жити в Переяславці на Дунаї,

Бо то середина землі моєї, бо туди всі блага стікають:

Від греків — паволоки, золото, вино і овочі різні,

А від чехів і угрів — срібло і коні,

Із Русі ж — хутра, і віск, і мед, і челядь»,

І сказала йому мати: «Чи бачиш мене хвору

І куди хочеш від мене?» — бо була розхворілася вже.

І рече йому: «Похорониш мене — і йди куди хочеш».

І через три дні померла Ольга,

І плакав за нею син її, і внуки її,

І люди всі — плачем великим,

І понесли і поховали її у полі.

І заповіла Ольга не творити тризни над собою,

Бо мала свого пресвітера,

І той похоронив блаженну Ольгу.

Отже, була [Ольга] предтечею християнської землі,

Як вранішня зірка перед сходом сонця

І як зоря передсвітом,

Отож сіяла вона, як місяць вночі,

Так і серед людей невірних сіяла,

Як бісер у калі.

Кальні-бо були гріхами, не омиті святим хрещенням.

А вона ж омилась святою купіллю,

І скинула одяг гріховний ветхого чоловіка Адама,

І в нового Адама одяглася, що є Христос.

І ми звертаємось до неї: «Радуйся, руське пізнання Бога,

Початок нашого з ним примирення».

А вона першою із Русі ввійшла в царство небесне,

Її й восхваляють як начинательку сини руськії,

Бо й після смерті молиться Богу за Русь,

Бо душі праведних не умирають, як сказав Соломон:

«Радіють люди, похвалу воздаючи праведнику»,

Бо безсмертя його — пам’ять,

Оскільки визнається він і Богом, і людьми.

Це [Ольгу] всі люди прославляють,

Бо бачать тіло її багато років непідвладне тлінню,

Рече-бо Пророк: «Тих, що мене прославляють,— прославлю».

Про таких і Давид говорить: «У пам’яті вічній буде праведник

І злих чуток не злякається, його серце живе надією на Господа,

Зміцниться серце його і буде несхитним».

Соломон же рече: «Праведники живуть вовіки,

І від Господа їм нагорода, і турбота Всевишнього.

Цього ради й приймуть царство краси

І вінець доброти із руки Господа, який захистить їх правицею

І покриє їх м’язами».

Захистив-бо силою блаженную Ольгу від противника

І супостата-диявола.