Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Головна





Андрій БОВГИРЯ

«НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЛІТОПИС» — ПАМ’ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII ст.


[Сіверянський літопис. — 2003. — № 5-6. — С.89-93.]



Друга половина XVIII ст. для української історіографії позначилась появою численного спектра пам’яток різноманітних за змістом і методом написання. В цей період уже існували й починали з’являтись твори, які хоч і умовно, але можна віднести до критичної історіографії. Адже, незважаючи на компілятивність так звагних козацьких літописів Граб’янки, Величка, а також пізніших авторів — Петра Симоновського, Олександра Рігельмана та ін., постали вони на основі критичного опрацювання різноманітних текстів вітчизняного та зарубіжного походження. Поряд з такими творами в історіографії зазначеного періоду у великій кількості представлені своєрідні релікти, середньовіччя — хроніки, що зберегли літописну манеру викладу матеріалу, переважно без сюжетного й логічного зв’язку між повідомленнями. Але на відміну від ранніх літописів, українські хроніки другої половини XVIII ст. мають яскраво виражені риси локальності — їх зміст прив’язаний до конкретної місцевості, а описи подій загальноісторичного значення чергуються із суто місцевими повідомленнями. Такі хроніки, як правило, містяться в рукописних збірниках поряд із «класичними»; «козацькими літописами» й історичними документами. Їх авторство належало упорядникам та власникам рукописних книг, котрі; укладали хроніки шляхом компіляшї або ж використовували для цього власні спостереження. Як пізні українські хроніки, що укладались на Лівобережжі; можна трактувати «Переяславський літопис» (1693-1751) 1, «Кройничку» (1640-1762) 2, а також «Літопис Квітки» (1719-1780) 3, «Летописные заметки о разных отменах в Малороссии» (1783-1811) 4, «Летописные заметки о событиях в Новороссии» (1740-1806) 5, хроніку Гадяцького монастиря 6, записки про події у Києві (1746-1756) 7, хроніку «Краткая записка годов прежде бывших и по наше время» (1581-1789) 8. До цього переліку можна також долучити понад п’ятдесят історичних хронік, що велись в Галичині в XVIII — поч. XIX ст. Серед них «Перемишльський літопис» (1711-1794), «Городенківський літопис» (1648-1768) та ін. 9 Про зміст цих хронік свідчать самі їх назви, що мають відношення до певного регіону і торкаються передусім локальної історії при одночасному висвітленні деяких подій загальнодержавного значення. Схожі історіографічні пам’ятки характерні й для російської історіографії зазначеного періоду 10. Порівняно багатою на такий вид історичних творів була Чернігівщина, де у II п. XVIII ст. постали «Чернігівський»; «Ніжинський», «Новгород-Сіверський» 11 «літописи». Останній буде предметом цієї розвідки. Уперше про цю історіографічну пам’ятку стало відомо з щорічного звіту Імператорської публічної бібліотеки за 1899 рік, упорядники якого і дали твору назву «Новгород-Сіверський літопис», через повідомлення, що стосувались історії Новгорода-Сіверського, котрі траплялись на його сторінках 12. Рядки означеного звіту, залишались до сьогодні чи не єдиною згадкою про цю хроніку.

На сторінках самого рукопису хроніки зустрічаємо цінний запис щодо його походження, залишений упорядниками вищезгаданого звіту. Виявляється, що «Новгород-Сіверський літопис» знайдено М. В. Неговським у залишках Лубенського архіву, що був розібраний і розпроданий після того, як обвалилась дзвінниця, в котрій зберігались матеріали архіву.

Рукописний кодекс, до складу якого входить дана хроніка, має обсяг 40 аркушів (f 2°), крім хроніки, містить три літературні твори: п’єсу «Воскресенье мертвых», вірш «Нравоучения ученого отца сыну» і віршований твір, спрямований проти Мазепи. Однотипний почерк кодексу дозволяє припускати, що до його написання \90\ була причетна одна людина, а наявні філіграні дають змогу визначити й приблизний час укладання рукопису — 60-і рр. XVIII ст 13. Таке датування знаходить непряме підтвердження в тексті «Новгород-Сіверського літопису», який закінчується 1760 р. В цілому ж хроніка охоплює досить широкий часовий проміжок — більше тисячі років, фіксуючи першу подію 706 р. Цією датою автор хроніки означив заснування Києва. Наступне повідомлення, що торкається уже подій XIII ст., описує перипетії військових дій між київським князем Святославом, володимирським Левом та султаном Мурдасою, з одного боку, та новгород-сіверським князем Рондолтом — з іншого. Подібний напівфантастичний сюжет автор запозичив, згідно з його ж примітками, із праці Матея Стрийковського. Звідти ж вибрано інші фрагменти, зокрема, про конфлікт між князем Вітольдом та Корибутом та про князювання Свидригайла в Новгороді-Сіверському. В усіх випадках запозичень зроблено детальні посилання на кшталт: «О сем я прочитал у Стрийковського на странице 548» (арк. 1зв.). Майже усі виписки з праці Стрийковського мають відношення до історії Новгорода-Сіверського XIII-XVI ст. Цим самим автор хотів підкреслити тяглість історії свого міста від найдавніших часів і таким чином піднести його статус. У такому контексті варто розглядати наступний фрагмент хроніки: «Тут же много о сем древнем преславном городЂ Новгородку-СЂверском по той книзЂ Стриговского и других историографов русских, полских и нЂмецких свидетелств, что в оном многих князей жителство и главная столиця имЂлась о чем и в лексиконЂ на немецком язикЂ в 14 году напечатаном подтверждается, что в Новгородку-СЂверском герцоги живали и утверждена столица над рЂкою Десною, називая оний Новгородія Дукатус Северия Гериогум» (арк. 2зв.). Незважаючи на міфологічність інформації, поданої у вищевказаній цитаті, вона дозволяє виокреслити певні риси анонімного автора хроніки, який крім зацікавленняі історією, знав іноземні мови та був ознайомлений з творами російської, польської та німецької історіографії.

Для укладання хроніки її автор мав у своєму розпорядженні й рукописи з української історії, оскільки переважна частина твору складається з переробленого тексту популярного у XVIII ст. на Україні «Короткого опису Малоросії» (1340-1734). Цей твір, відомий на сьогодні у близько тридцяти рукописних списках, у другій половині XVIII ст. часто слугував джерельною основою для укладання пізніших текстів історико-хронологічного типу. Автор «Новгород-Сіверського літопису» взяв цей твір собі за основу при висвітленні подій від початку XVI ст. до 30-х рр. XVIII. У певних фрагментах два твори збігаються дослівно, але у більшості випадків автор хроніки виокремлює з повідомлень підставового твору лише їх інформаційну суть. Так, зокрема, на сторінку рукописного тексту помістився опис подій 1574-1648 рр., а основні події передані при цьому кількома словами: «1574. Козаки, имели себе гетмана Сверговского», «Был гетман Кушка» (арк. 3). Причому текст хроніки містить низку хронологічних помилок. Наприклад, битва при Цоцорі 1620 р. зміщена в часі на 12 років раніше й описана під 1608 р. Натомість; у повному обсязі і майже дослівно передається сюжет, запозичений з «Короткого опису Малоросії», що описує причину Хмельниччини — наїзд Чаплинського на Суботів та обставини викрадення королівської грамоти у Барабаша. Події ж самої визвольної війни, які в підставовому творі «Короткому описі Малоросії» займають більше десятка сторінок, у «Новгород-Сіверському літописі» передано, лише побіжними зауваженнями: «Так зараз с козаками на запороги побыл и собрав козаков немало, також татар в помощь, пощел на поляков войною» (арк. 4). Далі натрапляємо ще на декілька уривчастих повідомлень про події 1651-1654 рр. Серед таких згадка про мор в Україні 1651 р. та підданство Хмельницького; московському цареві, що помилково датовано 1653 р. Подібним же чином описані дуже насичені у фактологічному відношенні часи Руїни. Тут на окремі роки знаходимо короткі повідомлення, що переважно стосуються змін власників гетьманської булави. Незрозумілим залишається авторський мотив саме такої системи подачі матеріалу. Очевидно, що працюючи з текстом «Короткого опису Малоросії», автор хроніки \91\ користувався ним як схемою і свідомо обирав цікавіші для себе сюжети, не обтяжуючись точною передачею змісту найбільш розширених описів подій, перетворюючи їх на позбавлені сюжетних нашарувань конкретні стислі повідомлення, при цьому укладачеві хроніки часто не вдається уникнути помилок.

Починаючи з 1685 р., опис подій «Новгород-Сіверського літопису» стає більш детальним за рахунок включення до його тексту, витягів із документів, їх детальних переказів, а то й цілих документів. Особлива увага приділяється аналізові документальних джерел періоду Гетьманування І.Мазепи, зокрема, гетьманські статті. З останніх автора найбільш цікавить фінансовий бік обрання Мазепи, тому він прискіпливо занотовує суми, що були пожалувані старшині та козакам після гетьманської елекції. На продовження сюжету про Мазепу автор хроніки помістив до її тексту маніфест Петра I про зраду гетьмана, виборів нового гетьмана І. Скоропадського (арк. 6-10зв.). Досить багато уваги приділено аналізові статей гетьманів Д.Многогрішного, І.Самойловича. При цьому серед іншого автор найбільш ретельно аналізує один їх аспект — умови переходу міщан до козацького звання, роблячи часті посилання на конкретні пункти з гетьманських статей. Можливо, таку мотивацію інтересу до трансформації міщанського стану слід убачати в певному особистому життєвому досвіді чи потребах автора. Упорядник хроніки залишив примітку про джерельне походження його документальних виписок, які згідно з останньою «выписаны из книги бунчукового товарища господина Турковского» (арк. 10зв.). Очевидно, йдеться про один із рукописних кодексів, що належав представнику української старшини, в середовищі якої упорядкування власних книгозбірень рукописними книгами було досить розповсюдженим явищем.

У частині «Новгород-Сіверського літопису», що описує події після 1734 року, тобто дати, якими завершується основне його джерело «Короткий опис Малоросії», документи використовуються ширше. В основному це реляції з театрів військових дій Російсько-турецької війни 1734-1739 рр., опису якої не оминає жоден історичний твір того періоду, оскільки ця війна мала безпосереднє відношення до українських теренів, враховуючи значне залучення матеріальних та людських ресурсів Гетьманщини на її проведення. Крім цього, невідомий автор досить широко, порівняно з українськими подіями, описує польські справи, тему турецько-перських відносин 30-х рр. XVIII ст., та війни, що провадили Пруссія за гегемонію в Німеччині, які не мають прямого відношення до української історії. Взагалі ж використання в тексті хроніки ненаративних джерел характерно для. пам’яток XVIII ст. Зокрема, цей метод прослідковується в «Чернігівському літопису», значна частина тексту якого укладена на основі документів 14. При цьому твориться своєрідний удосконалений варіант документального збірника, коли документи подаються не хаотично, а органічно вплітаються в сюжетну канву наративу, роблячи його більш інформаційним.

Частину хроніки, що описує події 1735-1760 рр., можна вважати за самостійну частину твору, принаймні в тому відношенні, що автор був уже позбавлений можливості використовувати текст «Короткого опису Малоросії», перероблений варіант якого був покладений в основу частини «Новгород-Сіверського літопису». Натомість, широко використовуються документальні джерела, а також, як гадається, власні авторські спостереження. Перші цілком заповнюють сюжет про обставини обрання гетьмана К.Розумовського. Сюди включаються маніфест Єлизавети про дозвіл обрання гетьмана, порядок здійснення елекції, копії документів, пов’язані з перебуванням, української делегації в Петербурзі, де її представники повинні були виклопотати в імператриці цей дозвіл (арк. 14-17). Варто відмітити, що автор спочатку коротко описує певну подію, а потім конкретизує її зміст, наводячи документ. Наприклад, коли йдеться про направлення Розумовським до старшини листа з вимогою прислати копії гетьманських статей, тут же цитується сам лист, а також відповідь на нього старшин, які, зокрема, повідомляють, що оригінали статей погоріли, а тому висилають копії-виписки з них — «Экстракты», \92\ в которых вписано, что мы сами памЂтствуем и 6ыли того самовидци...» (арк. 17зв.). За цим слідують виписки з гетьманських статей, які завершуються копією маніфесту Єлизавети про вибори гетьмана; датованого 1 березня 1751 р. (арк. 18-27).

Одразу і за документальним екстрактом хроніку продовжують детальні повідомлення, які можливо, автор написав опираючись на власні спостереження. Йдеться про описи під 1751 р. урочистого в’їзду новообраного гетьмана в столицю Глухів, де його зустрічали війська і вся старшина «...з великою церемоніею по всЂй сЂвской улице до самогог гетманского дворца. Играно музыки войсковой и вЂздЂ в городЂ палено с многих пушек и як скоро выездил к подворкам, перво чинил приветствіе сотник глуховскій Туранскій, а по приездЂ к башнЂ гродовой, приветствовал генерал асаул Якубович» (арк. 27). Наступний опис стосується візиту гетьмана в 1752 р. до Новгорода-Сіверського, де, за словами автора, на час візиту «квартиру имЂл под монастирем в саду подлЂ благовещенія». Сюди ж до цієї квартири мешканці містечка приносили йому свої скарги та побажання, зокрема, згадано про клопотання про влаштування в Новгороді-Сіверському магістрату, яке підтримала також мати гетьмана. «ГражданЂ новгородскія подносили Его Сиятельству прошеніе и атестат полковой стародубовской канцеляріи о удостоеніи в Новгородку магистрата. По которому атестату и на прошеніе Ея Сиятельства графини матушки гетманской того ж года ноебрія пожалованы гражданЂ в бытность в Новгородку магистрату проти протчих малороссійских полков магистратов в чем и высокоповелительным универсалом гетманским снабден» (арк. 28зв.). Останнє повідомлення «Новгород-Сіверського літопису» також стосується історії цього міста й описує стихійне лихо, що сталося у ньому — пожежу, внаслідок якої згоріла церква Св. Миколая. Очевидно, останні повідомлення, так само, як і вся хроніка, написані мешканцем Новгорода-Сіверського на початку 60-х рр. XVIII ст.

Отже, «Новгород-Сіверський літопис» є типовим зразком локально-компілятивного літописання, характерного для лівобережних теренів України другої половини XVIII ст. Подібно до інших історіографічних пам’яток такого типу, названих на початку статті, аналізований твір має схожу структуру, побудовану на використанні як — основного джерела підставового тексту. В даному випадку таким текстом виступив «Короткий опис Малоросії», укладений наприкінці 1730-х рр. Підставовий тексті піддався переробці відповідно до авторських уподобань і доповнився виписками з інших документальних та наративних джерел, а також описами подій, очевидцем яких виступав сам автор і які переважно мають локальний характер. Прикметним є той факт, що саме територія Чернігівщини відома порівняно значною кількістю історіографічних пам’яток хронікального характеру. Звідти також походять численні рукописні кодекси історичного змісту, що містять у собі копії документів, списки історичних творів тощо 15.





Джерела та література:


1. Отдел рукописей Российской Национальной библиотеки (Санкт-Петербург). — Ф. 550. — F IV.813.

2. Кроничка // Киевская Старина, 1883. — №3. — С. 680-682.

3. Надруковано в: «Харьковский календарь на 1885 год». — X., 1884. — С. 655-661. Про авторство хроніки див: Шугуров Д. Малороссийский историк конца прошлого века // Киевская Старина. — 1890. — №3. — С. 453-457.

4. Летописные заметки о разных именах в Малороссии // Киевская Старина, 1897. — №12. — C. 65-66. (надруковано лише частину хроніки, яка, на думку редакторів, містила оригінальні записи, запозичені ж повідомлення з інших джерел опущено).

5. Летописные заметки о событиях в Новороссии // Киевская Старина. — 1890. — №3-4.

6. ІР НБУВ. — Ф. VIII. — Од. зб. 147/56. — Арк. 47-54 (Хроніка охоплює період 1000-1784 рр. і описує переважно зміни митрополитів у Києві, при цьому фрагментарно згадуються загальноукраїнські історичні події в контексті їх відношення до історії гадяцького монастиря).

7. ІР НБУВ. — Ф. 306. — Од. зб., 326 п / XI. 103. — Арк. 1-3; 369зв. — 370. Хроніка міститься на вільних аркушах збірника догматичних латиномовних текстів (50-і роки XVIII ст), писаного в стінах Києво-Могилянської академії. Її зміст описує переважно релігійні справи, що відбувались у межах Києва та академії. \93\

8. ІР НБУВ. Ф.-I. — Од. Зб., 6300. — Арк. 154 зв. — 173. Ця компілятивна хроніка написана на основі «Лизогубівського літопису» (1506-1734) та «Краткого летоизбрания знаменитих действ и случаев» (1506-1787). Фіксується багато повідомлень, що стосуються Києва, що може свідчити про її київське походження.

9. Крип’якевич І. Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині // Історичні джерела та їх використання. — 1964. — Вип. 1. — С. 63-81. Тексти хронік надруковані в: Сводная Галицко-русская летопись. — Т. 1-6. — Львов, 1874-1897.

10. Севастьянова А. Русская провинциальная историография XVIII века. — Ярославль, 1988. — С. 22-25.

11. Отдел рукописей Российской Национальной библиотеки (Санкт-Петербург). — Ф. 550. — F XVII, 79. — Л. 1-29. (Всі подальші посилання на текст рукопису здійснюватимуться у тексті статті).

12. Отчет Императорской публичной библиотеки за 1899 год. Спб., 1900. — С. 163.

13. Мацюк О. Філіграні архівних документів України. — К., 1992. — №198.

14. Детальніше див.: Бовгиря А. Чернігівський літопис четвертої редакції: структура та авторство твору // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інститут української археографії та джерелознавства. — Т. 8. Ч.1. — С. 5-21.

15. З Новгорода-Сіверського походить також написаний польською мовою твір історико-географічного характеру, в якому подано короткі відомості про країни світу: «Relatie Jana Botera Benesa о niektyrych rzeczach, bogatstwach, w jakej się ziemi у miejscię co rodzi się, jaki są łydzie jakiego nabożecstwa a obyczajyw wkrytce opisane są w monasterzy Nowgorodka Siewerskiego roku 1761» — Цей рукописний твір зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Академії Наук Росії (Основное собрание рукописной книги. — 32.8.8.)












Головна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.