Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


  ‹‹     Головна





ЄПІФАНІЙ СЛАВИНЕЦЬКИЙ


[Добірка статей з українських енциклопедій.]



Видання: «Лексикон латинський» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973. Горбач О. Перший рукописний українсько-латинський словник Арсенія Корецького-Сатановського та Єпіфанія Славинецького. Рим: Укр. катол. унів. ім. св. Климентія, 1968.



 




Енциклопедія історії України, 2005
Філософська думка в Україні, 2002
Києво-Могилянська академія в іменах, 2001
«Українська мова». Енциклопедія, 2000
Українська радянська енциклопедія, 1079
Енциклопедія українознавства, 1957





[Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Наук. думка, 2005. — С. 124.]


ЄПІФАНІЙ (світське прізв. – Славинецький, світське ім’я – невід.; р. н. невід.–19.10.1675) – ієромонах, лексикограф, проповідник, перекладач. Імовірно, навч. в Київ. братській шк. та за кордоном. У Києві прийняв чернечий постриг. Викладав лат., а також грец. і церковнослов’ян. мови в Київ. колегіумі (див. Києво-Могилянська академія). На прохання рос. царя Олексія Михайловича 1649 був посланий київ. митрополитом Сильвестром Косовим до Москви для участі в підготовці нового перекладу Біблії, займався виправленням книг Святого Письма, перекла-дами з грец. на церковнослов’ян. мову. Став учителем "латинської" шк. при Чудовому монастирі в Моск. Кремлі. Один із подвижників церк. реформ моск. патріарха Никона. За дорученням Помісного собору РПЦ 1674 здійснив пер. Нового Завіту та П’ятикнижжя. Автор перекладів, серед яких були світські кн. – геогр. опис Європи та Азії з "Атласу" голл. вченого Я. Блеу, "Анатомія" природознавця доби Відродження, засн. сучасної анатомії А. Везалія. З дозволу патріарха Никона відновив припинене в Росії ще з 15 ст. виголошування проповіді в церкві. Збереглося бл. 50 його проповідей, характерних для української гомілетики тих часів.

Ще будучи в Києві, уклав "Лексикон латинський", переробив і доопрацював його разом з А.Корецьким-Сатановським уже в Москві 1650. Видання містить 27 тис. слів лат. мови та їх пер. церковнослов’ян. та укр. книжною мовами того часу. Є. та А.Корецький-Сатановський були авторами й ін. словника – "Лексикона словено-латинського". Словники використовувалися в шкільній практиці, в рукописах поширювалися на східнослов’ян. землях, були відомі європ. ученим. Застосовувалися при укладанні подібних словників у пізніші часи. Є. належить авторство й т. зв. філол. словника (звід тлумачень термінів Святого Письма та патристики) й "Лексикона греко-слов’яно-латинського".

П. у м. Москва, похований у Чудовому монастирі.


Дзюба О. М.


Праці: "Лексикон латинський" Є. Славинецького. "Лексикон словено-латинський"; Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973.

Література: Dictionarium Latinoslavoni-cum. В кн.: Горбач О. Перший рукописний українсько-латинський словник Арсенія Корецького-Сатановського та Єпіфанія Славинецького. Рим, 1968; Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. 1. Казань, 1914; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980.







* * *



[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 180-181.]


СЛАВИНЕЦЬКИЙ, чернече ім’я — Єпіфаній (кін. XVI — поч. XVII ст. — 19.10.1675) — церковний і культурний діяч, філософ, проповідник. Народився на Поділлі або на Волині, навчався у Київ. братській школі та, ймовірно, за кордоном. Був викладачем Київ. братської школи, професором Києво-Могилянського колегіуму, в останньому читав курси латинської, грецької та старослов’янської мов. За дорученням митрополита Київського С. Косова, який виконував прохання рос. царя Олексія Михайловича, 1649 р. виїхав до Москви, де згодом (1653) організував першу Греко-латинську школу. Помер у Москві, похований у Чудовому монастирі.

С. — автор понад 150 оригінальних і перекладних праць з питань розвитку освіти і науки, а також з етичної і теологічної проблематики. 1663 р. перевидав у Москві Острозьку Біблію, до якої написав передмову. За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії рос. мовою, виправив і надрукував Служебник. Часослов, Псалтир, склав близько 60 проповідей тощо. С. належить також авторство "Громадянства звичаїв дитячих" ("Громадянство звичаїв добрих"). Найважливішими з праць С. є "Лексикон латинський" та "Лексикон словено-латинський" (у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським).

С. — типовий представник барокової доби. Його філос. погляди, відбиті в основному у проповідях, є зразком органічного поєднання елементів середньовічної (патристики й схоластики) і новітньої (Ренесансу, Реформації) філософії. Розрізняючи "внутрішню" візантійську мудрість від "зовнішньої", західноєвропейської вченості, С., у суто бароковому дусі, використовує у своїх працях рівною мірою здобутки античної й християнської думки.

Філос. інтереси С. зосереджувалися на етичній та антропологічній проблематиці. Уявлення про світ і його структуру склались у С. під впливом відповідних середньовічних і ренесансних концепцій. У тлумаченні С., великий світ (макрокосм) — єдиний, гармонійно й доцільно побудований організм; всі речі й істоти, що його наповнюють, взаємопов’язані як ланки одного ланцюга. Структура макрокосму, як і небесних сфер, уявляється С. в дусі середньовіччя строго ієрархічною: всі речі й істоти посідають кожна своє місце. Виходячи з концепції великого ланцюга буття, С. обґрунтовує ідею єдності макро- і мікрокосму. В мікрокосмі (людині) він убачає ті ж закономірності, елементи й ієрархічну структуру, що у світі великому. В обох світах С. знаходить страждання і сум, мінливість і минучість. Дзеркальність великого й малого світів він передає поширеним за доби бароко символом "корабля у бурхливому морі" (море символізує для С. і зовнішній життєвий шлях людини, і внутрішнє її життя, з його пристрастями й спокусами).

Мікрокосм у С. пов’язується з макрокосмом у сенсі співвідношення "людина і суспільство", чия ієрархічна структура відповідає внутрішній будові людини. Засобом удосконалення світу і суспільства він убачає самовдосконалення кожного його представника. Духовне вдосконалення людини пов’язує з процесом пізнання, що передбачає розмірковування про марноту світу, про неминучість смерті, про підготування себе до неї добрими справами, духовною працею тощо. Саму філософію С. розуміє як повчання смерті.


Твори С.: Сказание от божественных писаний яко о святых в небе сущих не достоит молитися: да оставятся им грехи. — М., 1680.


Про нього див.: Певницкий В. Епифаний Славинецкий, один из главных деятелей русск. духовной лит-ры в XVII в. // ТКДА, — 1861 . — Кн. 8; Филарет (Гумилевский). Обзор русск. духовной лит-ры. 3-е изд, — СПб., 1884. — Кн. 1; Ротар И. Епифаний Славинецкий, лит. деятель XVII в. // КС. — 1900. — №11; Елеонская А. С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII — нач. XVIII в. — М., 1989.


Я. Стратій







* * *



[Києво-Могилянська академія в іменах XVII-XVIII ст. Енциклопедичне видання. — К., 2001. — С. 493-494.]


Славинецький, чернече ім’я Єпіфаній (кін. XVI — поч. XVII ст., Волинь або Поділля — 19.10.1675, м. Москва) — ієромонах, філолог, перекладач, письменник, викладач. Навчався у КМА та в закорд. навч. закладах. У Києві прийняв чернечий постриг. Приблизно від 1639 до трав. 1649 викладав у КМА лат., грец. і, можливо, церк.-слов. мови. Для потреб КМА створив «Лексикон латинський», найстаріший список якого датується 1642. У кін. черв. 1649 приїхав до Москви разом з Т. Софоновичем та А. Корецьким-Сатановським. Мешкав у Моск. Чудовому м-рі й викладав у створеній тут посланцями Києва школі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, С. із самого початку перебування в Москві зайнявся виправленням конфес. книг, перекладами з грец. на церк.-слов. мову. Біблія, надрукована ним 1663 у Москві з невеликими виправленнями, є практично перевиданням Острозької Біблії. До нового, наук. перекладу Біблії С. приступив лише 1674, однак встиг перекласти лише Новий Завіт і П’ятикнижжя. Особливо плідно працював над перекладами й виправленням конфес. творів після обрання на моск. патріарший престол Никона (1652). С. називають найближчим помічником Никона в справі церк. реформ. Коли п. Никона звинуватили в єресі й судили, С. виступив на його захист.

С. прожив у Москві 26 років, залишив після себе бл. 150 праць, перекладних і оригінальних (бл. 60 слів-проповідей). Особливої уваги заслуговують переклади з лат. мови наук. творів з медицини, географії, педагогіки, зокрема, «Атласу» нідерландського вченого Блау (Блеу) та «Про будову людського тіла» А. Везалія. Своїми перекладами вчений сприяв розвиткові освіти й формуванню наук. термінології. У Москві С. створив дві філол. праці, що залишилися в рукописах: т. зв. «Філологічний словник» (зведення пояснень термінів Святого Письма та святоотчеської літератури) і «Лексикон греко-слов’яно-латинський». Разом із А. Корецьким-Сатановським створив «Лексикон словено-латинський». Гол. словникова праця С. — «Лексикон латинський» — також дійшла до нас у рукопису, але в дуже багатьох списках. Це найбільший словник (бл. 27 000 вокабул у реєстрі), скарбниця церк.-слов. та укр. лексики XVII ст., посібник для навчання міжнар. мови (якою тоді була латина) і перекладів з неї. Реєстр «Лексикона» взято зі словника італ. вченого доби Відродження А. Калепіно (1435 — 1511), який багато разів перевидавався, і в кін. XVI ст. в ньому, крім лат. тлумачень вокабул, давалися відповідники 11 мовами, в т. ч. грец. й польс. Деякі реєстрові слова взято з праць ін. авторів. При заголовних словах є грамат. позначки. С. широко використав і «Лексикон» П. Беринди. Для перекладної частини вибрав церк.-слов. мову (сх.-слов. редакції) своєї епохи, чим довів адекватність її лат. мові. Однак багато вокабул не мали еквівалентів у звичайній (конфес.) церк.-слов. мові. У таких випадках автор подавав відповідники з рідної укр. (напр., therioma — вредъ, болячка). При словах із галузі природознавства, медицини, астрономії, філології тощо вчений вживає слова-ремарки: зеліє, трава, древо, звѣрь, птица, рыба, звѣзда, стихъ та ін. (напр., шалвѣя трава, выдра звѣрь, нурокъ птица і т. д.). «Лексикон латинський» відіграв велику роль в історії укр. та рос. лексикографії. Він був серед джерел «Лексикона треязычного» (М., 1704) Ф. Полікарпова-Орлова, X. Целларія «Краткий латинськой лексикон с российским и немецким переводом» (1746), «Лексикона славяно-еллино-латинского» (серед. XVIII ст.) Я. Блоницького. Можливо, його мав у своєму розпорядженні хорв. лексикограф Й. Стуллі (Стулич). С. також автор численних проповідей, які на той час ще не були у Москві в широкому вжитку. У 50-ти укладених ним проповідях він картав неправедне життя — любов до грошей, лицемірство й особливо невігластво тих, що «полюбили темноту неуцтва, ненавидя світло науки, шкодять тим, які бажають просвітити інших. Такі люди — як сови, що люблять темноту й жахаються сонячного світла науки». Постійно звертався до священиків: «Дбати і старатися закладати школи для малих дітей — це більше всіх чеснот, за це отримаєте відпущення всіх гріхів своїх».

С. та його помічники стали першими українцями, які започаткували просв. рух у Москві, перенесення укр. вченості до Росії. Своє багатство — б-ку — він відписав КМА. Але більшість книг залишилися в Москві. 80 червінців, що зосталися по його смерті, розіслано по різних укр. м-рях. Поховано С. в Моск. Чудовому м-рі. Надмогильний надпис нагадував: «...Зде лежит мудрейший отец Єпіфаній, первотолковник ізящный Священных Писаний».


Тв.: Лексикон латинський Є. Славинецького. — Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973.

Літ.: Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980.


В. В. Німчук







* * *



[«Українська мова». Енциклопедія. — К.: «Укр. енцикл.», 2000. — С. 560-561.]


СЛАВИНЕЦЬКИЙ Єпіфаній (кін. 16 — поч. 17 ст., Волинь або Поділля — 19.XI 1675, Москва; похов. у Чудовому монастирі) — укр. філолог, перекладач, письменник, осв. та церк. діяч. Навч. у Київ. брат. школі та за кордоном. Прибл. у 1639 — 49 викладав лат., грец. і, можливо, церковнослов’янську мови у Києвобратській колегії. Створив для неї «Лексикон латинський». У 1649 приїхав до Москви, де викладав у школі при Чудовому монастирі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, займався виправленням конфесійних книг, перекладами з грец. мови на церковнослов’янську. Встиг перекласти тільки Новий Завіт і П’ятикнижжя. Співпрацював з патріархом Никоном у справі церк. реформ. Залишив по собі майже 150 перекладних та ориг. праць (у т. ч. бл. 60 слів-проповідей). Своїми перекладами С. сприяв розвиткові освіти й формуванню наук. термінології. У Москві створив дві філол. праці, що залишилися в рукописах, — «Філологічний словник» (зведення пояснень термінів Святого Письма та богослужбової літератури) і «Лексикон греко-слов’яно-латинський». Разом з Арсенієм Корецьким-Сатановським ще в Києві уклав «Лексикон словено-латинський».

Гол. праця С. — «Лексикон латинський», що дійшов до нас у рукопису в багатьох списках (найдавніший датований 1642). Це найбільший староукр. словник (бл. 27 000 вокабул), скарбниця церковнослов’ян. та укр. лексики 17 ст., посібник для навчання лат. мови. Реєстр «Лексикона...» взято з лат. словника італ. вченого доби Відродження А. Калепіно (1502), а також з «Лексикона...» Памва Беринди. Для перекладної частини С. вибрав церковнослов’ян. мову (східнослов’янської редакції), чим наочно довів її лекс. адекватність латинській. Праця С. — багатюще джерело вивчення лексики і словотвору церковнослов ян. та укр. мов 17 ст. Вона відіграла величезну роль в історії укр. та рос. лексикографії.


Тв.: «Лексикон латинський» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973.

Літ.: Німчук В. В. Староукр. лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською К., 1980.


В. В. Німчук.







* * *



[Українська радянська енциклопедія. — К., 1979. — Т. 4: Електрод-Кантаридин. — С. 96.]


ЄПІФАНІЙ СЛАВИНЕЦЬКИЙ, (р. н. невід. — п. 19.XI 1675, Москва) — укр. і рос. філолог, педагог, письменник і перекладач. Родом з України. Навчався в Київській братській школі, завершував освіту за кордоном. Був учителем у Києво-братській колегії. В 1649 запрошений до Москви, до 1653 заснував у Чудовому монастирі першу греко-лат. школу, був її ректором. Автор посібників для вчителів і батьків "Громадянство звичаїв дитячих". Написав понад 50 проповідей. Переклав церк.-слов. мовою ряд книг з географії, історії, медицини, а також церк.-богословських та світських. Значний наук. інтерес становлять праці Є. С. "Лексікон латинский", "Лексікон словено-латинскій" (у співавт. з А. Корецьким-Сатановським), а також "Книга лѣксиконъ греко-славено-латинскій" і "Філологічний лексікон".


Тв.: Лексикон латинський Є. Славинецького. Лексикон словено-латинський Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. К., 1973.







* * *



[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1957. — Т. 2. — С. 656.]


Єпіфаній Славинецький († 1675), ієромонах, церк. письм. і перекладач, проф. Києво-Могилянської Колеґії. За викликом царя Олексія Михайловича виїхав 1649 до Москви, де виправив і надрукував багато книг («Служебник», «Часослов», «Псалтир» та ін.); склав словники «Лексикон греко-славяно-латинский» і «Лексикон филологический». Відомий як проповідник.







* * *




Єпіфаній // Рудницький Я. Етимологічний словник української мови. — Оттава, 1983. — Т. 2. — С. 329-330. (Скорочення: Wd. — західний діалект; PN — власна назва, MUk. — староукраїнська; Gk. — грецька, Ru. — російська.)







  ‹‹     Головна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.