I.
Деякі звістки про лїрників, списані з оповідань лїрника Якова Златарського на прозвище Москвина, в Жижномири пов. Бучацького.
Як кожде ремесло має своїх „майстрів“ і „учеників“ або „хлопцїв“, так і в лїрників є. Щоби стати лїрником і могти випрошувати собї милостинї, треба на се науки. На науку приймає ся калїк між 9—30 роком житя; як має хлопець 12 лїт, тогди „са́ми до́брий“; як має 25 лїт, то „мо́жи сьа ще ўчи́ти“; понад 30 вже „за старий“. Як довго принятий має позіставати в науцї, се залежить від угоди: приймають на три, чотири, пять, найбільше шість лїт. Час науки залежить також від того, чи ученик спосібний, чи тумановатий, чи більший, чи меньший. Як меньшого приймають, то не вчать його від разу, лиш ним послугують ся, тому й довше він мусить бути. Старшого, понад 20 лїт, приймають на науку лиш на оден рік, бо „він розумі́йи, шчо йиму́ то́го потрі́бно, тому́ сам на се́би настига́йи“. Коли на „тирміна́цийу“ приймають на роки, тогди не жадають від ученика плати, бо він мусить послугувати; колиж приймають старшого, лиш на оден рік, то він мусить за науку заплатити 20 — 30 зл.; як має сам гроші, то платить сам за себе, як не має, то платять за него ті, що єго віддають на науку, родичі або кревні.
Хлопець мусить зіставати в науцї аж до визвілки. Челядників, як при иньших ремеслах, між лїрниками нема: по визвілцї кождий стає самостійним і може йти на власну руку просити. /2/
Підчас „тирміна́цийі“ хлопцї називають свого шефа ґаздою або майстром і мусять єго ві всїм слухати; коли знайдесь який непослушний, то єго карають; коли непослушний сильний і має тілько лїт, що сам не дасть ся укарати, тогди оден „вчений“ переказує до другого: „там при́йди таки́й і таки́й, він зроби́ў тото́ і тото́, йиго́ ма́йиш строфува́ти“. Коли непослушний такий появить ся, тодї другий вчений здирає з него хоть 2 — 3 риньскі; якби провинник ще й тодї не послухав, тодї змовляєсь проти него більше „вчених“ і ті чекають аж доти, доки їм не попадесь в руки: тодї вже мусить те зробити, що ему скажуть, бо інакше то возьмуть у него лїру, розібють її навіть — але не бють провинника нїколи.
Час науки можна скоротити, а то коли ученик „ў до́брі зла́годьі“ і слухає — на пів року, або на кілька місяцїв. Як не поступає собі відповідно, то можна час науки продовжити, найменше на шість тижднїв, а найбільше на оден рік. Часом надслугуєсь шість тижднїв (більше нї) понад угоджений термін, але не за кару, лиш за те, що довший час єго нїкуди не посилає ся задля якихсь важних причин, а через те учитель поносить страту, або ученик хорує і також причиняєсь до утрати ґазди і т. и.
Коли хто вчить ся за гроші, то вже тим не розпоряджує ґазда; він сам мусить дивитись, щоби як найскорше навчити ся; як навчить ся за два місяцї, може собі відійти, як за більше — то мусить більше місяцїв бути у майстра.
Наука розложена тим способом: насамперед учить ся молитов; як хлопець їх перейме, вчить ся просьби, дальше пісень (се звичайно найдовше треває), а в кінци грати на лїрі; грати може за два місяцї вивчитись, а часом і скорше. Перед самим відходом вчить ся таких „кавалків“: що має казати, як другого здибле, як поздоровити і т. и. Наука молитов треває рік, пісень так само; може однакож і довше потревати, коли ученик не може скоро затямити.
Молитви бувають звичайні, виняті з молитвословів, деколи сьмішним способом перекручені; з них можна найкраще переконати ся, як нарід розуміє правдиву „руськую мову“. Наведу оден лиш примір: Отче наш = Вочина́ш; коли я питав, що то таке Вочина́ш, то менї не вміли відповісти. Таких перекручених слів можна навести дуже много. Крім того є молитви зложені самим народом, часто також незрозумілі, а то через свою давність. На жаль не стало менї часу записати їх усїх. Скількість молитов, як і скількість пісень в репертуарі залежить від таланту лїрника.
Коли я запитав лїрника Златарського, чи трафляють ся лїрники видючі, то він відповів: „Ту (в Бучацькім, Тернопільськім, Чортківськім) /3/ здоро́вих льуди́й нима́ льірниками і таки́х ни прийма́йи сьа на льірникіў до нау́ки. На Бу́ковиньі було́ двох здоро́вих, а́ли і то ни зна́йу допе́вни, чи они́ жийу́т, чи ни жийу́т“.
Ученика майстер висилає за милостинию, де захо́че і коли захоче; висилає звичайно двох разом, бо оден мусить бути з них калїка (те́мний), а другий „вуджі́й“. „Рі́много ни висила́йи сьа, бо би му ньіхто́ ньічо́ ни даў“. Як ученик випросить милостиню, повинен всьо віддати майстрови. Не кождий однакож так зробить, бо не кождий має „сумльі́ньи“. Коли о чімсь подібнім дізнаєть ся майстер, то малого вибє, великому ж продовжить визвілку, щоби за той час йому „надолу́жиў“.
Давно міг тримати майстер по три, по чотири пари учеників; тепер не тримає, бо „типе́р сьа раху́йи кісни́й час“. Найбільше тепер тримає двох. Що до відносин учительских між майстром і учеником, то „йак до́брий у́чиник, то обхо́дит сьа з ним до́бри, йак злий, то о́стро; йак час запада́йи“.
Що до гри на лїрі, то на гадку Златарського тепер лїпше грають, як давнїйше, „бо типе́р ўсьо іна́кши повиходило, а даўно́ бу́ла старосьві́цка гра“; добра гра залежить від більшої здібности лїрника. Давнїйше лїрники грали по весїлях; тепер грають ще понад росийську границю, бо там народ „ни ўстидли́вий“, але у нас вже не грають. Що до сьпіву, то противно мав ся річ: давнїйше гарнїйше сьпівали і гарнїйших пісень, яких молодші лїрники не знають, бо „старі́ ви́мирли і с собо́йу йіх до гро́бу забра́ли“.
Про визвілку оповідав Златарський так: Йак у́чиник ви́буди три ро́ки, чи кілько, тогди́ випуска́йи сьа йиго́ на практика́цйу, аби́ пізна́ў льуди́й, приўчиў сьа ро́зуму, зашпаруваў сьа (бо на визвілку треба мати трохи гроший), аби́ сьа ўбраў, аби́ си гро́ший тро́хи зложи́ў, аби́ маў на погото́ві. І по́тьім ма́йут змо́ўку, на котрі́м ві́тпустьі бу́ди ви́звілка. (Она відбуваєсь завсїгди коло якогось монастиря, чи то руського, чи то польського: на те не зважають). Ни кли́чи сьа на ви́звілку ньі сьа́ких, ньі та́ких, лише́ котрі́ варт, котрі́ ўче́ньі. Запро́шуйут тогди́ дьідьі́ў, а́ли лише́ ўче́них і ма́ленько: двох, трох, бі́льши ньи. Йак котри́й ма́йи жінку (лїрник чи дїд), то йдут обо́йи. Відбува́йи сьа ви́звілка ўсе на го́льім пльацу́ при манастиру́, а ў ко́ршмі ни ві́льно. Схо́дьат сьа звича́йно по вичі́рни, йак льу́ди сьа поросхо́дьат. Притьі́м стирижу́т сьа, аби́ ньіхто́ йіх ни ви́дьіў, а́ли йак ўви́дит, то пьічо́ вили́кого, бо они́ собі́ позасьіда́йут і ма́ло хто зна́йи, шчо там ми́жи ни́ми йи. Йак сьа прихо́дит на той ві́тпуст і пирибу́ди сьа виче́рньу, тогди́ ма́йстир посила́йи свого у́чиника по тих льірника́х і по простака́х і наповіда́йи йиго́: Йак прийде́ш (до котрого з них), аби́с сказа́ў: Сла́ва Йсу́су Хри́сту. Аби́с вітпові́ў: субо́р. /4/
Прихо́дит у́чиник до льі́рника́ уче́ного, йа́ко зви́чай, від ма́йстра пі́сланий с поко́ром до ма́йстра. Прихо́дит д не́му і повіда́йи: Сла́ва Йсу́су Христу́. І бире́ йиго́ за ру́ку і повіда́йи йиму́: Шченьсьць Бо́жи на субори́, на торги́, на здоро́ўйи, на ўсьа́койи благода́ть, когда́ Христо́с пока́зуйи путь, доро́гу. Проси́ли ма́йстир і йа про́шу на чесьть, на льубо́ў, на визві́лку, на кильі́шок горі́ўки (або́: тру́нку). Так про́сит ка́ждого. А той йиму́ отповіда́йи: Благода́ру поко́рни ма́йстрови і тобі́, това́ришу, благода́ру поко́рни за честь і за льубо́ў. І тогди́ пита́йи сьа: А деш то, си́ну, буде́ схід? Там бу́ди при манастиру́ пльац обі́браний; там сьа зьійде́м і там опсади́т сьа тре́пиз госпо́дний і помо́лим сьа при тьім мі́сци Господе́ви і по́тим ча́су буде́ тру́нок. Пото́му схо́дьи сьа на той пльац при манастиру́ [ў Чирвоноґро́дьі, Ла́шкіўцих, Воківце́х (під Ро́сьійоў), на Хришча́тику (на Бу́ковиньі; там найбі́льши) і ў Гусьа́тиньі; де бі́льши йи; то йа ни зна́йу, йа за сво́йіх росповіда́йу] і засте́льуйут на сьвятьі́ земли́ вере́тойоў і ро́бйи собі́ тре́пиз. Опса́джуйут наоко́ла тих льуде́й і кладу́т па́ру хльіба і сьі́ль. І кладу́т бу́тльу тру́нку будь йако́го, льуб пи́ва, льуб горі́ўки, хто шчо зажива́йи. Шче й до то́го кладу́т льуб чисни́к, льуб десь йакісь вогирки́; йак скоро́мний час, то кладу́т сир на за́куску, ни ті́лько бага́то, ті́лько таку́ малу́ ми́счину, жиби́ то ни бу́ло, жиби́ аж найі́сти сьа, ті́лько жиби́ бу́ло ка́ждому по крихтьі́ укуси́ти. Йа́к жи йіх опсади́ў (у́чинь), зачипа́йи свойу визві́лку умоўйа́ти. Приходит і стайи́ ко́ло сво́го ма́йстра, а помічни́к йиго́ льльи́йи йиму́ ў кильі́шок тру́нку. А він трима́йи ху́стку ў рука́х і той кильішок і повіда́йи: Мир вам отце́ви! Вони́ йиму́ повіда́йут: З ми́ром приходьі́т. Повіда́йи дру́гий раз: Мир вам отце́ви! З ми́ром приходьі́т. Повіда́йи тре́тий раз: Мир вам отце́ви! З ми́ром приходьі́т. Типе́р повіда́йи: Поздоро́ў Бо́жи мир посидьа́шчий. Они́ йиму́ вітповіда́йут: Поздоро́ў Бо́жи мир проходьа́шчий. Дру́гий раз повіда́йи: Поздоро́ў Бо́жи мир посидьа́шчий. Они йиму́ вітповіда́йут: Поздоро́ў Божи мир проходьа́шчий. Тре́тий раз повіда́йи: Поздоро́ў Божи мир посидьа́шчий. Они́ йиму вітповіда́йут: Поздоро́ў Бо́жи мир проходьа́шчий. Типе́р так йи: він йім зноў повіда́йи: За молитва́ми сьвяти́х оте́ц на́ших, Го́споди, Су́си Хри́сти, Си́ни Бо́жий, помилу́й нас. Они йиму́ вітповіда́йут: Амінь. Він йім повіда́йи: Прости́ Біг за а́мінь, за анге́льски, бо́жи сло́во. Так гово́рит сьа три ра́зи. Пото́му він ка́жи три ра́зи: Благослові́ти отце́ви. Они́ йиму́ вітповіда́йут три ра́зи: Бог молитва́ми. Типе́р він до них повіда́йи: Зво́лити приступи́ти бли́счи. Они́ вітповіда́йут: А про́сим, про́сим. Тогди́ він пйи той кильі́шок тру́нку, шчо йиго́ трима́ў до се́йі пори́ ў руцьі́ і пуска́йи до сво́го ма́йстра ў ко́льійу; лиш йиде́н дру́гому ни віддайи́, ті́лько сам вже пода́сть с сво́йіх рук ка́ждому у ру́ки — пи́ршу ко́льійу; — на дру́гу сами собі́ налива́йут, сами́ сьа почисту́йут і ў тім ра́зьі уста-/5/йу́т і мо́льи сьа Господе́ви і по́тім дьа́куйут ма́йстрови і у́чиникови: Благодаре́м Господе́ви найви́счому, шчо Бог допомі́г тобі́ наўчи́ти сьа і благодаре́м вам, ма́йстри, за науче́ньство, за хльіб, за сьіль, за честь і за льубо́ў і за той кильі́шок тру́нку; і тобі́, това́ришу, аби́с буў сла́ўний, йа́ўний, ми́жи пана́ми, ми́жи ксьондза́ми, ми́жи ро́льниками і ми́жи на́шим ни́жним христобра́тийим; аби́с буў сла́ўний по всем сьві́ту, аби́с ни жада́ў ньі хльі́ба, ньі со́ли, ньі ўсьо́го добра́. І ў тьім часьі́ ка́ждий росхо́дит сьа у свойи́!
На визвілку потрібує ученик мати 2 — 2½ зл., а як дуже по бідному відбуваєсь она, то риньський, дванайцять шісток. Що до лїри, то залежить від згоди: або новому лїрникови майстер дає свою лїру, або він собі купує. Добра лїра коштує 4 — 5 зл.; зла 2 зл. а навіть 1.50 зл. Лїру дають робити столяреви, а щоби знав як робити, дають єму „а́брис“ і він зробить.
Визволеному зачинають ви́кати, аж як оженить ся; коли не женить ся, то не викають доти, доки не мине єму хоть 30 лїт.
Як визволений здиблесь з своїм майстром, то має витатись з ним після приписаної формулки. „Йак прихо́дит на йакі́мсь ві́тпусьтьі това́риш той, котри́й вихо́дит с то́йі нау́ки, по тій визві́лцьі — бо до визві́лки то ни сьмі́йи сьа вита́ти, хіба́ ка́жи: дай Бо́жи шчі́сьтьа, тай бі́льши ньіц — ци жи́льі на ві́тпустьі, повіда́йи йиму́ пе́рший раз: Сла́ва Йсу́су Христу́. Пото́му бире́ йиго́ за ру́ку, у́чинь ма́йстра пе́ршого льі́пшого, котри́й ўче́ний, най буде́ хто зна́йи зві́тки і повіда́йи йиму́: Дай Бо́жи день до́брий. Гара́зд сьа спа́ло, гара́зд сьа ночува́ло, гара́зд сьа жийи́, промишка́йи, поранку́йи, розинду́йи; ў путьа́х, ў доро́гах шчасти́т, гости́т, ми́лость, ґо́дность, товари́ство, кольіґа́цтво, йак ми́лий Бог пита́йи при дре́війу. Коли́ жона́тий, то пита́йи го: Шчош там льі́пшого на опхо́дах? чи здоро́ві ґазди́ньи, ча́да чи при до́брім здоро́уйу, домові́ хришче́ньі, се́стри, бра́тьи, оте́ц, ма́ти, йак жийи́, чи при до́брім здоро́ўйу; сами́ собі́ ци при до́брім здоро́ўйу? Шчасти́ Бо́жи на субори́ (йак на ві́тпусьтьі), на йармарки́ (йак на йа́рмарку) і на здоро́ўйи і на ўсьа́койи благодать, когда́ Христо́с пока́зуйи путь, доро́гу! Йак нижона́тий, то так са́мо вита́йи йиго́, лише́ опуска́йи за жі́нку і дьі́ти. Сидьа́чий вітповіда́йи так са́мо до стойа́чого, йак той скінчи́т.
Лїрники, що з ними знає ся Я. Златарський: У Хмиливі, Залішч. пов. йи Тимко́ Шинкару́к, шчо разо́м зо мноў ўчиў сьа; ў Солоньім, Зальішч. пов. Йанко́ Мро́чок; ў Тоўсьтьім, Ону́фрий (прізвище забув) і ў Зальі́шчиках Фили́п Никольи́к, ма́йут шко́ли; ў Цапіўце́х Миха́йло Барда́цкий; ў Рара́нчу, Семе́н Андру́шчик; Мики́та Боса́к (старий вже) ў Зу́бци; ў Соки́рчиньі, ў Обирти́ньскім, Митро́ (прізв. забув); ў Польіўце́х Йа́сько Нагайоўский; ў Корольі́ўцьі Біску́пскій Нико́ла Штан-/6/ке́вич, шче ни ви́зволиний“. Иньших єсть богато, але они не вчені, тому знають мало.
Лїрники знають ся на 8 — 10 миль в около, а славнїйших поміж ними знають і дальше. З дїдами мало сходять ся; а коли то і трафить ся, то лиш з дїдами вченими і лишень на відпустах. Дїди вчені мусять також „термінува́ти“; прості дїди — котрий де що вчує і навчить ся, то вміє, але на науку не йдуть нїкуди. Зносини між визволеним та майстром майже завсїгди уривають ся, бо они звичайно далеко від себе розходять ся. Коли однакож здиблють ся при нагодї, на якім відпустї або ярмарку, то радо витають ся і частують ся, чим можуть.
Лїрники тут вичислені ходять лишень по всхідній Галичинї і на Буковинї по Сучаву; до Росиї не йдуть, лиш двох якихсь було „перекралось (Й. Зл.)“; на Угорщину також нїколи не ходять, бо там йти, то треба мати „письмо“, але давнїйшими часами ходи́лось; „типе́р жи ниві́льний час, ниво́ля, то ни мо́жна“. Так само з заграницї не приходять сюди лїрники.
Число лїрників зменшуєсь що раз більше, а то „чириз ниво́льньісьть; пі́длих жибракіў так збільша́йи сьа, шчо йіх ў дубильт, бо они дале́ко ни хо́дьат; поколо́тит сьа ў сво́йім сильі́, ў сусьі́дньім, тай ве́рни сьа; льірнико́ви тре́ба піти́ да́льши, а ту ниво́льа; приймай у́чньіў — ни ви́платит сьа, бо шчо з ни́ми роби́ти? Буде́ш йіх трима́ти на пйи́цу, та на свій кошт годува́ти, коли́ й ми не майим ш чо́го жи́ти! То коби́ ви, па́ни, ви́робили миньі так, аби миньі було́ мо́жна ходи́ти...; йа ўже буў ў комі́сара, й ў ста́рости, тай мине́ нагна́ли; йа тілько ўчиў сьа, тай типе́р ни майу шчо с тоў нау́коў зроби́ти, а зароби́ти собі ни мо́жу, бом те́мний; мо́жи ви там ві Льво́ві ви́робили би таке миньі́!“
Це́хіў льірницких типе́р нима́; йа́кби буў, то би гара́зд буў на сьві́тьі ,бо тогди́, куда́ би хтьіў, туди́ пішо́ў, йак шиўцьі́ хо́дьат, коли́би заплати́ў ўкла́тку до це́ху. Даўно бу́ли це́хи, ста́рші памйата́йут йіх; типе́р нима́ ньігде́ а́ньі це́хіў, а́ньі жа́днойі старшини́, ко́ждий жийи́ дльа се́би, а ко́ждий бойи́т сьа дру́гого, нидові́руйи, а то ўсьо чи́рис ниві́льньісьть“.
Злодїїв і піяків між лїрниками нема; якби який допустив ся такого проступку, то зараз єго покарали-б; а не хотївби слухати, то змусили б єго і міг би тим способом утратити заробок. То лише між простими жебраками трафляють ся подібні випадки. Часом може лїру й самовільно хтось собі завісити, але як він не має визвілки, то єму не дадуть просити; відберуть лїру, поломлять її, а навіть грошеву кару на него накладуть. Тому як такий де трафить ся, то „боку́йи“ від них, щоби не здибатись і не знайти собі напасти. /7/
Лїрники знають лишень „почисту́нок“. „Йак сьа зди́бли йиде́н з дру́гим десь на ві́тпусьтьі, або на йа́рмарку, потрібу́йи йиде́н дру́гого зачистува́ти, про до́брий спо́сьіб закли́чи йиго́ на канти́ну, ка́жи йиму́ да́ти за три, або за штири ґре́йцари горі́ўки, зачисту́йи йиго́, а пото́му той до йиго́: ў тім часьі́ шчось собі́ до́брого побала́кайут і росхо́дьи сьа. Така́ ми́жи ни́ми пійати́ка, бі́льш нима́ ньіц“.
В загалї між лїрниками нїчого не подибаєсь бридкого, бо они самі себе встидають ся і боять ся.
Між вичисленими повисше лїрниками нема заможних; ходять по комірнім, а що найбільше, то має декотрий таку хатинку, що „бо́ком сьа ў ньу ўпиха́йи“. Лиш оден Онуфрий, в Товстім, має ґрунт таки́й, що мігби з него вижити, але гроший покладних і він не має: нема в них так, як трафляє ся між иньшими, не-галицькими убогими.
Кару грошеву на виновника так накладають, як трафить ся який: „Так сьа ро́бить; йиже́льі шчось сьа ви́дарит, то сьа зьійду́т на ві́тпуст дале́кий і там змо́ўйуйут сьа; росповіда́йи йиде́н дру́гому, шчо той провини́ў і тогди́ ра́дьи сьа, йа́кби йиго прикли́кати. У тьім часьі́, йак йиже́льі він там йи, тогди́ йиго́ прикли́чут і йиго́ сьа пита́йут, жи́льі там за йаку прови́ну, мо́жи шчось за ко́гось опсуди́ў, мо́жи шчо на котро́го набриха́ў, мо́жи с ким сьа почина́ў би́ти, то за то́йи йиго́ пита́йут. І с то́го ўсьо́го заклада́йут йиму́ штроф таки́й: два ри́ньских ка́ри, ри́ньский на це́ркву, а ри́ньский на розда́ток: кілько йіх йи, то сьа розда́сть при йиго́ уха́х (м. очах), аби ни каза́ў поми́жи льу́ди, шчо: зди́бали сьа зо мноў рабіўники́ і зрабува́ли мине́ і пропи́ли; а́ли сьа на то́йи засьві́чуйи льудьми́, ни так тими убо́гими, жи до того прикла́дньі, али закли́чут собі́ йако́го чолові́ка з ро́льского ста́ну“.
Фалшивих лїрників, що лиш удавали-б калїцтво, нема і бути не може, бо за таким слїдили б самі лїрники і покарали би, „шчоби́ ни псува́ў йім кава́лок хлїба. Хто до чо́го приложо́ний“.
Цїкаве се, що в Грабівцях, коло місточка Озерян, в Борщівськім, лїрники були своїм коштом збудували церковцю. Початково було в тім селї лишень 16 хаток, а в них мешкали сини, доньки (лїрники дїти свої дають до ремісел, господарки, лиш калїк вчать просити) внуки лїрників і ґосподарували. Церква тота була маленька, пошита соломою. Всї они належали до цеху в Чорткові. Про той цех так оповідав Златарський: „Приповда́йут, жи ў старі́м зако́ньі буў цех; а́ли йак поме́рли старі́ дьіди́, ни бу́ло кому́ той цех отри́мати, бо йиго́ треба́ було́ опла́чувати. І таки́й сьа зьіста́ў, жи тото́ (цехові річи) заўда́ў до су́ду. Приповіда́йут, жи то йи заста́ўлини за сто золоти́х. По тім часьі́ то ўже сьа ўсьо зма́тчило, нима́ ньіц. То ма́ло бу́ти ў Чо́рткіўськім ци́ркульі, бо найбі́льший цех, то буў ў Чо́рткові“. /8/
Мову свою лїрники зовуть либійською; они винайшли її на те, щоби могли порозумівати ся в присутности чужої особи, а не бути зрозумілими для неї. Мова та ограничаєсь не многими словами і не знаю, чи ще з раз знайшло би ся в нїй тілько слів, кілько є написаних. Крім лїрників говорять нею ще дїди вчені і дротарі вандрівні. Вандрівні шевцї мають також свою потайну мову, але она ріжнить ся зовсїм від либійської так, що лїрник не потрафить її зрозуміти.
Всьо, що до лїрників відносить ся, укривають они глубоко перед звичайними людьми; тому й трудно докладно їх розпитати, вивідати. Те що ту я подаю, оповідав менї лїрник жижномирський доперва за посередництвом третої особи, що єго здавна знала.
Кілька місцевостий названих по либійськи:
Чернівцї — Ка́лути;
Залїщики — Кові́шчики;
Чортків — Спиньі́ў;
Бучач — Бучпі́ль;
Скала — Пітрусьа́нка;
Гусятин — Га́рбатьіў;
Оківцї — Леґушани (село);
Цапівцї — Швахтьі́ўцьі́ (село);
Товсте — Тоўсти́мни;
Ягольниця — Буда́ўницьи;
Потік — Дельмо́шник;
Борщів — Бутньі́ў.
Для доповненя отсих звісток подаю тут оповіданє Златарського про єго власне житє.
Йа ўро́диў сьа тако́й ту.ў Жижно́мири, те́мний. Шче мали́м да́ли мине́ до шко́ли (роз. лїрницької) до Йа́зльіўцьи, до Йа́ська Йакимо́вича, шчо ўже ўмер. Али йа ў не́го буў лиш дві нидьі́льі. Пото́му да́ли мине́ до йако́гось пройди́сьвіта до Ла́шковиц, Гри́цьа Тимньу́ка́. З ним зайшо́ў йа аж бо Садаґу́ри. Там зьійшо́ў сьа Гри́ць Тимньук з Іва́ном Лукаўйи́цким с Стани́гори — і поча́ли сьа оба́ напува́ти, а мине́ покла́ли на мі́сьтьі, абим проси́ў. А ма́ўйим тогди во́сьмий рік. Йак напи́ли сьа, тогди́ Лукаўйи́цкий лиши́ў ў шинку́ Тимньука́, а сам пішо́ў на двір. Тай прийшо́ў аж до ме́ни, тай ка́жи: Си́ну, ходи́; ґазда́ каза́ў йти до шинку, дьіста́ниш горі́ўки. [Они́ оба́ ўже поме́рли]. Йа ўстаў, він ўфати́ў мине́ на ру́ки, ки́нуў жи́дови на віз і сам сьіў і прийі́хаў зо мноў до до́му. Пото́му ўзьаў на руки, ўньіс до ха́ти; там да́ли миньі йісти, а йа здумі́ў сьа, ни зна́ўйим, шчо йи. Пото́му йа змо́виў тро́хи па́цьіру і каза́ли миньі́ йти на пйиц спа́ти. У ве́чир йа спйу, а Тимньу́к ж жі́нкоў там прихо́дит і ка́жи: Шчож ви, сва́ту, зроби́ли зо мноў за фі́ґльі? Той повіда́йи: Шчож йа с тобо́ў зроби́ў? На шчо́сьти хло́пцьа ўкра́ли? Йа ни ўкраў, а́ли правові́рни ўзьиў. Ти зна́йиш, шчо тобі́ ни во́льно трима́ти хло́пцьа; (бо він ни буў льірни́к ўче́ний). І с то́го ўзьа́ли сьа напива́ти; ра́но поўстава́ли і той збира́йи сьа йти від Лукаўйи́цкого і ка́жи миньі́: Збира́й сьа си́ну. А той ка́жи: Ни тре́ба сьа збира́ти, сиди́ тут. І так /9/ с тим розьійшли́ сьа, а йа сьа зостаў. Там минї́ да́ли бі́ли шма́тьа, там мине́ зми́ти, ви́чисали, бо йак йим посьигну́ў руко́йу по́за пле́чі, то цьілу́ жме́ньу вуши́й ви́тьаг. І йа там буў шчось два ро́ки. Пото́му йа зрозумі́ў, жи миньі́ зле, бо би́ли мине́ і ньічо́ ни учи́ли — бо він і сам ма́ло знаў — і ўзьиў мине́ садаґу́рский Іва́н Похо́вич. Записа́ў мине́ буў за сво́го ў констри́пцийі; ў то́гом буў та́ґжи два ро́ки (а ў до́ма ньічо́ ни зна́ли, де йа). Там було́ миньі́ до́бри, коли́ж він ўмер. Пото́му ўзьиў мине́ до Чирнове́ц Васи́ль Ґрі́цко; згоди́ў мине́ буў на шісьть льіт, тимча́сом йа буў ў не́го піў ро́ку — а ньіц ни зна́ўйим, лише́ де йа, ў йакі́м крайу́. — І там надьійшо́ў раз з Зальі́чик Вили́ких Фі́льіп Никольи́к. Він са́миж тогди́ сьа ўчиў, йак і йа, а́ли він ўже ньі́би кінчи́ў, а йа ньи — і підмо́виў мине́: ўтьіка́й ві́тци, бо ти ў чужі́ стороньі́. І йа з ним ўтьі́к до Зальі́шчик Вили́ких. Йак йа прийшо́ў до Зальі́шчик, за́раз йим сьа згоди́ў у Йіва́на Ха́луса — він буў с То́ўтріў, с Кіцмане́цкого пові́ту, з Бу́ковини ро́дом, ў Зальі́шчиках поме́шканий буў. Йа ў не́го буў три ро́ки і шісьть не́дьіль. Тимчасо́м йа сьа ви́зволиў на Хришчи́тику і пішо́ўйим собі́ ў сьвіт. Ходи́ўйим по Чирньіўце́х, Сире́тьі, Соча́ві, Гумо́рі, До́рньі, Кімпольу́ньцьі, Ка́чиках — та йак ми сьа там наўки́мило, пішо́ў йим по́над Ро́сьійу. — Бу́ўйим ў Око́пі, Мільни́ци, Ку́дриньцих, Скальі́, Боршче́ві, Гусьа́тиньі і по ўсьіх тих се́лах, шчо там йи. Пото́му с то́го ўсьо́го обирну́ў йим сьа до до́му (на́віть ни зна́ўйим, йак йа сьа пи́шу). Прийшо́ў до до́му (до Жижно́мира), ожини́ў сьа (він темний на оба очи, а жінка на одно, тому там говорять з насьмішкою про него: дво́йи льу́да, одно́ о́ко) і типе́р ўже на мі́сци і отри́муйу дру́гих, йак сьа тра́фит і ўжем тро́х ви́зволиў.
II.
Словарець лїрницького говору. 1)
1) Словарець сей порівнано з словарцем споряженим др. Студинським в студиї „Лїрники, 1894“. Ідентичні слова, що я записав, виписані при кінци сього словарця без пояснень.
А.
а́ндрус — брат;
а́ндруска — сестра;
арна́к — когут; арна́чка — курка;
арти́ха — горівка.
Б.
багла́йка — губа; баглайі́ — гриби;
ба́рват — кожух;
барли́джити — орати; барли́джник — плуг; /10/
бастьі́й — отець, батько;
ба́туз — Москаль;
бе́нник — дзи́ґар (папіроска);
бе́ннити — курити;
бе́тльити — бути;
бзи́ка — пасїка; бзи́чник — улий;
бі́він, бі́вона, бі́воно — він, а, о; бі́вони — они;
бігура́и — бігти;
бі́йак — як;
бікута́ — палицьа;
біку́цийа — вязниця;
бікуце́льники — полїция;
бікуце́льский — полїцийний;
бі́тому — чому;
біштура́ — палиця;
близьі́мно — близько;
бо́тинь — боршч;
брамо́шницьи — брама;
буда́ўка — голка; буда́ўчити — шити;
бу́квасний — квасний;
букші́й — біб; букші́йки — фасоля;
бурве́та — верета;
бурві́нь — ячмінь;
бухта́ўка — булка;
бучмаки́ — черевики;
бушно́ — вино.
В. (і У).
вандзи́рити — везти, вести;
дьака́ти — давати;
ве́лийа — велике; ве́лий, а, е;
ви́вандзирити — вивезти, вивести;
вивандзи́рувати — виводити;
ви́дермонити — видерти;
ви́кургонити — вигнати;
висльу́га — солома; висльу́жник — капелюх;
відйапе́рити — відобрати;
віддьакну́ти — віддати; віддо́нити — віддати;
відкапло́нити, відка́пчити — відомкнути;
вісльу́жницьи — яблінка;
ўйапе́рити — взяти; взути (чоботи на ноги);
ўкльі́мати — вкрасти;
ўко́рник — майстер (титул лїрників);
ўльі́пати — видїти; ўл. сьи — дивитись;
ўльі́пно — видно;
вольі́ти — хотїти;
во́лот — кінь; волоти́ха — кобила;
вохкі́мира — вісїм;
воша́рник — купець;
ўсьа́цки — все;
ўски́чувати — втїкати;
ўхе́зити сьи — впаскудитись; піти на сторону.
Г.
гаўлид — віл, бик; гаўли́дка — корова;
гаўлидьи́ — тельа; гаўли́ста — товар;
гальі́мо — молоко;
гальо́мий — високий, великий; (глубокий нї);
га́рбат — гусак; га́рбатка — гуска; гарбатьи́ — гуся;
гирки́мний — гиркий;
глаўда́ — голова;
гнойо́шник — гній; /11/
голоўча́к — пиво;
гомильа́с — цукор.
Ґ.
ґо́рґуль — жовнїр;
ґудла́й — жид; ґудла́йка — жидівка;ґудла́йик — жидок;
ґу́дзик — жидок.
Д.
де́лька — вода;
дерго́мити — молоти; дергу́н — млин;
двіний — другий;
дві́ньа́ — два; двіньа́ дьі́куна — двацять;
дильма́ — ріка́; Дильма́н — Днїстер;
дьакну́ти — да́ти;
дьі́вира — девять;
дьі́кунник — десятник;
дьі́куна — десять; дьі́кунка — десятка;
докурго́нити — дігнати;
дульа́сний — теплий;
дульі́би — гарбузи.
Ж.
жукльі́йка — шклянка;
жукльі́йник — коваль; жукльі́йницьи — кузьня.
З.
забату́зити — завязати;
забе́тльити — забути;
задули́ти — запалити;
задухо́мити — задусити;
зака́пчити — замкнути;
закапло́нник — ключ, замок; закапло́нницьи — колодка, клямка;
зака́тлонка — скриня;
закурго́нити — загнати;
замі́нницьи — мітла;
замі́нчити — замести;
засьтьіжмо́рити сьи — застягнутись;
захарбу́т — тлумачок;
зачипо́рити — зачінати;
зьіта́ти — просити, говорити, мовити; ша́тар зьіта́ти — мовити молитву;
зьі́теик — урядник;
зйапе́рувати — збирати (сметану з молока);
зна́хтити — найти.
Й.
йамо́шницьи — яма;
йа́шчур — відпуст;
йе́піть — є, єсть;
йо́ний — оден, перший;
йо́ристь — старість;
йо́роста — староста;
йоршина́ — старшина; йору́ха — старуха;
йуни́ко — весїля;
йуни́чити — сватати; й. сьи женитись;
йу́ниц — син; йу́ньчицьи — донька;
йу́ньчик — син.
К.
ка́луґа — блоха;
капти́ти — казати; /12/
капі́льійа — шинок, коршма;
карабльи́ — ложка.;
караві́нчи — дьівча;
кари́ґа — дьівчина;
катра́ти сьи — ховатись;
киўрі́й — пан; киўрі́йка — панї, панна; для докладности говорять: трепе́ла киўрі́йка — панна (молода панї);
кидро́ — прядиво;
ки́міть — ніч;
ки́ндик — рік;
кирди́мити — жити; кирди́мньи — житьа; кирди́мний — кревний (кождий без ріжницї);
ки́рха — свиня; кирхуньи́ — порося;
кирху́шник — карник; киршу́тина — солонина;
кито́ — яйце;
кі́мати — спати, ночувати;
кі́маньи — спаня;
кле́ви — добре;
кли́мтур — ґульден; климту́р — нїмець;
кливе́ньский — ласкавий;
кльи́ксати — плакати, кричати;
кльіму́та — злодїй;
кльусна́р — цвинтар;
кльусна́рка — каплиця;
кльу́жити — лежати, класти; кльу́жницьи — підлога;
ко́зум — розум, козу́мний — розумний;
ковирхнина́ — сметана;
ко́ўтур — горнець;
коно́палки — коноплї;
копи́чити — ко́пати;
ко́псати — копа́ти, сапати;
корхили́цьи — попадя; корхильи́та — попівські дїти;
ко́тницьи — возівньа;
кохта́ўка — кість;
красьі́мний — червоний; красьі́мка — кров; ягода: черешня; красьі́мник — гарак;
кре́мез — чосник:
крихти́ — крупи;
крім — гріх; крімова́тий — грішний;
ку́банок — збанок;
кубра́к — жебрак; ку́брати — жебрати;
ку́вирх — дах;
куві́зно — тяжко;
кугра́ — лїра; кугра́чка — скрипка;
ку́грати — грати; кугра́чник — лїрник, скрипник;
ку́дньісь — нинька;
кудо́нники — дзвони;
ку́доровий — - здоровий;
кудри́пник — музикант;
ку́зад — зад;
кули́га — лавка;
кулу́йка — стодола; кулу́йник — хлїв;
ку́мси зьіта́ти — жебрати;
курго́нити — гнати;
курльа́ти — варити:
курі́бло — срібло;
кусьмо́рити — кусати;
ку́час — час;
ку́черба — вчера;
куче́рити — вечеряти; куче́ри — вечеря. /13/
Л.
ламуса́ти — ломати;
либішча́к — лїрник (з лїрників);
ли́ґа — вовк; лиджиха — вовчиця;
ли́зинь — йазик;
ли́кша — каша; ликшу́ницьи — ступа;
липко́ — лїрник вчений з хло́па, або дїд вчений, що має титул „майстер“;
льикса́ти — лазити;
льіхто́рити — рахувати;
льуфта́ти сьи — сьміятись;
лобзьі́й — олїй; лобзьі́йньи — олїйня;
ло́бзьук — хлопець;
лопоти́ти — молотити; лопо́тньи — стодола; лопо́тник — тік;
лопстри́ти — пасти; лопсти́рка — толока; лопсти́рник — пастир;
лопу́ха — капуста;
лоптови́на — половина;
лоскоти́ра — полотно;
ло́скотньі — оріхи;
лубу́нити сьи — сваритись;
лубу́ниньи — сварка.
М.
Ма́ґлит — лях;
майму́ра — сокира:
мана́тьи — білє;
маньки́ — ми;
мани́цьи — мати;
матла́н — тютюн; матла́нник — теребилюлька, фінансер;
махльи́рка — сїчка;
махли́чник — різак; різник, косар;
махли́чка — скринка до різаня сїчки;
махлува́ти — рубати, різати;
махи́рник — рукавичник;
махи́рницьи — рукавичка;
ме́ргульи — недїля; ме́ргульник — понедїлок;
мерзу́льи — цибуля;
мерхльі́й — баран; мерхльі́ — вівцї; мерхльи́чка — вовна;
ме́хир — ніж;
митропі́льи — поле;
мі́льас — мід; мі́льа́сник — медівник;
мільа́сний — солодкий; мільа́сницьи — пасїка;
мі́ньчити — міняти, минати;
мо́скутньі — зуби;
мотни́ха — кітка; мотньи́ — котя;
муги́р — мужик; хлоп.
Н.
найу́хник — наймит; найу́хницьи — наймичка;
накачі́й — місяць;
накачу́р — бурмістр, війт;
наки́рваньи — піятика;
насти́ги — штани;
нахи́рник — палець; перстень:
нача́нити — нальляти;
некле́вий — недобрий, злий;
нови́мний — новий.
О.
О́брут — ремінь; стовп; обрутьа́ч — пліт; /14/
обруто́к — патик (кождий);
обрутки́ — дрова; обру́тницьи — древітня;
окирди́нити сьи — ожити;
о́ксим — льіс;
оксьу́т — сад; оксьути́на — садовина;
омильа́с — мід, цукор; омильа́сний — солодкий;
о́пук — чобіт; опука́р — швець;
опу́льовати — куповати;
орно́сноп — мак;
о́строка — доро́га;
остроко́мин — комин;
о́строкой — покій;
острочи́ниц — гість; острочи́ньцьі — гостї;
охве́с — образ; Бог;
охцьійо́с — сотка;
оша́р — ярмарок.
П.
па́сьінка — миш;
пате́р — папір; пате́ри — коралї; патери́к — празник;
перельі́ксальник — перелаз;
пиривандзи́рник — пором;
пі́тпсальник — піддячий;
пі́трус — камінь;
піхто́р — мішок;
пйанджа — пять; пйа́нджатка — пятниця, пятка; пйанджадьі́кунка — пядесятка;
пльі́нка — шістка (10 кр.);
пльі́нчити сьи — купатись; пльі́нчити — мити, єднати;
пльі́ний — білий;
повіхто́мити сьи — повіситись;
позві́нчувати — позивати;
покльу́жити — покласти, поставити;
покусьмо́рити — покушати;
пору́тник — бідак; пору́тницьи — бідачка;
по́со — богато, много;
по́стаўрочник — похресник;
постаўро́чницьи — похресниця;
по́хазь — кімната, сьвітлиця, шинок, господа;
поха́зник — господар; поха́зницьи — господиня;
похві́ртьи — подвірє;
пошу́тка — лихо;
провандзи́рник — провідник;
пропу́льовати — продавати;
пропаньдьіка́ло — пропало;
право́шити — правити; пр. слуго́мку — правити Службу Божу;
пса́лка — риба (всяка);
пса́льньи — пісня;
пуньдьі́й — пиріг;
пурго́м — скоро, швидко;
пна́ти — йти.
Р.
ра́хта — слота;
ре́псанка — писанка; ре́псати — писати;
ре́псаньи — письмо;
ре́псаник — писар; ре́псальник — парастас;
розйапе́рити — роззути;
роску́льник — розбійник; роску́льницьи — стрільба:
рута́ўка — грушка (дерево і овоч). /15/
С.
са́басний — сам; са́басний ку́рльа — самовар;
са́батка — субота;
сапсайі́ — кукурудза;
сапта́ўка — качка; сапта́ўник — качур;
сеўйа́чка — гречка;
си́за — вош;
сипйа́г — сьірак; сипйа́жиньи — сукно;
сьа́нити сьи — сьвітитись;
сьа́нко — сьвітло; сьа́нка — сьвічка;
сьі́вирка — кирниця; сьі́вирец — гижки; сьіви́рнути — мерзнути;
сьімти́на — сїм;
скако́мник — танець;
скил — пес; ски́лицьи — сука; ски́лицьи — песя;
ски́тити сьи — сказатись, встечись;
скира́ — три; скира́тний — третий;
скіте́льньи — миска, таріль;
скрипота́ — двері, ворота;
скру́тинь — обарінок;
скульба́ти — любити;
слихто́ — ухо; слихти́ти — слухати, чути;
сно́пко — льіто; сно́пно — парно, горячо;
спини́цьи — чортиця;
ставе́ра — подруже; ставе́р — Христос, хрест, слюб;
стаўра́ — кварта; ставе́рка — кватирка;
стаўро́ки — хрестини; стаўро́чина — молитвини;
стаўро́чник — кум; стаўро́чницьи — кума;
стаўро́чнити сьи — хреститись;
сте́пир — піч;
степу́рити — печи; степу́рка — печеня;
степли́га — сливка;
стекльа́ти — чекати;
стерего́мник — сторож; стерего́мка — варта;
сти́чинь — став; сти́чник — стіжок;
стипра́ — плечі;
сто́донь — богач;
сухе́чка — гречка;
сура́зний — гарний;
сухмо́рники — сухарі;
сха́льіти — вмерти;
сча́нити — зільляти
Т.
тапко́ — ти; тапки́ — ви;
тагни́ти — нести;
тараньдьі́й — воробець;
те́льбушок — чарка;
тири́га — земля;
ти́ринь — сир;
тири́жники — бараболї;
ти́рлик — цар; ти́рлицьи — цариця;
тока́рка, тока́рник — ведро;
тре́пез — стіл;
трепе́лий — молодий; трепели́цьи — молодицьа; трепельу́к — парубок;
трихо́мити — трясти; трихо́мницьи — пропасниця;
трихови́ло — решето, сито;
трогньа́шчий — хорий; /16/
труни́ти — больіти; тру́нька — тиф;
тругньа́чка — холєра;
трусьньи́ — мука.
У.
угура́ти — давати;
укира́ґа — піяк; укира́чка — піячка;
уко́рений — учений.
Ф.
фартьійо́к — запаска;
фі́йавинь — голуб; фі́йаўньі — голубцї (варені).
Х.
хал́ — Dreck;
ха́льи — похорон, смерть, вмерлець, труп;
хальі́ти — вмирати;
хве́йло — уста, рот;
хві́льний — зелений;
хви́льньи — година;
химро́ — живіт, черево;
хира́ни — люди;
хиру́та — рука;
хо́бинь — крайцар; хо́бньі — гроші;
ходу́хи — ноги.
Ц.
цьі́сара — чотири;
цьі́ха́ч — ніс.
цьвіхльі — пчола, муха;
цьу́ба — баба.
Ч.
чиме́рсьи — волося;
чихмо́рити сьи — чесатись;
чахмо́рник — гребінь;
чуже́мний — чужий;
чухльі́й — овес;
чухни́цьи — спідниця.
Ш.
шанда́л — костел;
ша́ндра — шість;
шандра́чка — шістка (10 кр.);
ша́тир — молитва;
шва́хт — цап; швед — дїдо (Grossvаter);
ше́нька — торба; шіпньи́ — шопа; шім — дім;
шкред — дїд (невчений); шкуда́ти сьи — боятись;
шму́рка — шістка (10 кр.); шмура́к — дурак;
шмури́ти — дурити; шмурни́й — дурний;
шу́йа — бідний; шу́йство — біднота;
шукмо́рити — шукати;
шумови́на — трумна;
шутньи́ — кулеша.
* * *
Деякі звороти:
Пна́й з ма́ньком — ходи зі мною;
попна́йим до шу́ста — підемо до міста;
манько́ во́льку — я хочу;
трепе́ла киўрі́йка — молода панї або панна; /17/
йо́ра киўрі́йка — стара панї;
ўдьакни́ манько́ви — дай менї;
там сьа так лубу́ньи — там так сварять ся;
склеў манько́ви бе́нника — зроби менї циґаро;
псай пса́льньі — сьпівай піснї;
вітка́пч скрипота́ — втвори двері;
ўльіпно сьа шале́ко — видко ся далеко;
ни ўльі́пно ньіко́мто — не видко нїчого;
сура́зни кі́маньи — гарне спаня;
ўйапе́рити о́пуки — взути чоботи;
курго́нити гаўли́сту до де́льки — гнати товар до води;
паньдьі́кайи на ходу́хи — клячить на ногах;
пуньдьійі́ ку́рльиньі — пироги варені;
пуньдьійі́ стипу́риньі — пироги печені;
охве́сова мани́цьи — божа мати;
дьакни́ охве́си кудоро́ўйи — дай боже здоровє;
бе́тльийти кудоро́ві — будьте здорові;
зости́чуйти сьи кудоро́ві — оставайте здорові;
з йу́тного — з другого.
* * *
Слова з словарця дра Студиньского, що і менї довелось записати: Галицьких лїрників: Біку́цель, боси́ўний, ве́сло, вісльуко́, вийухти, ўкорити сьи, наўкорити сьи, ўсно́пити (сьи), гаўри́дити, гаўри́ш, га́лусть, гарти́ха, грівошити сьи, дермо́нка, дермо́нити, ду́льас, ду́лити, зьікро́, зьікра́, зьітко́, йо́рий, каме́ха, застьіжмо́рник, йардува́ти, йа́шпурка, закапло́нити, ка́чити, кле́вий, кльі́мати, кльу́са, покльу́жка, корх, ко́тинь, крі́со, ку́вечер, куві́зо, ку́динь, кудо́нити, ку́заўтра, заку́лати, ку́лати, поку́лати, ку́мса, кле́вити, караво́на, кума́ток (-очок), мана́тка, маско́рити, маско́рник, матльі́йка, матло́ха, мех, мо́тинь, не́міть, мньа́ти, пандьі́чити, пна́ти, позьіко́рити, поме́кльенько, пса́лити́, пса́льник, пу́лити, пропу́лити, ріво́шник, сьі́вер, сьі́верка, сьі́верно, скако́мити, скульба́нка, слуго́мити, слуго́мка, спи́н, споми́кувати, суйа́чка, сьу́рати, сьа́нко, сьа́но, сьа́ний, сьа́нно, несьа́нно, трі́йка, тро́йіти, фили́стка, хаза́, хви́льник, хви́льницьи, хо́ро, шале́ко, шоло́то, штуба, шусто.
Українських лїрників: Бату́зник, ботньа́к, вихро́, ви́льаксати, духо́мка, зру́тити, пору́тити, уки́раний, кові́сто, ка́льіпний, манько́, ме́крий, ме́крецький, пандьі́кати, ра́ха, рахтьі́й, сипйа́га, сти́га, сти́чити, сухмо́рити, тартаса́, хвірт, ча́нити. /18/
III.
Прохання й молитви.
По звичайній молитві лїрник говорить отсе проханнє:
I. Поми́луйти мине́ те́много кальі́ку, нишчо́тного, низаро́бного; йа собі́ ни ви́джу ньі зароби́ти, ньі заслужи́ти, ті́лько сьа за вас Па́ну Бо́гу помоли́ти, молитви́ христо́ві зговори́ти: за ва́ши здоро́ўйи, за жи́тійа шчасли́ви, за гріхо́ў отпушче́нійи. Чей би до сьвято́го отца́ Никола́йа, за шча́сьтьи, за здоро́ўйи, тай за гріхо́ў вітпушче́нійи; аби сьвати́й оте́ц Никола́й стаў до по́мочи і до порату́нку, аби́ вас сохраньа́ў от сла́бости, от прене́жди, от припа́тку, від усьо́го зло́го. А че́йби до ни́ньішнойі дни́ни аби́ вам ни́ньішна дни́на ста́ла ў помо́цах, ў зами́слах, ў ра́достах, ў си́лах чи́стих, ў працьах ві́рних, ў рука́х роботе́лних, но́зах проходьа́шчих, ў воче́х превосьвйашче́них. Ни мина́йти мине́ те́много, аби́ вас Бог ни мина́ў віко́м, здоро́ўйим, просту́пками (?) шчасли́вими, когда́ сьи пове́рнити, когда́ сьи посту́пити. А че́йби за отца́ і за ма́мку, за се́стри, за бра́тьі, за дьі́ти мале́нькі, кото́рі Бог зьібра́ў на буду́шчий вік, на во́лний сьвіт; а фто́рийа прича́стийа до Ду́ха сьвято́го, до па́на Збави́тильа, до Су́са Христа́ укрижова́ного.
Скінчивши раз говорити сю просьбу, починає другий раз; при тім треба знати, що она дуже часто улягає змінї; котрий лїрник має більше фантазиї, той красша її скаже, той більше додасть до неї. Говорить ся її найбільше по відпустах.
II. Сю просьбу говорить ся по хатах, коли лїрник хоче випросити сорочку або ногавицї.
Син ту бо́жий, ма́мко, Дух сьвяти́й, ґазди́нько, ў вашім до́му пробува́йи, вам на по́мочи ста́йи; ми́лий то о́чи (отче), ми́лосьть ва́ша па́ньі ма́ко! Ни про́шу йа вас, ма́мко, ни во сре́бло і во зло́то, ньі во ша́та дорогі́йа, ньі майи́тки великі́йа; ті́лько йа вас про́шу, йа вас рада́йу, йа вас блага́йу з низе́ньким укло́ном, прид ва́шим поро́гом, за ме́нийем Сус Христо́вим і анге́льским бо́жим сло́вом; йа вас про́шу, йа вас блага́йу, йа вас рада́йу: чей так, ма́мко, нидохідне́ньку сорочку... льуб так ма́мко, нидохідне́нькі нагави́цьі... преокри́йти ви, ма́мко, мойи́ грі́шнойи тьі́ло, йак Бог превокрива́йи дре́во ли́стом — коро́йу, зе́мльу траво́йу, во́ду мло́йу, ри́пку луско́йу, пти́цьу пйуро́йу, го́ри піско́м, ка́менем, йа́ко на земли́ чолове́ка. /19/
III. Сон Богородицї.
Там на Осио́ньскі горі́ Причи́ста Дьі́ва спочива́ла;
Прийшо́ў йі со́н ў кни́зьі:
Причи́ста Дьі́во, спиш, ци чу́йиш?
Ньі спйу, ньі чу́йу:
Присни́ў ми сьа сон диўни́й, приди́ўний,
Шчо тибе́ злапа́но, на хрисьтьі́ роспине́но,
Тирно́воў кору́ноў корунова́но.
У нидьі́льу ра́но со́ньічко схо́дит.
Причи́ста Дьі́ва сво́го си́на за ру́чиньку во́дит.
Приве́ла го на осино́шни,
З осино́шного до спо́віди,
Від спо́віди до сакраме́нту.
Приве́ла го на мо́ри,
А на мо́ри бі́лий каміне́ц:
На тьім камінци́ це́ркоўцьа стойа́ча,
У тьі це́ркоўци Сус Христо́с лижи́ў,
Голо́ўку склони́ў, о́чка зажмури́ў,
Ручки́ розложи́ў, ўсьу кро́ўцьу за нас розьільльи́ў.
Прийшо́ў сьвити́й Питро́, сьвити́й Паўло́:
Бо́жиньку наш, Бо́жиньку, йаку́ж ти за нас му́ку тирпи́ш!
Ти сьвяти́й Пе́три, ти сьвати́й Па́ўли, — ни страха́й сьа мо́йі му́ки;
Озьми́ собі́ хрест у ру́ки
Іди́, по ўсьім сьві́тьі роскажи́,
Йак старо́му, так мало́му, так сириду́шчому:
Хто тоту́ моли́твицьу буде́ мо́виў
У пйи́тницьу сполу́дньи, а ў субо́ту до схід со́ньцьи,
А ў нидьі́льу до слу́жби Бо́жойі,
То́му бу́ди со́рок дньіў, со́рок но́чіў гріха́ одпушче́нійи,
Сам при йиго́ смерти́.
(Зап. від моєї матери в Пужниках, Бучацького пов.)
IV. Молитва перед „супльіка́цийоў“.
За ўсьіх моли́ўши сьіх блага́йа прибіга́йушчи тобі́ со ві́ройу оздвиржа́ннойу тво́й покро́ви и́нного Бо́га ни іма́ми грі́шника, бо-го-біда́х, ско́рбих при́сна, збаўле́нна, обримина́нними гріхи́ мно́гими ма́тир Бо́га ви́шних йиси́ причиста спалсти́ сьа, мо́лим ти сьа, спалсти́ сьа раби́ твойа́ восли-/20/ша́шчих ви́жних преклони́ ву́хо твойи́. Ни забу́ду льуде́й тво́йіх ў до́му отца́ твойи́го. Ра́дуй сьа, причи́стайа дьі́во, ра́дуй сьа че́снайа ски́тици цара́ Христа́, радуй сьа прийи́мша роста́льна, ра́дуй сьа двери небе́снийа, ра́дуй сьа неопале́найа ку́пино, ра́дуй сьа суми́рний сьві́ти, ра́дуй сьа ві́рним спасе́нна, ра́дуй сьа засту́пници, ўсьім христійа́нам прибіжи́шчи і ўлади́чици. Слава Отцу і Сину. Ра́дуй сьа сьцьіле́найа похва́ло, ра́дуй сьа го́ро сьвата́йа, ра́дуй сьа сьвіти́льничи сла́ткий, ра́дуй сьа Дьі́во. ма́ти Христа́ Бо́га на́шого; ра́дуй сьа а́нчи па́стиру, ра́дуй сьа ра́йу привосьві́тлий, ра́дуй сьа ра́йскі две́рі отверже́нньі, ра́дуй сьа трапе́зо божистве́нна доче́сна, ра́дуй сьа хра́ми госпо́дний, ра́дуй сьа ру́чко зла́тна, ра́дуй сьа упова́нийи; Го́споди Бо́жи многомилости́вий, на тьа Богоупова́хом, ни прогніва́й сьа Го́споди на нас зьі́ло ни́жи погуби, збаў нас ўсьіх ўраго́ў тво́йіх, ти бо йиси́ Бог наш, а ми льу́ди твойі́; ру́ку твойу́ содьіла́йим, імйа́ твойи́ прозива́йии ўсегда́ ни́ньі при́сно во ві́ки віко́м а́мінь.
V. Молитва до св. Николая.
Прави́лойу ві́ройу о́браз скрі́пости воздвиржа́нна вучи́тильу йави́ тьа Го́сподь Бог, ста́да свойи́го ожива́шчих войи́стину шчижа́л йиси́ смире́ннуйу, висо́куйу нишчото́йу бога́туйу, научи́ нас супраўда́ннойу сьватитильу о́чи кристо́вий Никола́йу: моли́ Христа́ Бо́га на́шого, спалсти́ сьа душа́х на́ших.
VI. Молитва до св. Микития.
Сьвйати́й о́чи Мики́тийу наста́ўнику бо́жий!
Му́дростьу мудри́ оьи, крі́пістьоў окріпи́ сьи, ў ра́зуми ўразуми́ сьи!
Зьійди́ з нибе́с, здойми́ з нибе́с анге́льскій хрест, золоту́ кору́ну, золоти́й ві́не́ц.
Поби́й, потлу́ми бісо́лскійа ўра́ги, нечести́ві по́лки,
Би сьи ни ўкуси́ли душі́ і тьі́ла мойи́го грі́шного.
Го́споди! днесь ору́жійа на дійа́вола хрест мой.
Дал йиси́ отрима́шчой, ни мо́жу возира́ти на си́лу йиго́ ўзьа́ти; йа́ко Бог з ме́ртви скрисе́н, пре́жди кла́ньати сьа сло́нцу пра́видному, тридне́вому погрибе́нному, сьві́тлому, сьвйато́му оскрисе́нийу. Хрест (во) сьньі мо́йі; хрест по́мошчи мо́йі, хрест наде́жда на́до мно́йу; Христо́м сьа охришча́йу, христо́м сьа уроджа́йу, христо́м а́нгильи прозива́йу, христо́м дійа́вола одганьа́йу. Оступі́ти сьа о зли́йі ўраги, ничисти́ві по́лки, бо станут анге́ли, арха́нгили бо́жі з бо́жойим ору́жийим на дійа́вола — буду́т стеречи́ душі́ і ті́ла мойи́го грішного до живота́ ві́чного. /21/
(Молитви IV, V, VI записані від лїрника Златарського. При N. IV. він додав: Се твирда́ моли́тва, йійі говори́т ся, як би чоловіка блуд сьа узьиу).
Подаю тут іще дві польські молитви, що одну я записав від мойого брата Гілярка, а другу від моєї мами в Пужниках, Бучацького пов. Вони так само як N. III уживають ся лїрниками і від них переняті, а характерні для змін, що ним підіягла їх польська мова в устах наших лїрників.
VII.
W czwártyk pszy ostátniej wjeczéży
Pan Jézus áni nie jad, ani nie pił,
Po ogrójcu chódził, Bógu się módlił,
Na kolána wpádał, s swóją’ się mátką żégnał.
Pszyleciéli nieszczenślíwi żydzi,
Złapáli, za włósy targáli, do ziémi rzucáli,
Na kszyż gwoździámi pszybijáli.
Wýjszła mátka najświéńtsza na kalwarýjskie gúry.
Zobaczýła swégo sýna tak okrútnie zbitégo, skatowanégo,
Na kszýżu gwoździámi pszybitégo.
Żékła mátka najświéntsza:
Sýnu muj, dziécię móje, kref mója, bóleść mója!
Pot swójem cie sércym nosiła,
Swojími cie pjerściámi karmíła,
A téras cie wídzy tak okrútnie zbitégo, skatowanégo,
Na kszýżu gwoździámi pszybitégo.
Żekł pan Jézus: Mátko mója! jákaś mi míła,
Żébyś ten pácież odmuwíła,
Żéby sie w śwjécie táki człówjek ználaz,
Żéby ten pácież odmúwił — choć nie códzień —
Pszynájmniej tszy rázy na týdzień,
To býłaby jégo dúsza zbawjóna.
Zesłáłbym tszydziéści aniółuw
I dwanáście apostółuw
Pszy skonániu duszy jego.
VIII.
Stóji rączka kwitnónca,
Pszet Pánem Jezusém widzónca,
Widzić ci Pánie pszed ręcy kapłáńskie.
Stóji kápłan pszed ołtáżem, /22/
Bóże ciáło pjastúje,
Mója sie gżýszna dúsza radúje:
Ráduj sie, ráduj, mója gżýszna dúszo,
Widziáłam sýna, otkupiciéla,
S prawégo bóku, s krwi wylányj.
Tak un sóbje siédzi na máłym osiółku
I tak líści píszy:
Jednégom syna mjáła
I tégo żýdzi wziéli,
Na kszýżu rospjéli,
Czárnym tárniem podrapáli,
Górszkim píwym napuwáli.
(W) wiélki czwárty k zímno býło,
Jak Pána Jezúsa na méńki wodzóno.
Wodzónoż go po gúrach, po karpýtach (чи: карпатах?),
Píłat go sie pýta:
Czy ci zímno, czy ci gorónco?
Ni mi zímno, ni mi gorónco;
Rádbym wytszýmać ten trud,
Za chrześcijáński lud.
Wszýstkie dzwóny udeżýli,
Niebjósa sie utwożýli;
Utwóżył sie bóżyj grub,
Odézwał sie míły Bug
Do gżysznégo człowjéka:
Czégo ty żóndasz, gżýszny człowjéku?
Żóndam ja Pánie
Létkie skonánie,
A po śmjérci żýwot wjéczny otszymánie.
Kto te modlítwe béńdzie múwił
Choć nie códzień,
Tszy rázy na týdzień —
W pjątek do pośníku,
A w sobóty do objádu,
A w niedziéle do mszy świéntyj,
Béńdzie mu raj otworżóny,
A pjékło zamkniénty.
Pan Jézus ze mną, Paniénka psze de mną:
Co im się stánie, to i mnie.
A ja gżyszny lég’em spać,
Swóje dúszy Bógu dać. /23/
Aniołówje psze dúszy mójej:
Jéden mi świci, drúgi mi ściéli,
Tszéci béńdzie pszy dúszy, pszy ciéle.
Jézus Máryja w ustach mójich,
Jézus Máryja w sércu mójim,
Jézus Máryja pszy skonániu mójem.
IX. Молитва до св. Николая.
Хто бу́ди до сьвито́го Никола́йа па́цьір говори́ти,
То́го бу́ди Го́сподь ў шча́стьу благослови́ти
По ўсьільа́ких доро́гах, по ўсьільа́ких бато́гах, по ўсьільа́ких гости́ньцьох.
Пішла́ души́ до Христа́ Ісу́са,
Запу́кала ў ре́ньскі воро́та:
Ви́йшоў до не́йі сам Сус Христо́с.
Чого́ бажа́йиш грі́шна душо́?
Бажа́йу тво́йі обітни́цьі,
Аби́с ми то даў, шчос обіцьиў!
Пе́три, Па́ўли! возьмі́т кльучі́,
Замкньі́т псо́ви муро́ваному пашче́ку і су́цьі муро́ваньі,
Аби́ льу́дьом шку́ри ни розрива́ли,
Аби́ кро́ви ни розлива́ли,
Льу́дьом жильу́ ни додава́ли.
Ви́йшоў Ісу́с на зиле́ну луку́
Під Христо́ву ру́чку (?),
Під сьвито́йі Ма́тири пла́шчик,
Під сьвито́го Никола́йа бе́чок (?).
Сьвити́й Никола́йу!
Йа тобі́ відда́йу,
Свойі́ бидльа́та,
Свойі́ тильа́та
І само́го сибе́.
Стойі́т рі́ска цвиту́ча
Пи́рит Ісу́сом Христо́м видьу́ча.
Ви́джу тьи, мій Ісуси, чи́риз сьвиче́ньі ру́ки.
Сьвашче́нник стойі́т при віўтари,
Бо́жи ті́ло пісту́йи,
Мона́, сьи души́ раду́йи.
Ра́дуй сьа, душо́ мойа́!
Висили́ сьи, душо́ мойа́, /24/
Шчос ви́дьіла Збави́тильи,
Віткупи́тильи,
З бо́ку кроў вильа́ну.
Йі́ди Ісу́с на мале́нькім вісльі́,
Стаў і пи́ши:
Одно́гом си́на ма́ла
І то́го жиди́ ўзьи́ли,
На хрисьтьі́ роспйи́ли,
Чо́рним те́рньом подрапа́ли,
Гірко́ў жо́ўчиў напува́ли.
У вили́кий читве́р було ду́жи зи́мно,
Бо Ісу́са по му́ках во́джино.
Ве́ли йиго́ по го́рах, по шкарпе́тах;
Пила́т го сьи пита́йи:
Йак ти, Су́си, чи зи́мно, чи гори́чо?
Аньі ми зи́мно, а́ньі гори́чо,
Тьі́лько тирпльу́ гірки́й труд
За мій бі́дний льуд.
Амінь.
X. До Христа.
У нидьі́льу ра́но со́ньічко схо́дит,
Найсьвитьі́йша Ма́тьінка си́ночка во́дит.
Пове́ла го на у́триньу,
З у́триньі на слу́жбу,
С слу́жби на ка́заньи,
С ка́заньи на вичірньу,
З вичі́рньі до гро́бу.
Отвори́ў сьи бо́жий гріб,
Огльи́нуў сьи ми́лий Біг:
Чого́ потрібу́йиш чолові́чи?
Ле́хкого скона́ньи,
Душно́го (душевного) збаўльі́ньи.
Стойі́т сьві́чка сьвітьа́ча
Пи́рид Ісу́сом видьа́ча.
Ви́джу тьи, мій Ісу́си,
Чи́риз сьвиче́нньі ру́ки.
Сьвашче́нник Ісу́са пісту́йи,
Мойа́ сьи души́ раду́йи. /25/
Ра́дуй сьи, душо́ мойа́,
Бос ви́дьіла бо́жи тьі́ло,
Шчо сьи з душо́ў розлучи́до.
Наш Сус добродьі́й даў си приби́ти ру́ки
І но́ги на хрисьтьі́ приби́ли.
Йаки́й з не́го ма́йстир дороги́й,
Соло́тка збро́йа !
Ра́дуй сьи душо́ мо́йа.
Кльінчи́ла дьі́ва ў горо́тци,
Моли́ла сьи Бо́гу Отцу.
Так сьи моли́ла,
Аж сьи йі дру́шка зйави́ла.
С тоў дру́шкоў ходи́ла,
Нади́бала сьвито́го Іва́на.
Мій сьвити́й Іва́ни,
Ни ви́дьіўйис мо́го си́на?
Ви́дьіў йа тво́го си́на, йак го жиди́ замордува́ли,
Ру́ки, но́ги на хрисьтьі приби́ли.
Іди́ Пе́три, іди́ Па́ўли, йдьі́т по сьві́тьі,
Кажі́т мало́му симильі́тному,
Жиби́ ту моли́тву відмоўйи́ли два ра́зи на ти́ждинь:
У пйи́ток при обі́дьі, ў субо́ту при виче́ри;
Тако́му сьи ре́пьскі воро́та буду́т отвира́ти,
Пики́льньі замика́ти;
На во́йньі ни заги́ни.
На водьі́ ни пото́ни,
Биз сьвито́го Сакраме́нту ни умре́.
Числа IX. і X. записав я 7. цьвітня 1893 р. в Григорові, пов. Бучацького, від дїда, імени єго не знаю. Додаю їх до попередних молитов задля змісту.
IV.
Піснї. 1)
1) В піснях не давав я акценту тому, що Златарський не оповідав, лиш сьпівав їх. Вказівки лїтературні був ласкав зладити др. Іван Франко; рівнож він впорядкував цїлий материял.
1. Про муки Христові.
Род жидоўский затворений
І віт Христа постаўлений.
Збирали сьа Христа ўбити,
Мисьійаша наживити. /26/
Узьали Христа аж на гору,
До пилатового двору;
Пилат руци умивайи,
Сина божого ниспознайи.
На́-ўхрист Христа роспинайи,
Руци й ноги прибивайи.
Матка билша фрасоўлива,
Стойіт піт крижем смутлива:
На сина сьи погльидайи,
Сьльізми свой твар умивайи
Ах, синуж мой озльублезний,
Серцьу-с мому ізболезний!
Тош тьа виджу роспйатого
І на христьі прибитого.
Тош тьа моцно скатували,
Руци й ноги прибивали!
Плач, мольім сьа Христійани —
Тирпіў Христос за нас рани.
Тирпіў пйить ран крижуваних
За нас грішних, Христійани.
Тирпіў рани, тирпіў муки,
Чириз жидоўскійа руки.
А ми Христа вихвальаймо,
Алилуйа засьпіваймо.
Алилуйа, Алилуйа,
Слава, Христе, твойі страсти!
Сохраньай мир от напасти,
От льуцкойі нинависти.
Пор. Записки Югозападного отдЂла И. Р. Геогр. Общ. за 1873 годъ, Матерьялы стор 28; П. Чубінський, Труды т. III. стор. 20. І. Ф.
2. Смерть і похорон Христа.
У слаўньім сильі, ў Русалимі, там Сус Назараньский,
Даў сьа бити, катувати, за мир христийаньский.
Били, слупи слуповали, кроў з боку сточили,
Ни йиднуйу тирновину Христу на главу зложили.
Марійа Матка Божа ж жальу умльівайи,
Свого сина озльублезного сльозами ўмивайи. /27/
Синуж мой возльублезний, чом ти вумирайиш?
Кіло свойи присьватойи до гробу вотдайиш.
Прийшоў Йосиф до Пилату, ўзьаў сьватих просити:
Час би, Пилатьі кіло с христа зньити,
У плашчіўницьу ўбрати, ўо гроб положити.
Сьватійа вуче́ники славу очинили,
Узьали, Христа зньали с крижа, ў плашчіўницьу ўбрали і ў гроб положили.
Шчо найтвертши од каменьа а ў райскойи серци,
Шче ни дознали Сотворитильи, камінь знаў перший.
Жаднайа віра того ни дождала, кілько ў мори камінь,
Христос слаўний по ўсем сьвіту, Христос йаўний на вік віком амінь.
Пор. Головацкій, Народныя пЂсни Галицкой и Угорской Руси. Москва 1878. ч. III., отд. 1. стор. 271. І. Ф.
3. Про хрест і смерть Христову.
Древо пресьватойи
От біса зацнойи
І предимнойи!
Усьіх бісо́л прогониў,
А христйан борониў
Сам пан Ізбавитиль;
Простер руци, Откупитиль,
На хрестьі.
Суси льубиўний,
Тос йи добротливий
І милостивий!
Тройи с древа ізльубиў,
Кроў з водойу іспустиў,
І от боку рибра свого
І от роду заўзьатого
І нимилостивого.
Мойсей пророка,
Зьіслано отрока,
Йако ў райу бил;
Которого Бог зльубиў,
Манну з неба іспустиў;
Вони йиму манну отдавали,
Жиўцем (зам. жовчем), оцтом, Христа напували /28/
За милость йиго.
Йуда злосливий,
Учиник праўдивий
І то й найперший;
Він того збізуміў,
Продаў христа бис цьіни,
Сам сьа вовісиў,
Небо і земльу опустиў —
На віки.
Тирновий вінец цару,
Уложили Христу на главу —
Усеш то Аўрайі;
Зимльа сьа острасла,
Луна от слонца згасла,
Й настала по ўсем сьвіту [тьма].
Цар на христьі прибитий окрутни!
Йіван богослоў,
Насьльідник Сус Христоў,
Піт крижем стойашчий,
На Марійу згльадьашчий,
Сьльози свойі проливайи,
Матир Божу покішайи
Христовуйу.
Ми мізерньійі у сьвітьі,
Приблудныйі і ми грішньійі:
Ми д нему прибігаймо,
Поклон Христу отдаваймо,
Аби нас Христос борониў,
Од шатаньіў сохраниў
На страшном судьі.
Пор. Богогласникъ 1790 р. N. 72 (в виданю львівськім 1852 р. стор. 171). В акростіху автор піснї названий Димитрій — правдоподібно св. Димитрій Ростовський. І. Ф.
4. За смерть Христову — грішникам мука.
Вийдим ми, вийдим, на гору високу,
Там стойіт сам Спаситиль на хрисьтьі прибитий.
Пани наш, Пани!
За шчо тирпиш рани? /29/
І про тойу злойу дольу
Плине кроў з водою.
Ти грішнику льутий,
Гріхамис набутий,
Образиўйис Христа Пана —
Йист то ў боку рана.
Ти грішнику кай сьи,
Гріха сповідай сьи,
Іс прозьбами, з молитвами
До Господа ўдай сьи.
Йак наво́зьи древа,
Шче іс темного льіса,
Йак наложат вогонь вічний,
Дайут душу бісам.
Ангил прильітайи,
Грішника питайи:
Страшним судом острахайи,
Душу виручайи.
Йак навари пива,
Шче й рузного трунку,
А ў роскошах сего сьвіта
Заўдайут фрасунку.
Божи наш, Божи,
Йаке смутне ложи!
Набрала сьа душа гріха,
Збути сьа ни можи.
Ми за ту причину,
Падьмо на кольіна:
Облагаймо Спаситильи
На віки вічньійа.
5. Чудовний образ Христа у Климові.
У слаўньім сильі у Климові
Там Спаситиль на пристольі,
Рани свойі утворайи,
Кроў сьватуйу проливайи.
Ожагни сьи, чоловечи,
Най бис твой гроб кроў ни течи!
Тиче́, тиче́, йиму з глави,
С піт коруни мальувани. /30/
Тиче́, тиче́, ни приста́ни
Од вечири аж до раньи.
О сьватльішчий Спаситильу,
Сего сьвіта Збавитильу!
О даруй нам благодати,
С тобоў ў небі царствувати!
А ми Спаса вихвальаймо,
Алилуйа засьпіваймо.
6. Чудовний образ Матері Божої в Хотїню.
Радуй сьа Марійо, небесна царици!
Ой радуй сьа пречистайа, просьвітла зорници.
Ти сьа ўрадувала, сина породила,
Оскльаньбами од Йадама місто слободила.
Ступи до нас, панно, з високого тьмаку,
Покішай нас йа ўсьіх грішних ў сьім виликім страху.
То ни виликий страх на нас наступуйи,
Ричитинскайа рука ўсьіх нас обгортуйи.
Когдаж мой меч острий од рук бісурманських,
Ни дай вірним загибати ўсьім душ христийанським.
Благоческайа земльа того допустила,
Де ў містечку, а ў Хотьіньу, панна сьльози льльила.
Льльила, проливала до свойиго сина,
Плакала чиста панна, йак матка йидина.
Плакала ў Тримбоўльі, ў містечку крулеўскім,
Пофтурни у Камйинцу, повітьу подольскім.
Красна голубници, храни свойі дьіти,
Шчобим тибе могли милосерни пі́ти.
Алилуйа, алилуйа, слава тобі Божи,
Ни забудь нас, ўладичици, Марійо господна.
Ни забуду, шче й прибуду за вас сьа молити,
Тілько прошу, пиристаньти Господа гньівити.
Ми тибе ни забудим, доки жити будим,
Мньа твойи присьвйатойи ўсе хвалити будим.
Ми тьа буде́м вихвальати од ниньі до віка —
Імньа твойи присьватойи на многийа льіта.
Од вік віком ни пристаним, доки сьвіта стани,
Ми тьа будем прислаўйати, а ўсе христийани. /31/
7. Чудо Матері Божої в Почаєві.
Там на горі ў Почайові йаснайа скала стала,
Йак наступило турецькойи восько, йако темнайа хмара.
Йак наступило, гору сточило, войувати сьа зачинайи:
Матко цудоўна почайіўскайа! твой манастир опступили.
Отец Зильізо зильійимстойи сьльозами сьа умивайи:
Матко цудоўна почайіўскайа — твой манастир загибайи.
Матка цудоўна під крижем стала, войувати сьа ни дала,
Кульі одвиртала, кіньми тратувала, свой манастир ратувала.
Турки, Татари, турецкойи восько, шчош ми таке ў той час вочинили?
Де ў тьім містечку Почайові с Христійаньіў кроў сточили.
Йак сточили, тай проливали, Бога ни ўві́рували,
Аж вод йасности, од Матир Божойі с коний до зимльі падали.
Йак падали, карки ломали: а ўжеж ми ту ни будемо,
Аж во третий день с турецкой зимльі ўсьой Христійан повирнем.
Иак сьа дознали Турки, Татари, шчо то йист Божайа мати,
Пітписали сьи до Почайова великуйу дань давати.
8. До Матери Божої.
Пот твойу милосьть ўсе прибігайим,
Помоци твойі ўсегда жадайим,
Поратуй нас Дьіво
При во скорбих зьіло,
У каждом припатку,
Смутном фрасунку,
Душу нашу і кіло.
Молитва наша Тибі воздамна,
Будь милосерна і нивосужденна.
А зо свойим сином йидина чиста ў Тебі сийайи,
Тройци присьватуйу Марійу господньу ўсе вихвальаймо
І ўсе сьватайа Дьіво Марійо.
Со сьватойі моци, чистойі тройцьі і превозношенно
У коруни польской земли і руской
Сьльічнийа лилийа, дьіва Марийа
Од огньа заховай,
Тілько нас ни подай,
От повітра вогньа,
Матко господна. /32/
9. Про св. Івана Богослова.
О ти Йана Богослова
Миром тайна, слатка мова —
Достойнойи можим піти,
О ти Йана ославіти.
Чистотойу найцьісньішчий,
Сам Сус Христос наййасьньішчий,
Нат Ілийоў і над ружиў,
Чистий образ, сам Син божий
Примудрости голубинньа —
Найперший Бог ў свойіх силах;
З Дьіви, з Марійі сплотиў сьа,
Бог ў потребах промислиў сьа.
Орел небо озльітайи,
Слонци правидни огльадайи.
Пиши начал мик-би слова,
Шчо ангелийа Сус Христова —
Сто двацьать льіт жил у мирі,
Отвирзай нас ўсьакой вірі.
Сам собі казаў гроб копати,
Місци і кіло готувати.
Мучиницьі днем приспіли,
А ўже кіла ни воздріли.
Знайшли квітньу с сего крайу,
Ілийі з Йаном прежде ў райу.
Йан бо житиль ў сему райу,
Восьмого дньа з гроба ўстайи.
Йан бо житиль ўвесь прах отпускайи,
Усьакой больісьть возвішчайи.
А сли схочиш умирати,
Риче Христос царствувати.
Ай ни ўмерши токмо жилши
Ілийа з Йаном ў райу билши,
Де сьа майи суд зачати,
Анцихриста облишчати.
Сойдет сьватих виликих трох
Ілийа з Йаном і Онопій.
Прес трох сьватих і от Иана,
Благодать нам будет дана, /33/
Ласкавий Бог на правици билши
Од вік віком тьа хвалити.
Пор. Богогласникъ 1790 N 190 (вид. 1852 стор. 465); Kolberg, Pokucie II, 272. І. Ф.
10. Про св. Григорія.
Красна висна, сьвіт нам настаў, Бог нам сьи надаў;
Благочести спознал йиси, Христос жиж нам дал сьи;
Бо хотьіў ўраг прокльатий царицьу спожерти,
Йиму Господь благословиў йиго главу утерти.
Ти сьватий Григорійу, главу утирайиш —
Того ўрага прокльатого образом звішчайиш.
Ми за теби, Григорійу, ўсегда Бога просим:
Радуй сьа, Григорійу, руци свойі зносим.
Ти сьватий Григорійу Христа ублагайиш,
Царам, кньазьам, милим панам, йак сонци снийайиш.
Проквітай нам, Григорійу, йак цар, кньазь добрійи,
Тебі слава, тебі поклон, на віки вічньійа.
Пор. Богогласникъ 1790 р. N 187 (вид. 1852 стор. 450). І. Ф.
11. Про св. Василія.
Озлийай сьа благодати ў уста твойі, отчи,
Бо ти бел йиси, па́стиру, добрий,
Бо ти учел йиси словеснийа о́лци
Вірувати Бога а во Тройци,
А во Тройци йидину.
Когда д нему і за жону Іўладийу записал,
У той час сьватий Василийа а преч бісол одогнал.
Плачет, молит Кисирийа 1)
Вельман молит сьватий Василийа,
Аби бісол одогнал.
Молим ти сьа, пастиру добрий, очи шчадротливий,
Будь нам милостивий!
1) Жо́но Іуладийа — пр. лїрника. /34/
Бо записаў сьа мой муж урагу
Луциперу пекельному
А зо свойоў криўлейоў.
Улаго́лит д нему сьватий Василийа: Ти чловече, мужи
Бой сьа Бога, Уладийу, согрішиў йис дужи,
Бо ти Бога оца опустиўйис,
Духа сьватого охилиўйис,
І Сина Божего.
Кай сьа гріхоў, чоловече, покути держи сьа,
А ўсе свому Сотворительу сльозами моли сьа,
Шчоби тибе ўраги, ўраги ни ўхопили.
У вогонь, у сьірку ни ўкинули.
Бо там будеш горіти.
Рече д нему (зам. демон): „Сьватий Василийи, ни чини нам пакости,
Бо він сьі нам сам записаў с сего сьвіта слаўности.
А ти йиго од нас, од нас одбирайиш,
У нашийа руци нам йиго ни дайиш
Йако мужа нашего.
Замкнуў сьватий Василийа Уўладийа ў дому,
А сам пішоў молити сьа со сьватому Богу.
„Помилуй мйа, Божи Очи,
Усего сьвіта тиж мой творчи
І ошчадриж і мине!“
Словослоўйат, пісьньу сьпівайут,
А преч біси утьікают
І назад записи виртают,
Вікном у церкву кидайут
І на Василийа нарікайут,
Вельман йиго проклинают
Йако слугу свойиго.
О змилуй сьа, Божи, надо мнойу,
Шчом согрішиў перет тобойу.
О змилуй же сьа, Божи, на до мнойу,
Шчом недостойний слугойу Твойім; Сотворитильу мой і Спаситильу мой, Откупитильу мой.
Пор. Безсоновъ, Калики перехожіе I. 774 — 778; Житє і Слово III. стор. 215 — 216. І. Ф. /35/
12. Про св. Николая. *)
Большиго днесь на земли трона;
Хто схочи ў себи за патрона
Обрати Николайа сьвйата,
Бог нам йист помочник помйата **)
У разума.
Шчебис потапаў на мори,
Прибудет Николайу скорий:
Токмо рци: Сьватий Николайу,
Ратуй нас! зараз руци дайимо
Усе ў помоци.
Ратуйиш озьньа йис тиўници [тимници, І. Ф.]
*) Назву св. Николая „Мир-Ликійський“ переробили лїрники на Мирно-кієвський“. В. Гн.
**) Перекалїчено зам.: помощ непонята. І. Ф.
Дай способ сиротам, ўдовицьам.
Він дайи способ, йак на сьвітьі жити,
Кілько йиго потреба просити —
Усе ў помоци.
Досить жи сей сьвіт, ни мало льуда,
Дознайиш пресьватого Николая чуда.
Бо хто сьи йиму так шчире помолит,
Найменчи члунок ни заболит —
У серцьу йиго.
А звидет а з пути блудьашчой,
Скоро тьа ослишит мольашчой,
Хоцьбис упал межи льути волци,
Рожжинеш бісолскійа полки —
Ни згиниш.
Хоцьбис бил де ў йакой напасти,
Не дасть тобі Николай пропасти.
Хоцьбис бил осужден на згубу,
Сам падеш напасной пагубу —
Усегда вічнуйу.
Сиротам і ўдовам он ййст опйикунам,
Усьім справам а ў розних патронам;
Али ни ўважай, шчо ни майим злота,
Тілько просьім Николайа сьвата — /36/
Усе ў помоц.
Кормитиль він йи ўсему миру,
Хтош тілько дайит йиму на охвіру
Він дайи способ, йак на сьвітьі жити,
Али сушчи йиго рачит нас кормитиль —
Цалий сьвіт.
Ми д нем’ прекланьаймо глави,
Сьватому отцу Николайу;
Бо шчо ми йиго будемо благати,
Будет нас ўсьіх душ ратувати —
Сьватий Николай.
Сьватльішчий Николайу очи!
Поратуйжи нас ўвесь мир чудийа-творчи.
Али раш творца за ўвесь мир благати,
Бисмо тьа могли вихвальати —
На віки віком.
Пор. Богогласникъ 1790 N. 173 (1852 стор. 428); Kolberg, Pokucie II, 270; П. В. Шейнъ, БЂло-русскія пЂсни (Записки И. Р. Геогр. Общ. по отд. этнографіи) т. V. 691. І. Ф.
13. Св. Николай і три студенти. 1)
1) Златарський назвав сю пісню: Николай у подорожи.
Чо сьа суйатиш, чоловечи вірний?
Погадай собі, шчо Бог незмилний;
Йак у фрасунку, так у жалобі,
Днесь Николай — ми просьімо собі,
Йак ў день, так ў ночи: Стань нам до помочи.
Хоцьби тьа спіткала фортуна злайа,
Ни дуфай ньі во шчо, но ў Николайа;
Бо ми Николайа випросьімо собі,
Він ни дознайи жаднойі шкоди.
Йак тьашко заболит, він Бога молит,
А зайдет тьа слонци, зайдет тьа зара,
Йак ідеш у поли, смутлива мора;
Там на поли буде статок,
А ў коморі буде спраток. /37/
І так (певно: йак) на оборі — сьватий Николай (певно: і) ў дорозьі.
Али три бладенци 1) йшли з науки,
Ступили до коршми напити сьа води,
А йіх коршмар помордуваў,
Штучки, очки позмитуваў,
Йакби так часом —
Продаўби з мньасом.
Али тим гостинцим йіди сьватий Николай
І на туйу коршму па ньічльі́г стайи.
Скоро на день, на свитаньи,
Устайи сьватий до читаньи 2);
1) студенти, пр. лїрника.
2) як жид, пр. лїрника.
Так мовит по слові, йако свому слугови —
Мовит пан до слуги: Іди ўсьідлай осла;
Там тьи страх обгорни;
Прутко го післаў —
Там биз мича і биз ката;
Нашому ослови ўже глава стьата.
Йак йшло сьідлати, він ни можи ўстати.
Мовит пан до слуги: іди йиго ўсьідлай,
Тай на куждом місци ўсе Бога благай,
Бо йиму того ничого ни шкодит;
Дай йиму оброку, бо він ўже ходит.
Дай спокі́й тривозьі, бо ми ў дорозьі.
Утвирайи йізбу, виходит коршмар,
Йиму сьи серпи крайи, шчо жийи осел.
Ходит, мовит сам собі по слові:
Сли жи йа стьаў голову ослови,
Ти, очи прикрасний, ўже чоловік нишчасний;
А ни було сьвітка — скирваўленна мерва —
Шчеж йа хотьіў скоштувати з восла стерва,
Подорожним продавати,
Йак би за то мож плату ўзьати.
Али ў той годиньі, ў коршмареві коморі,
Усьі тройи бладенцьіў поўстали живі;
Скачут з бочки, йако з купельньі,
Сьльічньі, здраві, йако ангельі
І до ньіх падайут сьватому Николайу
І назад сьа повиртали до свого крайу. /38/
14. Про св. Олексїя.
У Пана Бога йист вилика сила:
Йак подружиў отец про нивольў сина,
І казаў йиму с тоў жоноў жити —
А Олексей пішоў на пушчу блудити.
Блудиў Олексей трицьать і три льіта,
Трицьать і три льіта, аньі йіўши, ньі пиўши
І до свойиго отца зимлеў соближиў сьа.
Йиго отец ў той час ни спознайи,
Сина Оликсейа за старцьи приймайи.
Казаў йиму, слугам, дом збудовати,
Старцьу Оликсейу йісти й пити доношати.
Стариц Оликсей того ньіц ни поживайи,
Тілько свойу частку на ниських роздайи.
Згльануў Господь із йасного неба;
Старчи Оликсейу! час ўмирати, треба!
Соближиў сьи Оликсий ўмирати
І казаў слугам карту написати.
Узьали ўйирньі слуги написали му карту,
У більі руци дали, биз руци, биз варту.
Він казаў по отца післати,
Аби прийшоў отец туйу карту читати.
Прийшоў родний отец йиго кіло навиджати;
А ўзьаў родний отец туйу карту — читайи,
А нат тойоў картоў ж жальу умльівайи:
Горкий жи мій, горкий і шче горкий сьвіти!
Сину Оликсейу, мій ружовий квіти.
Він, Оликсей, казаў по маму післати,
Шчоби прийшла родна матка туйу карту читати.
Прийшла родна матка кіло невиджати,
Погльадайи ў руци: йи карта читати.
Узьила родна матка — туйу карту читайи
І над тойоў картоў ж жальу умльівайи:
Горкий жи мій, горкий, горкий жи мій сьвіти,
Сину Оликсейу, мій ружовий квіти!
Нат тобоў йа, сину, свойу кроў проливала,
А йа с теби, сину, послуги ни мала.
Дайти но ви, слудзи, до мого брата знати, /39/
Шчоби прийшоў родний братчик туйу карту читати.
Прийшоў родний братчик, туйу карту читайи,
Брата Оликсейа с письма познавайи:
Горкий жи мій, горкий. горкий жи мій сьвіти,
Брати Оликсейу, мій ружовий квіти.
Дайти но ви, слудзи, до мойі сьостри знати,
Шчоби прийшла родна сьостра туйу карту читати.
Прийшла родна сьостра кіло навиджати,
Погльадайи ў руци — йи карта читати.
Узьала родна сьостра туйу карту, читайи
І нат тойоў картоў ж жальу умльівайи:
Горкий жи мій, горкий, горкий жи мій сьвіти,
Брати Оликсейу, мій ружовий квіти!
Дайти но ви, слудзи, до мойі жони знати,
Шчоби прийшла сльубна жона туйу карту читати.
Прийшла сьлубна жона кіло навіджати,
Погльидайи ў руци — йи карта читати.
Узьала сльубна жона туйу карту — читайи,
А нат тойоў картоў ж жальу умльівайи:
Горкий жи мій, горкий, горкий жи мій сьвіти,
Мужу Оликсейу, мой ружовий квіти.
Кажда диривина льіторосьть пускайи
І каждая птицьа свойу пару майи:
Ли(ш) йа нишчаслива так по сьвітьі блукайу...
Ниплоднойи древо с саду вирубайут —
Мине ниплодницьу ў рай ниприймайут!
Йак ти миньі, жоно, вірно сльубовала,
Будеш ти зо мнойу ў небі царство мала.
[Від лїрника Іґнаца з Вичілок, Бучацького повіта. Пор. Kolberg, Pokucie II, 274 — 276. І. Ф.
15. Про св. Варвару.
Зійшла зора, посирид мора —
То ни йи зора, лиш сьвита Варвара.
Али бо йійі сьи сам пан круль залицьиў,
Сьватьійі Варварі подарунок обіцьиў.
І казаў він слугам злота накопати,
Сьватьійі Варварі подарунок післати. /40/
Сьвитая Варвара подарунку ни брала,
Бо йиму бути жоноў ни гадала.
А він казаў слугам срібла накопати,
Сьватьійі Варварі подарунок післати.
Сьватайа Варвара срібла-злота ни брала,
Бо йиму жоноў бути ни гадала.
А він казаў слугам скла надробити
І сьватьій Варварі по тім скльі ходити.
Сьвитайа Варвара того сьи нальикла,
Прит паном Богом на кольіна ўкльикла:
Господи Божи, стань ми до поруки,
Ни дай ми тирпіти нивиннойі муки.
Зьіслаў Господь ангели з неба:
Уступай Варваро на то скло, бо треба.
Сьватайа Варвара на скло наступила,
А жаднойі кропльі кирви ни ўронила.
А він казаў слугам вогонь розложити,
Та сьвиту Варвару ў ольійу смажити.
А сьвита Варвара й того сьи нальикла,
Пирит Паном Богом на кольіна ўкльикла:
Господи Божи, стань ми до поруки,
Ни дай ми тирпіти нивиннойі муки,
Зьіслаў Господь ангели з неба:
Уступай, Варваро, ў той ольій, бо треба.
Сьвитайа Варвара ў ольій поступила,
Али йі сьі жадна причина ни ўзьила.
Ти сьвита Варваро, ти йи чаровина:
Тибе сьи ни бире аньі жадна причина.
А він казаў слугам гроб вимуровати
І сьвиту Варвару ў земльу закопати.
І пойіхаў сам пан круль на войну
І лишиў Варвару ў гробі супокойну;
І він сьи там бавиў трицьить і три льіта,
А сьвита Варвара ни видьіла сьвіта.
Прийіхаў сам пан круль із войни
І льиг собі ў лушко, лушко супокойни.
Али бо йиму сьи Варвара приснила,
Шчо файньішша панна, йак на сьвітьі була.
А він казаў слугам гріб розмуровати,
Сьвитойі Варвари косьтьі роскидати. /41/
(А слуги йиму кажут:) Крульу наш, крульу, Варвара жива!
Шче файньішша панна, йак на сьвітьі була.
Слуги мойі вйирньі! ви нивйирно миньі служили,
Ви сьвиту Варвару у гробі живили.
Ходит собі сам круль по дзьидзьіньци,
Вдариў ў него перун із йасного соньцьи.
Годьі тобі, крульу, на земли войувати —
Нат сьвитоў Варвароў, гріх сьи збиткувати.
(Від лїрника Іґнаца з Вичілок, Бучацького пов.)
Пор. Kolberg, Pokucie II, 277-279. І. Ф.
10. Про св. Варвару замучену батьком. 1)
Покой благодати, ангельскайа мати:
Варваро прикраснайа, Христова нивісто і нинивістнайа. 2)
Мучила сьи за Христа, создатильу убога.
Отец того ни зльубиў, казаў запрістити, муками страшити;
Тьікаюшчи од вітцьа, йако воўца вод воўка,
Тай гора камйанна: горо, росступи сьа, мучиници скрий сьа;
І ў горі тьа достережем, на земльу тьа і возьмем.
Взьаўши йійі за ўласа, ў слуп главу вйазаўши,
У слуп главу ўйазаўши, нохтьом кіло стружаўши;
Нохтьом кіло стружаўши і під нози доптаўши.
Твой глас со небес: хвальіт Варвару і однесь
Царствуй, царствуй со віки, с Сусом Христом на віки.
1) Лїрники називають сю пісню „Мала Варвара“.
2) Стих сей повтаряєсь по кождому віршови.
17. Про св. Параскевію.
Радосливим серцим отвирзаймо глас:
Парасковейа, сьльічнайа лилийа,
Красна дьівици, райскайа столици
Моли Бога і о нас!
Сьвіци опальахом і востружахом
Докола з мичами, бійахом з бичами: /42/
Красну дьівицьу диржали ў тимници.
Перса йійі обрізахом.
Ти йист служибницьа у Христа Пана,
Бо ти йи краснайа, від Бога шчаснайа,
Вінцем прикрашена і сововінчена:
Будь нам і молибницьа.
Ти йи служибницьа і молибницьа,
Бо твойа дишницьа радосна божницьа:
І львами крушат сьа і припорошат сьа,
Прахом росипйат сьа.
Прийдьім, поклоньім сьа Парасковейі,
Шчо приймила рани тамки і молена
Ни від Иритикіў, нивірних йазикіў
Ти йист мучиницьа.
Прийдьім, поклоньім сьа Ісусу Христу,
Бо Христос Спаситиль, то нам откупитиль;
З вочистойі Панни йист нам пожондани
Сьвіту ўсе создайи днесь.
Усьакайа приймайи, ўсьака нейскайа;
По Христу, по Богу, стили нам дорогу:
Імньа твойи штити, на віки хвалити
Од вік віком, с сим чоловіком.
18. Про св. Онуфрия.
Chto chce na pomoc wzywać Onufrego,
Bo un moży chybnońć pjekła goroncego.
Sławno trafić do nieba,
Tyło mu służyć potszeba.
Pamnientaj sobi mizernyj gżyszniku,
Jak ten Onufry błondzi(ł) w młodym wiku:
Zgardził pjerskow korunow,
S całego śwjata mamunow.
Jak sie narodził, ny mniał w sobje złości,
Jego lwa karmiła z boski opaczności.
Stracił życie źi lwamy —
Mul sie Onufry za namy.
Pojszed na puszczy, а w głembokie skały,
Tam poślubował z Bogiem swoj wik cały.
Kila lat żyw, dźiś on w czystości — /43/
Ciało z martwy ostrości.
Piszy supliki: Jezu pszychmogoncy!
Niech sie pszyczyni ten patron goroncy.
Ratuj ży nas patronie,
Chtoż nas wjency obroni?
Muwjo pszykłada śwjata pachnoncego —
Tam wy znajdziecie w puszczach Onufrego.
Tam wy jego znajdziecie,
Śwjenty objawił, co wicie;
A jemu pan muwi, żyby spokój beło,
Żyby okrutny pochowaty ciało.
Wzioł Chrystos duszy w opjekie,
Jusz ny wypuszczy na wjeky.
Śwjenty Onufreju, prosimo my ciebje.
Żyby zmarły duszy krulowały w niebje.
Za twojy, świenty pszeczyny,
Niech nam otpuszczy Bog winy.
Пор. Kolberg, Pokucie II, 273; Mioduszewski, Spiewnik kościelny 643. І. Ф.
19. Про св. Антонія Підкаменецького.
Jezu muj pszynajsłotszy, zmiłuj siy nad namy,
Nad mizernym tym stworżeniem, ojcieć nad dziatkamy!
W sławnim mjescu u Kamjencu recz koruna polśka,
W sławnim mjescu u Kamjencu granica podolśka.
W wiwtorek bardzo rano klasztor zrabowano,
Z wjelgymy żałościymy Turczy nam oddano.
Turyk zrado pszystempujy, symborijy znianto (zdjęto)
Na piendziesion zakonników psze klasztorem stianto (ścięto).
Ten najświenszy zakonnicy z rajcu wystompili,
Pszenajświenszy ten sakrament pod nozy skruszyli.
Skruszyli, połomali, koniem jeść dawali:
Konie jego nic nie jadli pszyd nym powkleńkali.
Gde w Jezusowym kościele konie powstawjali
Swientego Antoniego s kościoła wygnali,
A s tych barzo głośnych dzwoniw końi napuwali,
Choreńgwy i obrazy pot kulbaky słali.
Byjcie w kotły, grajcie w tromby, na żałobni stronwy, /44/
Zawołajcie tym nabożnym do najświentszyj panny.
Panienko litościwa, proś nam syna swego,
Żyb nam raczy dał potłumić cara tureckiego.
Panienko litościwa, cosz tak idut lata?
Cy jusz beńdzie sond wjeczny, cy skończenie śwjata?
My za tyja pszyczyny pad’my na kolana,
Błagajonca Zbawjeciela i Chrystusa Pana,
Żyby my mogli żyć s Chrystusym Panym,
Po śmjerci z nim kruluwać na wjek wjeczny amyn.
Пор. Kolberg, Pokucie II, 267; тогож Lud VI, 234. І. Ф.
20. Про тогож св. Антонія.
Chto chce na pomoc wzywać Antoniego,
On go zastompił ot szystkiego złego.
Śwjenty Antoni ma łaski od Boga,
Kużdego pocieszy, choć najwjentsza szkoda.
Śwjenty Antoni jest bogosławjony —
Mul sie za namy do najświenszyj panny.
Śwjenty Antoni cuda pokazujy,
Kturen bijy, kradno — on jich wyznajdujy.
Bo nywjarńi Turcy tak bijo na niego,
Jeszczy my ny wimy cuda Antoniego.
Śwjenty Antoni cud jawem pokazał,
Głowy, rence, nozy, precz Turkom pozłamjał.
Najstarszyj Turyk zacioł u twarż jego,
Teras my doznali cuda Antoniego.
Najstarszy Turyk muwje: ciekajmy od niego!
Sługi jego muwio: znaj pan Antoniego.
Jest dobry, śwjenty Antoni w cudownim obrazi:
Ratuj nas Antoni w naszym czyńśkim (ciężkim) raźzi!
Ratuj nas Antoni dopoki żyjemy,
Jusz po śmyrci wjeczny, jak z Bogiem zaśniemy.
Chto sie Antoniewy szczyrży uchjarujy,
Z wjelgiego nyszczeńścia un go wyratujy.
Chto sie Antoniewy szczyrży pomoli,
To najmeńczyj człunyk serciu ny zaboły.
Niechży to beńdzie na czeńśt’ i na chwały.
Swjenty Antoni, pszeczeń sie za namy. /45/
Ny wipuskaj nas Antoni zo śwjentyj opieki,
Beńdziemo ci chwalić stateczny na wjeki.
Śwjenty Antoni, prosimo my ciebje,
Żyby zmarły duszy krulowały w niebje.
Пор. Kolberg, Pokucie II, 276. І. Ф.
21. Про св. Михаїла.
Йак суд виликии, ниньі зборові
Виждом на роспйатьу божийа сили;
С придвічного, с придимного дьіла
День сьватого чуда Михайіла.
Образ кирваўлений, дитьом зйаўлений,
Рік ми того ради стало сьа дьіло,
Узьиў Бог на себи льуцкойи тьіло.
Тирпіў муки, тирпіў рани,
Нарештьі смерти оскарженьи;
Трицьать три льіта, пан сего сьвіта.
У тисьача сьім сот пйадисьать пйать день,
Кирвавийа рани Ісус роспйатий —
Простер руци, ўсьільако приймайи
Кіло с кроўйоў Бог йійі витайи.
Прикланьаймо глави, Міхайіл ласкавий;
Ласкавий Бог днесь, ласкавий і ў ношчи
Дайи хромим нози, темним очи;
Усьім нам дайиш ўсьільаку потребу,
Готуйиш правидним коруну у небі.
Божи ласкавий! йак небо, зимльа —
Ни ззивай на мени блудного сина.
Од бід, од очагу темна оборона,
Чловека на земли.
Од гріха, од злости, ради божой милости;
Божи пудовний, тут на пристольі,
Ни дай нам плакати болше на дольі.
Од повітра, трусайа, града
Оборони зборовая града:
Од вогньа, од войни, ўсьіх нас Божи сохрани. /46/
22. Чудо св. Михаїла.
Де Бог велийахом Михайіла зупел йиси
Силами го струтел йиси;
Бо хотьіў прокльатий з Богом сьа зроўнати,
Про тойи му треба ступати йа з неба
До пекла на віки.
Михайіл преслаўний і во чуда і ў оцьіў
Над сьватих на земли, ангилами небо усьім.
Де божойи чудо, чудийа і ўсьуда;
Просляўнойи чудо про многийа льіта,
Живот ў віки, живот днесь.
Архангила імньа — і хто йиго ззивайи,
Тому Луципиру і ни пирискаржайи.
Острий меч бойийуду страхал йиго ўсьуда
Свойими ногами, з вірними слугами,
Побрал йиго на віки.
А Питро апостол ис тимницьі і звол йис,
Ступил йис іс прасницьу пойти і повілел йис;
Ровен Михайіли, храньай наші кіла,
Жи ўмирайу ў поли, Бог прибудит скоро,
Ільчушчого накормит.
Рече д нему Васил: пойти йиму ізрашчи,
Пойти со вірними, пойти і ни хотьашчи;
Давидові мошчі додайут сьміло́сти,
Рад би олтар збити, рад би го спіймити,
Власни йиго йак мичем.
Михайіла сьвата храм твой і подноўйашчий
Од нивірних йиго йако зори сходьашчи
А скоро присьпіли, зимл