Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


‹‹   Головна          





Ф. О. Петрунь

Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя

Замітки до Бронєвського та Боплана


[Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1926. — Т. 2. — № 2. — С. 91-103.]



Люстрації Браславщини окреслюють територіяльний обсяг господарського визиску в річищі Буга межами лісостепу. Найбільш висунутими на південь добрами виявляються з опису 1545 року сумежний зі степом Савранський ліс та боброві гони по широкій, багнястій долині р. Кодими, що залишається в горішній своїй течії ще в лісостеповій смузі (Zr. dz., t. VI. 127). Як свідчать данні „Conscriptionis custodiae confinuim“ 1529 р., і пограничні вартові загони на Браславщині не виходили у своїх постійних стоянках поза межі поширення лісів, будучи розміщені на правому допливі р. Буга Саврані біля Чечельника, на лівім березі – в районі Звенигородщини (там же, t. XX, 144).

Але являється необгрунтованим обмежити виклад географічними рамками, наміченими люстраторами, як зробив О. Яблоновський у своїм огляді України XVI — XVII ст. Степи вщерть до Чорного моря було з давних давен втягнуто в господарську та військову систему пограниччя. Дикі поля не залишалися „землею невідомою“ ні для українського населення ні для представників польської історичної та публіцистичної літератури, виразників бажаннів та сподіванок керуючої верстви в Польщі того часу. Багацтво літературних вказівок та запас друкованого археографічного матеріялу далеко не використовував і Д.І.Яворницький – його дуже докладний історично-топографічний опис запорозьких земель і „Вольности запорожских казаков“, Спб. 1885: пор. його ж „Историю запорожских казаков“. Т. 1. 1892, не дає однак для району Побужжя систематичного порівняння данних XVIII віку з ранішими, що характеризують його ролю в житті браславських уходників. Працю Н. Молчановського, присвячену Подільській землі (К. 1891), втиснуто в надто вузькі хронологічні рамки. Окремі риси, що обмальовують значіння цього краю в цілім укладі життя України того часу, майстерно подано в томі VII „Історії України-Руси“ М. С. Грушевського (пор. також IV та VI тoми), але систематичного аналізу всього кола джерел ще не переведено, не відтінено тих особливостей побуту Побужжя, які були безпосереднім наслідком його фізично-географічних властивостей. В колі суто-українських (користуючись термінологією XVI–XVII ст.) земель Побужжя виявляло менш зручностей для господарської експансії в степах, порівнюючи з Наддніпрянщиною. Дніпро, не вважаючи на пороги, давав можливість висовувати входи далеко на південь, майже до лиману. Захистом для промислових ватаг були луги, очеретяні гущавини та т. инши. Узький, багатий порогами Буг 1 не міг бути водним шляхом, долина його також не давала входникам певного захисту. Обставини господарування в Степовім Побужжі були досить важкі і це безумовно відбивалось на його зовнішніх проявах — як ми побачимо далі, браславці примушені були триматися на входах досить великими ватагами.

Два літературних джерела повинно використати для освітлення життя степового Побужжя, яко головні: „Descriptio Tartarie“ Бронєвського та „Description de l’Ukranie“ Боплана, що подають, разом з багатими своїм змістом мапографічними творами останнього, звязний й суцільний огляд цікавого для нас району. Паралельний аналіз обох джерел дозволить також поставити питання про літературний вплив Бронєвського на Боплана. Досі Бопланові не присвячено монографічної розвідки 2.



1 Пороги на Бузі починаються від сучасної залізничної станції Гайворон, виходи кристалічних пород виявляються й вище.

2 Праця Ляскоронського: „Гильомъ Левассеръ де Бопланъ и его историко-географические труды“ К. 1901, зводиться до спроби локалізації legenda його мап та перекладу „Description“.


Відомості, наведені Бронєвським, грунтуються на автопсії — розділперший його праці уявляє з себе подорожні записки. Бронєвський двічі,як посел, одвідував Крим, де він і склав свій трактат у 1579 р. (див, його лист до короля, що виданий разом з текстом „Опису Тартарії“).

Hs вважаючи ча те, що його твір було надруковано ще за життя автора в Кельні в 1595 p., текст не дає підстав, що видання провадилось при участі самого Бронєвського. Кельнський видавець не розібрався в дрібних топографічних означеннях, і цей первісний текст вимагає зараз кон’єктуральної обробки. Ельзевірське видання „Опису Тартарії“ (див. „Russia seu Moscovia nemque Tartaria“. Lugd. 1630, зі стор. 243) припустило ухилення в транскрипції власних імен і додало від себе в де-яких випадках спірну пунктуацію. Російський переклад, наслідуючи спірній редакції Ельзевірів, часами значно помиляється — ці фактичні помилки лишились невиправленими автором приміток до цього перекладу M.M. Мурзакевичем (Записки Од. Общ. Ист. и Древн. T. VI).

Маловідомою лишається до нашого часу додана до видання 1595 року „Tabula seu typus camporum Chersonesus Tauricae seu peninsulae“, що не ввійшла до багатої збірки репродукцій мап, видану за редагуванням В. О. Кордта („Матеріалы по исторіи русской картографіи“ К. В. 1. 1899. В. 2. 1910. В 1-й серії 2-ої. 1906). Але обслідування цієї мапи переконує нас в тім, що вона, будучи надто схематичною, не відбиває цілком багатого змістом тексту Бронєвського. Скоріш за все, її було виконано по замовленні Кельнського видавця „Опису“ (автор його не міг би означити Bratislavia oppid. Podoliae на лівім березі Бугу, як це ми бачимо на цій мапі).

Боплан, що має таке велике значення в історії української мапографії (його мапи були непохитним авторитетом та об’єктом числених переробок та імітацій протягом століття), Побужжя знав також на підставі особистих відвідуваннів та об’їздів. Дослідники Боплана не спинялися на істотнім менті в його діяльності на Україні — ми маємо на увазі його близкість до Станислава Конєцпольського, фактичного керовника країни. Боплан постійне мешкання мав у Барі, де містився і штаб Конєцпольського. Грандіозна що до намислу „Delineatio Specialis„ України була виконана Бопланом за ініціятивою та допомогою Конєцпольського (див. присвяту „Опису України“ королеві Яну-Казимиру). Необхідні матеріяли були приступні Бопланові і із службових джерел, шли вони і із приватного архиву коронного гетмана. Діаріуш особистого секретаря останнього, Станислава Освєціма, дає змогу простежити самий процес нагромадження цих данних. Такий, напр., характер має опис мандрівки Конецпольського по своїх маєтках у 1643 році (Script. гег. polon., t. XIX. Kr. 1907. Стор. 11 і слід.). Конєцпольський та його штаб були докладно інформовані через шпигів, які стежили за степом (там же, стор. 12). Пограничні маєтки Конєцпольського мали спеціяльно для боротьби зі степняками оселені вартові частини (там же) — вони то й давали відомості про степ. В межах „Конєцпольщини“ на Побужжі Боплан у пограничній смузі збудував фортеці Новгород та Ново-Конєцполь на місці колишнього селища Саврань (див. видання Боплана. 1861. Стор. 58 та 143) — останній на думку Боплана міг бути дуже гарним опірним пунктом проти турок. Тут він проживав в 1634 — 1635 роках. „Delineatio specialis“ дає для річищ Савранки, Бершадки (суч. Дохни) і Кодими досить детальне зображення 1.

Маршрут по Бугові на Очаків, до обслідування якого ми зараз переходимо, був добре відомий пограничникам. Бронєвський, характеризуючи браславців, яко „sclopetarios óptimos ас cum Scytis crebris levionbusque praeliis bene versatos„ (вид. 1595 р., cтор. 1), разом з тим підкреслює, що вони „in campis ductores viarum pentissimi sunt„ (ibid.). Від їx звідомлень і йдуть де чім записи Броневського (його супутник Роман подавав йому пояснення про деякі урочиська). До переказів мешканців пограниччя доходить зображення більш віддалених частин Побужжя також у Боплана.

Не кажучи вже про добу литовської зверхности в степах, пограничні добитчики і в пізніші часи доходили легко до морського берегу (див. напр., оповідання Ваповського про „рейд“ 1516 року Лянцкоронського, про збірний похід подільських магнатів в 1528–1529 р. – Script, гег. polon. Т. II, стор. 143, 224; записки Претвича, що їх надруковано в „Вibl. Warsz.“ 1866. III, подають силу характерних рис для життя цієї країни, де боротьба зі степовими мешканцями – по яскравому вислову M.С. Грушевського – поверталася в спорт).

В смугу степів Буг входить за Савранью. На лівім березі однак межа лісів 2 проходить вище, майже біля багатого рибою „уст’я Удицького Чорного“, окрім якого по заявах браславських міщан ніби-то не було де ловити рибу на замок (Zr. dz. VI, стор. 123). Путь Бронєвського пересікав ще до Савранки річку Bersadam (на тепер. мапах помилково зветься Дохною – під останньою назвою на мапі Боплана помічений доплив Бершадки). Ще за часів Жолкєвського вважалося, що наново збудована паланка Бершадь „na samej Ukrainie zasiadia“ (Zr. dz. XXII, стор. 733); в добу Боплана лінія пограничних осель лежала вже в річищі Савранки. Вказівки Бронєвського, що його шлях ішов „non admodum densis silvis“ (там же), вповні відповідало тодішньому загальному ландшафту місцевости, так влучно змальованому Бопланом та його штиховником Гондіусом – дубове рідколісся, серед якого островами лежать ліси.



1 Окрім вищезгаданої праці Ляскоронського фактичний матеріял про Боплана згроповано в примітках В. О. Кордта до репродукцій мап Боплана (Материалы. В. 2. Стор. 19–21).

2 Взагалі див. працю Г. И. Танфильева „Пределы лесов на юге России“. СПБ. 1894.



Крайній на південь Савранський лісовий масив 1 в роки мандрівки Бронєвського ще був в руках Козар. В районі за Савранкою Бронєвський знайшов „Onislionis cujusdam ignobills Alnearium, in quo altissimae quercinae arbores apparent“. Спогад про цього невідомого українського пасічника тримається й досі на Побужжі не менш міцно, ніж пам’ять про славетного кн. Витовта: на мапі Боплана між Савранкою та Кодимою поруч з Wituleik B[rod] значиться і Onyskowa Stinka. Нині на усті струмка, зазначеного ще Бопланом, міститься село Ониськове. Мимоволі нагадується в pendant до вище наведеної звістки Бронєвського слова люстратора 1545 p., що на Браславщині „pasek meszcianskich ne potreba menszy seliszez: wazyti: sut inszyi paseki, iz y try seliszcza za odnu paseku ne stoiat“ (Zr. cz. VI, стор. 127) 2. Cучасна трьох-верстка знає на тій же балці, де лежить Ониськове, окремий лісовий участок, цілком відповідаючи вказівкам мапи Боплана.



1 Нагадаємо, що мапи XVI століття звичайно відмічають на півдні натуральну межу Поділля – річку Саврань (її зазначено ще на мапі С. Мюнстера 1540 р. Див. Кордтъ Матеріалы. I. c. II в. табл. 20; мапа Бронєвського теж тримається цього шаблону.

2 Нагадаємо, що Козари лічилися в категорії „подлейших“ серед брацлавських земян.



Далі з господарських об’єктів по Бугові мають місце лишень рибні входи, що згруповані за Кодимою. Район же поміж Савранкою та Кодимою був важливим перш за все у військовім відношенні, хоч в минулім він відігравав де-яку ролю і в загальній системі господарського життя України. Боплан показує тут низку бродів: Krasnenky S. (у річки тієї ж назви – нині існує село Красненки), Кауnаrу B., Skieika B. та, нарешті, Wituleik В. Претвич знає століттям раніш і Каіnаг і Skieli (Bibl. Warsz. 1866. Ill, стор. 47), місця сутичок у переправ через Буг. Кайнари („кипящая вода“ по Скальковському – див. „Опыть стат. описанія Новор. Края“. 1850. I, стор. 27) слід шукати далі за Ониськовою біля устя лівого допливу Буга Молдавки, назва якої виявляє свое пізнє походження. Maпa Польщі Ricci – Zannoni 1772 p. дає при відповіднім потоці напис Kaynar Woda 1. Назва Skielka, Skieli цілком відповідає загальному краєвидові Бузької долини.

Найбільш відомим із Бузьких бродів данного района, без сумніву, бувраніш згаданий Витовтів брід. Переправу через ріку з ім’ям Витовта звязує Броневський. „In Bogo“ пише він (вид. 1595 p., стор. 1), „ponslapideus atque baineum, quod Vitoldi magni ducis celeberrimi ac bellicosissimiprincipis Lithuania... quondam fuisse perhibetur, ruinae lapideae restitudinesatque sepulchra, quae Turcica vel Tartarica fuisse dicuntur, ас vulgo Cesseniaquasi monumentum appellantur, visuntur“. M. C. Грушевський рахує цю звістку відгоміном існування давнього шляху із Білгорода на Київ, щоперерізував степ у північно-східнім напрямку. Для доби складання умови 1540 року, яка обговорювала вільний експорт соли із Качибіїва на північ(Русск. ист. библ. XXX, стор. 76), та утворення трактату МихайлаЛитвина (у нього аналогічна звістка про Качивіїв, — вид. 1615 року,стор. 34) викликає сумнів можливість мандрівки транспортів соли на Ви-товтів брід – люстрації показують цілковитий занепад району поміж Брацлавом і Черкасами, через який в давні часи йшов шлях на Київ. Та й Боплан століттям пізніш білою плямою залишив на своїй мапі Уманську пустелю на північ від Витовтового урочиська. Скоріш доводилося звертати на Браслав та, переїхавши через Буг по одинокому за часів люстраторів містку, простувати на Винницю.

Вказівки Сарнецького дозволяють звязати з Витовтовою переправою инші степові маршрути – в його Descriptio Poloniae (користуємося вид. 1768 p.) sub voce Boch fluvius читаємо: „Alluit... Braciaw et postea incitatus cursu per campos Urocziska deccurit: Kuczman pontem Vitoldi, tandem citatus per vastam camporum solitudinem ad Euxinum pontem ampio gurgite devoivitur“. Maпa Боплана та ще виразніш мапа Ricci – Zannoní показують, що одна з галузів Кучманського шляху тягнеться вздовж_правого (південного) берегу Савранки до Бугу. Той же Сарнєцький cub voce Szlak так змальовує напрямок Кучманського шляху: „А Кисzmien 2 ad Коdima fluminis vadum X miliaria, a Kodima ad Sаurаn IV miliaria. A Sauran ad Czapczaki X miliaria“.



1 Слово Кайнар часто заміщує надто поширену в наших степах назву Ташлик (що цілком відповідає українському „Кам’яна“). Так в опису кордону 1742 р. Сухий Ташлик названо також Кайнаром (Яворницкий, „Вольности“. Стор. 147). Той же Боплан називає Кайнаром правий доплив Синюхи в долішній частині її течії – трьохверстка, не подаючи напису при відповідній річці, містить на ній село Сухий Ташлик.

2 Урочисько Кучман, від якого шлях набув свою назву, лежало майже на межі Браславського та Подільського воєводств.



Цеб-то шлях йшов на верховиська Кодими, як відомо,значно відхилені на північ, а звідти на Саврань; далі він простягався доЧичаклеї (порівняй маршрут Бронєвського). Коли поруч з цим нагадати, що в близькім районі на долішній Синюсі був брід, який на Боплановій мапі має при собі напис Na szlaku Dnieprowym (і досі існує село Синюхин Брід), то стає ясним зв’язок Витовтового мосту з Подніпров’ям – він лежав на маршруті з Криму на Поділля та Молдаву. Ще при запорожцях в північно-західнім напрямку від долішньої течї Дніпра вели шляхи до Гарду, близького до Синюхи (Яворницький. Сборник матеріаловъ для исторіи запорожскихъ казаковъ. СПБ. 1880. Стр. 73). На другім кінці цього тракту у Тавані на Дніпрі також малася Витовтова митниця (Михайло Литвин, вид. 1615 p., стор. 35) 1. Сарнєцький знає про існування Витовтової митниці та мосту (sub voce: Balneum Vitoldi: „Nunc fons tantus amoenus, ubi miles stativa habere atque corpus recipere habet. Adest atcue oratorium ceruiie diruium“, sub voce Pons Vitoldi: non procul a baineo, aлe ж він запевнює, що останній нібито знаходився при річці Pisczanbot і sub voce) 2. Далі, при аналізі звісток про Піщаний брід ми наведемо відповідні паралелі до Сарнєцького.



1 Той же Михайло Литвин дає цікаві звістки про пристосування в народній уяві взагалі археологічних решток в степах до імени князя Витовта.

2 Мабуть наслідуючи Сарнєцького Д. І. Яворницький висловлюється, що Витовтів брід локалізувався нижче уст’я Синюхи (Ист. запор. каз. Т. II, стор. 58).



В районі Витовтового мосту вперше з являються рештки будівельних споруджень, утворених мешканцями степів. Далі Бронєвський змальовує більш докладно аналогічні об’єкти (за першою Чорталою) – там ми і дамо необхідний коментарій та доповнення. Скажемо тут, що в безпосередній близкості від села Вітутової або Витовтового броду на правім допливі Бугу (з пізнішою назвою Секретарки) міститься село Велика Мечетна: назва ця переховує пам’ять про колишнє існування тут будівель татарського походження. Бронєвський знає ще якісь рештки споруджень в районі злиття з Бугом його допливів Кодими та Синюхи. „Codemam“ пише він (вид. 1595 p., стор. 1), „Romani cujuspiam Rusci idiomate Dolniam Horofossam Horodisse vel territorium ruincrum lapideum, quod illi Pritolce seu propugnaculum nominant, ac ibi Sinavoda quasi Caeruleus fluvius vulgo ita dictus, Bogum infiuit“. Боплан на своїй мапі зазначає горяний характер правого (південного) берегу Кодими. Городище, що його згадує Бронєвський знаходилось мабуть у районі сучасної Голти, відомої з першої половини XVIII століття.

З Кодимським городищем треба порівняти замок Codimia, що його зазначено на всіх мапах, які знаходяться під впливом мапографічних творів Б. Ваповського (див. мою статтю: „К вопросу об источниках Большого Чертежа“. Журн. Научно-Иссл. Каф. Одесса. T. I, № 7) — але „Codimia solitudo vastissima“, а також замок тієї назви на цих мапах локалізується на лівім березі Бугу, та ще і вище устя р. Савранки (замісць правого). Сарнєцький, як зазначалося вище, знає річку Кодиму.

З устям Синюхи путь Броневського ввійшов у район багатих рибних уходів. Претвич нагадує випадок, коли татари „pobrali z гуbitwow Braclawskich na Zywej wodze„ (op.cit.). Під Живою Водою по контрасту з гіркими, солонуватими степовими річками, що звичайно пересихають (напр., Мертві води), цілком натурально розуміти Синюху, єдиний багатоводний доплив Буга з степах (вище Інгулу). У Боплана на Синюсі біля самого устя її зазначено урочисько. Coporybe chоdzy B[rod]. Мова йде про звичайне місце перебування рибалок. Бронєвський дає надзвичайно виразний опис цієї частини Бугу, що була вже за його часів організовано використана браславцями для потреб рибальства. „Probite vel porta potius inaccessibilis“ пише Бронєвський (стор. 1) „naturi lосі ita facta insula, saxosa in Bogo, a ripa utraque montosa, quam fluvius undique circumluit, eaque satis ampla locique natura munitissima est, quae nostris hominibus a Tartaris atque Valachis receptui tutissima est, hornineesque plurimos ibi capit. Ргаеsertim vero Bratislaviensibus annis singulis in ea mensibus aliquot piscantibus praesidii quasi loco est, ac in ea ducenti vei paulo minoris comitatus sciopetariis in Aprili Majo ас junio mensious, in aliisque in Bogo insulis, quibus ille plurimum abundat, multi admodum semper reperiuntur“. Коли згадати, що всього то стрільців у Браславi згідно Броневського було біля п’яти сотен, то виявиться, ніби-то бузькі входи притягали трохи не половину браславської залоги.

Але тут рибальствували не тільки браславці. Претвич оповідає, як він виправляв з Бару рибалок на Буг та сам ішов їх охороняти (Bibl. Warsz. 1866. III, стор. 48). „wiedzac iz kazdy rok nie minie sie, aby rybitwow gdzie nie pobrali“. Небезпечні були не тільки татари, але ж і волохи, рейди яких по степах доходили до району Мертвих вод (пор. у Яблоновського. Zr. dz. XXII, стор. 56).

Головний опірний пункт браславців знає і Боплан — Probyte о. Зазначимо, що Пробите на Бузі згадується також у Жолкєвського — з його тексту (Pisma, стор. 71, події 1600 р.) виходить, що тут тоді була стоянка низовців; Бєльський згадує шлях Пробитий (події 1577 р., вид. Ту-ровського, стор. 1430 — 1435), мабуть, той самий, що пізніш мав назву Гардового та звязував дніпровську „січ“ з бузькими „добрами“. Пізніші джерела XVIII ст. локалізують „Протечь самый главный порогъ“ вище ніж Боплан (Григоровичъ В. Собр. соч. Одесса. 1915, стор. 393; там же мапа Де-Воланта 1791 р.). По Яворницькому Протечь або Запорозький поріг лежить поміж двох Мігійських, проти тепер, села Мігії.

Боплан, крім Пробитого, відмітив ще де-які з тутешніх островів, але припустив тут помилки в їх послідовнім розташуванні (напр., з Мігійським). Д. І. Яворницький у своїм спискові порогів та островів не використував ні данних Боплана, ні вказівок, наведених Григоровичем, широко замісць того даючи назви урочиськ по сучасних йому власниках. Запорозький Гард, центр рибальського промислу на Бузі у XVIII столітті, лежав на три версти нижче теперішнього села Костянтинівки біля островка Гардового (Яворницький. Вольности. Стор. 133).

Район порогів закінчується в чотирьох верстах вище уст’я першої Чортали, нині Бакшали (див. Григоровичъ, стор. 393). Найбільш висунутим на південь був острів Кремінчук, остіль докладно описаний Бопланом (вид. 1861, стор. 57): „Krzerminczow est une isle longue environ de 1500 pas et large de 1000, et haute de 20 a 25 pieds, du coste du nord en precipice, et du costé du midy basse“ 1.

Згадана зараз Бакшала або Чортала менша була останнім на південь рибним уходом. Бронєвський каже (там же), що „Certelnam minorem amnem luceorum, nam luceorum ferax est, appellant“. Мейєр підтвержує славу цієї степової річки, яко рибальського вгіддя (Описаніе Очаковской области. Стор. 106).

В військовім відношенні район порогів не грав особливої ролі. Правда, Боплан знає тут Hladenky Nizy B[rod] і Roumanuskí B[rod] — льокалізувати ці об’єкти досить легко — балка Романова зазначена і на трьохверстці. По „Топографічному опису“ цієї території 1774 р. (Зап. Од. Общ. Ист. и Древн. VII, стор. 1801) вниз від Мігія „никакого уже переізду имьть не можно“. За запорозьких часів існував перевіз біля Гарду (див. Яворницький. Исторія. Т. II, стор. 63. Вольности. Ст. 140; пор.: Топогр. описаніе 1774 p. Стор. 160) так саме як і у Мігіїв (Вольности. Стор. 240).

Значно більшу відомість мали броди нижче порогів, де починаються піщані береги. За вже згаданим островом Кремінчуком підходів до Бугу Кучманський шпях, що пересікав ріку Піщанім бродом (Pieczany B. у Боплана). Текст Бронєвського, що відноситься до цього географічного об’єкту, трохи за складний — наводимо його цілком (по виданню 1595 p., стор. 1): „Cermencucum lapideam ruinam ad Bogum situm Certelnam minorem amnem Luceorum, nam Luceorum ferax est. appeiiant Piescanibrod seu Arenosus vadus, quem cum in confines Podoliae veniuní Tartarí transeunt. in Bogo fluvio apparet“. Перша частина поданого уривку знаходить гарну паралелю в Боплана (вид. 1861 p., стор. 58) — спершу йде мова про острів Кремінчук: „Au nord ce la dite isle il y a un lieu en terre ferme assez beau pour faire un fort ou chasteau, environne de vallons qui sont en forme de precipices“. Це урочисько знає і Претвич, який підстерегав татар, що поверталися з Київщини від Нерубайського лісу 2, на бродах „pod Kiermenczukiem“. Ісленьєв на мапі 1779 р. також зазначив урочисько Кременчук. Воно по „Топографическому описанію“ 1774 р. (З. О. О. И. и Д. T. VII, стор, 180) знаходилося у шости верстах вниз по течії від Гарду: „Здъсь“, читаємо ми, „свободно бродъ переъзжаютъ“. Другий брід в тім же районі від першого відстояв всього на дві версти. Цей брід „болъе одной версти бродами продолжился“ (Описание. Там же). На трьoхверстці спостерегається поміж скелею Пугачовою та уст’ям Бакшали значні низинні простори по Бугу. Ісленьєв показує тут дза броди в певній відповідності з описом.



1 У Яворницького острів Кремінчук локалізується десь далеко нижче на південь (Вольности, стор. 135).

2 Нерубайський ліс належав до того комплексу лісів, який був відомий під назвою Чорного Лісу (Nigra Silva).



Знає про цей географічний об’єкт і Сарнєцький, але в його Піщаний брід повернуто в річку (sub voce читаємо: Pisczanbot flu incidit in Hypanim). Згадується Піщаний брід і в Жолкєвського (початок XVII століття. Pisma. Стор. 467) – по його звістці один із турецьких загонів, що загрожував тоді Польщі, від Тавані подався до Бугу — тут турки „na Pieszczanym prze Boh potozyli sie w tych polach miedzy Oczakowem a Bialogrodem“, У Боплана подано вичерпного опису цього броду (Op. cit. Стор. 57 — 58): „Piczane Brod est fort gayable, la rivière n’y est profond que de 3 pieds et estrcite, er les rives y sont de fort facile accez, de sorte que Гоп y pourroit passer de grosse artillerie: au dessous de ce lieu la rivière est navigable et dessus est gayabie au beaucoup d’endroits“ 1. Піщаному бродові довелося відіграти значну ролю під час „Руїни“. Турецький марш на Чигирин ішов по степах через Піщаний (Акты Ю. и 3. России. T. XIII, стор. 248 — 249), при чому тут турки робили міст (З. О. О. И. и Д. T. III. стор. 573). Найкоротшій до Дністра від Дніпра маршрут вів, як показує опис цього маршруту, зроблений в штабі Мазепи в 1697 р. по вимозі Петра I (З. О. О. И. и Д. T. III. стор. 577 — 578) на той же Піщаний брід. По цьому опису мав бути „первой на десять опочивъ у pЂчки Бога, у броду ПЂщаного... тамъ много дровъ, а для переходу или паромы имЂти, или мость для таборовыхъ тягостей надобно, а на дЂланіе мосту не въ дальнихъ мЂстахъ можно найти деревья способного“. Нагадаємо, що по словах Боплана (стор. 58) біля острову Кремінчуку „le bois a bastir n’en est qu’à demi iieue du costé d’Oczakow“.

Яке значіння мали броди цього району, видно з того, що польскі публіцисти мріяли навіть про висовання на Дніпро форпостів для більш вдалого захисту переправ на Бузі. Бєльський доводить, що при розташуванні залоги на острові Коханнім у район: Дніпровських порогів буде межлизим „Krzemienieckiego у Kusmanskiego tych dwa brodu... zabronic„ (Kronica, вид. 1832 р.. стор. 193, під 1574 p., писано після 1591 р.) 2.



1 В другім виданню 1661 р. додано: „comme cele ce peut remarquer en la carte“.

2 Гвагнін (вид.1768 р., стор. 339) повторює це місце Бєльського; наведено воно і Самовідцем (вид.1878 р., стор. 330). Яворницький ототожнює острів Коханний із сучасним Кухаревим (Вольности. Стор. 72). Боплан містить Kochanne mons notabilis біля Кичкаської переправи.



Для означіння напрямку Кучманського шляху, який мав звязок і з Витовтовим бродом, особливо важлива мапа Польши Ricci — Zannoní 1772 p. (аркуш 24). Тут Kervan-Joli, під якою назвою виступає Кучманський шлях, пересікає Кодиму, Чичаклею, Tscherba-Sou і підходить далі до Бугу, нижче уст’я його лівого допливу Сухого Ташлика. За Бугом, як відмічав ще і Претвич, шлях іщов знов на північ, на групу лісових масивів, до яких належав Нерубай-ліс (аналогичний малюнок у Боплана). Але. як вже виявлено, був і прямий звязок з долішнім Подніпров’ям — шляхом Пробитим або Гардовим. Зазначимо, що один з бродів цього району мав назву Чортайського (див. Яворницький. Сборникъ матер. для ист. зап. каз. СПБ. 1883, cтop. 73, звістка 1753 p.), певне, найближчий до уст’я першої Чортали або Бакшали 1. Цей брід був приступним ніби-то „в самое время малой воды“. Але під час походів Мініха, в причортальскім районі було улаштовано переправу російського війська 2 — згадана нами звістка 1753 р. (Показаніе) намагається взагалі зробити вражіння, що в межах „Вольностей“ по Бугу не дозволялись та й не могли фактично провадитися переходи через кордон окрім спеціально для цього відведених пунктів. Той же збірник Яворницького наводить документи, які стверджують факт вільного в’їзду „прямо чрез рЂчку Бугъ влЂтное время въ бродъ... в Малую Россію“ (стор. 64).

Ім’я середньої із Чортал — Мечетної сполучено з рештками татарської старовини в Побузьких степах. Слідом за описом Піщаного Броду Броневський каже: „Сеrcicеssеnіam Turcae Getricessenia vulgo dicitur, illa cujusdem Tartari vel Turcae locupletioris mercatoris sepultura fuisse perhibetur, ас ex lapide caelo atque poliro, ас sumptuoso opere in Mahometi cum cuit’-:m facta erutaque, nunc etiam a viatoribus conspicitur“. Аналогічний тільки що наведеному вираз Бронєвський вжив і при описі рештків будівель біля Витовтового Броду — Боплан відмічає на Побужжі (нижче, між иншим, від Сухої Чортали) татарське місто Chryczkiessemi. Бопланова традиція панувала в західно-європейській мапографії вщерть до половини XVIII стол. — Chryczkiessemi означалося на більшості мап того часу, що охоплюють чорноморські степи — традиційно означується цей пункт і на мапі Rіссi-Zannoni 1772 року. Опис Очаківської области та мапа Де-Воланта (Григоровичъ, В. Собр. соч. Стор. 393) знають татарське зруйноване місто Ак-Мечеть на Мечетній балці. Там же на мапі Шуберта показано село Ак-Мечеть, що перейняло свою назву від татарської оселі (трьохверстка локалізує Ак-Мечетку трохи на північ від уст’я балки).

Виявити характep цих археологічних об’єктів є можливим. Усипальні, часто поодиноко розміщені, по степових та пустельних просторах тюркського розселення таки звичайні. Інструкція для делегатів по наміченню меж з татарськими та турецькими володіннями 1542 року (Dogie: Limites Regni Poioniae. W. 1758) передбачає той випадок, коли кочьовники будуть обгрунтовувати свої домагання на степовий край присутністю тут гробів своїх предків 3.



1 Номенклатура Чортал плутана. Бронєвський знає дві Чортали – Малу, яка відповідає сучасній Бакшалі, та Велику, що заховала своє ім’я і досі (але без додаткового означіння). У Боплана помічена на мапі Chertala Sucha. По данних Мазепи саме друга з означених у нього Чортал мала назву Сухої (З. О. О. И. и Д. Т. III, стор. 578). Мапа під назвою „Театръ войны…MDCCXXXVIII року“, штрихована при Академії, знає річки Мечетну та Щербату. Відгадку цієї останньої дає Ricci-Zannoni (Tcherba-Sou). Вперше для північної Чортали назву Бакчали подає Ісленьєв (1779 р.), південна в нього позбавлена означіння. Тільки мапа Де-Воланта виразно відріжняє три Чортали. Тут означені – балка Большая Чертала, балка Мечетная Чертала та балка Сухая Чертала. Трьохверстка знає Бакшалу (так саме як і мапа Шуберта), овраг Мечетной та Черталу. Зазначимо, що Мейер, по контрасту з Сухою Черталою, північну Чорталу зве Великою (Op. cit. Стор. 106).

2 Див. мапу „Театръ войны…MDCCXXXVIII року“.

3 Порівн. напр. вказівки на існування татарських будівель в степах в „Книгъ Большому Чертежу“, изд. 1838 г., стор. 14 и 98, в статейнім спискові В. Тяпкина та Н. Зотова 1681 р., З. О. О. И. Д. Т. II, стор. 574; на мапі Rizzi-Zannoni, напр. на р. Конці, в „Топографическом описании“ 1774 р., З. О. О. И. и Д. Т. VII. стор. 172, 173; див. ще у Михаила Литвина, вид. 1615, стор. 35; у Сарнецького sub voce Торговиця; городища в степах показано і на „Delineatio specialis“ і на „Delineatio generalis“ Боплана.



На участкові Бугу, що прилягає до Ак-Мечети, локалізується і Овечій брід, про якого згадується в „Топографическомъ описаніи“ 1774 р. (З. О. О. И. и Д. T. VII, стор. 166 — лежав на віддаленні 8 верстов од другого броду під Кpемінчуком) та якого зазначено на Ісленьєвській мапі 1779 року.

Найбільш важливим та відомим у свій час був замок, що містився далі на південь біля уст’я Чичаклеї. В джерелах він зустрічається то під назвою Чичаклея, то під ім’ям Балаклея. Ототожнити цих два пункти являється можливим при порівнянні данних Сарнєцького та Бронєвського. Перший під словом Balaklei дає такі відомості: „Arcis vestigia in loco pcocommodo. Czapczaklei vero est fluminis nomen“; sub voce Czapczaklei у нього читаємо: „Flumen est, notius habetur propter viva vestigia munitissimae arcis Balaklei, quae si justo praesiciio muniretur, firmissimum propugnaculum ad impediendos Praecopensium transitas per Hyppanim esset“. Бpонєвський же цей зруйнований замок називає одним ім’ям із річкою; відповідний текст його (стор. 1) – „Certelnam majorem rivum Capcacleium arcem collapsam seu ruinosam, ас ibi Capcacieius fluvius Bogum influir, plurimosque lacus habet“.

Звістки про Баликлей ідуть од давньої доби. В усіх виданих у світ редакціях татарських ярликів на українські землі 1 згадується Баликлей. Не входячи в дальшій аналіз тексту ярликів та взаємовідношень окремих їх редакцій, підкреслимо, що Баликлей згадується в групі степових замків цілком виокремлено від обліку замків суто подільськкх, до яких зараховано Coколець — факт, до якого ми ще повернемось.

Претвич згадує Czapczaklej — тут на Бузі у перелазів, нижче Чапчаклею він перехоплював татарські ватаги (Bibl. W. 1866, III, стор. 53), Значіння цього замку побільшувалося тим, що біля його до Очакову йшла одна галузь уже згаданого Кучманського шляху. Сарнєцький, як уже було відмічено, вів Кучманський шлях на Саврань, а звідти „ad Сhapczaki X miliaria. Inde vero Oczakovium VIII sunt Russica multo majora quam polonica“ 2 (sub voce — Szlak). В результаті згаданого, значіння замку на Чичаклеї, яко вузлового пункту шляхів, що вели на Очаків та на Дніпро, вповні обгрунтовано зростало. Бельський (його повторює Gwagnin) тримається цієї думки, що „Balaklei, gdyby oprawiono, ktory lezy nad Czapczakieiem rzeka, 9 mil od Ocsakowa, nie takby latwie tarn tedy wazyli sic Tatarowie do nas chodzic, zwlaszczna Czarnym slakiem, ktory od Czarnego lasa tak jest nazwany„ (див. Zbior pisarzow. W. 1832. T. XVIII. стор. 193; Gwagnіn вид. 1768 p., стор. 339), цеб то Баликлей чи Балаклей повинен був спиняти татар, перш за все, білгородських та очаківських, що в своїх мандрівках на Наддніпрянщину шукали бродів на Бузі.



1 Текст 60-х років XV ст. Golebiowski, Dzeje Polski za panowania Jagiellonow, T. III. 1848, стор. 230; текст 70-х років XV ст. там же стор. 232; текст 1506 — 1507 рр. Acta Tomiciana T. I. дод.9, cтор.23; Акты Зап. России Т.II, №6, стор.4; Грушевський Іст. Укр. Руси Т. IV стор.87 за Пулаським, „Сборникъ“ Оболенського, видання 1838 р. №1, стор. 87; текст 1540 р. – Русск. Ист. Библіотека. Т.XXX, стор. 79 Акты Зап. Россіи. Т. II, №200, стор.363, пор. ще Danilowicz – Scarbiec, II. Стор. 312, №2329.

2 Gwagnin (вид. 1768 р. стор. 618) повторює відповідне місце Сарнєцького. По вказівках Мазепи (З. О. О. И. и Д. Т. III, стор. 578) на Очаків треба було повертати після Чичаклеї на березанські балки. Бронєвський переходив балку Янчокрак (видання 1595 р., стор. 2).



Значіння цього пункту розуміли також представники протилежного табору. Жолкєвський подає цікаву звістку (Pisma, стор. 517), що в 1614 році „Beglerbek z wojskiem tureckim... nad polem gdzie rzeczka Czapczaklej... w szesc mil powyz Oczakowa, chcial tam restaurowac zamek pusty dawno kiedys zbur-zony, zowa gopusly Batakiej... Ale ten zamyst nie wziai zadnego skutku, to ledwie cos poczal kolo Baiakleja kleic, a w tym in septembri pluty, dzdzie, zimna uderzyty“.

Що до мапографічного матеріалу, то Боплан городище під назвою Czapczakly містить у самого вуст’я річки тієї ж назви на правім її березі. Ця локалізація цілком відповідає дійсності. Тут саме зазначає „татарскій пустой городок“ рукописна мапа 1772 — 1774 рр., що її видав Ястребів (З. О. О. И. и Д. Т. XIV, поясн. текст див. стор. 164). На трьохверстці бачимо „городокъ“ на закінченні гострого, стримкого рогу, між плавнями Бугу та Чичаклеї. Діяч Одеського Товариства Ляліків в своїх подорожних записках зазначив існування „древняго вала съ укрЂпленіями и признаками давняго строенія“ на р. Чичаклеї (3. О. О. И. и Д. Т. II, стор. 832, запис 1875 р.); тут відшукували також могили 1.



1 Багата Чичаклейська долина після приєднання Очаківської округи до Росії відразу почала колонізуватися запорозьцями, що відновили назву Чичаклей (див. Григорович В. Собр. соч. Стор. 393 – порівн. мапу Де-Воланта).



Це багатцтво звісток про Баликлей на Бузі робить безпідставною локалізацію Баликлея ханських ярликів в річищі Тясмина, як ми бачимо це у Яблоновського (Zr. dz. Т. XXII, стор. 696), Владимирського-Буданова (Арх. Ю.-Зап. Рос. Ч. VII. Т. I, стор. 60), автора статті sub voce в польському географічному словнику, П. Г. Клепацького (Очерки по исторіи Кіевской земли. Од. 1912, Т. I, стор. 422 — 423) — Баклей alias Kisczyny, в якому вони бачуть ханський Баликлей, згадується в джерелах уже пізньої доби.

В близькім до Баликлею районі, на лівім березі Бугу, біля вуст’я р. Мертвих Вод Ф. Брун ( Черноморье. Т. 1, стор. 177), а за останніх часів також Є. О. Загоровський (Очерк истории Северного Причерноморья. Од. 1922, стор. 82) локалізували замок Соколець, виходячи з факта існування тут перевозу, а потім і оселі Соколи (в XVIII ст.!). Але все коло звісток про Соколець говорить за належність цього замку до Подільської землі. Ханські ярлики згадують його в групі подільських замків, а не степових. Знаходимо Соколець і серед „польських“ (цеб-то подільських) міст в відомому спискові „русскихъ городовъ“ Воскресенського Літопису (П. С. Р. Л. Т. VIIIl, 1856 р. стор. 241). Зах.-руські літописи (див. П. С. Р. Л., Т. XVII, стор. 83, 100,171 — 172,279 — 280, 328 — 329, 390, 455, 497; пор. Стрийковського. Т. II, стор. 18) об’єднують Соколець з Браславом та Винницею з один комплекс (в оповіданні про похід Витовта на Подільську землю та про поділ її між ним та Ягайлом). В джерелах, що освітлюють події 1434 — 1435 pp., Соколець знов виступає поруч з Винницею (див. напр., Danilowicz. Scarbiec. Т. II, стор. 123; Cromerus. De originibus XXI, 311. або Stryjkowski, II, 105). Маршрут мандрівки короля Ягайла по пограничник замках (Длугош, вид. 1711 p.. lib. ХI, стoр. 314) підтверджує, що Соколець лежав десь у південній частині Браславщини — він згадується поруч з Звенигородом та Караулом. Суто-степові замки тут ще не фігурують. Ми не будемо робити спроби пристосувати звістки про Соколець до тієї чи иншої оселі в межах Браславщини з відповідною назвою — XVI ст. в люстраторських своїх актах не знало старого Сокольця і не дає нам ніяких підстав для вирішення, цього питання, але нагадаєм, що Соколець на південь від Браслава був місцем постійної браславськеї варти. Тут на острові Бугу існує і досі городище (3ап. Р. Арх. Общ. Нов. Сер. Т. VIII, в. 1, 2 стор. 269), село ж Соколець по мапі Боплана, в XVII ст. ще містилося на цім острові — зараз воно в скількох верстах вище по течії.

Як уже зазначалося, у Претвича фігурують броди на південь від Чичаклеї. Під час походів Мініха на Очаків в цім районі біля теп. села Андреевки (Эрделевки користуючись транскрипцією російських мап, Шуберта та трьохверстки) було збудовано Андреєвського редута, що охороняв переправи через Буг (див. мапу Theatrum belli... anno 1737). Фігурують рештки цього шанца на мапі Rіссi-Zannoni 1772 p.; знає його також рукописна мапа 1772 — 1774 pp. (3. О. О. И. и Д., Т. XIV). В тексті Боплана (вид. 1861 р., стоp. 57) є звістка про острів з аналогічною назвою: „Andre Ostro est une isle qui peu avoir une lieue de long et un quart de large, pleine de bois“. Ha мапі Боплана (Delineatio generalis) на де-якім віддаленні від Бугу бачимо означіння татарського міста з написом при ньому: Andryiow. До факту існування в степах з XVII ст. татарської оселі з слов’янською назвою треба віднестися критично. Напевне, креатором цього населеного пункту, який не згадується з других джерелах, був В.Гондіус, що штихував Бопланівські мапи — напис Боплана: Аndrуі ow у нього перетворився в Andryiow. Цей Andryiow традиційно дається на значній кількості мап, які протягом століття були під впливом Бопланівських творів в зображенні району степів.

Далі на південь Боплан докладно обмальовує ще урочисько під назвою Winoradna Kri[ni]cza на місці суч. Миколаїва, але район останньоговимагає окремої розвідки. Уст’я Бугу належить уже до другого району — воно міцно зв’язано з Дніпром та Дніпровським козацтвом. Боплан, напр.,навіть огляд течії Бугу дає як додаток до опису Дніпра і веде його з пів-дня на північ.

Зібраний нами матеріял свідчить, як багато спільного мав район Побужжя та взагалі чорноморських степів з укладом господарського життя України та її військовою системою. Перед революцією середини XVII ст. на черзі стало вже питання про інкорпорацію степових просторів. Боплан в своїм „Описі України“ та в своїх мапографічних творах був яскравим представником настрою та бажання польської керуючої класи (див. присвяту королеві Яну-Казимиру). В цім відношенні він був спадкоємцем низки польских публіцистів. Але крім імперіялістичних тенденцій, прагнення до експансії, Боплан перейняв та використовував в літературних творах польських діячів і фактичний матеріял. Напр., мапографічною илюстрацією до тексту Броневського є „Deliniatio specialis„ Боплана (вкупі з „Delineatio generalis„ — мапа, що додана до видання 1595 p., надзвичайно схематична та бідна змістом. Помилки Боплана в зображенні. краю за Кодимою свідчать, що його мапи в відповідних частинах не мають за собою автопсії. При вирішенні питання, якими джерелами користувався Боплан, поруч з переказами місцевих мешканців не виключається і можливість літературних ремінісценцій. Помилка в локалізації Сhryczkiessemi в Боплана, ідентичної Сercicissenia Бронєвського, могла бути наслідком плутанини в номенклатурі Чортал — Боплан міг лічити Сухою Черталою ту; яка у Броневського фігурує під назвою Меншої. Відсутність докладних означень у Бронєвського позбавило Боплана можливости правильно локалізувати о. Пробитий — взагалі, Боплан, поклавшись на устну традицію, припустив ще другі помилки в розміщенні островів на Бузі. Характерним є і той факт, що Боплан вибрав для причичаклейського городища назву по річці, що ми бачимо і у Бронєвського — тоді, як всі інші джерела користуються назвою Баликлей.

Але, крім цих аналогій в деталях, є певний паралелізм і в самій компановці літературних творів Боплана та Бронєвського — і той і другий автори відвели вступні частини описам головних шляхів, що входили далеко в степи: у Боплана — Дніпра, у Бронєвського — Бугу. Мета у обох авторів, була однакова — відшукування нових земель та виявлення шляхів для польського магнатства, яке почувало себе в силах перейти до наступу на степові орди. Бронєвський фіксує в своїм „Опису“ тіж об’єкти, що і століттям пізніш Боплан – опірні пункти тієї міцної мережі, яка повинна була охопити степову Україну.





Das Steppengebiet am Bug im Wirtschafts- und Militärsystem des ukrainischen Grenzlandes

Th. Petrun


Nach den „Lustracye„ der ukrainischen Grenzburgen wird der Umkreis des wirtschaftlichen Einflusses derselben im Stromgebiet des Bug durch die Grenzen der Wälder beschränkt. In dieser Hinsicht folgten den „Lustracye“ die Autoren der Arbeiten, welche der Ukraine gewidme: sind. Das der Wissenschaft vorliegende literarische und archeographische Material aber beweist, dass auch das Steppengebiet am Bug schon früh dem wirtschaftlichen und militärischen System des Grenzlandes incorporiert war und auch bei demselben nach der Entfernung der litauischen Garnisonen aus den Burgen verblieb. Zwei Autoren haben uns den zusammenhängende Beschreibung dieses Rayons im XVI — XVII Jahrh. hinterlassen Broniowski und Beauplan. Die paralell Nachprüfung der literarischen u. kartographischen Werke beider gibt die Möglichkeit auch die Frage über die Benutzung des Broniowski durch Beauplan zu steilen.

Die hauptsächlichsten witschaftlichen Objecte am Bug befanden sich bei den Stromschnellen desselben — die Fischfängereien, weiche in späterer Zeit in die Hände der Saporocer übergingen. Die an der Grenze der Steppe liegenden Wälder wurden für Biennenzucht benutzt. Im allgemeinen wirtschaftlichen System des Landes spielten eine Rolle auch die Uebergänge über den Bug, weiche sich auf den alten Wegen von den jetz. Odessaer Limanen nach Kieff und von dem untern Dnieprgebiet nach Podciien und Moldauen befanden. Die Furten des Buges waren auch von grösster Bedeutung für die Organisation des Schutzes der Ukraina gegen die Steppenvölker. Die ukrainischen Grenzler fingen den Tataren bei den Furten nahe der Ortschaft Kremintschuk (Pistschany Brod) und beim Flusse Tschitschaklea, wo die Burg Balaklej sehr vorheilnaft gelegen war, ab. Die Nomadenvölker halten in der Steppe ebsnfalls ihre Stützpunkte. Die Ueberbleibsei derselben sind von den Beschreibungen und Karten, weiche bei der Eroberung des Steppen durch die Russen verfasst worden sind, fixiert. Broniowski und Beauplan, welche im Dienst des Polnischen Staates waren, stellten sich die Erweiterung der polnischen Grenzen im Steppergebiet ais Ziel, und haben deshalb gerade so, wie die späteren Agenten des Russischen Staates, alle Punkte, welche im militärischer Hinsicht nützlich sein konnten, genau registriert. Sehr wahrscheinlich scheint der Einfluss des Broniowski auf den Text u. die Karten des Beauplan — die Fehler des letzeren finden ihre Erklärung in der Verworrenheit einiger Stellen bei Broniowski. Man kann auch einen gewissen Parallehsmus im allgemeinen Aufbau der Werke des Broniowski und Beauplan bemerken — sowohl der Eine, als auch der Andere, fangen ihr Werk mit der Beschreibung der wichtigsten Wege, welche in die Steppen führen, an.







Петрунь Ф. Е. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1926. — Т. 2. — № 2. — С. 91-103.












Див. також:

Федір Петрунь. Східна межа Великого князівства Литовського в 30-х роках XV ст.

Федір Петрунь. Нове про татарську старовину Бозько-Дністрянського степу.

Федір Петрунь. Ханські ярлики на українські землі.

Федір Петрунь. До питання про джерела «Большого Чертежа».

Федір Петрунь. Московські переробки західноєвропейських мап.


Література про Список городів руських далеких та близьких (також тексти ярликів)












© Сканування та обробка: Тетяна Ґедзь для «Ізборника» (http://litopys.kiev.ua/)
3.III.2010








‹‹   Головна          


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.