‹‹   Головна

Де-що про украінську прокламацію 1847 року.

В № 1 «Былое» за 1907 р. була надрюкована ця прокламація; про неї ж згадано було і в 3-й книжці «Украіни». Маємо змогу додати тут де-що про цей цікавий документ.

Діло було так. На початку квітня 1847 р. тодішній київський поліцмейстер, рапортуючи губернаторові Фундуклеєві про ріжні «происшествія» в городі, злодійства, шахрайства і таке инше, додав ще й таке: «3-го апрЂля снята приклеенная къ забору дома чиновницы Лазаревичовой, состоящаго при съЂздЂ съ Александровской горы на Подолъ, записка, копія съ коей у сего представляется. О розысканіи лица, писавшаго ту записку, сдЂлано по городу распоряженіе».

Копія «записки», що приложена була до рапорту, по всьому видно, зроблена була дужо старанно, і через те ми приводимо її текст, придержуючись правопису орігінала:

Къ ВЂрнымъ

Сынамъ Украины.

Братья! Настаетъ Великій часъ, — часъ, Въ Который Вамъ представляется Случай смыть поношеніе, нанесенное праху /82/ отцевъ нашихъ, Нашей родной УкраинЂ, подлою рукою ВЂчныхъ Враговъ Нашихъ. Кто изъ Васъ неподыметъ руки за великое дЂло!

За насъ Богъ и добрые Люди.

ВЂчно ВЂрные сыны Украины,

Враги Кацаповъ.

Яке мале значіння давав поліцмейстер цій прокламації, про це свідчить хоть би й те, що «записка» знята з забору вранці 3-го квітня, а приставлена вищому начальству при загальнім рапорті тільки 5-го квітня.

Не так подивився на це діло губернатор Фундуклей.

В той саме час київський уряд був дуже збентежений справою Украіно-славяністів — Костомарова, Шевченка та инших, і Фундуклей певно думав, що ця прокламація має якийсь звязок з їх справою. Через те він зараз же послав копію «записки» генерал-губернаторові Бібікову, який знаходився тоді в Петербурзі, і власноручно (це б то не довіряючи таємної справи канцеляристам) написав йому лист, що ось тоді-то й там-то знайдена отака-то «записка» і що «отъ меня предписано старшему полицмейстеру произвести секретно розысканіе». Бібіков одібрав цього листа 13-го квітня і того ж таки дня написав тодішньому шефові жанд. графу Орлову ось який лист: «М. Г. графъ АлексЂй Θедоровичъ! Честь имЂю препроводить къ вашему сіятельству копію съ записки, которая оказалась приклеенною къ забору дома одной непотребной женщины въ КіевЂ, присовокупляя при семъ, что записка эта была снята немедленно, о ней производится секретное розысканіе, и что «кацапами» (какъ написано въ запискЂ) простой народъ въ Малороссіи называетъ обыкновенно русскихъ».

Із «Былого» ми вже знаємо, що коли шеф Орлов на другий же день (14 квітня) «доложив» про цю справу самому цареві, то царь Миколай I немало стрівожився і положив на «докладі» таку резолюцію: «Явная работа той же пропаганды изъ /83/ Парижа. Долго этой работЂ на УкрайнЂ мы не вЂрили, теперь ей сомнЂваться нельзя, и слава Богу, что такъ раскрылось. Бибикову дай знать, что пора на мЂсто и надо вездЂ строго смотрЂть».

Цікаво, що в цей саме час в Петербурзі, в ПІ отділенії, робились «допроси» київським украінофилам: Гулакові, Костомарову і иншим членам Кирило-Мефодієвського товариства, яких теж обвинувачували в украінському сепаратизмі і в «ненависти къ Россіи», а проте царь Миколай не подумав, що київська прокламація — діло їх товариства, а прямо звернув на «пропаганду изъ Парижа», цеб то на польську еміграцію, яка тоді найбільше купчилась в Парижі.

Догожаючи царському наказові, Бібіков став збиратись у дорогу до Київа, а тим часом на другий же день, 15-го квітня, послав Фундуклеєві ось яку естафету: «Въ послЂдствіе извЂщенія вашего пр-ства отъ 5 сего апрЂля о приклееной на заборЂ одного дома возмутительной запискЂ, покорнЂйше прошу распорядиться имЂть самое строжайшее наблюденіе въ г. Кіе†за всЂми жителями, въ особливости студентами и молодыми людьми, а равно за сохраненіемъ вездЂ норядка и спокойствія».

Друга естафета того ж дня київському комендантові Пенхаржевському: «покорнЂйше прошу ваше прев-ство имЂть самое строгое наблюденіе за порядкомъ между войсками и караулами и вообще воинскими чинами, въ Кіе†находящимися, и распорядиться, чтобы всЂ они имЂли надлежащую осторожность на случай какого либо безпорядка и чтобы обходы ночью были сильны и строго соблюдены».

Третя естафеста того ж таки дня київському попечителеві ген. Траскину: «ПокорнЂйше прошу ваше прев-ство распорядиться имЂть самое строгое, личное и чрезъ подвЂдомственныхъ вамъ лицъ, наблюденіе за студентами университета св. Владиміра и учениками гимназій, дабы они не могли быть причастны ни къ какимъ неблагоразумнымъ дЂйствіямъ».

Легко догадатись, як були здивовані київські високі урядники, відобравши такі таємні, загадкові накази! Фундуклей хоть /84/ знав, з якої речі повстала така трівога в столиці, і по формі «достодолжно» репортував: «На предложеніе вашего высокопр-ства отъ 15 сего апрЂля о томъ, чтобы по случаю найденной приклеенною на заборЂ одного дома возмутительной записки имЂть строжайшее наблюденіе въ Кіе†за всЂми вообще молодими людьми, имЂю честь донести, что распоряженіе объ этомъ сдЂлано мною тотчасъ по представленіи мнЂ помянутой записки». Але як міг знати київській попечитель, від яких іменно «неблагоразумныхъ дЂйствій» він мусив перестерігати своїх учнів, або ж комендант — на який такий «случай безпорядка» у Київі військо мусило бути напоготові? Адже ж ні той, ні другий, мабуть, і не чули навіть про той нікчемний клаптик паперу, що його наклеєно десь на Подолі, на домі «непотребной женщины».

А самому Бібікові цей клаптик, здається, став у великій пригоді. Перед виїздом з столиці, він подав цареві таку «докладну записку»: «Какъ въ Малороссіи и между нЂкоторыми лицами изъ малороссіянъ, учащихъ и учащися въ КіевЂ, открылось въ настоящее время вредное направленіе, то по сему случаю казалось бы полезнымъ, на нЂкоторое время, управленіе кіевскимъ учебнымъ округомъ въ 3-хъ губерніяхъ подчинить во всЂхъ отношеніяхъ генералъ-губернатору, подъ главнымъ наблюденіемъ министра народнаго просвЂщенія, на что и осмЂливаюсь испрашивать высочайшаго повелЂнія В. И. Величества». Тут, звісно, малось на увазі те «вредное направленіе между малороссіянами», яке тоді вбачав уряд в справі Кирило-Мефодієвського товариства, але доказом того ж таки «направленія» можно було лічити і українську прокламацію, що її хтось приклеїв на Подолі на «непотребнім домі». Царь згодився з думкою Бібікова, і цей, заспокоєний, поїхав додому — та й забув про ту нікчемну прокламацію.

Та вже аж через два місяці про неї нагадало йому III отділеніє.

16 іюня, того ж таки 1847 року, коли справа про КирилоМефодіевське товариство була вже зовсім скінчена і всі його участники терпіли вже свою кару, гр. Орлов писав Бібікову: /85/

«Ваше высокопр-ство, отъ 13 апрЂля доставивъ ко мнЂ копію съ записки, въ родЂ возмутительнаго воззванія, которая приклеена была къ забору одного дома въ КіевЂ, изволили присовокупить, что объ этомъ производится секретное розысканіе. ПокорнЂйше прошу ваше в-пр-во удостоить меня увЂдомленіемъ, что открыто упомянутымъ разысканіемъ».

Бібіков запитав про це губернатора, той — полицмейстера, а останній так рапортував Фундуклеєві: «Вашему прев-ству, в дополненіе рапорта моего отъ 5 истекшаго апрЂля, честь имЂю донести, что, по произведенному слЂдствію, лица, писавшаго записку, снятую съ забора дома чиновницы Лазаревичевой, не открыто, почему я и передалъ дЂло это въ кіевскую градскую полицію на законное постановленіе» (це б то на формальне «прекращеніе дЂла»). Фундуклей переслав цей рапорт Бібікову, а той лаконічно одповів гр. Орлову: „имЂю честь увЂдомить, что, по сдЂланному разысканію, писавшаго и приклеившаго возмутительную записку къ забору одного дома въ Кіе†по сіе время еще не открыто».

На тім був і справі кінець.

О. Л.

[О. Левицький. Дещо про українську прокламацію 1847 року // Україна: науковий та літературно-публіцистичний журнал. — К., 1907. — № 4 (апріль). — С. 81-85.]

ДОДАТОК

Украинская прокламація 1847 года.

Въ апрЂлЂ мЂсяцЂ 1847 года на заборЂ одного дома въ Кіе†была наклеена слЂдующая прокламація:

Къ вЂрнымъ сынамъ Украйны.

Братья! настаетъ великій часъ, — часъ, въ который вамъ представляется случай смыть поношеніе, нанесенное праху отцовъ нашихъ, нашей родной УкрайнЂ подлою рукою вЂчныхъ враговъ нашихъ.

Кто изъ васъ не подниметъ руки на великое дЂло...

За насъ Богъ и добрые люди!

ВЂчно вЂрные сыны Украйны — враги кацаповъ.

+

Копію съ этой прокламаціи генералъ-губернаторъ Бибиковъ, бывшій въ то время въ С.ПетербургЂ, представилъ въ III-е отдЂленіе 13 апрЂля 1847 года на докладЂ III отдЂленія Николай Павловичъ положилъ слЂдующую резолюцію:

„Явная работа той же пропаганды изъ Парижа, долго этой работЂ на УкрайнЂ мы не вЂрили; теперь ей сомнЂваться нельзя, и слава Богу, что такъ раскрылось; Бибикову дай знать, что пора на мЂсто и надо вездЂ строго смотрЂть“.

14 апрЂля 1847 года.

[Украинская прокламация 1847 года // Былое: журнал, посвященный истории освободительного движения. — Петербург, 1907. — № 1 (13). — С. 36.]

‹‹   Головна