Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Жан-Жак Руссо. Про суспільну угоду, або принципи політичного права. — К., 2001. — С. 270-273.]

Попередня     Головна     Наступна





КОМЕНТАРІ ТА ПРИМІТКИ (продовження)



ЖЕНЕВСЬКИЙ РУКОПИС


Про суспільну угоду є первинним заголовком ЖР. Руссо спочатку змінив цей заголовок на інший: Про громадянське суспільство, але потім відновив. Остаточному варіантові підзаголовку передували три інших: Дослід про конституцію держави, Дослід про формування політичного тіла і Дослід про формування держави.

Коментуються лише ті тексти, які не увійшли до остаточної версії СУ (див. Таблицю відповідності абзаців ЖР і СУ). Не наведено даних про специфічні особливості рукопису, наприклад, закреслені варіанти окремих слів, виправлення, проте в текст перекладу включено закреслені абзаци. Переклад здійснено О. Хомою за виданням ДЕРАТЕ, 1997, 101 — 168.





КНИГА І


Розділ І


1 — Оскільки Руссо у різних місцях своїх творів розглядав суспільство то як машину, то як органічне тіло, між дослідниками його творчості досить давно виникли дискусії з приводу того, яка з аналогій є автентичною. Наприклад, Ч. Воган (див. ВОГАН 1915, 1, 57 — 58) вважав домінуючим органічний мотив, а Р. Юбер — машинний. З поглядами Руссо, як на мене, більше узгоджується друга точка зору, оскільки саме органічне тіло Руссо розумів у картезіанському дусі, тобто як автомат. Механічні уподібнення становлять характерну рису СУ, Руссо нерідко вдається до таких слів, як «важель», «важелі управління машиною», «механізм» (ressort можна було б перекласти також «пружина», «рушій», «рушійна сила»).





Розділ II


Первинна назва цього розділу, закреслена Руссо: Про те, що суспільство між людьми не виникає природним чином; в Невшат. № 7854 присутній інший варіант: Про природне право і загальне суспільство. Оскільки в тексті розділу присутні уривки з статті Д. Дідро Природне право, опублікованої в V томі Енциклопедії, ще в минулому столітті виникла гіпотеза про щонайменше причетність Руссо до створення цього тексту. Цю гіпотезу давно спростовано, оскільки Г. Болавон, а потім Р. Юбер довели, що Руссо полемізує з ідеями згаданої статті, а не висловлює їх як власну думку. Критика Руссо спрямована також і проти Босюе, адже один з розділів ПСП (I, розд. II) має промовисту назву від загального суспільства роду людського народжується суспільство громадянське, тобто суспільство, за якого існують держави, народи і нації.


1 — Руссо вважав, що у первісному природному стані людина не потребувала допомоги інших людей і вела переважно індивідуальний спосіб життя, не підтримуючи з іншими «жодного спілкування» (Див. Міркування про походження нерівності, част. І).

2 — Цей мотив було розвинуто свого часу Т. Гоббсом (Лв., І, розд. XIII). Серед пристрастей, які зумовлюють стан війни, англійський філософ виокремлював  пожадливість прагнення до вчасної безпеки, нетерпимість до виявів неповаги. /271/ Пристрастями, що схиляють до миру, є, на його думку, страх смерті, бажання володіти речами, необхідними для гарного життя, і надія набути їх власною працею.

3 — Цілком ймовірно, що цей термін Руссо запозичив з тексту Пуфендорфа (ППМ, II, розд. IIII, 18): «Ця всезагальна приязнь не передбачає іншої підвалини чи іншого мотиву, окрім однаковості однієї й тієї ж природи, або людяності».

4 — В Емілі (IV) Руссо дещо змінює цю позицію, зазначаючи, що природна однаковість усіх людей може бути підставою для їхнього об’єднання через притаманну їм усім здатність співчувати подібним до себе.

5 — В Міркуванні про походження нерівності (1754) Руссо висловлював інші погляди, кваліфікуючи людину у природному стані як таку, що є «вільною, спокійною серцем і здоровою тілом»; порівн. цю думку з абз. 18 даного розд.

6 — В тексті рукопису цей абзац закреслено.

7 — Див. прим. 1 до даного розд.

8 — В Міркуванні про походження нерівності Руссо підкреслював, що відсутність спілкування зумовлює відсутність моральності як такої, а тому в природному стані не існує ані вад, ані чеснот.

9 — В подальшому (1. II, розд. IV, 11) Руссо протиставлятиме «раціональне природне право» «природному праву у власному смислі», тобто природному праву, заснованому на вірних, але вельми невиразних почуттях, притаманних усім без винятку людям.

10 — Порівн. I, розд. III, 1.

11 — В тексті рукопису цей абзац закреслено.

12  — Ця фраза у лапках є цитатою з статті Природне право (§ 3), яку Д. Дідро написав для V т. Енциклопедії.

13 — Заперечуючи, що закон природи є вродженим людині, Руссо жодним чином не заперечує самого існування цього закону. Він не поділяє тези Локка, згідно якої «природний стан має закон природи, котрим він керується, і котрий є обов’язковим для кожного; і розум, який постає у якості цього закону, навчає всіх людей, котрі бажатимуть з ним рахуватися, що, оскільки усі люди є рівними і незалежними, то жоден з них не повинен заподіювати шкоду життю, здоров’ю, свободі або власності іншого» (ТГУ, II, 6). На думку Руссо, людина поступово складає уявлення про цей закон, паралельно з розвитком суспільного стану (див. також прим. 10 до даного розд.).

14 — Ця фраза є цитатою з статті Д. Дідро Природне право (§ 7).

15 — Порівн. там само, § 9.

16 — Порівн. там само, § 8.

17 — Руссо не завжди негативно оцінював «космополітів». Ще в Міркуванні про походження нерівності він вельми схвально стішився до «великих душ космополітів», що долають умовні бар’єри, покладені поміж народами, і охоплюють своєю приязню увесь рід людський.

18  — Звід законів, складений в VI ст. н.е. за правління візантійського імператора Юстиніана (тобто після загибелі Західної Римської імперії), вважається класичним текстом римського права.

19 — Йдеться про думку, висловлену Гроцієм у Праві війни та миру (II, розд. XV, б).

20 — «Тих, кого ми називаємо нині іноземцями, предки наші називали воро гами» (лат.). Це посилання на Ціцерона (Про обов’язки, І, розд. XII) Барбейрак робить у коментарі до тексту Гроція, про який йдеться у попередній примітці.

21  — Йдеться про один з головних постулатів політичної філософії Т. Гоббса (див., напр., ПГ, 1, 10-15).

22 — Порівн. з вищезгаданою статтею Дідро, Природне право, § 5.





Розділ IV


Такий авторитетний дослідник творчості Руссо, як Р. Дерате, вважає, що цей розділ слід визнати найважливішим в ЖР, оскільки наведене в ньому визначення суверенітету є більш вдалим, ніж те, що міститься в остаточній версії. /272/




Розділ V


Текст цього розділу слід вважати найдавнішим за часом створення; його ідеї дужо близькі до ідей Міркування про походження нерівності й статті Політична економія, опублікованих 1755 р.


1 — Йдеться перш за все про Р. Філмера, твори якого свого часу гостро критикував Д. Локк (див. прим. 2 і 9 до I, розд. II). Руссо також критично ставився до абсолютистських поглядів Філмера, згадуючи цього автора з полемічною метою в Міркуванні про походження нерівності, а також в статті Політична економія. Ідею встановлення королівської влади за зразком батьківської висловлював також Босніє (ПСП, III, розд. III).

2Починаючи з цього речення текст абзаців 3 — 7 (до слів «[...] чи створювала колись людська мудрість гарного короля») Руссо включив до статті Політична економія, опублікованої (листопад 1755) в V томі Енциклопедії Дідро і д’Аламбера.

3 — Див. I, розд. II, 1.

4 — Див. I, розд. IV, 1.

5 — Йдеться про діалог Платона під назвою Політик (293а), на який Руссо посилається також і у остаточному тексті СУ (III, розд. VI, 15).

6 — Див. I, розд. V, 1.

7 — Руссо натякає на Гроція, який стверджував (ПВМ, II, розд. IV, 14), що навіть тоді, коли верховну владу захоплено насильницьким шляхом, вона може набрати легітимного характеру завдяки мовчазній згоді народу з пануванням того, хто цю владу захопив. Босюе також розглядав мовчазну згоду як засіб легітимації завоювання, результатом якого є встановлення поміркованої влади (ПСП, II,  розд. II).

8  — Тезу про те, що людина не має права позбавити себе життя і свободи, — цих невідчужуваних природних дарів — Руссо висунув ще у Міркуванні про походження нерівності, одночасно наголосивши на тому, що й власністю, отриманою внаслідок укладення угод з іншими, людина може розпоряджатися цілком вільно.

9  — Порівн. з I, розд. II, 6-7.





Розділ VII


Деякі тексти цього розділу Руссо включив до статті Політична економія; отже, їх можна вважати написаними до 1755 р.


1 — Ця характеристика о дуже важливою для усієї концепції Руссо. Підкреслюється штучний, конвенціональний характер суспільного стану як такого. Цей стан виникає внаслідок угоди між людьми, породженої необхідністю зміни способу життя (1, розд. VI, 1), це єдина причина його утворення. Відповідно не лише держава має штучне існування; її громадяни теж мають не природне, а часткове і моральне існування (1, II, розд. II, 3). Таким чином, політичні принципи, які пропонує. Руссо, на його думку, повинні бути єдино прийнятними, оскільки будь-яке їх порушення знищує, умовність існування, властиву і громадянинові, і державі, одночасно поновлюючи специфічну форму природного стану, якого є деспотичне суспільство. Порушення прав звільняє від обов’язків.

2  — Див. прим. 1 до 1. I, розд. VII.

3  — Цей абзац до слів «[...] суперечності з самим собою» фігурує в тексті статті Про політичну економію (ДЕРАТЕ, 1997, 70).







КНИГА II


Розділ II


1 — Текст, що міститься в прямих дужках, в рукописі закреслено. /273/




Розділ III


1 — Макавеї (Хасмонеї) — священицький рід, який очолив повстання юдеїв проти влади сірійських Селевкідів і дав початок царській династії, що правила з 142 по 40 pp. до н.е. Вели боротьбу проти впливу еліністичної культури, намагаючись відновити дієвість Закону (Тори) у повному обсязі.

2 — Брут Марк Юній (85-42 pp. до н.е.) — давньоримський політичний діяч, прихильник республіки, один з керівників замаху на Цезаря. Політичним ідеалом Б. було відродження реальної чинності старих республіканських інституцій.

3 — Рієнці, Кола ді (Нікола ді Габріні, 1313-1354) — італійський політичний діяч, в 1347 і 1354 pp. очолював Римську республіку, намагався відродити давньоримський устрій.





Розділ IV


1 — — Текст, що міститься в прямих дужках, в рукописі закреслено.

2 — Див. Руссо, Еміль, (V): «Слово чеснота походить від слова сила. Чесноти може мати лише слабка за природою, але міцна своєю волею істота».

3 — Цей абзац яскраво засвідчує, що Руссо насправді поділяв концепцію природного права, хоча й специфічно її трактував. Природні схильності можуть розвинутися в нас, тобто набути дійсного існування лише в умовах суспільного стану, який є штучним, а, відтак, природою не створюється (див. прим. 1 до 1. I, розд VII).

4 — «Кожному своє» (лат.), одна з найфундаментальніших норм римського права.

5 — Гоббс, ПГ, І, 10: «Кожного природа наділила правом на все: тобто йдеться про суто природний стан. Адже перш, ніж люди пов’язали себе будь-якими угодами, кожний міг робити те, що йому заманеться, володіючи і користуючись всім, чим хотів і міг».











КНИГА III


Фрагмент Про громадянську релігію


В ЖР текст не має заголовку і записаний на звороті аркушів 46 — 51.


1 — В статті Політична економія Руссо використовував термін Монтеск’є «влада-виконавиця» (puissance executrice), але в СУ звертається до звичної термінології. Наприклад, в III, розд. I, 3 «Законодавиця» вжито як іменник.

2Droits de humaineté можна перекладати і як «права людства», але слід пам’ятати, що Руссо у цьому випадку розуміє людство не як сукупність індивидів, а як «людськість», тобто як сутнісну якість, котра робить людину людиною.

3 — Див. прим. 21 до 1. I, розд. II.




Фрагмент Про шлюб протестантів


1Нантський едикт Генріха IV, що гарантував громадянське рівноправ’я як католикам, так і протестантам, було скасовано у 1684 р. Людовіком XIV; унаслідок цього акту більше двохсот тисяч гугенотів полишили Францію в пошуках політичного притулку в протестантських країнах (саме у цей період емігрували в Женеву предки Руссо). У самій Франції почалися масові навернення протестантів у католицизм через створення ім нестерпних умов життя (т. зв. «драгонади») і ущемлення їхніх громадянських прав. Едикт 1724 р. ще більш ускладнював і без того важке становище протестантів. /274/










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.